ВСТУП
Після досягнення незалежності перед Естонією встала непросте завдання: економічна система, яка дісталася у спадок від Радянського Союзу, розвалювалася буквально на очах: порожні полиці магазинів, якість товарів, не витримує жодної критики, талони, черги, знецінюється з кожним днем рубль - ось лише деякі прикмети зовсім недавнього часу. Природно, це довго тривати не могло, була необхідна докорінна реформа всієї економічної системи. І одним із завдань реформи стала радикальна переорієнтація грошової політики держави.
Гроші - це загальновизнаний двигун економіки, ефективна грошова система є необхідною передумовою економічного зростання. Перехід до збалансованого грошовому обігу і проведення самостійної грошової політики стали можливими в Естонії лише після запровадження власної валюти. Саме тому основна увага в роботі я приділив питанню підготовки і проведення грошової реформи - одному з найбільш значущих і, мабуть, найбільш успішному події всієї економічної політики Естонії останніх років.
Можливо, мій погляд на реформу здасться в чомусь недостатньо критичним, але при аналізі з виходив з того, що переможця не судять. І раз естонська крона, в життєздатність якої свого часу не вірив майже ніхто, тримається вже четвертий рік, значить реформа була підготовлена добре, а окремі недоліки не були істотними. В інших же питаннях я завжди намагався виділити як позитивні, так і негативні сторони.
Велике значення в роботі приділено взаємозв'язку грошової політики з іншими напрямами економічної політики держави. І це не випадково: гроші мають цінність лише остільки, оскільки вони пов'язані з будь-яким матеріальним забезпеченням. З іншого боку, повноцінне обіг капіталу не можливе без системи фінансових інститутів. Тому якщо грошову політику розглядати поза всяким зв'язком з виробничої, інвестиційної і банківської політикою, то навряд чи такий аналіз виявиться досить об'єктивним.
1. ДО РЕФОРМИ
Після приходу до влади Горбачова і початку ліберальних реформ незалежність Естонії стала набагато більш реальною метою, ніж у минулі роки. Вперше питання про суверенітет республіки було піднято в 1987 році в одній з Тартуський газет, а вже навесні 1988 уряд Естонської РСР сформував робочу групу, метою якої була розробка програми економічної самостійності [1, c.3]. І хоча союзні влади різко засудили те, що відбувається в Естонії, істотного опору змінам надано не було.
Все в республіці прекрасно розуміли, що політична незалежність неможлива без економічної самостійності. Так з'явилася IME-програма республіканського госпрозрахунку. І хоча їй не судилося втілитися в життя, саме звідси розпочалася дискусія про шляхи естонської економіки та про перспективу запровадження власної валюти, покликаної усунути інфляційний вплив зі сходу (здебільшого у вигляді прихованої інфляції), гарантувати еквівалентний обмін, заснований на попиті і пропозиції, подолати назріваючу криза готівки.
Втім, єдиної думки з приводу власних грошей на той час не було: всі були єдині в думці, що рубль не є повноцінною валютою, але в питанні про те, що має прийти йому на зміну, були значні розбіжності.
Деякі економісти пропонували перед проведенням грошової реформи ввести систему платіжних чеків [1, c.4], покликаних захистити внутрішній ринок більш благополучною в економічному сенсі Естонії від покупців з Росії та інших республік (згодом таку систему обрали Україна, Грузія та ін.) Перевагою цього шляху було те, що в разі успіху введення крони було б набагато менш ризикованим, а в разі невдачі залишалася б ще одна спроба. Однак, такий варіант не вирішував багатьох істотних проблем (зокрема, питання конвертованості чека і довіри до нього викликав цілком обгрунтовані сумніви), тому так і залишився на папері.
Іншим варіантом був випуск в обіг, разом з інфляційним радянським рублем, конвертованого рубля, яким передбачалося видавати частину зарплати. Подібна система мала місце в Радянському Союзі за часів НЕП-а, коли одночасно були в обігу і радзнаків, і забезпечений золотом червонець [1, c.4]. Модифікацією цього плану було введення паралельного обігу рубля та крони, однак в умовах нестабільності цей план не гарантував стійкість крони.
У 1989 році було запропоновано випустити в обіг паралельно як офіційні платіжних засобів крону і фінську марку (за курсом 1:1). Подібна ситуація мала місце після проголошення Естонської республіки в 1918 році [1, c.5]. Проте, не будемо забувати: у 89-му році Естонія входила до складу СРСР, де ніхто не скасовував статтю за порушення правил про валютні операції. Крім того, хоч марки і ходили в той час в Естонії у великій кількості, для потреб державної грошової системи це була крапля в морі.
У 1990 року один з економістів пішов ще далі і запропонував використовувати фінську марку як єдиний законний платіжний засіб [1, c.5]. І хоча ця пропозиція не була позбавлена дотепності, його втілення уявлялося вельми сумнівним. Навіть якщо припустити, що самостійне регулювання грошової емісії - це розкіш, без якої Естонія в той час цілком могла обійтися, при цьому варіанті все-таки залишаються невирішеними деякі серйозні проблеми. Валютний резерв республіки перебував у той час за кордоном, просто так ніхто б Естонії марок не дав, а заробити їх самим в умовах централізованого регулювання експорту і закритих кордонів було досить важко.
Дуже цікавою була пропозиція міжнародної групи, яка передбачала взяття кредиту в розмірі 600 млн. шведських крон, які повинні були стати покриттям крони, і наділити виключним правом емісії валютний рада з 3 шведських і 2 естонських представників. Однак, цей проект не знайшов підтримки в уряді і зустрів протидію Банку Естонії, який був усунутий з системи регулювання грошового обігу. Крім того деякі економісти вважали що сума позики є недостатньою [1, c. 5-6]. Важливим було і питання застави.
Як ми бачимо, ці варіанти були занадто радикальні для союзної республіки, але не відповідали багатьом вимогам, що пред'являються до валюти незалежної держави. І після того, як у квітні 1990 року був оголошений перехідний період до відновлення незалежності, вибір був остаточно зроблено на користь повноцінної національної валюти. У липні того ж року Банк Естонії створив робочу групу з підготовки реформи [1, c.6].
2. ГРОШОВА РЕФОРМА ЯК важливого успіху ГРОШОВОЇ ПОЛІТИКИ ЕСТОНІЇ 2.1. ПІДГОТОВКА РЕФОРМИ. Не секрет, що грошова реформа-це аж ніяк не простий обмін грошей. Для того, щоб нова валюта стала дійсно життєздатною, економічна політика повинна була забезпечити вирішення цілої низки проблем. І ось найважливіші з них: 2.1.1. Досягнення цінового рівноваги. Перед проведенням обміну грошей Естонія мала потребу в істотних макроекономічних перетвореннях, пов'язаних з переходом від командної економіки до ринку. І однією з найболючіших проблем на цьому шляху була реформа цін. В умовах централізованого планування ціна товару або послуги не пов'язана ні з рівновагою попиту-пропозиції, ні з виробничими витратами. Це неминуче призводило до гострого дефіциту одних товарів, у той час як інші, які ніхто не хотів купувати, порошилися на магазинних полицях. І якщо Радянський Союз міг дозволити собі таку розкіш як мільярдні дотації, то для маленької Естонії продовження подібної політики загрожувало економічною катастрофою.
Крім того, економіка всіх радянських республік орієнтувалася в той час на дешеве російську сировину та енергоносії, що вело до неефективного витрачання обмежених ресурсів. Досвід Литви, що опинилася після проголошення незалежності в березні 1990 року в умовах енергетичної блокади, показав, наскільки подібна порочна практика. У цих умовах тільки корінна реформа ціноутворення могла пом'якшити неминучий у майбутньому перехід на світові ціни.
Якщо додати до цього черги, яких раніше Естонія не знала, відсутність в магазинах найнеобхіднішого, талони на масло, цукор і мило, то висновок напрошується сам собою. Ні економічна самостійність, ні нормальна фінансова система не можуть мати місця в умовах, коли гроші не виконують ні однієї зі своїх трьох функцій: ні засоби накопичення (через недовіру до грошей запаси в основному робилися у вигляді крупи, мила або носок), ні міри вартості (як я вже сказав, ціна товару не говорила ні про що), ні засоби обміну (розповсюдження бартеру і дедалі зростаючу кількість талонів ясно свідчили про це).
У цих умовах уряд Естонії вирішилося на вкрай непопулярний, але єдиний можливий крок. 15 жовтня 1990 ціни на продовольство піднялися в 3-4 рази, подорожчання промтоварів було менш різким, але все-таки досить відчутним. Компенсації розповсюджувалися тільки на дітей, пенсіонерів, інвалідів та багатодітних матерів, причому розмір допомоги (60 рублів) був більш ніж скромним.
Мабуть, у випадку з підвищенням цін найбільш яскраво проявився конфлікт фінансової політики та політики соціального захисту. Однак сумний досвід України, Білорусії і багатьох інших держав ще раз свідчить: за все в цьому світі треба платити, навіть за відстрочення оплати. Жодне з постсоціалістичних держав не уникнуло зростання цін, і в кінцевому підсумку ніж раніше країна пройшла через це, тим легше був вихід з кризи.
Однак, це підвищення цін було все-таки адміністративним: диспропорції ринку хоч і зменшились, але не зникли повністю. У липні 1991 року було скасоване державне регулювання цін на більшість споживчих товарів, що призвело до їх нового подорожчання в 2-2.5 рази. Після цього зростання цін тривав (новий виток подорожчання припав на початок 1992 року), але вже не був таким різким. І хоча рівень життя населення помітно знизився, подорожчання сировини призвело до обвального падіння виробництва, а уряд Савісаара змушений був піти у відставку, цінова реформа все ж принесла свої плоди: до червня 1992 ринок наблизився до рівноваги попиту та пропозиції, диспропорції істотно скоротилися, повільно , але вірно починали працювати закони ринкової економіки. У цих умовах введення твердої валюти стало дійсно можливим. 2.1.2. Насичення ринку. Природно, в умовах тотального дефіциту нова валюта не протрималася б і кількох місяців (різке падіння курсу українського купона було найкращим тому підтвердженням), та й світовий досвід свідчить про те, що сподіватися на успіх грошової реформи можна тільки в тому випадку, якщо їй передувала товарна інтервенція. На жаль, план Маршалла, відмінно показав себе у повоєнній ФРН, вимагав значних доларових вливань, а весь валютний запас Естонії в той час був у півтора рази менше, ніж стан Майкла Джексона [1, c.9]. Довелося шукати інший шлях, і шлях цей був знайдений.
Однією з найбільш ефективних заходів щодо насичення ринку було створення дуже ліберального режиму зовнішньої торгівлі : майже всі товари можна було ввозити без мита. Завдяки цьому всього за кілька перших місяців 1992 року від тотального дефіциту вдалося перейти до більш-менш задовільного насиченню ринку. І хоча з-за високих цін імпортні товари були недоступні багатьом жителям Естонії, гіперінфляція привела до того, що власники заощаджень, намагаючись позбутися постійно знецінюється рублів, скуповували і техніку, і одяг, і продукти. Заощадження, і так вже в значній мірі знецінені інфляцією, почали різко зменшуватися.
Іншим напрямом політики насичення ринку була підтримка більш високого рівня цін у порівнянні з сусідніми державами рублевої зони. Цінова реформа в Естонії почалася на півроку раніше російської, і наші ціни постійно випереджали ціни сусідів на один крок. І якщо аж до кінця 80-х років жителі прилеглих регіонів їздили до Естонії і за продуктами, і за промтоварами, то тепер ситуація стала цілком протилежною: до нас везли товари і з Росії, і з України, і з інших республік, а назад вивозили інфляційні рублі (курс продажу валют в Естонії був менш сприятливим, ніж у сусідів). Цим Естонія вбила двох зайців: з одного боку, збільшилася пропозиція щодо недорогих товарів (вони були дешевші як імпортних, так і естонських), а з іншого - стався відтік рублевої маси , що значно зміцнило потенціал майбутньої естонської валюти.
Менш явне, але все-таки помітний вплив на насичення внутрішнього ринку зробило встановлення на деякі імпортні товари паралельних цін в рублях та валюті (в основному, у фінських марках). Це мотивувало власників валюти витратити її будинку, а не на іншому березі Фінської затоки: ціни в Естонії були нижче з-за більш низьких податків, а якість - таке ж. Валюта ця принаймні частково залишалася в Естонії, збільшуючи "золотий запас" держави. Крім того, цим знову ж таки була збільшена пропозиція: багато хто не хотів зв'язуватися з нестабільними рублями, а розрахунки у валюті помітно підвищували надійність угоди. 2.1.3. Створення резерву покриття крони. Будь-яка валюта має цінність лише остільки, оскільки їй довіряють як усередині країни, так і за кордоном. На жаль, в Естонії не було ні репутації держави зі стабільною економікою (яка дозволяє США роками мати дефіцит платіжного балансу), ні значних природних ресурсів (завдяки яким кувейтський динар є досить стабільною валютою), ні сталого переважання експорту над імпортом завдяки високій якості товарів ( як у Японії). Таким чином, республіка була змушена з нуля створювати репутацію своєї валюти, а для цього було необхідно дати тверді гарантії того, що навіть у разі невдачі фінансової політики держави крона не перетвориться на непотріб папірець. Тому одним з головних принципів реформи стало створення 100% покриття крони золотом і валютними резервами держави [1, c.10].
На жаль, значна частина валюти, що належала Естонії, виявилася заморожена в Зовнішекономбанку, але тим не менше це завдання вдалося виконати. До приєднання до Радянського Союзу Естонії належало 11 тонн золота. І хоча з цієї кількості 2.9 тонни, що зберігалися у Швеції, були свого часу передані СРСР, решту вдалося отримати назад [1, c.11-12].
Проте, цього виявилося недостатньо: вартість золота виявилася менше 120 млн. доларів, необхідних, на думку експертів, для успіху реформи. Для того, щоб збільшити покриття крони, 27 січня 1992 року Верховна Рада Естонської Республіки видав постанову "Про валютне резерві ЕР", яке наказувало виділити з державного лісового фонду резервні лісосіки вартістю 150 млн. дол і передати їх як валютного резерву на баланс Банку Естонії [2, c.66]. Звичайно, у цьому випадку під загрозу було поставлено добробут майбутніх поколінь (проданий ліс відновлюється дуже повільно), але ставка виправдовувала ризик: якщо б не вдалося переконати світ у стійкості крони, то, можливо, результат реформи був би значно менш сприятливим, а іншого шансу поправити становище вже б не здалося.
2.1.4. Законодавча база грошової реформи. Перед проведенням реформи уряд заявив, що після введення крони економіка Естонії почне грати за новими правилами. Протягом першого півріччя 1992 року був прийнятий цілий ряд законів, що заклали передумови стабільності естонської крони.
Прийняте в квітні 1992 року постанову уряду Естонії " Про нормалізації обігу готівкових грошей " наказувало здійснювати операції на суму понад 1000 рублів тільки за безготівковим розрахунком. Ця ж постанова давало банкам право встановлювати для юридичних осіб ліміт каси-межа, перевищувати який підприємства не мали права [3, c.283-284]. Зараз нам це може здатися трохи диким ( "банк буде мені вказувати, скільки я маю права зняти зі свого рахунку, а скільки ні"), однак у тих умовах прийняття подібного нормативного акту бло дуже доцільним. По-перше, становлення цивілізованого грошового обігу вимагало певного контролю за направленням грошових потоків. По-друге (і це - найголовніше), Естонія переживала в той час найсильніший криза готівки: Центральний Банк Росії, в руках якого знаходився друкарський верстат, не присилав в республіку нових купюр, частина грошей, як я вже писав, вивозилася з Естонії, а інфляція трималася на дуже високому рівні. Зарплату затримували тижнями, і в цих умовах успішне проведення реформи вимагало принаймні відносної стабілізації і зменшення ажіотажного попиту на готівку.
20 травня, за місяць до обміну грошей, Верховна Рада ЕР прийняв цілу низку законів, спрямованих на забезпечення грошової реформи. Згідно Закону про гроші , естонська крона після проведення реформи ставала єдиним законним платіжним засобом на території Естонії, причому як кредитні установи, так і інші юридичні особи були зобов'язані приймати крони без обмежень при здійсненні будь-яких угод [5, c .422]. Значення цієї норми було досить велике: в Естонії перед реформою поряд з рублевих було дуже поширене і валютне звернення. Проте після проведення реформи така ситуація була неприйнятною: по-перше, це підірвало б престиж крони, по-друге, це сповільнило б формування валютного покриття нової грошової одиниці (замість того, щоб "купувати" крони в обмінних пунктах, туристи вважали за краще б розплачуватися доларами або марками), по-третє, ускладнило б проведення грошової політики держави (якщо кількість крон у зверненні Банк Естонії міг регулювати, то на випуск в обіг, скажімо, фінської марки він впливати не міг). Обов'язковість крони до прийому всіма підприємствами дозволила дещо обмежити бартерні угоди: про яку цивілізованої грошової політики може йти мова, якщо значна частина продукції реалізується за допомогою натурального обміну? "Закон про іноземній валюті" передбачав наступні норми: по-перше, після проведення реформи валюту можна використовувати тільки для зовнішніх розрахунків [4, c.423]. Про значення подібного нововведення я вже говорив.
По-друге, валюта, що надходить на рахунки юридичних осіб, підлягала обміну на крони за офіційним курсом на день конвертації [4, c.423]. Це положення, безумовно, обмежувало свободу підприємств розпоряджатися своїми заробленими грошима, однак тоді цей крок був цілком виправданий: надзвичайні ситуації вимагають і надзвичайних рішень, а від регулярності приросту валютних резервів залежала і доля грошової реформи, і майбутнє естонської економіки в цілому.
По-третє, юридичні особи були зобов'язані перекладати зароблену за кордоном конвертовану валюту в Естонії протягом двох місяців з дня її надходження [4, c.424]. Зміст цієї статті був той же самий, що у попередньої, хоча захоплень у підприємців вона повинна була викликати ще менше: надто вже все це схоже на дії Зовнішекономбанку СРСР.
Втім, ці обмеження пом'якшували наступною нормою: Банк Естонії (БЕ) гарантував і обмін крон на валюту за офіційним курсом [4, c.424]. А значення цього положення переоцінити важко: нарешті в законі декларована нехай внутрішня, але все ж таки конвертованість.
По-п'яте, видача та прийняття зовнішніх позик підлягали реєстрації в БЕ, інакше ці угоди вважалися недійсними [4, c.424]. Це дало БЕ можливість контролювати відтік капіталів і процентних виплат, накладаючи вето на угоди, які можуть завдати шкоди економіці держави.
По-шосте, закон дозволяв вільний вивіз капіталу, раніше ввезеного в країну в якості інвестицій, а також вільне вивезення дивідендів, одержуваних в Естонії. В інших випадках вивезення валюти здійснюється згідно з правилами, затвердженими БЕ і узгодженим з урядом [4, c.424-425]. Зовнішні інвестиції - запорука нормального функціонування естонської економіки, і природним є прагнення максимально спростити питання, пов'язані з інвестуванням капіталу в Естонію. У той же час Естонія дуже бідна країна, щоб дозволити собі безконтрольний відтік валюти.
По-сьоме, БЕ згідно з цим законом був наділений правом вимагати від юридичних осіб інформацію, пов'язану з обігом валюти [4, c.425]. Проведення будь-якої політики неможливе без належного контролю, а неодмінною його умовою є наявність необхідної інформації.
Як ми бачимо, цей закон з'явився досить жорстким і часом не зовсім відповідають уявленням про свободу підприємництва, проте сенс у прийнятті саме такого закону, безумовно, був. Та й як я вже казав, переможців не судять: якщо цей правовий акт зміг досягти поставленої мети, значить він із самого початку був гарним. Закон "Про забезпечення естонської крони" передбачав, що всі знаходяться в обігу крони повинні мати покриття у вигляді золота або резерву конвертованої валюти [6, c.426]. Це створювало реальну основу конвертованості крони (БЕ міг скупити будь-який кількість крон), в умовах підвищеного стабільність естонської валюти, сприяло інвестицій, зробило крону не лише мірою вартості і засобом обміну, а й засобом накопичення (ця функція грошей працює тільки тоді, коли люди впевнені в тому, що в один прекрасний день їх заощадження не перетворяться на пил).
Курс крони, згідно з даним законом, визначався БЕ в залежності від курсу німецької марки. І природно, авторитет цієї самої твердою в Європі валюти не міг не підвищити довіру до естонських грошей. При цьому БЕ не мав права девальвувати крону, що також важливо.
БЕ зобов'язаний забезпечити вільний обмін валюти за офіційним курсом на всій території Естонії [6, c.426], що ставило хрест на валютному "чорному ринку", що процвітала за радянських часів, і значно полегшувало проведення зовнішньоекономічних розрахунків.
Зміна обсягу крон в обороті має відповідати зміни резервів БЕ [6, c.427]: без цього неможливо забезпечити збалансовану грошову політику і конвертованість національної валюти.
БЕ зобов'язаний щонайменше раз на місяць оприлюднити інформацію про розмір резервів золота і конвертованої валюти, а також про кількість крон в обігу [6, c.427]: відкритість-необхідна умова довіри, і чим доступніше буде подібна інформація, тим менше виникає чуток і домислів. Історія знає чимало прикладів того, як єдиною причиною банківського краху з'явилися чутки про неплатоспроможність банку. Якщо ж мова йде про фінанси всієї держави, неважко уявити, які можуть бути наслідки неточної інформації.
2.2. ПРОВЕДЕННЯ РЕФОРМИ. Для безпосереднього керівництва підготовкою та проведенням грошової реформи в березні 1991 року був створений комітет з грошової реформи, до складу якого входили прем'єр-міністр, президент Банку Естонії та незалежний експерт [1, c.17]. Це з одного боку забезпечувало достатню компетентність і зв'язок реформи із загальною економічною політикою держави, а з іншого - давало можливість зберегти незалежність комітету. Розпорядження міністерства за силою були рівнозначні постанов Парламенту, що дозволяло досить вільно і оперативно приймати необхідні рішення. До обов'язків комітету входила і розробка принципів національної грошової системи і грошової політики [1, c.17-18].
Саме комітет з грошової реформи визначив термін обміну грошей і правила, за якими цей обмін відбувався. На перший погляд ці правила можуть здатися досить жорсткими: так, обміняти гроші могли лише ті, хто попередньо перевірив наявність свого прізвища у списках, а що підлягає обміну сума готівкових була обмежена 150 кронами на людину (проте, банківські вклади населення і всі кошти підприємств при цьому обмінювалися повністю) [1, c.18]. Своя логіка в цьому, безумовно, була: оскільки кількість випущених в обіг крон не повинно було перевищувати золотовалютних резервів республіки, необхідно було чітко обмежити суму обмінюваних грошей - без цього реформа не мала б сенсу. Крім того, було необхідно запобігти появі "мертвих душ", щоб "зайві" рублі не були обміняні через підставних осіб.
З цією ж метою починаючи з 1 травня були різко обмежені рублеві перерахування до Естонії, а з 16 червня всі поштові перекази поверталися відправникам [1, c.18]. На жаль, цей захід теж була вимушеною: якби тіньова економіка вирішила скористатися обміном грошей в Естонії, всі розрахунки економістів були б перекинуті валом інфляційних рублів. Ту ж мету переслідував БЕ і тоді, коли почав встановлювати офіційний курс крони тільки до вільно конвертованих валют. І мета була досягнута: кількість крон, випущених в обіг 20-22 червня, було зведено до мінімуму без утиску інтересів переважної більшості жителів республіки. Однак, обмін грошей - це не кінець реформи, а тільки завершення першого її етапу.
3. Що сприяло і що заважає УСПІХУ ГРОШОВОЇ РЕФОРМИ 3.1. Обставини, що сприяли успіху реформи . Для того, щоб введення власної валюти дійсно принесло відчутні плоди, поряд з перебудовою фінансової системи необхідно було провести фундаментальні зміни у всій економічній політиці держави. Тому після обміну грошей було здійснено цілий ряд заходів, спрямованих на зміцнення економіки.
По-перше, були збільшені деякі податки (податок з обороту зріс з 10 до 18%, єдиною ставкою прибуткового податку з підприємств стало 33%-раніше за цією ставкою обкладалися тільки найбільш високі доходи, прибутковий податок з приватних осіб, місячний дохід яких перевищував десять мінімальних окладів, зріс з 33 до 50%) [1, c.22]. Згідно макроекономічним законами, чим вище податкова ставка, тим менше споживання, менше попит, а отже - і інфляція. Крім того, збільшення податкових надходжень стало необхідною передумовою бездефіцитного бюджету, який став після реформи одним з головних пріоритетів економічної політики Естонії. Звичайно, високі податки вкрай негативно позначаються на розвитку виробництва, що призводить до скорочення валового продукту і зростання безробіття, і тому після деякої стабілізації економічного становища ставки прибуткового податку були зменшені.
По-друге, на деякий час була заморожена зарплата в державному секторі [1, c.22], що також кілька приборкати інфляцію попиту і дозволило зменшити випуск в обіг нових грошей. Другим позитивним результатом було скорочення бюджетних витрат, що дозволило легше досягти збалансованості бюджету.
По-третє, поступово почали збільшуватися вимоги до обов'язкових резервів комерційних банків, і за пів року (червень-грудень 1992 року) вони зросли з 10 до 15% [1, c.23]. Це зменшило швидкість обігу грошей (що зробило позитивний вплив на зниження інфляції) і підвищило надійність банків.
По-четверте, максимальне спрощення для туристів зі Скандинавії перетину естонської кордону сприяло тому, що кількість людей, які приїздять до Естонії за покупками за короткий період зросла в кілька разів: ціни в Естонії були в значно нижче, ніж на тому березі затоки. Це пояснювалося тим, що реальна купівельна спроможність крони по відношенню до німецької марки була вище офіційного курсу в 4-10 разів (залежно від методики розрахунку) [1, c.23-24]. Багато в чому саме завдяки фінам валютні запаси Естонії за липень-грудень 1992 збільшилися в 2.15, а за 1993 рік - ще в 2.09 рази. Іншою причиною такого різкого зростання резервів було різке збільшення естонського експорту, знову ж таки завдяки заниженим курсом крони [1, c.24].
По-п'яте, був законодавчо обмежений граничний розмір зовнішнього боргу (сума всіх боргів, які накопичилися на початок року, не повинна перевищувати 75% дохідної частини бюджету на поточний рік) [1, c.24]. І хоча різниця між стабільністю курсу крони по відношенню до конвертованих валют і її "внутрішньої" інфляційного заохочувало жити в борг (те, що буде витрачено цього року на потреби держави, наступного року буде легше повернути за рахунок інфляційного зростання бюджетних доходів), було вирішено не зловживати цим: процентні виплати - це відплив валюти з країни. Крім того, якщо держава стане жити не за коштами, це неодмінно знизить довіру і до його грошової політики, і, відповідно, до її грошової одиниці. Тому більшість кредитів, узятих Естонією, були спрямовані на фундаментальні перетворення інфраструктури: перехід з мазуту на місцеве паливо (що надалі обіцяло істотну економію валютну), реконструкцію транспортної системи і доріг (що дозволило б збільшити обсяг транзитних перевезень і заробляти на цьому валюту) і т.д.
По-шосте, був прискорений темп приватизації, що підвищило ефективність економіки (давно доведено, що держава - поганий господар) і забезпечило приплив зовнішніх інвестицій.
Як ми бачимо, грошова політика Естонії після введення крони була найтіснішим чином пов'язана з іншими напрямами економічної політики : її успіх був би не можливий, якщо б одночасно з обміном грошей не були проведені зміни і в бюджетній, і в податкової, і в митній політиці, якби грошова реформа не була пов'язана з реформою власності і частковою лібералізацією візового режиму для європейських та північних країн.
Іншою найважливішою рисою грошової реформи стало те, що вона була пов'язана з дуже жорсткою економією . Витрати держави були вкрай обмежені, та й жителям республіки довелося відмовитися не тільки від розкоші, але й від багатьох звичних зручностей. Втім, для того, щоб краще жити в майбутньому, завжди необхідно інвестувати. І якби Естонія відмовилася свого часу від шокотерапії і пом'якшила грошову політику на користь соціальної сфери, збереження повної зайнятості та штучної підтримки збиткових підприємств, то ні про яку стабілізації не було б і мови.
Реформа виправдала надії: помітно знизилася інфляція, різко сповільнилося скорочення валового продукту (у нинішньому році прогнозується і реальне зростання ВВП), повністю зникло таке поняття як дефіцит, зростання зарплати випереджає інфляцію, валютний резерв стрімко збільшувався аж до початку 1994 року, потім коливався близько позначки рівноваги, а в 1995 році його зростання знову відновився [14, c.8].
Однак, поряд з цим необхідно визнати, що в проведенні економічної політики Естонії були і досить суттєві недоробки, що зробили негативний вплив і на грошову політику. 3.1. Що перешкоджало успіху грошової політики . На жаль, ці перешкоди мали місце і в економічній, і в політичній сфері. На найбільш, на мій погляд, істотних хотілося б зупинитися докладніше.
По-перше, хотілося б відзначити очевидну слабкість банківської системи: крах банку "Реваль", Тартуського комерційного банку [8, c.3], Соціалбанка, Аренгубанка і багатьох інших - найкраща тому ілюстрація. Часто банки стають жертвою політичних ігор (гучна історія з вилученням бюджетних коштів з Соціального банку - лише один з прикладів). Відповідальний європейським нормам закону про кредитних установах вступив в силу тільки в нинішньому році [13, c.5] (до цього діяв закон 1989 року), а закон про страхування внесків не прийнятий до цих пір. Система розрахунків за допомогою магнітних карток тільки почала формуватися. Все це знижує довіру до банківської системи і призводить до того, що більша частина розрахунків відбувається готівкою. Це ускладнює регулювання грошового обігу та проведення повноцінної грошової політики.
По-друге, відсутність належної законодавчої бази по земельній реформі робить негативний вплив і на приплив капіталу (безумовно, інвестори більш охоче купували б підприємства разом із земельною ділянкою, на якій вони розташовані), і на обіг капіталу всередині країни (земля - відмінний заставу при отриманні кредиту), і на розвиток сільськогосподарського виробництва (у хуторян немає грошей на придбання сучасної техніки, а банки не згодні видавати кредити без застави). А все це безпосередньо пов'язано і з фінансовою системою.
По-третє, відсутність з деякими країнами (зокрема, з Росією) договорів про уникнення подвійного оподаткування призводить до того, що обсяг інвестицій виявляється меншим, ніж міг би бути.
По-четверте, "східна пОЛІТИКА "Естонії та політика щодо негромадян аж ніяк не сприяють зростанню експорту до Росії та розвитку транзитної торгівлі. Існує реальна небезпека того, що якщо ситуація не зміниться, роль моста між заходом і сходом будуть грати Фінляндія і Литва, які мають з Росією більш сприятливі відносини.
По-п'яте, внутрішній ринок Естонії занадто малий, а якість естонських товарів не завжди виявляється конкурентноспсобним на зовнішньому ринку. Перешкоджають експорту та значні митні збори в країнах-імпортерах. Втім, зростаючий обсяг зовнішніх інвестицій сприяє швидкій реконструкції застарілих виробництв, що найбільш сприятливим чином позначається на якості вітчизняних товарів. Вселяє оптимізм і підписаний у липні 1994 договір між Естонією та ЄЕС про вільну торгівлю [11, c.6].
По-шосте, до моменту проведення реформи інфляція в Естонії була досить високою, і хоча в наступні роки вона помітно знизилася, внутрішнє зростання цін в даний час все-таки перевищує європейські показники в 10-20 разів [14, c.10]. Це знижує експортний потенціал Естонії і призводить до зростання імпорту, що сповільнює ріст валютного покриття крони. На жаль, багатьох проблем реформа вирішити не змогла: промисловий спад до сих пір не подолана [14, c.12], Естонія втратила багато традиційних виробництв, безробіття вельми висока (особливо на північному сході республіки), дефіцит зовнішньої торгівлі зростає з кожним місяцем, асигнування на науку, культуру, поліцію, соціальну сферу покривають лише малу частину від потреб. Втім, і тут положення не безнадійно: завдяки зовнішнім інвесторам знову починають працювати підприємства, левову частку експорту складають машини та устаткування (що дає надію на зростання виробництва в недалекому майбутньому), доходи бюджету збільшуються з кожним роком. А як я вже писав, чим краще буде становище в економіці в цілому, тим більш успішною стане і грошова політика.
4. ОСНОВНІ НАПРЯМКИ ПОЛІТИКИ ПІСЛЯ ГРОШОВОЇ РЕФОРМИ
Якщо сформулювати основну ціль грошової політики Естонії в 1993-95 році, то вона буде виглядати так: підвищення відкритості та саморегуляції грошової системи поряд із забезпеченням її стабільності [1, c.26].
Якщо закон про валюту, прийнятий у 1992 році, встановлював досить жорсткі правила обігу іноземної валюти, то в міру виходу з кризи ці правила все більше і більше пом'якшуються. Починаючи з 1993 року підприємствам, які мають значний оборот зовнішньої торгівлі, дозволено відкривати валютні рахунки [8, c.4], а з грудня 1993 порядок відкриття цих рахунків був спрощений [9, c.5]. Тепер, коли естонська крона на ділі довела свою життєздатність, подібне послаблення тільки піднімало довіру до грошової політики держави, перешкоджало відтоку валюти з країни, зменшило роль готівкового обігу валюти на користь безготівкового і розширювало можливості комерційних банків із залучення коштів.
Починаючи з березня 1994 року і юридичні, і фізичні особи отримали право н
