ПЛАН

ВСТУП

1. «Магдебурзьке право» - походження та суть.

& 1. Походження і поняття магдебурзького права
& 2. Особливості магдебурзького права на Білорусі

2. Міста і городяни.

& 1. Міста, загальна характеристика
& 2. Привілеї містах.
& 3. Юридики.
& 4.Горожане

3. Міське самоврядування

& 1. Міське самоврядування на магдебурзьке право
& 2. Діяльність самоврядування

4. Економічний розвиток міст

& 1. Ремісничі заняття городян.
& 2. Цехова організація ремесла.
& 3. Торгівля.

ВИСНОВОК.

Список використаних джерел.

Магдебурзьке право виникло в кінці XIII століття в Німеччині і майжевідразу ж поширилося на території Білорусі, яка на той моментперебувала у складі Великого Князівства Литовського. Розташуваннябілоруських земель в центрі Європи сприяло їх розвитку в руслісвітового економічного, політичного і культурного процесів. У той час
Білорусь освоїла багато придбання Заходу, в тому числі і організаціюжиття міста на основі самоврядування, поєднуючи норми магдебурзького праваз традиціями самоврядування, які існували в Полоцьку та у Вітебську іінших стародавніх містах за часів Київської Русі.

Ця тема привертає увагу тим, що епоха магдебурзького праваприпадає на часи найбільшого розквіту Білорусі, коли вона булаодним з передових держав, а народ - одним з найбільш розвинених в
Європі. Отримуючи магдебурзьке право, городяни у разі війни виходилизахищати не тільки держава, але і свою «міську незалежність», своїсвободи. Потрібно відзначити також, що міське стан Росії ніколи немало прав на самоврядування на зразок магдебурзького.

У даній роботі виділяються 4 розділи. У першому можна знайтиісторичну довідку про джерела походження магдебурзького права ідеяких рисах і особливості ідеї самоврядування білоруських міст,які зародилися ще в часи Київської Русі в деяких древніх містах
Білорусі та України. У другому розділі робиться спроба дати загальнухарактеристику середньовічних міст, їх особливості та описати соціальнийсклад міського населення, а в третьому розповідається про принципи ідіяльності міського самоврядування. Весь четвертий розділ присвяченийекономічному розвитку міст Білорусі на основі магдебурзького права в
XVI - першій половині XVII століть. У ньому йдеться про досягнення, якістали доступні завдяки відокремленості міста від села. Наприклад,розквіт економіки країни внаслідок того, що міста стали центрамиторгівлі. У той же час відбувається гуманістичне реформування Білорусі,розвиток білоруської народності і культури і т.д.

Серед джерел інформації, використаних при написанні даноїроботи, варто зазначити Білоруську Енциклопедію, в якій вміщені загальнівідомості про магдебурзьке право, історія його виникнення. Особливуподяку хочеться висловити наукової співробітниці музею білоруського
Полісся Северин Катерині Серафимівна за допомогу при написанні даної роботита надані матеріали.

Безумовно, неможливо в одній роботі досконально розглянутимагдебурзьке право як невід'ємний атрибут історії Західної Європи всередні століття з усіма його особливостями, нехай навіть і на прикладі такоїокремо взятої країни як Білорусь. Але тим не менше в даній роботі булазроблена спроба розглянути поява, проблеми та особливостіпоширення та існування на території Білорусі даного права.

1. «Магдебурзьке право» - походження та суть.

& 1. Походження і поняття магдебурзького права

Магдебурзьке право (лат. jus theutonicum magdeburgense), феодальнаміське право. Склалося у німецькому місті Магдебурзі в XII - XIII століттяхз різних джерел, у тому числі з привілей, виданих архієпископом
Віхманн міському патриціату (1188), Саксонського зерцала, постановсуду Магдебурга та ін Мало універсальний характер, тобто трактувалорізні види правових відносин: діяльність міської влади, суду, йогокомпетенцію та порядок судоведенія, питання земельної власності «вмежах міста », порушення володіння, захоплення нерухомості, встановлювалопокарання за різні види злочинів і т.д. Особливе місце займали норми,які регулювали торгівлю і ремесла, діяльність цехів та купецькихгільдій, порядок оподаткування. Магдебурзьке право з'явилося юридичнимзакріпленням успіхів городян у боротьбі з феодалами за самостійність. Вонодавало місту право на самоврядування і власний суд, право земельноївласності та звільнення від більшої частини феодальних повинностей.
Магдебурзьке право було перейнято багатьма містами Східної Німеччини,
Східної Прусії, Сілезії, Чехії, Угорщини, Польщі.

З XIV століття Магдебурзьке право поширилося на міста Великогокнязівства Литовського. Жителі міст, які отримували Магдебурзьке право,звільнялися від феодальних повинностей, від суду і влади воєвод, старост іінших державних службових осіб. У приватновласницьких містах
Магдебурзьке право не звільняло городян від залежності і владифеодалів, проте залежність не мала рис примусу. На основі
Магдебурзького права в місті створювався виборний орган самоврядування --магістрат. З введенням Магдебурзького права відмінялося дію місцевогоправа, але не заперечували правомірність користування місцевими звичаями, якщовирішення справи не передбачалося Магдебурзьким правом. У судовійпрактиці магістратів Білорусі разом з Магдебурзьким правом використовувалисянорми загальнодержавного права - Статут ВКЛ, судових статутів столиці -
Вільно, і власної юридичної практики. [1.стр.443]

& 2. Магдебурзьке право та його особливості на Білорусі

Як правило, міста будувалися на територіях, що належали світськимабо духовним феодалам, тому городяни залежали від них. Спочаткуфеодали протегували зароджуються містах. Але з часом городянистали перейматися цією залежністю і повели довгу і завзяту боротьбу завихід з-під юрисдикції феодалів, які отримували чималий дохід від ремеселі торгівлі. В XI-XIII століттях в багатьох містах Західної Європи розгорнулосякомунальне рух. У ході повстань городяни виганяли сеньйора і йоголицарів, а то і вбивали їх. У результаті комунальних революцій городянидобилися повного або часткового самоврядування, яке визначало ступіньнезалежності міста. Але щоб остаточно оформити хартії вольності,городянам часто слід було заплатити сеньйорам великі суми у виглядівикупу. На хвилі комунальних революцій восторжествувало міське право (впротивагу феодальному), що давав гарантії купецької і лихварськоїдіяльності. Згідно з міським правом селянин, який прожив умісті один рік і день, вже не був кріпаком, оскільки існувалаправило, згідно з яким «міське повітря робить людину вільною». Упідсумку комунальних рухів в різних європейських країнах утвердиласякатегорія міст, що досягли досить високого рівня самостійності івлади над усіма прилеглими землями. [9. с.93-96. ]

У кожній грамоти на магдебурзьке право органами міської владиназвані війт, бурмистри, райці, лавники. Вони затверджуються перш за все вяк судових інстанцій, покликаних захистити особистість та майногромадянина від будь-якого роду посягань. Феодал вже не міг розраховувати наповну безкарність своїх дій по відношенню до городянину. А в самомумісті перед ним застережливо виростала не тільки сила права, а й силаміської влади. Надання містам магдебурзького права встановлювалоперш за все влада в місті війта. Перший перекладач магдебурзького правав 1559г. на польську мову писар вищого суду в Кракові Бартоломей Гроіцкійповідомляє, що лавники називають війта advocatus, тобто захисником. Але вНасправді, зауважує Гроіцкій, він голова суду. Про це свідчить і текстприсяги, яку повинен був вимовити війт, вступаючи на посаду. Присягаставив війта в обов'язок судити справедливо. Своє рішення він приймає,лише отримавши думку лавників (прісяжніков), що передбачає
«Саксонське зерцало».

Таким чином, якщо йти за магдебурзьким правом, роль війтазводилася до обов'язків голови кримінального суду.

Грамоти містах Білорусі на магдебурзьке право і запису магістратськихкниг інакше трактують роль війта. Крім судових функцій, йому в білоруськихмістах, як і в містах Польщі, була надана вища влада в місті.
Він є також апеляційною інстанцією на рішення суду магістратуміста.

Принципово важливо і наступне розбіжність між магдебурзьким правомі великокнязівськими грамотами: ст. 29 «Вейхбільда» вказує на обраннявійта, тоді як в грамотах великого князя правилом, принципом єпризначення війта. Принцип цей знає і магдебурзьке право, але по відношеннюдо буркграфу, якого в Магдебурзі призначав єпископ. Найчастіше війтпризначався великим князем з числа великих феодалів. Але нерідкими буливинятки з цього правила. У 1559 р. міщани Орші самі обрали зі своєїсередовища війта.

Князь Радзивілл, виклопотати у великого князя в 1586 р. грамоту намагдебурзьке право для Несвіжа, призначив війта сам, але тут же звів наклеп,що після смерті нинішнього війта городяни будуть самі обирати двакандидатури. Войтом стане той, на кого вкаже жереб. Якщо ж такажеребкування не визначить кандидатури, тоді князь сам прийме рішення. [6.стор.85-88]

У всіх грамотах містах Білорусі на магдебурзьке право незміннопідкреслюється, що свою владу і судові функції війт повиненздійснювати, керуючись нормами магдебурзького права. Слід матина увазі, що в ряді міст пожалувань привілеї на магдебурзьке правопередувало встановлення влади і суду війта. Але вже це саме по собіозначало визнання за городянами права власного суду, ліквідаціюфеодальної юрисдикції над ними, тобто функції війта відповідали потребам міста,городян.

Без магдебурзького права, але з правом власного суду отримують війта
Сураж, Улла, Веліж. Особливо цікавий приклад такого ж наданнявійтівську суду як особливого міського правопорядку Могильова у 1561 роцібез надання магдебурзького права. В обов'язки війта ця грамотаставить встановлення черговості виконання робіт для замку, збору поборівз лавок у місті, витрат зібраних сум, вирішення всіх інших міськихсправ. Однак далі зроблено дві вельми суттєві застереження: по-перше,витрачання вказаних грошей війт визначає не особисто, а «за відомістюсотником та інших міщан головного ». Тут же пояснюється, що «ті сотникизамість лавників у всяких справах війта допомагати і до нього у всьомупослушенство чинити мают ».

Отже, встановлюючи в Могильові влада війта, великокнязівськаграмота враховувала вже раніше сформоване міське самоврядування іпристосовувала його ланки до тій структурі, яка відома їй з норммагдебурзького права. У тому, що давньоруське самоврядування в містахбуло реальною владою, що в Могильові, наприклад, вона мала міцним вагоюі впливом, видно з грамоти: «вед ж війти нікоторих справ местскіх безсповна намовили з сотниками і іншимі міщан головними у промові посполитоїмісця того становити і одправоваті не мают ». Кого розуміє грамота під
«Головного» міщанами, з тексту не ясно. Але той факт, що термін немав потребу в поясненні, може розглядатися як свідченняіснування міського самоврядування, представленого поруч ланок іпосадових осіб, які мають досвід управління міським життям.

Дані Могильова та Вітебська також показують, що магдебурзькі нормиорганізації адміністративної та судової влади міста в особі війтаспівіснують з традиційними елементами міського самоврядування, утворюючияк би синтез двох форм міського ладу.

Але є і приклад того, як грамота на магдебурзьке право такожзгадує лише один орган суду і влади в місті - війта, - це грамота
1390 Бресту. У ній немає жодного натяку, як в грамоті Могильова 1561року, на існування органів міської адміністрації. У такому випадкутреба думати, що встановлення війтівської влади за умов згадування надарування магдебурзького права означало саме по собі встановлення всійсистеми установ, передбачених цим правом. Мабуть, влада війтавстановлювалася без магдебурзького права в тих містах, де у попереднюепоху склалося власне самоврядування, вона тут як би поєднувалася зтрадицією. Так було на сході Білорусі. Войт не піднімався над владою, авиступав лише однією з ланок її вже затвердилася системи органів.
Встановлення ж влади війта при одночасному дарування магдебурзькогоправа саме по собі означало створення всіх органів влади, їмпередбачених. Подібне спостерігалося у містах центру і заходу Білорусі.
[6. стор.90-94]

Війти не переймалися себе виконанням поточних обов'язків, покладенихна них самою посадою. Для цих цілей вона призначали собі заступника --лентвойта. У початкових грамотах на магдебурзьке право він приносивприсягу вірності війта, а не місту. Але обидва принципи (призначення і присяга)зазнали протягом XVI - першої половини XVII ст. зміни. Так, якщограмоти Бресту 1390 і 1511 рр.. призначення і присягу лентвойта цілкомвідносять до компетенції війта, то в першій половині XVII ст. магістрат Брестанаполіг на тому, щоб лентвойт, призначений війтом, склав присягу місту вратуші. Можна припустити, що до середини XVII століття в усякому разі унайбільших містах Білорусі і на заході і на сході городяни зумілипротиставити самовладдя війтів певні норми, що підсилюють їхвплив на діяльність тих, хто був виконавцем фактично війтівськуобов'язків.

Не випадковий, ймовірно, і той факт, що в містах східної Білорусії цезміна сформульовано чітко, тоді як підтвердні грамотимістах західної Білорусі не згадують про нього. Свою роль тут, звичайно,зіграли міждержавні відносини ВКЛ з Російською державою,змушували великого князя вести більш обережну політику у східнихземлях своєї держави, щоб послабити тяжіння до Російської державигородян прикордонних територій. З цією метою і приборкувати тут владавійта, робився ряд поступок городянам з урахуванням затвердилися ще з вічовоїпори норм і принципів міського самоврядування.

Свої судові функції війт здійснював за допомогою лавників. Викладаючиобов'язки останніх, Гроіцкій пише: «Прісяжнікі, або лавники, - цеособи, що засідають у суді, які, ретельно розібравшись у справі обохсторін, пропонують судді своє рішення ». Таких прісяжніков, пише далі
Гроіцкій, в Магдебурзі обиралося 11, але для відправлення призначеного судудостатньо і семи або принаймні шести, а в інших містах, де буваєтільки шість прісяжніков, - щонайменше трьох.

Отже, лавники обираються, кількість їх може бути різним,причому засідання суду має відбуватися в присутності не менше половинивсіх лавників. Судячи з тексту магдебурзького права, функції лавниківвичерпувалися участю в суді війта.

Принцип обрання лавників дотримувався і в містах Білорусі. Головна рольпри обранні належала, очевидно, не громаді, а магістрату. Критеріямидля обрання були термін проживання в місті і, так би мовити, громадськакористь місту, принесена кандидатом у лавники. Чи служить тут зразкоммагдебурзьке право, чи це була власна традиція, сказати важко, але вмагістратської книзі Бреста за 1637-1641 рр.. один із записів про виборибурмистрів 10 березня 1638 повідомляє про скликання зборів згідно з «давніхзвичаев і прав »міста. Або магдебурзьке право стало вже традицією, або,навпаки, правом залишалася місцева традиція.

Більш чітко виступає роль лавників в судовій діяльностіміських установ. Вона у білоруських містах різноманітнішоюпередбаченої магдебурзьким правом. Наприклад, у Бресті та Гродномагістратські книги зовсім чітко розділяють два судові установи:бурмістровско-Радецький і війтівську-лавнічій. Кожне з них засідаєокремо. Особи, що розраховували домогтися бажаного ним рішення, зверталися дотой або інший із судів виходячи не з його компетенції, а з власнихрозрахунків. Не випадково в книгах війтівську-лавнічьего суду Гродно ми бачимозапису справ, абсолютно аналогічних тим, які розбирав суд бурмістровско -Радецький. Маги?? витрат Могилева наполегливо домагався ліквідації двох суден і в
1636 отримав від короля грамоту, яка об'єднувала їх в одне судовеустанова. Санкціоніруя об'єднання судів, король зобов'язав місто щорічновиплачувати війта Могилева свого роду компенсацію в сумі 2000 злотих. Іякщо місто не зупинився перед настільки великим витратою, то ясно, як важливобуло покінчити з цією Магдебурзької нормою.

Немає підстав вважати непорушним для міст Білорусі магдебурзькийпринцип поділу судів. Він існував у великих містах як виразвищих судових прерогатив війта, до компетенції якого входиврозбір кримінальних злочинів і більш важливих майнових позовів. Війтотримав право суду і в тих випадках, коли в суперечці з міщанином якпозивача виступав городянин, не підлеглий магдебурзьким правом, або феодал,а також його підданий. У менших і приватновласницьких містах і містечкахлавники входили до складу одного з бурмистрами і райці суду. Вонистановили тут не тільки ланка одного адміністративного установи, а йспільної для даного міста судової інстанції. Такий стан речей унормативах магдебурзького права не передбачено. Поєднання в міськомусамоврядування судової та адміністративних функцій складає типовурису феодального міста. Причому перший з них надавалося вирішальнезначення. [6. стор.95-100]

Якщо виходити з тексту магдебурзького права, то на виборах міськогосамоврядування «натовп безмолствует». У грамотах ряду міст тількивказується, що вибори раді, бурмистрів повинні відбуватися відповідноз магдебурзьким правом, але саме в питанні про роль зборів городян увиборах міської ради магдебурзьке право зберігає мовчання. На думкупольського історика Михайла Патконевского, рада в Магдебурзі присвоїла собіверховне право, що належало колись загальним зборам городян. На ньомутепер лише оголошували рішення ради.

З грамот на магдебурзьке право білоруським містах такий висновок,мабуть, зробити не можна. Роль зібрання міщан як активної сили визнана вграмотах, виданих не лише великим, а й невеликих містах і навітьмістечках. Наприклад, у невеликому місті Дісней на загальних зборах міщанразом з війтом обиралося за чотири кандидати на посади лентвойта,бурмистрів і райців. А з цих кандидатів війт добирав і стверджував осіб назазначені посади. У грамоті ж Пінська за 1581 дається як биузагальнене уявлення про роль міських зборів. Міщани, говориться вцієї грамоти, повинні «зі свого середовища, як це зазвичай відбувається в іншихмістах Великого князівства Литовського, обрати відповідно домагдебурзьким правом бурмистрів ». Далі йде уточнення: міщани обираютьчотирьох кандидатів, яких на посаді затвердить староста. Той же принципдотримується і на щорічних зборах в Бресті. Активне ставлення зборівміщан до виборів посадових осіб і порядку обрання самоврядування виступаєв актових записах Мінська, Могильова, Полоцька, Слуцька. Активна роль загальногозборів городян у виборах і діяльності міського самоврядування, йогополітична ініціатива, не передбачені ні в одному положеннімагдебурзького права навряд чи могла виникнути без накопиченої в далекомуМинулого традиції. Напрошується висновок, що така традиція існувала, щогородяни Білорусі, приймаючи магдебурзьке право, продовжували спиратися наминулий досвід організації самоврядування в усіх тих випадках, які нерегламентувалися цим правом.

Можна укласти й інше: запропоновані містах Білорусі в жалуванихграмоти на магдебурзьке право скасування колишніх прав і звичаївздійснювалася, але разом з тим скрізь, де це було необхідно і корисно,магдебурзькі норми і порядок виборів самоврядування доповнювалися ікоректувалися згідно з місцевою традицією. [6. стор.105-106]

Проте невірно було б вважати, що організація міськогосамоврядування залишалася незмінною з того моменту, коли вона сталаздійснюватися на основі магдебурзького права в ряді міст Білорусі, тотобто з кінця XV - початку XVI - до середини XVII століття. Підтвердніграмоти на магдебурзьке право Орші, Могильова, Вітебська, Гродно, Полоцька,
Новогрудка, Мозиря в кінці XVI - першій половині XVII ст., З одного боку,повністю відтворюють тезу про організацію самоврядування на основімагдебурзького права, з іншого, ігнорують ті моменти в текстах минулихграмот, які якось відображали вплив місцевої традиції. Інакше кажучи,йде як би процес уніфікації всієї організації міського самоврядуванняна магдебурзьке засадах.

Порожнім звуком залишався заклик магдебурзького «Вейхбільда» закритидоступ в самоврядування міста багатим. Саме багата верхівкабезроздільно правила у магістратах міст Білорусі, як, втім, і вбудь-якому феодальному місті. Самоврядування цілком перебувало в рукахкупецьких династій і цехової верхівки точно так само, як, наприклад, вмістах феодальної Італії та Франції. Купецтво феодальних містповсюдно поєднувало торговельну діяльність з лихварством. Так було і вмістах Білорусі. Тому немає нічого дивного, що члени магістратунехтували приписом магдебурзького права не обирати в раду тих, хтозаймався лихварством.
[6. стор.107-109]

Міське самоврядування мало і ряд ланок виконавчої влади. Доних ставилися писар, Шафар, що відали збором податків, «слуги мескіе»,складали поліцейську службу, інстікгатори, які здійснювали контроль задіяльністю членів ради. У розпорядженні ради містилася в'язниця, вітальнідвори, ринки, міські ваги, якими відали призначені службові особи.

Таким чином, міське самоврядування в містах Білорусі являлособою досить складну установу. Його головними структурними елементамибули війт, лентвойт, лавники, бурмистри, райці. Для здійснення своїхфункцій самоврядування у своєму розпорядженні поруч посадових осіб, які діяли завказівкою і відповідно до рішень ради, але безпосередньоВін підпорядковується розпорядженням війта і бурмистрів.

У момент виборів нового складу ради та звіту старої про себе як вищомуоргані заявляло загальні збори городян. Але фактична роль міськийгромади носила більше формальний, ніж дієвий і активний, характер.

Магдебурзьке право було основою, на якій будувалася вся будівляміського самоврядування. Проте у ряді рис його організації та проявинорми магдебурзького права відступили або були доповнені місцевою традицією.
Магдебурзький зразок був реальністю, але не був єдинимджерелом і базою формування міського самоврядування на Білорусі.
[6. стор.108-115]

2. Міста і городяни.

& 1. Міста, загальна характеристика

У період раннього середньовіччя міста римського походження, що служилицентрами ремесла і торгівлі, прийшли в занепад. Тому вся господарськажиття Західної Європи зосередилася в маєтках, де ремесло булоскладовою частиною загального селянської праці. І хоча в Європі зберігалисяміські населені пункти, однак соціально-економічне становище їхмешканців майже нічим не відрізнялося від становища сільського населення,оскільки міста були поглинені феодальними маєтками. Городяни, так самояк і сільські жителі, працювали на ріллі, вирощували худобу, виконувалиповинності на користь феодалів. Система управління в європейських містах булонабагато менш розвиненою, ніж у багатьох торгових містах Візантії і країн
Сходу.

З кінця XI століття почалося економічне відродження європейських міст,викликане насамперед об'єктивним процесом суспільного поділупраці. Головними причинами відокремлення ремесла від землеробства стали зростанняпродуктивності сільського господарства, збільшення обсягів виробленої сировиниі продовольства, що дало можливість частини населення відмовитися відзаняття сільським господарством. Крім того, держава і церква розраховувалина створення в містах своїх опорних пунктів, а також на грошовінадходження від їх мешканців, тому вони всіляко підтримували розвитокміських поселень.
Поряд з відродженням старих міст, заснованих ще за часів Римськоїімперії, виникали нові міські поселення, як правило, на перетинісухопутних і водних транспортних шляхів, біля стін феодальних замків і великихмонастирів. Там починали розвиватися ремісниче виробництво і торгівля,що помітно підвищувало економічний і політичний статус міст.
Поступово змінювалася їх роль: з адміністративних та релігійних центрів вониперетворювалися в центри економічного і культурного прогресу.

Слід зазначити, що населення міст було нечисленним, всередньому від 10 до 35 тисяч жителів; були і більш дрібні, у яких проживаловід 1 до 5 тисяч чоловік. Як правило, всі міста мали свій центр,включав ринкову площу, міський собор і ратушу. Навколо ньогорозташовувалися передмістя, де за принципом сусідства селилися ремісникиоднієї або суміжних професій. У Середні століття міста оточували кам'яні абодерев'яні стіни і глибокі рови, заповнені водою. Міські ворота наніч закривалися, а мости через рови піднімалися. Вулиці були немощені,неосвітленим, кривими і вузькими, так як фортечні стіни заважали містурости вшир - вулиця мала бути «не ширше довжини списа». Дерев'яні будинкизводилися впритул один до одного, верхні поверхи видавалися вперед,поступово змикаючись нагорі, тому сонячне світло майже не проникав увікна будинків. [9. с.93-96. ]

збереглися письмові свідчення дозволяють встановити помітнийзростання чисельності міських поселень в Білорусі в XVI - першій половині
XVII століття. До XVI століття джерела згадують 48 міських поселень, в першійполовині XVI ст. - Ще 102, у другій половині XVI ст. - 232, в першуполовині XVII століття - 80. Отже, за півтора століття в Білорусівиникло 414 міст і містечок, а з відомими до XVI ст. міськимипоселеннями їх налічувалося 462.

Звідси випливає, що в Білорусі XVI ст. феодальний спосіб виробництвавступив у стадію поглибленого процесу суспільного розподілу праці тарозвитку економіки. Створення фільварку призвело до масового закріпаченняселян. Формою опору став відхід ще вільних людей в міста.
Суб'єктивну його бік висловлювали дві обставини: переселення феодаламичастини своїх кріпаків у міста і заснування власних міськихпоселень. Таку роль в процесі урбанізації феодального суспільствапанівний клас грав і в ряді інших країн середньовічної Європи.
Таким чином, сам розвиток феодальних суспільних відносин зробилонеминучим процеси урбанізації. Але то визначальний вплив, якийчинив на нього панівний клас, додало розвитку містсвоєрідні риси. До них слід віднести повне переважання малих почислу жителів поселень - містечок. У багатьох було по кілька десятківбудинків. Міст до середини XVII століття налічувалося лише 37, тоді якмістечок - 425. Більшість міст склалося до XVI століття. [6. стор.9-10]

У розглянутий період міста Білорусі виконували кілька функцій:господарську, адміністративну та військову.

Перша не вичерпувалася роллю центру ремесла і торгівлі. Окремиммістах були притаманні спеціальні види економічної діяльності. Так,
Вітебськ, і, особливо, Полоцьк, були великими портовими містами. Брестпоєднував функції річкового порту та центру проходили через нього сухопутнихдоріг з території сучасних України, Білорусі, Литви до Польщі. Річковимпортом був і Могильов, але його значення в цій сфері була меншою, оскільки
Дніпро був головним чином внутрішньої водної артерій Великого князівства
Литовського. Роль портових міст виконували також Слуцьк, Пінськ, Бобруйськ,
Несвіж, розташовані на великих річках, за якими вивозили товари замежі країни купецтво і феодали. [6. стор.11-12]

Великі, а також деякі середні та малі міста і містечка булицентрами ярмаркової торгівлі. Про ярмарках в містечках Долгіново, Кобыльники,куди їздили могилівські купці, повідомляє запис магістратської книги Могилеваза 1643.

Малі міста і містечка, розташовані на жвавих торговельних шляхах -
«Гостинці» - перетворювалися на місце постою купецьких валок. Такіпоселення звичайно налічували по кілька десятків корчм і заїжджихдворів. [6. стор.12]

Як центри товарного виробництва та обміну міста не створювали щегострого дисонансу в системі феодального способу виробництва. Деформуючийого вікові економічні підвалини, міста Білорусі XVI - першої половини XVIIст. самі залишалися ланкою феодальної системи виробництва та громадськихвідносин.

У тих феодальних державах, де безперервно зростали привілеїпануючого класу і слабли позиції верховної влади, багато міст імістечка перетворювалися на власність великих феодалів, а фортечні стінине загородили міста, перш ніж хтось феодальної власності тавлади. До числа таких держав відносилося і Велике князівство Литовське.
Вже в кінці XVI століття магнати Радзивілли володіли Кописью, потім Лоєвом,
Кричево, Сапеги стали власниками Бихова, Шклова. Феодали не тількистягували грошові побори, але й залучали населення до виконання окремихнатуральних повинностей. У загальній характеристиці міст не можна не враховуватицю їхню функцію, продиктовану конкретно-історичними умовами розвиткуфеодального суспільства і держави у Великому князівстві Литовському. [6. стор
18]

Але слід враховувати й те, що феодал не шукав коштів до того, щобперетворити міста на придаток свого маєтку, бо дуже скоро зрозумів вигодупідтримки економічної діяльності міста як центру товарноговиробництва та обміну. Більш того, в інтересах її поліпшення він нерідковідмовлявся від одних феодальних повинностей, натуральну форму іншихзамінював грошовій, тим самим створюючи стимул для розвитку міст.

У великокнязівських містах міщани були повністю звільнені віднатуральних повинностей і оброків. [6. стор.18]

Феодальне держава додало містах і певні адміністративніфункції. Найбільші міста стали адміністративними центрами воєводств іповітів.

Малим містах і містечках відводилася роль адміністративних центрівволостей, війтівство, володінь феодала. Строго кажучи, поняття
«Адміністративний центр» до міст Білорусі феодальної епохи застосовнедосить відносно та умовно. Роль адміністративного центру певноїтериторії місту надавало лише те, що він служив місцем перебуванняорганів влади, судових установ, що складали ланки державногоуправління або влади приватного власника цієї території. [6. стор.19]

Феодальне суспільство надало місту ще одну функцію - військову. Рольтого чи іншого міста в цій області визначалася головним чином йогорозташуванням і менше залежала від економічної діяльності. Всіпорубіжні міста, особливо на Сході, великий князь прагнув перетворитив сильні фортеці. Полоцьк, Вітебськ, Орша, Мстиславль, Бихов повинні булиграти роль щита, який охороняє великокняжий престол.

Будівництво та ремонт замків, стін складали обов'язкову повинністьжителів усієї волості. Повинностями городян були забезпечення замківнеобхідним військовим спорядженням та участь в їх обороні. Сильна фортецяперебувала також у Гродно, чий замок часто служив резиденцією великогокнязя, в Пінську, Слуцьку, а на півночі містами-замками були Іказнь і Дісней.
[6. стор.19]

Важливим критерієм економічної ролі міст був розмір податків, якійшли до державної скарбниці. За найвищою ставкою у 1551 році вонибралися в сумі, що перевищувала 100 коп грошей, з Бреста, Вітебська,
Могилева, Полоцька, Пінська, Мінська. Від 60 до 30 коп грошей платили Бобруйськ,
Кам'янець, Клецьк, Кобрин, Мозир, Новогрудок, Слонім, Слуцьк. Найбільшу меншуставку (до 30 коп) вносили в казну 263 міста і містечка.

Серед всіх білоруських міст того часу своїм провідним значенням всуспільного, політичного і культурного життя виділявся Полоцьк. Про нього саміполочани, як свідчить грамота полоцького воєводи 1467, згордістю заявляли, що їхнє місто «місця славутае», нічим не поступаєтьсястолиці Великого князівства Литовського - Вільно, столиці ордена - Мальборк,важливого польського міста Гданська. Через сто років, в 1563 році, заспостереженнями сучасників, Полоцьк - «славути i вельмi багаті горад». Усередині XVI століття Полоцьк налічував до 50 тисяч жителів. Грамота великогокнязя литовського Жигімонта від 23 липня 1511 виділила його з усіхміст як стародавню столицю Полоцкой землі, мабуть, маючи на увазі кордону
Полоцької Русі X - XI ст., Яка складалася з білоруських земель між
Дніпром, Західної Двіною і Німаном.

Але все ж таки основна частина білоруських міських поселень залишалася вположенні полуаграрном, полуторговом, з невеликою кількістюремісників. Таким рівнем характеризувалася життя в умовах феодалізмумайже всіх європейських країн. Причиною цього були обмежені можливостірозвитку товарно-грошових відносин. [7. стор.159-165]
На всі сфери діяльності міст Білорусі в XVI - першій половині XVIIстоліть виразну печать наклало феодальне суспільство. І якщо вірна думка проте, що міста - обличчя епохи, то куди більше підстав зважати на те, щокожна епоха визначала обличчя міста, формувала його риси. Специфічнимзасобом для цього в епоху феодалізму були привілеї. [6. стор.21]

& 2. Привілеї містах.

У соціально-економічному розвитку міст серйозне значення малижалуваних грамоти, в яких верховна влада надавала їм права ігарантії, які забезпечували їх життєдіяльність як центрів ремесла іторгівлі, а також встановлювали місце і положення городян як станифеодального суспільства.

У жалуваних грамотах 25 містах і містечках, виданих з кінця XIV
(Бресту) до середини XVII ст. (Чауса), незмінно присутні торговіпривілеї, надання права користування земельними ділянками, спільнимиугіддями, зазвичай за певну плату, регламентація державнихповинностей городян, звільнення з-під влади і підсудностівеликокнязівської і приватновласницької адміністрації, встановлення міступрава власної судової та адміністративної влади, тобто самоврядування.
Незмінною деталлю преамбули в кожної грамоті присутній запевнення пробажання великого князя литовського, що видавав містам привілеї, місто «вмірою лепшо поставити », сприяти зростанню кількості мешканців, встановити вньому «справедливі і добрі порядки» і тим сприяти його добробуту.
У грамотах Високому за 1503 відзначається і такий мотив, як бажанняпомножити доходи скарбниці.

У другій половині XVI - першій половінеXVII в. вступна частинаграмоти розширюється. У грамотах Могильова, Мозиря за 1577 говориться,що надання місту привілеїв допоможе «збільшити дохід скарбниці
Великого князівства Литовського ... Не підлягає сумніву, що де міщанибідніють, там зменшуються доходи і прибуток, а де міщанам забезпечені великіправа та більш справедливий порядок, в таке місто стікаються люди, у ньомукраще живеться, таке місто краще захищений і доходи ростуть ».

Заохочувальні привілеї містах Білорусі оформлялися у вигляді грамоти намагдебурзьке право. До неї включалися всі види прав, гарантій і заохочень.
У грамотах переважають три головні галузі життя городян: торгівля,міська адміністрація і юрисдикція, побори та податки. Заохочувальніграмоти містах стали постійною рисою внутрішньої політики держави.
Головною турботою цієї політики було стимулювання економічного життяміста. Натура