Сходознавства

В Росії вже внаслідок її географічного положення, завжди були окремі люди, вивчали для торговельних або дипломатичних цілей той чи інший східний мову.

З середньовічних російських мандрівників на Схід чудовий товариський купець Афанасій Нікітін (XV століття), який залишив цінне опис Індії. Викладання східних мов і наукові дослідження в галузі сходознавства почалися у нас з того часу, коли взагалі з'явилися перші правильно влаштовані школи і перші наукові діячі. Вже Петро Великий прийняв заходи до відкриття шкіл для практичного вивчення східних мов (з них перших була японська школа, відкрита в Петербурзі в 1705 р.); з тією ж метою були відправлені молоді люди до Персії, Туреччину, Монголію та Китай. За Кяхтінскому договору 1727 була заснована постійна російська місія в Пекіні, при якій повинні були жити "троє священиків та шість учнів, для узнанія китайської мови ".

З духовних і світських осіб, в різний час перебували при місії, вийшла ціла низка видатних синолог (див. Пекінська духовна місія). З 1852 по 1866 р. вийшли чотири томи "Трудів членів Російської Духовної Місії в Пекіні"; містять у собі багато цікавих статей з історії Китаю. Науковий інтерес до Сходу, саме до східної нумізматики і археології, також був виявлений ще Петром Великим. У 1722 р. Петро оглянув руїни Болгар на Волзі, вжив заходів до їх охороні і велів зняти і перевести 50 арабських, татарських і вірменських написів (у друці цей переклад з'явився тільки в 1771 р., в "денних записках подорожі по різних провінціях Російської Держави "І.І. Лепехіна). Для дослідження сибірських старожитностей у 1720 р. був посланий натураліст Д.Г. Мессершмідт, що повернувся в Петербург тільки в 1727 р. (перший російська наукова відрядження в Азію; щоденник Мессершмідта, німецькою мовою, залишився в рукописі; витяги з нього, у російському перекладі, поміщені в "Сибірських старожитності" В.В. Радлова, т. I випуск 1, Санкт-Петербург, 1888). У Тобольську Мессершмідт отримав від шведських полонених рукопис "Історії тюрків" хівинського хана Абулгазі, завдяки чому цей важливий джерело для історії Середньої Азії вперше став відомий вченого публіці. Були вжито заходів до збереження східних книг і рукописів, здобутих під час Перської походу (1722 - 23). В Академії Наук знайшли собі місце і східні мови, для викладання яких були запрошені Г.З. Байєр (помер у 1738 р.) і Г.Я. Кер (помер у 1740 р.). З праць Байєра до сходознавству відносяться "Elementa literaturae Brahmanicae Tanguanae Mungalicae" ( "Commentarii Acad. Scient. Imper. Petrop. ", Т. III, Санкт-Петербург, 1732; т. IV, ibid., 1735).

Кер з 1735 р. займався розбором зберігалися в Кунсткамері східних монет; праці його залишилися в рукописі, але ними, мабуть, скористався укладач опису колекцій академії, що вийшов в 1745 р.; в цій книзі є і список східних монет, під заголовком: "Numi chinenses, indici, ebraei, tatarrici, persici, arabici, turcici ". Цікавий проект" Азіатської Академії ", представлений Кером в 1733 р., не отримав здійснення. Теми ж двома течіями, як при Петрові Великому і його наступників, визначається і подальший хід розвитку сходознавства в Р. У міру розширення російських володінь в Азії розвивалися дипломатичні і торгові потреби, які вимагали відкриття нових практичних шкіл східних мов або розширення програми колишніх. У той Водночас успіхи європейської науки в Росії звичайно супроводжувалися успіхами сходознавства; серед європейських вчених, яких запрошують до Росії, як і серед вихованців російських навчальних закладів, що відправляються за кордон для удосконалення своїх знань, звичайно бували і вчений.

Суворе розмежування цих двох напрямків не завжди можливо; з одного боку, представники науки до останнього часу нерідко підкоряли своє викладання практичним цілям, з іншого боку, викладачі та вихованці шкіл, переслідують практичні цілі, нерідко ставали в ряди наукових діячів і іноді досягали європейської популярності. Вплив європейської науки позначається особливо сильно в тих галузях сходознавства, які переважно вивчалися в Західній Європі (семітичними мови), тоді як самостійність російської школи найбільше виявляється при вивченні мов і побуту країн, доступних російським ученим більшою мірою, ніж іншим (Китай та Середня Азія). Практичне вивчення східних мов отримало особливий розвиток в царювання Катерини II. У 1769 р. був відкритий клас татарської мови при казанської гімназії; викладачеві Саїто Хальфіну належить "Азбука татарського мови ", видана в Москві в 1778 р. (першою російською мовою посібник для вивчення східного мови). За указом 1782 р. в народні училища коливанських області та Іркутської губернії повинен був бути введений китайську мову, а в тих губерніях, які "лежать на стороні татарської, перської і бухарської "- арабська. У 1789 р. в Омську була заснована" азіатська школа ", для приготування перекладачів за татарським, монгольського і маньчжурські мови. Після збільшення числа гімназій в XIX столітті в тих з них, які були розташовані в губерніях з інородческім населенням, було введено викладання місцевих східних мов, згодом витіснених класичної реформою. Більш широку програму мали східні класи в казанської гімназії, де викладалися мови татарська, арабська, перська, монгольська, китайська, вірменський та маньчжурський. За статутом 1836 р., східні класи були розділені на 3 розряду: арабо-перська, турецько-татарсько-перська, монголо-турецько-татарський, учні, які займалися східними мовами, звільнялися від мов грецької, слов'янського і німецького, вищої математики, креслення та малювання. Викладання східних мов, за винятком татарського, було припинено в гімназії в 1857 р. В даний час, за винятком училищ духовного відомства, східні мови викладаються тільки в дуже небагатьох середніх навчальних закладах (Ташкентським реальне училище, Ташкентська вчительська семінарія). Про вищі навчальні заклади для вивчення східних мов - див вище, Навчальний справу, сторінка 396. Серед практичних міркувань, якими визначався викладання східних мов в Росії, чільне місце займають духовні потреби інородців і турбота про поширення серед них християнства. У багатьох семінаріях та духовних училищах викладалися (почасти й тепер ще викладаються) місцеві східні мови (особливо татарський); казанська духовна академія стала одним з головних розсадників сходознавства. У 1845 р. кафедри східних мов при академії були розділені на два розряди, монголо-калмицький і турецько-татарський; статутом 1884 підтверджено поділ на відділи татарської та монгольська. Православное палестинський суспільство своїми виданнями надає важливу послугу сходознавству. Для успіхів сходознавства як науки, у XVIII столітті було зроблено дуже мало. Дві великих "академічних експедиції" в Азії мали на меті виробництво природно-історичних і етнографічних досліджень і принесли тільки непряму користь сходознавству. Результатом першої експедиції були твори Г.Ф. Міллера ( "Опис Сибірського Царства і всіх що відбулися в ньому справ", Санкт-Петербург, 1750) і І.Е. Фішера ( "Сибірська історія", Санкт-Петербург, 1774); результатом другого - "Збори історичних звісток про монгольських народності ", П. С. Палласа (німецькою мовою, Санкт-Петербург, 1776 - 1802), який користувався сприянням знав монгольську мову Ієріхо. Г.Ф. Міллеру належить також лінгвістичний працю: "Опис живуть в Казанської губернії язичницьких народів, яко то черемиси, чуваш та Вотяков, з додатком численних слів на семи мовах, як-то: на казанському-татарською, черемісском, чуваською, вотяцком, мордовському, пермському і зирянском ", написаний в 1743 р. виданий в 1791 р. Зв'язок академії з сходознавства підтримувалася лише завдяки багатим зібранням рукописів і монет, з яких в 1818 р. був утворений Азіатський музей. Представлений Уваровим в 1810 р. проект азіатській академії не був затверджений, але в 1801 р. в число академіків був прийнятий орієнталіст X. Д. Френ, а по штатах 1830 східні мови остаточно отримали право громадянства в академії. У університетському викладанні східні мови отримали місце за статутом 1804; в університетах Московському, Казанському та Харківському були засновані кафедри східних мов (арабської та перської). У Московському університеті цю кафедру зайняв А.В. Болдирєв (1811 - 37, помер у 1843 р.), перший в Росії арабіст, автор першої арабської граматики російською мовою і перших хрестоматій арабської і перської. Болдирєв, як і всі орієнталіста того часу, був учнем Сильвестра де-Сасі. Більш широку програму отримало викладання східних мов в Казані, де кафедра їх в 1807 р. була зайнята знаменитим X. Д. Френ. У 1828 р. була заснована кафедра турецько-татарської мови і заміщена А.К. Казембека, який, поряд з Сенковського, вважається одним з головних засновників школи російських орієнталістом. Статутом 1835 східне відділення в Казанському університеті було розділено на 3 розряду: арабо-перська, арабсько-турецький та монголо-санскрітскій; згодом до них додалися ще китайська та вірменський. Були відкриті кафедри мов монгольського (1833), китайського (1837), вірменського (1839), санскритського (1842) і маньчжурського (1844). У Петербурзькому університеті східні мови викладалися вже з часу його заснування. Вже в педагогічний інститут у 1817 р. були запрошені Деманж і Шармуа, учні Сильвестра де-Сасі; після перетворення інституту в університет Шармуа до 1822 р. і вдруге у 1831 - 35 роках викладав перська мова, причому його ад'юнктом був перс Мірза Джафар топчібаші; вони чудово доповнювали один одного і поставили викладання на належну висоту. Деманжа замінив О.І. Сенковський (1822 - 47), лекції якого залишили набагато міцніші і доброчинні сліди, ніж його публіцистична діяльність. Сенковський вивчив арабську і турецька мови самоучкою і згодом удосконалив свої знання за допомогою подорожі на Схід; своїми лекціями він умів зацікавити слухачів і покласти початок цілій школі орієнталістом, хоча серед останніх не було ні одного видатного арабіст. За статуту 1835 р., були засновані кафедри монгольського і турецької мов, з них була заміщена тільки друге. У 1854 р. факультет східних мов і його наукові колекції були переведені з Казані до Петербурга (див. Східний факультет). Факультет, окрім наукових завдань, почасти переслідує і практичні, хоча і не в тій мірі, як раніше казанський, перший професорам якого було наказано "обмежитися викладанням мов арабського і перського в тому єдино відношенні, в якому вони можуть бути корисні Росії з її торговим і промисловим стосунків ". Під час перегляду статуту 1863 р. професора В. В. Григор 'єв і К.А. Коссовіч подали записку про перетворення факультету, з перейменуванням його у східний, тобто "що передає всі знання щодо Сходу, що видобуваються наукою, а не тільки мови його ". Здійснення цієї програми (передбачалося, між іншим, ввести вивчення Ассирологія і єгиптології) підняло б наукове значення факультету і відсунуло б на задній план його практичні завдання. З історичних курсів тепер на факультеті читається тільки історії Середньої Азії; з 1868 по 1873 читалася історія арійських народів (Г. В. Мельгунов), з 1880 по 1889 р. - історія Персії (арменіст К.П. Патканов); В.П. Васильєв, С.М. Георгіївський та Д.М. Поздняев в різний час читали історію Китаю. Курси історії літератури (арабської, перської, османської, китайської, єврейської, вірменської та грузинської) читаються представниками лінгвістичних кафедр. Лекції по східній нумізматиці, читав професор І.М. Березіним (помер у 1896 р.) відновлені в 1897 р., як необов'язкового курсу. З метою підняти науковий характер викладання сходознавства барон В.Р. Розен неодноразово вказував на необхідність заснувати в інших університетах кафедри східних мов при історико-філологічному факультеті (в якості необов'язкового предмета), але в даний час тільки в Казані існує кафедра турецько-татарських мов, зайнята Н.Ф. Катановим, який читає також арабська і перська мови. Значний вплив на розвиток сходознавства в Р. надали археологічні суспільства, особливо Імператорська російське археологічне товариство; одне відділення його (східне) спеціально займається вивченням східних старожитностей. В "Працях" Східного відділення (з 1855 р.) надруковано цілий ряд цінних досліджень не тільки з археології, а й взагалі по сходознавству. "Записки Східного Відділення Археологічного Товариства ", засновані в 1886 р. бароном В.Р. Розеном, служать тепер головним органом сходознавства в Росії. Серед видань Імператорської археологічної комісії також є цінні праці з археології та історії Сходу. При Імператорському московському археологічному суспільстві існує східна комісія, що видає з 1889 р. свої праці, під заголовком: "Східні Древности". З провінційних видань статті орієнталістом з'являються в "Известиях Товариства Археології, історії та етнографії при Казанському Університеті "в" Вчених Записках "цього університету. З 1895 р. в Ташкенті існує "Туркестанської кружок любителів археології ", що друкує свої" Протоколи ". Цінні для орієнталіста відомості, особливо за місцевим фольклору, ми знаходимо також у виданнях статистичних комітетів азіатських областей і особливо в "Збірнику матеріалів для опису місцевостей і племен Кавказу" (видається управлінням кавказького навчального округу з 1881 р.). Роботи Імператорського російського географічного товариства і його відділів часто стосувалися Сходу; суспільством видані деякі праці орієнталістом з етнографії (наприклад праці професора А.М. Позднеева) і навіть деякі східні тексти (наприклад таранчінскіе пісні, зібрані М.М. Пантусовим, Санкт-Петербург, 1890). Перелік найважливіших російських праць по різних галузях сходознавства. Арабська словесність. Краща арабська граматика російською мовою - "Досвід граматики арабської мови "(Санкт-Петербург, 1867), М. Т. Навроцького; найкраща хрестоматія - "Арабська хрестоматія", В.Ф. Гіргаса і барона В.Р. Розена (Санкт-Петербург, 1875 - 76). Предмет спеціальних вишукувань росіян семітологов становили арабські звістки про росіян, слов'ян та народи, населяли Росію: Frahn, "Ibn-Foszlans und anderer Araber Berichte uber die Russen alterer Zeit "(Санкт-Петербург, 1823); Д. А. Хвольсона, "Ібн-Даст, звістки про хозарів, буртасів, болгар, мадяри, слов'ян і русів "(Санкт-Петербург, 1869); А. Я. Гаркаві," Сказання мусульманських письменників про слов'ян і росіян "(Санкт-Петербург, 1870; "Додатки до них", Санкт-Петербург, 1871); А.А. Кунік і барон В.Р. Розен, "Известия ал-Бекр та інших авторів про Русь і слов'ян" (Санкт-Петербург, 1878). Барон В.Г. Тізенгаузен зібрав арабські звістки про Золотій Орді ( "Збірник матеріалів, що відносяться до історії Золотий Орди ", т. I, Санкт-Петербург, 1884). В даний час А. А. Васильєв у "Візантійському Временник" розбирає арабські джерела з візантійської історії; тій же темі присвячені докторська дисертація барона В.Р. Розена ( "Імператор Василь Болгаробійця", Санкт-Петербург, 1883) і його стаття: "Арабські оповіді про поразку Романа Діогена" ( "Записки Східного Відділення", т. I). Вірменська словесність. Найбільш відомі російські арменісти - Н.О. Емін (помер у 1890 р.), автор граматики (Москва, 1846) та хрестоматії (Москва, 1849) древнеармянского мови і перекладач найважливіших вірменських істориків; К.П. Патканов (помер у 1889 р.), хтів своїми працями "наочно довести корисність вірменських джерел у справі вивчення історії і літератур інших народів ". Його учень М. Я. Марр намагається надати армяноведенію характер самостійної науки. Буддизм. У цій області дали цінні праці російські санскрітісти: І.П. Мінаєв ( "Буддизм", Санкт-Петербург, 1887) і С.Ф. Ольденбург ( "Буддійські легенди", Санкт-Петербург, 1894), синолог В.П. Васильєв ( "Буддизм", Санкт-Петербург, 1857 - 69) і монголіст А.М. Позднеев ( "Нариси побуту буддійських монастирів і буддійського духовенства в Монголії ", Санкт-Петербург, 1887). Східна нумізматика. Засновником школи російських нумізматів був академік X. Д. Френ, що описав багату колекцію Азіатського музею ( "Recensio numorum Muhamedanorum acad. imp. sciennt. Petrop.", Санкт-Петербург, 1826) і спеціально займався дослідженням золотоординських монет. У тій же області працювали його учень П.С. Савельєв (помер у 1860 р.) і професор В.В. Григор'єв (помер у 1881 р.). Більш нові праці: барон В.Г. Тізенгаузен, "Монети східного халіфату" (Санкт-Пе?? ербург, 1873); А.К. Марков, "Інвентарний каталог мусульманських монет Імператорського Ермітажу ", Санкт-Петербург, 1896). Можна ще вказати на нумізматичні статті академіка Б.А. Дорна (помер у 1881 р.). Грузинська словесність. Викладання грузинської мови було поставлено на міцну грунт Д.І. Чубіновим (помер у 1891 р.), автором граматики, хрестоматії та словника. Як наука, грузінологія була створена академіком М.І. Броссе (помер у 1880 р.), що знайшли в Азіатському музеї та інших петербурзьких зборах багатий матеріал для своїх досліджень. Єгиптологія. Першим єгиптологом в Росії був І.А. Гульянов (помер в 1841 р.), противник нині панівною школи Масперо. Із сучасних російських єгиптологів популярністю користуються В.С. Голенищев, що володіє багатим зборами єгипетських старожитностей, і Б.А. Тураєв (магістерська дисертація -- "Бог Той", Лейпціг, 1898); останній читає лекції з єгиптології в Санкт-Петербурзькому університеті. Коптської літературою займаються О.Е. Лем (пише німецькою мовою), а для богословських цілей - В.В. Болотов, А.В. Розов, архімандрит Паладій (не синолог). Незважаючи на близькість мусульманського сходу до Росії, немає жодного російського праці з історії ісламу або його догматам, який представляв би крок вперед у науці, за винятком праць з вченню бабідов (А. К. Казембека, барон В. Р. Розен, А. Г. Туманський). Історія Сходу. Украинские синолог (батько Іакінф Бічурін, В. П. Васильєв, отець Палладій Кефар, П.С. Попов) брали участь у перекладі і розробці китайських джерел з історії Середньої Азії. І. Бічуріну належить також "Історична огляд ойратов або калмиків" (Санкт-Петербург, 1834). З історії Китаю існує тільки магістерська дисертація С.М. Георгіївського, "Перший період китайської історії" (Санкт-Петербург, 1885); з відкликання компетентного рецензента, тут "стародавня китайська історія викладена з більшою повнотою змісту, ніж у всіх інших написаних на європейських мовах історіях Китаю ". Численні статті В.В. Григор'єва з історії Східної Європи та Середньої Азії здебільшого не відрізняються строгою науковістю. Великими достоїнствами відрізняються статті П.І. Лерхе ( "Археологічна поїздка до Туркестанський край", Санкт-Петербург, 1870; статті в "Енциклопедії словесності" І.М. Березина; "Khiva oder Kharezm", Санкт-Петербург, 1873) і в особливості класичної працю В.В. Вельяминова-Зернова: "Дослідження про Касимовський царів і царевича "(" Праці Східного Відділення ", ч. IX - XI). Н.І. Веселовський видав деякі важливі історичні джерела ( "Посольство до зюнгарскому хун-тайчжі Цеван-Рабтану капітана від артилерії І. Унковського ", в" Записках Імператорського Російського Товариства по відділенню етнографії ", т. IX;" Пам'ятники дипломатичних і торгових зносин Московської Русі з Персією ", в" Працях Східного Відділення ", частини XX - XXII). І. Н. Березін видав і переклав, з докладними примітками, частина одного з найважливіших перських історичних творів "Збірника Літописів" Рашид-ад-Діна ( "Праці Східного Відділення ", ч. V, VII, XIII, XV). Докторська дисертація Березина: "Нарис внутрішнього пристрою улусу Джучіева" (Санкт-Петербург, 1863). Краща монографія з історії Середньої Азії належить В.А. Жуковському ( "Древности Закаспійському краю. Руїни Старого Мерва ", Санкт-Петербург, 1894). Історія Грузії розроблена академіком М.І. Броссе, французькою мовою. Кавказькі прислівники (крім вірменського і грузинського) становили предмет спеціальних вишукувань академіка А.А. Шіфнера (помер у 1879 р.) і барона П.К. Услара (помер у 1875 р.). Китайська словесність. Праці російських синолог (батька І. Бічуріна, В.П. Васильєва, Д.А. Пещурова та інших; ср також "Китайсько-російська словник "архімандрита Палладія і П. С. Попова, Санкт-Петербург, 1889) переважно мали на меті потреби викладання або дослідження, за китайським джерел, історії Середньої Азії. Праці французьких синолог (Абель-Ремюза і Потьє) мали вплив на викладання китайської мови та історії в Росії, але синолог, доповнив свою наукову освіту в західно-європейських університетах, у нас до цих пір не було, що не могло не відбитися на успіхи науки. Маньчжурська словесність: граматики і словники В.П. Васильєва та І.І. Захарова (помер у 1884 р.) та хрестоматії А.О. Іванівського . Монгольська словесність. Видатним знавцем і гарячим любителем монгольської словесності на початку нашого століття був А.В. Ігумнов (помер у 1834 р.); його учень О.М. Ковалевський (помер у 1878 р.), перший у Росії професор монгольської мови, склав монументальний "Монголо-російсько-французький словник" (Казань, 1844 - 49). Праці Ковалевського витіснили праці першого наукового дослідника монгольської мови, академіка Я.І. Шмідта (помер у 1847 р.), автора першого монгольської граматики ( "Grammatik der mongolischen Sprache", Санкт-Петербург, 1831), видавця поеми Гесер-хан і історичного твори Сана-сецена. Зі Шмідтом полемізував Доржо Банзаров (помер у 1855 р.), бурят за походженням, автор кількох цінних статей. Краща "граматика монголо-калмицького мови "належить А. А. Бобровникову (помер у 1865 р.), викладачеві Казанської духовної академії. А.В. Попов (помер у 1865 р.) видав монгольську хрестоматію (Казань, 1836) і калмицьких граматику (Казань, 1847). З видань професора К.Ф. Голстунского (помер у 1899 р.) найбільше значення мають "Монголо-ойратскіе закони 1640" (Санкт-Петербург, 1880). Професору А.М. Позднееву Санкт-Петербугскій університет зобов'язаний придбанням багатого зібрання монгольських рукописних і друкованих творів. Перська словесність. Академік Б.А. Дорн писав (німецькою мовою) про говірками та історії прикаспійських областей. К.Г. Залеман і В.А. Жуковський обробили перську граматику для "Porta linguarum orientalium" ( "Persische Grammatik ", Берлін, 1889); в 1890 р. вона видана і російською мовою. Докторська дисертація В.А. Жуковського: "Матеріали для вивчення перських говірок "(Санкт-Петербург, 1888) привернула до себе увагу європейських іраніст. Санскритські словесність. Ще у XVIII столітті Г.С. Лебедєв (за професії музикант) дванадцять років (1785 - 97) провів в Індії, вивчився санскритському мови та індійським прислівники, у 1801 р. видав англійською мовою граматику цих діалектів, після повернення до Росії завів у Петербурзі друкарню з індійськими шрифтами і з 1805 р. видав "неупереджене споглядання систем Східної Індії Брамгенов ". Першим професором санскритського мови був П.Я. Петров (помер у 1875 р.), в Казані та Москві. З великих праць з санскритській філології та російською мовами можна привести тільки докторську дисертацію І.П. Мінаєва (помер у 1890 р.): "Нарис фонетики та морфологія мови Пали "(Санкт-Петербург, 1872), перекладену на французьку і англійську мови. Академіком О. Бетлінгком виданий найбільш повний словник санскритської мови (Санкт-Петербург, 1853 - 75; в меншому обсязі, Санкт-Петербург, 1879 - 89), а також драма Калідаси "Урвасі" (1846). Семітологі (крім арабської мови). При викладанні єврейської мови до сих пір вживається хрестоматія, складена санскрітістом К.А. Коссовічем (Санкт-Петербург, 1875). Найбільш великі наукові праці: "Збірка єврейських написів "Д. А. Хвольсона (Санкт-Петербург, 1884), і магістерська дисертація П.М. Коковцева "До історії середньовічної єврейської філології. I. Книга порівняння єврейської мови з арабським Абу Ібрагіма (Ісаака) Ібн Баруна " (Санкт-Петербург, 1893). Єдиним Ассирологія в Росії є М.В. Нікольський, редактор "Східних старожитностей" і від класичного праці: "клиноподібна написи Закавказзя" (Москва, 1896). Завдяки йому в Москві є єдиний в Росії клиноподібний шрифт. Турецько-татарська словесність. "Граматика турецько-татарської мови", Казембека (Казань, 1849), в даний час застаріла, але ще не замінена іншою ні в нас, ні в Західній Європі. Праця академіка О. Бетлінга (санскрітіста): "Ueber die Sprache der Jakuten" (Санкт-Петербург, 1851) вважається зразком лінгвістичного дослідження. Кращий знавець турецьких прислівників у нині - академік В.В. Радлов, автор дослідження "Phonetik der nordlichen Turksprachen "(Лейпціг, 1882), видавець семи томів турецьких текстів ( "Зразки народної літератури тюркських племен"; перших 6 томів вийшли також у німецькому перекладі); в даний час їм видається (на російською та німецькою мовами) "Досвід словника тюркських говірок" (з 1888 р.). Менш полон "Порівняльний словник турецько-татарських діалектів", Л.З. Будагова (Санкт-Петербург, 1869 - 71). Праці з окремим прислівники: Л. Будагов, "Практичне керівництво турецько-татарської адербіджанского прислівники" (Москва, 1857); В.В. Вельямінов-Зернов, "Словник джагатайско-турецький" (Санкт-Петербург, 1868); "Граматика алтайського мови" (Казань, 1869; автори - М.І. Ільмінскій і отець Макарій); В. Вербицький, "Словник Алтайського та Аладагского говору тюркської мови "(Казань, 1884); І.М. Меліоранскій, "Коротка граматика козак-киргизького мови" (Санкт-Петербург, 1894 - 97). Фінські мови досі мало вивчалися в Росії, за винятком Фінляндії, де основу їх вивчення було покладено Кастреном (помер у 1852 р.); головні праці Кастрен були видані після його смерті академіком А.А. Шіфнером. Існує кілька російських праць з прислівники уральських фінів (Див. Зирянов і перм'яки). Головні джерела: П. Савельєв, "Східні літератури і російські орієнталіста" ( "Російський Вісник ", 1856); М. Веселовський," Відомості про офіційне викладанні східних мов в Росії "(" Праці 3-го міжнародного з'їзду орієнталістом ", т. I, Санкт-Петербург, 1879 - 80); барон В. Тізенгаузен, "Огляд сучасних в Росії праць по східній нумізматиці "(там же);" Біографічний словник професорів і викладачів Імператорського санкт-петербурзького університету " (Санкт-Петербург, 1896 - 98).

Список літератури

Для підготовки даної роботи були використані матеріали з сайту http://www.rulex.ru/