Бізнес і навколишнє середовище.

Зміст:

Введення.

1. Планування природокористування.

2. ПЛАТЕЖІ ЗА ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ.

3. ЕКОНОМІЧНЕ СТИМУЛЮВАННЯ ЕКОНОМІЇ сировинних і матеріальних ресурсів.

4. ПЛАТА ЗА ПРИРОДНІ РЕСУРСИ, СУТНІСТЬ, стимулює функцію.

5. ПЛАТЕЖІ ЗА ЗАБРУДНЕННЯ НАВКОЛИШНЬОГО ПРИРОДНОГО СЕРЕДОВИЩА.

6.Екологізація економіки І БІЗНЕС .

7. ВИСНОВОК.

Введення.

Сучасний світ не мислимо без заводів і фабрик, які виробляють продукцію, необхідну для життя сучасної людини. Але при цьому стало майже правилом байдуже ставлення до навколишнього середовища з боку працівників цих підприємств, які намагаються обійти природоохоронні норми під виглядом того, що виробляють продукцію першої необхідності. Але не можна забувати, що найпершою необхідністю для людини повинне бути середовище, в якому він живе. Але в сучасному ринковому світі боротися за навколишнє середовище найкраще економічними методами, за допомогою економічних важелів.

Найбільш слабкою ланкою діючого механізму управління природокористуванням є недостатня економічна зацікавленість підприємств в ефективному використанні природних ресурсів і охорони навколишнього середовища. Практика функціонування підприємств показує, що в даний час економічні збитки від нераціонального використання природних ресурсів безпосередньо на кінцевих показниках їх господарської діяльності позначається незначно. Це ж можна сказати і про заохочення трудових колективів підприємств, які мають досягнення в раціональному використанні природних ресурсів і дотримання екологічних нормативів.

У системі заходів щодо стимулювання природоохоронної й енергозберігаючої діяльності важливе значення має розробка і цілеспрямоване використання економічного механізму впливу на виробництво, який повинен створити умови для підвищення безпосередньої матеріальної зацікавленості трудових колективів підприємств у забезпеченні раціонального використання, охорони і відтворення природних ресурсів. В основі цього механізму повинні покладені економічні методи управління, суть яких полягає в управлінні інтересами і через інтереси. При використанні економічних методів управління здійснюється вплив на колективи трудящих, на окремих працівників, а через них на хід виробництва за допомогою такої зміни навколишнього їх економічної ситуації, що дозволяє за допомогою матеріальної зацікавленості зосередити зусилля працівників на досягненні поставлених цілей по забезпеченню раціонального природокористування. Економічні методи включають в себе планування, господарський розрахунок і екологічної служби. Ці методи впливають на хід виробництва через використання економічних важелів, як ціноутворення, фінансування, кредитування, матеріальні санкції і заохочення, довготривалі економічні нормативи і т. п.

1. Планування природокористування.

Одним з елементів економічного механізму раціонального господарювання в області природокористування й охорони навколишнього середовища є планування природокористування. Основна мета планування полягає в забезпеченні економного і комплексного використання, а також, можливо, у підвищенні ресурсного потенціалу країни.

В умовах ринкових відносин мети планування зберігаються. Новий підхід до самостійності підприємств, що переходять від адміністративних методів управління до економічних перспектив корінної зміни, ролі, функцій і методів планування. В даний час відбувається процес становлення і пошуку найбільш ефективних форм і методів планування раціонального природокористування.

З переходом на економічні методи управління якісно міняються задачі і функції планування природокористування. Підприємства повинні відшкодовувати збитки, заподіяну забрудненням навколишнього середовища та нераціональним використанням природних ресурсів, і несе матеріальну відповідальність за дотримання законодавства про охорону природи.

Основними економічними стимулами впливу на природоохоронну і ресурсозберігаючу діяльність підприємства через установлення планових цілей з охорони природи і раціонального використання природних ресурсів є заохочувальні виплати (санкції) за виконання (або не виконання) планових цілей, а також виділення ресурсів в залежності від рівня їх виконання і преміювання за збереження питомої витрати ресурсів. Використання ціноутворення як економічного важеля в системі госпрозрахункового управління виробництвом базується на стимулюючої функції ціни. При вище-ванні цін на продукцію зростає прибуток підприємства, завдяки чому воно матеріально зацікавлений у збільшенні обсягу виробництва. Але якщо зростання прибутку надмірний, то це може послабити зацікавленість трудового колективу в економії виробничих витрат. Збільшення витрат виробництва поряд зі зменшенням прибутку послаблює роль ціни, стимулююча функція якої пропорційна розміру забезпечуваною нею прибутку. Тому в даний час здійснюється робота з приведення у відповідність з рівнем суспільно необхідних витрат до відбиття в них найбільш повної оцінки живої праці і природних ресурсів, а також витрат з охорони навколишнього середовища, соціального страхування, професійної підготовки кадрів. У цінах повною мірою повинна відображатися народногосподарська ефективність використання сучасних досягнень науки і техніки, заходів по збереженню природних ресурсів та утилізації вторинних видів сировини, палива і енергії. Крім того, при встановленні цін на паливно-сировинні ресурси необхідно враховувати активізацію діяльності підприємств щодо ресурсозбереження. Встановлення цін на цих принципах дозволить підприємствам в умовах самофінансування забезпечити здійснення природоохоронних заходів, в основному за рахунок власних коштів, стимулюватиме їх до комплексного використання природних ресурсів, зниження можливого впливу на навколишнє середовище і т. п. У міру формування ринку роль ціни буде переглядатися. Використання фінансування і кредитування як дієвих важелів економічного управління випливає з їх сутності як сукупності розподільних відносин, що здійснюються в грошовій формі і забезпечують реалізацію економічних інтересів всіх учасників господарського виробництва.

2. ПЛАТЕЖІ ЗА ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ.

Вперше в практику господарювання передбачається ввести систему платежів за природокористування. У систему платежів за природокористування увійдуть: платежі за право користування природними ресурсами; платежі за відтворення та охорону природних ресурсів, що здійснюються державою або госпрозрахунковими спеціалізованими підприємствами та організаціями; компенсаційні платежі за вибуття природних ресурсів з цільового використання або погіршення їх якості, спричинене діяльністю цих підприємств; платежі за викиди (скиди, розміщення) забруднюючих речовин у природне середовище; додатковий податок з прибутку підприємств, що випускають екологічно небезпечну продукцію, що застосовують екологічно небезпечні технології; штрафи та інші економічні санкції за порушення норм раціонального природокористування; пільги з оподаткування прибутку.

З кожним роком збільшуються витрати на відтворення природних ресурсів і на природоохоронні заходи. В даний час джерела і методи фінансування цих заходів ще не пов'язані в єдину систему, що вимагає свого рішення. Пропонується створити екологічні фонди як підприємств, так і територій. Джерелами утворення екологічних фондів підприємств можуть бути: амортизаційні відрахування з природоохоронних споруд і об'єктів, доходи (депозитний відсоток) від зберігання у банку коштів екологічного фонду; частину прибутку підприємства, яка використовується для фінансування природоохоронної діяльності; кредити, субсидії територіальних екологічних фондів і банків на зниження шкідливих впливів викидів підприємства на навколишнє середовище; інші джерела. Кошти екологічного фонду підприємства повинні витрачатися під контролем органів охорони природи. Ресурси природоохоронного фонду можуть бути використані за погодженням з природоохоронними органами на вдосконалення основного виробництва, що забезпечує зниження шкідливого впливу підприємства на навколишнє середовище. Джерелами коштів територіальних екологічних фондів повинні стати платежі підприємства за викиди забруднюючих речовин у природне середовище, від випуску природоохоронних позик, субсидії з бюджету, цільові місцеві податки, добровільні внески, відсотки за природоохоронні кредити. Вплив кредиту на ефективність функціонування господарського механізму, у тому числі й економічного тиску природокористуванням досягається, з одного боку за рахунок застосування його для перерозподілу грошових ресурсів між різними ланками народного господарства, а з іншого -- за рахунок стимулювання на його основі раціонального використання цих ресурсів. Стосовно до забезпечення охорони природи та раціонального використання природних ресурсів кредит може слугувати додатковим джерелом фінансування ресурсозберігаючих заходів. Стимулююча дія кредиту полягає в те, що він надається в залежності від результатів роботи підприємств. При цьому враховується ступінь виконання останніми виробничих планів і, нарешті, накопичень, стан економіки і фінансів, своєчасне і повне виконання зобов'язань в частині погашення кредитів. Особливу роль у процесі використання економічних фондів при управлінні раціональним природокористуванням грає матеріальне стимулювання.

Застосовувані довгий час командно-адміністративні методи управління народним господарством орієнтували підприємства на експлуатівний зростання промислового виробництва, видобутку корисних копалин, використання сільськогосподарських площ, і т. п. Економічні важелі оптимізації природокористування були малоефективні, система санкцій за забруднення навколишнього середовища не стимулювала охорону природи. Іншими словами, до сфери природокористування в належній мірі не були включені економічні важелі та відповідальність трудових колективів і окремих працівників за результат, своєї праці.

Переведення підприємств на роботу в умовах оподаткування прибутку змінює зміст економічного механізму раціонального природокористування. Балансовий прибуток підприємства, а, отже, і прибуток, що залишається в його розпорядженні, прямо залежать від рівня використання ним резервів збільшення випуску додаткової продукції, у тому числі і за рахунок комплексного використання природних ресурсів, зниження втрат при їх обробці. Крім того, прибуток залежить від шкідливого впливу в результаті господарської діяльності на навколишнє середовище. У цих умовах для підприємств важливі всі джерела збільшення прибутку, у тому числі і від пільг в оподаткуванні та заохочувальних виплат, що стимулюють природоохоронну діяльність. Так, заохочувальні виплати встановлюються: за зниження викидів (скидів) шкідливих речовин в навколишнє середовище в порівнянні з встановленими нормативами - в розмірі нормативної оцінки запобіг збитку. Ці заохочувальні виплати пропонуються виробляти із засобів (природоохоронних фондів) федеральних і місцевих бюджетів; за наднормативне зниження забору води з водних джерел - у розмірі 75% діючого тарифу; за підвищення кадастрової (бальної) оцінки сільськогосподарських земель та лісів в результаті проведення відповідних природоохоронних (протиерозійних, лісоохоронній, відбудовних) заходів - з коштів, що накопичуються в порядку відшкодування втрат сільського господарства від вилучення земель з сільськогосподарського обороту і до фонду (попенної) плати за лісокористування. Передбачено й інші заохочувальні виплати. Важливе значення при роботі підприємств в умовах оподаткування прибутку має система податкових пільг від екологічності господарської діяльності, що значно стимулює природоохоронну діяльність підприємств.

Усі види платежів за природні ресурси встановлюються у вигляді твердих ставок (нормативів) у розрахунку на одиницю споживаного (застосовуваного) ресурсу запасів корисних копалин, 1 м2 води та ін Платежі датуються з урахуванням якісних характеристик ресурсів та природних умов експлуатації. За порушення діючих норм і лімітів використання природних ресурсів (наприклад, наднормативний витрата запасів корисних копалин) застосовуються підвищені платежі, що сплачуються з госпрозрахункового доходу підприємств-порушників.

Зменшення оподатковуваного прибутку при здійсненні природоохоронних заходів при здійсненні їх за рахунок прибутку, що залишається в розпорядженні підприємств: податкові пільги для підприємств, що випускають природоохоронне обладнання, матеріали та реагенти, а також прилади й устаткування для моніторингу навколишнього середовища. Поряд із заходами заохочувальний впливу, повинні застосовуватися заходи економічної відповідальності за порушення правил раціонального природокористування.

Економічні санкції за порушення природоохоронного законодавства виплачують за рахунок прибутку, що залишається в розпорядженні підприємств. При цьому за перевищення допустимих обсягів викидів (скидів, розміщення) забруднюючих речовин платежі стягуються у кратному розмірі, виходячи з витрат на запобігання забруднення.

Аналіз практики застосування чинного економічного механізму управління природокористуванням показує, що потрібно його вдосконалення на основі розробки економічних та організаційних заходів, які дозволять досягти реальних результатів у вирішенні проблеми раціонального природокористування. На це спрямовані зусилля багатьох економістів.

3. ЕКОНОМІЧНЕ СТИМУЛЮВАННЯ ЕКОНОМІЇ сировинних і матеріальних ресурсів.

Витрати на заходи з економії матеріальних ресурсів на виробництві в цілому зводяться до обмеження видобутку палива, сировини та інших матеріальних ресурсів. Причому ефективність таких витрат зростає. До основних напрямків організації роботи щодо ресурсозбереження в промисловості відносяться економічне стимулювання раціонального використання матеріальних ресурсів, розробка прогресивної нормативної бази, створення системи управління матеріальними ресурсами розробка і впровадження науково-технічних заходів регулювання.

У сучасних умовах істотно зростає роль економічного стимулювання в забезпеченні процесу ресурсозбереження. Розширення господарської самостійності основної ланки промисловості - підприємства - відкриває принципово нові можливості для підвищення дієвості економічного стимулювання на зниження матеріальних витрат. В даний час конкретні види матеріальних ресурсів, на економію яких можуть виплачуватися премії, визначаються безпосередньо на підприємствах та об'єднаннях.

З метою підвищення зацікавленості робітників, керівних працівників, спеціалістів та службовців підприємств і організацій в ефективному використанні ресурсів в промисловості застосовується система матеріального заохочення за економічнораціональное використання сировинних, паливно-енергетичних та інших матеріальних ресурсів. Робітники, майстри, технологи, конструктори та інші фахівці преміюються за економію конкретних видів матеріальних ресурсів проти встановлених технічно обгрунтованих (среднепрогрессівних) норм витрат. Дозволяється виплачувати премії в розмірі до суми економії матеріальних ресурсів залежно від виду та вартості. Премії робітникам за економію матеріальних ресурсів виплачуються понад граничні премій. При цьому зберігається діючий порядок преміювання за економію палива, енергії та інших ресурсів у випадках, коли встановлені більш високі розміри заохочення.

Економія матеріальних ресурсів конкретних видо?? визначається за підсумками роботи за квартал в порівнянні з теоретично обгрунтованими нормами витрат, затверджених у встановленому порядку. Сума економії, отримана у зазначеному періоді, зменшується на суму допущеної перевитрати в попередньому періоді календарного року з того ж виду матеріальних ресурсів, але не більше ніж на 50%.

Найважливіша умова дієвості системи економічного стимулювання - достовірна оцінка трудового внеску кожного працівника в забезпечення економії матеріальних ресурсів. При організації преміювання необхідно точно виділити коло осіб, від яких залежить зниження витрат матеріалів, палива і енергії.

Сума премії за економію матеріальних ресурсів по дільниці, агрегату розподіляється керівником структурного підрозділу за погодженням з профспілковою організацією між робітниками і фахівцями з урахуванням їх особистого внеску у здійснення заходів з економії.

Існує спеціальна шкала розмірів частки економії або перевитрати матеріальних витрат, на яку збільшуються (або зменшуються) фонди заохочення. Шкала дозволяє нівелювати різну вартість матеріальних ресурсів на неоднакову суму економії, що припадає на 1 грн. заробітної плати. При такому преміювання великі вимоги пред'являються до наукової обгрунтованості витрат матеріальних ресурсів, забезпечення їх систематичного оновлення, а також стає неприпустимим застосування технічно необгрунтованих норм.

З метою посилення економічних стимулів для підприємств та підвищення матеріальної зацікавленості їх колективів в більш повному використанні виробничих відходів, вторинних ресурсів встановлено, що прибуток практично отримана від реалізованих товарів і виробів виробничо-технічного призначення, виготовлених з відходів виробництва, залишається у розпорядженні підприємств незалежно від їх форми власності. Розмір відрахувань залежить від рівня рентабельності (до витрат виробництва при рентабельності до 25% - повністю, а в частині, що перевищує 25 %, - У розмірі прибутку за умови, якщо вартість відходів, витрачених на виробництво зазначених товарів і виробів, становить 50% від вартості всього сировини і матеріалів, не рахуючи допоміжних матеріалів).

Крім фонду зацікавленості має також інші спеціальні фонди преміювання, наприклад, за збирання, зберігання, відвантаження і брухту, відходів чорних і кольорових металів.

Результативність матеріального стимулювання залежить від достовірності первинної інформації. Одне з прогресивних напрямків вирішення цього завдання -- впровадження на підприємствах нормативного методу обліку витрат на виробництво.

Виплату премій можна проводити тільки у разі зменшення виділених підприємству фондів на матеріальні ресурси. Ця вимога справедливо при інших рівних умовах. Так, деяке збільшення фондів допустимо при випереджаючому зростання обсягу виробництва, зміні асортименту та ін Подібний підхід спонукає підприємства до розробки цільових програм ресурсозбереження, орієнтує на поліпшення кінцевих результатів матеріалопотребленія.

Поряд з розробкою і впровадженням системи матеріального стимулювання економії сировини, палива, матеріалів та енергії передбачені санкції за нераціональне їх використання. Так введена майнова відповідальність підприємств за перевитрату сировинних, паливно-енергетичних та інших матеріальних ресурсів і за використання їх не за призначенням.

Під перевитратою матеріально-технічних ресурсів розуміється споживання їх у виробничих цілях і розмірах, що перевищують потребу за нормами, встановленими галузевими міністерствами чи відомствами, а також самими підприємствами. До перевитрати не відноситься підвищена витрата матеріальних ресурсів, викликаний проведенням заходів з підвищення технічних характеристик продукції, що випускається.

На підприємства, які допустили перевитрату матеріалів (природних ресурсів), покладається обов'язок перерахувати до бюджету дворазову вартість витрачених ресурсів у місячний термін після закінчення кварталу, в якому допущено перевитрату. З моменту здійснення платежу до бюджету підприємство має право вимагати відшкодування збитків постачальниками і постачальницько-збутової організацією, постачання продукції якої з відхиленнями від умов договору послужила причиною допущеної перевитрати та застосування заходів господарської відповідальності.

При використанні підприємством виділених йому матеріальних ресурсів не за призначенням воно сплачує до бюджету триразовий вартість.

4. ПЛАТА ЗА ПРИРОДНІ РЕСУРСИ, СУТНІСТЬ, стимулює функцію.

В умовах ринку, коли робота підприємства оцінюється за показниками прибутковості та рентабельності, безкоштовність природних ресурсів дуже часто породжує безгосподарне ставлення до них. До теперішнього часу практично немає платежів за природні ресурси, виняток становить плата за забирається воду для промислових цілей, попенної плата при відпуску лісозаготівельникам запасів лісу. У гірничодобувній промисловості для часткового погашення витрат на геологорозвідувальні роботи встановлені ставки відшкодування витрат на ці роботи, які можна розглядати як різновид плати за природні ресурси. При цьому по більшості корисних копалин не забезпечується повне відшкодування витрат на геологорозвідувальні роботи.

Проведення геологорозвідувальних робіт, будівництво та експлуатація гірничого підприємства можливі лише за умови надання спеціалізованим організаціям і підприємствам відведення земельних ділянок. В даний час порядок встановлення компенсаційних виплат регламентується постановою "Про відшкодування збитків землекористувачам від втрат сільськогосподарського виробництва при відведенні земель для державних або громадських потреб". У ньому вказується, що підприємства, організації, установи, яким відводяться для будівництва та несільськогосподарських потреб земельні ділянки, за сільськогосподарськими угіддями, відшкодовують (крім відшкодування збитків землекористувачам) втрати сільськогосподарського виробництва, пов'язані з вилученням цих ділянок у розмірі вартості освоєння рівновеликої площі земель з урахуванням проведення робіт на знову освоюваних землях: заходів щодо їх окультурення і підвищення родючості грунтів.

У компенсаційних ставках не враховуються втрати, що виникають при вилученні земельних ділянок в інших сферах народного господарства (витрат, пов'язаних з відтворенням лісу, дичини, грибів, ягід, води, звірів та ін.)

В основі встановлення всіх цих платежів (крім процентної ставки) лежить "витратний" метод, тобто принцип заповнення витрат держави на відтворення відповідних природних ресурсів. Це дозволяє вловити лише частина принесеної диференціальної ренти (витрат їх заміщення).

Один з головних принципів початкового етапу ринкової системи - рівні умови роботи для всіх підприємств, що розрізняються географічним положенням, технічним рівнем виробництва і рядом інших факторів. Різниця в об'єктивних факторах, що визначають рівень виробництва, призводить до різних трудових і матеріальних затрат на виробництво продукції, і отже, до різної прибутку підприємств.

Таким чином, рентабельність і можливість самофінансування підприємств залежить від об'єктивних (природно-географічних) і суб'єктивних факторів, що характеризуються рівнем суспільного розвитку (попитом на продукцію, обсяги виробництва продукції, рівень технічного оснащення, рівень технології і т. д.). У цих умовах необхідно вирішити проблему усунення впливу природних факторів на показники підприємства, щоб гарантувати їм рівні економічні можливості соціального і технічного розвитку. Однак у промисловості немає єдиної системи обліку та оцінки природного фактора, що дозволяє методично правильно вилучати у "привілейованих" підприємств диференціальну ренту, в результаті стійких і значних диференціювання індивідуальних витрат, обумовлених різними природно-географічних умов виробництва.

Крім розглянутих природних ресурсів є деяка кількість природних ресурсів, що використовуються підприємствами і організаціями безкоштовно. До них відносяться сільськогосподарські землі, запаси вугілля і горючих сланців, навколишнє середовище як місце для розміщення виробничих відходів та ін

Плата за природні ресурси повинна відповідати величині економічного ефекту, одержуваного від експлуатувало природного ресурсу на народногосподарському рівні, забезпечувати можливість вилучення диференціальної ренти, що виникає через відмінності у природній продуктивності цих ресурсів.

Для реалізації такого підходу необхідно вирішити наступні завдання: подолати заниженою оптових і закупівельних цін на продукцію природоексплуатуючих галузей з метою регулювання ресурсозбереження в народному господарстві; забезпечити розширене відтворення природно-ресурсного потенціалу на основі повного госпрозрахунку; здійснити вирівнювання умов господарювання при формуванні госпрозрахункового доходу нормально працюючих підприємств, які використовують природні ресурси різної якості та місця розташування.

Плата за ресурси призначена для регулювання взаємовідносин держави і госпрозрахункового підприємства з приводу конкретного природного фактора. Мета її введення полягає у створенні економічних умов для функціонування окремих підприємств природоексплуатуючих галузей і стимулювання раціонального використання природних ресурсів, тобто створення такого механізму економічного стимулювання їх використання, який забезпечить підвищення ефективності всього суспільного виробництва шляхом переходу на інтенсивний шлях розвитку і зниження ресурсоємності національного доходу.

Платежі підприємств за використання природних ресурсів, що встановлюються на основі диференціальної ренти повинні розглядатися як економічні нормативи довгострокової дії, що характеризують дохід, що отримується підприємством на основі використання ним природних багатств що перебувають у державній власності.

У зв'язку з тим, що цей прибуток отримано не за рахунок зусиль трудового колективу підприємства, а шляхом використання наданого йому природного джерела підвищеної продуктивності, він повинен вилучатися у підприємства і використовуватися на регіональні та загальнодержавні цілі.

Стимулююча функція введення плати за користування, у тому числі на охорону і відновлення природних ресурсів за допомогою вилучення у підприємств рентних доходів через систему платежів за природокористування реалізується державна форма власності на природні ресурси і своєчасно забезпечується вирівнювання умов господарювання підприємств, які використовують природні ресурси різного багатства і місця розташування.

В економічній літературі рекомендується визначати додатковий дохід (диференціальну ренту) від використання природного ресурсу даної якості, місця розташування і продуктивності (цінності), одним із двох способів: як різниця між оптовою ціною продукції і нормальними витратами на її одержання при використанні даного природного ресурсу; величиною суспільно необхідних витрат, необхідних для відтворення корисного результату, принесеного даними природним ресурсом, у міру його вичерпання або виснаження.

На основі цих способів визначення диференціальної ренти запропоновані конкретні методи встановлення ставок платежів за природокористування, що враховують специфіку окремих видів природних ресурсів.

Виходячи з ролі у забезпеченні виробничого процесу, пропонується розділити всі експлуатуються природні ресурси на дві групи: природні ресурси універсального значення і спеціалізовані природні ресурси.

Для промислових підприємств до природних ресурсів універсального призначення належать водні ресурси та прилеглі території, які використовуються для розміщення в них відходів виробництва.

Природні ресурси спеціалізованого призначення використовуються при отриманні конкретних видів продукції обмеженою кількістю галузей, спеціалізованих на виробництві відповідної продукції. До них відносяться корисні копалини за їх видами, що служать матеріальною основою промисловості, сільськогосподарські землі, лісові ресурси.

Для природних ресурсів універсального призначення диференціальну ренту і відповідно платежі за їх використання доцільно встановлювати в вигляді витрат заміщення цих ресурсів. Вони можуть бути прийняті рівними нормам витрат на збільшення забезпеченості народного господарства відповідними видами ресурсів. Наприклад, диференційовані по районах і якісним характеристикам республік нормативи на освоєння нових земель, збільшення водоотстоя, нормативи витрат на охорону навколишнього середовища і т. п.

Встановлення платежів за природні ресурси універсального призначення повинно передувати розробці прейскурантів нових цін, оскільки плата за ці види ресурсів враховується при формуванні цін практично на всі ці види продукції та послуг і включається до собівартості їх виробництва.

При розробці системи платежів за спеціалізовані види природних ресурсів зберігаються платежі, що забезпечують формування фондів відтворення цих ресурсів в необхідних випадках вводяться рентні платежі з прибутку підприємств, що експлуатують спеціалізовані природні джерела.

В основі формування платежів за відтворення природних ресурсів лежать наступні принципові положення: необхідно забезпечити максимально можливий повне повернення на відтворення найважливіших видів природних ресурсів при визначенні сум платежів за видами ресурсів, у тому числі необхідно ввести також платежі за використання сільськогосподарських земель (виходячи з різних бюджетних асигнувань на їх якісне поліпшення і охорону); джерелом відшкодування витрат на відтворення природних ресурсів є принесена ними диференціальна рента.

При встановленні нових цін необхідно мати на увазі середній рівень оптових цін на мінерально-сировинні ресурси: він повинен бути достатній як мінімум для формування ціни відтворення даного спеціалізованого природного ресурсу за рахунок виручки від реалізації всього обсягу виробленої (видобувається) продукції даного виду. Необхідна сума в цілому по галузі (підгалузі) повинна бути включена в проектований рівень ціни. При цьому її розподіл підприємствам-виробникам слід не включати в нормативну собівартість, як це робилося раніше, а визначати по підприємствах пропорційно утворюється у них диференціальному рентного доходу. У цих умовах підприємства, що використовують щодо гірші спеціалізовані ресурси частково або повністю звільняються від платежів за їхнє відтворення з перерозподілом "недобираємо" частини фонду на підприємства, що використовують щодо кращі джерела природних ресурсів.

Для забезпечення функціонування такого механізму, по-перше, необхідно починати визначення платежів за відтворення природних ресурсів з зіставлення розрахункової виручки від реалізації даного виду мінерально-сировинних ресурсів в розроблюваних цінах з сумою нормативних витрат на видобуток (переробку) і включаються в систему нормативних накопичень. У величину нормативних накопичень включають всі подорожчання (здешевлення) у встановленому порядку, а також проектуються плата за природні ресурси універсального призначення, крім платежів за відтворення відповідного спеціалізованого ресурсу.

Якщо розмір диференціального доходу від експлуатації даного спеціалізованого галузевого ресурсу, розглянутий при проектований рівні оптових цін, недостатній для відшкодування в повному обсязі витрат на його відтворення на величину різниці має бути підвищений проектований середній рівень ціни.

По-друге, слід розглядати як нижня межа рівня оптових цін (розрахункової виручки від реалізації) по одному виду мінерально-сировинного ресурсу суму, що включає нормативні витрати на видобуток даного виду мінерально-сировинного ресурсу, платежі за природні ресурси універсального призначення, які використовуються при його видобутку, платежі за відтворення даного спеціалізованого ресурсу, нормативні накопичення, що враховуються в ціні.

При необхідності встановлення необхідних цінових пропорцій між взаємозамінними видами мінерально-сировинних ресурсів та стимулювання ресурсозбереження проектований рівень оптової ціни може бути підвищений у порівнянні з її нижньою межею. У цьому випадку виникає додатковий рентний дохід, який у повному обсязі підлягає відрахуванню до федерального і регіональних бюджетів у формі платежів з прибутку природоексплуатуючих підприємств.

Рентні платежі за своєю економічною користь представляють собою форму вилучення у підприємств диференціальної ренти, що утворюється в результаті стійких і незначних коливань індивідуальних витрат, є розходження в природно-географічних умовах виробництва. Вони повинні встановлюватися для підприємств і груп підприємств, природоексплуатуючих галузей у випадках, коли у відповідних підприємств (груп) при встановленому рівні оптових (закупівельних) платежів за універсальні природні ресурси і платежів за відтворення спеціалізованих природних ресурсів утворюється надлишковий дохід за рахунок використання відносно більш сприятливих природних джерел.

Таким чином, у систему платежів за використання природних ресурсів включаються три їх види: платежі за використання природних ресурсів універсального призначення; платежі за відтворення спеціалізованих природних ресурсів; рентні платежі за використання відносно більш сприятливих видів спеціалізованих ресурсів.

Ці види платежів повинні встановлюватися, як правило з розрахунку на одиницю витрачається (застосовуваного) природного ресурсу (1 т погашених запасів, 1 га землі, 1 м2 води) і диференціюватися з урахуванням рентообразующіх факторів.

Розглянуті платежі за використання природних ресурсів (у межах встановлених норм і лімітів) не можна здійснювати з штрафними платежами (санкціями) за порушення встановлених нормативів та лімітів природокористування.

5. ПЛАТЕЖІ ЗА ЗАБРУДНЕННЯ НАВКОЛИШНЬОГО ПРИРОДНОГО СЕРЕДОВИЩА.

Перехід до практичних заходів з управління станом навколишнього природного середовища в зоні дії підприємств визначає необхідність розробки економічних методів впливу на гірничі підприємства з боку державних і місцевих органів управління.

Платежі за забруднення здійснюються підприємством, і при цьому розміри платежів залежать від обсягів викидів забруднюючих речовин і розміщуються в навколишньої природи твердих відходів. Очевидно, що викиди підприємств та значні обсяги відходів не дозволяють своєчасно запобігти забрудненню, а тим більше поліпшити стан навколишнього природного середовища. Введення платіжних