Гондурас

Республіка Гондурас, країна в Центральній Америці, площа 112 088 кв. км, на півночі омивається Карибське море, на південному сході межує з Нікарагуа, на півдні та південно-заході - з Сальвадором і на заході - з Гватемалою, на півдні виходить до затоки Фонсека на Тихому океані. Столиця країни - Тегусігальпа.

Природа. Рельєф місцевості. Більша частина території Гондурасу зайнята горами. Високі крутосхильні масиви піднімаються від самого кордону з Сальвадором, досягаючи в західній частині країни відміток більше 2700 м. Глибока тектонічна долина розсікає гірську область з півночі на південь, від гирла р.Улуа до затоки Фонсека. Її довжина від карибського узбережжя до затоки складає 280 км, а найвища точка її днища, маркуються внутрідолінний вододіл басейнів двох океанів, сягає 940 м над рівнем моря У гірській області зустрічаються міжгірські западини; їх днища з пологий рельєфом лежать на 600-1500 м вище р.м. На півдні країни широко поширені покриви вулканічних лав і попелом; на північ і схід їх потужність зменшується.

В області, прилеглої до Карибському узбережжі, переважають широтні хребти в крутими схилами і гострими гребенями. Один з таких хребтів, Сьєрра-де-Мерендон, відокремлює розташовану на території Гватемали долину р.Мотагуа від низовини, по якій протікає р.Улуа; ця низовина шириною бл. 40 км простягається майже на 100 км від берега Карибського моря. На схід є ще одне зниження, розташоване в гирлі р.Атуан. На іншій частині узбережжя вузькі долини річок затиснуті між хребтами висотою від 450 до 1500 м над рівнем моря Сама обширна низовина - заболочений Москітовий берег з величезною лагуною Каратаска -- знаходиться на північному сході країни і продовжується далі на південь на території Нікарагуа.

Клімат. Гондурас знаходиться в тропічній зоні, однак клімат різних районів визначається їх абсолютною висотою і положенням по відношенню до вологі північно-східний пасат. Температури, високі в протягом всього року на прибережних низовинах, зменшуються з збільшенням висоти, однак їх коливання протягом року незначні. Найбільш рясні опади у східній частині країни, на узбережжі і схилах гір, відкритих вітрам з моря. У центральній і південній частині і на схилах, звернених до Тихого океану, дощів випадає менше, в основному в літній час, а з листопада по травень триває посушливий сезон. Досить часті сильні урагани. У результаті пройшов у жовтні 1998 урагану «Мітч» було знищено майже 80% посівів, загинули приблизно вісім тисяч чоловік, і майже 20% жителів країни залишилися без даху над головою.

Рослинність і тваринний світ. Запеклі і вологі низовини Карибського узбережжя й прилеглі схили гір раніше були покриті густими тропічними дощовими лісами з вічнозелених порід, які в даний час частково знищені. Вище в горах, де температури нижче, виростають ліси з дуба і сосни. У більш посушливих внутрішніх областях, включаючи район Тегусігальпи і території на південь і схід, колись вкрита лісами місцевість зараз зайнята трав'янистої саваною і низькорослими рідколіссям.

Як і в інших країнах Центральної Америки, в лісах Гондурасу зустрічається ряд цінних порід дерев. Особливо багато їх росте на великій майже непрохідною низовини Москітового берега і на прилеглих схилах гір. У минулому ця територія, як і архіпелаг Іслас-де-ла-Баія біля північного узбережжя Гондурасу, перебували під контролем англійців, які інтенсивно вирубували ліс. У цілому Гондурас відрізняється надзвичайним багатством видів рослин, включаючи виключно рідкісні і красиві види епіфітів, оселяються на деревах.

За всій території Гондурасу мешкає безліч диких тварин, що уціліли завдяки відносно слабкою заселеності цього гірського краю, тропічний клімат якого не дуже комфортний для людини. Тут зустрічаються як звичайні для Центральної Америки, так і рідкісні види: ведмеді, різні види оленів, мавпи, дикі свині і пекарі, тапіри, борсуки, койоти, вовки, лисиці, ягуари, пуми, рисі, Оцелот, рідкісна чорна пантера і багато інших, більш дрібних котячих, алігатори, крокодили, ігуани і змії, в тому числі отруйні (до числа останніх відносяться смертельно небезпечні кайсака і каскавела), а також мурахоїди, Коати, лінивці, броненосці і кинкажу. Багата орнітофауна включає дику індичку, фазана, папуг, у тому числі ара, чаплю, лою й безліч інших видів.

Населення. Чисельність населення Гондурасу оцінювалася в 2003 в 6670 тис. чоловік. У 2003 народжуваність склала 31,67 на 1000 жителів, смертність - 6,44 на 1000. Природний приріст населення, хоча і дещо знизився останнім часом, залишається високим - бл. 2,32% на рік. За прогнозами, в 2005 населення країни буде нараховувати 6750 тис. чоловік. Очікувана тривалість життя в країні - 65,31 для чоловіків і 68,06 для жінок. У складі населення 90% складають метиси (нащадки індійців і білих), 7% - чистокровні індійці, 2% - нащадки африканців; ок. 1% припадає на долю білих. Серед індіанського населення виділяється велика група чорти (2,5 тис. осіб), що ведуть свій рід від майя і які проживають поблизу кордону з Гватемалою; піпілі, нащадки ацтеків, які живуть біля кордону Сальвадора; ок. 60 тис. ленка мешкають на заході; 8 тис. хікаке, або толпанов, живуть на центральному нагір'я; на покритих лісами низовинах північного сходу мешкає декілька сотень тавака, або суму, і кілька тисяч міскіто. Уздовж північного побережжя невеликими групами проживає бл. 70 тис. гаріфов, або чорних Карибів, що з'явилися в результаті змішування корінного індіанського населення з завезеними сюди з Вест-Індії неграми; вони розмовляють мовою, близькою до мови зниклого нині корінного населення карибського острова Сент-Вінсент. На північному березі проживає численна група англомовних негрів.

Близько 53% населення живе в сільській місцевості, 47% - в містах. Більшість зосереджена в західній частині країни; північний схід заселений рідко. Найбільший місто країни - її столиця Тегусігальпа, розташована в центральній гірській області, з населенням бл. 738,5 тис. чоловік (1997). Другий за величиною місто країни - Сан-Педро-Сула (568,8 тис. жителів, 1998) розташований в районі найбільших бананових плантацій на низовини, що примикає до Карибської узбережжя. Тут же знаходиться декілька портів, що зв'язують плантації із зовнішнім світом, населення яких, за оцінкою на 1998, склало: 85,9 тис. чоловік - в Ла-Сейба, 53,6 тис. - у Пуерто-Кортес, 35,8 тис. - у Тіла і 5 тис. осіб на Трухільо.

Офіційний мова країни - іспанська, пануюча релігія - католицизм. Свобода віросповідання гарантується законом. У країні функціонує безліч протестантських церков, особливо в районах карибського узбережжя.

Державний устрій. Гондурас - унітарна президентська республіка. У 1932-1949 країною керував диктатор - генерал Тібурсіо Каріас Андіно, потім багатопартійна система була відновлена. У 1963 відбувся військовий переворот, за яким послідував період правління військових хунт. У листопаді 1981 Гондурас повернувся до цивільного правління, але сильний вплив військових на політику країни зберігається.

Діє конституція 1982 з внесеними до неї подальшими змінами. Також передбачено поділ влади.

Економіка. Гондурас - одна з найбільш відсталих країн Латинської Америки. У 1998 її національний дохід оцінювався в 9,7 млрд. дол (1820 дол на душу населення). У 1996 79% населення знаходилося за офіційно встановленою межею бідності. Великий зовнішній борг країни, що триває інфляція (що склала 30% в 1994), нерівномірний розподіл доходів, а також сильна залежність від експорту сільськогосподарської продукції, ціни на яку на світових ринках схильні коливань, - все це визначає надзвичайно нестійке положення економіки країни. На початку 1990-х років безробітні складали приблизно 10% економічно активного населення, ще 40% були частково безробітними.

Культура. Мистецтво. Культурні традиції корінного населення Гондурасу, висхідні до стародавніх майя, виразно простежуються в багатьох будівлях і різьблених зображеннях; найбільш повне уявлення про цю культуру дають піраміди Копана - стародавнього міста майя, де збереглися також храми і різьблені кам'яні стели. У містах зустрічаються пам'ятники колоніальної архітектури, побудовані в стилі ренесансу і бароко.

Найбільш популярний музичний інструмент у Гондурасі - марімба (різновид дерев'яного ксилофона); в країні безліч оркестрів марімба, доповнених іншими інструментами. У 1952 в Тегусігальпі була відкрита державна музична школа.

Список літератури

Для підготовки даної роботи були використані матеріали з сайту http://referat.ru/