Постанова Верховної Ради України
«Про Державний герб України»
(витяг)
Верховна Рада України постановляє:
1 . Затвердити тризуб як малий герб України, вважаючи його головнимелементом великого герба України ...
Голова Верховної Ради України І. Плющ
м. Київ, 19 лютого 1992 року
Державний прапор України
На пропозицію Президента України Л. М. Кравчука 28 січня 1992 рокусесія Верховної Ради більшістю голосів прийняла постанову про Державнийпрапор України. Ним став національний синьо-жовтий стяг.
Укрінформ, січень 1992 року
Указ президії Верховної Ради України
(витяг)
Президія Верховної Ради України постановляє:
1. Затвердити музичну редакцію Державного гімну України, автором музикиякого є М. М. Вербицький ...
Голова Верховної Ради України І. Плющ м. Київ, 15 січня 1992 року
ГІМН УКРАЇНИ
Ще не вмерла України
Ні слава, ні воля.
Ще нам, браття українці,
усміхнеться доля.
Згинуть наші воріженьки
Як роса на сонці,
Запануєм і ми, браття,
У своїй сторонці.
Приспів:
Душу й тіло ми положим
За нашу свободу,
І покажем що ми, браття,
Козацького роду.
Станем, браття, всі за волю
Від Сяну до Дону.
В ріднім краї панувати
Не дамо нікому.
Чорне море ще всміхнеться,
Дід Дніпро зрадіє,
Ще на нашій Україні
Доленька наспіє.
КОНСТИТУЦІЯ УКРАЇНИ
(витяг)
Стаття 1. Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна,правова держава.
Стаття 2. Суверенітет України поширюється на всю її територію.
Україна є унітарною державою.
Територія України в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканою.
Стаття 3. Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканістьі безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованістьдіяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність.
Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язкомдержави.
Стаття 4. В Україні існує єдине громадянство. Підстави набуття іприпинення громадянства України визначаються законом.
Стаття 21. Усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах.
Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними.
Стаття 23. Кожна людина має право на вільний розвиток своєїособистості, якщо при цьому не порушуються права і свободи інших людей, тамає обов'язки перед суспільством, в якому забезпечується вільний івсебічний розвиток її особистості.
Стаття 24. Громадяни мають рівні конституційні права і свободи та єрівними перед законом.
Стаття 25. Громадянин України не може бути позбавлений громадянства іправа змінити громадянство.
Громадянин України не може бути вигнаний за межі України або виданийіншій державі.
Стаття 27. Кожна людина має невід'ємне право на життя.
Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя. Обов'язок держави --захищати життя людини.
Кожен має право захищати своє життя і здоров'я, життя і здоров'я іншихлюдей від протиправних посягань.
Стаття 28. Кожен має право на повагу до його гідності.
Ніхто не може бути підданий катування, жорстокому, нелюдському аботакому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню.
Жодна людина без її вільної згоди не може бути підданна медичним,науковим чи іншим дослідам.
Стаття 29. Кожна людина має право на свободу та особистунедоторканість.
Ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як завмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановленихзаконом.
Стаття 30. Кожному гарантується недоторканість житла.
Не допускається проникнення до житла чи до іншого володіння особи,проведення в них огляду чи обшуку інакше як за вмотивованим рішенням суду.
Стаття 31. Кожному гарантується таємниця листування, телефонних розмов,телеграфної та іншої кореспонденції. Винятки можуть бути встановлені лишесудом у випадках, передбачених законом, з метою запобігти злочинові чиз'ясувати істину під час розслідування кримінальної справи, якщо іншимиспособами одержати інформацію неможливо.
Стаття 35. Кожен має право на свободу світогляду і віросповідання. Цеправо включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідуватиніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійнікульти і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність.
Церква і релігійні організації в Україні відокремлені від держави, ашкола - від церкви. Жодна релігія не може бути визнана державою якобов'язкова.
Ніхто не може бути увільнений від своїх обов'язків перед державою абовідмовитися від виконання законів за мотивами релігійних переконань. Уразі, якщо виконання військового обов'язку суперечить релігійнимпереконанням громадянина, виконання цього обов'язку має бути заміненеальтернативною (невійськовою) службою.
Стаття 40. Усі мають право направляти індивідуальні чи колективніписьмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади,органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів,що зобов'язані розглянути звернення і дати обгрунтовану відповідь увстановлений законом строк.
Стаття 41. Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатисясвоєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.
Конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду увипадках, обсязі та порядку, встановлених законом.
Стаття 43. Кожен має право на працю, що включає можливість зароблятисобі на життя працею, яку він вільно обирає, або на яку вільнопогоджується.
Використання примусової праці забороняється. Не вважається примусовоюпрацею військова або альтернативна (невійськова) служба, а також робота числужба, яка виконується особою за вироком чи іншим рішенням суду абовідповідно до законів про воєнний і про надзвичайний стан.
Стаття 49. Кожен має право на охорону здоров'я, медичну допомогу тамедичне страхування.
Охорона здоров'я забезпечується державним фінансуванням відповіднихсоціально-економічних, медико-санітарних і оздоровчо-профілактичнихпрограм.
Стаття 55. Права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чибездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування,посадових і службових осіб.
Стаття 68. Кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції
України та законів України, не посягати на права і свободи, честь ігідність інших людей.
Незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності.
Стаття 75. Єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент -
Верховна рада України.
Стаття 102. Президент України є главою держави і виступає від її імені.
Президент України є гарантом державного суверенітету, територіальноїцілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини ігромадянина.
Стаття 113. Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органіввиконавчої влади.
Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією ізаконами України, актами президента України.
Стаття 124. Правосуддя в Україні здійснюється виключно судами.
Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органамичи посадовими особами не допускаються.
Стаття 160. Конституція України набуває чинності з дня її прийняття.
Стаття 161. День прийняття Конституції України є державним святом -
Днем Конституції України.
Прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України
28 червня 1996 року
| встановлена Законом ЧАСТИНА СТРОКУ |
| |
| |
| |
| |
| |
| |
| |
| 1/3 |
| 1/2 |
| |
| 2/3 |
| |
| |
| |
| |
| |
| |
| |
ПІЛЬГИ ЗАСУДЖЕНИХ,
УМОВИ ТА ПОРЯДОК
ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ
| Умовно-дострокового звільнення |
| (ст. 52 Кримінального кодексу України) |
| |
| Умовно-дострокове звільнення від покарання або заміна невідбутої частини покарання |
| більш м'яким покаранням може бути прімінено до засудженого лише в тому випадку, якщо |
| він зразковою поведінкою і сумлінним відношенням до праці довів своє виправлення. |
| |
| До засуджених на строк до 3-х років за умисні злочини. |
| До засуджених за злочини, що скоєні з необережності |
| До засуджених за умисні злочини на строк більше 3-х років. |
| До засуджених які раніше відбували покарання за умисний злочин і до погашення або |
| зняття судимості знову скоїли умисний злочин, за який вони засуджені до позбавлення |
| волі. |
| До засуджених, які скоїли під час відбування покарання в місцях позбавлення волі |
| умисний злочин, за який вони засуджені до позбавлення волі |
| ВТК-поселення |
| (ст. 46 Виправно-трудового кодексу України) |
| |
| В порядку, встановленому ст. 410 КПК України, засуджені, які твердо стали на шлях |
| виправлення, можуть бути представлені до переведення для подальшого відбуття |
| покарання до колонії-поселення. |
| |
| З ВТК загального та посиленого режиму. |
| З ВТК суворого режиму. |
| |
| Перелічені у ч. 6 ст. 52 КК України, а саме: засуджені за статтями 79 ч. 2; 80 ч. 2; |
| 861, крім скоєного шляхом розбою; 117 ч. 3, 165 ч. 2, 166 ч. 2, 3; 168; 169 ч. 2; |
| 170 ч. 2; 2283; 2291 ч. 2, 3; 2292 ч. 2; 2294 ч. 2; 22912 ч. 2; 22915 ч. 2, 3; 22917 |
| ч. 2, 3; 22919 ч. 2, 3; 22920 ч. 2, 3; 254 п. «б», «в»; 2542 п. «б», «в», «г»; 2543 |
| п. «Б», «в». |
| |
| |
| 3/4 |
| |
| |
| |
| До засуджеінх за статтями 79 ч. 2; 80 ч. 2; 861, крім скоєного шляхом розбою; 117 ч. |
| 3; 165 ч. 2, 166 ч. 2, 3; 168; 169 ч. 2, 170 ч. 2; 2283; 2291 ч. 2, 3; 2292 ч. 2; |
| 2294 ч. 2; 22912 ч. 2; 22915 ч. 2, 3; 22917 ч. 2, 3; 22919 ч. 2, 3; 22920 ч. 2, 3; |
| 254 п. «б», «в»; 2542 п. «б», «в», «г»; 2543 п. «б», «в». |
| |
| Не застосовується |
| Умовно-дострокового звільнення |
| (ст. 521 Кримінального кодексу України) |
| |
| До особливо небезпечних рецидивістів. |
| До осіб засуджених за ст. 58-60, 62, 63, 631. |
| До осіб засуджених за ст. 69; 691; 86 ч. 2, 142 ч. 2, 3; 811, скоєне шляхом розбою; |
| 93, 94, 96, 234 п. «в», крім вбивства при перевищенні меж необхідної оборони або у |
| стані сильного душевного хвилювання; 101 ч. 2, 3; 1894 ч. 2; 117 ч. 4; 1231; 1876; |
| 1901; 206 ч. 3; 2172; 2173 ч. 3, 223 ч. 2; 2292 ч. 3; 22949 ч. 3. |
| До осіб, яким покарання у вигляді страти замінено позбавленням волі у порядку |
| помилування або амністії. |
| До осіб, які раніше більше двох разів засуджувалися до позбавлення волі за умисні |
| злочини, якщо судимість за попередній злочин не знята або не погашена у |
| встановленому законом порядку. |
| До осіб, які раніше звільнялися з місць позбавлення волі до повного відбуття |
| призначеного судом строку покарання умовно-достроково або умовно з обов'язковим |
| залученням до праці та знову скоїли умисний злочин протягом невідбутої частини |
| покарання або обов'язкового строку роботи. |
| |
| |
| |
| |
| |
| НЕ ПІДЛЯГАЮТЬ ПЕРЕВЕДЕННЯ |
| ДО ВТК-поселення |
| (ст. 46 ч. 2 Виправно-трудового кодексу України) |
| |
| Особи, щодо яких не застосовується умовно-дострокове звільнення від покарання, |
| передбачене статтею 521 КК України. |
| Особи, які не пройшли призначене судом примусове лікування від алкоголізму або |
| наркоманії, а також ті, що не пройшли повний курс лікування венеричною |
| захворювання, активної форми туберкульозу, психічного розладу. |
| Особи, які раніше відбували покарання у колоніях-поселеннях або у вигляді умовного |
| звільнення з місць позбавлення волі з обов'язковим залученням до праці, але за |
| умисні порушення вимог режиму були переведені у виправно-трудові колонії того виду |
| режиму, який їм раніше був призначений судом. |
| |
| |
| |
| |
ЗАКОН УКРАЇНИ
ПРО АДМІНІСТРАТИВНИЙ
нагляду за особами, звільненими з місць
ПОЗБАВЛЕННЯ ВОЛІ
(витяг)
Розділ 1
ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ
Стаття 1. Поняття адміністративного нагляду.
Адміністративний нагляд - це система тимчасових примусовихпрофілактичних заходів спостереження і контролю за поведінкою окремих осіб,звільнених з місць позбавлення волі, що здійснюються органами внутрішніхсправ.
Стаття 2. Завдання адміністративного нагляду.
Адміністративний нагляд встановлюється з метою запобігання вчиненнюзлочинів окремими особами, звільненими з місць позбавлення волі, іздійснення виховного впливу на них.
Стаття 3. Особи, щодо яких встановлюється адміністративний нагляд.
Адміністративний нагляд встановлюється щодо повнолітніх осіб: а) визнаних судами особливо небезпечними рецідівістамі; б) засуджених до позбавлення волі за тяжкі злочини або засуджених два ібільше разів до позбавлення волі за умисні злочини, якщо під час відбуванняпокарання їх поведінка свідчила, що вони вперто не бажають стати на шляхвиправлення і залишаються небезпечними для суспільства; в) засуджених до позбавлення волі за тяжкі злочини або засуджених два ібільше разів до позбавлення волі за умисні злочини, якщо вони післявідбування покарання або умовно-дострокового звільнення від відбуванняпокарання, незважаючи на попередження органів внутрішніх справ,систематично порушують громадський порядок і права інших громадян, вчиняютьінші правопорушення.
Розділ 2
ПОРЯДОК ВСТАНОВЛЕННЯ, ЗДІЙСНЕННЯ ТА ПРИПИНЕННЯ АДМІНІСТРАТИВНОГО НАГЛЯДУ
Стаття 4. Підстави для встановлення адміністративного нагляду.
Підставами для встановлення адміністративного нагляду є: а) вирок суду, що набрав законної сили, - щодо осіб, зазначених упункті «а» статті 3 цього Закону; б) матеріали виправно-трудових установ - щодо осіб, зазначених у пункті
«Б» статті 3 цього Закону; в) матеріали органів внутрішніх справ - щодо осіб, зазначених у пункті
«В» статті 3 цього Закону.
Стаття 5. Порядок встановлення адміністративного нагляду.
Адміністративний нагляд встановлюється: щодо осіб, зазначених у пунктах «а» і «б» статті 3 цього закону, - усудовому засіданні одноособово суддею районного (міського) суду замісцезнаходженням виправно-трудової установи за поданням начальникавиправно-трудової установи; щодо осіб, зазначених у пункті «в» статті 3 цього закону, - в судовомузасіданні одноособово суддею районного (міського) суду за місцем проживанняособи, звільненої з місць позбавлення волі, за поданням начальника органіввнутрішніх справ.
Разом з поданням до суду надсилаються копія вироку та матеріали, щосвідчать про необхідність встановлення адміністративного нагляду завідповідною особою.
У судове засідання викликаються особа, щодо якої внесено подання провстановлення адміністративного нагляду, а за її клопотанням - і захисник, атакож представник органу, начальник якого вніс подання.
Розгляд питання починається доповіддю про зміст подання та матеріалів,що надійшли разом з ним, після чого заслуховуються пояснення осіб, якіз'явилися у судове засідання.
Постанова судді оскарженню не підлягає, але може бути опротестовано впорядку нагляду.
Постанова судді надсилається для виконання начальнику районного
(міського) відділу (управління) внутрішніх справ за місцем проживанняособи, щодо якої встановлено нагляд, у випадках, передбачених пунктами «а»і "б" статті 3 цього Закону, - начальнику виправно-трудової установи.
Адміністрація виправно-трудової установи постанову судді надсилає длявиконання органу внутрішніх справ за вибраним піднагляднім місцемпроживання в день його звільнення.
Стаття 6. Термін адміністративного нагляду.
Адміністративний нагляд встановлюється у визначеному статтею 5 цього
Закону порядку терміном від одного року до двох років і не можеперевищувати термінів, передбачених законом для погашення або зняттясудимості.
У разі, коли є підстава вважати, що особа, щодо якої встановленоадміністративний нагляд, залишається небезпечною для суспільства,адміністративний нагляд за поданням відповідного органу внутрішніх справможе бути продовжено у визначеному цим Законом порядку кожного разу ще нашість місяців, але не більше терміну, передбаченого законом для погашенняабо зняття судимості.
Термін адміністративного нагляду починається з дня оголошення особіпостанови судді про встановлення адміністративного нагляду.
Стаття 7. Порядок здійснення адміністративного нагляду.
Адміністративний нагляд здійснюється міліцією. Осіб, щодо якихвстановлено адміністративний нагляд, беруть на облік, фотографують, а уразі необхідності у них беруть відбитки пальців. Працівники міліціїзабов'язані систематично контролювати поведінку ціх осіб, запобігатипорушенням ними громадського порядку та прав інших громадян і припиняти їх,проводити розшук осіб, які уникають адміністративного нагляду.
Стаття 8. Порядок припинення адміністративного нагляду.
Адміністративний нагляд пріпіняється постановою судді за поданнямначальника органу внутрішніх справ: а) у разі погашення або зняття судимості з особи, яка перебуває піднаглядом; б) достроково, якщо піднаглядній перестав бути небезпечним длясуспільства і позитивно характеризується за місцем роботи і проживання.
Піднаглядній може сам подати клопотання про зняття нагляду з підстав,зазначених у пункті "а" частини першої цієї статті.
В інших випадках адміністративний нагляд автоматично припиняється: а) після закінчення терміну, на який його встановлено, якщо органомвнутрішніх справ не подано клопотання про продовження нагляду або суддявідмовив у продовженні нагляду; б) у разі засудження піднаглядного до позбавлення волі і направленняйого до місця відбування покарання; в) у разі смерті піднаглядного.
Порядок розгляду у суді питання про припинення адміністративногонагляду здійснюється відповідно до вимог частини третьої статті 5 цього
Закону.
Розділ 3
ПРАВИЛА АДМІНІСТРАТИВНОГО НАГЛЯДУ ЗА ОСОБАМИ, ЩОДО ЯКИХ ВСТАНОВЛЕНО
АДМІНІСТРАТИВНИЙ НАГЛЯД
Стаття 9. Обов'язки піднаглядніх.
Особи, щодо яких встановлено адміністративний нагляд, зобов'язані вестизаконослухняний спосіб життя, не порушувати громадський порядок ідодержувати таких правил: а) прибути у визначений виправно-трудовою установою термін в обраненими місце проживання і зареєструватися в органі внутрішніх справ; б) з'являтися за викликом міліції у вказаний термін і давати усні таписьмові пояснення з питань, пов'язаних з виконанням правиладміністративного нагляду; в) повідомляти працівників міліції, які здійснюють адміністративнийнагляд, про зміну місця роботи чи проживання, а також про виїзд за межірайону (міста) у службових справах; г) у разі від'їзду в особистих справах з дозволу міліції в іншийнаселений пункт та перебування там більше доби зареєструватися в місцевомуоргані внутрішніх справ.
Стаття 10. Обмеження дій піднаглядніх.
До осіб, щодо яких встановлено адміністративний нагляд, за постановоюначальника органу внутрішніх справ застосовуються частково або у повномуобсязі такі обмеження: а) заборона виходу з будинку (квартири) у визначений час, який не можеперевищувати восьми годин на добу; б) заборона перебування у визначених місцях району (міста); в) заборона виїзду чи обмеження часу виїзду в особистих справах за межірайону (міста); г) реєстрація в міліції від одного до чотирьох разів на місяць.
Під час здійснення адміністративного нагляду начальник органувнутрішніх справ з урахуванням особи піднаглядного, його способу життя іповедінки має право змінювати (зменшувати або збільшувати) обсяг обмежень,передбачених цією статтею.
Розділ 4
ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПОРУШЕННЯ
ЗАКОНОДАВСТВА ПРО АДМІНІСТРАТИВНИЙ НАГЛЯД ТА КОНТРОЛЬ ЗА ЙОГО здійсненням
Стаття 11. Відповідальність за порушення правил адміністративного нагляду.
У разі злісного порушення правил адміністративного нагляду,передбачених статтями 9 і 10 цього Закону, особи, щодо яких встановленоадміністративний нагляд, притягаються до відповідальності згідно ззаконодавством.
Президент України Л. Кучма
м. Київ, 1 грудня 1994 року
Стаття 1961. Порушення правил адміністративного нагляду.
злісне порушення правил адміністративного нагляду, якщо воно вчиненоособою, до якої двічі протягом року застосували адміністративні стягненняза такі ж порушення, - карається позбавленням волі на строк від шести місяців до двох років або виправними роботами на той же строк.
Самовільне залишення піднагляднім місця проживання з метою ухилення відадміністративного нагляду, а так само неприбуття без поважних причин увизначений строк до обраного місця проживання особи, щодо якої встановленоадміністративний нагляд при звільненні з місць позбавлення волі, - караються позбавленням волі на строк від одного року до трьох років.
Кримінальний кодекс України
ЗАКОН УКРАЇНИ
ПРО ВНЕСЕННЯ ЗМІН
ДО ЗАКОНУ УКРАЇНИ
«Про зайнятість населення»
Стаття 2 ...
Безробітними визнаються працездатні громадяни працездатного віку, якічерез відсутність роботи не мають заробітку або інших передбаченихзаконодавством доходів і зареєстровані у державній службі зайнятості яктакі, що шукають роботу, готові та здатні приступити до підходящої роботи.
У разі відсутності підходящої роботи рішення про надання громадянамстатусу безробітних приймається державною службою зайнятості за їхособистими заявами з восьмого дня після реєстрації у центрі зайнятості замісцем проживання як таких, що шукають роботу. Реєстрація громадянпроводиться при пред'явленні паспорта і трудової книжки, а в разі потреби --військового квитка, документа про освіту або документів, які їх замінюють.
Стаття 5. Додаткові гарантії зайнятості для окремих категорій населення.
1. Держава забезпечує надання додаткових гарантій щодо працевлаштуванняпрацездатним громадянам у працездатному віці, які потребують соціальногозахисту і не здатні на рівних конкурувати на ринку праці, в тому числі: а) жінкам, які мають дітей віком до шести років; б) одиноким матерям, які мають дітей віком до чотирнадцяти років абодітей-інвалідів; в) молоді, яка закінчила або припинила навчання у середніхзагальноосвітніх школах, професійно-технічних закладах освіти, звільниласязі строкової військової або альтернативної (невійськової) служби і якійнадається перше робоче місце, дітям (сиротам), які залишилися безпіклування батьків, а також особам, яким виповнилося п'ятнадцять років іякі за згодою одного із батьків або особи, яка їх замінює, можуть, яквиняток, прийматися на роботу; г) особам передпенсійного віку (чоловікам при досягненні 58 років,жінкам - 53 років); д) особам, звільненим після відбуття покарання або примусовоголікування.
2. Для працевлаштування зазначених у пункті 1 цієї статті категорійгромадян місцеві державні адміністрації, виконавчі органи відповідних радза поданням центрів зайнятості бронюються на підприємствах, в установах іорганізаціях, незалежно від форм власності, з чисельністю понад 20 чоловікдо 5 процентів загальної кількості робочих місць за робітничими професіями,у тому числі з гнучкими формами зайнятості.
У разі скорочення чисельності або штату працівників підприємств,установ і організацій у розмірі, що перевищує встановлену квоту, місцевідержавні адміністрації, виконавчі органи відповідних рад зменшують абовзагалі не встановлюють квоти для цих підприємств, установ і організацій.
3. У разі відмови у прийомі на роботу громадян із числа категорій,зазначених у пункті 1 цієї статті, у межах установленої броні зпідприємств, установ і організацій державна служба зайнятості стягує штрафза кожну таку відмову у п'ятдесятикратному розмірі неоподатковуваногомінімуму доходів громадян. Одержані кошти спрямовуються до місцевої частинидержавного фонду сприяння зайнятості населення і можуть використовуватисядля фінансування витрат підприємств, установ і організацій, які створюютьробочі місця для цих категорій населення понад встановлену квоту.
Стаття 8. Право громадян на працевлаштування.
Громадяни мають право на працевлаштування і вибір місця роботи шляхомзвернення до підприємства, установи, організації, індивідуальногоселянського (фермерського) господарства і до іншого роботодавця або прибезплатно сприянні державної служби зайнятості.
Стаття 27. Розмір матеріальної допомоги в період професійної підготовки таперепідготовки.
1. Громадянам, зареєстрованим у державній службі зайнятості як такі, щошукають роботу і безробітні, згідно з пунктом 1 статті 26 цього Закону, вперіод професійної підготовки і перепідготовки виплачується матеріальнадопомога в розмірі 75 процентів їх середньої заробітної плати за останніммісцем роботи, але не більше середньої заробітної плати, що склалася внародному господарстві відповідної області за минулий місяць, і не нижчевстановленого законодавством розміру мінімальної заробітної плати.
Стаття 28. Умови виплати допомоги по безробіттю громадянам, зареєстрованимна загальних підставах.
2. Право на допомогу по безробіттю мають незайняті (непрацюючі)громадяни, визнані у встановленому порядку безробітними.
3. Допомога по безробіттю виплачується з восьмого дня після реєстраціїгромадянина у державній службі зайнятості до працевлаштування, але небільше 360 календарних днів протягом двох років; для осіб передпенсійноговіку (підпункт «г» пункту 1 статті 5 цього Закону) - до 720 календарнихднів, а громадянам, які вперше шукають роботу, допомога по безробіттювиплачується не більше 180 календарних днів.
4. У період пошуку роботи та безробіття громадянин зобов'язаний сприятисвоєму працевлаштуванню відповідно до рекомендацій працівників державноїслужби зайнятості.
Стаття 29. Розміри допомоги по безробіттю громадянам, зареєстрованих назагальних підставах.
1. Громадянам, зареєстрованим на загальних підставах у державній службізайнятості як такі, що шукають роботу, визнані у встановленому порядкубезробітними і мають право на одержання допомоги по безробіттю,гарантується її виплата у розмірі:
а) не менше 50 процентів середньої заробітної плати за попередніммісцем роботи, але не більше середньої заробітної плати, що склалася внародному господарстві відповідної області за минулий місяць, і не нижчевстановленого законодавством розміру мінімальної заробітної плати, якщогромадянин протягом 12 місяців, що передували початку безробіття, працювавне менше 26 календарних днів.
Президент України Л. Кучма
м. Київ, 21 листопада 1997 року
НОРМИ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ
за злочини, скоєні в місцях позбавлення волі, умисне псування майна та обладнання
КРИМІНАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ
ЗА ЗЛОЧИНИ скоєні в МІСЦЯХ
ПОЗБАВЛЕННЯ ВОЛІ
Стаття 691. Дії, що дезорганізують роботу виправно-трудових установ.
Терорізування у місцях позбавлення волі засуджених, що стали на шляхвиправлення, або напад на адміністрацію, а також організація з цією метоюзлочинного угруповання або активна участь у такому угрупованні, вчиненіособами, які відбувають покарання у вигляді позбавлення волі, - караються позбавленням волі на строк від трьох до восьми років.
Ті ж дії, вчинені особливо небезпечним рецідівістом або особою,засудженою за тяжкий злочин, - караються позбавленням волі на строк від восьми до п'ятнадцяти років.
Стаття 71. Масові безпорядки.
Організація масових безпорядків, що супроводжувалися насильством надособою, погромами, підпалами, знищенням майна, опором представникам владиіз застосуванням зброї або інших предметів, які використовувалися як зброя,а так само активна участь у масових безпорядках - караються позбавленням волі на строк від двох до дванадцяти років.
Ті ж дії, якщо вони призвели до загибелі людей або інших тяжкихнаслідків, - караються позбавленням волі на строк від десяти до п'ятнадцяти років.
Стаття 89.
Умисне знищення або пошкодження державного чи колективного майна - караються позбавленням волі на строк до одного року , або виправними роботами на той же строк, або штрафом у розмірі від тридцяти до восьмидесяти офіційно встановлених мінімальних розмірів заробітної плати.
Те саме діяння, вчинене шляхом підпалу або іншим загальнонебезпечнімспособом, а так само умисне знищення чи істотне пошкодження лісових масивівшляхом підпалу - караються позбавленням волі на строк до десяти років.
Умисне знищення або пошкодження державного чи колективного майна аболісових масивів, вчинене шляхом підпалу або іншим загальнонебезпечнімспособом, якщо це діяння спричинило людські жертви або завдало особливовеликої шкоди, - карається позбавленням волі на строк від восьми до п'ятнадцяти років.
Стаття 90. Необережне знищення або пошкодження державного чи колективногомайна.
Необережне знищення або пошкодження державного чи колективного майна,що спричинило людські жертви або інші тяжкі наслідки, при відсутності ознакзлочину проти громадської безпеки - карається позбавленням волі на строк до трьох років або виправними роботами на строк до двох років.
Стаття 94. Умисне вбивство.
Умисне вбивство, вчинене без вказаних у статті 93 цього Кодексу ознак,
- Карається позбавленням волі на строк від семи до п'ятнадцяти років.
Стаття 101. Умисне тяжке тілесне ушкодження.
Умисне тяжке тілесне ушкодження, тобто умисне тілесне ушкодження,небезпечне для життя в момент заподіяння, або таке, що спричинило втратубудь-якого органу або втрату його функцій, душевну хворобу або інший розладздоров'я, поєднаний з стійкою втратою працездатності не менше ніж на однутретину, або переривання вагітності чи непоправне знівечення обличчя, - карається позбавленням волі на строк від двох до восьми років.
Умисне тяжке тілесне ушкодження, вчинене способом, що має характермучення або мордування, або коли воно сталося внаслідок систематичних, хочби й не тяжких тілесних ушкоджень, - карається позбавленням волі на строк від трьох до десяти років.
Умисне тяжке тілесне ушкодження, внаслідок якого сталася смертьпотерпілого, а так само вчинене особливо небезпечним рецідівістом, - карається позбавленням волі на строк від п'ті до дванадцяти років.
Стаття 102. Умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження.
Умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження, тобто умисне тілеснеушкодження, що не є небезпечним для життя, але таке, що спричинило тривалепорушення функцій будь-якого органу або інший тривалий розлад здоров'я безнаслідків, зазначених у статті 101 цього Кодексу, - карається позбавленням волі на строк до чотирьох років або виправними роботами на строк до двох років.
Стаття 106. Умисне легке тілесне ушкодження.
Умисне легке тілесне ушкодження, що спричинило короткочасний розладздоров'я або короткочасна втрату працездатності, - карається позбавленням волі на строк до одного року або виправними роботами на цей же строк.
Умисне легке тілесне ушкодження без наслідків, зазначених у частині 1цієї статті, - карається виправними роботами на строк до шести місяців, або штрафом у розмірі до сорока офіційно встановлених мінімальних розмірів заробітної плати, або громадською доганою.
Стаття 107. Побої і мордування.
Умисне нанесення удару, побоїв або вчинення інших насильницьких дій,які завдали фізичного болю, - карається виправними роботами на строк до шести місяців, або штрафом у розмірі до сорока офіційно встановлених мінімальних розмірів заробітної плати, або громадською доганою.
Ті самі діяння, що носять характер мордування, - караються позбавленням волі на строк до трьох років.
Стаття 122. Мужолозтво.
Мужолозтво, тобто статеві зносини чоловіка з чоловіком, вчинене ззастосуванням фізичного насильства, погрози або використанням безпорадноюстану потерпілого, - карається позбавленням волі на строк від двох до п'яти років.
Те саме діяння, вчинене групою осіб, або щодо неповнолітнього, абоособою, яка раніше вчинила такий злочин, - карається позбавленням волі на строк до восьми років.
Стаття 183. Втеча з місця позбавлення волі або з-під варти.
Втеча з місця позбавлення волі або з-під варти, вчинена особою, якавідбуває покарання або перебуває в попередньому ув'язненні, - карається позбавленням волі на строк від трьох до п'яти років.
Ті самі діяння, вчинені повторно або за попереднім зговором групоюосіб, або поєднані із заволодінням зброєю чи її використанням, або знасильством, чи способом, небезпечним для життя або здоров'я інших осіб, - караються позбавленням волі на строк від п'яти до восьми років.
Стаття 1831. Ухилення від відбування покарання у вигляді позбавлення волі.
Ухилення від відбування покарання засудженого, якому дозволенокороткостроковий виїзд з місця позбавлення волі, - караються позбавленням волі на строк до одного року.
Стаття 1833. Злісна непокора вимогам адміністрації виправно-трудовоїустанови.
злісна непокора законним вимогам адміністрації виправно-трудовоїустанови або інша протидія адміністрації у здійсненні її функцій особою,яка відбуває покарання в місцях позбавлення волі, якщо ця особа запорушення вимог режиму відбування покарання піддавалася протягом рокустягненню у вигляді переведення в приміщення камерного типу (одиночнукамеру) або переводилася в тюрму, - караються позбавленням волі на строк до трьох років.
Ті ж дії, вчинені особливо небезпечним рецідівістом або особою,засудженою за тяжкийзлочин, - караються позбавленням волі на строк від одного року до п'яти років.
Стаття 1834. Незаконна передача заборонених предметів особам, яких тримаютьу виправно-трудових установах, слідчих ізоляторах, лікувально-трудових ілікувально-виховних профілакторіях.
Прихована від огляду передача або спроба передачі будь-яким способомособам, яких тримають у виправно-трудових установах, слідчих ізоляторах,лікувально-трудових і лікувально-виховних профілакторіях, алкогольнихнапоїв, лікарських та інших засобів, що викликають одурманювання, а таксамо інших заборонених для передачі предметів, вчинена після накладенняадміністративного стягнення за такі ж дії, або систематично, або у великихрозмірах, - карається позбавленням волі на строк до двох років, або виправними роботами на той же строк, або штрафом у розмірі від п'ятидесяти до ста офіційно встановлених мінімальних розмірів заробітної плати.
Стаття 222. Незаконне носіння, зберігання, придбання, виготовлення і збутвогнестрільної чи холодної зброї, бойових припасів та вибухових речовин.
Носіння, зберігання, придбання, виготовлення або збут вогнестрільноїзброї (крім гладкоствольної мисливської), бойових припасів або вибуховихречовин без відповідного дозволу - караються позбавленням волі на строк від двох до семи років.
Особа, яка добровільно здала вогнестрільну зброю, бойові припаси абовибухові речовини, що зберігались у неї без відповідного дозволу,звільняється від кримінальної відповідальності.
Носіння, виготовлення або збут кинджалів, фінських ножів або іншоїхолодної зброї без відповідного дозволу - караються позбавленням волі на строк до п'яти років або виправними роботами на строк до двох років.
Стаття 2291. Незаконне виготовлення, придбання, зберігання, перевезення,пересилка або збут наркотичних засобів.
Незаконне виготовлення, придбання, зберігання, перевезення або пересилказ метою збуту, а так само незаконний збут наркотичних засобів - карається позбавленням волі на строк до десяти років з конфіскацією майна або без такої.
Ті ж дії, вчинені повторно або за попереднім зговором групою осіб, абоособою, яка раніше вчинила один із злочинів, передбачених статтями
2293-2195 цього Кодексу, або особливо небезпечним рецідівістом, а так самоякщо предметом цих дій були наркотичні засоби у великих розмірах, - караються позбавленням волі на строк від шести до п'ятнадцяти років з конфіскацією майна.
Стаття 2296. Незаконне виготовлення, придбання, зберігання, перевезення абопересилка наркотичних засобів без мети збуту.
Незаконне виготовлення, придбання, зберігання, перевезення або пересилканаркотичних засобів без мети збуту - карається позбавленням волі на строк до трьох років або виправними роботами на строк до двох років.
Ті ж дії, вчинені повторно або особою, яка раніше вчинила один іззлочинів, передбачених статтями 2291-2195 і 2299 цього Кодексу, - караються позбавленням волі на строк до п'яти років.
Кримінальний кодекс України
матеріальна відповідальність
