МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ УКРАЇНИ

ХАРКІВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ

УНІВЕРСИТЕТ ім. Г.С. СКОВОРОДИ

Нікопольський юридичний факультет кафедра правових дисциплін

ДИПЛОМНА РОБОТА

З ТЕОРІЇ ДЕРЖАВИ ІПРАВА

НА ТЕМУ:

Органи прокуратури їх значення і роль у здійсненні контрольно-наглядових функцій державних органів влади в Україні

Студентки 52 групи

Черниш Наталіі Міколаєвні

Науковий керівник: кандидат юридичних наук, доцент

Пісьменіцькій А.А.

Рецензент:

Нікополь

1999

Зміст
1. Вступ
2. Основна частина
2.1 Роль та місце прокуратури
2.1.1 Поняття державно-властної діяльності
2.2.2.Органі державно-властної діяльності
3. Контрольно-наглядова діяльність органів державної влади.
4. Законі забезпечення діяльності прокуратури
4.1. Конституційне регулювання діяльності прокуратури.
4.2. Спеціальне законодавство про прокуратуру.
5. Роль та перспективи діяльності прокуратури в формуванні демократичноі держави України.
6. Перспективи і проблеми контрольно-наглядової гілки влади.
7. Висновки.

Вступ

Україна, вступивши на шлях розвитку та становлення дійсносуверенної і незалежної держави, неухильно орієнтуючись навизнані світовою спільнотою демократичні та гуманістичні за своїмскладом і спрямованістю міжнародні стандарти, приступила доформування державних інститутів, місцевого саморегулювання,системи національного права.

Конституція України, прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України
28 іюн1996 року, визначає Україну як суверенну і незалежну,творче демократична правова держава. Основоположнимиознаками такої держави об'єктивно виступають верховенство Права,першочергова соціальна цінність прав і свобод людини і громадянина.

Тому ст. 3 Конституції України підкреслює, що «Людина, її життяі здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпекавизнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Права і свобода людини та її гарантії визначають зміст іспрямовану діяльність держави. Держава відповідає перед людиноюза свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людиниє головним обов'язком держави »

Конституційне закріплення такого підходу до людини і громадянина іправа вимагає організації і здійснення діяльності держави, їїорганів і посадових осіб повної відповідальності за правовим установкам [1].
Ці вимоги мають свої орієнтири в повсякденному житті кожногогромадянина.

Усе зазначене, а також активні процеси будівництва суверенної
Української держави, діяльність, спрямована на освітунаціональної системи права, вимагає глибокого знання і розуміння не тількизмісту приписи чинного законодавства, однак і основнихпринципів, ідей, закономірностей та напрямків розвитку основоположнихдержавно-правових явищ.

В умовах катастрофічного росту злочинності, у тому числі організованноїі корумпованої, а також погіршення ії криміногенної характеристики, зростаєроль органів прокуратури в посиленні нагляду за органами, що ведутьборотьбу зі злочинністю та проводять оперативно-розшукову діяльність взабезпеченні одного з головних принципів кримінального судочинства --невідворотності покарання за кожний вчинений злочин.

В Україні здійснюються великомасштабні перетворення, спрямовані назміцнення демократії й створення правовоі держави. Проходить переоцінкацінностей в економічній, соціальній, управленській, духовній та іншійсферах життя суспільства. Однією з головних проблем громадського розвитку єзміцнення законності та правопорядку.

Це висуває на перший план завдання забезпечення законності, захиступрав і законних інтересів громадян, верховенство закону. Криміногеннаситуація в державі набирає загрозливого характеру і все далі погіршується.
Зростає протидія силам провопорядку.

Майже повсюдно, особливо у великих промислових центрах, збільшуєтьсякількість небезпечних злочинів, поєднаних з насильством, жорстокістю йцинізмом. Злочинність стає більш організованною. Вона є одним з головнихфакторів, що негативно впливають на забезпечення правопорядку і внутрішньоїбезпеки держави.

Характерною ознакою суспільних відносин стала зневага до законів та їхігнорування.

Кримінальні структури проникли у сферу економіки, зовнішньоекономічнудіяльність, кредитно-банківську систему. Рекет контролює діяльністьсуб'єктів бізнесу.

За такої ситуації правоохоронні, інші державні органи в окремихвипадках проявляють терпимість до грубих порушень громадського порядку таінших факторів безаконня. Все це загострює соціальну напругу, наноситиморальну й матеріальну шкоду суспільству, спричиняє недовіру значноїчастини населення чинності закону.
У зв'язку з цим зростає роль не тільки прокуратури а й взагалі контрольно -надзорної функції держави, щодо виконання вимог закону.

Актуальність цієї теми складається також у тому, що контрольно -наглядові органи державної влади у Конституції України, закони України тау більшості науково-правової літератури не розглядається як системаорганів, що утворюють самостійну гілку державної влади. Так, відповідно до
Конституції України: "державна влада в Україні здійснюється за принципом їїподілу на законодавчу, виконавчу і судову "[2]. Про контрольно-наглядовугілку влади тут не згадується.

У той же час, у Конституції України та й в інших законодавчих актахвказується на конкретні повноваження і порядок формування таких державнихорганів, як Прокуратура України, Конституційний Суд України. Особливостіформування і функціонування цих державних органів не дозволяють їх віднестиповною мірою до будь-якої з конституційно визначених гілок державної влади.

Конституцією України не визначається така гілка державної влади, якконтрольно-наглядова. Проте чітко визначений конституційний статус самоїнаявності контрольно-наглядових органів. Їх "підвішений" стан у системігілок державної влади потребує більш чіткого конституційного ізаконодавчого закріплення і наукового обгрунтування.

На користь необхідності й актуальності наукового дослідження сфериконтрольно-наглядових структур держави говорить і недостатня освітленістьданої проблеми в науковій юридичній літературі.

Все це призводить до стійкої потреби роздивитися дану проблему зпогляду наявних наукових концепцій у цій області знань і засобів, методівзаконодавчого регулювання такого напрямку у функціях державної влади.

У багатьох навчальних посібниках для середніх навчальних закладів подисципліні "Основи держави і права" про Конституційний Суд і Прокуратурумова йде просто як про органи держави, а не як про контрольно-наглядовіоргани влади в цілому і їхньому відношенні з іншими гілками влади.

Значимість даних органів надзвичайно велика. Вони сприяють процесуформування і функціонування системи "стрімувачів і противаг", як елементапринципом "розподілу влад". У такий спосіб ця структура державних органівсприяє усуненню узурпації влади.

Ще одним доказом на користь актуальності аналізованої теми є не тількивизначення контрольно-наглядових функцій держави, як самостійної гілкивлади, але і встановлення місця і ролі цієї гілки влади в структуріфункціонування законодавчої, виконавчої і судової влади.

Державна влада в Україні ( Влада

у свідомості простої людини завжди мала якийсь відтіноктаємності. Спочатку причиною цього була нерозвиненість людської свідомості,пізніше, з виникненням держави, влада набула закритого політичногохарактеру, її насамперед використовували для підкорення одних іншим.

Звичайно, було б неправильно усю різноманітну палітру влади зводитивиключно до політичних відносин. Здебільшого вказують, що влада - цевольові, передбачені і врегульовані соціальними нормами двостороннівідносини, у яких ті, хто має владу, визначають, використовуючи різнізасоби і методи, поведінку підвладних для задоволення суспільно кориснихінтересів, цілей і завдань.

Узагальнюючи різні визначення поняття влади (а їх дуже багато), можнастверджувати, що поняття влади об'єднує три основних елементи, а саме:суверенність, тобто самостійність її носія; волю, яка є панівною, а такожсилу, яка забезпечує здійснення цієї волі, коли вона не використовуєтьсядобровільно.

Виходячи зі сказаного, можна підсумувати, що влада: це по-перше завждидвосторонні відносини, тобто відносини між суб'єктом, що має владу, іпідвладнім (підлеглим); по-друге, підвладному суб'єкту адресується вольовийобов'язковий для виконання припис, який він під загрозою застосуванняпримусу повинен виконати. Поряд з цим слід врахувати, що наведенні вищеознаки влади зосереджуються увагу лише найбільш вразливих, гострих та крайніхознаках і проявах. Проте влада може проявлятися у досить різних формах, задопомогою широкого кола методів. Адже м'яке дерегування з боку диригентаоркестром - це теж один з проявів влади, керівництва, заснована навладних ознаках. Тому стосовно визначення суті владних відносин дуже великезначення мають питання, пов'язані з формами, методами. Засобами здійсненнявлади [3].

Саме враховуючи викладене вище, і слід підходити до диференціації владиу ході її конкретного дослідження. Здебільшого, за сферою її застосування,владу діференціюють на політичну, економічну, ідеологічну тазагальносоціальну, визначаючи при цьому особливий статус державної влади,яку інколи навіть ототожнюють із владою, що є неправильним. Виходячі зтакої теорітічної конструкції, Конституція України і проголосила у ст.5, щоносієм влади і єдиним джерелом влади в Україні є її народ, який здійснюєвладу безпосередньо і через органи державної влади і місцевогосамоврядування. Тобто Конституція України офіційно визнала пануючою владою
- Владу народу і затвердила верховенство цієї влади над усіма іншими. Цевбачається у конституційному положені, що право визначати і змінюватиконституційний лад в Україні належить виключно народові України і ніким неможе бути узурповане.

Відповідно до цього однією з найважливіших форм народовладдя єбезпосереднє здійснення влади народом шляхом всеукраїнського референдуму,який може здійснюватися навіть за народною ініціативою на вимогу не меньшяк трьох мільйонів громадян України.

У цьому розумінні хотілося б зауважити, що шлях держави України допоглібшення безпосередніх форм здійснення влади народом був би більшпослідовним, якби поряд з проголошенням народної ініціативи щодовсеукраїнського референдуму відбулося б конституційне встановлення правазаконодавчої ініціативи з боку народу, як це передбачено, наприклад, в
Австрії, Білорусі, Іспанії, Італії, Латвії та деяких інших країнах.
Сутність її полягає в тому, що певна кількість виборців має право порушитиперед парламентом питання про прийняття конкретного закону, апредставницький орган зобов'язаний розглянути ці пропозиції.

Народ України може здійснювати владу також через органи державної владиі органи місцевого самоврядування, що передбачено ст.6-7 Конституції. Прицьому державна влада в Україні, як відомо, здійснюється на засадах їїподілу на законодавчу, виконавчу і судову, тобто згідно з принципомрозподілу влад. Принцип розподілу влад - це модель побудови державногоапарату, у відповідності з якою влада в державі повинна бути розподіленаміж законодавчими, виконавчими та судовими органами, при цьому кожна з владпо відношенню до інших самостійна і незалежна, що виключає можливістьузурпації всієї влади в державі якоюсь особою чи окремим органом. Отже,основна ідея такого поділу полягає в запобіганні існуванню такої державноїструктури, яка могла б зосередити у своїх руках надзвичайні повноваження,що мають належати до різних гілок влади, у запобіганні створенню передумовдля безконтрольного здійснення, а то і зловживання владними повноваженнями.
У цьому розумінні слід було б більш чітко визначити правовий статус
Президента України, виходячи з того, що в Україні діє змішана формаправління, яка передбачає, що законодавча і виконавча влади не маютьпереваг одна перед одною, а сам Президент визнається Головою держави,виступає від її імені. До того ж вкрай важливим є й тепер законодавчевизначення правового статусу, зокрема, Адміністрації Президента України.

У відповідності з Конституцією України, Верховна Рада здійснює нетільки законодавчу, але й установчі та контрольні функції. Проте вона, таксамо як, до речі, й інші напрями діяльності Верховної Ради, не може бутиоцінена однозначно. Позитивним є те, що на конституційному рівнірозширено коло суспільних відносин, які регулюються безпосередньозаконами.

Говорячи про законодавчу діяльність в Україні, разом з тим не можнаобійти мовчанням невисоку якість і нестабільність багатьох законів (майже у
130 з них були внесені, інколи неодноразові зміни і доповнення), недостатнюнаукову обгрунтованність їх зміну, відсутність належної системи урахуванняі використання суспільної думки, хиби у застосуванні законодавчої техніки.
Через існуюче у країні політичне протистояння, у тому числі і у Верховній
Раді, поспіхом була прий нята нова Конституція України, яку ті, хто їїприймав, вже намагаються змінювати.

Враховуючи зазначене у майбутньому необхідно забезпечити кардинальнеудосконалення законодавчої діяльності Верховної Ради України щодополіпшення процедурної регламентації законодавчого процесу. Останнійповинна бути спрямована на сприяння досвіду, суспільної думки,задоволенню вимог соціального прогресу.

Значні зміни необхідні і у політичній ідеології та психології нашихполітичних діячів, перед усім депутатів Верховної Ради. Тепер кожен з нихвиступає у ролі борця за соціальну справедливість, за демократичні засадидержавної діяльності. І це дуже добре, особливо коли орієнтуються при цьомуне на слова, а на практичні діла. Однак при цьому дуже часто невраховується, що іншої людини - депутата чи урядовця, які беруть участь увирішенні відповідних справ, може бути й інша думка з тих чи інших питаннь.
І єдиний демократичний шлях до утвердження демократичних засад - діловий,позитивний компроміс, порозуміння, вміння поступитися чимось для вирішеннятого чи іншого дійсно важливого питання.

Слід визнати і те, що багато в чому недоскональна робота Верховної Ради
України зумовлюється і невдалою її структурою. Адже йдеться про такуінституцію, як парламент, орган народного представництва. Наша Верховна
Рада є продуктом старої радянської системи і, певна річ, не відповідаєзагальновизнаним світовою теорією і демократичною практикою принципамрозподілу влад і "поділеної демократії". Вона раніше традиційно об'єднувалавсю систему рад з верху до низу й виконувала не тільки законодавчі, а йуправлінські та інші функції, що не відповідає її сьогоднішньому статусу,але це ми спостерігаємо і тепер.

Враховуючи вимоги теорії парламентаризму, принципу розподілу влад, сліддійти висновку, що структурно-організаційна модель парламенту в Україніповинна бути двопалатний. При цьому існування другої палати в складіпарламенту необхідно пов'язувати з представництвом територій у Верховній
Раді України. А це у свою чергу дасть можливість: більш повно врахуватимісцеві інтереси і потреби на загальнодержавному рівні; налагодити через цюструктуру оперативний зв'язок між загальнодержавними і місцевими органами;дасть останнім можливість самим вирішувати дійсно актуальні питанямісцевого рівня; сприятиме посиленню єдності державного керівництваімісцевого самоврядування; у законодавчій роботі сприятиме врахуваннюбільшої кількості чинників, яківпліватімуть на практичну реалізаціюзаконів.

Слід зазначити, що в процесі підготовки проекту Констітуцїї України
1996р. питання про створення двопалатного парламенту обговорювалося як назасіданнях робочої групи з питаннь підготовки нової Конституції, так і у
Конституційній комісії, однак, на жаль, воно не дістало необхідноїпідтримки за мотивом, що це сприятиме поширенню місніцтва, а тому заважатипосиленню державного керівництва. На мою думку життя довело безпідставністьтакого підходу.

Виконавча влада в Україні покликана відпрацьовувати шляхи і засобиреалізації законів, займатися поточним управлінням, у процесі якогоздійснювати розпорядча діяльність. При цьому одним з найважлівіщіх завданьдержави є забезпечення невтручення інших державних органів у сферудіяльності виконавчої влади, що стверджувало багато класів теоріїпарламентаризму.

Проте, хоча Конституція України ліквідувала верховенство однієї владинад іншою, вона все ж встановила, що Кабінет Міністрів Українивідповідальний перед Президентом України та підконтрольний і підзвітний
Верховній Раді України.

підконтрольність і підзвітність Кабінету Міністрів Верховній Раді
України проявляється, наприклад, у затвердженні останньою Державногобюджету України та внесенні змін до нього, у організації контролю завиконанням Державного бюджету України та прийнятті рішення щодо звіту пройого виконання.

Із зазначеного, однак, не можна робити висновок, що Кабінет Міністрівперебуває наче у "подвійній підлеглості" - як Президенту держави, так і
Верховній Раді. Такий підхід є помилковим, оскільки сенс прнціпу розподілувлад у тому, що кожна з гілок влади - як законодавча, так і виконавча - маєсвій особливий, тільки їй притаманний конституційний статус.

Центральні органи виконавчої (міністерства, комітети, відомства)здійснюють відповідне галузеве, міжгалузеве та інше управління окремиминапрямами соціально-економічного і політичного життя країни. Виконавчувладу на місцях здійснюють місцеві державні адміністрації, голів якихпризначає на посаду і звільняє з посади Президент України.

На сучасному кризовому етапі розвитку України для поліпшенняоперативного керівництва важливо значно посилити роль виконавчої влади увирішенні актуальних питаннь життя суспільства, але це аж ніяк не можеробитися за рахунок інших гілок влади.

Надзвичайно важливе місце у системі розподілу влад посідає судовавлада. З цього приводу заслуговує на увагу положення ст.6 Конституції
України, де вперше у нашій практиці застосоване визначення "судова влада"яка є складовою частиною принципу розподілу влад у правовій державі.
Відповідно до цього за органами суду визначається самостійність інезалежність у здійсненні правосуддя, забороняється здійснення функційправосуддя будь-якими іншими державними органами чи посадовими особами.
Конституція України суворо заборонила створення будь-яких надзвичайних таособливих судів. Суди є різними за своєю юрисдикцією, але усі вони врешті --решт мають одне призначення - захист прав і свобод громадян,конституційного ладу нашої країни, національної безпеки, дотриманнязаконності і справедливості у суспільстві. При цьому забезпеченняреалізації передбачених Конституцією України прав і свобод людини ігромадянина становить головний зміст діяльності органів судової влади. Аджезгідно з Конституцією юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини,що виникають у державі, тобто судовому захисту підлягають усі права,свободи та обов'язки громадян.

найактуальнішими завданнями сьогодення стосовно зміцнення судової владита підвищення ефективності її праці слід вважати, на мою думку, створеннясистеми апеляційних судів, а також системи спеціалізованих судів, щосприятиме підвищенню професійногорівня при розгляді відповідних судовихсправ; перебудова відповідно до Конституції України діяльності судівзагальної юрисдикції, утворення Вищої ради юстиції та кваліфікаційнихкомісій суддів; вдосконалення системи підготовки суддів тощо.

Особливо тепер, у перехідний період життя суспільства, доцільнопоставити питання про створення в Україні особливої контрольно-наглядовоївлади, що сприяло б консолідації зусиль у цій дуже важливій сферісуспільного життя. Функціональним призначенням цих органів у загальномуплані слід вважати захист і охорону конституційного ладу України. Що ж досистеми цих органів, то вона повинна бути побудоване на засадах принципукоординації зусиль вже існуючих державних структур, які у різних сферахжиття, відповідно до своїх повноважень, здійснюють контрольно-наглядовіфункції [4].

ПОНЯТТЯ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ

Державна влада характеризується як вияв державноі організаціісуспільства, включає в себе особливості держави і характеризуєтьсяпоширеністю за територією, універсалбністю, самостійністю, верховністю,легітімністю, незалежністю, повнотою. У найбільш концентрованому виглядіознаки державноі влади виявляються через іі суверенність:

1) верховенство - державна влада є вищою владою у суспільстві;

2) повнота (неподільність) - державна влада належить народу, який є іі єдиним джерером;

3) самостійність - державна влада незалежить від волі будь-яких інших організацій, окремих осіб чи інших суспільств.

суверенність державноі влади обумовлюється іі можливостями реально, ане тільки ідеологічно впливати на суспільні відносини. Це забезпечуєтьсяособливими державними утворенняміі засобами іх впливу (підприємствами,армією, судами, поліцією тощо).

Влада - це авторитетна сила, вольові відносини між людьми, у яких ті,хто має владу, визначають програму повідінкі підвладних осіб. Інакшекажучи, це реальна можливість здійснення своєі волі у соціальному житті,нав'язування іі іншим людям, при використанні різних засобів і методів,включаючи і примус. Звідси стає зрозумілим, що влада - це завжди двобічнівідносини, де воля носія влади здійснюється через підлеглість підвладного.
В суспільстві влада - це необхідність, бо за іі допомогою забезпечуєтьсянормальне функціонування всіх соціальних суб'єктів, вона забезпечуєорганізованність і порядок, координує діі різних елементів держави ісуспільства.

Державна влада - це влада, що здійснюється тільки державою. Характернимдля неі є суверенність, універсальність і здатність владопрімусового впливуна поведінку усіх людей та йх організацій, що забезпечується державно -правовими методами.

За місцем у системі державного апарату органи держави мажнакласифікувати на первинні, тобто такі, що створюються шляхом прямоговолевиявлення всього (або певноі частини) населення, і похідні ті, щостворюються первинними, походять від них і ім підзвітні. За характером ізмітом діяльності поділяються на: а) органи законодавчоі влади; б) органивіконавчоі влади; в) органи судовоі влади; г) контрольно-наглядові органи.

Прокурор (від лат. procyrator - завідуючий, управляючий, піклувальник)
- Офіційна посадова особа прокуратури. У Стародавньому Римі - управляючиймайном, маєтком тощо. Ними були улюблені раби імператора [5]. Посадапрокурора як державного чиновника запроваджувалася із введенням
Августовської Конституції. Це був, власне, слуга імператора зпредставницькою владою, і особливу роль вони відігравали при зборіподатків, управлінні імператорськім маєтком тощо. Пізніше прокурор ставпредставником у суді за призначенням свого довірителя.

15 грудня 1917 року на Україні розпочалась робота по створенню судів тапрокурорського нагляду УНР. Був ухвалила Закон "Про утворення Генерального
Суду "де засновувалися прокураторія. Керівництво прокураторією мавздійснювати Старший прокурор.

Теорія правової держави і практичне її втілення у розбудовуукраїнської державності вносять свої зміни в доктрину поділувлади. У демократичній правовій державі влада належить народу,який є його єдиним джерелом і носієм, суверенітет владинароду - це основа суверенітету державної влади. Тому говорити проподіл влади народу чи державної влади не зовсім вірно,оскільки остання є державною формою вираження влади народу.
Найбільш доцільним буде розмова про поділ не державної влади,а сфер роботи і повноважень між різними суб'єктами, які за родом своєїдіяльності реалізують функції держави [6].

Згідно з Конституцією України 1996 р. органом законодавчої владив Україні є Верховна Рада України. (Він правомочний розглядативажливі питання, що не входять згідно з Конституцією до компетенції органівдержавної виконавчої чи службової влади, а також не єтакими, що вирішується виключно всеукраїнським референдумом, Верховнийрада України складається з 450 народних депутатів України і проводять своюроботу по сесіях. Сесії Верховної Ради складаються з пленарних засідань,а також із засідань комітетів і тимчасових комісій Верховної Ради.

Президент України є главою держави. Ця державнапосада характеризується такими ознаками: виступає від іменідержави, гарантує державний суверенітет, територіальнуцілісність України, підтримка прав і свобод людини і громадянина. Крімтого статус глави держави передбачає виконання Президентомдержави об'єднавчої функції по відношенню до діяльності окремихгілок державної влади, виконання Президентом ролі арбітра міжорганами законодавчої і виконавчої влади в результаті того абоіншого непорозуміння між ними. Не можна не сказати і про те, що Президент
України своєю посадою уособлівает державу як головне політичнеоб'єднання суспільства.

Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органіввиконавчої влади. Він відповідальний перед Президентом України іпідконтрольний і підзвітний Верховній Раді України у межах, яківстановлені Конституцією України. До складу Кабінету міністрів Українивходять Прем'єр-міністр України, який призначається Президентом України зугоди з більше ніж половини конституційного складу Верховної Ради
України. Перший віце-прем'єр міністр, три віце-прем'єр міністра та міністри.

Персональний склад Кабінету Міністрів України призначається Президентом
України за поданням Прем'єр-міністра України.

Органами державної влади в областях і в районах євідповідальні державні адміністрації. На місцях діють такожоргани як місцевого самоврядування, що представляють інтересивідповідальних територіальних громад, сільські, селищні, міські, атакож районні та обласні ради. В автономній Республіці Крим центральнимиорганами державної влади є Верховна Рада і Рада Міністрів
Автономної Республіки Крим.

Судову владу в Україні здійснюють Верховний Суд України, вищісуди спеціалізованих судів, апеляційні та місцеві суди,спеціалізовані суди.

Особливу роль у системі судової влади України належить
Конституційному суду, який є єдиним органом конституційноїюриспруденції в Україні, який вирішує питання про відповідність та іншихправових актів Конституції України і дає офіційне тлумачення
Конституції України та законів України.

Важливе Місце в механізмі Українській державі займають органипрокуратури, систему якої очолює Генеральний прокурор України.
Згідно з Конституцією України прокуратура виконує такі обов'язки:

. підтримання державного обвинувачення в суді;

. у випадках, визначених законом, представляє інтереси громадянина або держави в суді;

. здійснює нагляд за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство;

. здійснює нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших способів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян.

З питанням організації та діяльності державного апарату тіснопов'язана теорія поділу влади. Вона належить до тих політико-правовихдоктрин, які мають складну історію свого становлення та розвитку.
Традиційно її пов'язують з ім'ям Ш. Монтеск 'є (1689-1755), якийвиробив схему, згідно з якою влада в державі повинна бути поділенаміж законодавчими, виконавчими та судовими органами. При цьомукожна з влади по відношенню до інших самостійна і незалежна, щовиключає можливість узурпації всієї влади в державі будь-якою особоюабо окремим органом держави. Пізніше Ж.-Ж.Русо запропонував розглянутиці три влади як особливі явища єдиної влади всього народу.

Вперше конституційне закріплення теорія поділу влади одержалав Конституції США 1787г., в якій від імені всього американського народубули розподілені повноваження органів держави - конгресу, президента іпідзвітних йому міністерств, судів. Крім цього, ця теорія була доповненасистемою взаємних «стримувань» і «противаг». З'ясовуючи окремі аспектицієї теорії, слід пам'ятати, що нині вона перетерпіла деякі доповнення.
А саме:

1. У конституціях деяких держав додатково виділили виборчу владу.

2. У Конституції Алжиру 1976р. зафіксована політична влада керівної партії, законодавча - парламенту, виконавча - президенту і уряду, судову, контрольну, установчу, тобто таку, що спрямована на розробку і внесення змін до

Конституцію.

3. Іноді ця теорія розглядається з найбільш великих позицій і тоді говорять про розподіл влади між державою та громадянським суспільством, тобто діференціруют владу на політичну, економічну, ідеологічну, масових рухів і т.д.

4. Останнім часом в цій теорії почали відводити належне місце її соціальним, організаційних, юридичних та іншим аспектам [7].

Науковий підхід до вирішення питання щодо місця прокуратури потребуєсерйозного аналізу функціонування правоохоронних органів, зокремапрокуратури, в більшості європейських країн. Наприклад, прокуратура
Словацької Республіки та Угорщини - самостійні органи, неподпорядкованівиконавчій владі. У Польщі та Австрії прокурори підпорядковані міністровіюстиції. В інших європейських країнах це питання вирішується по-різному.
Від виконавчої влади, незалежні прокурори в Білорусі, Латвії, Росії,
Португалії та Македонії. Навпаки, підпорядковані виконавчій владі прокурори
Німеччини, Франції, Данії, Голандії. Поряд існують ще дві моделі.

В Іспанії, Албанії, Болгарії, Хорватії прокуратура входить до складусудової влади, а у Швеції прокуратура хоча і є частиною виконавчої влади --не підпорядкована міністру юстиції. Повне підпорядкування прокуратуризаконодавчій владі має свою перевагу у високому ступені незалежностіпрокурорів від будь-яких органів. Але поряд з цим має також і недоліки внадмірній юридичній владі прокурорів.

Кожна спроба створити щонайнезалежнішу систему пов'язана іззабезпеченням її незалежного функціонування. Гарантія свободи має бутизбалансована гарантією проти сваволі. Незалежність і відповідальність маютьбути врівноважені. Підпорядкованність всіх прокурорів Генеральномупрокуророві України і його відповідальність перед парламентом будутьгарантувати потужний баланс незалежності і контролю.

Повне включення прокуратури до складу виконавчої влади несе в собінебезпеку впливу з боку останньої на прокуратуру та служіння її політичнійметі і базовим політичним поглядам Уряду. Тим більше, що на перспективу всеслідство перейде в підпорядкування відповідних структур виконавчої влади.
Крім того, міліцією, яка здійснює оперативно-розшукову діяльність, такожкерує представник виконавчої влади - Міністр внутрішніх справ.

Виходячи з вимог Конституції України щодо самостійності прокуратури якдержавної системи, правове положення прокуратури в пректі нового Закону
України про прокуратуру, слід визначити як щось середнє між виконавчою ісудовою владою. Таке становище прокуратури дає об'єктивну можливістьвиконувати незалежний нагляд за законністю органів, що ведуть боротьбу зізлочинністю та проводять оперативно-розшукову діяльність, а такожадміністраціями місць позбавлення волі [8].

Такими засобами є встановлення різних строків повноважень парламенту,президента і призначення різних дат їх виборів, право парламенту надострокове припинення повноваження президента країни (право імпічменту),право президента на розпуск парламенту в разі його неспроможностівирішувати найважливіші питання суспільного і державного життя, спільнепризначення президентом і парламентом вищих посадових осіб держави,підписання президентом країни законодавчих актів, прийнятих парламентом іт.д.

Ідея розподілу влад вперше знайшла своє відтворення в історичновідомому документі "Пакти і Конституція законів та вольностей Війська
Запорізького ", напІсан П. Орликом ще у 1710р.

У відповідності з Конституцією України в цій статті не лише закріпленийподіл державної влади на законодавчу, виконавчу та судову, а йзакріпляється важливе положення про те, що органи, які уособлюють ту чиіншу гілку влади, здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцієюмежах і відповідно до законів України (ч.2 ст.6)

Кожна гілка влади повинна чітко, компетентно і відповідально, в повномуобсязі виконувати притаманні їй функції. Тоді буде надійно, міцною іспроможна вся державна влада.

Як пише відомий український вчений академік АПН М. В. Цвік [9], хоча вумовах перехідного періоду за розхітаності державної дісціпліні й ознакахпаралічу влади об'єктивно необхідним є зміцнення виконавчої влади, це однакне можна робити за рахунок делегування їй законодавчих повноважень.
Передача виконавчій владі функцій законотворення розхитує принцип розподілувлад, порушує баланс гілок влади, послаблює парламент, ставить його підпрезидентом і урядом [10].

Такий підхід свідчить і про неможливість делегування законодавчій,виконавчій та судовій гілкам влади контрольно-наглядових повноважень заумов існування самостійних контрольно-наглядових органів державної влади.

ПОНЯТТЯ КОНТРОЛЬНО-наглядової діяльності

До контрольно-наглядових органів влади України можна віднести:

Конституційний Суд України

Прокуратуру України

Державні інспекції (податкова, пожежна, екологічна і т.д.)

Крім цього, контрольно-наглядові функції властиві таким державниморганам як Антимонопольний комітет України, Національний Рада потелебаченню і радіомовленню і деякі інші органи державної влади [11].

Ці організації відносяться до державних органів влади, а не додержавних установ, підприємств і організацій - тобто елементам державногомеханізму, що не мають владно-розпорядчих функцій так, як вони незабезпечують господарчу діяльність держави, а здійснюють визначеніконтрольно-наглядові функції.

Насамперед, доцільно використовувати для розгляду особливостіконтрольно-наглядових структур і функцій державної влади характеристикусамих понять "контроль" і "нагляд".

Характерною рисою даних понять є подібність змісту цих визначень. Так,поняття "нагляд" визначається [12] як спостереження або спостереження зметою перевірки, а поняття "контроль" - як перевірка, спостереження з метоюперевірки [13].

Отже основною функцією контрольно-наглядової діяльності є ПЕРЕВІРКА І
СПОСТЕРЕЖЕННЯ З МЕТОЮ ПЕРЕВІРКИ.

Характеризуючи функції різноманітних державних органів влади ми можемовиявити, що їм властиві такі види діяльності як перевірка і спостереження.
Це призводить до закономірного висновку про те, що такі функції державнихорганів можуть бути названі контрольно-наглядовими. При цьому, якщо такадіяльність є основною, то і ці органи влади є контрольно-наглядовими.

У цьому сенсі Конституційний Суд є контролюючим органом влади, але ненаглядових так, як у його функції входить рішення питань про відповідність
Конст