Розділ І. Становище України на початку 20-х років.

Нова економічна політика та її законодавче оформлення.

Зовнішньоекономічна політика України.

Наприкінці 20-го - початку 21 -- го року стало зрозуміло, що ідеїбільшовиків про перемогу світової пролетарської радянської революції вреальному житті зазнали повного краху. Радянські республіки потрапили уміжнародну ізоляцію з повністю зруйнованими першою світовою ігромадянським війнами промисловістю та сільскім господарством. Вихід зцього становища шукали в становленні мирних відносин з капіталістичнимикраїнами. Деякі зрушення в цьому напрямку мали місце. Так, 7 грудня 1921року було підписано угоду між РСФРР і УСРР, з одного боку, та Австрією - зіншого, про встановлення економічних та торгівельних відносин, а 21 січня
1922 р. укладено договір про дружбу між УСРР і Туреччиною. На початку 1922р. було оголошено про ухвалене в Канах рішення Верховної Ради скликати в
Генуї конференцію з участю радянської Росії та Німеччини для врегулюванняекономічних і фінансових проблем. Оскільки інші радянські республіки наконференцію не запрошували, вони доручили делегації РСФРР від їхньогоімені укладати й підписувати міжнародні договори та угоди.

Внутрішнє становище України.

Зрозуміло, що ці та інші зовнішньополітичні акції не могли скільки -небудь глибоко змінити внутрішнє становище в України. На початку 20-х роківвоно було дуже складним. Загальні збитки за воєнні роки склали 10 млрдзолотих карбованців. Найбільших руйнувань зазнала важка промисловість. У
Донбасі до початку 1920 року понад 600 шахт було затоплено. Занепавзалізничний, річковий, морський транспорт. Значних руйнувань зазнали легката харчова промисловість.

У скрутному становищі перебувало сільське господарство республіки.
Його стан ускладнювалася продовольчою розверсткою і забороною торгівліселянам. У 1921 р. в республіці було вироблено лише 25% довоєнного збору.
Розруха в сільському господарстві призвела до голоду.

Незважаючи на кризовий стан у сільському господарстві, повнунезацікаленість хліборобів у розширенні виробництва, більшовицькекерівництво не відмовлялося в кінці 1920 р.. від воєнно-комуністичноїдоктрини, продовжуючи продрозверстки за допомогою озброєних робітничих ічервоноармійських загонів. У відповідь на це селяни почали чинити збройнийопір. По всій Україні поширювався селянський рух, який офіційна пропаганданазивала "політичним бандитизмом".

Нова економічна політика (НЕП).

Дедалі очевиднішою ставала потреба змінити економічну якнайшвідчеполітику, яка грунтувалася на засадах воєнно-комуністичної доктрини.
Реальний перехід до нової економічної політики (непу) в радянськихреспубліках, у тому числі і в УСРР, розпочався після ухвали Х з'їздом
РКБ (б) (березень 1921 р.) Рішення "Про заміну розверстки натуральнимподатком ", яке лягло в основу цілої низки законодавчих актів, прийнятихдержавними органами РСФРР, а потім продубльований в УСРР. Так, надзвичайнасесія ВУЦВК V скликання ухвалила 27 березня 1921 р. постанову "Про замінурозверстки натуральним податком ". Податок був значно меншим у порівнянні зпродрозверстки. 29 березня 1921 р. Раднарком УСРР прийняв постанову про
"Про натуральний податок на зернові продукти", яка заздалегідь визначаласелянам розмір податку на зернові продукти врожаю 1921/1922р. 28 травня
1921р. Раднарком УСРР прийняв постанову "Про натуральний податок на хліб,картоплю та олійне насіння ". Відповідно до цієї постанови розмір податкувизначався для кожного господарства окремо і обчислювався залежно відврожаю в певній місцевості та від кількості ріллі і числа їдців угосподарстві. З метою зацікавлення селян у швидкому виконанні зобов'язаньперед державою та розгортання товарообміну Раднарком УСРР 19 квітня 1921 р..видав постанову про вільний обмін, купівлю та продаж сільськогосподарськихпродуктів, що залишалися у селян після виконання податку, а також фабрично -заводських і кустарних виробів. Рішення про скасування продрозверстки ізапровадження натурального податку стимулювало розвиток сільськогогосподарства. Селянин знав заздалегідь, що в нього не будуть вилучатисялишки, а існуватиме певний податок: лишки він зможе розпоряджуватися насвій розсуд, зокрема обмінювати їх на необхідні для дальшого піднесеннясвого господарства промислові товари. Згодом уряд прийняв ще рядзаконодавчих актів, котрі стимулювали відбудову сільського господарства.
Серед них важливе значення мала постанова ВУЦВК від 19 квітня 1922 р. "Провідбудову та зміцнення сільського господарства України ". В нійнакреслювалася програма деякої допомоги селянам. Провідне місце середправових актів у галузі сільського господарства посіда земельний кодекс
УСРР, затверджений ВУЦВК у листопаді 1922 р.. Відбудові сільськогогосподарства сприяли заходи, передбачені декретом ВУЦВК і Раднаркому УСРРвід 19 травня 1923 р. про запровадження єдиного сільськогосподарськогоподатку до грошового. Радянський уряд неухильно проводив у законодавствітрерду класову політику, підтримуючи бідноту. Так, захищаючи бідні верствиселянства, ВУЦВК 8 липня 1922 р. прийняв постанову "Про визнання недійснимикабальних угод на хліб ", 1 листопада 1922 р." Про продовження строку длязакріплення майна, відібраного комнезамами ". схвалюючи податковезаконодавство, уряд основний тягар податків перекладав на заможні верствисільського населення.

Запровадження засад непу в сільському господарстві України позитивновпливало на його відбудову. У 1925 р. загальна посівна площа в Українісягнула довоєнного рівня. Такого ж рівня досягла і середня врожайністьсільськогосподарських культур.

Складалися сприятливі умови для відбудови і розвитку промисловості, втому числі важкої. Але слід було негайно реорганізувати на засадах непууправління націоналізованою промисловістю, надати державним підприємствамгосподарсько-оперативної самостійності і перевести їх на господарськийрахунок. Це пов'язувалося з тим, що реальний перехід до нової економічноїполітики вимагав функціонування ринку і ринкових відносин. Вже восени 1921р. радянська держава використовувала товарно-грошові відносини.

Під час впровадження непу поруч з розгортанням ринкових відносинвідбувався процес організації планового господарства, формувалася системапланових органів. 28 вересня 1921 р. ВУЦВК України і Раднарком УСРРстворили Українську економічну раду. У положенні про цей орган вказувалося,що він створювався при Раднаркомі УСРР для об'єднання, систематичногоузгодження, планового керівництва, регулювання і контролю роботиекономічних наркоматів УСРР, уповноважена наркоматів РСФРР. УЕР буланайвищим господарським органом на території України. Почали створюватисягубернські економічні ради, а 28 вересня 1921 р. було прийняте положенняпро ці ради. Одним з найголовніших завдань економічної ради було створенняєдиного господарського плану. Для реалізації цього завдання приекономіічній раді була заснована Українська державна загально-плановакомісія (Укрдержплан). 10 квітня 1925 р. уряд УСРР прийняв нове "Положенняпро державну планову комісію УСРР ". На відміну від попереднього положення,згідно з яким Держплан УСРР підлягав економічній раді, за новим положенням
Держплан УСРР переходив до відання Раднаркому УСРР. Це, безумовно,підвищувало роль і значення Держплану республіки в системі державнихорганів, підсілювало планові засади у керівництві народним господарством.
Слід зазначити, що уряд лишав за собою контроль не тільки за важкоюпромисловістю, а й за такими "командними висота" в економіці, як банки,транспорт, зовнішня торгівля.

Щоб прискорити відродження промисловості і налагодити обмін між нею ісільським господарством, велику кількість дрібних підприємств державапередала в оренду організаціям (комнезамами, кооперативам, артілям), а такожприватним особам, у багатьох випадках - колишнім власникам цих підприємств.
Таким чином, з переходом до непу створювалися умови для виникнення в
Україні так званої нової буржуазії: орендарів, приватних торгівців,комісіонерів та ін. Для підприємців-приватників узагальнюючим стало слово
"непман". Але в цілому економічні позиції непманів завдяки застосовуванимвладою різноманітним обмеженням (економічним і адміністративним) булислабкими. Так, на відміну від державної промисловостіпріватнокапіталістічні підприємства останніми роками відбудовного періодузанепадала. Наприкінці відбудовного періоду в кам'яновугільній,металургійний і цементній галузях промисловості не залишилося жодногоприватного підприємства. Таке становище значною мірою було пов'язане зполітикою радянської влади стосовно приватних осіб в економіці. Намагаючисьне допустити значної концентрації приватного капіталу, держава активновтручалася у пріватногосподарській сектор, використовуючи податки.

Запровадження принципу госпрозрахунку викликало необхідністьперегляду ряду найважливіших інститутів трудового права, в першу чергускасування трудової повинності і трудових мобілізацій, а також системиоплати праці. Замість зрівнялівки в постачанні, що існувала в роки
"воєнного комунізму", поступово впроваджувався принцип оплати за кількістюі якістю праці. В Україні був прийнятий ряд законодавчих актів, спрямованихна вдосконалення системи заробітної плати.

Одним з найголовніших складових елементів нової економічної політикибула торгівля. Тому не випадково держава значну увагу приділялазаконодавчому регулюванню торгівлі, як державної, так і приватно. Тільки заперіод 1923-1924 рр.. були прийняті такі правові акти в галузі торгівельногозаконодавства: постанова ВУЦВК і Раднаркому УСРР від 3 січня 1923 р.. "Прокупівлю-продаж вроздріб із розстрочку платежу ", яка мала особливе значеннядля сільського населення, бо давала змогу селянам купувати на пільговихумовах сільськогосподарські машини; положення Раднаркому УСРР від 23 лютого
1924 р. "Про товарні біржі", котре визначало структуру бірж; постанова
ВУЦВК і Раднаркому УСРР від 14 березня 1924 р. "Про боротьбу з дорожнечу",що мала на меті зниження цін; "Інструкція про торгівлю", яка визначала колоосіб, які мали право торгувати; постанова Раднаркому УСРР від 26 вересня
1924 р. "Про фірму", що встановлювала порядок функціонування фірм і самийзміст поняття фірми; постанова Раднаркому УСРР від 2 жовтня 1924 року "Проторговельний реєстр ", яка вимагала від усіх торговельних і промисловихпідприємств реєструватися в органах НКЗТ УСРР.

У той час, коли розвиток державної і кооперативної торгівлідержавними органами стімулювався, регулювання приватної торгівлі з бокудержави було непослідовнім і значною мірою зводилося до її всілякогообмеження і витіснення. Основними методами впливу з боку держави наприватний ринок були: вилучення деяких видів торгівлі з приватної сфери,монополізація в руках держави торгівлі цілим рядом об'єктів; податковеобкладання торгівлі і обмежене кредитування; економічне регулюванняторгівлі шляхом виходу державних торговельних органів на вільний ринок йвикористання методів конкуренції і т.д.

Для стримання намагань приватних торгівців порушити встановленізаконодавством рамки держава активно використовувала судові іадміністративні органи. Під час непу значну роль у посиленні регулюючоговпливу на ринок з боку держави відігравало використання такої формиорганізації обміну, як біржа, яка обмежувала приватний обіг, сприялавпровадженню планових засад у розвиток товарообігу. В руках урядовихустанов і держторговельніх організацій біржі ставали одним з найбільшдійових важелів із обліку й контролю приватної торгівлі. В Україніформування біржового торгу припадає на 1923 р.. Велике значення у зміцненнітоварообігу та господарських зв'язків мала ярмаркова торгівля. У грудні
1922 р. Раднарком УСРР прийняв постанову "Про порядок відкриття ярмарок".

дискримінаційні заходи держави стосовно приватної торгівлі негативновпливали на її стан. Так, вже у 1925/1926 рр.. частка приватного капіталу воптовому товарообігу знизилася до 5,8%. Але в роздрібній торгівлі в першіроки непу приватний капітал займав сильні позиції. Так, за 1922/1923операційний рік 96,3% роздрібної торгівлі перебувало в руках приватногокапіталу.

Перехід до нової економічної політики супроводжувався зміцненнямтаких галузей державного господарства, як фінанси і кредит. Нормалізаціїекономічного становища України значною мірою сприяла грошова реформа. Ужовтні 1922 р.. уряд увів банківські білети (червінці), що забезпечувалисязолотом, валютою, ходовим товаром. Але сталий Червінець спочаткуобслуговував тільки потребі оптової торгівлі і розрахунки між державнимиустановами та підприємствами. У роздрібній торгівлі і сільськомугосподарстві продовжував функціонувати несталій радзнак, що за відсутністюінших ресурсів використовувався державою для покриття бюджетного дефіциту.
Із зміцненням Змичка між промисловістю і сільським господарством, ізполіпшенням фінансового становища держави виникла можливість завершитиреформу. У лютому 1924 р.. згідно з декретом ЦВК і Раднаркому СРСР і обігнадійшли державні казначейські білети вартістю 1, 3, 5 крб. золотом.
Радзнак було вилучено повністю.

На рубежі 1925-1926 рр.. закінчувався так званий "відбудовний період",коли в економіці на засадах непу в республіці, як і в цілому в СРСР, булиздобуті певні успіхи. Це пов'язувалося з рішеннями XIV з'їзду ВКП (б)
(грудень 1925 р.). Реалізація накреслення більшовицькими з'їздами програмпризвела до згортання непу.

XV з'їзд ВКП (б) затвердив директиви першого п'ятирічного планурозвитку народного господарства СРСР, розрахованого на 1928/1929 -
1932/1933 господарські роки. У травні 1929 р.. проект першого п'ятирічногоплану затвердив V Всесоюзний з'їзд Рад. В УСРР перший п'ятирічний планрозвитку народного господарства затвердив ХІ Всеукраїнський з'їзд Рад (7-15травня 1929 р.). Восени 1929 р.. за ініциативою Сталіна було взято курс на
"великий перелом", тобто невпинне підвищення показників першогоп'ятирічного плану в галузі індустріалізації і колективізації сільськогогосподарства.

корективи до прийнятого V Всесоюзним з'їздом Рад першого п'ятирічногоплану розвитку народного господарства країни внесла верхівка ЦК ВКП (б) начолі зі Сталіним без погодження з верховним органом влади - з'їздом Рад
СРСР. Наслідки здійсненого наприкінці 1929 р.. під тиском Сталіна і йогонайближчого оточення повороту для народного господарства і долі мільйонівгромадян виявилися надто тяжкими. Таке "підхльостування" індустріалізаціїобернулося невиконанням основних завдань п'ятирічки. На початку 30-х роківбуло повністю покінчено з приватним капіталом в економіці. Процесвитіснення непманів найбільш активно відбувався протягом 1928-1929 рр..
Одним з основних засобів тиску на приватний капітал в народномугосподарстві України була жорстка податкова політика радянської влади. Алевикористовувалися й запозичені від епохи "воєнного комунізму" примусовізаходи, наприклад, під час хлібозаготівельної кампанії 1928 року. До селян
- Власників хліба, які ухилялися від здачі хлібних лишків за державнимицінами, органи влади застосовували надзвичайні заходи, зокрема притягувалидо кримінальної відповідальності. Згортання непу негативно позначалося нанайважлівішій системі економічних відносин - відносин між містом і селом.

Повною відмовою від засад непу в сільському господарстві булопроведення суцільної колективізації, яка розпочалася наприкінці 1929 р.., щофактично означало початок реставрації воєнно-комуністичної політики. Зметою забезпечення успіху цієї небувалої в історії людства акції партійно -державна верхівка на чолі зі Сталіним протиставила найбідніші верстви селанайзаможнішім та експропріювала останніх під гаслом "ліквідації куркульстваяк класу "і" загострення класової боротьби ". Наслідки колективізації булижахливими. Накладена на колгоспи безрозмірна продрозверстки, жорсткарегламентація їхньої господарської діяльності тощо призвела до глибокоїдеградації продуктивних сил села й нарешті - до голоду початку 30-х років.

Зі згортанням непу створювалася суворо централізована командно -адміністративна система керівництва народним господарством України. Новийгосподарський механізм грунтувався на директивним плануванні, а не наекономічних засадах.

Розділ ІІ. Державний лад України початку 20-х років.

Формально правову основу організації та діяльності державногомеханізму республіки на початку 20-х років визначала Конституція УСРР 1919р.

Відповідно до неї найвищими органами державної влади були
Всеукраїнський з'їзд Рад, ВУЦВК і Рада Народних Комісарів. У 1921-1922 рр..в їхній роботі відбулися певні зміни. Так, Всеукраїнський з'їзд Рад, якийза Конституцією мав скликатися ВУЦВК не рідше як двічі на рік, ставшизбиратися лише один раз. За постановою V Всеукраїнського з'їзду Рад "Прорадянське будівництво "ВУЦВК повинен був розглядати всі декрети, яківстановлювали загальні норми політичного та економічного життя. Президія
ВУЦВК зобов'язувалися публікувати проекти не пізніше ніж за два тижні досесії ВУЦВК. Крім того, передбачалося скликати чергові сесії ВУЦВК не рідшеніж один раз на два місяці. Проте періодичність сесій невдовзі булазмінена. Постановою Президії ВУЦВК від 8 березня 1922 р. вони малискликатися не менш трьох разів на рік і на більш тривалі строки. Подальшогорозвитку набули і костітуційні положення про Раду Народних Комісарів щодопосилення її ролі в усіх сферах життя країни та уточнення правовогостановища уряду республіки. Раднарком як найвищий виконавчий і розпорядчийорган державної влади здобував право розглядати і розв'язувати всіневідкладні загальнодержавні питання, в тому числі заходи законодавчогохарактеру. Все це свідчило про те, що поглібівся процес посиленнявиконавчої влади за рахунок законодавчої.

У зв'язку з переходом до мирної господарської діяльності Українську
Раду трудової армії було реорганізовано в Укрекономраду, яка одержаластатус економічної комісії при Раднаркомі УСРР і була виключена з числазаконодавчих органів. Все це знайшло своє закріплення в положенні "Про
Українську Економічну Раду "від 28 вересня 1921 р.

Беспосереднє управління більшістю промислових підприємств перейшло догубраднаргоспів, діяльністю яких керував Укрраднаргосп згідно з єдинимдержавним господарським планом. Відбулися також зміни організаційноїструктури наркоматів, уточнювали їхні завдання, компетенція.

Нові умови потребували перебудови роботи й місцевих органів влади.
Законодавчим актом, спрямованим на дальше зміцнення Рад як місцевих органівдержавної влади, уточнення їхніх взаємин із вищими органами та посиленняїхньої ролі і умовах мирної господарської діяльності, стала постанова V
Всеукраїнського з'їзду Рад про радянське будівництво. Встановлювалися, щорішення місцевих з'їздів Рад можуть скасовувати в разі необхідності лишевищими з'їздами Рад, їхніми виконкомами та ВУЦВК і його Презідією. Ніякіінші органи влади та управління такого права не мали. Обмежувалося права немали. Обмежувалося право губвіконкомів припиняти проведення в життярозпоряджень окремих наркоматів. Важливе значення мало положення про те, щоцентральні відомства повинні були провадити всі справи через місцеві радита їхні відділи. Тим самим місцеві Раді та виконкоми визнавалися єдинимиповноважними і повноправними органами державної влади на місцях.

30 березня 1921 р. Президія ВУЦВК видала постанову "Про регулярніперевибори Рад і про скликання в установлені строки з'їздів Рад ". Згідно знею перевибори місцевих Рад - міських, сільських і селищних, волвіконкомів,а також сільських і волосним КНС - проводяться через кожні шість місяців, аз'їзди Рад губерній і повітів скликаються не менше ніж два рази на рік. Уберезні 1921 р.. ВУЦВК знову розглянув питання, пов'язані з виборами тадіяльністю Рад. Своєю постановою він встановив, що перевибори місцевих Раді скликання місцевих з'їздів Рад провадяться один раз на рік.

У січні 1922 р. розпочалася робота з підготовки реформиадміністративно-територіального устрою УСРР, де все ще зберігалися волості,повіті і губернії. Постановою ВУЦВК "Про адміністративно-територіальнийподіл України "від 1 лютого 1922 р. закладалися правові основиадміністративно-територіальної реформи УСРР. ВУЦВК поставив завданняпідготувати зміну адміністративно-теріторіального поділу республіки заєдиним планом на основі наукових даних і господарсько-економічних вимог.

Дійсний перехід до нової економічної політики змішував відмовитисьвід методів воєнного комінізму, беззаконня, позасудової репресії тощо.
Важливе значення у цьому відводилося перебудові судової системи і створеннюдержавної прокуратури - органу з нагляду за дотриманням законності натериторії всієї республіки.

28 червня 1922 року ВУЦВК затвердив "Положення про прокурорськийнагляд ". Прокуратуру УСРР очолював як прокурор республіки народний комісарреспубліки народний комісар юстиції УСРР М.О. Скрипник. Місцевими органамипрокуратури були прізначувані прокурором УСРР прокурори губерній, які малипомічників, у тому числі у повітах, що також призначалися і звільнялисяпрокурором УСРР. 2 жовтня 1922 р. було прийнято Положення про адвокатуру.

Основою судової реформи стала постанова ВУЦВК від 16 грудня 1922 р.,якою затверджувалися "Положення про судоустрій УСРР". Існуючі до цьогосудові органи (революційні трибунали, народні суди у різноманітних складах,
Вищий судовий контроль Наркомюсту УСРР) скасовував, і утворювалась єдинасистема судових установ, яка складалася з трьох ланок: народний суд (ускладі або постійного нарсудді, або постійного нарсудді і двохнарзасідателів), губернський суд і Верховний суд УСРР.
Постановою ВУЦВК від 22 березня 1922 р. була скасована Українськанадзвичайна комісія для боротьби з контреволюцією, спекуляцією та злочинамиза посадою. Ліквідовувалися і місцеві органи цієї комісії.Прі наркоматівнутрішніх справ УСРР утворювалися Державне політичне управління дляборотьби з контреволюційнімі виступами, шпигунство, контрабандою тощо.
Справи про злочини проти радянського ладу підлягали згідно із закономрозгляду в судовому порядку. На жаль, на практиці досить швидко від цьоговідмовилися. Поновилися свавілля, позасудові репресії ( "трійки", особливінаради тощо). Поступово знову одержали поширення методи "червоного терору".

Розділ ІІІ. Україна та утворення Союзу РСР.

Договірні відносини між УСРР та РСФРР у 1921-1922 рр..

Незалежні радянські республіки, хоч формально і мали статус
"самостійних" держав, були тісно пов'язані між собою, причому роль центрувідігравала Російська Федерація, навколо якої гуртувалися всі іншіреспубліки. Прагнення до об'єднання зумовлювало економічними зв'язкамиміж республіками, що складалися протягом тривалого часу, однаковоюполітичною структурою, а також активною об'єднавчою політикою безмежнозацентралізованої правлячої більшовицької партії, в структурі якої керівнікомітети партії у національних республіках, хоч і називалися центральними,насправді користувалися НЕ більшими правами, ніж обласні або губернськіпарткому в РСФРР, і тому змушені були підкорятися рішенням ЦК РКП (б).
Республіки формально розцінювалі ці зв'язки як федератівні.

Формування радянської федерації відбувалося на основі підписанихнаприкінці 1920 - на початку 1921 р.. союзних договорів між РСФРР та іншимиреспубліками. Так, 28 грудня 1920 р. представники РСФРР Ленін і Чичерін тапредставник УСРР Раковський підписали в Москві договір про воєнний ігосподарський союз між Російською Федерацією і Україною. У ньомунаголошувалося, що обидві республіки визнають "незалежність і суверенність"кожної із сторін і укладають цей договір, усвідомлюючи необхідність
"згуртувати свої сили з метою оборони, а також в інтересах їхньогогосподарського будівництва ". Для практичного здійснення цих завданьоб'єднувалися сім наркоматів обох республік: військових і морських справ,
ВРНГ, зовнішньої торгівлі, фінансів, праці, шляхів сполучення, пошт ітелеграфів. За договором об'єднані наркомату входили до складу Раднаркому
РСФРР і мали в Раднаркомі УСРР своїх уповноважених. Керівництво об'єднаниминаркоматами здійснювалося через Всеросійські з'їзди Рад і ВЦВК, до складуяких включалися представники УСРР. У лютому 1921 р.. договір ратифіковано V
Всеукраїнським з'їздом Рад.

Постановою Раднаркому УСРР від 25 січня 1921 р.. "Про уповноважених
РСФРР при Раднаркомі УСРР "встановлювалися, що прізначувані наркоматами
РСФРР уповноважені при Раднаркомі УСРР затверджуються ВУЦВК і входять доскладу Раднаркому УСРР на правах народних комісарів. У своїй діяльностівони керуються законоположеннями обох республік і відповідальні передвідповідними народними комісаріатами РСФРР і перед органами Центральноїрадянської влади УСРР. Права і обов'язки уповноважених визначалися окремимиположеннями, виданими та затвердженими урядами РСФРР і УСРР протягом 1921р.

Договірні зв'язки з самого початку мали передумови нерівноправностіреспублік. Надання державним органам РСФРР загальнофедератівніх функційуправління ставило РСФРР у привілейоване становище порівняно з УСРР, щодавало змогу апаратним структурам ігнорувати рішення державних органів
України і серйозно послаблювати суверенітет УСРР.

Подальше зростання централізації управління призводило до посиленнякерівної ролі органів РСФРР у вирішенні навіть суто українських питань.
Важливе значення у цьому мало об'єднання господарської діяльності РСФРР та
УСРР.

Відповідно до положення "Про Держплан при Раді Праці і Оборони РСФРР"від 8 червня 1922 р. на нього докладала розробка єдиного державногопланом, який "поширюється як на всю РСФРР, так і на союзні радянськіреспубліки ". Таким чином, Держплан перетворювався в загальнофедератівнійорган.

Поступово у державних органах РСФРР зосереджується управліннянайважливішими галузями української промисловості. В рішеннях ІХ
Всеросійського з'їзду Рад та IV Всеросійського з'їзду раднаргоспів буларозроблена єдина система управління промисловістю всій договірноїфедерації. Промисловість розподілялася на загальнофедератівну і місцеву.
ВРНГ РСФРР у цій системі безпосередньо керував загальнофедератівноюпромисловістю всіх республік. Раднаргоспу республік ставали обласниморганами ВРНГ. На цій основі центральне управління кам'яновугільноїпромисловості Донбасу було підпорядковано безпосередньо Головному палівномукомітету РСФРР. Діючи в Україні великі трести ( "Укрметал", "Південьсталь",
"Сільмаштрест" та ін.) Також підпорядковувалися відповідним органамдержавного управління РСФРР. Здійснювалася також централізація управлінняшляхами сполучення, зв'язком, торговельним флотом тощо. Такі ж процесипідпорядкування українських галузей виробництва органам РСФРР відбувалися влегкій промисловості, торгівлі. У 1922 р. управління транспортом і зв'язкомна території України повністю перейшло до органів РСФРР.

Договірна федерація, яка розвивалася в 1921-1922 рр.., мала істотнівади. В її основу віжразу ж було покладено принцип нерівності суб'єктівоб'єднання. РСФРР мала серйозні переваги над іншими договірними. Так,
Всеросійський з'їзд Рад і ВЦВК ставали загальнофедератівніміпредставницькими органами, залишаючись разом з тим органами влади однієї зреспублік. Союзні функції віддавалися Раді Праці і Оборони. Держплану ВРНГ
РСФРР, деяким російським наркоматам. В об'єднаних галузях державногоуправління нормативні акти РСФРР були обов'язковими в Україні. Все це грубопорушувало федеративну форму, яка передбачає утворення нових союзнихструктур у вигляді двопалатного представницького органу, федеральноївиконавчої влади тощо. Але ніяких спроб створити подібні органи не булозроблено. Пропозиція голови Раднаркому УСРР України Х. Раковського, який щев 1919 р.. пропонував утворити федеративну Раду Республік як верховний органдержавного управління союзу республік, залишалася поза увагою. Виходячи зформальних ознак державного об'єднання радянських республік у 1921-1922рр.., деякі автори навіть вважали, що "відносини РСФРР із союзнимирадянськими республіками побудовані на основах конфедерації ".

спробу захистити певною мірою суверенні права республік булоуведення представництва договірних республік у вищих органах влади РСФРР.
Так, у роботі ІХ і Х Всеросійських з'їздів Рад відповідно у грудні 1922 р..брали участь представники інших республік. До складу Всеросійського ЦВК ужев червні 1920 р. було включено 30 членів ЦВК України.

Проте це не розв'язувало цілковито проблеми захисту суверенітетунаціональних республік. Вони так і не здобули повноцінного і рівногопредставництва в органах влади, де вирішувалися справи, що безпосередньо їхторкалися.

Союзний договір регулював державні взаємовідносини УСРР і РСФРР узагальних рисах. Вони були недостатньо визначеними. Відсутність чіткогорозмежування функцій центру і республіки, протиріччя стосовно сферкомпетенції загальнофедератівніх республіканських структур породжуваликонфлікти між управлінськими органами України і Росії.

30 грудня 1922 р. на І Всесоюзному з'їзді Рад було ухвалено резолюціюпро об'єднання радянських республік у "Союз Радянських Соціалістичних
Республік ", найвищим органом якого називався Союзний ЦВК, а виконавчим -
Союзний Раднарком.

3.2. Перебудова державного апарату УСРР у зв'язку з утворенням СРСР.

У 1923 р. згідно з рішенням І Всесоюзного з'їзду Рад розгортавсяпроцес дороблення Договору і Декларації про утворення СРСР, а тим самимрозробки союзної Конституції.

В процесі підготовки проекту Конституції розгорнулася гостраполітична боротьба. Сталін та його оточення намагалися максимальнообмежити суверенітет республік. Спроби окремих діячів республік протистоятицим акціям рішуче придушував, все чіткіше проявлялися риси сталінської
"автономізації".

6 липня 1923 р. відбулася друга сесія ЦВК СРСР, яка прийнялапостанову про затвердження Основного Закону (Конституції) СРСР і негайненадання йому чинності. Схвалений текст Конституції було вирішено "винестина остаточне заствердження ІІ з'їздом Рад Союзу РСР ".

Затвердження союзної Конституції потребувало розробки цілого рядуположень про найвищі органи влади і управління СРСР та їх взаємини знайвищими органами влади і управління союзних респубілік, які забезпечувалипрактичне здійснення основних принципів Конституції Союзу СРСР.

Утворення Союзу РСР, прийняття Конституції 1924 р.. диктувалинеобхідність перебудови державного апарату УСРР. Процес реорганізаціїохопив усі основні ланки державного механізму, знайшовши своє закріплення уновому тексті Конституції УСРР 1925 р.. і у подальших змінах Основного
Закону.

Верховним органом влади УСРР був Всеукраїнський з'їзд Рад. Своїмизаконодавчими актами він визначав основний напрям діяльності всіх органівукраїнської держави як у центрі, так і на місцях. Його рішення малихарактер директив і найвищу юридичну силу. Але з утворенням СРСР він бувзмушений керуватися постановами всесоюзних з'їздів Рад, директивами
Всесоюзних і республіканських з'їздів Комуністичної партії та пленумів ЦК.
Починаючи з VII з'їзду рад представницький орган України стає однопартійнім
- Більшовицьким.

Всеукраїнський з'їзд Рад розглядав і розв'язував найважливіші питаннявідбудови промисловості, сільського господарства, транспорту, торгівлі,фінансів, культурного будівництва тощо. Значне місце в роботі з'їздузаймали проблеми перебудови державного апарату УСРР у зв'язку із уведеннямнепу і утворенням Союзу РСР.

ХІ з'їзд Рад у травні 1929 р. вже мав змогу підбити підсумкиіндустріалізації і затвердити перший п'ятирічний план розвитку народногогосподарства УСРР. На цьому з'їзді було прийнято нову конституцію УСРР.

Всеукраїнський Центральний Виконавчий Комітет (ВУЦВК) як вищий органдержавної влади УСРР, у період між Всеукраїнськими з'їздами Рад у цей часвідігравав важливу роль.

У зв'язку з остаточним затвердженням у січні 1924 р. Конституції СРСРнеобхідно було внести відповідні зміни в компетенцію найвищих органівдержавної влади союзних республік. В Україні для вирішення такого завданняважливе значення мало положення про ВУЦВК від 12 жовтня 1924 р. Воновизначало порядок обрання ВУЦВК, строк повноважень, періодичність скликаннясесій (не менш трьох разів на рік), основні принципи організації ідіяльності Президії ВУЦВК. Президія ВУЦВК в міжсесійний період становилавищий законодавчий, розпорядчий та виконавчий орган влади УСРР.

12 жовтня 1924 р. було затверджено нове положення про Раду народнихкомісарів УСРР, згідно з яким він визнавався виконавчим і розпорядчиморганом державної влади України. До складу Раднаркому входили Голова РНК,його заступники, наркома (землеробства, фінансів, внутрішньої торгівлі,праці, внутрішніх справ, юстиції та прокуратури республіки, робітничо -селянської інспекції, освіти, охорони здоров'я, соціального забезпечення),голова ВРНГ, уповноважені наркоматів СРСР при УСРР. Значно розшириласяНормотворча робота Раднаркому УСРР у 1926-1929 рр.. За цей період він видаввелику кількість важливих постанов як самостійно, так і спільно з ВУЦВК.

Наркомату поділялися на дві групи: загальносоюзні (злиті) - єдині длявсього Союзу і об'єднані (директивні), органами яких у союзних республікахбули однойменні наркомату. До загальносоюзного наркоматів належалинаркомату: закордонних справ, військових і морських справ, зовнішньоїторгівлі, шляхів сполучення, пошт і телеграфів. Другу групу наркоматівстановили: Вища рада народного господарства, наркомату продовольства,праці, фінансів, робітничо-селянська інспекція. Республіканськимизалишилися наркомату земельних справ, охорони здоров'я, соціальногозабезпечення, освіти, внутрішніх справ, юстиції.

У вересні 1923 р.. ВУЦВК схвалив постанову "Про перетворенняцентральних установ ". В період 1923-1924 рр.. була зроблена реорганізаціянаркоматів, що в кінцевому підсумку вело до посилення централізації вуправлінні. Особлива роль в цьому належала загальносоюзного наркоматам --наркоматам з безроздільною владою. Надалі РНК УСРР здійснювала великийобсяг роботи в галузі керівництва народним господарством України.

13 липня 1927 року ВУЦВК і РНК України ухвалили постанову пророзширення прав робітничо-селянської інспекції. Нове положення значнорозширило компетенцію РСІ, надавало широких повноважень: припинятинезаконні розпорядження та дії посадових осіб, знайомитись під час ревізіїз документами і матеріалами державних установ і підприємств і т.д.

В Україні зростав центральний апарат державного управління. Всібільш вагомою в управлінні ставала роль комуністів, які займали керівніпосади. Запроваджувалася практика беззаперечного підпорядкування директивамвищих органів, поступово формувалися елементи адміністративно-командноїсистеми.

Характерною рисою цього періоду було перш за все завершеннярозпочатої ще в 1922 р.. реформи адміністративно-територіального устрою
УСРР, головною метою якого був пошук більш ефективної системи контролю замісцевим управлінням. Найскладнішим завданням цієї реформи став перехід відчотіріступеневої системи управління (губернія - повіт - волость - село) дотріступеневої (округ - район - село). Відбувався такий перехід поступово.
12 квітня 1923 р. ВУЦВК ухвалив постанову "Про новий адміністративно -територіальний поділ України ", який скасував волості і повіти, затвердившиподіл на 53 округи та 706 районів. Одночасно зменшувалася кількістьсільрад.

3 червня 1925 р. Президія ВУЦВК своїм рішенням скасувала губернії якадміністративно-територіальні одиниці. Відтепер територія Українирозподілялась на 41 округ, 680 районів, 10314 сільрад. У тому числі булостворено 12 національних районів і 549 національних сільрад: російських,німецьких, польських, єврейських і т.д. У зв'язку зі скасуванням губерній
ВУЦВК і Раднарком УСРР 17 березня 1926 р. прийняли рішення про ліквідаціюгубвіконкомів. Остаточно перехід до тріступеневої системи з