На початок XX століття одним з потужних соціально-економічних і культурнихцентрів була Одеса, яка за чисельністю населення займала третє місцев Російській імперії-після Москви і Петербурга. Місто перетворилося накрупний порт, через який йшла торгівля з іншими країнами, перш за всесільськогосподарською продукцією. Одеса стала торговим центром світовогомасштабу.

У своїй основі населення міста було багатонаціональним. Центральнеуряд намагався заселити українські землі представниками іншихнаціональностей, намагаючись корінне населення блокувати в селах, недопускаючи в місто. Незважаючи на це, рубіж ХІХ-ХХ сторіч ознаменувався,поряд з розвитком економіки, значним духовно-культурним рухом,що отримав назву українського національного відродження. Це була реакціяна русифікаторську політику царського уряду.

Розвиток подій періоду першої російської революції і першої світовоївійни, створили в Україні передумови для національного і соціальноговибуху. Ці події не оминули й Одещину. Після того, як Туреччина-союзник
Німеччині закрила для російських кораблів прохід через чорноморські протоки,
Одеський порт перестав діяти, в місті розвинулися безробіття,спекуляція, не вистачало продовольства. Одеса, недавно квітучий торговий іпромислове місто, який за чисельністю населення був першим в Україні,повністю завмер. Закономірно, що повідомлення про лютневої революції в
Росії була зустрінута одеситами з радістю. У перших числах березня 1917року відбувалися мітинги, демонстрації, звучали гасла про свободу,демократії, з в'язниць звільняли ув'язнених. Робочі мріяли отриматироботу, сільські жителі - землю, все населення - світ.

У містах і селах швидко розформувалися органи царськоїадміністрації, суду і поліції. В Одесі, Балті, Ананьєві, Ізмаїлі та іншихмістах замість міських дум створювалися громадські комітети як органиуправління Тимчасового уряду. Поряд з ними виникали ради робітничихі солдатських, а згодом і селянських депутатів. Тобто діяласистема двовладдя. Однак у самих радах йшла боротьба за керівництво міжбільшовиками, меншовиками, есерами. У травні 1917 року виникає ще однаформа влади - Румчерод, тобто Рада Румунського фронту, Чорноморськогофлоту і Одеського округу. На першому з'їзді Румчероду 10-17 травня в Одесі йогоучасники затвердили резолюцію на підтримку політики Тимчасовогоуряду, спрямовану на продовження війни.

Все більш зростаючу підтримку на Одещині отримувала Центральна
Рада, яка перетворила українське питання в одне з основних питаньреволюційного періоду, поклала край сумнівам щодо фактуіснування українського народу. Центральна Рада прагнула створитидемократична парламентська пристрій, домогтися українськогосамоврядування, дати етнонаціональним меншин широку культурнуавтономію. Центральна Рада схвально поставилася до ідеї створення в Одесі
«Вільного міста» і до інших ініціатив одеситів.

Події в Петрограді та Києві впливали на зміну ситуаціїна Півдні України. Після невдалого корніловського перевороту в Петрограді іпадіння авторитету Тимчасового уряду, його позиція похитнулася вкористь Рад. Загострилися соціальні конфлікти з багатимипідприємцями і банкірами, робочими Молдаванки і Пересипу, якістрайкували, власниками землі і безземельними. Поповнення населенняміста за рахунок біженців, репатріантів змінювало демографічний складгородян, розширювався коло бездомних і безробітних. Певний вплив наситуацію, що склалася мав штаб Одеського військового округу і стотисячнимгарнізон міста.

Весь спектр соціальних і етнонаціональних інтересів відбився вдіяльності партій і організацій, які пропонували широкий діапазонспособів вирішення національних, політичних, соціально-економічнихпроблем.

Досить енергійно в Одесі діяла проросійська партіяконституційних демократів, або скорочено - кадетів, яку очолювавжурналіст Б. Веліхов - послідовник ідей лідера партії П. Мілюкова. Їїпопулярність зросла завдяки тому, що вона, в умовах кризи іінфляції, прагнула зміцнити промислове виробництво, торгівлю, налагодитизв'язки з іноземними інвесторами та підприємцями. Антиукраїнськийхарактер носили її гасла «єдиної і неподільної Росії» і «продовження війнидо переможного кінця ».

До складу одеської організації більшовиків у квітні 1917 року входилоблизько 300 чоловік. Вони вели боротьбу проти меншовиків та есерами за управління
Радами, готуючись до силового захоплення влади, створювали бойові загони,
Червону гвардію.

25 жовтня 1917 о 11 годині вечора по центральному телеграфу в
Одесі було отримано повідомлення про перемогу збройного повстання і
Петрограді. Одеські більшовики також хотіли взяти владу в свої руки, алеце їм не вдалося. Влада в Одесі належала органам Центральної Ради і
Радам меншовицького складу. В Одесі та інших містах відбулисямітинги в підтримку III Універсалу Центральної Ради про проголошення
України Народної Республіки і створення українських частин. Але були й іншісили. Керівники Одеського військового округу доводили необхідністьнаведення порядку шляхом надзвичайних заходів і встановлення влади «твердоїрукою », тобто диктатури. Меншовики прагнули сформувати коаліційний,соціалістичний уряд, більшовики претендували на встановленнядиктатури пролетаріату. Здавалося, що все закінчиться масовими заворушеннямиі кровопролиттям. Але традиції консолідації та толерантного підходу, властиві
Одесі, призвели до компромісу. Вибори до Установчих зборівсвідчили про рівновагу сил, а відповідно - про складністьполітичних процесів. Не могло бути ніякої мови про тріумфальний хідрадянської влади.

Коли Центральна Рада зрозуміла, що домовитися з Раднаркомом Росіїнеможливо і більшовики спробують встановити радянську владу в Україні,тоді в січні 1918 був прийнятий IV Універсал, відповідно до якого
Україна проголошувалася незалежною державою. Але військово-політичнанестабільність, допущені недоліки не дозволили впровадити в життя плани
Центральної Ради. Широкі верстви населення були незадоволені тим, що
Рада не дала землю селянам, засоби виробництва - робітників, що непринесла світ, запросивши до країни німецькі війська.

Силові методи більшовиків дозволили їм досягти мети - захопити всічні 1918 року владу в свої руки. Громадянської владою проголошувався
Одеський Раднарком на чолі з більшовиком В. Г. Юдовським - колишнім главою
УВК Румчероду і Військово-революційного комітету. Навіть зовні виправданіакції більшовиків з відновлення промисловості, торгівлі, поліпшеннюсоціальних умов праці та життя населення супроводжувалися конфіскаціями,арештами, обшуками, що викликало невдоволення і протистояння новоївлади.

У події втрутилися іноземні сили. На початку 1918 Румунія захопила
Бессарабію, включаючи Ізмаїл. Французькі, бельгійські, німецькі, англійські,американські капіталісти володіли тут заводами, трамвайних і газовимгосподарством. Вони намагалися впливати не тільки на економічну, а й насуспільне життя Одеси, владні структури. 14 березня 1918 до Одесивступають австро-німецькі війська, заявив про свій намір захищати Українувід зовнішньої агресії. Насправді окупанти грабували українські землі:вивезли за перший тиждень 699 вагонів хліба, 29 вагонів цукру,обладнання, сировина і т.д. Робочі розгорнули страйковий рух,саботували виробництво, виводили з ладу обладнання. Революція в
Німеччини та масовий виступ населення змусили німецькі війська в листопаді
1918 покинути Одесу. На зміну їм висадилися близько 30 тис. англо -французьких інтервентів, утворивши плацдарм для наступу на військабільшовиків. З Екатерінограда прибула 10-тисячна армія Денікіна. Але вквітні 1919 року, внаслідок внутрішньої боротьби, а також настання червонихв Одесі було встановлено Радянську владу.

28 квітня 1918 Центральна Рада припинила своє існування. Їїзамінило уряд на чолі з П. Скоропадським - нащадком козацького роду,який був ад'ютантом Миколи II. Він намагався диктаторськими методамивідновити правопорядок, скасувавши наслідки «експериментів» Центральної
Ради. Відновлення поміщицьких маєтків, підтримка німецьких екзекуцій,русифікація чиновництва та офіцерства викликали невдоволення населення,повстання. У той же час гетьманський уряд сприяло побудовіі зміцненню портів в Одесі, Миколаєві, Севастополі, вироблення українськоїфлоту і війська, підтримці козацтва. Проводилась українізація освіти,культури, розширилися міжнародні зв'язки.

У листопаді 1918 року у зв'язку з революцією в Німеччині, відступомокупаційних військ до влади прийшла Директорія на чолі з В. Винниченко і
С. Петлюрою. В Одесу увійшли денікінські війська і союзні війська Антантичисельністю понад 60000 чоловік.

Військам Директорії вдалося 11 грудня 1918 увійти до Одеси. Містобув розділений на три сектори, де перебували війська Директорії,
Добровольчої армії та Антанти. Більшовики організували партизанськийрух, що призвело до великих людських втрат і відступуінтервентів з Одеси. Скориставшись ситуацією, до міста увірвалисявійська отамана М. Григор 'єва, які здійснювали грабунки, погроми єврейськогонаселення.

4-5 квітня 1919 Одесу зайняли регулярні війська Червоної Армії івстановили радянську владу. Утворений більшовиками губраднаргоспинаціоналізував всі банки. Після тривалих боїв місто перебувало унадзвичайно важких умовах. Не працювали порт, електростанція,інтервентами було вивезено багато майна, у тому числі понад ста портовихсудів. Не вистачало хліба, продовольства, палива. За допомогою флоту Антанти,який стояв на рейді в серпні 1919 року - лютому 1920 року, денікінцівідновили свою владу, поглибивши кризове становище міст і сіл. Післяних, як образно писав К. Паустовський: «... А море, як мертвий плат безєдиного пароплавного диму ».

Але до кінця лютого 1920 містах і селах губернії надовго буланав'язана радянська влада. Придушивши національно-визвольний рух,більшовики почали свій антилюдський експеримент із побудови «новогосуспільства »шляхом насильницького усуспільнення власності, ліквідаціїзалишків демократичних свобод, «інтернаціоналізації» духовного життя.