| Проект |
| (12.05.98) |
КРИМІНАЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ
ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА
Розділ І
ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ
Стаття 1. Завдання Кримінального кодексу
(1) Кримінальний кодекс України має своїм завданням охорону основнаціональної безпеки України, особи, власності, суспільства та держави відзлочинних посягань.
(2) Для здійснення цього завдання Кримінальний кодекс визначає, якісуспільно небезпечні діяння є злочинами та які покарання застосовуються доосіб, що їх вчинили.
Стаття 2. Підстава кримінальної відповідальності
(1) Підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільнонебезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого кримінальнимзаконом.
(2) Ніхто не може бути визнаний винним у вчиненні злочину і підданийкримінальному покаранню інакше як за вироком суду й відповідно до закону.
(3) Особа не може бути двічі піддана кримінальному покаранню за той самийзлочин.
Розділ ІІ
КРИМІНАЛЬНИЙ ЗАКОН
Стаття 3. Кримінальне законодавство України
(1) Кримінальне законодавство України становить Кримінальний кодекс
України, що приймається Верховною Радою України.
(2) Кримінальні закони, прийняті Верховною Радою України після схвалення
Кримінального кодексу України, підлягають включенню до цього Кодексу.
(3) Кримінальні закони України повинні відповідати положенням, що містятьсяв міжнародних договорах, згоду на обов'язковість яких надана Верховною Радою
України.
Стаття 4. Чинність кримінального закону в часі
(1) Кримінальний закон набирає чинності тільки після його опублікування вофіційному порядку і в термін, зазначений у законі.
(2) Злочинність і караність діяння визначаються кримінальним законом, якийдіяв на час вчинення цього діяння.
(3) Часом вчинення злочину визнається час вчинення передбаченоїкримінальним законом дії або бездіяльності.
Стаття 5. Зворотна сила кримінального закону
(1) Кримінальний закон, який скасовує злочинність діяння, пом'якшуєпокарання або іншим чином поліпшує становище особи, що вчинила злочин, маєзворотну силу, тобто поширюється на осіб, що вчинили відповідні діяння донабрання таким законом чинності, а також на осіб, які відбувають абовідбули покарання, але мають судимість.
(2) Кримінальний закон, що встановлює злочинність діяння чи посилюєпокарання або іншим чином погіршує становище особи, зворотної сили не має.
Стаття 6. Чинність кримінального закону щодо злочинів, вчинених на території України
(1) Усі особи, які вчинили злочини на території України, підлягаютькримінальній відповідальності за цим Кодексом.
(2) Злочин визнається вчинення на території України, якщо його було почато,продовжено, закінчено або припинено на території України.
(3) Злочин вважається вчинених на території України, якщо його виконавецьабо хоча б один із співучасників діяв на території України.
(4) Питання про кримінальну відповідальність дипломатичних представниківіноземних держав та інших громадян, які за законодавством України іміжнародними договорами не є підсудні у кримінальних справах судам України,у разі вчинення ними злочину на території України вирішується дипломатичнимшляхом.
Стаття 7. До закону Чинність кримінального щодо злочинів, вчинених громадянами
України та особами без громадянства за межами України
(1) Громадяни України, а також особи без громадянства, що постійнопроживають в Україні, які вчинили злочини за її межами, підлягаютькримінальній відповідальності за цим Кодексом.
(2) Якщо названі особи за вчинені злочини зазнали покарання за кордоном,вони не можуть бути притягнені в Україні до кримінальної відповідальностіза ці злочини.
Стаття 8. Чинність кримінального закону щодо злочинів, вчинених іноземцем поза межами України
Іноземці, а також особи без громадянства, що не проживають постійно в
Україні, які вчинили злочини за її межами, підлягають в Українівідповідальності за цим Кодексом у випадках, передбачених міжнароднимидоговорами, або якщо вони вчинили передбачені цим Кодексом особливо тяжкізлочини проти інтересів України та її громадян.
Стаття 9. Правові наслідки засудження особи за межами України
(1) Правові наслідки вироку суду іноземної держави можуть бути враховані,якщо громадянин України, особа без громадянства або іноземець булизасуджені за злочин, вчинений за межами України, та знову вчинили злочин натериторії України.
(2) Відповідно до частини першої цієї статті Повторність, рецидив,невідбуте покарання або інші правові наслідки вироку суду іноземної державивраховуються при кваліфікації нового злочину, призначенні покарання,звільненні від кримінальної відповідальності або покарання.
Стаття 10. Видача злочинця
(1) Громадяни України та особи без громадянства, що постійно проживають в
Україні, які вчинили злочини поза межами України, не можуть бути виданііноземній державі для притягнення до кримінальної відповідальності тавіддання до суду.
(2) Іноземці, які вчинили злочини на території України і засуджені за нихна підставі цього Кодексу, можуть бути передані для відбування покарання завчинений злочин тій державі, громадянами якої вони є, якщо така передачапередбачена міжнародними договорами.
(3) Іноземці, а також особи без громадянства, що постійно не проживають в
Україні, які вчинили злочини поза межами України і перебувають на їїтериторії, можуть бути видані іноземній державі для притягнення докримінальної відповідальності і віддання до суду або передані длявідбування покарання, якщо така видача або передача передбаченіміжнародними договорами.
Розділ ІІІ
ЗЛОЧИН ТА ЙОГО ВИДИ
Стаття 11. Поняття злочину
(1) Злочином визнається суспільно небезпечне, винне діяння (дія абобездіяльність), заборонене кримінальним законом.
(2) Не є злочином дія або бездіяльність, що хоч формально і містить ознакибудь-якого діяння, передбаченого кримінальним законом, але черезмалозначність не становить суспільної небезпеки, тобто не заподіялаістотної шкоди і не створила загрози заподіяння такої шкоди особі,суспільству або державі.
Стаття 12. Класифікація злочинів
(1) Залежно від ступеня тяжкості злочини поділяються на злочини невеликоїтяжкості, середньої тяжкості, тяжкі та особливо тяжкі.
(2) Злочином невеликої тяжкості визнається:умисний злочин, за який законом передбачене покарання у вигляді позбавленняволі на строк не більше двох років або інше, м'якше покарання;необережний злочин, за який законом передбачене покарання у виглядіпозбавлення волі на строк не більше трьох років або інше, м'якше покарання.
(3) Злочином середньої тяжкості визнається:умисний злочин, за який законом передбачене покарання у вигляді позбавленняволі на строк не більше п'яти років;необережний злочин, за який законом передбачене покарання у виглядіпозбавлення волі на строк не більше восьми років.
(4) Тяжким злочином визнається:умисний злочин, за який законом передбачене покарання у вигляді позбавленняволі на строк не більше десяти років;необережний злочин, за який законом передбачене покарання у виглядіпозбавлення волі на строк понад вісім років.
(5) Особливо тяжким злочином визнається:умисний злочин, за який законом передбачене покарання у вигляді позбавленняволі на строк понад десять років або довічне позбавлення волі.
Розділ ІV
ОСОБИ, ЩО підлягають кримінальній відповідальності
Стаття 13. Вік, з якого може наставати кримінальна відповідальність
(1) Кримінальній відповідальності підлягають особи, яким до вчиненнязлочину виповнилося шістнадцять років.
(2) Особи, що вчинили злочини у віці від чотирнадцяти до шістнадцяти років,підлягають кримінальній відповідальності лише за умисне вбивство (статті
110 - 114), посягання на життя працівника правоохоронного органу, членагромадського формування з охорони громадського порядку абовійськовослужбовця (стаття 322), посягання на життя судді у зв'язку ізздійсненням ним правосуддя (стаття 351), умисне тяжке тілесне ушкодження
(стаття 117), умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження (стаття 118),захоплення заручників (стаття 139), згувалтування (стаття 146),насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом (стаття
147), мужолозтво (стаття 150), крадіжку (статті 170, 236, 282), грабіж
(статті 171, 236, 282), розбій (статті 172, 236 частина 3, 282 частина 3),вимагання (статті 173, 236, 282), умисне знищення або пошкодження майна
(стаття 179 частина 2), пошкодження шляхів сполучення і транспортнихзасобів (стаття 252), угон транспортних засобів (стаття 265), хуліганство
(стаття 271 частини 2 і 3).
Стаття 14. Неосудність
(1) Не підлягає кримінальній відповідальності особа, яка під час вчиненнясуспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченогокримінальним законом, перебувала в стані неосудності, тобто не моглаусвідомлювати своїх дій (бездіяльності) або керувати ними внаслідокхронічного психічного захворювання, тимчасового розладу психічноїдіяльності, недоумства чи іншого хворобливого стану психіки.
(2) До такої особи судом можуть бути застосовані примусові заходи медичногохарактеру, передбачені статтею 88 цього Кодексу.
Стаття 15. Обмежена осудність
(1) Особа, яка під час вчинення злочину перебувала в стані обмеженоїосудності, тобто не могла повною мірою усвідомлювати своїх дій
(бездіяльності) або керувати ними внаслідок хворобливого стану психіки,підлягає кримінальній відповідальності.
(2) Стан обмеженої осудності враховується при призначенні покарання якобставина, що пом'якшує відповідальність.
Стаття 16. Відповідальність за злочини, вчинені у стані алкогольного сп'яніння або під впливом одурманлівіх засобів
(1) Особа, яка вчинила злочин у стані алкогольного сп'яніння або підвпливом наркотичних чи інших одурманлівіх засобів, підлягає кримінальнійвідповідальності.
(2) Суд, незалежно від призначеного покарання, може застосувати до такоїособи примусове лікування, передбачене статтею 90 цього Кодексу.
Розділ V
ВИНА ТА ЇЇ ФОРМИ
Стаття 17. Форми вини
Вина особи при вчиненні злочину може бути умисно або необережно.
Стаття 18. Умисел і його види
(1) умисним визнається злочин, вчинений з прямим або непрямим умислом.
(2) Злочин визнається вчинених з прямим умислом, якщо особа, що йоговчинила, усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії абобездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їхнастання.
(3) Злочин визнається вчинених з непрямим умислом, якщо особа, що йоговчинила, усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії абобездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і хоч небажала, але свідомо припускала настання цих наслідків.
Стаття 19. Необережність та її види
(1) необережним визнається злочин, вчинений із злочинної самонадіяності абозлочинної недбалості.
(2) Злочин визнається вчинених із злочинної самонадіяності, якщо особа, щойого вчинила, передбачала можливість настання суспільно небезпечнихнаслідків свого діяння (дії або бездіяльності), але легковажнорозраховувала на їх відвернення.
(3) Злочин визнається вчинених із злочинної недбалості, якщо особа, що йоговчинила, не передбачала можливості настання суспільно небезпечних наслідківсвого діяння (дії або бездіяльності), хоч повинна була і могла їхпередбачати.
Розділ VІ
незакінчений злочин ТА ЙОГО ВИДИ
Стаття 20. Закінчений та незакінчений злочини
(1) закінченим злочином визнається діяння, яке містить усі ознаки складузлочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини цього Кодексу.
(2) незакінченим злочином визнається готування до злочину та замах назлочин.
Стаття 21. Готування до злочину
(1) Готування до злочину визнається підшукування або пристосування засобівчи знарядь, підшукування співучасників або змовлення на вчинення злочину,усунення перешкод, а також інше умисне створення умов для вчинення злочину.
(2) Готування до злочину невеликої тяжкості не тягне за собою кримінальнувідповідальність.
Стаття 22. Замах на злочин
замах на злочин визнається діяння, вчинене з прямим умислом ібезпосередньо спрямоване на вчинення злочину, якщо при цьому злочин не булодоведено до кінця з причин, не залежних від волі винного.
Стаття 23. Відповідальність за незакінчений злочин
Відповідальність за готування до злочину і замах на злочин настає застаттею 21 або 22 і за тією статтею Особливої частини цього Кодексу, якапередбачає відповідальність за закінчений злочин.
Стаття 24. Добровільна відмова при незакінченому злочині
(1) добровільною відмовою визнається добровільне та остаточне припиненняособою готування до злочину або замаху на злочин, якщо при цьому особаусвідомлювала можливість доведення злочину до кінця.
(2) У разі добровільної відмови особа не підлягає кримінальнійвідповідальності за вчинені нею готування до злочину або замах на злочин.
(3) Особа, яка добровільно відмовилася від доведення злочину до кінця,підлягає кримінальній відповідальності лише в тому разі, якщо фактичновчинене нею діяння містить склад іншого злочину.
Розділ VІІ
СПІВУЧАСТЬ у злочині
Стаття 25. Поняття співучасті
Співучастю у злочині визнається умисна спільна участь двох або більше осібу вчиненні умисного злочину.
Стаття 26. Види співучасників
(1) співучасниками злочину, поряд із виконавцем, визнаються організатор,підмовнік та посібник.
(2) Виконавцем визнається особа, яка безпосередньо вчинила злочин абобезпосередньо брала участь у його вчиненні разом з іншими особами
(співвиконавцями), а також особа, яка вчинила злочин шляхом використанняінших осіб, що відповідно до закону не підлягають кримінальнійвідповідальності.
(3) Організатором визнається особа, яка організувала вчинення злочину абокерувала його підготовкою чи вчиненням. Організатором також визнаєтьсяособа, яка утворила організовану групу чи злочинну організацію або керуваланими, а також особа, яка забезпечувала фінансування чи організовувалаприховування злочинної діяльності організованої групи або злочинноїорганізації.
(4) Підмовніком визнається особа, яка умовляння, підкупом, погрозою,примусом або іншим чином схилила іншу особу до вчинення злочину.
(5) Посібником визнається особа, яка порадами, вказівками, наданням засобівчи знарядь або усуненням перешкод чи іншим чином сприяла вчиненню злочину,а також особа, яка заздалегідь обіцяла переховати злочинця, знаряддя чизасоби вчинення злочину, сліди злочину чи предмети, здобуті злочиннимшляхом, або заздалегідь обіцяла придбати чи збути такі предмети.
(6) Не є співучастю заздалегідь не обіцяне переховування злочинця, знарядьі засобів вчинення злочину, слідів злочину чи предметів, здобутих злочиннимшляхом, або заздалегідь не обіцяне придбання чи збування таких предметів, атакож неповідомлення про достовірно відомий підготовлюваній, вчинюваних абовчинений злочин. Особи, які вчинили ці злочини, підлягають відповідальностіза статтями 183 або 368 цього Кодексу.
Стаття 27. Вчинення злочину групою осіб, групою осіб за попередньою змовою, організованою групою або злочинною організацією
(1) Злочин визнається вчинених групою осіб, якщо в ньому брали спільнуучасть дві або більше виконавців без попередньої змови.
(2) Злочин визнається вчинене за попередньою змовою групою осіб, якщо вньому брали участь дві або більше осіб, які заздалегідь, тобто до початкузлочину, домовилися про спільне його вчинення.
(3) Злочин визнається вчинених організованою групою, якщо в ньому бралиучасть дві або більше особи, які попередньо об'єдналися в стійку групу длявчинення одного або кількох злочинів.
(4) Злочин визнається вчинених злочинною організацією, якщо він вчиненийзгуртованою організованою групою, утвореною для вчинення тяжких абоособливо тяжких злочинів, або об'єднанням організованих груп, утворених зтією самою метою.
Стаття 28. Відповідальність співучасників
(1) Виконавець (співвиконавець) підлягає відповідальності за статтею
Особливої частини цього Кодексу, яка передбачає вчинений ним злочин.
(2) Організатор, підмовнік та посібник підлягають відповідальності завідповідною частиною статті 26 і тією статтею Особливої частини цього
Кодексу, яка передбачає злочин, безпосередньо вчинений виконавцем. Ознаки,що характеризують особу окремого співучасника та впливають на кваліфікаціюзлочину, ставляться за вину лише цьому співучаснікові.
(3) У разі вчинення виконавцем незакінченого злочину інші співучасникипідляг?? ють відповідальності за співучасть у незакінченому злочині.
(4) співучасники не підлягають кримінальній відповідальності за діяння,вчинене виконавцем, якщо воно не охоплювала їхнім умислом.
Стаття 29. Відповідальність організаторів та учасників організованої групи і злочинної організації
(1) Організатор організованої групи та злочинної організації підлягаєвідповідальності за всі злочини, вчинені організованою групою чи злочинноюорганізацією, якщо вони охоплювали його умислом.
(2) Інші учасники організованої групи та злочинної організації підлягаютьвідповідальності за злочини, у підготовці або вчиненні яких вони бралиучасть, незалежно від тієї ролі, яку виконував у злочині кожен із них, безпосилання на статтю 26 цього Кодексу.
Стаття 30. Добровільна відмова співучасників
(1) Добровільна відмова виконавця (співвіконавця) не має наслідкомкримінальної відповідальності за наявності умов, передбачених статтею 26цього Кодексу. У цьому випадку інші співучасники підлягаютьвідповідальності за готування до того злочину або замах на той злочин, відвчинення якого добровільно відмовився виконавець.
(2) Добровільна відмова організатора, підмовніка чи посібника не маєнаслідком їх кримінальної відповідальності, якщо вони відвернули вчиненнязлочину або своєчасно повідомили органи влади про злочин, що готується абовчиняється. Добровільною відмовою посібника визнається також ненадання нимзасобів чи знарядь вчинення злочину.
(3) У разі добровільної відмови Будько із співучасників виконавецьпідлягає відповідальності за готування до злочину або за замах на злочин,залежно від того, на якій із цих стадій його діяння було перепінене.
Розділ VІІІ
Повторність, сукупність ТА РЕЦИДИВ ЗЛОЧИНІВ
Стаття 31. Повторність злочинів
(1) Повторністю злочинів визнається вчинення двох або більше злочинів,передбачених тією самою статтею або частиною статті Особливої частини цього
Кодексу.
(2) Повторність, передбачена частиною першою цієї статті, відсутня припродовжуваного вчиненні злочину, який складається з двох або більшетотожних діянь, об'єднаних спільною метою.
(3) Вчинення двох або більше злочинів, передбачених різними статтями цього
Кодексу, визнається повторним лише у випадках, зазначених в особливійчастині цього Кодексу.
(4) Повторність відсутня, якщо за раніше вчинений злочин особу булозвільнено від кримінальної відповідальності за підставами, встановленимизаконом, або якщо судимість за цей злочин було погашено або знято.
Стаття 32. Сукупність злочинів
(1) сукупністю злочинів визнається вчинення особою двох або більшезлочинів, передбачених різними статтями або частинами статті Особливоїчастини цього Кодексу, за жоден з яких її не було засуджено. При цьому невраховуються злочини, за які особу було звільнено від кримінальноївідповідальності за підставами, встановленими законом.
(2) При сукупності злочинів кожен з них підлягає кваліфікації завідповідною статтею або частиною статті Особливої частини цього Кодексу.
Стаття 33. Рецидив злочинів
рецидивом злочинів визнається вчинення нового умисного злочину особою, якамає судимість за умисний злочин.
Розділ ІХ
обставин, що виключають злочинність діяння
Стаття 34. Необхідна оборона
(1) Необхідною обороною визнається захист охоронюваних законом прав таінтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільнихінтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхомзаподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної в даній обстановці длянегайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не булодопущено перевищення меж необхідної оборони.
(2) Кожна особа має право на необхідну оборону незалежно від можливостіуникнення суспільно небезпечного посягання або звернення за допомогою доінших осіб чи органів влади.
(3) перевищенням меж необхідної оборони визнається умисне заподіяння тому,хто посягає, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посяганняабо обстановці захисту. Перевищення меж необхідної оборони має наслідкомвідповідальність лише у випадках, спеціально передбачених у статтях 114 та
120 цього Кодексу.
(4) Особа не підлягає кримінальній відповідальності, якщо через сильнедушевне хвилювання, викликане суспільно небезпечним посяганням, вона немогла оцінити відповідність заподіяної шкоди небезпечності посягання чиобстановці захисту.
(5) Не є перевищенням меж необхідної оборони і не має наслідкомвідповідальності застосування зброї або будь-яких інших засобів чипредметів для захисту від нападу озброєної особи або нападу групи осіб, атакож для відвернення протиправного вторгнення у житло чи інше приміщення,незалежно від тяжкості шкоди, яку заподіяно тому, хто посягає.
Стаття 35. Уявна оборона
(1) уявною обороною визнається заподіяння шкоди в такій обстановці, колиреального суспільно небезпечного посягання не було і особа, неправильнооцінюючи дії потерпілого, лише помилково припускала наявність такогопосягання.
(2) Уявна оборона виключає кримінальну відповідальність за заподіяну шкодулише у випадках, коли обстановка, що склалася, давала особі достатніпідстави для припущення, що мало місце реальне посягання, і вона неусвідомлювала і не могла усвідомлювати помилковості свого припущення.
(3) Якщо особа не усвідомлювала і не могла усвідомлювати помилковості свогоприпущення, але при цьому перевищила межі захисту, що дозволяються в умовахвідповідного реального посягання, вона підлягає відповідальності як заперевищення меж необхідної оборони.
(4) Якщо в обстановці, що склалася, особа не усвідомлювала, але моглаусвідомлювати відсутність реального суспільно небезпечного посягання, вонапідлягає відповідальності за заподіяння шкоди через необережність.
Стаття 36. Затримання особи, що вчинила злочин
(1) Не визнаються злочинними дії потерпілого та інших осіб безпосередньопісля вчинення посягання, спрямовані на затримання особи, яка вчинилазлочин, і доставлення її відповідним органом влади, якщо при цьому не булодопущено перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця.
(2) перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця, визнаєтьсяумисне заподіяння особі, що вчинила злочин, тяжкої шкоди, яка явно невідповідає небезпечності посягання або обстановці затримання злочинця.
Перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця, має наслідкомвідповідальність лише у випадках, спеціально передбачених у статтях 114 та
120 цього Кодексу.
Стаття 37. Крайня необхідність
Не є злочином заподіяння шкоди правоохоронюванім інтересам у стані крайньоїнеобхідності, тобто для усунення небезпеки, що безпосередньо загрожує особічи охоронюваним законом правам цієї людини або інших осіб, а такожсуспільним інтересам чи інтересам держави, якщо цю небезпеку в данійобстановці не можна було усунути іншими засобами і якщо заподіяна шкода єменш значною, ніж відвернена шкода.
Стаття 38. Фізичний або психічний примус
(1) Не є злочином дія або бездіяльність особи, яка заподіяла шкодуправоохоронюванім інтересам, якщо ця особа зазнала фізичного примусу,внаслідок якого не могла керувати своїми вчинками.
(2) Питання про відповідальність особи за заподіяння шкодиправоохоронюванім інтересам, якщо ця особа зазнала фізичного примусу,внаслідок якого вона зберігала можливість керувати своїми діями, а такожпсихічного примусу, вирішується відповідно до положень статті 37 цього
Кодексу.
Стаття 39. Виконання наказу або розпорядження
(1) Дія або бездіяльність особи, що заподіяла шкоду правоохоронюванімінтересам, визнаються правомірними, якщо вони були вчинені під часвиконання законного наказу або розпорядження.
(2) Наказ або розпорядження визнаються законними, якщо вони відданівідповідною особою в належному порядку та в межах її повноважень.
(3) Не підлягає кримінальній відповідальності особа, яка відмовиласявиконувати явно злочинний наказ або розпорядження.
(4) Особа, що виконала явно злочинний наказ або розпорядження, за діяння,вчинені під час виконання такого наказу або розпорядження, підлягаєвідповідальності на загальних підставах.
(5) Якщо особа не усвідомлювала і не могла усвідомлювати злочинногохарактеру наказу чи розпорядження, то за діяння, вчинене під час виконаннятакого наказу чи розпорядження, відповідальності підлягає тільки особа, щовіддала злочинний наказ чи розпорядження.
Стаття 40. Виправданий ризик
(1) Не є злочином діяння (дія або бездіяльність), яке заподіяло шкодуправоохоронюванім інтересам, якщо це діяння було вчинене в умовахвиправданого ризику для досягнення значної суспільно корисної мети.
(2) Ризик визнається виправданим, якщо мети, що була поставлена, не можнабуло досягти в даній обстановці дією (бездіяльністю), не поєднаною зризиком, і особа, яка допустила ризик, обгурунтовано розраховувала, щоздійснені нею заходи є достатніми для відвернення шкоди правоохоронюванімінтересам.
(3) Забороняється вчинення діяння, пов'язаного з ризиком, якщо воно зазнакістворювало загрозу для життя багатьох людей або загрозу екологічноїкатастрофи чи інших надзвичайних подій.
Розділ X
ЗВІЛЬНЕННЯ ВІД КРИМІНАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ
Стаття 41. Правові підстави та порядок звільнення від кримінальної відповідальності
(1) Особа, яка вчинила злочин, звільняється від кримінальноївідповідальності у випадках, передбачених цим Кодексом, а також на підставіакту амністії або помилування.
(2) Порядок звільнення від кримінальної відповідальності встановлюється
Кримінально-процесуальним кодексом України.
Стаття 42. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з дійовим розкаяння
Особу, яка вперше вчинила злочин невеликої тяжкості, може бути звільненовід кримінальної відповідальності, якщо вона після вчинення злочинудобровільно з'явилася із зізнанням, щіросердо покаявся, активно сприяларозкриттю злочину і повністю відшкодувала завдані збитки або усунулизаподіяну шкоду.
Стаття 43. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з примиренням винного з потерпілим
Особу, яка вперше вчинила злочин невеликої тяжкості, може бути звільненовід кримінальної відповідальності, якщо вона примирилася з потерпілим тавідшкодувала завдані нею збитки або усунули заподіяну шкоду.
Стаття 44. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з передачею особи на поруки
(1) Особу, яка вперше вчинила злочин невеликої тяжкості, може бутизвільнено від кримінальної відповідальності з передачею її на порукиколективу підприємства, установи чи організації за їхнім клопотанням заумови, що вона протягом року з дня передачі її на поруки виправдає довіруколективу, не ухілятіметься від заходів виховного характеру та непорушуватиме громадського порядку.
(2) У разі порушення умов передачі на поруки особу може бути притягнено докримінальної відповідальності за вчинений нею злочин.
Стаття 45. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку із зміною обстановки
Особу, яка вперше вчинила злочин невеликої тяжкості, може бути звільненовід кримінальної відповідальності, якщо буде визнано, що на часрозслідування або розгляду справи в суді внаслідок зміни обстановки вчинененею діяння втратило суспільну небезпечність або ця особа перестала бутисуспільно небезпечною.
Стаття 46. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності
(1) Особа не підлягає кримінальній відповідальності, якщо з дня вчиненнянею злочину і до дня набрання вироком законної сили минули такі строки:
1) один рік - у разі вчинення злочину невеликої тяжкості, за який згідно іззаконом може бути призначене покарання менш суворе, ніж обмеження абопозбавлення волі;
2) два роки - у разі вчинення злочину невеликої тяжкості, за який згідно іззаконом може бути призначене покарання у вигляді обмеження або позбавленняволі;
3) шість років - у разі вчинення злочину середньої тяжкості;
4) десять років - у разі вчинення тяжкого злочину;
5) п'ятнадцять років - у разі вчинення особливо тяжкого злочину.
(2) Перебіг давності зупиняється, якщо особа, що вчинила злочин, ухилилисявід слідства або суду. У цих випадках перебіг давності відновлюється з дняз'явлення особи із зізнанням або її затримання. У цьому разі рядкадавності, передбачені пунктами 1 - 5 частини першої цієї статті,подвоюються, але не можуть перевищувати п'ятнадцяти років.
Варіант: частину другу виключити.
(3) Перебіг давності переривається, якщо до закінчення зазначених участинах першій та другій цієї статті строків особа вчинила новий злочинсередньої тяжкості, тяжкий або особливо тяжкий злочин. Обчислення давностів цьому разі починається з дня вчинення нового злочину. При цьому рядкидавності обчислюються окремо за кожний злочин.
(4) Питання про застосування давності до особи, що вчинила особливо тяжкийзлочин, за який згідно із законом може бути призначене довічне позбавленняволі, вирішується судом. Якщо суд не визнає за можливе застосуватидавність, довічне позбавлення волі не може бути призначене і заміняєтьсяпозбавленням волі.
(5) Давність не застосовується у разі вчинення злочинів проти миру табезпеки людства, передбачених у статтях 407 - 409, 413 цього Кодексу.
Розділ ХІПОКАРАННЯ ТА ЙОГО ВИДИ
Стаття 47. Поняття покарання та його мета
(1) Покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави завироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає впередбаченому законом позбавленні та обмеженні прав і свобод засудженого.
(2) Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, атакож запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншимиособами.
(3) Покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизитилюдську гідність.
Стаття 48. Види покарань
(1) До осіб, визнаних винними у вчиненні злочину, судом можуть бутизастосовані лише такі види покарань:
1) штраф;
2) позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину абокваліфікаційного класу;
3) позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю;
4) виправні роботи;
5) службові обмеження для військовослужбовців;
6) конфіскація майна;
7) арешт;
8) обмеження волі;
9) тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців;
10) позбавлення волі на певний строк;
11) довічне позбавлення волі.
(2) Спеціальним законом може бути передбачено застосування покарання увигляді смертної кари за вчинення злочинів в умовах воєнного стану.
Варіант: виключити з проекту вид покарання "конфіскація майна".
Стаття 49. Основні та додаткові покарання
(1) Основними покараннями є виправні роботи, службові обмеження длявійськовослужбовців, арешт, обмеження волі, тримання в дисциплінарномубатальйоні військовослужбовців, позбавлення волі на певний строк та довічнепозбавлення волі.
(2) Додатковими покараннями є позбавлення військового, спеціального звання,рангу, чину або кваліфікаційного класу та конфіскація майна.
(3) Штраф та позбавлення права обіймати певні посади або займатися певноюдіяльністю можуть застосовуватися як основні, так і як додаткові покарання.
(4) За один злочин може бути призначено лише одне основне покарання,передбачене в санкції статті Особливої частини цього Кодексу. До основногопокарання може бути приєднане одне чи кілька додаткових покарань у випадкахта порядку, передбачених цим Кодексом.
(5) Ухилення від покарання, призначеного вироком суду, має наслідкомвідповідальність, передбачену статтями 361 та 365 цього Кодексу.
Стаття 50. Штраф
(1) Штраф - це грошове стягнення, що накладається судом у випадках і межах,встановлених в особливій частині, а також у статті 71 цього Кодексу.
(2) Розмір штрафу визначається судом залежно від тяжкості вчиненого злочинута з урахуванням майнового стану винного в межах від чотирьох до тисячівстановлених законодавством України неоподатковуваних мінімумів доходівгромадян, якщо статтями Особливої частини цього Кодексу не передбаченовищого розміру штрафу.
(3) Штраф як додаткове покарання може бути призначений лише тоді, якщо йогопрямо передбачено в санкції статті Особливої частини цього Кодексу, крімвипадків його застосування відповідно до статті 71 цього Кодексу.
(4) У разі неможливості сплати штрафу суд може замінити його такимпокаранням, як виправні роботи.
Стаття 51. Позбавлення військового, спеціальног?? звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу
засуджена за тяжкий чи особливо тяжкий злочин особа, яка має військове,спеціальне звання, ранг, чин або кваліфікаційний клас, може бути позбавленаза вироком суду цього звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу.
Стаття 52. Позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю
(1) Позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністюможе бути призначене як основне покарання на строк від двох до п'яти роківабо як додаткове покарання на строк від одного до трьох років.
(2) Позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністюяк додаткове покарання може бути призначене й у випадках, коли воно непередбачене в санкції статті Особливої частини цього Кодексу за умови, що зурахуванням характеру злочину, вчиненого за посадою або у зв'язку іззаняттям певною діяльністю, особи засудженого та інших обставин справи судвизнає за неможливе збереження за ним права обіймати певні посади абозайматися певною діяльністю.
(3) При призначенні позбавлення права обіймати певні посади або займатисяпевною діяльністю як додаткового покарання до арешту, обмеження волі,тримання в дісціплінарній частині військовослужбовців або позбавлення волівоно поширюється на увесь час відбування основного покарання і, крім цього,на строк, встановлений вироком суду, що набрав чинності. При цьому строкдодаткового покарання обчислюється з моменту відбуття основного покарання,а при призначенні покарання у вигляді позбавлення права обіймати певніпосади або займатися певною діяльністю як додаткове до інших основнихпокарань, а також у разі застосування статті 71 цього Кодексу, - з моментунабуття чинності вироком.
Стаття 53. Виправні роботи
(1) Покарання у вигляді виправних робіт встановлюється на строк від шестимісяців до двох років і відбувається за місцем роботи засудженого. Із сумизаробітку засудженого до виправних робіт провадиться відрахування в доходдержави у розмірі, встановленому вироком суду, в межах від десяти додвадцяти відсотків.
(2) Виправні роботи не застосовуються до вагітних жінок та жінок, якіперебувають у відпустці по догляду за дитиною, до непрацездатних, до осіб,що не досягли шістнадцяти років, та тих, що досягли пенсійного віку, атакож до військовослужбовців.
(3) Особам, що визнані непрацездатними, а також особам, які сталинепрацездатними після винесення вироку суду, виправні роботи суд можезамінити штрафом із розрахунку трьох установлених законодавством Українинеоподатковуваних мінімумів доходів громадян за один місяць виправнихробіт.
(4) Протягом строку відбування покарання засудженому до виправних робітзаборонено виїзд за межі України без дозволу органу, який відає виконаннямпокарання. Засуджений зобов'язаний з'являтися в цей орган один раз наквартал для реєстрації.
Стаття 54. Службове обмеження для військовослужбовців
(1) Покарання у вигляді службового обмеження застосовується до засудженихвійськовослужбовців офіцерськог
