Зміст

Вступ ... ... ... ... ... ... 1

I. Права і обов'язки сторін, що беруть участь в процесі:

1.Загальна характеристика осіб, що беруть участь в цивільному процесі .. ... 5

2.Стороні в цивільному процесі ... .. ... 6

3. Поняття принципів цивільно-процесуального права ... ... ... 8

4.Склад, система і класифікація принципів цивільного процесуального права ... 9

4а. Конституційні принципи цивільного процесуального права ... 10

4б. Принципи цивільного процесуального права закріплені в галузевому законодавстві

... ... ... ... .13

5.Поняття принципу процесуального рівноправ'я сторін ... ... 16

6. Права та обов'зки сторін в цивільному процесі

. ... ... .18

7. Загальна характеристика захисту інтересів відповідача в цивільному процесі та зустрічного позову ... ... ... ... .21

II. Захист інтересів відповідача:

1.Розпорядження позовними засобами захисту прав та інтересів ... ... 23

2.Забезпечення позову ... ... ... ... ... 27

3 . заперечень Загальна характеристика позивача ... ... ... ... ... 29

4. Заперечення проти виникнення процесу ... ... ... ... ... ... 30

5. Процесуальні заперечення відповідача з окремих питань ... ... ... ... .. 40

6. Матеріально-правові заперечення відповідача ... ... .... ... ... 45

7.Зустрічній позов

. ... ... ... ... .. 47

Висновки ... ... ... 56

Вступ.

Перехід України до ринкових відносин, демократизація суспільствависунула на перший план права та інтереси громадян. Демократичнесуспільстсво характеризується широким спектром особистих та майнових прав ісвобод. Але чого варті права та свободи без закріплення їх у вищомудержавному правовому акті - Конституції, без їх правового забезпечення, атакож забезпечення їх дотримання і захисту від порушення.

В Україні на сучасному етапі її розвитку проходить вдосконаленняправової бази, якою закріплено правове становище громадян і організацій івстановлені гарантії реалізації і захисту їх прав і свобод, визначених
Конституцією та іншими законами України. Конституційні норми, в якихзакріплені ці права і інтереси, виступають основою для деталізації їх вгалузевому законодавстві, регулювання всіх аспектів їх дії і длявизначення брідічніх гарантій реалізації, а також для встановленняпроцесуального порядку захисту суб'єктивних майнових та особистихнемайнових (цивільних) прав, охоронюваних законом інтересів і свобод, втому числі також засобами цивільного процесуального права.

Зокрема ст. 55 Конституції України говорить:

Права і свободи людини захищаються судом

Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чибездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування,посадових і службових осіб

Кожен має право звернутись за захистом своїх прав до Уповноваженогопри Верховній Раді України з прав людини.

Кожен має право після використання всіх національних засобів правовогозахисту-звертатись за захистом своїх прав і свобод у відповідні міжнародні судові інститути або у відповідні органи міжнародних організацій, членомчи учасником яких являється Україна.

Кожен має право будь-якими не забороняючи законом засобами захищатисвої права і свободи від порушень і протиправних посягань

Міжнародний пакт про цивільні і політичні права зобов'язує державузабезпечити будь-якій особі ефективні засоби правового захисту у випадкупорушення його прав і свобод. Право на захист для будь-якої особи, якацього потребує, забезпечується державою, його компетентними судовими,адміністративними чи законодавчими органами влади.

Серед цих засобів захисту суб'єктивних прав і свобод людини особливовідповідальна та ефективна роль належить суду. Демократичні принциписудового процесу являються захистом від некомпетентності чи можливоїсуб'єктивної оцінки відповідних осіб. Для прикладу, в цивільно -процесуальному законодавстві передбачено, що будь-яка зацікавлена особавправі в порядку, всановленому законом, звернутись до суду за захистомпорушеного чи оспорюваних прав чи охороняючи законом інтереса. Сторонив суді-позивач і відповідач мають рівні процесуальні права, незалежно відтого, щопозівачем може бути громадянин, а відповідачем орган державноївлади в особі його представника.

Захист цивільних прав здійснюється в установленому порядку судом,арбітражним та третейським судом, а у випадках, окремо передбаченихзаконом, захист цивільних прав здійснюється в адміністративному порядку
(ст.6 Цивільного кодексу України).

Суди розглядають:
. справи у спорах, які виникають із цивільних, сімейних, трудових та кооперативних правовідносин, якщо хоча б однією із сторін в спорі являється громадянин, за виключенням випадків, коли вирішення таких спорів віднесено законом для вирішення інших органів;
. справи, які виникають із адміністративно-правових відносин, перерахованих в ст.236 Цивільного процесуального кодексу (деякі порушення закону на виборах, скарги на дії посадових осіб та інш.);
. справи окремого призначення, перераховані в ст. 254 Цивільного процесуального кодексу (визнання громадянина безвісно відсутнім чи померлим, усиновлення дітей, встановлення фактів, які мають юридичне значення та інш.)

Суди також розглядають справи, в яких приймають участь іноземнігромадяни, особи без громадянства, іноземні підприємства і організації (ст.
24 Цивільного процесуального кодексу).

На арбітражний суд покладено вирішення всіх господарчих спорів, яківиникають між юридичними особами, державними і іншими органами (ст.1 Закону
"Про арбітражний суд"), зокрема, при укладенні, зміні, припиненні івиконанні господарчих договорів і на інших підставах, а також в спорах провизнання недійсними акти ненормативного характеру (ст.12
Арбітражного процесуального кодексу України).

Захист прав, які виникають із шлюбно-сімейних відносин, здійснюєтьсясудом, органами опіки і піклування і органами запису актів громадськогостану, а також товариським судами, трудовими колективами, та іншимисуспільними організаціями у випадках і в порядку, передбаченомузаконодавством (ст. 6-2 Кодексу законів про шлюб і сім'ю України)

Індивідуальні трудові спори розглядаються комісіями по трудових спорах ірайонними (міськими) судами (ст.221 Кодексу законів про працю України), прицьому комісії по трудовим спорам являються первинним органом розглядутрудових спорів, які виникають на підприємствах, організаціях, крімнезначних випадків (ст.224 Кодексу законів про працю України).

Земельні спори розглядаються виконкомами сільських, селищних, міських
Рад, створюваними ними узгоджуванімі комісіями, судом, арбітражним читретейським судом в порядку встановленим Земельним кодексом та іншимиактами законодавства України ст. 103 Земельного кодексу України, ст.33
Закону України "Про місцеве самоврядування".

Товариські суди розглядають деякі в справи громадян по трудовимвідносинам (порушення трудової дисципліни), сімейним відносинам
(невиконання обов'язків батьками, піклувальника, опікуна - обов'язку повихованню дітей), житлові правовідносини (використання допоміжнихприміщень) цивільним та іншими правовідносінам (ст.7 Положення протовариські суди).

Третейські суди вирішують передані на їх розгляд громадянами будь-якіспори, які виникли між ними, з єдиним виключенням спорів по трудовим ісімейним відносинам (ст.1 Положення про третейський суд).

Справи про адміністративні правопорушення розглядаються (ст.213 Кодексупро адміністративні правопорушення України):

. Адміністративними комісіями при виконкомах місцевих Рад

. Виконкомами сільських, селищних Рад

. Районними (міськими) судами (суддями);

. Органами внутрішніх справ, органами державних інспекцій і іншими органами (посадовими особами), уповноваженими на це законодавством

України.

Можливість застосування судової влади для захисту прав, законних інтересів і свобод громадян і організаціій постійно розширяється, про що свідчить встановлена підвідомчість суду справ по трудовим, земельним, державним, адміністративним і фінансовим відносинам.

Судова влада по захисту суб'єктивних прав та законних інтересів громадян та організацій-провосуддя здійснюється в порядку цивільного та кримінального судового провадження, а також арбітражного процесу.

Арбітражний суд здійснюється судову владу в справах, які виникають при укладенні, зміні, виконанні та припиненні господарчих договорів, врегулюванні цивільним законодавством, тобто спорів по цивільним правовідносінам. Розмежування компетенції між загальними юрісдікціямі здійснюється у відповідності до ст. 23 Цивільного процесуального кодексу України і ст. ст.12-14 Арбітражного процесуального кодексу

України наведені тільки на основі суб'єктивного складу спірних матеріальних правовідносинах, в зв'язку з чим арбітражний процес являється різновидом цивільного судового провадження підлягає включенню в його систему. Єдність судової влади викликано необхідністю уніфікацією судової системи на основі сворення єдиного і рівноправного для всіх громадян і організацій державного суду з покладеним на нього здійснення функцій правосуддя по справам, виникаючи із правовідносин, врегулювання нормами цивільного, трудового, сімейного, земельного, адміністративного та інших галузей матеріального права в певному єдиному процесуальному порядку.

З проблемою здійснення судовою владою тісно пов'язані питання і здійснення цивільної процесуальної форми, яка в юрідічніій літературі не є однакового визначення. Вона здійснюється з основними принципами цивільного процесуального права, з цивільним процесом, з порядком діяльності суду і учасників процесу, розкривається формою процесульніх документів.

Виходячи із діалектичного зв'язку цивільного права з цивільним процесуальним (єдність змісту і форми) , цивільну процесуальну форму в ототожненні з цивільним судовим провадження можна розглядати умовно, в тому плані, що нею забезпечується життя (реалізація, захист) цивільного права (зміст), однак слід мати на увазі, що цивільне судове провадження має свою притаманну йому зміст і процесуальну форму. Змістом буде діяльність суду і учасників процесу (дії і правовідносини), а цивільній процесуальній формі - об'єктивне (зовнішнє) вираження здійснення, закріплення і оформлення відповідної діяльності, наприклад, діяльність суду по розгляду справи складається із сукупності дій, направлених на дослідження доказів при допомозі певних законом засобів доказів. Така діяльність здійснюється з додержанням певному порядку, по встановленим правилами, в установленій процесуальній формі судового засідання, безпосередньо, усно, тобто процесуальні дії здійснюються в певній процесуальній формі і фіксуються в певних процесуальних документах.

Таке розуміння процесуальної форми відображається в деяких нормах

Цивільного процесуального кодексу України: ст. 137 - позовна заява подається до суду в письмовому вигляді; ст.211-винесене судом рішення виражається в письмовому вигляді; ст.159-розгляд справи проходить в судовому засіданні; ст.160-розгляд справи проходить безпосередньо, усно і при незмінному складі суду.

Таким чином, під цивільною процесуальною формою, необхідно розуміти встановлений цивільним процесуальним правом зовнішній спосіб здійснення процесуальних дій, виконуючих по встановлених правилам, в певному порядку судом, органом судового виконання і всіма учасниками процеса при розгляді і вирішенні справи, перевірки законності і обгрунтування поставленого по ньому рішенні і його примусовому виконанні, а також закріплення процесуальних дій в передбаченому процесуальних документах.

процесуальна форма відносно процесуальних дій виконує важливу роль. Як постійний і необхідний її атрибут, вона виражає гарантії, що забезпечує законність і обгрунтованість в застосуванні судом права і його реалізації учасниками процеса.

Значення процесуальної форми в тому, що вона існує не сама по собі, а вираження певного змісту (процесуальної дії), тобто в діалектічноій єдності форми і змісту. Цивільна процесуальна форма обумовлена існуючими в Україні суспільними відносинами і характеризується демократизмом, який базується на закріплених в нормах цивільного права принципах, оптимально об'єднуючи в собі простоту і доступність, необхідність і доцільність, вона покликана забезпечити як оперативність, так і результативність виконання завдань, покладених на цивільне судове провадженння.
Право на захист як одна з правомочностей суб'єктивного цивільного права доостаннього часу вважалось мало дослідженим теоретичним питанням. Відомо, щобудь-яке суб'єктивне право, не забезпечене необхідними засобами захисту,втрачає свої відмінності ознаки і риси, перестає бути гарантією для йогоздіснення. Цікаві думки були висловлені В. Грибанова. [1]

Вказаний автор, відзначаючи велике теоретичне і практичне значенняцього питання, підкреслює, що право на захист являє собою тих можливостей,які закон надає особі для захисту того або іншого права.

Поняття права на захист В. Грибанов зв'язує з наявністю управомочної особи сукупності ряду таких можливостей, як можливістьздійснити право своїми діями вимагати певної поведінки від зобов''зальноїособи, звернутись до компетентних державних або громадських органів звимогою захисту порушених або оспорюваних прав.

Справедливо не погоджується В. Грибанов з висловлюваннями в літературідумками про те, що захист суб'єктивних прав притаманний лише органамдержави, не враховуючи при цьому чітких вказівок у законі (ст.6 ЦПК
України) про різні форми захисту суб'єктивного права органамигромадськості. [2] Проблему права захисту необхідно розглядати в різнихаспектах.

Право на захист (для позивача) - це право на звернення доюрисдикційного органу з вимогою про захист порушених або оспорюванихсуб'єктивного права. Право на захист (для відповідача) - це використанняним процесуальних і матеріально-правових засобів для відстоювання своєїправоти, своїх інтересів. Захист відповідача проти позову являє собоюОспорювання тих обставин (в широкому значенні цього слова), які зробили дляпозивача можливим зверненням з позовом до суду. Як справедливо вказувалосяв нашій літературі, проблема права на захист у загально-теоретичномуплані звичайно ЗВО диться до питання про право на позов [3].

У науці цивільного процесуального права одним з найбільш спірнихпитань є питання про право на позов. У зв'язку з різним підходом до аналізуцього поняття у нього вкладається найрізноманітнішій зміст. Одні вченірозглядають право на позов як єдине поняття, але розрізняють в ньомуматеріально-правову і процесуальну сто-

рони. Навіть у межах цієї групи вчених немає єдиної думки з приводуспіввідношення цих двох сторін позову.

Одні (проф. Вільнянський С. І..) поняття на позов зводили лише доматеріально-правової вимоги позивача до відповідача [4].

Другі (проф. Юдельсон К. С.) вирішальну ознаку права на позоввбачають у його процесуальному значенні [5].

Нарешті, треті (проф. А. О. Добровольський, О. П. Клейнман) упоняття права на позов вкладають як матеріально-правові, так і процесуальніможливості захисту права. Цьому загальноприйнятим єдиному поняттю правана позов протистоїть ще одна точка зору, згідно з якою слід розрізнятиправо на позов у матеріальному значенні і право на позов у процесуальномузначенні [6].

На мою думку, більш чітко це питання розв'язане в роботах А. О.
Добровольського. А. О. Добровольський вважає, що позов має дві сторони,відносно самостійні. Отже, і право на позов слід розглядати і вивчати удвох аспектах: з процесуального боку і матеріально-правового.

У процесуальному значенні право на позов - це право на порушеннясудової діяльності. У матеріально-правовому значенні-це право назадоволення позову. Дія цівілістів позов важливий як засіб здійсненняправа. Для процесуалістів як засіб порушення процесу [7]. Чітке розумінняпоняття права на позов дозволяє нам уявити і побудувати конструкцію захистувідповідача проти пред'явленого до нього позову.

Відомо, що захист проти позову може здійснюватися у виглядізаперечення, шляхом пред'явлення зустрічного позову [8]. Заперечення якзасіб захисту полягає в тому, що відповідач просто не визнає, заперечуєзаявлену до нього вимогу позивача.

При запереченні позовних вимог обов'язок доказу обгрунтованостіпозову лежить на позивачі [9]. Якщо ж відповідач, не обмежуючись простимзапереченням позову, наводить мотиви свого заперечення, то це вже будезаперечення проти позову. У своїх заперечення відповідач може посилатисяна фактичні обставини, які підтверджують відсутність у позивача спірногоправа. Він також може заперечувати проти своєї відповідальності за позовом,посилаючись на юридичні обставини. Обов'язковість доказу цих обставинпокладається на відповідача.

Отже, заперечення проти позову - це пояснення відповідача з приводуправомірності виникнення і розвитку процесу, проти заявлених вимогпозивача по суті Як вже відзначалося вище, право на позов включає у себедві сторони: право на пред'явлення позову і право на задоволенняпозову. З врахуванням цього слід розрізняти: процесуальні запереченнявідповідача і заперечення матеріально-правові.

У своїй роботі я вікоріставув архівні матеріали, та Постанови
Верховно Суду колишнього СРСР, вважаючи, що розроблені рекомендації тавказівки, що були ним проведені зберегли свою актуальність і важливістьдо цього часу

1.Загальна характеристика осіб, що беруть участь в цивільному процесі.

Порушення цивільних справ проходить у випадку виникнення спорів міжгромадянами, організаціями та різними юридичними особами. Разом з тим, крімбезпосередньо сперечаючись сторін, які беруть участь у процесі, як носіїсуб'єктивних прав та обов'язків, в ньому беруть участь і інші особи, які немають юридичної зацікавленості у результаті справи.

Хто ж саме бере участь в цивільному процесі, і відповідно будутьвказані в кожному судовому протоколі, а також рішенні та ухваліі суду. Цепозивач і відповідач, треті особи, прокурор, свідки, експерти, перекладачі,органи державного управління і особи, захищаючи від свого імені права іншихгромадян, наприклад, органи опіки, в справах поруючіх інтереси дітей,представніікі громадськості

Органи внутрішніх справ наділені правами юридичної особи-райвідділ --трудової установи, частини внутрішніх військ МВС, підрозділи пожежноїохорони, лікувально-трудові профілакторії, підрозділи конвойної службиможуть бути в цивільній справі: позивачем, наприклад, по спору провідшкодування шкоди, спричиненої неправомірними службовими, діями посадовихосіб міліції при охороні громадського порядку. Всі учасники цивільногопроцесу по конкретній справі можна виділити на дві великі групи.
В першу входять ті, які мають самостійний юридичний інтерес до результатурозгляду судом справи; до-другої ті, що сприяють здійсненню правосуддя, але не маютьсамостійної заінтересованості в результаті справи.

Перших-закон називає "особами, які беруть участь в справі" (ст.98 ЦПК
України), других-"учасниками процесу сприяючих правосуддю". До першоїгрупи відносяться, наприклад, позивач, який починає процес, щоб досягтизахисту свого матеріального права або інтересу.

До - другої групи відносяться - свідок, який лише інформує суд проте, що йому відомо, наприклад, про взаємовідносини відповідача з особою,яка порушила справу. Позивач наділений процесуальними правами. Здійснюючиїх він активно впливає на хід процесу. Свідок же, тільки являючисьучасником процесу, ніякого впливу на його розвиток вплинути не може - йогороль в процесі пасивна.

Отже, до осіб, які беруть участь в процесі, відносяться всі тіучасники процеса, які захищають свої цивільні права та законні інтереси чизахищають від свого імені права та інтереси інших осіб. Вони наділені зцією ціллю процесуальними правами і обов'язками, виконання яких і впливаєна хід і розвиток процесу.

У відповідності до ст.98 ЦПК України до осіб, які беруть участь усправі відносяться: треті особи, прокурор, органи державного управлінняінші кооперативні організаці їх об'єднання чи окремі громадяни у випадках,коли вони по закону вони можуть звертатись до суду за захистом прав таінтересів третіх осіб, а також заявники та зацікавлені особи, органидержавного управління, державні організації кооперативи, по справамокремого провадження і справах, які виникають із адміністративно -правових відносин.

Особи, які беруть участь у справі, наділені широкими процесуальнимиправами стаття 99 ЦПК України перераховуються ці права.

До них відносяться: Право знайомитись з матеріалами справами,робити виписки із них, робити копії, заявляти відводи, пред'являти докази,представляти докази, брати участь у дослідженні доказів, задавати питанняіншим учасникам процесу, заявляти клопотання, давати пояснення суду,давати свої висновки і доводи по всіх питаннях, виникають в ході судовогорозгляду, заперечувати проти нових клопотання, доводів і висновків іншихосіб, які беруть участь у справі, оскаржувати рішення і ухвали рішення іухвали, користуватись іншими правами, НААН цим Цивільно-процесуальнимкодексом України.

2.Стороні в цивільному процесі.

Майже в кожній цивільній справі перед суддями постають люди зпротилежними інтересами, цілі, яких відрізняються одна від одної. Ми вжеговорили, що особа, яка звертається до суду за захистом своїх прав чизаконних інтересів, вважає, що вони несправедливо порушені - називаєтьсяпозивачем, а його опонента - відповідачем. Двоє вони називаютьсясторонами. У справах окремого провадження сторін немає. До судуз'являється громадянин чи представник юридичної особи, яких закон називаєзаявниками.

Від інших осіб, які беруть участь у справі, сторони відрізняютьсятим, що процес ведеться від їх імені в захист їх суб'єктивних прав іінтересів, на сторони поширюються в повній мірі законна сила судовогорішення, сторони несуть судові витрати, у випадку вибування з процесуоднієї з сторін його місце займає правонаступник (так, буває, як правило,коли позивач чи відповідач помирає, ліквідується юридична особа, якаявляється стороною по справі), сторони мають права по розпорядженнюоб'єктом процесу.

Позивач вправі змінити підстави чи предмет позову, збільшити чизменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову. Відповідач вправівизнати позов, сторони можуть завершити справу мировою угодою. Всі ці діїзнаходяться під контролем і при безпосередній участі судді.

Сторони користуються рівними процесуальними правами. На сторону, яканедобросовістно заявила позов чи спір проти позову. З метою затягуваннячи ускладнення процесу, судом може бути накладений обов'язок виплатііншій стороні винагороди за фактичну втрату робочого часу у відповідностідо середнього заробітку, але не більше 5% від задоволеної суми позову.
Ведення процесу від свого імені і в захист суб'єктивних прав та інтересів,поширення на учасників процесу сили судових рішень, несення судовихвитрат характерне також для "скаржників" і заявників з непозовніх справа.
Відмінність складається в тому, що по справах які виникають задміністративно-правових відносин, не стягуються судові витрати, а посправам окремого провадження, за загальним правилом захищається НЕсуб'єктивне право, а законний інтерес.

В справі можуть брати участь декілька позивачів чи відповідачів,заявників, наприклад Пленум Верховного Суду СРСР в Постанові № 2 від
3.04. '87р - Звернув увагу на те, що при розгляді позовних вимог громадяниначи заяви прокурора про визнання ордера недійсним суд зобов'язанийпритягнути до участі з відповідачем і виконком на якого повинен бутипокладений обов'язок надати інше жиле приміщення основою для співучастіслужать однорідність вимог і їх тісний взаємозв'язок.

Ціль такої співучасті - економія часу, судових витрат і праці судді.
Однорідні рішення аналогічних питання не виносяться одне за іншим вдекількох провадженннях, сукупність справ розглядається одночасно.

Співучасть може бути необхідна, коли окремий розгляд однорідних вимогнеприпустимим. Основою обов'язковою співучасті є загальне право чи борг,наприклад, при пред'явленні позову батьком, до одного із своїх дітей провітребуванні коштів на прожиття, суд в якості відвідувачів може притягнутиі інших дітей.

Кожен з учасників-самостійний суб'єкт процесу, він не позв'язанійволею інших і не зв'язує їх в свою чергу. Єдиний виняток-випадок, колиодин з співучасників оскаржив рішення, але воно в силу ст.296 ЦПК України,може бути розглянуто і у відношенні осіб, які не подали скаргу. Крім того,співучасники які виступили на тій стороні, що й сторона яка подала скаргуможуть приєднатись до скарги, не вносячи відповідного державного мита.

Ще одним варіантом ускладнення процеса, крім участі в ньомуспівпозівачів, а інколи і тих інших одночасно, являється замінаненалежної сторони.

Пленум Верховного Суду СРСР в постанові № 8 від 18 04 '86р "Прозастосування судами законодавства при розгляді спорів виникаючих ізавторських правовідносин "- вказав, що справам про авторство (співавторство)на твір належним відповідачем, являється особа, яка по твердженню позивачаприсвоїла твір, якщо до неї пред'явлена вимога про захист порушеногоавторського права. У необхідних випадках, організація, яка випустила всвіт твір, може бути притягнута до справи в якості відповідача і поініціативі суду.

Належна сторона - власник чи спірних прав чи спірних обов'язків.

неналежна сторона - особа, по відношенні до якої по матеріалам справивиключається твердження про те, що вона являється суб'єктом спірнихматеріалів правовідносин.

У відповідності до ст.105 ЦПК України суд встанов під час розглядусправи, що позивач чи відповідач неналежні, може не зупиняючи справузамінити зі згоди позивача первісного позивача чи відповідача - належним.
Якщо первісний позивач не бажає вібуті із процеса, належного позивача судсповіщає про можливість вступу в справу в якості третьої особи зсамостійними позовними вимогами.

Коли первісний позивач не згідний вібуті із процеса, а належний НЕхоче вступити в нього, справа продовжується без заміни, суд в позовівідмовляє. При вступі нового позивача в процес суд веде процес з двомапозивачами і в залежності від обставин виносить рішення застосовуючи допозивача належному; неналежному же позивачу відмовляє в позові.

При вибутті неналежного позивача із процесу і вступі в ньогоналежного у процес починається знову на заміну відповідача такожвимагається згода позивача, якщо вона отримана, суд звільняє первісноговідповідача від участі в справі і притягує нового. Процес починаєтьсяспочатку. Якщо позивач не погоджується на заміну відповідача, суд залишаєзі своєї сторони в справі, притягує належну, проводить процес з двомавідповідачами і виносить заключне рішення.

Від заміни неналежної сторони слід відрізняти процесуальнеправонаступництво. Основа його - правонаступництво в матеріальнихправовідносинах, які являються і предметом спору, перехід на протязіпроцеса прав та обов'язків по спірних правовідносинах до іншої особи -внаслідок спадку чи ліквідації юридичної особи, з переходом прав і майна доіншої організації. Цей випадок носить назву загального правонаступництва.
Можлива і часткове правонаступництво по причині переводу боргу чи уступки вимог права вимоги до іншої особи.

Правонаступництво допустиме в будь-якій стадії процесу. Процеспродовжується з того моменту, коли виник спір про правонаступництво, а неспочатку.

3. Поняття принципів цивільно-процесуального права.

У принципах права відображається відношення людей до права в якостісоціальної цінності. Тому в них як у фокусі сконцентровано відображаєтьсязацікавленість певної групи осіб наділити своє право такими рисами, які бв найбільшій ступені могли задовільнити їх потреби прінціті складаютьоснову будь-якої системи права і кожної його галузі.

Не являється винятком і цивільно-процесуальне право, яке є самостійноюгалуззю права, і якій характерні як загальні риси так і визначенаспецифіка, що характерна лише для окремої галузі.

Радикальні зміни в політичній і економічній системі України потребуютьналежного правового забезпечення. Одночасно і сама правова система вимагаєв обновленні змісту, організаційних форм і методів функціонування. Чи неостанню роль в цій роботі відводиться і тим основностворюючім засадам, наяких будуються судова система і її діяльність-принципам.

Про поняття принципів в науці цивільно-процесуального права висловленірізні думки. Суть одного з них складається в тому, що принципивизначаються основостворюючі засади, на яких будується цивільний процес іякі виражають завдання правосуддя по цивільним справам, характеризуютьметоди їх здійснення. З точки зору, наприклад, професора В. М. Семенова,принципи - це якісні особливості, які складають ідейно-політичні початкуправа і виражають класову направленість, конкретний соціальний тип,специфічні особливі права. [10]

Всі принципи цивільного процесуального права отримали законодавчезакріплення в його нормах. Однак з позицій юридичної техніки вони вираженів законах по-різному. Одні з них - їх більшість-сформулювані законом вокремих статтях, наприклад принцип гласності судового розгляду,незалежності суддів та інші. Деякі принципи виражаються в змісті окремихнорм та інститутів і випливають з них шляхом теоретичного аналізу таузагальнення. Наприклад, суть принципу диспозитивності - наука цивільно -процесуального права випливає із змісту ст. 160 ЦПК України та іншихстатей.

4.Склад, система і класифікація принципів цивільного процесуального права.

Сукупність принципів цивільного процесуального права в їх тісномувзаємозв'язку утворює чітку систему. Взаємозв'язок принципів проявляєтьсяпо-різному: одні з них розвиваються та доповнюють положення іншихпринципів; у інших випадках одні принципи являються гарантіями інших,сприяють перетворенню їх в практику і т.д. Повнота здійснення кожногопринципу залежить від послідовності дотримання інших однаково значимихположень. Їх взаємозв'язок визначається єдністю вираженню в них ідеях,цілеспрямованістю до досягненню єдиної мети.

В єдиній системі принципів кожен з них відіграє самостійну роль. Тічи інші принципи можуть мати певне значення і знаходять найбільшепроявлення в одній із стадій цивільного процесу або окремих інститутах,але загальне значення кожного принципу визначається його взаємозв'язком зіншими, комплексним впливом принципів на діяльність правосуддя поцивільних справах.

Класифікація принципів цивільного процесуального права може бутипроведена по різним ознакам (критеріям) і в певній мірі має суб'єктивнийхарактер. Підтвердженню цьому - різні точки зору на проблему класифікаціюпринципів. Однак, слід мати на увазі, що будь-яка класифікація принципівцивільного права умовна, так як вони взаємопов'язані і взаємообумовлені.

В той же час класифікація принципів дає можливість визнати роль,місце і значення кожного з них. Традиційною, вважається класифікаціяпринципів по джерелам їх нормативного забезпечення: відповідно виділяють:

. принципи, закріплені у Конституції України

. принципи закріплені в законодавстві про судоустрій та судове провадження.

М.А. Гурвич, поділяючи погляди угорського процесуаліста Л. Неваі, заоснову класифікації принципів цивільного процесуального права взяв критерій
- Роль цих принципів в здійсненні правосуддя. В залежності від неї він віврозмову про організаційні та функціональні принципи судовогопровадження [11]. Пізніше, удосконаюючі дану класифікацію, він запропонувавінший критерій-об'єкт врегулювання, виділив дві групи принципи загальногозначення: принципи візначаючі демократизм цивільного права, і принципи,які виражають законність в процесі. К.С.. Юдельсон стосовно до принципівцивільного процесуального права виразив класифікацію принципів,запропоновану С.С. Алексєєвім в загальній теорії права, взалежності від того, яку область правових відносин вони поширюються [12]:

. загально-правові принципи, віражаючі склад цивільного процесуального права;

. міжгалузеві принципи, одночасно характерні цивільно-процесуальному праву та суміжним з ними галузями;

. принципи цивільно-процесуального права, які виражають зміст саме цієї галузі права (галузеві принципи);

. принципи правових інститутів, які виражають зміст і особливості кожного інституту цивільно-процесуального права.

В учбовій та науковій літературі можна зустрітіті і інші варіантикласифікації пріціпів. Класифікація принципів цивільного процесуальногоправа по джерелу їх закріплення (а саме виділенні конституційнихпринципів) має певний зміст, оскільки вказані принципи впливають на весьзміст цивільно-процесуального права, так як Конституція України - цеюридична база для всього українського законодавства. Однак виділенняконституційних принципів НЕозначає приниження інших, прямо сформулювання в
Конституції. Всі принципи однаково важливі та обов'язкові.
Конституційними принципами цивільного процесуального праваявляються:

. здійснення правосуддя по цивільним справам тільки судом;

. незалежність суддів і підкоренню їх тільки Закону;

. гласність судового розгляду;

. рівність перед законом та судом

. змагальність

. рівність сторін.

До галузевих принципів цивільного процесуального права,закріпленні в законодавстві про судопровадження відносять:

. врахування одноособово та колегіального розгляду цивільних справ в судах;

. національна мова судового провадження;

. участь громадськості в судовому провадженні;

. безпосередність в дослідженні доказів;

. безперервність судового розгляду.

4а. Конституційні принципи цивільного процесуального права.

Здіснення правосуддя по цивільним справам тільки судом Правосуддя в
Україні здійснюється тільки судом (ст.124 Конституції України). Судовусистему в Україні складає Костітуційній Суд Укрїані, суди загальноїюрисдикції та арбітражні (господарські) суди. Їх діяльність спрямована нарозгляд кримінальних та цивільних справ і тому завжди пов'язана знеобхідністю застосування державного примусу. У цьому полягає особливароль суду серед інших правозастосовуючіх та правоохоронних органів.

Крім того, судові органи в силу специфіки організації і процесуальноїформи діяльності поставлені в особливі умови, що дає їм можливістьрозібратись в найскладніших ситуаціях кримінального злочину, чи цивільногоправопорушення, правильно тлумачити і застосовувати закон, та винестизаконне, обгрунтоване, справедливе рішення. Все це має важливе принциповезначення для виконання функцій правосуддя. Оскільки держава Покладаздійснення правосуддя тільки на судом, вона категорично забороняє кому б тоне було займатись судовою діяльністю і застосовувати примус доправопорушників в формі правосуддя.

Розгляд деяких категорій цивільних справ у випадках, вказаних взаконі, третейськими судами, а також іншими державними органами ігромадськими організаціями не явлється правосуддям, тому що суд і тількисуд-єдній державний орган, здійснюючий правосуддя в певній процесуальнійформі, чітко регламентуючих законом, тільки суд має право позбавитигромадянина його особистих, майнових та інших прав.

Чітко визначений процесуальний порядок розгляду та вирішенняцивільних справ характерний лише для судового провадження розгляд цивільнихсправ іншими органами і організаціями не обмежується жорсткоюпроцесуальною формою.
Дія даного принципу проявляється:

1. В праві контролю суду за законністю дій адміністративних органів і посадових осіб у випадку застосуваннням ним цивільного законодавства;

2. В контролю суду за законністю рішення третейських судів при їх виконанні;

3. В примусовому виконанні, як правило, судовим виконанням під контролем суду рішень і постанов всіх органів, здійснюючих захист прав;

4. У винесенні