Закон "Про авторське право і суміжні права" регулює відносини,що виникають у зв'язку зі створенням та використанням творів науки,літератури і мистецтва (авторське право), фонограм, виконань,постановок, передач організацій ефірного або кабельного мовлення (суміжніправа).

Відповідно до статті 4 Закону автором є фізична особа,творчою працею якої створено твір. У зв'язку з цим слідзвернути увагу на те, що захист майнових (стаття 16 Закону) іособистих немайнових прав (стаття 15 Закону) автора здійснюється судомзагальної компетенції.

Майнові права, під якими розуміються виключні права авторана використання твору в будь-якій формі і будь-яким способом, відповідно достаттями 17-26 Закону можуть бути обмежені (зокрема, стаття 23 Законудопускає без згоди автора і без виплати авторської винагородивідтворення творів для судового провадження в обсязі,виправданому цією метою) або передані іншій особі. Відповідно достаттею 30 Закону передача майнових прав може здійснюватися наоснові авторського договору про передачу виключних прав або на основіавторського договору про передачу невиключних прав.

Стаття 36 Закону передбачає, що суб'єктами суміжних прав євиконавці, виробники фонограм, організації ефірного або кабельногомовлення.

Виробник фонограми, організація ефірного або кабельного мовленняздійснюють свої права в межах прав, отриманих за договором звиконавцем і автором записаного на фонограмі чи переданого в ефірабо по кабелю твори.

Виконавець здійснює свої права за умови дотримання прав авторадля виконання.

Права суб'єктів суміжних прав докладно визначають статті 37-41 Закону.
При цьому встановлено, що крім передбачених у Законі випадківвиробнику фонограм, організації ефірного або кабельного мовленняналежать виключні права на використання відповідно фонограмиабо передачі в будь-якій формі. Виключні права виробника фонограм,згідно з пунктом 4 статті 38, можуть передаватися за договором іншим особам.
Статтею 42 Закону визначені випадки обмежень прав виконавців,виробників фонограм, організації ефірного або кабельного мовлення, астаттею 43 - строк дії суміжних прав.

Стаття 44 "Забезпечення колективного управління майновими правами"

(1. З метою забезпечення майнових прав авторів, виконавців,виробників фонограм та інших власників авторських і суміжних прав увипадках, коли їх практичне здійснення в індивідуальному порядкускрутно (публічне виконання, в тому числі на радіо і телебаченні,відтворення твору шляхом механічної, магнітної та іншої запису,репродукування й інші випадки), можуть створюватися організації,управляють майновими правами зазначених осіб на колективній основі.

Такі організації створюються безпосередньо власниками авторських ісуміжних прав і діють в межах одержаних від них повноважень на основістатуту, що затверджується в порядку, встановленому законодавством.

2. Допускається утворення або окремих організацій з різних прав ірізним категоріям власників прав, або організацій, які управляютьрізними правами в інтересах різних категорій власників прав, або однієїорганізації, яка одночасно управляє авторським правом і суміжними правами.)
Закону передбачає створення власниками авторських і суміжних праворганізацій, які управляють їх майновими правами на колективній основі.
Ці організації діють в межах отриманих від власників авторських ісуміжних прав повноважень на основі статуту, затвердженого в порядку,встановленому законодавством.

Організація, що управляє майновими правами на колективній основі,надає ліцензії користувачам на використання творів іоб'єктів суміжних прав. Зазначені організації не має права відмовити у видачіліцензії користувачеві без достатніх на те підстав. Всі можливімайнові претензії власників авторських і суміжних прав докористувачам в цих випадках повинні бути врегульовані організацією,надає такі ліцензії (стаття 45 Закону).

Як випливає з ч. 1 п. 1, організації, що управляють майновимиправами власників авторських і суміжних прав на колективній основі (далі --організації), створюються для того, щоб забезпечувати практичнуреалізацію цих прав у тих сферах, де укладання індивідуальних договорівутруднене.

Створення таких організацій необов'язково: Закон говорить, що такіорганізації "можуть" створюватися.

Тут же дано перелік тих сфер використання авторських творів таоб'єктів суміжних прав, у яких укладання індивідуальних договорівважко.

Я думаю, цей перелік, швидше за все зразковий і отже невичерпний, так як розвиток техніки і зміна характеру творіві об'єктів суміжних прав можуть призвести до появи абсолютно нових,несподіваних способів використання, які вимагатимуть введення системколективного управління майновими правами.

В даний час п. 1 статті 44 Закону згадує наступні можливісфери колективного управління:

1) Публічне виконання творів і об'єктів суміжних прав утрадиційних формах (театр, концерти, естрада, цирк, дискотеки тощо).

У цій сфері використовуються авторські права і суміжні права (в основномувиконавські і фонограмні).

Що стосується авторських прав, то розрізняють так звані "великі права"і "малі права". "Великі права" - це використання спектаклів, п'єс,балетів, опер, оперет. У цій сфері цілком можливе укладенняіндивідуальних авторських договорів, однак "великі права" тяжіють до сфериколективного управління майновими правами і фактично включені в цюсферу. "Малі права" - це публічне виконання авторських творівмалих форм - пісень, невеликих музичних творів, естрадних номерів іт.п. Зрозуміло, першого використання таких творів здійснюється заіндивідуальним договором, але після того, як такі твори стаютьоприлюдненими (а тим більше опублікованими), простежити випадки їхподальшого використання можна тільки за допомогою системи колективногоуправління.

Що стосується суміжних прав, що використовуються при публічному виконанні, тослід враховувати, що публічне виконання здійснюється або в "живому"виконанні, або в запису (зазвичай це звукозапис). При "живому" виконанніпотреби в колективне управління суміжними правами немає, а от привикористанні записів вона виникає.

2) Використання творів на радіо та телебаченні.

Однозначно в даний час це найважливіша сфера, що вимагаєколективного управління, оскільки ефір постійно використовує самірізноманітні твори і об'єкти суміжних прав.

Звичайно, і в цій сфері не оприлюднені твори і першівиконання можуть використовуватися на основі індивідуальних договорів, але яктільки твір оприлюднена, а виконання записано, укладанняіндивідуальних договорів на наступні передачі їх в ефір стаєпрактично нездійсненним справою. Потрібно колективне управліннямайновими правами.

Зі сфери, яка потребує колективного управління, випадають випадки повідомленняв ефір кінофільмів і телефільмів, трансляції по радіо п'єс, а також іншівипадки використання "великих форм", коли укладення індивідуальнихдоговорів цілком можливо.

3) Відтворення творів шляхом механічної, магнітної або іншоїзапису.

Багато організацій здійснюють звукозапис охоронюваних творів аботиражують звукозапису, що містять авторські, виконавські тафонограмні права.

У всіх цих випадках зручно вдаватися до системи колективногоуправління.

4) репродукування.

Цей випадок відноситься тільки до авторського права.

Багато комерційні фірми здійснюють репродукування (нинічас ксерокопіювання) різних матеріалів, в тому числі і творів,що охороняються авторським правом. Таке відтворення здійснюєтьсяза плату, за замовленнями різних громадян і організацій.

Оскільки при цьому укладення окремих договорів з авторамирепродуціруемих творів представляє великі труднощі, з'являєтьсяпотреба в колективне управління майновими авторськими правами.

У статтях 26 і 39 передбачені випадки, коли правовласники не маютьвиключних прав на деякі види використання своїх об'єктів, алеможуть отримувати винагороду за таке використання.

Зазначене винагорода може бути отримано тільки через системуколективного управління майновими правами. У цих випадках створеннясистеми колективного управління - обов'язкова передумова для реалізаціїправа.

У ч. 2 п. 1 ст. 44 встановлюється, що організації, що управляютьмайновими правами на колективній основі, можуть створюватися
"безпосередньо власниками авторських і суміжних прав". Це означає, щоніякі інші особи - фізичні чи юридичні - не можуть виступати вяк засновників таких організацій.

Власники авторських та суміжних прав часто об'єднуються в творчіспілки (письменників, театральних діячів, художників, архітекторів тощо).

Творчі спілки також не можуть виступати засновниками організацій,управляють майновими правами на колективній основі: в цьому іполягає сенс спожитого в Законі слова "безпосередньо".

З цієї ж причини організація, що управляє майновими правами наколективній основі, не може бути засновником іншої подібної організації.

Під власниками авторських і суміжних прав, які можуть створюватиорганізації, маються на увазі як первісні носії таких прав (автори,виконавці тощо), так і їх спадкоємці та правонаступники - за законом чи задоговором, зокрема власники прав на службові твори (ст. 14),виробники аудіовізуальних творів (ст. 13 і 37).

На питання про те, чи можуть власники авторських прав створити організаціюдля управління на колективній основі майновими суміжними правами і,навпаки, чи можуть власники суміжних прав створити організацію дляуправління на колективній основі авторськими правами, слід датипозитивну відповідь.

У ч. 2 п. 1 вказується також, що організації діють в межахповноважень, отриманих від правовласників, і на підставі статуту,затвердженого належним чином.

Ці норми не несуть особливої правового навантаження, вони є лише відсиланнямдо загальних норм права про утворення юридичних осіб та їх правовийдієздатності, не розширюючи і не звужуючи глузду і змісту цих норм.

Такими загальними нормами, зокрема, є норми ст. 49 і 52
Цивільного кодексу.

Частина 2 п. 1, з одного боку, говорить про правовласникам, яківиступають як засновники організації, а з іншого - згадуєправовласників, які передали цієї організації певніповноваження, Це різні категорії.

У той час як число засновників, природно, обмежена, числоучасників таких організацій має бути якомога більшою.

Пункт 2 встановлює можливість створення небудь однієї, універсальноїорганізації, яка управлятиме майновими авторськими та суміжнимиправ у всіх сферах, де потрібна колективне управління, абодекількох організацій з різних прав і по різних категоріяхвласників прав. (Наприклад, одна організація може керувативиконавськими правами, інша - фонограмні правами, третє --репродукування авторських творів тощо)

Особливості участі в цивільному процесі організацій, які управляють майновими правами авторів на колективній основі

У Російській Федерації в даний час існують декількаорганізацій, які управляють майновими правами на колективній основі. Доїхнього числа варто віднести такі, як Російське авторське товариство (РАВ),
Російське товариство правовласників в аудіовізуальній сфері (РОПАС),
Російське суспільство по мультимедіа і цифрових мережах (РОМС).

Оскільки для захисту авторських і суміжних прав нерідко доводитьсявдаватися до цивільного судочинства, практично важливо визначити, уякій якості вказані організації братимуть участь у конкретномусправі. Від займаного ними процесуального положення залежить обсяг їхніх прав іобов'язків, а також законність і обгрунтованість винесеного рішення зсправі.

Яким же повинен бути процесуальний статус організації, що управляємайновими правами авторів на колективній основі, за її зверненні досуд на захист інтересів авторів? Це питання - одна з найбільш складних усудовій практиці.

Частина 1 ст.42 ЦПК УРСР встановлює, що у випадках, передбаченихзаконом, організації має право звернутися до суду з позовом на захист порушенихабо оспорюваних прав, свобод і охоронюваних законом інтересів інших осіб заїхнє прохання. Для порушення справи в захист прав інших осіб необхідна особливапередумова - надання законодавством такого права особі,звертається до суду.

Відповідно до п.6 ст.46 Закону одним з напрямків діяльностіорганізацій, які управляють майновими правами власників авторських правна колективній основі, є вчинення будь-яких юридичних дій,необхідних для захисту прав, управлінням якими вони займаються. Такимчином, Закон прямо не надає право на звернення до суду зазначениморганізаціям. Разом з тим, виходячи зі спеціально-юридичного тлумаченняпоняття "юридичні дії", можна вважати, що пред'явлення позовує одним з таких дій.

Тому слід визнати, що Закон уповноважує організаціїпред'являти позови на захист авторських прав, власниками яких єінші особи. Крім того, в статутах організацій, які управляють майновимиправами авторів на колективній основі, як правило, закріплена можливістьзвернення до суду на користь авторів, інтереси яких представляє та чи іншаорганізація. Так, у статуті РАО міститься положення про те, що РАТпред'являє без індивідуальних довіреностей судові позови на користьавторів, інтереси яких представляє, проти будь-яких фізичних іюридичних осіб, будь-яких адміністративних чи інших органів, відповідальних занеправомірне використання творів.

Суб'єкти, які звертаються до суду від свого імені на захист порушених абооспорюваних прав, свобод і охоронюваних законом інтересів у порядку ч.1ст.42 ЦПК РРФСР, має право це зробити лише у випадках, передбачених узаконі, а отже, тільки по певній категорії справ. Зазначене загальнеправило має свою специфіку при порушенні справ про захист авторських праворганізаціями, які управляють майновими правами авторів на колективнійоснові. Це пов'язано з тим, що п.6 ст.46 Закону допускає захисторганізацією тільки тих авторських прав, управлінням яких вона займається.
Відповідно вона має право звернутися до суду на захист не будь-яких прав, а лишестрого визначених.

Законодавство про авторське право, що діяло до прийняття Закону,не передбачала створення подібних організацій. Це привело до практичномонопольного становища РАВ в області управління авторськими правами наколективній основі. Виходячи із закордонного досвіду, можна припустити, що в
Росії число подібних організацій дещо зросте, і перші ознакицього спостерігаються вже в даний час. При цьому їх сфера діяльностіобов'язково повинна бути розділена або предметно, або територіально,відповідно слід розмежувати і сферу діяльності по захисту прав.

Категорії власників прав та майнові права, управлінням якихзаймається конкретна організація, встановлюються статутами такихорганізацій. Так, у статуті РАО закріплено, що воно здійснює управліннямайновими правами авторів або їх правонаступників на колективнійоснові у випадках, коли їх практичне здійснення в індивідуальномупорядку важко (публічне виконання, в тому числі на радіо ітелебаченні, відтворення творів шляхом механічної, магнітної іінший записи, репродукування, тиражування творів образотворчогоі декоративно-прикладного мистецтва в промисловості, відтворенняаудіовізуальних або звукових записів творів в особистих цілях та ін.)
Тому в разі пред'явлення організацією позову від свого імЄТІ на захистправ, управлінням якими на колективній основі відповідно до свогостатутом вона не займається, їй повинно бути відмовлено у прийнятті заяви напідставі п.1 ст.129 ЦПК РРФСР.

Частина 1 ст.44 Закону передбачає можливість управління наколективній основі тільки майновими правами авторів. Отже,виходячи з буквального тлумачення норми п.6 ст.46 Закону, організація вправіпред'являти позови на захист тільки майнових прав авторів, закріплених у
Законі як такі, і не може звертатися до суду з такою ж метою зприводу порушення або оспорювання особистих немайнових прав авторів.
Проте в даному випадку більш правильним представляється розширювальнетлумачення п.6 ст.46 Закону, відповідно до якої організації,управляють майновими правами на колективній основі, маютьможливість звертатися до суду від свого імені на захист особистихнемайнових прав тих авторів, управління майновими правами якихвони здійснюють. Як свідчать матеріали судової практики, у більшостівипадків порушення майнових прав конкретного автора не обходиться безущемлення його особистих немайнових прав. Тому роздільна захист прав,що відносяться до різних категорій, недоцільна.

У частині 1 ст.42 ЦПК РРФСР до редакції Федерального закону від 7 серпня
2000 р. N 120-ФЗ "Про внесення змін і доповнень до Цивільногопроцесуального кодексу Української РСР "закріплена ще одна особлива передумова дляпорушення справи на захист прав інших осіб. Встановлено, що організаціїможуть пред'являти позови на захист порушених або оспорюваних прав, свобод іохоронюваних законом інтересів інших осіб на їхнє прохання. Тим самимзаконодавець досяг розширення принципу диспозитивності. У колишній редакціїтакої умови не існувало. Особа, в інтересах якої було порушеносправа, сповіщалось про початок процесу і брало участь в ньому в якостіпозивача.

В даний час процесуалістами - теоретики та практики - ще недомовилися про однозначне тлумачення поняття "прохання", закріпленого втексті ч.1 ст.42 ЦПК РРФСР. Зокрема, існує думка про те, щонеобхідно відповідну заяву від особи, в інтересах якоїпорушується справа, до певного суб'єкту, уповноваженій законом, зпроханням звернутися до суду. При цьому дана заява повинна долучатися допозовної заяви. Видається, що у разі порушення справи зазаявою організації, що управляє майновими правами авторів, немаєнеобхідності подавати окрему заяву автора з таким дорученням.
Прохання має бути об'єктивно виражена, але не обов'язково в окремомузаяві. Вона може міститися в договорі, який укладається між автором іорганізацією про передачу останній права здійснювати майнові праваавтора на колективній основі, зокрема, в такій формі: "Підвиконання доручення автора за цією угодою організація зобов'язуєтьсяпред'являти позови від імені автора у разі незаконного використання йоготворів "(таке положення міститься, наприклад, у типових договорах
РАВ з авторами). Підписавши договір з такою умовою, автор здійснивволевиявлення щодо можливості пред'явлення позовів, спрямованих назахист його авторських прав, управління якими він передав відповідноїорганізації.

Інакше має вирішуватися питання за відсутності договору про передачуповноважень на здійснення майнових прав, укладеного між авторомі організацією, що управляє майновими правами на колективній основі.
Е.П. Гаврилов вважає, що в цьому випадку в організації також є правозахищати права, але підставою його виникнення є вже не договір зправовласником, а "презумпція того, що такі договори організаціяуклала з усіма правовласниками певної категорії ". Ця точказору не беззаперечна. На наш погляд, однією презумпції укладення договору зправовласником недостатньо для порушення справи в захист прав інших осібв порядку ч.1 ст.42 ЦПК РРФСР, оскільки немає об'єктивно вираженоговолевиявлення зацікавленої особи.

Відсутність у організації, що управляє майновими правами авторів набездоговірній основі, права звертатися до суду з метою захисту їхніх інтересів непозбавляє самих правовласників можливості захищати свої права віндивідуальному порядку шляхом пред'явлення позовів до суду.

Звертаючись з позовом від свого імені на захист порушених або оспорюванихправ авторів чи інших правовласників, організації, що управляютьмайновими правами, повинні займати процесуальне становище вЗгідно з метою звернення до суду і наділяти певними правами іобов'язками. Між тим матеріали судової практики показують, що інодівони купують не відповідає їх процесуальним цілям статус суб'єктапроцесу. Наведемо приклад із судової практики.

У міжмуніципальний суд Москви звернулося Російське авторське товариство зпозовом про стягнення компенсації за порушення авторських прав на користь З., зякої у суспільства був укладений договір про передачу в управління РАВмайнових прав автора З. У ході розгляду справи РАО відмовилося відпозову. Суд припинив провадження у справі у зв'язку з відмовою позивача від позову.
Тим самим суд визначив процесуальний статус РАВ як позивача, вважаючи, щосаме РАВ полягає в спірному правовідносинах з відповідачем.

Позиція суду у даній справі є невірною з наступних причин.
Відповідно до ст.16 Закону автору відносно його твориналежать виключні права на його використання в будь-якій формі та в будьспособом. Вони можуть бути передані тільки за авторським договором (ст.30
Закону). Якщо ж від цього не зробив і сам є власником авторськихправ, то при порушенні його прав тільки він є суб'єктом прававимоги і полягає в спірному матеріальному правовідносинах з відповідачем.
Як вказується в п.1 ч.2 ст.45 Закону, договір, що укладається міжвласником авторського права з організацією, що управляє майновимиправами авторів на колективній основі, не є авторським.
Отже, по ньому авторські права до цієї організації не переходять.
Правовласником залишається автор, організації ж передаються тількиповноваження на управління авторськими правами. Тому лише у автора,яка є суб'єктом спірного права, існує матеріальназацікавленість у справі, і саме він має визнаватися позивачем. РАО жслід вважати особою, що звернулася до суду від свого імені в захист правіншої особи - автора твору.

При визначенні процесуального статусу організації, що управляємайновими правами авторів, судами допускаються і інші помилки.

Так в міжмуніципальний суді м. Москви було порушено справу Російськимавторським товариством про стягнення компенсації за порушення авторських прав А.
У справі є договір, укладений між А. та РАО про передачу останньомууправління майновими правами автора А. на колективній основі зазапису і відтворення творів. Разом з тим судом долучена до справиналежним чином оформлена довіреність від А. до РАВ, що уповноважують суспільствовести в суді справи за цим позовом. В ухвалі про припинення провадженняу справі у зв'язку з відмовою позивача від позову про уповноваженого РАО говориться якпро представника позивача, і судом уповноваженому РАО роз'яснені наслідкивідмови від позову як добровільному представнику позивача, у якого напідставі довіреності є повноваження представника, в тому числі правона відмову від позовних вимог.

В іншому випадку в міжмуніципальний суд Москви було подано позовнузаява від РАВ в інтересах соістцов - спадкоємців автора В. У справіє договори між кожним з трьох правовласників, до яких авторськеправо перейшло у спадок, і РАО про передачу управління майновимиправами автора на колективній основі. У судовому засіданні уповноважений
РАО представив заяву про відмову від позовних вимог РАВ в інтересахтрьох правовласників.

Від позивачів ніяких заяв не надходило. У той же час у визначеннісуду про припинення провадження у справі суспільство іменується представникомпозивача, і провадження у справі припиняється на підставі відмови позивача відпозову.

Як бачимо, уповноважений РАВ, що пред'явив позов від свого імені взахист прав інших осіб, що займає в процесі положення добровільногопредставника позивача.

Однак такі процесуальні інститути, як добровільнепредставництво та порушення справи різними організаціями, яким цеправо надане законом, від свого імені на захист інтересів інших осіб,різні. Їх необхідно відрізняти за такими ознаками: цілям участі впроцесі, наявності або відсутності юридичної зацікавленості у вирішеннісуду. Мета участі в процесі організацій, які управляють майновимиправами авторів, - захист прав цих авторів. А головна мета інститутусудового представництва полягає у наданні підтримки акредитуючій ісуду в реалізації завдань цивільного судочинства.

У організацій, яким закон надав право захищати чужі права,існує процесуальний інтерес до результату справи. У справах про захист авторськихправ він проявляється у вигляді громадських інтересів в законному рішенні,яким відновлюється правопорядок в цій галузі суспільнихвідносин. Цей інтерес випливає з покладених на них завдань з управліннямайновими правами авторів. У судового представника взагалі немає німатеріальної, ні процесуальної зацікавленості у справі.

Наявність процесуальної зацікавленості в рішенні суду зумовлюєдію організацій в процесі від свого імені, наявність прав на вчиненняпроцесуальних дій, спрямованих на виникнення, розвиток ізакінчення процесу. Судові ж представники не мають самостійнихпроцесуальних прав. Вони здійснюють права що представляються ними осіб,здійснюють всі процесуальні дії від їх імені, а не від свого. Крімтого, їм необхідно спеціальне повноваження для здійснення ряду дій,спрямованих на розпорядження матеріальними або процесуальними правами.

Таким чином, процесуальне становище судового представника та особи,що звертається до суду від свого імені за захистом прав та інтересів інших осіб,неоднаково. Від правильного визначення процесуального статусу залежитьобсяг прав, яким буде наділений той чи інший учасник процесу (чи зможевін, наприклад, відмовитися від позову самостійно як суб'єкт, який виступає впроцесі від свого імені на захист прав інших осіб, або для цього йомунеобхідно спеціальне повноваження як судового представнику).

Повертаючись до наведених прикладів, слід визнати неправильноюпрактику визначення процесуального положення Російського авторськогосуспільства як судового представника позивача в тих випадках, коли воно напідставі п.6 ст.46 Закону пред'являє позов від свого імені в інтересах прававторів, з якими в нього є договір про передачу управліннямайновими правами на колективній основі. РАВ та інші організації,управляють майновими правами авторів на колективній основі, заподібних обставин слід визнавати особами, що звертаються до суду упорядку ч.1 ст.42 ЦПК РРФСР.

Їм належать процесуальні права згідно з цим процесуальнимстатусом. ЦПК РРФСР до редакції Федерального закону від 7 серпня 2000встановлює, що особи, які звертаються до суду за захистом прав і охоронюванихзаконом інтересів інших осіб, користуються в процесі усіма правами позивача,крім права на укладення мирової угоди.

Разом з тим у статуті РАВ (про який вже говорилося як про одну зорганізацій, які управляють майновими правами авторів) міститьсяположення, яке надає цій організації право брати участь "цивільних процесах ... з усіма правами, які надані закономпозивачеві, у тому числі з правом закінчення справи миром ...". Раніше це моглопояснюватися тим, що до прийняття Федерального закону від 7 серпня 2000для осіб, що виступають у процесі в захист прав інших осіб, не існувалозаконодавчо закріпленого заборони укладати мирову угоду. Хоча вНасправді відсутність такої заборони в законі не має значення.
Відсутність права укладати мирову угоду пов'язано з тимобставиною, що організації визнаються позивачами тільки в процесуальномусенсі, так як не є суб'єктами спірного правовідносини. В данийчас зазначене обмеження прямо закріплено в ч.2 ст.42 ЦПК РРФСР.

Тому абсолютно неприпустимо надання статутом РАО суспільству праваукладати мирову угоду у всіх випадках, коли суспільство звертається досуду від свого імені в захист прав авторів, керування якими воноздійснює.

Вищим судам необхідно звернути увагу на порушення, які допускаютьсясудами першої інстанції при визначенні процесуального положенняорганізацій, які управляють майновими правами авторів на колективнійоснові. Бажано, щоб Пленум Верховного Суду РФ роз'яснив судам, щоподібні організації в разі звернення до суду за захистом прав авторів,передали повноваження з управління своїми правами таким організаціям,повинні займати положення, що відповідає їхньому мети звернення до суду, тобтовизнаватися організаціями, що виступають від свого імені в захист правінших осіб.

Література:

- Н.Ф. Дикарева "Законодавство", N 12, грудень 2001 р.

- В. Твердовская, журнал "Інтелектуальна власність"

№ 6,2002

- ЦПК РРФСР

- Коментар до Цивільного процесуального кодексу Української РСР
(научнопрактіческій)/Под ред. М.С. Шакарян. М., 2001. С.147.

- Гаврилов Е.П. Коментар до Закону РФ "Про авторське право ісуміжні права ". М., 1996. С.188.

- Ільїнська І.М., Лісницьким Л. Ф. Судове представництво уцивільному процесі. М., 1964; Шакарян М.С. До питання про поняття та складосіб, які беруть участь у справі// Праці ВЮЗІ. 1969. Т.16. Ч.2.

- http://www.rao.ru.