Особливості міського розселення ЦЧР

А.Е. Крупко

В даний час мережа міських поселень ЦЧР налічує 50 міст, з них 27 республіканського і обласного підпорядкування та 79 селищ міського типу.

Для періоду 1970-1989 рр.. характерний процес досить бурхливої урбанізації. Якщо в 1970 ЦЧР був переважно сільським регіоном (питома вага міського населення становив 40,2%, а проживало в міських поселеннях 3,2 млн. чол.), то до 1989 року чисельність городян зросла у 1,5 рази, а їхня частка в населенні району досягла 60,3%. У цей час спостерігався процес зближення рівнів урбанізованості по окремих областях. Найбільш швидко зростала частка міського населення в областях, раніше найменш урбанізованих - Бєлгородської і Курської, а найменш повільно у Воронезькій і Тамбовської, де питома вага міського населення в 1959 р. був відповідно 35% і 26%, а в 1970 році -- 46% і 39%. Цей процес обумовлений не тільки загальною закономірністю розвитку поселення, а й результатом освоєння родовищ та розвитку зони КМА. Тому відмінності в ступені урбанізованості окремих областей до 1989 року помітно згладилися. Так, у 1989 році, питома вага міського населення коливався від 63% у Білгородській області до 56% - в Тамбовської. Розвиток міст і міського населення за цей період більшою мірою було пов'язано з розвитком промисловості. Тому в найменш розвиненою в промисловому відношенні Тамбовської області в найменшій мірі підвищилася питома вага городян (таблиця 1).

Таблиця 1

Питома вага міського населення в%

При вирівнювання рівнів урбанізованості в пообластном розрізі йшов процес зростання контрастності у величинах людності між найбільшими містами областей та іншими містами. Так, коефіцієнт верховенства (співвідношення найбільшого міста до другого за людності) у Воронезькій області зріс з 10,2 в 1970 р. до 13,0 в 1989 р. і до 19,0 в 2000 р., в Курській з 4,3 в 1970 р. до 4,6 в 2000 р. У Липецької області він склав 2,4 в 1970 р., 3,8 рази в 1989 р. і 4,0 - у 2000 р., а в Тамбовської, відповідно: 2,1, 2,3 і 2,6. Тільки в Бєлгородської області через більш швидкого зростання Старого Оскола коефіцієнт верховенства постійно зменшувався: від 3,4 у 1970 році до 2,1 у 1979 році, до 1,6 в 1989 році. Лише в 90-і роки темпи розвитку Бєлгорода та Старого Оскола зрівнялися, тому до 2000 року коефіцієнт верховенства не змінився.

В Протягом тривалого часу в ЦЧР йде процес концентрації міського населення в обласних центрах, незважаючи на політику обмеження росту поселення.

Так, за 1970-1989 рр.. на Воронеж довелося 227 тис. чол. приросту населення з 353,3 тис. чол. загального приросту міського населення області або 64,2%, в інших обласних центрах це частка складає, приблизно, половину приросту (таблиця 2).

Таблиця 2

Чисельність міського населення по області

В 70-90-ті роки швидкий розвиток міст зони ТПК КМА дозволило незначно вирости питомою вагою обласних центрів. У 90-ті роки зростання населення великих міст сповільнився внаслідок кризи міської промисловості і високих цін на житло, що обмежило міграційний приріст населення. При цьому важливою закономірністю розселення залишається концентрація міського населення у обласному центрі (51,1% у 2000 році). Інший закономірністю, пов'язаної з розвитком промисловості в інших містах району, яка не має великої містоутворююче сили (харчова, легка і в меншому ступені машинобудування), є невелика кількість великих (3) та середніх (5) міст.

Питома вага населення великих міст за останні 30 років зріс з 6,5% до 9,1%, а середніх міст навпаки зменшився з 8,2% у 1970 році до 7,6% - в 2000 році. Це результат переходу в категорію "великі міста" Старого Оскола, а з іншого боку ряд напівсередня міст зупинився впритул біля позначки 50 тис. чол. (Рассказово - 49,6; Моршинська - 49,9; Курчатов - 49,1; Грязі - 49,0; Шебекино -- 46,3).

Для ЦЧР характерно слабкий розвиток середніх (понад 50 тис.) і напівсередня (20-50 тис.) міст (таблиця 3), в яких не отримали свого розвитку виробничі бази. Тому чисельність населення таких міст зростає повільно, а часто вже воно стабільно.

Таблиця 3

Чисельність і питома вага середніх і напівсередня міст ЦЧР

Основне кількість міських поселень (100) припадає в регіоні на малі міські поселення (до 20 тис. чол.) - 74,1% всіх міських поселень. У той же час частка їх у міському населенні становила в 2000 р. лише 16,0%. Найбільший приріст малих міських поселень в ЦЧР спостерігався в 60-70-і роки, коли утворилося багато нових селищ міського типу, особливо в Курській і Білгородській областях. Для малих міських поселень за останні 30 років був характерний постійний процес зниження чисельності населення, що обумовлено недостатнім рівнем соціально-економічного розвитку цих поселень. У 70-80-і роки мережа міських поселень ЦЧР була досить стабільною. Найбільш густа вона на заході району у Бєлгородській та Курській областях.

Щільність міського населення в ЦЧР, навпаки, значно зросла з 17,1 чол./км2 в 1970 р. до 25,9 чол./км2 в 2000 р. При цьому посилилася диференціація міського населення на території району. Так коефіцієнт розмаху (співвідношення максимального показника до мінімального) склав в 1970 році 1,3 рази, а в 2000 вже 1,7. Антиподами в районі є Білгородська і Тамбовська області.

Важливою рисою розселення ЦЧР є слабкий розвиток опорних центрів розселення. У районі до таких центрів можна віднести обласні міста: Ліски, Борисоглібська, Россош і Старий Оскол, які утворюють досить рідкісну мережу з середнім кроком 150 км в меридіональному напрямку і 200 км - в широтному. Виключення складає Старий Оскол, що займає в цій мережі проміжне положення. Інші великі міста Єлець і Мічурінськ розташовуються дуже близько до Липецьк і Тамбова, щоб стати опорними центрами розселення. З іншого боку, географічне розташування дозволяє в перспективі виділити в якості опорних центрів розселення Железногорськ і в меншому ступені Моршанск. Крім Старого Оскола всі ці міста можна розглядати лише потенційними опорними центрами розселення в регіоні. За умови поліпшення соціально-економічного розвитку цих міст і досягнення ними рангу великого міста вони можуть повноцінно виконувати функції опорних центрів.

Велике значення мають міські поселення різної людності та розвитку для навколишніх територій, як організують центри. У ЦЧР таких центрів виділяється 24 центру. Половину з них (12) складають міські поселення з недостатнім рівнем соціально-економічного розвитку і, як наслідок, слабким соціально-економічним тяжінням.

Проблеми розвитку територій і управління ними можуть більш ефективно вирішуватися за рахунок використання також організує сили районних центрів. У ЦЧР багато хто з районних центрів не володіють повною мірою виробничою базою, соціальної інфраструктурою та чисельністю населення для повноцінного виконання функцій центру низового району. В цілому все (118) районних центру можна розбити на наступні групи.

До першої групи слід віднести великі і великі міста. Всі вони володіють великим соціально-економічним потенціалом, а їх організуючий початок простирається далеко за межі низового району. Одночасно вони є центрами однойменних обласних центрів, за винятком Воронежа.

Під другу групу входять райцентри з меншим, але досить високим рівнем розвитку. У їх межах розташовуються об'єкти міжрайонного значення. До цієї групи відносяться інші центри внутрішньообласних соціально-економічних районів, серед яких переважають середні і напівсередня міста.

До наступної, третьої, групи відносяться райцентри з відносно розвиненою соціально-економічною базою, в цілому достатньою для задоволення потреб низового району. Її основу складають напівсередня, малі міста і великі міські селища. У цих районних центрах (30) людність поселень перевищує 10 тис. чол.

Наступна категорія включає в себе райцентри недостатньо високого рівня соціально-економічного розвитку. У них функціонують часто поодинокі підприємства, дуже слабкою є соціальна база. До цієї групи відносяться села-райцентри, невеликі за людності СМТ та малі міста. Вони становлять майже половину всіх райцентрів ЦЧР: 25 сіл, 35 СМТ і 5 малих міст з чисельністю населення менше 10 тис. чоловік. Найбільш оптимальною є структура районних центрів у Білгородській області, де немає сіл-райцентрів і лише один місто і п'ять СМТ (33,34%) відноситься до останньої групи. У всіх інших областях очевидно недосконалість адміністративно-територіального устрою: у Воронезької області 9 сіл-райцентрів, 2 малих міста і 6 невеликих СМТ складають понад половину всіх районних центрів області; в Тамбовської області -- 6 сіл і 7 СМТ (56,5%); в Курській області - 3 села, 2 малих міста та 14 СМТ (67,9%); в Липецької області 7 сіл і 3 СМТ (55,6 %).

Розвиток малих міських поселень ЦЧР має відбуватися за рахунок розширення соціально-економічних функцій, зміни їх моноотраслевой структури господарства. Раціональна організація розселення є важливим чинником сталого соціально-економічного розвитку.

Список літератури

Для підготовки даної роботи були використані матеріали з сайту http://www.vestnik.vsu.ru