Зміст.

Введення.

1. Що таке глобалізація?

2. Глобалізація у фінансовій і економічних сферах.

3. Соціально-політичні проблеми глобалізації.

4. Глобальні зміни екології.

5. Держава, ринок, і громадянське суспільство в процесі глобалізації.

6. Глобалізація і альтернативи Росії.
Висновок.
Список літератури.
Введення.

Ключовим поняттям, що характеризує процеси світового розвитку нарубежі XXI століття стала глобалізація. Її суть - у різкому розширенні іускладненні взаємозв'язків і взаємозалежностей як людей, так і держав,що виражається в процесах формування планетарного інформаційногопростору, світового ринку капіталів, товарів і робочої сили, вінтернаціоналізації проблем техногенного впливу на природне середовище,міжетнічних і міжконфесійних конфліктів та безпеки.

Таким чином, феномен глобалізації виходить за чисто економічнірамки, в яких її схильні трактувати багато дослідників цієї теми, іохоплює практично всі сфери суспільної діяльності, включаючиполітику, ідеологію, культуру, спосіб життя, а також самі умовиіснування людства.

Передумовами процесів глобалізації з'явилися інформаційнареволюція, що забезпечує технічну базу для створення глобальнихінформаційних мереж, інтернаціоналізація капіталу і жорсткістьконкурентної боротьби на світових ринках, дефіцит природних ресурсів ізагострення боротьби за контроль над ними, демографічний вибух, а такожпосилення техногенного навантаження на природу і розподіл зброї масовогознищення, що збільшує ризик загальної катастрофи. Зазначені факти, незважаючи на їх різнорідність, тісно пов'язані між собою, та їх взаємодіявизначає складний і суперечливий характер глобалізаційних процесів.
Інформаційні технології створюють реальну можливість для різкогоприскорення економічного, наукового, культурного розвитку планети, дляоб'єднання людства до спільноти, який усвідомлює свої інтереси івідповідальність за долю світу. Вони ж можуть стати знаряддям поділу світуі посилення конфронтації.

Щоб відповісти на питання про долю держави в умовах глобалізаціїтреба детально розглянути сфери, що процес глобалізації охоплює --це і фінансова, і соціально-політична, і екологічна. У своїйроботі, я так само постараюся відповісти на інший, не менш важливе питання, продолю Росії в умовах глобалізації.
1.Що таке глобалізація?

Останнім часом ми стали свідками унікального збігу іпереплетення гігантських за масштабами явищ і процесів, кожен з якихокремо можна було б назвати епохальною подією з точки зору йогонаслідків для всього світового співтовариства. Відбуваються глибокі змінив геополітичних структурах світової спільноти і трансформації соціально -політичних систем дають підстави говорити про завершення одногоісторичного періоду і вступ сучасного світу в якісно новуфазу свого розвитку.

Особливість нинішнього етапу полягає не тільки в тому що епохапостіндустріалізму змінюється інформаційної, а ще й в тому що процесзмін торкнувся, поряд з економічною, політичну, соціокультурну ідуховні сфери. Починається етап формування нового типу світовогоспільноти. Найбільш наочним проявом і показником цих процесів іфеноменів є глобалізація.

Найбільш поширеним є визначення глобалізації якоб'єктивного процесу зближення, інтернаціоналізації, взаємозалежності увсіх сферах життя країн і народів нашої планети.

Основною сферою глобалізації є міжнародна системаекономіки, але це несе в собі ряд складнощів - через неоднакового темпурозвитку і можливостей країн, взаємозалежність і взаємопроникненняможе стати потенційним джерелом ризиків, проблем і конфліктів.

Науково-технічна революція - найважливіший глобальний чинник, який докоріннозмінює всю структуру сучасного виробництва і життя людей. Рівеньекономічного розвитку, місце держави у світовій системі, визначаютьйого інтелектуальний потенціал, можливості формування науково -дослідницької інфраструктури, капіталовкладення в освіту тапрофесійну підготовку.

Інформаційна революція - створила глобальний інформаційнийпростір, який характеризується незмірно великими потокамиінформації, можливостями її використання, гігантським впливом на всіжиттєві процеси, свідомість і поведінку людей. Боротьба за інформаційнепростір стає одним з найважливіших факторів сучасноїгеополітиці.

Глобалізація виражається також в взаємопроникнення, взаємовпливукультур, цивілізацій, в посиленні стандартизації способу життя, свідомості іповедінки людей, освіти і т.д.

Глобалізація включає і багато інших боку посилення взаємозв'язку іінтеграції людських спільнот: підвищення ролі наднаціональних ітранснаціональних структур та учасників системи міжнародних відносин:церкви, ООН та регіональних спільнот, ТНК, громадських організацій;пріоритет прав людини і свобод, універсалізація правових норм, соціальнихстандартів та ін

2.Глобалізація в економічній та фінансовій сферах.

В економіці розвиток глобалізаційних процесів тісно пов'язане зпосиленням на світовому ринку конкурентної боротьби за контроль надприродними ресурсами і інформаційним простором через використанняновітніх технологій. «Глобалізація є синонімом взаємопроникнення ізлиття економік під тиском все більш жорсткої конкуренції та прискореннянауково-технічного прогресу », - зазначає Ж. Пей, генеральний секретар
ОЕСР. Поява і розвиток принципово нових систем одержання, передачі іобробки інформації дозволили створити глобальні мережі, що поєднуютьвисокої сприйнятливість до інновацій і швидкістю адаптацією до змінногоситуації на ринку, отримали нові можливості збільшити своє значення всвітовій економіці. Одночасно відбувається процес переростаннярегіональних ТНК в глобальні, які здійснюють оптимізаціювиробничих процесів, використання ресурсів і наукових розробок,диверсифікацію і управління інвестиціями у світовому масштабі.

Характерною рисою глобалізацією в економіці стало поєднанняпроцесів автономізації та інтеграції. Це знайшло відображення і в «парадоксі
Нейсбітта »:« Чим вище рівень глобалізації економіки, тим сильніше їїнайдрібніші учасники ». Схожі процеси простежуються і в суспільно -політичній сфері. М. Турен у своїй книзі «Потрясіння світу» пише просуперечливі тенденції глобалізації і фрагментації світу, яке вінпов'язує з інтернаціоналізацією зв'язків і зростанням індивідуалізму. Дж.
Нейсбітт відзначає рух, з одного боку, до політичної незалежності йсамоврядуванню, з іншого - до формування економічних альянсів. Процесиглобалізації в економічній, інформаційній, культурній сферах йдуть утісному зв'язку з процесами національної ідентифікації. Прагнення донаціонального самовираження є потужним стимулом соціального,економічного і політичного розвитку в умовах інформаційноївідкритості та інтенсифікації змагального процесу в світі. У той же часвідродження національної свідомості є захисною реакцією суспільствапроти руйнівного впливу відцентрових сил, пов'язаних з глобалізацією.
В економіці - це розрив традиційних зв'язків усередині країни, деградаціянеконкурентоспроможних виробництв, загострення безробіття; в областікультури та ідеології - агресивне проникнення чужих даному суспільствуідей, цінностей, моделей поведінки. При цьому чим сильніше соціально -економічна та ідеологічна потрясіння суспільства, то все більше у відповідьреакція, що приймає іноді форму войовничого націоналізму і релігійногофундаменталізму. Саме в цьому криються в значній мірі витокиетнічних та релігійних конфліктів, що розгорається в різних регіонахпланети і кривавий породжують тероризм.

Серед більшості економістів і соціологів Заходу поки переважаєпевна ейфорія в оцінці перспектив наслідків глобалізаційнихпроцесів. Чималу роль тут відіграє ідеологічний фактор: крахсоціалістичної системи централізованого планування сприймається нимияк безумовне торжество лібералізму з притаманними йому системами цінностей.
Більш об'єктивні дослідники, однак, застерігають від захватуідеологічної перемогою. «Кінець комунізму не означає, що капіталізм у йогосучасній формі є єдиним правильним шляхом. Тріумф демократіїнад тоталітаризмом не означає, що всі в цій демократії життєздатне, --пише американець Ч. Хенді в книзі «Епоха парадоксу». Інший американськийекономіст Р. Аллен, досліджуючи вплив глобалізації на економіку, приходить довисновку, що стихійні ринкові процеси не вкладаються в існуючіконцепції ринкового врегулювання, перш за все в концепцію монетаризму.
Ця концепція виходить з того, що залежність між грошовою масою,що знаходиться в обігу, і динамікою номінального ВВП є стабільною інепередбачуваною. І тоді, впливаючи на обсяг цієї маси, урядотримує в свої руки інструментарій для забезпечення сталогонеінфляційного зростання економіки. Глобалізація ж фінансового ринку,встановив Р. Аллен, призвела до порушення зазначеної стабільності іпередбачуваності.

Слабка ефективність існуючих регулюючих механізмів створюєумови для дестабілізації економічної та соціально-політичної ситуаціїв окремих країнах та світовій спільноті в цілому. Це знаходить виразперш за все у світових фінансових кризах. Не випадково, що саме вфінансовій сфері процеси глобалізації отримали найбільший розвиток.
Комп'ютеризація, системи електронних рахунків і кредитних карт, супутникова іоптико-волоконна зв'язок дозволяють практично миттєво переміщатифінансову інформацію, укладати угоди, переводити кошти з одних рахунківна інші незалежно від відстані і державних кордонів. Це призвело дорізкого скорочення трансакційних витрат і стало одним з основнихчинників утворення світового фінансового ринку.

Інший чинник - зміна зовнішніх і внутрішніх державнихумов діяльності фінансових інститутів. Крах Бреттонвудської системи в
1971 році і скасування режиму фіксування валютних курсів призвели до розмиваннякордонів перш замкнутих національних фінансових просторів, стимулювалиекспансію іноземного капіталу на національних фінансових ринках, щодозволило грати на зміну курсу валют.

У свою чергу посилення конкуренції на світовому ринку банківськихпослуг, зниження рентабельності банківських операцій та зниження банківськоїмаржі змусило більшість розвинених країн вжити в 80-90-і роки надерегулювання сфери фінансової діяльності. Сюди відносяться такі заходи,як зняття обмежень з величини процентних ставок, зниження податків ікомісійних зборів з фінансових трансакцій, відкриття іноземним банкамдоступу на внутрішній фінансовий ринок, розширена приватизація тасек'юритизації активів, роздільна здатність конкурувати з банками страховимкомпаніям та іншим фінансовим інститутам.

дерегулювання сприяли також поява нового банківськогоінструментарію, що дозволяє обходити раніше існуючі правила іобмеження, і формування мережі офшорних банківських послуг, що функціонуєу пільговому режимі (відсутність нормування резервних фондів, звільненнявід страхових внесків, пільги з податків на прибуток). Зняття контролю надвалютними операціями зробило офшорні банки привабливими для відмивання
«Брудних грошей».

Наслідком розвитку інформаційних технологій у фінансовій сфері іїї дерегулювання стала інтенсифікація міжнародних трансакцій. Обсягщоденних валютних операцій збільшився з 250 млрд. дол У 1985р. до 1 трлн.дол в 90-х років. До середини 90-х років на кожен долар, витрачений накупівлю іноземних товарів, припадає 7-8 дол міжнароднихтрансфертів, не пов'язаних з продажем товарів.

Процеси глобалізації фінансової сфери не тільки привели довільного, неконтрольованого переміщення величезних грошових мас черезнаціональні кордони і формування глобального фінансового ринку, але і дозміни функції грошей у світовій економіці. Ще в середині 80-х років П.
Дракер відзначав, що фінансовий ринок став грати незалежну від ринкутоварів і послуг роль. Гроші самі перетворилися на товар, а спекуляція назміні курсу валют - в найбільш вигідну ринкову операцію.

Зростання невизначеності на фінансовому ринку, зокрема, щодокурсу валют і цінних паперів привів до розвитку механізму хеджування іуправління ризиками. Вже відомі фінансові інструменти, такі яктоварні ф'ючерси та опціони, доповнюються більш витонченими формами - такзваними дериватами. Вони являють собою види цінних паперів абозобов'язань, що є похідними від інших цінних. Деривати відкриваютьможливість для спекуляції на зміні курсів валют, акцій та інших видівфінансових активів. Загальний обсяг угод з дериватами на світовому ринку зростаєз прискоренням. Відповідно до оцінки Генеральної лічильної палати США, з 1986 по
1993 рік він зріс більш ніж у 15 разів і склав до кінці цього періодупонад 12 трлн. дол на рік. Причому якщо раніше подібного роду угоди восновному вироблялися в західних країнах, то в останні роки відзначаєтьсяїх значне збільшення в країнах Східної Європи, Азії та Латинської
Америці.

Особливістю ринку дериватів на відміну від звичайних цінних паперівє високий ступінь ризиків і непередбачуваність. Трансакції здериватами по суті опинилися за межами системи правовогорегулювання, що викликає все більше занепокоєння авторитетних фінансовихекспертів. На їхню думку, розвиток глобального ринку дериватів можепризвести до катастрофічних наслідків для світової фінансової системи.
При цьому крах в одній ланці цієї системи може поширюватися на іншіїї ланки подібно до «ефекту доміно».

Поява нового інструментарію валютно-фінансового ринку --дериватів, що дозволив розгорнути широкомасштабні спекулятивні операціїна курсах валют та інших цінних паперів, прискорює процес відокремлення валютно -фінансової сфери, яка все більше, і в основному, починає обслуговуватисаму себе, від реального сектора економіки. Це породжує величезнунестабільність світової фінансової системи, про що свідчатьперіодично повторюються і все більш руйнівні фінансові кризи -
1997р., 1997-1999рр.

Ступінь ураженості економіці тієї чи іншої країни фінансовимкризою залежить від цілого комплексу чинників, серед яких велику рольграють: міра збалансованості між фінансовою сферою та реальним секторомекономіки, пов'язана з цим стійкість національної валютної системи,інвестиційний клімат, глибина інтегрованості країни у світову валютно -фінансову систему, масштаби і характер заборгованості держави інаціональній економіці в цілому.

Поряд з дестабілізацією фінансової сфери глобалізація веде допосилення диспропорцій у світовій економіці і до наростання соціальноїполяризації. У дослідженні «Глобальна економіка в перехідний період»,підготовленому групою англійських, канадських та американських економістів,підкреслюється, що «перетворення економіки в глобальну не означаєзагального динамізму розвитку; швидше воно веде до одночасного виділеннявисокодинамічний систем і розширення числа стагнують, які і так вжеслабкі і знаходяться в невигідному становищі ». Ще виразніше ця думка булависловлена на 81-й сесії МОП в доповіді її Генерального директора М.
Хансена, присвяченому соціальної справедливості в умовах глобалізаціїекономіки. «Замість того щоб знищувати або послаблювати проявинерівності, інтеграція національних економік у світову систему, навпаки,підсилює їх і робить у багатьох відношеннях більш гострими ». У доповідінаводяться дані про те, що в 1960 р. 20% населення планети, що охоплюєйого найбільш багату частину, мали у своєму розпорядженні в 30 разів більше коштів, ніж
20%, що включають найменш забезпечених, а до 1990 р. цей розрив збільшивсядо 59 разів. [1]
3.Соціально-політичні проблеми глобалізації.

Загострення соціально-політичних проблем, пов'язаний з процесамиглобалізації, має місце не тетілько в розвиваються, але й у розвинених,цілком благополучних на перший погляд, країнах. Зміна структуривиробництва та переміщення масового випуску трудомістких видів товарів у
Третій світ важко вдарило по традиційних галузях цих країн, викликавши тамзакриття багатьох підприємств і зростання безробіття. Феномен деіндустріалізаціїпривів до утворення депресивних анклавів, посиливши соціальне розшаруваннясуспільства. Дестабілізуючим чинником є також нові форми зайнятості
(індивідуалізація умов найму, тимчасові контракти) і глобалізація ринкуробочої сили. Приплив дешевої робочої сили ззовні загострив конкуренцію наринку праці розвинених країн, що призвело до ускладнення міжетнічнихвідносин і зростання націоналізму в цих країн.

Масова міграція населення, набуває глобальний характер,перетворюється на серйозне джерело загострення соціально-економічноїобстановки у світі. За даними ООН, у 1995р. за межами рідних країнпроживало 125 млн. чоловік. При цьому чисельність нелегальних іммігрантівоцінюється в 30 млн. Більша частина мігрантів покинули батьківщину з сутоекономічних причин - глобалізація виробництва супроводжуєтьсяглобалізацією ринку праці. Інша їх частина - це вимушені переселенці,що втікають від локальних війн і етнічних чисток. Войовничий націоналізм ірелігійна нетерпимість, що набувають все більш небезпечних масштабів у XXIстолітті, - це відповідна реакція тієї частини світової спільноти, якавиявилася не в змозі подолати психологічний шок глобалізаційнихпроцесів.

Цей шок відчувається як на громадському, так і на особистісному рівнях.
Стресові навантаження, що викликаються посиленням економічної та соціально -політичної нестабільності, руйнуванням звичного укладу життя іціннісних орієнтирів, сприяють поширенню важких психічнихзахворювань і недуг, пов'язаних з ослабленням імунної системи людини.
Набувають небачених масштабів і соціальні хвороби людства --наркоманія, злочинність. Створюються глобальні мережі злочинного бізнесу,паразитуючого на людських слабкостях та пороки.

4.Глобальние зміни екології.

Глобальні масштаби набуває екологічна проблема. Причому якщокілька десятиліть тому, коли Римський клуб опублікував свою доповідь
«Межі зростання», мова, головним чином, йшла про виснаження енергетичних ісировинних ресурсів планети, що загрожує економічному зростанню, то в 90-і рокилюдство починає усвідомлювати реальну небезпеку екологічноїкатастрофи, що загрожує самому існуванню цивілізації. Це викликанодеградацією життєво важливою для здоров'я людини природного середовища,руйнівним техногенним впливом на біосферу, дедалі більшим впливомпарникового ефекту на клімат планети, незворотними втратами в генофондпланети у зв'язку зі зникненням багатьох видів тварин і рослин.

Ситуація настільки небезпечна, що обговорення екологічних проблемвийшло за рамки наукових дискусій та утворення неформалів і перетворилося наважливу частину світового політичного процесу, до якого залученоуряди, міжнародні організації та фінансові структури. Ведетьсяінтенсивна розробка стратегії подолання екологічної кризи. УНаприкінці 80-х років з'явилася концепція самопідтримки розвитку (унашій літературі набула поширення її неточний переклад -
«Сталого розвитку»), визнана поєднати завдання економічного зростання ззбереженням природного середовища. Вперше вона була сформульована в доповіді
Всесвітньої комісії з питань навколишнього середовища і розвитку «Наше спільнемайбутнє »(доповідь Брундтланд) і була розгорнута на конференції ООН зпроблем навколишнього середовища і розвитку в Ріо-де-Жанейро в 1992р.

огляду на те, що техногенний вплив на природу необхідно знизити,згідно з оцінкою міжурядової організації з питань зміниклімату, принаймні вдвічі проти існуючого рівня, чисельністьпланети, за прогнозом ООН, зросте до 2050 р. до 10 млрд. чоловік, тобтоудвічі в порівнянні з теперішнім, навіть при нульовому зростанні споживання на душунаселення екологічна інтенсивність споживання (техногенне навантаження наприродне середовище) повинна бути знижена до 2050г. в чотири рази. Якщо жспоживання на душу населення буде збільшуватися існуючим темпом - тоє 2 -3% на рік, то до 2050 р. воно зросте в чотири рази. У цьому випадкудля досягнення самопідтримки розвитку необхідно буде знизитиекологічну інтенсивність споживання в 16 разів.

У зазначеній концепції ставка робиться в основному на створення новихбезвідходних, ресурсозберігаючих технологій, на посилення контролюміжнародних організацій за станом природного середовища та йоговикористанням. Такий, по суті, технократичний підхід до вирішенняскладної проблеми сучасності відсуває на задній план соціальніпроблеми екологічної кризи і серед них перш за все - величезний розриву рівнях споживання між різними регіонами Землі. У той час яквідносно невелика частина людства, яка проживає переважно врозвинених країнах, користується благами надспоживання, інші живуть намежі бідності, а 800 млн. чоловік голодують. При цьому саме розвиненікраїни несуть головну відповідальність за забруднення природного середовища тависнаження невідновлюваних ресурсів. За даними Міжурядовоїагентства з питань зміни клімату, 74% викидів вуглекислоти ватмосферу здійснюють розвинені і 26% - країни, що розвиваються. У перерахункуна душу населення в розвинених країнах цей показник в 10 разів вище, ніж ущо розвиваються. Тому для подолання екологічної кризи необхідно,не чекаючи розробки нових безвідходних технологій, вже зараз вводитиобмеження на обсяги забруднення природного середовища, перш за все длязахідних держав.

Перші кроки в цьому напрямку вже робляться. На Міжнароднійконференції з глобальної зміни клімату планети в Кіото в 1997р. булиприйняті рішення, які зобов'язують деякі розвинені країни скоротити викидвуглекислоти, США зокрема, повинні скоротити ці викиди на 7%. Аленевідомо, чи будуть ці вимоги виконані. Економічні програмиє об'єктом запеклої боротьби політичних та економічних сил,серед яких важливу роль відіграють ТНК, що несуть велику частку відповідальностіза забруднення природного середовища. У рамках ООН був створений Центр по ТНК,який виробив жорсткі екологічні стандарти, що регламентують їхдіяльність. Однак під тиском лобі цих корпорацій стандарти не буливведені в дію, а сам Центр безпосередньо перед згадуванимконгресом в Ріо-де-Жанейро була ліквідована.

Боротьба йде не тільки з питань регламентації та встановленняекологічних стандартів, по суті це - боротьба за контроль надприродними ресурсами планети, включаючи повітря, воду, землю. При тому особливузанепокоєння міжнародної громадськості, що займається екологічнимипроблемами, викликає те, що широкі маси населення усуваються відучасті у вирішенні життєво важливих для них питань охорони навколишнього їхприродного середовища. Відбувається інституціоналізація бюрократичноїнаддержавної системи, що претендує на глобальне керівництво вприродоохоронній сфері. За словами, М. Хілдярда, видавця журналу «Екологіст»
(Великобританія), «екологічна криза використовується для створення світовоїтехнократії, що управляє ресурсами та екологічними ризиками ... Глобальні
(наднаціональні) менеджери можуть викликати нову хвилю колоніалізму, тому щоекологічної захистом тепер прикриваються комерційні інтереси ». Професор
Е. Гудінас (Уругвай) пише, що ті природні ресурси, які раніше булипоза сферою ринкових відносин, тепер включаються до неї; соціальні зв'язки івідносини зводяться до ринкових трансакцій і потрапляють в сферу приватнихінтересів, а поняття солідарності та соціальної справедливості втрачаються.

5.Государство, ринок і громадянське суспільство в процесі глобалізації.

Загострення кризових ситуацій в міру розвитку глобалізаціївисуває на перший план проблему регулювання стихійних процесів з метоюадаптації людства до нових умов існування. Вирішальне значеннятут набувають сили, здатні контролювати стихійні процеси івносити в них елементи впорядкованості і цілеспрямованості. «Сьогодні світ,майже позбавлений шляхової нитки, намагається на дотик знайти новий баланс, новеспіввідношення сил між державою, ринком і громадянським суспільством », --заявив М. Хансен в згадуваному доповіді [2]. Складність проблеми в тому, щоїї рішення вимагає не просто розподілу влади між зазначенимиінститутами, але - у зв'язку зі зміною суспільних цінностей і пріоритетів
- Трансформація самих цих інститутів.

Найбільшу увагу політологів та економістів приваблює в данийчас питання про те, які зміни відбуваються у функціях держави іяка його доля в умовах глобалізації. Тут можна виділити двааспекти: роль інституту держави у світовому співтоваристві і всередині окремоїкраїни.

Стосовно перших переважає думка, що інтеграційні процесив економіці, глобалізація фінансового ринку веде до «стирання»державних кордонів, до ослаблення державного суверенітету вфінансовій сфері. За оцінками Р. Аллена, менее 30% ринку цінних паперівсімки найбільш розвинених країн контролюються державою або підпорядкованідержавним інтересам. Світовий фінансовий ринок переміщує понад 3трлн. дол на місяць з країни в стану. З них 2 трлн. дол - гроші,неконтрольовані державою або іншими державними інститутами.
Приватний капітал має більше ресурсів, ніж центральні банки навіть такихкраїн, як США. Чи не національні уряди, укладає Р. Аллен, априватний капітал визначає ситуацію на світовому фінансовому ринку.

Деякі дослідники роблять далекосяжні висновки про неминучевідмирання національних держав. Р. О `Брайен в книзі« Глобальнафінансова інтеграція. Кінець географії »пише:« Нація робиться недоречна,хоча вона ще й існує. Чим ближче ми підходимо до глобальногоінтегрального цілого, тим ближче ми до кінця географії »(тобто державно -національного поділу світу) Це твердження видається доситьсумнівним. Стихійні процеси глобалізації не перетворюють світовуекономіку в інтегральне ціле, а навпаки посилюють її диспропорцію.
Збільшується контраст між високорозвиненою центром, в якому проживає
1/6 населення, і периферією, зосереджує основну масу жителів нашоїпланети. Що складається архітектоніка світовій економіці вкрай не стабільнаі може призвести до великих потрясінь не лише для країн периферії, а й дляцентру, тому що світова валютно-фінансова сфера перетворилася в єдину системуі обвал одного з її ланок важко відбивається на інших.

Незважаючи на зростання могутність і відносну незалежність віддержави найбільших суб'єктів ринку - олігопольних структур, останніне в змозі регулювати стихійні процеси світового ринку,що набувають все більш непередбачуваний характер, і змушені спиратися наінститут держави. Роль цього інституту у виробленні та проведеннісвітового ринку на міжнародному рівні посилюється. Це знаходить вираження вактивізації спроб спільного регулювання світового фінансового ринкукраїнами «сімки». Йдеться насамперед про прагнення виробити загальніправові норми, в рамках яких можна було б контролюватифункціонування фінансових структур.

Інститутами такого регулювання та контролю є Базельськийкомітет з банківського регулювання і нагляду, який встановив «правило Кука»
- Мінімально допустимий рівень співвідношення між розмірами власногокапіталу комерційних банків та їх активами, а також розробив заходи щодопосилення контролю за ліквідністю банків, Міжнародна організаціякомісії з контролю над операціями з цінними паперами, що визначаєправила поведінки суб'єктів ринку, необхідний рівень прозорості їхрахунків, уніфікація систем розрахунків.

Має місце активізація дій урядів і центральних банків,спрямована на координацію валютно-кредитної та загальноекономічної політикив умовах фінансової кризи. Центральні банки виступають яккредиторів в останній інстанції, намагаючись забезпечувати ліквідністьфінансової системи шляхом підтримки приватних банків та інших кредитнихінститутів. Важливим важелем проведення узгодженої політики на світовомуфінансовому ринку є міжнародні фінансові організації - МВФ і
Світовий банк.

У той же час події останніх років показують, що існуючихінструментів регулювання світового фінансового ринку явно недостатньо.
Звідси - гарячкові пошуки нових ідей та концепцій. Серед них --пропозиція британського прем'єра Т. Блера про створення нової бреттон-вудськоївалютної системи, пропозиція канцлера ФРН Г. Шредера про «цільових зонах», врамках яких визначилися б курси основних світових валют. Висуваються ібільш сміливі ідеї про створення єдиної світової валютної системи і світовогоцентрального банку. Ці пропозиції зустрічаються міжнародними експертами звеликою часткою скептицизму «Насправді ні в кого немає вірного рецептавиходу з кризи чи подолання настання наступного », - відзначаєжурнал «Економіст» [3]. Суть справи тут у тому, що інтеграція валютної системиприпускає високий ступінь інтеграції та в інших сферах соціально -економічного і політичного життя, тоді як в умовах гострогосуперництва на світовому ринку основних економічних центрів - Північної
Америки, Західної Європи та Південно-Східної Азії - реальні процесиінтеграції йдуть по лінії створення регіональних валютних блоків.

Найбільш просунутим тут опинився Європейський Союз, у рамкахякого не тільки створилася єдина валютна система, але і закладені основигармонізації фінансової і, в більш широкому плані, економічній політицідержав - членів Союзу. Маастрихтський договір передбачає такзвані критерії конвергенції - граничні ставки банківського відсотка,допустимі величини державного боргу, дефіциту держбюджету, темпівінфляції, що істотно обмежує суверенітет членів ЄС уекономічній сфері. Ув'язнений за наполяганням ФРН Пакт стабільностівключає санкції, що застосовуються до держав, які порушили критеріїконвергенції. Всі права на проведення кредитно-грошової політики Союзупередані Центральному європейському банку, який діє під контролем
Комісії ЄС. Таким чином, створюються структури управління новогорегіонального об'єднання, які беруть на себе ряд функцій урядівщо входять до нього країн. По суті закладаються основи майбутньогофедеративної держави.

В основу концепції європейської інтеграції покладено принципсубсидіарності (додатковості), що передбачає багаторівневу системуприйняття рішень. Усього виділяється чотири рівні: комунальний,регіональний, національний і наднаціональний. При цьому рішення кожноїконкретної проблеми належить до компетенції тієї влади, яказабезпечує її оптимальне рішення. Інтеграція поєднується федералізацією.

Отже, проявляється тенденція до перенесення частини державнихфункцій з регулювання валютно-фінансової сфери на наддержавнийрівень. Крім цього, розвиток процесів глобалізації підштовхуєдержави до все більшої координації їхньої політики в галузі правовогорегулювання інформаційного простору, екології, боротьби з тероризмом,наркобізнесом і злочинністю. Така координація, не послаблюючизовнішньополітичну роль сучасної держави, вимагає посилення тієїбоку інституту державної влади, яка пов'язана з міжнароднимспівпрацею і розвитком.

Не менш важливі зміни відбуваються у функціях держави всерединікраїни. В умовах глобалізації суспільство відчуває зростаючіперевантаження, що викликаються ослабленням або розривом традиційних економічнихі соціальних зв'язків, соціальним розшаруванням, міжетнічними іміжконфесійними конфліктами. Звідси - посилення історичної ролідержави як гаранта соціальної стабільності, покликаного забезпечуватиперш за все необхідну допомогу найбільш нужденним категоріям населення ізахищати суспільство від хвилі насильства, злочинності і терору, що здобуваєглобальних масштабів.

Особливу складність представляе?? питання про можливості та ефективностівтручання держави в економіку в умовах глобалізації. Яквідомо, наукові школи прихильників лібералізму і дирижизму займають тутдіаметрально протилежні позиції. Незважаючи на ці відмінності їхоб'єднує одна спільна риса - трактування пропонованої моделі розвитку якєдино можливою для всіх країн і регіонів. Береться до уваги те,проте, той суттєвий факт, що світова економіка зовсім не гомогенна.
З цього не може бути єдиною для всіх країн моделі розвитку та адаптації донових умов. Це, зокрема, підкреслює М. Турен, аналізуючипроцеси глобалізації і фрагментації в результаті взаємодії яких,за його словами, замість відкритого світового ринку, основи однорідногосуспільства, утворюється багатополюсному простір, що базується на різнихекономічних, соціально-політичних і культурних моделях. Далі,дискусії про роль держави та ринку прихильника як лібералізму, так ідирижизму, ігнорують таку основну категорію, як суспільство, ізакономірності його динаміки в умовах глобалізації.

Для розкриття цих закономірностей доречно використовувати системнийпідхід. Відповідно до нього суспільство - складна котра саморозвиваєтьсясистема, заснована на багатстві та різноманітності зв'язків, що поєднують їїчленів, на спільності культури і норм поведінки, моральних норм і духовнихцінностей, без яких вона не може прогресувати. Глобалізація веде дорізкого ускладнення зовнішніх, по відношенню до суспільства як системи, умовіснування. Виникають потужні екзогенні зв'язки і залежності,інтегрують окремі елементи суспільства в глобальні мережеві структури.
Посилюються відцентрові тенденції, що ослабляють і деформуючітрадиційні ендогенні зв'язки й загрозливі в граничному випадку розпадомсуспільства як системи. Такий розпад не означав би успішної інтеграції вметасістему - глобальне мережеве суспільство, концепцію якого висунув, вЗокрема, М. Кастеллс. По-перше, тому, що такий метасістеми реально неіснує. Світова спільнота не гомогенно і, процеси глобалізаціїпосилюють цю його характеристику. По-друге, глобальні мережеві структури,позбавлені соціальних коренів, хоча і володіють великими можливостями длязниження факторних витрат виробництва, в перспективі не здатнізабезпечити соціально-економічний розвиток і конкурентні переваги насвітовому ринку.

Проблема конкурентних переваг досліджена в фундаментальноїроботі М. Портера, який показав, що роль факторних витрат у ходіінноваційного процесу необхідно розглядати в тісному взаємозв'язку ззагальними умовами функціонування національної економічної системи тастратегією її суб'єктів. Виділяючи чотири основних детермінанта конкурентнихпереваг - параметри виробничих факторів (природні ресурси,робоча сила, технологія і т.д.), внутрішній попит, рівень міжгалузевоїкооперації, стратегію банків і фірм, Портер вводить поняття «національногоромба », який графічно