1. Поняття та сприяння з. Кон. Будуючи. 1
2. Структ. і прин. самоорганізуються. гражд. Товариства 1
3. Проблеми спів. гражд. т-ва і правов. д-ви. 2
4. Основ. інститути. гражд. общ-ва та конст. Ср-ва обеспеч. йогофункціонує. 2
5. Об `єднання громадян. 2
6. Політ. партії та їх роль в житті гражд. т-ва 3
7. Громадські організації: поняття і види. 3
8. Демократ. правове гос-во. 3
9. Чіл, особисто, громадянин у сучас констітуціалізме. 3
10. Понятійні ср-ва, визна-ющіе положення особи в гос-ве и общ-ве. 3
11. Поняття, юр. природа і класифікація К-ційних прав, свобод, зак-нихінтересів про зобов-тей гр-ан. Співвідношення індивідуальних і колективних прав.
3
12. Гарантії осущ-ния прав, свобод та зобов-тей гр-ан. 4
13. Завдання органів Адмін. і суд. властей, контрольно-наглядових,правоохр. органів, об'єднань гр-ан в забезпеченні правової захищеностічол-ка. 4
14. Междунар.-правов. стандарти і К-Ціон зак-во о правов. положеннічол-ка и гр-на. 4
15. Поняття і види гр-ких станів особистості. Правова регламентація гр -ких станів особистості. 4
16. Громадянство: поняття і К-Ціон природа. 4
17. Належність до гр-ву і придбання гр-ва. 4
18. Умови прийняття гр-ва. Припинення гр-ва. 4
19. Поняття та правовий статус іноземних громадян. 4
20. Особи без громадянства: поняття та особливості правового положення.
Проблема полігражданства. 5
21. Поняття та особливості правового статусу біженця. Проблема вимушенихпереселенців. 5
22. Особливості правового становища осіб, які отримали притулок. 5
23. Парламентарна і президентська республіка: особливості організації тафункціонування державної влади, управління та територіальногосамоврядування. 5
24. Державний устрій і форма держави в Україні: поняття іспіввідношення. 5
25. Суверенітет держави. Народний, національний, державнийсуверенітет. 5
26. Народ-носій суверенітету і джерело державної влади. 6
27. Організаційно-правові форми народного волевиявлення/прямогонародовладдя /. 6
28. Зміст і практична реалізація принципу поділу влади вправовій державі. 6
29. Конституційна організація державної влади та місцевогосамоврядування в Україні. 6
30. Державні символи і правовий порядок їх використання. 6
31. Поняття та принципи територіального устрою України. 6
32. Конституційні/юридичні/ознаки унітарної держави
України. Розмежування компітенціі республіки Україна і автономноїреспубліки Крим. 6
33. Конституційні засоби вдосконалення і гармонізаціїміжнаціональних відносин в старне. 6
34. Державна територія: поняття і склад. 6
35. Державний кордон: поняття, види, порядок встановлення, режими.
6
36. Державні організації та засоби захисту державного кордонув умовах миру, війни, територіальної оборони. 6
37. Адміністративно-територіальний устрій України та порядок вирішенняпитань адміністративно-територіального устрою. 6
38. Поняття органу держави, її ознаки і конституційний статус. 6
39. Структура чинного законодавства щодо державних органах
України. 6
40. Конституційні принципи організації та діяльності органівдержави. Демократизація організації та діяльності государстванногоапарату. 6
41. Законодавча влада: структура, порядок діяльності, компетенція.
7
42. Конституційний статус народного депутата і правові гарантії йогодіяльності. 7
43. Президент України: повноваження і роль у системі державнихорганів. 7
44. Адміністрація Президента. 7
45. Кабінет Міністрів: місце в системі органів і виконавчої влади,структура і компетенція. 7
46. Центральна державна адміністрація: поняття, структура. 7
47. Місцева державна адміністрація: поняття, структура,компетенція. 7
48. Апарат ВР У-ни. 7
49. Регламент ВР У-ни. 7
50. Комітети ВР У-ни. 7
51. Ф-ції і повноваження комітетів ВР У-ни. 7
52. Орг-ція роботи комітетів ВР У-ни. 8
53. Вимоги до висновків і рекомендацій комітетів ВРУ. 8
54. Сесії ВРУ (по регламенту ВРУ). 8
55. Засідання ВРУ (по регламенту ВРУ). 8
56. Формування органів суду. і виконає. Влада ВРУ, персональнеобрання, призначення та звільнення з посади. 8
57. Законодавча процедура (по регламенту ВРУ). 8
58. Прийняття постанов та інших актів ВРУ, її органами і д. особами. 8
59. Осущ-ние ВРУ та її органами контрольних ф-цій і повноважень. 8
60. Розгляд та прийняття рішень ВРУ по спец. Процедура. 8
61. Прийняття, осн. принципи і система місцевого самоврядування. 8
62. Сільський, селищний та міський голова. 8
63. Організаційно-правова основа місцевого самоврядування. 9
64. Виключна компетенція сільських, селищних і міських рад.
9
65. Повноваження виконавчих органів у с., П., м. радах. 10
66. Сесія с., П., м. рад. 10
67. Постійні комісії с., П., м. рад. 10
68. Правовий статус депутата місцевої ради. 11
69. Гарантії місцевого самоврядування. 11
70. Відповідальність органів і д. осіб місцевого самоврядування. 11
71. Регламент Конституційного Суду України. 12
72. З-он У-ни «Про вибори народних депутатів України». 12

1 Поняття і сприяння з. Кон. Будуючи.

К.С. це юрид. орг-ция общ-ного и гос-ного ладу, політико-правовоїфундамент формування гр-кого общ-ва і правового гос-ва, ср-ва забезпеченняпріоритету прав і свобод людини і гр-на відносно будь-яких іншихколективно-суб'єктивних прав.
К-Ціон лад У-ни представл. собою систему товариств. отнош,. якіпередбачає, регул. і охороняє її К-ція, тобто порядок, щовстановлює її Осн. З-н в гос-ве и общ-ве.
Загальновизнаними складовими конституційного ладу є основи гос-ного ісуспіль. ладу, до-Ціон статус людини і громадянина, форми прямогонародовладдя, орг-ция гос-ної влади і місцевого самоврядування та статус їхорганів, територіальний устрій і інші інститути гос-ва и общ-ва.
Першочергове значення К-ция У-ни, як і до-ції більшості країн світу,надає закріпленню к-ційних основ гос-ного и общ-ного ладу.
К-ція, як осн. з-он гос-ва, закріплює відносини, що визначаютьпобудова, пристрій і функціонування гос-ва як орг-ції політ. влади.
До них належать відносини, що складаються з приводу:
. -форми гос-ного правління,
. -політичного режиму,
. -гос-ного пристрою,
. -використання атрибутів і символів гос-ва.

2 структ. і прин. самоорганізуються. гражд. Товариства

Створення заг-них структур, к-рие підтримують, сприяють і ініціюютьобщ-но-корисні справи в системі самоупр-ния, явл. одним з головних завданьорганів самоупр. За ініціативою жителів сіл, селищ і міствідповідні сільські, селищні і міські ради можуть дозволяютьїм створювати будівельні, вуличні, квартальні та ін органи самоорг-ціїнас-ня. Метою деят-ти таких органів є підтримка зусиль органів місцевогосамоупр-ня, реалізація актів місцевих референдумів, осущ-ния общ-нихініціатив тощо
Органи самоорг-ції нас-ня діють в межах К-ції і законів У-ни,статутів (положень) про них, затверджених у визна. законом порядку. Розвиваючизаг-ні ініціативи, мешканці сіл, селищ і міст через створювані нимиоргани самоорг-ції населення, сільські, селищні і міські радизміцнюють свої позиції у відносинах з виконає. органами місцевого самоупр -ня та органами виконає. влади, а якщо потрібно, то і роблять опірпроти тиску з боку власних і гос-них виконає. структур.
К-ція передбачені. делегування сільськими, селищними та, міськимирадами повноважень органам самоорг-ції нас-ня.
Створення заг-них структур в системі місцевого самоупр-ня районними та обл.радами К-ція не передбачає. Надання такого прававиключно сільським, селищним та гір. радам робить положення районнихі обл. Рад залежним від порад первинного рівня самоупр-ня. Це даєвозм-сть останнім створювати навколо районних і обласних рад різнізаг-ні фонди, об'єднання тер-них громад і т. п., к-рие підсилюють їхвплив на районні та обласні ради тощо
Питання орг-ції і деят-ти органів самоорг-ції нас-ня як складової частинисистеми місцевого самоупр-ня определ.зак-вом про місцеве самоупр-ванні.

3 Проблеми спів. гражд. т-ва і правов. д-ви.

Громадянське суспільство - це, по-перше асоціація людей, в якій коженчел-к свободен як що володіє невідчужуваними правами, рівноправний з інчленами асоціації, самостійна у виборі правового стану
(громадянство, іностранство, безгромадянства), по-друге, внегос-ні
(інституалізовані в об'єднання громадян) асоціації людей посоціальної, етнічної, релігійної та ін приналежності політ.,професійним і ін інтересам, по-третє, що формуються на цих основахзаг-ні (внегос-ні) відносини, що розвиваються і функціонують насамоуправлінських засадах, самовиявів волі та інтересів окремихіндивідів і їх асоціацій, що діють в правосвободном (вільному від гос -но-правового впливу) просторі общ-ва.
Становлення і функціонування громадянського суспільства в внегос-ної сферізаг-них відносин не означає його ізольованість від гос-но-правових ін -тов, орг-ционной деят-ти гос-них органів і організацій, правових ср-ввпливу на деят-ть орг-цій і поведінку людей в системі гражд. общ-ва.
При цьому використовуються розл. Гос-но-правові ср-ва - законодавчих. акти,правові відносини, що складаються у зв'язку з правовим регулюваннямповедінки людей, орг-цією, реорганізований-цією, деят-ма і припиненням об'єднаньлюдей, функціонуванням ін ин-тов гражд. общ-ва, договірні іпозадоговірні ср-ва правового регулювання взаємин, взаємодіїобщ-ва и гос-ва, правоохраніт. Деят-сть гос-ва, її органів і організацій.
Демократична правова гос-во - це заснована і діюча надемократичних засадах юр. орг-я суспільства, пр. форма організації ідіяльності публічно-політ. влади, її взаємовідносин з людиною врізних гражд. (прав) станах і громадян суспільством.
Найважливіші принципи гражд суспільства і демокр. правового гос-ва, їхвзаємин на індивідуальному і масовому (асоційоване) рівняхзакріплені і оформлені в системі К-Ціон ладу. На відміну від заг-ва, в до -рої гос-во входить в кач-ве найважливішою полит орг-ції, центру, навколо к-рого
«Обертається» вся полит. жизнь, гражд. общ-во не включає гос-во, не дивлячись нате, що всі його потреби й інтереси в різному ступені і формі знаходятьвідображення в гос. деят-ти, переломлюються «крізь» волю гос-ва, отримуючизагальне значення в системі зак-ва, юр. коштів, обеспеч-щих стабільність інормальний розвиток гражд. общ-ва.
Визначається службова, обслуговуюча роль гос-ва відносногромадянського общ-ва, відтворення для нього нормальних демократичнихумов існування і розвитку. З ін боку, функціонування гражд.общ-ва у відповідність із законами гос-ва, повазі общ-вом гос-ності.
конституційними ознаками демократичної правової державиє:
- розмежування функцій, сфер впливу і відповідальності міждержавою та громадянським суспільством з тим, щоб державнерегулювання в громадянському суспільстві здійснювалося в межах,визначених Конституцією, створювало для суспільства умови нормальногорозвитку, а громадянське суспільство та його інститути, надаючи постійневплив на державну політику, не претендували на суверенну владу,на здійснення владно-управлінських функцій, узурпацію владиокремими партіями, угрупуваннями чи особами, а було вільноїасоціацією людей.іх соціальним будинком;
- досягнення політичної (державної) влади тільки за допомогоюзаконом передбачених форм прямого народовладдя, демократичнихвиборів, що мають загальний, рівний, прямої характер за умови таємногоголосування і виключного права вищого органу державної владивиступати від імені всього народу:
- поділ державної влади на законодавчу, виконавчу,контрольну, судову, кожна з яких діє незалежно,самостійно, у взаємодії з іншими владою і, як правило
(виключення може бути встановлено тільки Конституцією), без прававзаємного делегування функцій і повноважень, на засадах взаємних стримувань іпротиваг;
- розмежування компетенції між центральною владою та органамирегіонального та місцевого самоврядування, центральної та місцевоїдержавною адміністрацією, органами регіонального, місцевогосамоврядування та іншими формами територіальної самоорганізації громадян зправом делегування повноважень та договірної компетенції в системісамоврядування територіальним колективом (громади, комуни);
- визнання державою (але не октраірованіе, не «даруванням їм)природних, невідчужуваних і недоторканних прав і свобод людини ігромадянина, забезпечення цих прав і свобод державним захистом

4 Основ. інститути. гражд. общ-ва та конст. Ср-ва обеспеч. його функціонує.

Осн. інститутами гр-кого общ-ва явл.:
. власність у установленниз законом формах;
. вільне підприємництво в умовах добросовісної конкуренції та соціального спрямування, захисту інтересів споживачів;
. еколог. Безпеки-ть як система заходів, що проводяться у відповідних орг-ційних формах і спрямована на збереження навколишнього середовища, генофонду живої природи;
. сім'я-природна і основний осередок общ-ва, в к-рій шлюб заснований на добровільному та вільний угоді чоловіки і жінки, рівноправних сімейних відносинах;
. охорона здоров'я народу як система соціально-екон., медико-санітарних, оздоровчо-профілактичних заходів;
. народна освіта, розвиток науки, культури і мистецтва в умовах вільного вибору кожним чол-ком і об'єднаннями людей форм і видів освіти, сфер заняття науковою діяльністю, областю культури і мистецтва;
. об'єднання гр-ан-політ. партії, масові рухи, професійні спілки, добровільні товариства, фонди, асоціації та ін об'єднання людей (що не мають на меті одержання прибутку);
. Ср-ва масової інформації, що діють на основі свободи, виключення цензури і монополізму будь-яких ср-в масової інформації.
Становлення і функціонування гр-кого общ-ва під внегос-ної сфері заг-нихвідносин не озачает його ізольованості від гос-но-правових інститутів, орг -ционной деят-ти гос. органів і організацій, правових ср-в впливу на деят -ть орг-цій і поведінку людей в системі гражд. общ-ва.К-ція закріплюєзасади формування, розвитку і захисту гражд. общ-ва, визначає початку йоговзаємозв'язків з д-вою. Вона повинна проголосити пріоритет гр-кого общ-ванад д-вою, що забезпечує умови нормального його функціонування.
При цьому використовуються розл. держ.-правові ср-ва-законодавчої. Акти, правовівідносини, що складаються у зв'язку з правовим регулюванням поведінкилюдей, орг-цією, реорганізований-цією, деят-ма і припиненням об'єднань людей,функціонуванням ін інститутів гр-кого общ-ва, договірні і позадоговірніСР-ви правового регулювання взаємин, взаємодії общ-ва и гос -ва, правоохр. деят-ть гос-ва, її органів і організацій.

5 об `єднання громадян.

Об'єднанням громадян є добровільне громадське формування, створене наоснові єдності інтересів для спільної реалізації громадянами своїх прав ісвобод.
Об'єднання громадян, незалежно від назви (рух, конгрес, асоціація, фонд,спілка тощо) відповідно до цього Закону визнається політичною партією абогромадською організацією.
Дія цього Закону не поширюється на релігійні, кооперативні організації,об'єднання громадян, що мають основною метою одержання прибутків,комерційні фонди, органи місцевого та регіонального самоврядування (в томучислі ради і комітети мікрорайонів, будинкові, вуличні, квартальні,сільські, селищні комітети), органи громадської самодіяльності (народнідружини, товариські суди тощо), інші об'єднання громадян, порядок створенняі діяльності яких визначається відповідним законодавством.
Особливості правового регулювання діяльності профспілок визначаються
Законом України про профспілки.
Громадська організація
Політична партія
Об'єднання громадян створюються і діють на основі добровільності,рівноправності їх членів (учасників), самоврядування, законності тагласності. Вони вільні у вибор напрямів своєї діяльності.
Обмеження діяльності об'єднань громадян може встановлюватись тільки
Конституцією та законами України.
Всі основні питання діяльності об'єднань громадян повинні вирішуватись назборах всіх членів або представників членів об'єднання.
Об'єднання грім?? дян повинно регулярно обнародувати свої основні документи,склад керівництва, дані про джерела фінансування та витрати.

6 Політ. партії та їх роль в житті гражд. т-ва

Стаття 2. Політична партія
Політичною партією є об'єднання громадян - прихильників певноїзагальнонаціональної програми суспільного розвитку, які мають головноюметою участь у виробленні державної політики, формуванні органів влади,місцевого та регіонального самоврядування і представництво в їх складі.
Щодо політичних партій в Конституції також заначається, що політичні партіїв Україні сприяють формуванню і вираженню політичної волі громадян, берутьучасть у виборах. Членами політичних партій можуть бути за цією
Конституцією лише громадяни України. Обмеження щодо членства у політичнихпартіях встановлюються виключно Конституцією і законами України. Якскладова частина права громадян України на об'єднання закріплюється їхправо на участь у професійних спілках з метою захисту своїх трудових ісоціально-економічних прав та інтересів (ст. 36). Щодо гарантій цього правав Конституції зазначається, що ніхто не може бути примушений до вступу вбудь-яке об'єднання громадян чи обмежений у правах за належність чиненалежність до політичних партій або громадських організацій. Усіоб'єднання громадян рівні перед законом. Разом з тим Конституцієюпередбачаються певні обмеження щодо утворення і діяльності політичнихпартій та громадських організацій. Зокрема, відповідно до статті 37
Основного Закону утворення і діяльність політичних партій та громадськихорганізацій, програмні цілі або дії яких спрямовані на ліквідаціюнезалежності України, зміну конституційного ладу насильницьким шляхом,порушення суверенітету і територіальної цілісності держави, підрив їїбезпеки, незаконне захоплення державної влади, пропаганда війни, насильствата розпалювання міжетнічної, расової, релігійної ворожнечі, посягання направа і свободи людини, здоров'я населення забороняється. Політичні партіїта громадські організації не можуть мати воєнізованих формувань. Чи недопускається створення і діяльність організаційних структур політичнихпартій в органах виконавчої і судової влади і виконавчих органах місцевогосамоврядування, військових формуваннях, а також на державних підприємствах,у навчальних закладах та інших державних установах і організаціях, що булопоширеним явищем протягом тривалого часу.

7 громадські організації: поняття і види.

Стаття 3. Громадська організація
Громадською організацією є об'єднання громадян для задоволення та захистусвоїх законних соціальних, економічних, творчих, вікових, національно -культурних, спортивних та інших спільних інтересів.см політ партії (перед)

8 Демократ. правове гос-во.

См вопрос 3

9 Чіл, особисто, громадянин у сучас констітуціалізме.

Сукупність властивостей, які характерезуют людини як соціальнеістота, учасника заг. Відносин, охоплюється поняттям особистості. Наявністьу людини певних прав і свобод свідчить про формуванняособистості, що володіє певним статусом у суспільстві. Таким чином,особистість, - це індивід, що володіє певним статусом в суспільстві,комплексом прав, свобод і обов'язків.
Конкретна людина виступає біологічної основою особистості, яка,будучи продуктом суспільства, характерезуется в єдності соціальних ібіологічних рис, і включає:
-соціальні зв'язки й відносини людини;
-досвід, знання, навички, звички, культурний рівень;
-інстинкти, темперамент, чуства, стан здоров'я;
-особливості психіки і мислення, здатності до пізнання і творчості.
Людина стає особистістю в процесі свого розвитку, під впливом якіндивідуальних, так і соціальних факторів. Відносини між особистістю ідержавою визначаються правовим становищем особи і її правовимстатусм в суспільстві і державі. Правове становище особистості міститьправовий стан, общюю правосуб'єктність, політико-правові принципи,основні права, свободи та обов'язки особистості, а також юридичнігарантії їх реалізації. Основою правового положення особистості є їїправовий статус, який являє собою сукупність прав, свобод іобов'язків особистості, закріплених у законодавстві. Ядром правовогостатусу особистості є конституційний статус, як сукупністьзакріплених у Конституції прав, свобод і обов'язків. Правовий станособистості відображає належність особи до держави/громадянство,іноземне громадянство, безгромадянства /. Становище людини в суспільствівизначає правове положення особи, співвідношення між громадянином ідержавою. Різні суспільства і держави характерезуются НЕоднаковим правовим становищем особи. Це положення, у свою чергу,залежить від суспільно-економічної формації, типу держави, формиправління і політ. руху. Для демократичних д-в характерний високийправовий статус особистості, наявність визнаних природних прав людини,визначають високий рівень захищеності і незалежності особистості. Удержавах з авторитарним режимом права і свободи особи повністю абочастково обмежені державою.

10 понятійні ср-ва, визна-ющіе положення особи в гос-ве и общ-ве.

Правове становище особистості включає:
1) гр - во, 2) загальну правоздатність, 3) політико-правові принципи, осн.права та зобов-ти гр-ан, 4) а також юрид. гарантії прав, свобод та зобов-тейособистості.
Гр-во - передумова елементів правового положення особистості. Об'єднаних прав іобяз-тей, що надаються особі д-вою, знаходиться в прямій залежності відгр-ва, встановлюючи права та зобов ти в повному обсязі для гр-ан У-ни. Гр-во У -ни визна. постійний зв'язок особи та д-ви, що знаходить своє відображення в їхвзаємних правах та зобов тях. Право на гр-во явл. невід'ємним правом чел-ка.
Загальна правосп-ть - це сп-ть мати права та зобов-ти. Вона органічнопов'язана з гр-вом, є його логічним продовженням.
Система осн. прав, свобод та зобов тей охоплює всі головні сфери життя ідеят-ти гр-ан. Відповідно до цих сфер вона містить специфічнівнутрішньосистемні зв'язку між складовими її головними групами прав, свободта зобов-тей, а також між окремими правами, свободами та зобов тями.
За осн. сферам деят-ти людей права, свободи та зобов-ти гр-анкласифікуються за 4 групами:
-осн. права, свободи та зобов-ти гр-ан в області соц.-екон. життя;
- ..... в обдасть соціально-культурного життя;
- ..... в області гос-ной и общ-но-політ. життя;
- ..... в області особистого життя, тобто у сфері індивідуальної свободи іособистої безпеки-ти.
Гарантії осущ-ния осн. прав і свобод і дотримання осн. обяз-тей полягають утому, щоб забезпечити можливо більш сприятливу обстановку, в к-рійзакріплений у законі статус гр-на ставав б юрид. і фактичнимстановищем кожного окремого чол-ка. Гарантії служать сполучною ланкою, до -рої дає возм-ть здійснити необхідні в правовий статус гр-ан перехідвід передбаченої в законі возм-ти до дійсності, тобто гарантуватиосн. права і свободи гр-ан - значить забезпечувати володіння і користуванняними і захищати їх від порушників. Гарантії осн. обяз-тей виражаються встворення більш сприятливих умов для несення та активного виконанняобяз-тей і у встановленні отв-ти, застосування похідних від неї заходів до осіб,не виконують своїх зобов-тей.

11 Поняття, юр. природа і класифікація К-ційних прав, свобод, зак-них інтересів про зобов-тей гр-ан. Співвідношення індивідуальних і колективних прав.

Терміни «права», «свободи» і «обяз-ти» часто вживаються в національномуправі різних країн світу, в т.ч. і в укр. праві. Їм приділяється великаувагу в К-ції У-ни та в інших законодавчих. актах майже всіх галузей права У -ни (К-Ціон, адмін., сімейне право і т.д.). Права і свободи гр-нузакріплені в міжнародному праві у вигляді загальновизнаних стандартів, к-риезнаходяться у міжнар. угодах і пактах. Де б гр-нин не перебував, вінзнаходиться під захистом повідом-ва, свого гос-ва и гос-ва, де він знаходиться.
Гос-во через свої з-ни закріплює права і свободи гр-ан тому, вони явл.фундаментальними.
Права і свободи гр-на и чел-ка-це забезпечені К-цією та ін з-нами У-нивозм-ти мати, володіти, користуватися і розпоряджатися економ-кими, полит.,культурними та ін соціальними цінностями, благами; користуватися свободоюдій і поведінки в межах з-на. Права і волі гр-на, закріплені до -єю (ст.22), не явл. вичерпаними, вони не можуть бути скасовані. Виходячи ззмісту К-ції У-ни, осн. права і свободи гр-на и чел-ка класифікуютьсяза такими ознаками: гражд-кие, політичні, економічні, соціальні,культурні права і свободи. Це осн. К-Ціон права гр-на. Вониконкретизуються, деталізуються в законодавчих актах, якимивстановлюються способи захисту таких прав.
Зміст К-ційних зобов тей складають загальні вимоги общ-ва и гос-вадо людини і гр-ну в сфері соціальної дійсності. К-Ціон зобов -це різновид юрид. обяз-в, під к-римі мається на увазі продиктована задо -вом міра необхідного, обов'язкового поводження чол-ка. К-Ціон зобов-тивизначають обов'язкове (бажане) для всіх гр-ан и общ-ва поведінка чол-ката гр-на в гос-но-правовій та соціальній сферах. Їх зміст складають К -ційних норми, узагальнені з позицій міжнародно-правових актів і принципівзагальнолюдської моралі.

12 Гарантії осущ-ния прав, свобод та зобов-тей гр-ан.

Див Розділ 2 Конституції України.

13 Завдання органів Адмін. і суд. властей, контрольно-наглядових, правоохр. органів, об'єднань гр-ан в забезпеченні правової захищеності чол-ка.

14 Междунар.-правов. стандарти і К-Ціон зак-во о правов. положенні чол-ка и гр-на.

Право людини - це гарантоване законом і забезпечене державоюможливість поведінки особи, а свобода - область людської поведінки, вяку гос-во зобов'язується не втручатися. У сучасному світі для більшостідержав характерно певний збіг поглядів на те, які праваповинні бути представлені індивідом, і закріплені в національнихзаконах.Международно-правові зобов'язання, що розвивають іконкретизують принцип поваги прав людини складають змістміжнародних стандартів у галузі прав человека.Существуют наступніміжнародні акти про права людини: загальна декларація прав людини
1948г./ООН /; Декларація про права осіб належать до нац. або етнічних,релігійних і мовних меньшінствам/1992г. /; декларації про захист всіх осібвід катувань та ін жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видівповодження чи покарання/1975р. /; Міжнародний пакт про економічні,соціальні та культурні права; міжнародний пакт

15 Поняття і види гр-ких станів особистості. Правова регламентація гр-ких станів особистості.

Громадянин - З-н про громадянство
Іноземець - З-н Про правове положення іностанцев
Біженець - З-н про біженців
Особа без громадянства - З-н про громадянство і Про правове становищеіностанцев

16 Громадянство: поняття і К-Ціон природа.

Громадянин - це людина, узятий в його співвідношенні з д-вою, політичноївладою в общ-ве і законом, заснованому на державно-правовому визнанняконкретного індивіда носієм суб'єктивних прав і юрид. обов'язків.
Право на громадянство є невід'ємним правом людини. Громадянин
України не може бути позбавлений громадянства або права змінити громадянство.
Громадяни України незалежно від підстав і порядку набуттягромадянства України мають рівні конституційні права і свободи та єрівними перед законом.
Українська держава гарантує і захищає конституційні права ісвободи - своїх громадян та забезпечує виконання ними обов'язків передсуспільством.

17 Приналежність до гр-ву і придбання гр-ва.

Стаття 2. Належність до громадянства України
Громадянами України є:
1) усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошеннянезалежності України (24 серпня 1991 року) постійно проживали натериторії України;
2) особи, які на момент набрання чинності Законом України «Прогромадянство України »3 листопада 1991 року) постійно проживали в Україні,незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та іншихпереконань, статі, етнічного та соціального походження, майновогостану, місця проживання, мовних чи інших ознак і які неє громадянами інших держав;
3) особи, що народилися або постійно проживали на території України, атакож їх нащадки (діти, онуки), якщо вони на 13 листопада 1991 року проживализа межами України, не перебувають у громадянстві інших держав і до 31грудня 1999 року подали у встановленому цим Законом порядкузаяву про визначення своєї належності до громадянства України;
4) особи, які набули громадянство України відповідно до цього
Законом.
Стаття 11. Підстави набуття громадянства України
Громадянство України набувається:
1) за народженням;
2) за походженням;
3) через прийняття до громадянства України;
4) шляхом поновлення у громадянстві України; < br> 5) на інших підставах, передбачених цим Законом;
6) на підставах, передбачених міжнародними договорами, згода наобов'язковість яких надана Верховною Радою України.

18 Умови прийняття гр-ва. Припинення гр-ва.

Стаття 16. Прийняття до громадянства України Іноземці та особи безгромадянства можуть бути за їх клопотаннями прийняті до громадянства України.
Умовами прийняття до громадянства України є:
1) визнання і виконання Конституції України і законів України;
2) не перебування в іноземному громадянстві;
3 ) безперервне проживання на законних підставах на території України впротягом останніх п'яти років.
Це правило не поширюється на осіб, які виявили бажання статигромадянами України, за умови, якщо вони народилися чи довели, що хочаб один з їх батьків, дід чи баба народилися на її території;
4) володіння українською мовою в обсязі, достатньому для спілкування;
5) наявність законних джерел існування.
Положення абзацу першого пункту 3, пунктів 4 , 5 частини другої цієїстатті можуть не враховуватися у виняткових випадках за. рішенням Президента
України щодо осіб, які мають видатні заслуги перед Україною або якщоїх прийняття до громадянства України становить державний інтерес для
України.
Після закінчення дії пункту 3 статті 2 цього Закону громадянство
України набувається. Особами, на яких він поширюється, в порядку,встановленому статтею 16, без урахування положень абзацу першого пункту 3 тапункту 4 частини другої цієї статті.
Положення абзацу першого пункту 3 та пункту 4 частини другої цієї статті непоширюються на осіб, які перебувають у шлюбі з громадянами України.
До громадянства України не приймаються особи:
1) вчинили злочини проти людства чи здійснювалигеноцид або вчинили злочини проти держави або тяжкізлочини проти особи;
2) засуджені до позбавлення волі до зняття судимості;
3) перебувають під слідством або уникають покарання чи вчинилизлочин на території іншої держави;
4) перебувають на військовій службі, в службі безпеки, вправоохоронних органах, органах юстиції або органах державноївлади іноземної держави.
Стаття 18. Підстави припинення громадянства України Громадянство Україниприпиняється:
1) внаслідок виходу з громадянства України;
2) внаслідок втрати громадянства України;
3) на підставах, передбачених міжнародними договорами України,згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

19 Поняття та правовий статус іноземних громадян.

Стаття 2. Засади правового статусу іноземців
Іноземці мають ті ж права і свободи та виконують ті ж обов'язки, що ігромадяни України, якщо інше не передбачено Конституцією, цим та іншимизаконами України, а також міжнародними договорами України.
Іноземці є рівними перед законом незалежно від походження, соціального імайнового стану, расової та національної належності, статі, мови, ставленнядо релігії, роду і характеру занять, інших обставин.
Якщо іноземною державою встановлено обмеження щодо реалізації прав і свободгромадянами України, Кабінет Міністрів України може прийняти рішення провстановлення відповідного порядку реалізації прав і свобод громадянами цієїдержави на території України. Це рішення набирає чинності після йогоопублікування. Воно може бути скасовано, якщо відпадуть підстави, за якихвоно було прийнято.
Здійснення іноземцямі своїх прав і свобод не повинно завдавати шкодинаціональним інтересам України, правам, свободам і законним інтересам їїгромадян та інших осіб, які проживають в Україні.
Іноземці зобов'язані поважати та дотримувати Конституції і законів України,шанувати традиції та звичаї народу України.
Режими проживання іноземних громадян.
Стаття 3. Імміграція і тимчасове перебування іноземців
Іноземці можуть у встановленому порядку іммігрувати в Україну на постійнепроживання або для працевлаштування на визначений термін, а також тимчасовоперебувати на її території.
Іноземець може отримати дозвіл на імміграцію та іммігрувати на постійнепроживання, якщо він: має в Україні законне джерело існування; перебуває у близьких родинних відносинах (батько, мати, діти, брат,сестра, подружжя, дід, баба, онуки) з громадянами України; перебуває на утриманні громадянина України;
- Має на своєму утриманні громадянина України; в інших передбачених законами України випадках.
Іноземці, які іммігрували на постійне проживання або для тимчасовогопрацевлаштування, отримують посвідки відповідно на постійне або тимчасовепроживання.
Порядок видачі дозволу на імміграцію, а також посвідки на постійне аботимчасове проживання та вирішення інших питань, пов'язаних з імміграцієюіноземців, визначається Законом України про імміграцію.
Іноземці, які перебувають в Україні на іншій законній підставі,вважаються такими, що тимчасово перебувають в Україні. Вони зобов'язані впорядку, що визначається Кабінетом Міністрів України, зареєструвати своїнаціональні паспорти або документи, які їх замінюють, і виїхати з Українипісля закінчення відповідного терміну перебування.
Якщо іноземці, які тимчасово перебувають в Україні, змінюють місцепроживання, вони зобов'язані повідомити про це органи внутрішніх справ, уяких зареєстровано їх національні паспорти або документи, що їх замінюють.

20 Особи без громадянства: поняття та особливості правового положення.
Проблема полігражданства.

Див Ст. 26 Конституції.

21 Поняття та особливості правового статусу біженця. Проблема вимушених переселенців.

Стаття 1. Поняття "біженець" та умови набуття статусу біженця
У цьому Законі під терміном "біженець" розуміється іноземець (іноземнийгромадянин чи особа без громадянства), який внаслідок обгрунтованихпобоювань стати жертвою переслідувань за ознаками расової, національноїналежності, ставлення до релігії, громадянства, належності до певноїсоціальної групи або політичних переконань вимушений залишити територіюдержави, громадянином якої він є (або територію країни свого постійногопроживання), і не може або не бажає користуватися захистом цієї державивнаслідок зазначених побоювань та щодо якого в порядку та за умов,визначених цим Законом, прийнято рішення про надання йому статусу біженця.

22 Особливості правового становища осіб, які отримали притулок.

Стаття 12. Права біженця
Особа, яка набула статусу біженця, має право на: вибір місця тимчасового проживання із запропонуй