Міністерство освіти України

Одеський державний університет ім. І.І. Мечникова

Доповідь на тему:

Основні тенденції і проблеми розвитку СНД і Європи.

Студента магістратури економіко - правового факультету ОДУ ім. І.І.
Мечникова

Одеса 2000

Від того, як будуть складатися економічні взаємини між
Країнами СНД, від того, якими будуть умови їх входження у світовегосподарство, багато в чому залежать можливості, методи та перспективи соціально -економічних проблем цих країн, а почасти і потенціал світового господарства.
Тому самого пильної уваги заслуговує вивчення тенденційрозвитку СНД, явних і прихованих, що стримують і стимулюючих факторів,намірів і їх реалізація, пріоритетів і протиріч.

За дев'ять років існування СНД його учасниками створена чудованормативно-правова база. Деякі документи спрямовані на більш повневикористання економічного потенціалу країн Співдружності. Однакбільшість договорів і угод частково або навіть повністю невиконується. Не дотримуються обов'язкові юридичні процедури, без якихпідписані документи не мають міжнародно-правової сили і не реалізуються.
Це стосується перш за все ратифікації національними парламентами ісхвалення урядами укладених договорів і угод. Процесратифікації та затвердження затягується на багато місяців і навіть роки. Аленавіть після виконання всіх необхідних внутрішньодержавних процедур івступу договорів і угод в силу до їх практичної реалізаціїчасто справа не доходить, так як країни не виконують взятих на себезобов'язань. [1]

Драматизм сьогоднішньої ситуації полягає в тому, що СНД виявилося підчому штучною формою державного устрою без своєїконцепції, чітких функцій, з непродуманим механізмом взаємодії країн -учасниць. Майже всі підписані за 9 років існування СНД договори іугоди носять декларативний, а в кращому випадку рекомендаційнийхарактер.

Склалося важкорозв'язні протиріччя між суверенністю республікі гострою потребою в тісних економічних і гуманітарних зв'язків міжними, протиріччя між необхідністю тією чи іншою мірою реінтеграції тавідсутністю необхідних механізмів, здатних забезпечити ув'язування інтересівкраїн.

Політика щодо СНД окремих держав, в першу чергу
Росії, прийняті документи, зокрема, ініційований нею план розвиткуінтеграції, свідчать про спроби інтеграції в межах СНД всеаспекти державної діяльності освітою в майбутньому єдиногодержави на прикладі того, що відбувається в Європейському Союзі.
Можливість досягнення такого рівня інтеграції залежить від присутності вцілому об'єктивних передумов. [2]

Етап розвитку СНД в 1991-1992 рр.. характеризувався блискавичнимрозпадом СРСР, ейфорією незалежності та націоналізацією республікамиколишнього СРСР. Минулий союзної власності. Майже всі нові сувереннідержави виявили прагнення самостійно вийти на світовий ринок.
Почалося змагання за отримання зовнішніх пільгових кредитів іміжнародної допомоги. Нові суверенні держави стали шукати партнерів ідонорів у зоні розвинених країн і в традиційно близьких центрах впливу.

Масштабні реінтеграційні проекти залишалися на папері. Тривалийчас в офіційних заявах по суті бажане видавалося задійсне. Нерідко домовленості про поглиблення співпрацісупроводжувалися такими, що суперечать їм діями. Так, угодою про принципимитної політики, укладеною в березні 1992 року, ходило з введеннядержавами СНД мит і нетарифних методів регулюваннязовнішньоекономічних зв'язків. Різко скоротилися обсяги та інтенсивністьтоварного обміну між республіками колишнього СРСР. Пріоритетними сталибартерні операції. Деякі країни спробували закрити внутрішні ринки відсусідів. Виник штучний дефіцит життєво необхідної продукції водних регіонах при надлишку інших.

На другому етапі (1993 р.) гостро виявилися наслідки розривуколишніх господарських зв'язків, які стали однією з головних причин різкогоспаду виробництва та інвестиційної активності, падіння життєвого рівнянаселення. На другому етапі деякі суверенні держави з метоюполегшення економічного становища спробували продовжити роль Росії якпостачальника дешевих енергоресурсів та сировини, як джерело дотацій і кредитів.
У відповідь Росія посилила політику відстоювання своїх економічнихресурсів, розділивши безготівковий і готівковий грошовий обіг, зробила більшежорстким контроль над видачею кредитів, наблизила ціни на експортованітовари до рівня світових. Визначився перехід від млявою до активноїдезінтеграції, чреватої важкими геополітичними наслідками. У цихумов прийшло розуміння необхідності будувати економічні відносини в
СНД на ринковій основі, на дотриманні балансу інтересів, за принципомекономічної доцільності з урахуванням того, що політичні відмінності неповинні перешкоджати реінтеграції.

1994-1995 рр.. почався з підписання 24 вересня 1998 Договору простворення Економічного Союзу, яка проголосила в якості кінцевої метидобровільне відтворення на принципово нових ринкових засадах єдиногоекономічного простору, де вільно переміщаються товари, капітал іробоча сила. Почався інтенсивний спільний пошук швидкого виходу зекономічної кризи. Спочатку була зроблена спроба, втім,безуспішна, створення єдиної рублевої зони. Потім були прийняті десятки ісотні інших інтеграційних документів. Найважливіші з них --міжурядові угоди про формування зони вільної торгівлі, про
Платіжному союзі, підтримки виробничої кооперації підприємств ігалузей країн СНД, створення транснаціональних господарських і фінансовихструктур, про співробітництво у галузі інвестицій та проведенняантимонопольної політики. 21 жовтня 1994 був заснований
Міждержавний економічний комітет, вперше в історії СНД наділенимконтрольно-розподільчими функціями і володіє повноваженнями дляприйняття рішень, обов'язкових для виконання всіма учасницями СНД, і длязастосування санкцій.

Важливою подією стало і укладення Росією, Білоруссю і
Казахстаном потрійного митного союзу.

Пожвавленню інтеграції та посилення доцентрових тенденцій увзаєминах країн СНД сприяли такі політичні події, якув'язнений в Ташкенті з ініціативи президента Узбекистану І. Карімова
Договір про колективну безпеку країн-учасниць СНД, висунутапрезидентом Казахстану Н. Назарбаєвим ідея утворення Євразійського союзу іінші.

1996-1997 рік бере свій початок з проголошених у березні-квітні 1996року нових інтеграційних ініціатив, які чітко позначили багатояруснуструктуру взаємодії суверенних держав, що відрізняються один від одногорізними рівнями реформування економіки і соціальної сфери. У цюбагатоярусну структуру входять:структура Росія - Білорусь як найбільш глибока форма Співтовариства ззагальними наднаціональними, в тому числі політичними органами управління;структура Росія - Білорусь - Казахстан - Киргизстан, покликана статипоглибленої перш за все економічної інтеграційної формою, що базуєтьсяна Митний і платіжна спілка;структура країн-учасниць СНД як склалася після розпаду СРСРміждержавне об'єднання 12 колишніх республік СРСР;

Взагалі в залежності як будують держави колишнього СРСР своївідносини з Росією, в СНД можна виділити кілька груп держав. Додержавам, які у коротко-і середньостроковому плані критичнозалежать від зовнішньої допомоги, насамперед російської, відносяться Вірменія,
Білорусь і Таджикистан. Другу групу утворюють Казахстан, Киргизстан,
Молдова та Україна, які також суттєво залежать від співпраці з
Росією, але відрізняються більшою збалансованістю зовнішньоекономічнихзв'язків. До третьої групи держав чия економічна залежність від зв'язківз Росією помітно слабше і продовжує знижуватися, входять Азербайджан,
Узбекистан і Туркменістан, останній представляє особливий випадок, оскількиця країна не має потреби в російському ринку, але повністю залежить відсистеми експортного газопроводу, який проходить по російській території. [3]

Реально, як видно, в даний час СНД перетворилося в рядсубрегіональних політичних альянсів та економічних угруповань.
Формування орієнтованих на Росію угруповань Союзу Білорусії і РФ,
Спільноти Білорусії, Казахстану, Киргизії і Росії, а також Центрально -азіатській (Узбекистан, Казахстан, Киргизія), Східноєвропейської (Україна,
Молдавія) без участі Росії - це більшою мірою вимушені діївлади, ніж закономірні слідства продуманої політики новихдержав. [4]

Що стосується України, то її позиція багатьма критикується, що вонанамагається будувати свої відносини тільки на чистих економічних зв'язках,підтримуваних на двосторонній основі, що Україна не враховує реальногостатусу Росії в СНД і тому неспроможна. Росія не може відмовитисявід ролі інтегратора СНД як найбільша республіка колишнього СРСР, яккраїна, найбільш багата матеріальними ресурсами, найважливішими для всіхчленів СНД, і тому природно, Росія, роль такого інтегратора, неможе в односторонньому порядку надавати Україні такі самі привілеї йпереваги, які вона надає, наприклад, Білорусі, Казахстану абоіншим країнам, які увійшли з нею в Митний союз. [5]

Ефективна інтеграція в СНД може і повинна здійснюватисяпоступово, поетапно, одночасно зі зміцненням ринкових засад івирівнюванням умов господарської діяльності у кожній з країн СНД наоснові узгодженої концепції виходу із загальної економічної кризи.

Справжня реінтеграція можлива лише на основі добровільної, у мірудозрівання об'єктивних умов. Економічні, соціальні та політичніцілі, які сьогодні мають на держави СНД, нерідко різні, часомсуперечливі, що випливають зі сформованого розуміння національних інтересіві - не в останню чергу - з інтересів тих чи інших елітних груп. [6]

Основою міжнародної економічної інтеграції, є, в першучергу, відповідний рівень економічного розвитку. Томунайвищого рівня зрілості економічна інтеграція досягла у групіпромислово розвинених країн, у першу чергу в Західній Європі. Саметут успішно функціонує Європейський Союз - єдине покиоб'єднання держав, розвиток інтеграційних процесів, в якому,послідовно пройшло чотири фази (зона вільної торгівлі, митнийсоюз, спільний ринок, економічний союз), вже сьогодні можна говорити простворення валютного союзу - найвищому щаблі міжнародної економічноїінтеграції. І, безумовно, етапи формування, еволюції ЄС, йогоорганізаційно-правова побудова, сфери діяльності, механізми прийняттярішень і забезпечення їх виконання є унікальним досвідом для будь -або міжнародних інтеграційних об'єднань, і для СНД в тому числі.

Міжнародні економічні зв'язки країн Західної Європи завждивідрізнялися високою інтенсивністю. У повоєнні роки розвитку туткооперації допомогли транснаціональні корпорації (ТНК). У Західній Європівиникла необхідність консолідації західноєвропейської еліти на власнійоснові. З цією метою в рамках створеного в 1949 році Ради Європи булозроблено ряд проектів регіональної інтеграції - від об'єднань у межахокремих видів промисловості до величезних проектів західноєвропейськоїфедерації. За таким з одних проектів ( "план Шумана") у 1951 році бувпідписаний Паризький договір про створення Європейського об'єднання вугілля і сталі
(ЄОВС) у складі Франції, ФРН, Італії, Бельгії, Нідерландів, Люксембургу зорганізацією не тільки спільного ринку чотирьох продуктів промисловості (вугілля,заліза, сталі і металу), а і загального регулювання обсягів випускупродукції, рівня цін, інвестиційних програм і раціональноговикористання робочої сили. Цей договір набув чинності в 1953 році. ЕОУСконтролювало 60% виплавки сталі і 50% видобутку вугілля у Західній Європі.

У 1956 році в ЄОВС виник план переробити цієї організації на зонувільної торгівлі, але розбіжності між країнами, особливо між Англією і
Францією, призвели до створення в березні 1957 року в Римі лише шістьма (з 17країн-членів на той час ЕОУС Римської сепаратної домовленості про створення
Європейського Економічного Співтовариства (ЄЕС) - "Спільного ринку, зперспективною програмою економічної і політичної інтеграції. Кінцевоюметою ЄЕС було проголошено створення Сполучених Штатів Західної Європи.
Одночасно в Римі було засновано Європейське Співтовариство атомної енергії
(Євроатом), метою якого було створення ще одного галузевого ринку,об'єднання ресурсів атомної енергії та атомної промисловості. У цей час
Великобританія, яка ще не приєдналася до ЄЕС, організувала
Європейську асоціацію вільної торгівлі (ЄАВТ) в кількості 7 держав.

У 1967 році відбувається об'єднання органів управління ЄОВС, ЄЕС і
Євроатому, створюється триєдина організація з офіційною назвою
Європейські Співтовариства або Європейське Співтовариство. У 1973 році
Великобританія і Данія вийшли з ЄАВТ та приєдналися до ЄС. Португаліязробила те ж саме в 1986 році. Але до ЄАВТ прийшли три інших держави іця організація знову стала семічленой - Австрія, Фінляндія, Ісландія,
Ліхтенштейн, Норвегія, Швеція і Швейцарія. Ідея створення ЄАВТ була встворення торгівлі між країнами, але без об'єднання влади та створенняофіційних інститутів, уповноважених вести законодавчу діяльність,як це зроблено у ЄЕС.

У 1984 році ЄАВТ і ЄЕС домовились створити єдиний економічнийпростір і розширити співпрацю в галузях, як економіка, валютна тапромислова, охорона навколишнього середовища, рибальство, транспорт. При цьому
ЄАВТ взяла всі пільги та торговельні прибутки від членства у Європейському
Співтоваристві, але не брала участь в роботі інститутів ЄС. Ця домовленістьвступила в силу з 1 грудня 1994 року. Швейцарія була єдиною з країн -членів ЄАВТ, яка не приєдналася до цієї домовленості, оскількинаціональний референдум Швейцарії відхилив її. Три держави ЄАВТ
Австрія, Фінляндія та Швеція - стали повноправними членами ЄС у грудні 1995року, зупинив своє членство у ЄАВТ. Європейський економічний простір,створений цією домовленістю, - це більше ніж просто економічна зона;він зводить на держави-членів ЄАВТ принцип чотирьох свобод ЄС --вільний рух товарів, послуг, капіталу і населення.

Крім перерахованих країн, у 1973 році до ЄС приєдналася Ірландія,в 1981 році - Греція, в 1986 році - Іспанія, і в складі ЄС стало 15держав.

У своєму інтеграційному розвитку Європейське Співтовариство пройшло рядеволюційних етапів, основою яких була лібералізація економіки. Розвитокспівробітництва в ЄОВС і Євроатому підштовхнув держави до зняття багатьохбар'єрів, які не давали розширитися торгівлі між ними, а такожпроведення політики регулювання зовнішньоторговельної діяльності. Був створений
Митний союз. У період 1958-1969 років формувався спільний ринок.
Митний збір у спільній торгівлі держав-членів поступовозменшувалася, і вже в 1962 році були в основному ліквідовані кількісніобмеження товарообміну, одночасно національні митні тарифиробилися єдиним тарифом. Єдиний тариф держави-члени почали застосовувати з
1968 одночасно зняття мит всередині ЄС.

У цей же період в межах "Спільного ринку" відбувався процесформування спільної сільськогосподарської політики, прийнятої під натиском
Франції, зацікавленої в розширенні збуту своєї сільськогосподарськоїпродукції, а також сформований механізм торгівлі (протекціоністський) зтретіми країнами.

Загальна митна політика зробила створення в 1970-х роках власнихфондів Співтовариства, головним чином за рахунок приходу від митних виплат ікомпенсаційних зборів, які стягувалися при імпорті товарів з третіхкраїн.

Важливим елементом інтеграції стало створення Європейської валютноїсистеми (ЄВС), яка почала діяти з березня 1979 року, і передякої були поставлені наступні завдання: 1) досягнення валютноїстабільності в рамках ЄС; 2) спрощення кон?? ергенціі процесівекономічного розвитку;

3) забезпечення стратегії збільшення в умовах стабільності; 4) стабілізація міжнародних валютних та економічних взаємовідносин.

Базовим елементом ЄВС було запровадження розрахункової валютної одиниці ЕКЮ. < p> Тому, країнам ЄС вдалося побороти криза початку 80-х років. Післяподолання інфляції у 80-і роки були зняті обмеження у фінансовихопераціях, і в 1990 році було введено режим вільного руху капіталів.

В 1985 році було підписано програму подальшого розвитку
Європейського Співтовариства і перероблено його на Європейський Союз ( "Європа безкордонів "), а потім і досягнення повної інтеграції. Ця програма набувчинності з 1987 року, як Єдиний Європейський акт (або Маастрихтський договір) --договір створення економічного і валютного союзу, про політичнуспільної роботи. Формування нових інституційних структур.

з 1 листопада 1993 року Європейське Співтовариство перейшло в нову стадіюекономічної інтеграції рішенням держав-членів, і стало називатися
Європейським Союзом. У рамках ЄС планується перехід і до політичноїінтеграції - створення нового надгосударства конфедеративного типу.
Поступово ЄС приймає риси єдиної державності, контури якоїпроступають в економіці, політиці і в соціальній сфері.

Метою ЄС є створення умов вільного пересування в його межахтоварів, послуг, капіталів та робочої сили. У 1999 році був створений
Європейський центральний банк, створена єдина валюта - євро (яка з 1999рік ходить вже у чеках, банківських рахунках, а готівковим способом з 1 січня
2000 року), створюється організаційний і правовий механізми спільноїзовнішньою політики загрози держав-членів ЄС. А взагалі введення євроозначає, що вперше після століть панування американського долараз'явилася на міжнародно-фінансових ринках єдина європейська валюта,яка, будемо сподіватися, зможе протистояти йому і США чекає одне знайбільш серйозних в її історії потрясінь. [7] Таким чином, базуючись насвітовому досвіді, окремо, на досвіді ЄС, можна виділити 5 рівнівінтеграційного процесу: 1) зона вільної торгівлі, в рамках якоїліквідуються митні і кількісні обмеження між державами -членами інтеграції; 2) Митний союз, в рамках якого ліквідуютьсярізні дискримінації у сфері переміщення товарів всередині союзу іформується загальна митна політика відносно держав-членів; 3)спільний ринок, де поряд з товарними ліквідуються ще обмеженняпереміщення факторів виготовлення; 4) економічний союз як форма загальногоринку, яка базується на гармонізації національних економічнихполітик для ліквідації дискримінації у сфері вільного пересуваннятоварів; 5) валютний союз та економічну інтеграцію, яка утворена науніфікації монетарної, фіскальної, соціальної і антициклічність політики тастворення наднаціональних органів, уповноважених приймати за держави -члени обов'язкові рішення.

Звичайно, приклад ЄС дуже цікавий, але на жаль, досвід європейськоїінтеграції, її форми, методи, як правило, сліпо, а отже формальнокопіюються "архітекторами" СНД, що аж ніяк не сприяє подоланнютупикової ситуації в СНД. Очевидна безперспективність механічногоперенесення досвіду ЄС на країни СНД. [8]

В основу реінтеграції колишніх республік СРСР в умовах ринку ізатвердження нового економічного імперативу повинні бути покладені наступніпринципи:забезпечення духовного та морального єдності народів при максимальномузбереженні суверенітету, політичної незалежності та національноїсамобутності кожної держави;забезпечення єдності громадянського правового, інформаційного та культурногопростору;добровільність участі в інтеграційних процесах і повну рівноправністькраїн-учасниць СНД;опора на власний потенціал і внутрішні національні ресурси,виняток утриманства в економічній і соціальній сферах;взаємовигідність, взаємодопомогу і кооперація в економіці, включаючи створенняспільних фінансово-промислових груп, транснаціональних економічнихоб'єднань, єдиної внутрішньої платіжно-розрахункової системи;об'єднання національних ресурсів для реалізації спільних економічних інауково-технічних програм, непосильних для окремо взятих країн;безперешкодний рух робочої сили і капіталу;вироблення гарантій взаємної підтримки співвітчизників;гнучкість формування наднаціональних структур, що виключають тиск накраїни СНД або домінуючу роль однієї з них;об'єктивна зумовленість, узгоджена спрямованість, правовасумісність що проводяться в кожній країні реформ;поетапність, разноярусность і різношвидкісної характер реінтеграції,неприпустимість її штучного формування;абсолютна неприйнятність ідеологізації інтеграційних проектів.

Політичні реалії на пострадянському просторі настільки строкаті,багатоманітним та контрастні, що важко, та й неможливо запропонувати якусьщо влаштовує всіх концепцію, модель або схему реінтеграції.

Зовнішня політика Росії в ближньому зарубіжжі повинна бутипереорієнтована з прагнення посилити успадковану від СРСР залежністьвсіх республік від центру на реалістичну й прагматичну політикуспівпраці, зміцнення суверенітету нових держав.

У кожного нової незалежної держави своя модель політичноїсистеми та інтеграції, свій рівень розуміння демократії та економічнихсвобод, свій власний шлях до ринку і входження у світове співтовариство.
Потрібно знайти механізм міждержавної взаємодії перш за все векономічній політиці. В іншому випадку розрив між сувереннимикраїнами буде збільшуватися, що загрожує непередбачуваними геополітичниминаслідками.

Очевидно, що найближче завдання - це відновлення життєвонеобхідних зруйнованих міждержавних зв'язків у сфері економіки длявиходу з кризи та економічної стабілізації, тому що ці зв'язки єодним з найважливіших чинників зростання ефективності та добробуту народу.
Далі можуть наслідувати різні сценарії та варіанти економічної таполітичної інтеграції. Готових рецептів немає. Але сьогодні видно деякішляхи майбутнього облаштування Співдружності:
1) економічний розвиток при взаємодії з іншими країнами СНД переважно на двосторонній основі. Найбільш чітко такого підходу дотримується Туркменістан, який не підписав Договір про економічний союз, але в той же час активно розвиває двосторонні відносини. Наприклад, укладено і успішно здійснюється стратегічне Угода РФ про принципи торгово-економічного співробітництва до 2000 року. До цього варіанту більше схиляються Україна та Азербайджан;
2) створення регіональних інтеграційних блоків у рамках СНД. Це насамперед стосується трьох (націонал) центрально-азіатських держав -
Узбекистану, Казахстану і Киргизії, що прийняв і реалізують ряд важливих субінтеграціонних угод;
3) глибока інтеграція принципово нового типу на ринковій основі з урахуванням балансу інтересів великих і малих держав. Це - ядро СНД у складі Росії, Білорусії, Казахстану та Киргизії.

Який з цих варіантів виявиться більш реалізованим, залежить від того,наскільки візьмуть гору міркування економічної доцільності.
Оптимальне поєднання цих напрямків у різних конфігураціяхекономічної інтеграції при зміцненні політичної незалежності ізбереження етичної унікальності нових суверенних держав - єдинорозумна і цивілізована формула подальшого пострадянського простору.

Незважаючи на розбіжність у національних законодавчих системах ірізний рівень економік і політичних орієнтирів, інтеграційні ресурсизберігаються, є можливості для їх вирішення і поглиблення.
Різношвидкісної розвиток держав зовсім не є непереборноюперешкодою для їх тісної взаємодії, оскільки поле інтеграційнихпроцесів і вибір інструментів дуже широкі.

Життя показала безглуздість об'єднань без урахування регіональної,національної, економічної та соціальної специфіки кожного учасника
Співдружності. Тому все більш предметно обговорюється пропозиціяреорганізувати Виконавчий Секретаріат СНД у своєрідний орган Радиглав держав, маючи на увазі залишити за ним опрацювання головним чиномполітичних питань Співдружності. Економічні ж проблеми покласти на
МЕК (Міждержавний економічний комітет), зробивши його інструментом
Ради глав урядів і наділивши його більшими, ніж зараз повноваженнями.

Загострена соціально-економічна ситуація в усіх країнах
Співдружності, загроза подальшого скочування вниз, як це не парадоксально,мають свою позитивну сторону. Це змушує замислюватися про відмову відполітизованих пріоритетів, підштовхує до кроків, пошуку більшефективних форм співпраці. [9]

Останнім часом низка держав-учасників СНД і Європейський Союзрозширили взаємодію шляхом розвитку та підвищення рівня політичноїдіалогу, економічних, культурних та інших зв'язків. Важливу роль у цьомузіграли двосторонні угоди про партнерство і співробітництво між
Росією, Україною, іншими країнами Співдружності та Європейським Союзом, атакож діяльність спільних міжурядових та міжпарламентськихінститутів. Новий позитивний крок у цьому напрямку - рішення ЄС від 27Квітень 1998 про визнання ринкового статусу російських підприємств,експортують продукцію в країни ЄС, виключення Росії зі списку країн зтак званої державної торгівлею та внесення відповіднихзмін до антидемпінговий регламент ЄС. На черзі аналогічні заходи ввідносно інших країн Співдружності. [10]

Що стосується України, то вона поряд з іншими колишніми суб'єктами
СРСР, висловлює беззастережне намір інтегруватися в європейськіструктури, готова заради цього зв'язати себе, будь-якими соціальними, фінансовими,правовими зобов'язаннями. Мабуть, справа не в тому, що там сите життя,хоча і це важливо, оскільки таке життя могла вийти лише вумовах розвинених демократичних інститутів. Головне в тому, що згаданіінститути створювалися в умовах поваги людини і людськихцінностей. Інтеграція України до європейських структур неможлива безз'ясування тих правил, за якими живе Європа. [11]

Ряд схвалених нормативних актів (в першу чергу, Указ Президента
України від 11 червня 1998 року "Про затвердження стратегічної інтеграції
України до Європейського Союзу ", а також від 24 лютого 1998 року -" Прозабезпечення виконання Угоди про партнерство і співробітництво між
Україною та ЄС і вдосконалення механізму співробітництва з ЄС), робота
МЗС України та інших органів виконавчої влади України останнімчас, створення спеціального органу в економічній і соціальній інтеграціїдо ЄС - Національного агентства України з питань розвитку та європейськоїінтеграції - до ЄС - Національного агентства України з питань розвитку таєвропейської інтеграції - не залишили сумнівів щодо серйозності намірів
України асоціюватися з Євросоюзом. Але разом з тим, другий Саміт
Україна - Європейський Союз, який відбувся 16 жовтня 1998 року в Відні,показав, що Євросоюз ще не готовий на даному етапі адекватно відреагуватина запит України щодо набуття асоційованого членства в ЄС. Такожне було дано однозначної відповіді на інші принципово важливі пропозиціїукраїнської сторони - щодо залучення України до роботи Європейської
Конференції, спільної зовнішньої політики і політичної безпеки. [12]

Будь-які багатосторонні інтеграційні проекти поки що не маютьпід собою реальних політико-економічних основ і їх реалізація у найближчійперспективу неможливе. Тому СНД потрібно зберегти як структуру, в рамкахякої є можливість здійснювати необхідну координацію економічноїполітики країн СНД, забезпечувати відповідні умови товарообміну,цивілізованим шляхом вирішувати спірні проблеми і вирішувати конфліктніситуації.

Останній фінансова криза в Росії, також є переконливимаргументом на користь цієї позиції. Поки що економічна ситуація вдержавах Співдружності не набуде постійної позитивної динаміки, несформуються остаточно всі аспекти нового, ринкового устрою,демократичного суспільства, будь-яка масштабна інтеграція цих країн лишепризведе до ланцюгової реакції негативних явищ і на цій основі - допоглиблення загальної економічної кризи, наслідком якого може статиі кризу політичну.

Список використаної літератури:

1. Гудима Б. Дорогою до спільного дому. Стосунки між Україною та
Європейським Союзом у світі набуття чинності Угоди про партнерство та співробітництво між Україною та ЄС// Політика і час. - 1998. - № 5.
2. Журавка Ф. Євро - нова валюта Європейського Економічного і Валютного
Союзу// Банківська справа. - 1999. - №
3. Журавка Ф. Євро - нова валюта Європейського Економічного і Валютного
Союзу// Банківська справа. - 1999. - №
4. Золотухіна Т. Інтеграційні процеси в Європі: введення єдиної валюти
// Питання економіки. - 1998. - № 9.
5. Іванов І. Розширення Євросоюзу: сценарій, проблеми. Наслідки//
Світова економіка та міжнародні відносини. - 1998. - № 9.
6. Зіядуллаев Н. Союз незалежних держав: дезінтеграція і реінтеграція
// Суспільство й економіка. - 1998. - № 2.
7. Зіядуллаев Н. СНД - сучасний стан та перспективи// Економіст. -
1998. - № 3.
8. Іларіонов В. Розвиток економіки в умовах незалежності/В кн.
№ Білорусь, Росія, Україна - досвід та проблеми інтеграції, міжпарламентська конференція ". - Київ, 1999.
9. Козик Л., Кохно П. Процеси економічної інтеграції держав СНД//
Економіст. - 1998. - № 2.
10. Кузнецова Л., Кузьменко В. З позицій обмеженого оптимізму// Політика і час. - 1998. - № 9.
11. Любсько М. (Євстигнєєв В. Р. Валютно-фінансова інтеграція в ЄС і СНД.
Порівняльний аналіз) - Москва, 1998// Питання економіки. - 1998. - № 8.
12. Маштабей В. Курс на інтеграцію. До підсумків Другого саміту України в
Європейський Союз. - 1998. - № 10. - С.10, 13.
13. Орієнтири міжнародного співробітництва країн СНД/За матеріалами
Петербурзького економічного форуму 1998// Економіст. - 1998. - №
10.
14. Проблеми входження України до Європейського правового простору/Под ред. С. В. Ківалова. - Одесса, 1999.
15. Резнікова О. Модернізація Росії та взаємодія в СНД// Світова економіка та міжнародні відносини. - 2000. - № 3.
16. Тіммерманн Х. Процеси дезінтеграції і реорганізації СНД// Світова економіка та міжнародні відносини. - 1998. - № 4.
17. Черковец О. Європейський Союз - уроки інтеграції// Економіст. - 1998. -
№ 10.
18. Чистяков Є., Шульга В. Інтеграційний потенціал СНД і його роль у розвитку світогосподарських зв'язків// Економіст. - 1998. - № 6.

-----------------------< br>[1] Козик Л. Процеси економічної інтеграції держав СНД// Економіст.
- 1998. - № 2. - С.77.
2 Кузнецова Л., Кузьменко В. З позицій обережного оптимізму// Політика ічас, № 9, 1998, с.17
[2] Рєзнікова О. Модернізація Росії та взаємодія в СНД// Мироваяекономіка та міжнародні відносини. - 2000. - № 3. - С.61.
[3] Зіядуллаев Н. СНД-сучасний стан та перспективи// Економіст.
1998, 3
[4] Іларіонов В. Розвиток економіки в умовах незалежності// В кн.
"Білорусь, Росия, Україна - досвід та проблеми інтеграції, міжпарламентськаконференція ". - К., 1999.
[5] Зіядуллаев Н. Союз незалежних держав: дезінтеграція і реінтеграція
//Суспільство й економіка. - 1998.
- - № 2. - С. 195.

[6] Див Журавка Ф. Європейський Економічний і Валютний Союз// Банківськасправа. - 1999. - № 5. - С.54.
Див ЖуравкаФ. Євро - нова валюта Європейського Економічного і Валютного
Союзу// Банківська справа. - 1999. - № 4. - С.38.

Див Золотухіна Т. Інтеграційні процеси в Європі: введення єдиноївалюти// Питання економіки. - 1998. - № 9. - С. 121-135.
[7] Любсько М. - (Євстигнєєв В. Р. Валютно-фінансова інтеграція в ЄС і СНД)
Порівняльний аналіз. - Москва, 1998 Питання економіки. - 1998. - № 8. -
С. 151.
[8] Зіядуллаев Н. СНД - сучасний стан та перспективи// - Економіст.
- 1998. - С. 90.
[9] Орієнтири міжнародного співробітництва країн СНД/За матеріалами
Петербурзького економічного форуму 1998// - Екооміст. - 1998. - № 10.
- С. 11.
[10] Проблеми входження України до Європейського правового простору./Подред. С. В. Ківалова. - Одеса.
- 1999. - С. 64.

[11] Див Маштабей В. Курс на інтеграцію. До підсумків Другого Саміту
України - Європейський
Союзу// Політика і час. - 1998. - № 10. --С.10. 13.