Укрзалізниця

Дніпропетровський Державний Технічний

Університет Залізничного Транспорту

РЕФЕРАТ

по предмету: Історія України

1933: Трагедія голоду

Виконала: Роменська І. Є.

Шифр: 00-ЕП-224

Дніпропетровськ

2001 рік

ЗМІСТ

ВСТУП 3
В. І.. Ленін про соціалістичну перебудову СЕЛА 5
Відступ вiд ленінської ЕКОНОМІЧНОЇ ПОЛІТИКИ 12
Три роки продрозкладки 19
Комісія Молотова в дії 29
НАСЛІДКИ ГОЛОДУ 35
ВИСНОВОК 41
ЛІТЕРАТУРА 42

ВСТУП

Понад півстоліття трагедія 1933 року перебувала поза увагоюісториків. Настав час звернутися до цієї раніше забороненої теми. Правдапро голод, якою б вона не була страхітливою, потрібна не лише тим, хтопереживши його, а й молодому поколінню.

Про голод 1933 року у світі знали давно. Література на цю тему взахідних країнах налічує сотні назв. До піввікової річниці конгрес СШАутворив «Комісію по голоду на Україні», яка провела задокументували іопитування багатьох очевидців.

переконливої відповіді на питання про першопричини голодуамериканська комісія не дає. Перелічуються різні фактори: дезорганізаціявиробництва, непосильні для селян хлібозаготівлі, надмірний хлібнийекспорт, небажання колгоспників працювати в громадському господарстві,конфіскація властями продовольчих запасів у відповідь на цей саботаж. Протенеясно, якою мірою кожний із них вплинув на економічну катастрофу, якасталася 1932 року і викликала голод з мільйонними жертвами. Власне кажучи,голод навіть не розглядається на Заході як результат економічнихпрорахунків. Комісія конгресу США тяжіє до ірраціонального уявлення проорганізований голод-геноцид, спрямований своїм вістрям проти українськогонароду як етносу. Таке уявлення відповідає «надзавдання», поставленомуконгресменам: «полегшити американській громадськості краще розуміннярадянської системи шляхом викриття ролі Рад в організації голоду ». Тут явнопростежується спроба закріпити у свідомості американців образ «імперіїзла ».

Кілька вступних зауважень. Винесені роздуми про голод 1933-гогрунтуються на фактичному матеріалі, який взято з архівних джерелукраїнського походження.

Наведені тут положення не безспірні. У рефераті часто цмтуватімутьсядокументи головної дійової особи в трагедії 1933 року - Й. В. Сталіна,проте тільки ті, які він особисто сам бажав побачити опублікованими.

І останнє зауваження: аби зрозуміти, що трагедія голоду буларезультатом тодішнього політичного курсу, наслідком підміни ленінізмусталінізмом у перетвореннях у сільському господарстві, треба відкинутистереотипні уявлення про економічну політику і проаналізувати її, починаючиз перших років Радянської влади.

В. І. Ленін про соціалістичну перебудову СЕЛА

К. Маркс і Ф. Енгельс були переконані: товарне виробництво і ринок,які обслуговували всі експлуататорські формації і досягли розквіту в умовахбуржуазного ладу, з соціалізмом несумісні. Звідси випливав висновок: після
Пролетарської революції товарообмін поступиться місцем продуктообміну, агрошовий облік - обліку суспільної праці безпосередньо в робочому часі.
Зримо яскравий опис відносин усуспільненого господарства з дрібнимселянським виробництвом, що не підлягало усуспільненню, дав В. І.. Ленін уброшурі «До селянської бідноти» (травень 1903р.): «Коли робітничий класпереможе всю буржуазію, тоді він відніме землю у великих хазяїв, тоді вінорганізує на великих економіях товариське господарство, щоб землю оброблялиробітники разом, спільно, обираючи вільно довірених людей у розпорядники,маючи всякі машини для полегшення роботи, працюючи позмінно не більшевосьми (а то й шести) годин на день кожний. Тоді й дрібний селянин, якийзахоче ще по-старому сам господарювати, господарюватіме не на ринок, не напродажів першому стрічному, а на товариства робітників: дрібний селянинпостачатиме товариству робітників хліб, м'ясо, овочі, а робітники будутьбез грошей давати йому машини, худобу, добрива, одяг і все, що йомупотрібно ». В аграрній програмі партії більшовиків, на основі якої булонаписано цю популярну брошуру, соціалістична перспектива для селапов'язували з утворенням на базі експропрійованої поміщицької власностівеликих державних господарств під керівництвом Рад депутатів від сільськихробітників. Економічні зв'язки між сільськими радянськими господарствами тапромисловістю мали здійснюватись у нетоварній формі, шляхом продуктообміну.

Та величезна більшість селян бажала зрівняльного поділу земель. Ітому наприкінці серпня 1917р. В. І.. Ленін висловився за те, щоб партіяпішла на поступки дрібнобуржуазному селу і задовольнила його вимогу прооголошення державних, поміщицьких, селянських та інших земель всенароднимнадбанням, їх безвідплатне відчуження і перехід у користування всіхтрудящих на зрівняльній основі. По суті, партія більшовиків брала наозброєння есерівську аграрну програму. Соціалізація землі була узаконена
Декретом про землю.

Здійснювані за Декретом про землю аграрні перетворення були історичнопрогресивні. Передачею землі в безоплатне користування і забороною її куплі -продажу Радянська влада захищала трудящих селян від візіскування.
Безземельні і малоземельне селянство України одержало близько 15млн.десятин землі, 600тіс. коней, 800тіс. голів великої рогатої худоби.
Склалася нова соціально-класова структура села. Кількість бідняцькіхгосподарств зменшилася з 58% (перед революцією) до 33% у 1923р. Питома вагасереднього селянства збільшилася, відповідно, з З0% до 63%. Часткакуркульських господарств скоротилася з 12% до 3%. В. І.. Ленін таккоментував результати аграрної революції: «Селянство стало далеко більшсереднім, ніж раніше, суперечності згладілісь, земля поділена вкористування далеко більш зрівняльне, куркуль підрізаній і в значнійчастині експропрійованій - у Росії більше, ніж на Україні, в Сибіру менше ».

Аграрні перетворення перших років Радянської влади привели до того,що за нових умов класові позиції всього селянства почав уособлюватисередняк. Середняцькімі стали майже половина бідняцькіх господарств і тричверті куркульських. Куркульський клас, який почав формуватися ще вдореволюційному селі, перетворився на прошарок всередині селянства.

Соціалістичне будівництво у перші роки Радянської влади здійснювалосяна воснно-комуністичних засадах. Система воєнного комунізму передбачалапродуктообмін між містом і селом при забороні торгівлі, націоналізаціювсієї промисловості, включаючи дрібну, встановлення практики замовлень -нарядів на державних підприємствах при максимальній централізаціїуправління промисловістю (главкізм), поступове згортання грошового обігу.
Однак вже в умовах переходу до мирного будівництва було прийнято ряд воєнно -комуністичних декретів, спрямованих на дальше згортання сфери грошовогообігу.

Радянський уряд прагнув налагодити «державну організацію розподілупродуктів замість приватної торгівлі, тобто державну заготівлю і доставкухліба в міста, промислових продуктів на село ». Положення про витісненняторгівлі планомірно організованим розподілом у рамках споживчо-виробничихкомун увійшло до підготовленого Леніним начерку проекту нової партійноїпрограми. В умовах розрухи у промисловості обмін між містом і селом набувформи продовольчої розкладки, коли всі товарні лишки забирали у селян майжебезкоштовно. Селянські маси реагували на продрозкладки скороченням обсягувироблюваної продукції. І тоді, щоб запобігти цьому, VIII з'їзд Рад угрудні 1920р. висловився за встановлення кожному селянському господарствуобов'язкових завдань по засіву. Цей крок (ніколи не реалізований) був такимже логічним продовженням продрозкладки, як і заборона торгівлі.

пануючі у партії воєнно-комуністичні уявлення про соціалістичнемайбутнє села знайшли відображення у програмі РКП (б), яку прийняв у березні
1919р. VIII партійний з'їзд. Написаний Леніним аграрний пункт програминазивав такі найважливіші заходи по організації великого землеробства:влаштування державних економій - радянських господарств, а також сприянняселянам в організації колективних господарств - сільськогосподарськихкомун, громад (артілей) і товариств для громадського обробітку землі. Колипереважна більшість поміщицьких маєтків була поділена між селянами, ворганізації колгоспів Ленін побачив єдино можливий шлях переходу відземлеробства дрібного, товарного до землеробства великого, нетоварного --комуністичного.

Після виходу з війни партія не збиралася відмовлятися від воєнно -комуністичних методів. Схвалений VIII з'їздом Рад план ГОЕЛРО маввиконуватися перш за все за рахунок розкладки з селянських господарств.
Сподіваючись на те, що продрозкладки 1920/21 року дасть до 300 млн. пудівхліба, В. І. Ленін на цьому з'їзді зауважив: «Без такого фонду неможливовідбудувати промисловість країни, неможливо думати про відродженнятранспорту, неможливо навіть підходити до великих завдань електрифікації
Росії ».

Життя показало, однак, що селяни не міріліся з прод-розкладкою,забороною торгівлі, директивним плануванням посівних площ. Все це йшловрозріз з їх життєвими інтересами. Як тільки війна закінчилася, селянськеневдоволення набуло гострих форм. Стягнення продрозкладки проходило звеличезними труднощами. У хлібовіробнічіх районах виник і поширивсяполітичний бандитизм. Зростання продовольчих труднощів поглибилагосподарську розруху. Продрозкладки, як відзначав В. І.. Ленін, «сталаосновною причиною глибокої економічної і політичної кризи, на яку минаткнулися весною 1921 року ».

Прийняте у березні 1921р. рішення Х з'їзду РКП (б) про замінурозкладки продподатком було одностайно підтримане партією. Разом з тимдозвіл на реалізацію селянами лишків продукції, що випливав з цьогорішення, викликав сумніви.

Рішення про заміну продрозкладки податком було принциповим кроком нашляху впровадження економічної політики, яка суперечила марксистськійтеорії, але відповідала реальностей життя. Ленiн починає розумiти, щопотрiбен новий фактор у соціалістичній перспективі для села - кооперація. Уроботі «Про продовольчий податок», написаній 21 січня 1921р., Володимир
Ілліч зауважує, що кооперація, як форма торгівлі, вигідніша і корісніша,ніж приватна торгівля, тому що вона полегшує об'єднання, організаціюмільйонів населення, а ця обставина, а свою чергу, є гігантський плюс зточки зору дальшого переходу від державного капіталізму до соціалізму. Самаж кооперація дрібних товаровиробників вважалася формою державногокапіталізму: поза торгівлею вона існувати не могла. Магістральним напрямому відносинах між містом і селом вважався не розвиток торгівлі, абезгрошовій продуктообмін на позарінковій основі. Міслівся, як пізнішезгадував голова Раднаркому, «якийсь безпосередній перехід без торгівлі,крок до соціалістичного продуктообміну ».

У промові Володимира Ілліча на Всеросійській продовольчій нараді 16червня 1921р. вперше з'являється термін «нова економічна політика». Упершетут припускається можливість торгівлі не тільки в місцевому обороті. Упершеперед більшовиками ставиться завдання вчитися торговельній справі, щоб матиможливість контролювати ринок. Нарешті, уперше лунає заклик налагодитигрошовий обіг.

Програмне є також доповідь про нову економічну політику на VIII
Московській губпартконференції 29 жовтня. У ній Ленін визнав, щотоварообмінні операції перетворилися у звичайну купівлю-продажу, торгівлю,а ринок зорганізувався у межах всієї країни. Виходячи з цього, він закликавгосподарників пристосуватися до ринку. Йшлося, насамперед, про зміцненнягрошового обігу, організацію державної торгівлі, переведеннянаціоналізованої промисловості на комерційний, або господарськийрозрахунок. Однак поворот до торгівлі і ринку, як і раніше, вважаливідступом від можливого за інших обставин безпосереднього, без використаннятоварно-грошових відносин, будівництва соціалізму.

Через кілька тижнів, у листопаді 1921р. Ленін дійшов висновку пропринципову неможливість «безпосереднього соціалістичного будівництва» удрібноселянській країні. В інтересах зміцнення союзу двох класів трудящих,отже і в інтересах побудови соціалізму, треба було встановити еконемічнійобмін між містом і селом иа ринковій основі.

Воєнно-комуністична доктрина з її негативним ставленням доіндивідуальної власності, торгівлі і грошей суперечила природі селянства.
Поки вона ототожнював з соціалізмом, перспективи соціалістичногобудівництва на селі здавалися невизначеними. «Треба селянські масиперевести до будівництва, для них цілком чужого, яке вони не розуміють іякому не можуть вірити », - говорив Ленін на Московській губпартконференції влистопаді 1920р. Соціальний склад комун, що створювалися у колишніхпоміщицьких маєтках, часто був неселянськім, а в малочисельних артіляхпереважали наймити й бідняки. Після аграрної революції село стало більшдрібнобуржуазнім. Здавалося неймовірним, щоб середнє селянство у своїй масідобровільно відмовилося від щойно набутої власності і об'єдналося вколективні господарства.

Еволюція традиційних для марксистів поглядів на торгівлю і ринок, якавідбулася за перший рік непу, створила нову ситуацію у питанні просоціалістичні перспективи села. Замість колгоспу, для якого властивим буловідчуження безпосереднього виробника од землі та інших засобів виробництва,у центрі по-соціалістичному організованого сільського господарства стававкооператив дрібних товаровиробників. Кооперація цілком відповідаласелянській природі, а тому робила перехід до соціалізму простим, легким ідоступним для селянина.

Коли В. І.. Ленін через тяжку хворобу залишив державні справи, вінпоспішив викласти партії свої нові погляди на кооперативну форму власностіпри соціалізмі. Продиктована на початку січня 1923р. стаття «Прокооперацію »починалася з найважливішої тези: у непі Радянська влада зробилапоступку селянину як торговці; саме з цього випливає (зворотно тому, щодумають) гігантське значення кооперації. Саме в кооперації, заявив Ілліч,знайдено міру поєднання приватного інтересу з інтересами держави, мірупідпорядкування приватного інтересу загальним інтересам, яка раніше булакаменем спотикання для багатьох і багатьох соціалістів. Звідси випливаввисновок першорядного значення: в умовах диктатури пролетаріату простезростання кооперації тотожнє зростанню соціалізму. «А лад цивілізованихкооператорів, - уточнював Ілліч, - при суспільній власності на засобивиробництва, при класовій перемозі пролетаріату над буржуазією - це є ладсоціалізму ». Жодної різниці між кооперативної і загальнонародний формамивласності у державі диктатури пролетаріату він не бачив.

Ідея про сумісність товарно-грошових відносин з соціалізмом є вагомимвнеском Леніна у марксистсько вчення.

Відступ вiд ленінської ЕКОНОМІЧНОЇ ПОЛІТИКИ

Впроваджена В. І.. Леніним нова економічна політика - явище складне. Уїї основі - заміна продрозкладки податком, дозвіл вільного продажу селянамитоварних лишків, допущення в економіку приватного капіталу. Тривалість цихзаходів визначалася часом існування багатоукладного господарства. Проте внепі була ще одна важлива грань: запровадження вартісних, товарно-грошовихвідносин безпосередньо в економіку соціалістичного сектора, відмова відвійськово-комуністичної моделі соціалізму, яка склалася в роки громадянськоївійни. У цьому розумінні тривалість непу не може лімітуватіся рамкамиперехідного періоду від капіталізму до соціалізму. Хоч Ленін не встигтеоретично обгрунтувати новий погляд на соціалізм, у практичній діяльності
Радянського уряду з 1921р. було взято курс на відмову від воєнно -комуністичних методів управління підприємствами, на заміну їх методамиекономічними, госпрозрахунковими.

Однак і в практичній сфері Ленін не встиг реалізувати всі задуми.
Зокрема, залишилася на папері думка про те, що госпрозрахункові трестицілком відповідають за беззбітковість своїх підприємств, а збанкрутоввніпідприємства підлягають закриттю. Ця ідея є основоположною в сучаснійекономічній реформі. У документі червневому (1987р.) Пленуму ЦК КПРС вонасформульована таким чином: держава не відповідає по зобов'язаннямпідприємств. Нереалізований залишився і законопроект про внесення до бюджетупроцентних відрахувань з основних і оборотних капіталів госпрозрахунковихтрестів. При Леніні, у жовтні 1922р., Раднарком двічі розглядав його,щоразу виносячи позитивний висновок. За розпорядженням Володимира Ілліча 10квітня 1923р. Раднаркомм за поданням Каменева затвердив цей документ. Однакзаконопроект про процентні відрахування з трестівськіх капіталів не знайшову ньому місця, що означало відмову від самофінансування трестів і повногогоспрозрахунку. Замість плати за ресурси в бюджет почали відраховуватипромисловий податок, потім податок з обороту, тобто платежі, які не малипрямого зв'язку з результатами внутріпроміслового господарювання. У нихчерез відхилення цін од вартості акумулювала нагромадження інших галузей.
Отже, з 1923р. оформилася залежність майбутнього розгортання промисловості
(індустріалізації) від бюджету.

Цей принциповий відступ від ленінської економічної політики відбувсянепомітно як для сучасників, так і для істориків. У обриси соціалізму, щобудувався, знову стали помітні воєнно-комуністичні риси.

Яскравим прикладом зростаючого в народному господарстві впливуадміністративного почала служити зовні непомітна трансформація ленінськогоплану кооперування населення. Лозунг колективізації сільського господарствазалишився актуальним. Відбувався поступовий процес одержавленекооперативних об'єднань і систем.

Оскільки промисловість «посадили» на бюджет, треба було вишукуватиновіі джерела бюджетних доходів. Ще восени 1923р. відновили горілчанумонополію. В. І.. Ленін, як відомо, був противником продажу спиртних напоїв.
Намагаючись пояснити продаж горілки, Сталін вказав на таку причину:
«Здобути необхідні оборотні кошти для розвитку нашої індустрії». При цьомувін додавав, що горілчана монополія, яка дала у 1927р. понад 500млн. Крб.доходу, є тимчасовим заходом. Проте у 1930р. завдяки продажу спиртнихнапоїв бюджет одержав 2,6 млрд., а в 1934 - 6,8 млрд. крб. Якщо промисловістьстала залежною від бюджету, то сам бюджет попав у залежність від горілки.

У травні 1922р. В. І.. Ленін запросив на посаду заступника наркомафінансів відомого йому з часів підпілля здібного господарника М. К.
Владимирова, який працював наркомом продовольства України. Перед нимставилося конкретне завдання - зупинити інфляцію і здійснити грошовуреформу. Працівники Наркомфіну справилися з дуже важким завданням. У жовтні
1922р. в обігу з'явилися забезпечені золотом банківські білети 10 --карбованцевої вартості, які через червоний колір купюри стали зватисячервінцями. У 1924р. знеціненій «держзнак» вилучили з обігу, грошовареформа завершилася, перші партії червінців з'явилися на зарубіжнихвалютних ринках. Та конвертована валюта виявилася незручною для командно -адміністративної системи управління. У 1926-1928рр. було здійснено заходи,щоб перетворити червоний карбованець у внутрішню валюту i це даломожливість покривати фінансові прориви найпростішим шляхом - за рахунокпаперово-грошової емісії.

Проте ні горілчана монополія, ні емісія не могли бути головнимджерелом доходів бюджету. Ця роль завжди належала сільському господарству.
Випробували й відповідний механізм вилучення селянських коштів. Селянствосплачує державі не тільки звичайні податки, прямі і посередні, але воно щепереплачує на порівняно високих цінах на товари промисловості - це, по -перше, і більш або менш недоодержує на цінах на сільськогосподарськіпродукти - це, по-друге.

З приводу розриву в цінах, або, як тоді казали, розхілу «ножиць цін»,у колективному керівництві партії розгорілися дискусії. Л. Д. Троцький, Л.
Б. Каменєв і Є. Г. Зінов 'єв' єв вважали, що з селян треба брати багато, абизабезпечити максимальні темпи розгортання промисловості
( «Надіндустріалізація»). Й. В. Сталін стояв за помірний розхіл «ножиць».
Інші члени колективного керівництва, що склалося у 1923 році-М. І. Бухарін,
О. 1. Риков і М. П. Томський схилялися до введення «відновлювальних» цін,які цілковито повертали селянам витрати на виробництво хліба. У кінцевомупідсумку група Бухаріна підтримала центристська позицію Сталіна. Та селянине давали на це згоди і взимку 1927-1928 років практично припинилипідвезення хліба на ринки. У країні спалахнула хлібозаготівельна криза.

Виїхавши у січні 1928 р. на хлібозаготівлі до Сибіру, Сталін у серіївиступів перед партійними працівниками розгорнув програму з трьох пунктів:

- зажадати від куркулів негайної здачі всіх надлишків хліба задержавними цінами, а на випадок відмови - застосувати надзвичайні заходи іконфіскувати надлишки;

- у найближчі 3-4 роки провести часткову колективізацію сільськогогосподарства;

- услід за частковою провести суцільну колективізацію сільськогогосподарства.

Колгоспи були потрібні Сталіну, щоб подолати кризу хлібозаготівельнуі одержати від села додаткові кошти на індустріалізацію. Надзвичайні заходибули придатні лише для вилучення готової продукції. З їх допомогоюнеможливо було змусити селян-одноосібників постійно виробляти товарнийхліб.

ревізію курсу XV з'їзду ВКП (б) в соціалістичному будівництві Сталінпо-всякому камуфлював. Замислив у лютому 1928р. скасування непу,примусове об'єднання селян у колективні господарства і накладанняпродрозкладки на колгоспи, Сталін на словах усе це заперечував: «Розмовипро те, що ми нібито скасовуємо неп, запроваджуємо продрозкладки,розкуркулювання і т. д., є контрреволюційнім базіканням ». Надалі знову ставуживатися тільки термін «розкуркулення».

У 1922р. В. I. Ленін пропонував задуматися над тим, «як кооперуваті,як «обмежувати» куркулів, не припиняючи зростання продуктивних сил ». Отже,куркулі не виключали з числа учасників кооперативного руху. На XVIконференції ВКП (б) при обговоренні доповіді М. І.. Калініна про шляхипіднесення сільського господарства несподівано виникла дискусія про місцекуркуля в колектівізованому селі. Секретар ЦК КП (б) У П. П. Любченко вважав,що куркулі можуть працювати в колгоспі. Інші висловлювалися за збереженнякуркульських господарств в урізаному вигляді за межами колгоспних масивів.
А в постанові ЦК ВКП (б) від 5 січня 1930р. «Про темп колективізації ізаходи допомоги держави колгоспному будівництву »ставилося завданняліквідувати куркуля «як клас». При цьому куркульським вважалися всінайзаможніші в даному населеному пункті господарства безвідносно до того,чи мали вони експлуататорські ознаки. А нерідко перед селянином-середнякомпоставала й інша дилема: або вступати до колгоспу, або виступатипротивником колгоспу і тому бути розкуркулення.

1928 рiк - «Рік великого перелому" характеризується не тількипереходом до суцільної колективізації селянських господарств прирозкуркуленні їх заможного прошарку, а й швидким згортанням ринку,наростанням в економіці розподільчих, воєнно-комуністичних рис. У містахвідбувся перехід до нормованої торгівлі. Призначені для села Промтовари тежбули вилучені з вільного продажу й увійшли до фонду отоварювання заготівельна контрактаційній основі. Контрактаційній договір з державою втративхарактер добровільності. Відповідно до постанови ЦК ВКП (б) від 26 серпня
1929р. «Про основні підсумки і чергові завдання в галузі контрактаціїзернових посівів »він став розглядатись як« засіб організації плановогопродуктообміну між містом і селом ».

Як політик Сталін володів« магією слів ». Непопулярні надзвичайнізаходи він завжди пов'язував тільки з куркульських господарств. Гаслоліквідації куркульства як класу давав змогу ціною висилки сотень тисячселянських сімей, оголошених куркульським, змусити тих, хто залишився,вступати до колгоспів.

Здобувши абсолютний контроль над партією і державою, Сталін негайноперейшов до авантюрістічної лівацької політики «стрибка» віндустріалізації. Утруднень у фінансуванні капітального будівництва більшене існувало, хоч через відсутність справжнього госпрозрахунку промисловістьсамостійно заробляла порівняно небагато. З бюджету важка індустрія країниздобула в 1928/29р. 512млн. крб., у 1929/30-1395млн., у 1931-5737 і в
1932р .- 9078млн. крб., а всього за п'ятирічку - 16622 млн. крб. при власнихкоштах 3371 млн. крб.

Сільськогосподарське походження мали не лише вилучення з прибутківсела у формі податків та «ножиць цін», а й значна частина надходжень відгорілчаної монополії та емісії. Суцільна колективізація села здійснюваласяв ім'я прискорення промислового будівництва.

Промисловість фінансувалася під план. Плановий приріст продукції буловстановлено на 1929/30р. в розмірі 32%, на 1931 - 45%, на 1932р .- 36%. Саметакий вигляд мав у цифрах сталінський «стрибок». Насправді, середньорічнийприріст промислової продукції у 1929/33р.р. складав 15,7%. Треба взяти доуваги: на вартісні показники, які визначалися в незмінних цінах 1927/28р.,дуже вплинула інфляція; у першій п'ятирічці інтенсивно оновлюваласяпродукція, а нові її види включалися в статистичну звітність у поточних,підвищених цінах. Виходить, що забезпечення високих темпів індустріалізаціїне потребувало таких жертв. Директиви з'їзду і розроблений на їх основіперший п'ятирічний план становили цілком реальну і надійну альтернативусталінському «стрибку».

1928р. Сталін ще не міг відкинути рішення XV з'їзду партії прочасткову колективізацію на добровільній основі. Після того, як опір групи
Бухаріна було зламано, перегляду цього рішення ніщо не перешкоджало.
Механізм «стрибка», складовий елемент якого становила суцільнаколективізація, було запущено. Село вступило в нову смугу розвитку, декожний крок - невідомий. Найбільші труднощі виникли при опрацюваннівнутрішньої організації селянського колективного господарства і йогонепростих взаємовідносин з оточуючим світом.

Із трьох форм колгоспу селяни-середняки надавали перевагу товариствамспільного обробітку землі, де усуспільнюваліся тільки основні земельніугіддя, а з галузей сільськогосподарської праці-рільніцтво. Напередоднісуцільної колективізації питома вага тсозів на Україні дорівнювала 74,5%,артілей-22, 6%, а комун, де рівень усуспільнення засобів виробництвапідходив до максимуму, - лише 2,9%. ЦК ВКП (б) у постанові від 5 січня 1930р.
«Про темп колективізації і заходи допомоги держави колгоспному будівництву»висунув завдання здійснити суцільну колективізацію в артільній формі зперспективою дальшого зростання рівня усуспільнення.

Ще навесні 1928р. допускалося, що колгоспники можуть вільнорозпоряджатися результатами своєї праці ї зробити вибір між субсидіями таможливістю продати хліб на ринку. У «рік великого перелому» торгівлю хлібомна ринку було заборонено. Обмолочений хліб просто з колгоспних токів почалививозити на зсіпні пункти та елеватори.

Три роки продрозкладки

«Рік великого перелому» характеризувався остаточним відступом дополітики воєнного комунізму. Початок форсованої колективізації збігся зфактичною забороною торгівлі і введенням практики планових завдань щодоздавання державі хліба та інших сільськогосподарських продуктів зрозкладкою плану по кожному селу, колективному або індивідуальномугосподарству. Проте розкладка виявилася ефективною тільки наступного року,коли кількість колгоспів зросла, а невиконання плану стало каратисярозкуркулення. З літа 1930р. поширилася практика твердих завдань щодоздачі всіх «лишків».

Поставки товарної продукції державі оголошувалися для колгоспівпершою заповіддю. Ціна була заниженою, а через інфляцію незабаром сталавзагаліі символічною. Що ж до обсягів, то тут панувала невизначеність.
Держава не вступала у податкові відносини з колгоспами, за яких напередвизначалася частка продукції, що підлягала передачі хлібозаготівельніморганам. За винятком насіннєвого, продовольчого і фуражного фондів хліб мавнадходити лише державі.

Повернення до непопулярного воєнного комунізму термінологічнемаскувалися. Методи воєнно-комуністичного штурму було названо «новим етапомнепу ». Поняття «продрозкладки» замінювалося поширеним терміном «план».

Перша колгоспна весна 1930р. була обіцяючою. Україна одержаланепоганий урожай. Напередодні жнив зробили орієнтовний підрахунок:
1 355млн. пудів. На 23,5 млн. чоловік сільського населення треба булоутворити продовольчий фонд з розрахунку по 16 пудів на людину - 376млн.пудів. Посівний, фуражний і страховий фонди складали 515млн. пудів,резервний - 35млн. Виходячи з цих нескладних підрахунків,хлібозаготівельній план визначився в 430млн. пудів. Потім його збільшили до
440млн., 472млн. і, нарешті, до 490млн. пудів. До 1 червня 1931р. заготівліз урожаю 1930р. дійшли до 477млн. пудів проти 310млн. за попередній сезон.
Було здано по 4,7 центнера з гектара - рекордний показник товарності за всіроки Радянської влади. Створювалися уявлення, що колгоспне село здатнезабезпечити «стрибок» індустріалізації. У звітній доповіді. ЦК ВКП (б) XVIз'їзду партії Сталін заявив, що зернову проблему «ми вже розв'язуємо восновному з успіхом ».

Селян результати першого року суцільної колективізації привели вшоковий стан. Ринок зникав. Гроші втрачали свою купівельну спроможність.
Фонд отоварення заготівель був мізерний, а заробітки в громадськомугосподарстві - злиденним. Щоб прогодувати, треба було розраховувати восновному на присадибну ділянку.

Проте кількість колгоспів зростала. Після березня 1930р.адміністративний тиск на одноосібників став вважатися перегіном. Це неозначає, що колективізація втратила примусовий характер. Господарюватиіндивідуально ставало дедалі важче: одноосібників розкуркулювалі, обкладали
«Твердим завданням» та високими податками, тоді як колгоспники одержувалиподаткові пільги. До кінця 1932р. на Україні колектівізувалі майже 70%селянських господарств з охопленням понад 80% посівних площ. Не меншвисокого рівня колективізації досягнули в інших зернових районах.

Колективізація супроводжувалася експропріацією заможного прошаркуселянства і руйнуванням розвинутої системи сільськогосподарськоїкооперації. Продрозкладки вела до швидкого розростання кризових явищ.
Найістотнішім проявом кризи, яка охопила молодий колгоспний лад, булацілковита незацікавленість селян у розвитку громадського господарства, їхнєпряме небажання працювати.

За завданням ЦК КП (б) У на початку 1933р. обстежили 340 колгоспіврізних районів України. З'ясувалося: 19% працездатних колгоспників за рікне заробили жодного трудодні, а З0% одержали від 1 до 50 трудоднів. Одна зпричин таких показників була проблема управління.

У дрібнотоварному виробництві такої проблеми взагалі не існувало. А вколектівізованіх районах сільське господарство втрачало еластичність,властиву дрібному виробництву. Економічні результати колгоспів і радгоспівпрямо залежали від якості керівництва, планування, організації виробництва,обліку і оплати праці.

До початку суцільної колективізації в колгоспах панувала «поденщина».
Іноді доходи розподілялися по їдцям або кількості робітників у сім'ї. У
1932 році переважна більшість колгоспів перейшла до організації праці затрудоднями, які давали змогу враховувати не тільки кількісні, а й якіснірезультати роботи. Проте в самому порядку нарахування їх існувало багатонедоліків. Один з найсерйозніших - дискримінація праці польовихпрацівників, викликана насамперед бюрократізацією управлінської сфери черезвідсутність справді демократичних норм у прімірному Статутісільськогосподарської артілі. За першу половину 1932р. в колгоспі ім,
Ворошилова (с. кримка Одеської області) на польових працівників припалотільки 800 трудоднів з 2700, а в колгоспі ім. XVI партз'їзду (с. Дерюгін
Брід тої ж області) - 4 тисячі з 13300. Більшість трудоднів «заробив»управлінський та обслуговуючий персонал.

У 1930 і 1931 роках у колгоспах створювалися тимчасові бригади - наперіод сільськогосподарської кампанії. Непостійний склад бригад інезакріплен'ість робочої худоби, реманенту, земельних ділянок тягли засобою знеосіблення і зрівнялівку. У постанові ЦК ВКП (б) від 4 лютого 1932р.
«Про чергові заходи по організаційно-господарському зміцненню колгоспів»було визначено, що в основу організації праці треба покласти постійнувиробничу бригаду з незмінним складом працюючих, за якою б закріплювалисяземельні ділянки і засоби праці. Ці рекомендації не виконувалися.

бюрократичні методи керівництва колгоспами були неминучі за умоврозкладки і відриву безпосередніх виробників від засобів виробництва. Вонисильно позначалося на результатах господарювання. Одержуючи з районівпосівні плани, колгоспники опинялися в становищі агрікультурніх хижаківтому, що були змушені виконувати неспроможні вказівки, що йдуть не віджиття, а від паперу.

Партійний вплив на стан справ у колгоспах відчувався слабо. Зкількісного та якісного боку, а також за своєю організаційною структуроюпартійні організації не стояли на належній висоті. Нечісленність сільськоїпарторганізації і специфіка складу (переважали члени партії, які займаликерівні посади, а також агрономи, лікарі, вчителі та інші спеціалісти)перешкоджали переходу від територіального до виробничого принципу в їїпобудові. А життя вимагало розв'язати питання про організацію партійногоосередку безпосередньо в колгоспі.

Щоправда, кількість сільських членів партії швидко зростала. Так,селян, прийнятих до лав КП (б) У, збільшилося з 4 тисяч у 1929р. до 39,6тисячі у 1932-му. Проте сільські осередки не виросли кількісно адекватноприйому. По-перше, серед них процент виключених з партії під час чистки
1929-1930рр. складав 16,2 (по виробничих осередках міста - 8,8). По-друге,політичний рівень нового поповнення був низький. До того ж масовий прийомпогіршив пропорції між членами і кандидатами партії. На початок 1932р.сільська партійна організація України на дві третини складалася зкандидатів.

У лютому 1931р. ЦК партії прийняв «Положення про осередок ВКП (б) уколгоспах ». Відповідно до нього сільські осередки в районах суцільноїколективізації обов'язково мали бути перетворені на колгоспні. Однакприблизно з 30 тисяч самостійні осередки мали тільки 4767 колгоспів. Чи немаючи можливості спиратися на сільські осередки при розв'язанні питаньвиробничого характеру, районні комітети партії діяли через уповноважених,котрі виїжджали на села проводити чергову кампанію. У доколгоспному селітакий метод роботи себе виправдав, але в нових умовах він став явнонеефективним.

Відрив безпосередніх виробників від засобів виробництва відсував назадній план віковий досвід селянського господарювання, а методи колективноїорганізації праці не могли бути засвоєні без допомоги іззовні, з бокуробітничого класу. Життя показало: найкраща організаційна форма участіробітників у налагодженні колективних методів господарювання на селі --державні машинно-тракторні станції. Можна сказати, що МТС являли собоюінтегральним елемент колгоспного ладу, без якого колективне господарюванняна селі існувати не могло, їх мережа швидко розвивалася. Активно впливатина організаційно-господарське зміцнення колгоспів МТС ще не могли. У першійп'ятирічці розв'язували питання, пов'язані з формуванням трудовихколективів, одержанням, розміщенням і освоєнням техніки, налагодженнямвиробничих зв'язків з колгоспами.

На відміну від інших районів країни на становищі в сільськомугосподарстві України дуже позначилася чехарда з адміністративно -територіальним поділом. XVI з'їзд партії вирішив спростити системууправління за рахунок ліквідації окружної ланки. Проте на Україні областейтоді не існувало. Замість того, щоб утворити їх шляхом укрупнення округів,рішення з'їзду тут виконали буквально. В результаті виникла дволанковасистема управління: центр-район. З вересня 1930р. територію УРСРрозподілили на 503 адміністративні одиниці, якими керували безпосередньо з
Харкова: Молдавська АРСР, 18 міст центрального підпорядкування і 484сільські райони. Управляти такою кількістю районів а одн