- 2 -
ЗМІСТ
| Вступ | | | 3 |
| Розділ | 1 | Історія розвітку права колективної | |
| | | Власності в Україні .. Обстеження | |
| | | Створювання підприємств. | 5 |
| | 1.1. | Історія розвітку права колективної | |
| | | Власності в Україні .. | 5 |
| | 1.2. | Обстеження підприємств в рамках їх | |
| | | Створювання. | 9 |
| Розділ | 2. | Правове регулювання колективної власності в | |
| | | Україні. | 26 |
| | 2.1. | Власність кооперативів | 27 |
| | 2.2. | Власність господарських товариств | 35 |
| | 2.3. | Об `єкти права власності господарських | 59 |
| | | Товариств | |
| | 2.4. | Власність громадських организацій | 64 |
| | 2.5. | Власність релігійних організацій | 70 |
| Висновки | | | 82 |
| Список | | | |
| літератури | | | 88 |
- 3 -
ВСТУП
Проблеми права власності в цілому і колективної, зокрема, на сучасномуетапі переходу України до ринкової економіки є надзвичайно актуальними. Уданий час важливим є визначення стимулів для високопродуктивної роботи всуспільстві. У зв'язку з цим першочерговою задачею представляєтьсявизначення принципових основ правового регулювання права власності якодного зі способів стимулювання ефективної праці.
Перехід України до розвинутих ринкових відносин багато в чому залежитьвід правового забеспечення ринкових форм, від створення належних умовфункціонування суб `єктів господарської діяльності, від суворого додержанняостаннімі вимог чинного законодавства України.
Здійснення в Україні економічної реформи істотно змінило правовий,фінансово-економічний і соціальний стан основної ланки народногогосподарства - підприємства, його статус у системі господарського іцивільного обороту. Замість домінувавшіх ранійше у всіх галузях економікипідприємств, що базуються на державній власності, виникли і функціонуютьміліони підприємств що базуються на приватній, змішаній, колективній формахвласністі. Ринкові механізми, що набирають силу, ставлять підприємства впринципово нові відношення з державою (бюджетом) і єкономічнімі свободами,що господарьють у здійсненні діяльності підприємств встановлюються і новіекономіко-правові регулятори.
Основні засади ринкової економіки передбачають повну господарськусамостійність підприємств, що функціонують у нородному господарстві,вступаючи при цьому в різноманітні виробничі, господарськи та інші з `вязки.
Всі ці суспільні відносини (як між підприємствами - беспосередньотоваровиробниками, так і між іншіми державними та іншіми органами)потребують правового регулювання, завдяки якому вони набувають характерправовідносин.
Ринкова економика породила різноманітні організаційні форми підприємств:
- господарськи товариства;
- 4 -
- виробничі кооперативи;
- приватні і казенні підприємства.
Виникла необхідність урегулювання правового статусу об `єднань,підприємств (асоціацій, корпорацій, концернів, консорціумів, та т.д.),встановлення правового режиму вільних (спіціальніх) економічних зон тавивчення правового режиму іноземного інвестування.
Мета дипломної роботи - проведення теоретичного дослідження практичноїроботи і вивчення досвіду практичної роботи права колективної власності напідставі чинного законодавства України.
Об `єкт дипломної роботи - проблеми права власності на сучасному єтапі в
Україні.
Предметом досліджень дипломної роботи - є комплєкс суспільних відносин всфері права колективної власності в Україні.
Завдання дипломної роботи:
- дати загальний огляд історії розвіття права колективної власності в
Україні;
- розкрити поняття суб `єктів та об` єктів колективної власності;
- підстав виникнення права колективної власності;
- проаналізувати об `єкти права власності колективу арендарів;
- проаналізувати об` єкти права власності колективу колективного господарства;
- проаналізувати об `єкти права власності колективу господарського товариства.
Диплом має значну логіку побудови та зміст. Логічна структура роботиохоплює широке коло питань, пов `язаніх з правом колективної власності в
Україні.
Розділ І даного диплому "Історія розвітку права колективної власності в
Україні. Обстеження створювання підприемств "знайомить з історією розвіткуправа колективної власності та охоплюе широке коло питань, пов `язаніх зпроцесом створення підприємства.
Розділ ІІ даного диплому "Правове регулювання права колективноївласності в Україні "предбачає вивчення стану правового регулюванняколективної власності в Україні на сучасному єтапу розвітку.
- 5 -
РОЗДІЛ І. ІСТОРІЯ розвітку ПРАВА КОЛЕКТИВНОЇ
ВЛАСНОСТІ В УКРАЇНІ. ОБСТЕЖЕННЯ створюваних
ПІДПРИЄМСТВ.
1.1. Історія розвітку права колективної власності в Україні.
реформування відносин власності в Україні сприяло прийняття "Деклараціїпро державний суверенітет України "від 16 липня 1990 р., що заклалаполітико-правові, соціально-економічні основи побудови Української держави,а також Закону України "Про економічну самостійність Української РСР" від 3серпня 1990 р.., яким, зокрема, була визначена розмаїтність форм власності
(державної, колективної, індивідуальної - особистої чи приватної).
Прийняття цих основних актів був закріплений інститут права колективноївласності в Україні.
З цього погляду варто звернути увагу на те, що Конституція УРСР 1978 р..установлювала дві форми власності: державну (загальнонародну) і колгоспно -кооперативна. Остання являла собою власність відповідних колективів, тобтоколективну власність.
У жовтні 1990 р.. дія розділу Конституції 1978 р.. про економічну системубула припинена, а 7 лютого 1991 р.. був прийнятий Закон України "Провласність ", четвертий розділ якого присвячений регламентації праваколективної власності. Основні положення даного закону зіграли значну рольу формуванні ряду законів ринкового напрямку в Україні: "Пропідприємництво "," Про підприємства в Україні "," Про господарчі товариства "і ін. Основними його рисами є визнання розмаїтності форм власності,установлення їхньої рівноправності, надання власникам волі дії у відношенніприналежною їм майна. За окремими виключеннями цей Закон (п.4 ст.2)встановивши три форми власності: приватну, колективну і державну.
Якщо в питаннях трансформації приватної і державної власності маєтьсявизначена ясність, то проблеми колективної власності викликають теоретичнісуперечки.
- 6 -
Прийняття 28 червня 1996 р. Конституції України не внесло ясність урішення даної проблеми. Розглянемо її з наукового погляду.
Одні автори (О. С. Шемшученко, В. І. Семчік, В.3. Янчук, Ц. В. Бичкова)вважають, що право колективної власності повинне бути передбачене взаконодавстві, інші (А. В. Дзера, О. А. Підопригора, Я. М. Шевченко,
І.Т. Пукшін, В.В. Янчук) - що права колективної власності не існує, амається лише право приватної загальної власності. З останньою думкою наврядчи можна погодитися. Адже існують різні суб'єкти колективної і приватноївласності (суб'єктом права колективної власності є недержавні юридичніособи, а суб'єктом права приватної власності - громадяни). Від правазагальної спільної власності право колективної власності відрізняється покількості суб'єктів і порядку здійснення правочинів власності, для правазагальної спільної власності характерна безліч суб'єктів і спільністьоб'єкта, у той час як право колективної власності може належати одномусуб'єкту. Правомочності загальної власності здійснюються за спільною згодоювсіх учасників (ст. З ЦК України), тоді як право колективної власності - побільшості голосів.
У юридичній літературі також ведеться дискусія про суб'єктів відносинколективної власності. Одні учені вважають, що в колективній власностікожен учасник має свою "частину", що дозволяє йому одержувати пропорційнучастину загального прибутку і разом з іншими учасниками розпоряджатися ікерувати загальним майном. Інші відстоюють точку зору, що коли власником єколектив, те його учасники не є власниками, тобто, колективна власність --цілісна, єдина і неподільна, вона повинна належати всьому колективу безвиділення паю чи частини окремих осіб, інакше розмивається колективнийхарактер і власність перетворюється в кооперативну, колективно -індивідуальну. Друга крапка зору представляється недостатньо обгрунтованою,тому що при колективній власності можливо буде трохи змінена тріада
"володіння - користування - розпорядження", але головним залишаєтьсяволодіння кожним членом колективу своєю часткою майна з одночаснимкористуванням і розпорядженням усіма його членами часткою майна кожного зних. Об'єднання членами свого майна не викликає в такому випадку втрату від-
- 7 --ношення індивідуума до його частки як до своїй. Головної залишаєтьсяможливість виділити і привласнити свою частку майна в будь-який час, чилише після виходу з колективу власників. При цьому виділення майна можездійснюватися, як правило, тільки у фінансовій формі, тоді як матеріальнаформа майна спільної власності залишається неподільної.
Супротивники права колективної власності у своїх доказах Спіра-
ються на те, що в юридичній практиці закордонних країн, як правило,закріплено дві форми власності - приватна і публічна. Однак слід зазначити,що, розглядаючи основні підходи до проблем власності з економічної точкизору, ми бачимо, що автори закордонних економічних праць практично недосліджують проблему права власності. У відомих українському читачу
"Економікс" П. Самуельсон, працях К. Макконел і С. Брю використовуєтьсяпоняття форми господарювання і на цьому будується економічний аналіз, упершу чергу через призму ефєктівністі, тобто юридичний аспект у нихвідсутній зовсім.
Більш детальне вивчення закордонного досвіду дозволяє констатувати, щопри формальній відсутності в розвиток країнах правової категоріїколективної власності, колективна форма господарювання існує і доводитьсвою життєздатність. Так, нині в США мається 11 000 підприємств, що чицілком викуплені колективом, чи мають кінтрольній пакет акцій. На цихпідприємствах (де зайняте близько 10% працуючого населення країни), крімвисоких заробітків, у середньому в два рази вище темпи росту продуктивностіпраці, на 50% вище прибуток, тут утвориться втроє більше повних робочихмісць, якщо порівняти з приватними підприємствами. Це великі фірми,більшість капіталів яких знаходиться у власності їхніх працівників:
"Паблікс Супермаркєтс" - 65 000 робітників; "Хєлф Траст" - 30 000робітників; "Елвєр" - 13 500 робітників і т.д. Проведене у 80-х роках середнаселення США опитування показало, що 8% населення хотіли б працювати надержавних підприємствах, 20% - на приватних та акціонерних підприємствах і
66%-на підприємствах, що контролюються самими працівниками.
В Іспанії вже кілька десятиліть працює Мондраторська група чисельністю
- 8 --більш 21 000 працівників.
На загальну кількість обсягу продукції кооперації, що випускається,наприкінці 80-х років приходилося 8% від загального роздрібноготоварообігу. Великобританії, 18% від торгівлі продуктами харчування. У
Норвегії кооперація в загальному національному товарообігу складає 11%, ау Швеції - 20%, у Швейцарії послугами кооперативів користуються біля 90%населення країни.
У країнах Загального ринку у виробничих кооперативах нараховуєтьсяблизько 1 000 000 робітників, а всього в кооперативному секторі, щовважається колективних форм господарювання, - біля 2 500 000 робітників.
Можна констатувати, що ці підприємства досить надійно утрімуваються врозвиту конкурентному середовищі змішаної економіки. Деякі дослідженнявказують на те, що продуктивність праці на них у 10-15% вище, ніж напідприємствах інших типів.
Для реагування на виникнення і розвиток колективних форм господарюванняв США діє Національний центр утворення колективних підприємств; прийнятавизначена кількість нормативних актів, що сприяють їх становленню ірозвитку.
Вищевикладене дозволяє зробити висновок про те, що право колективноївласності не належить ні до державної, ні до приватної власністі, воноцілком вписується в режим ринкових відносин, але має свою специфіку, своїособливості, нарешті, свою історію.
В Україні право колективної власності було традиційним. До Жовтневоїреволюції в сільській місцевості була общинна власність на землю. Сільськіспоживчі суспільства на загальній власності діяли ще з 80-х років минулогостоліття.
Невже тепер, в умовах побудови правової держави та демократизаціїгромадського життя потрібно відмовитися від однієї з недержавних формвласності, для того щоб нібито погодити букву законодавства зі стандартамикраїн Європейського Союзу?
Неупереджений аналіз ситуації навколо колективної власності дає
підставу затверджувати, що незважаючи на невизначеність і діскусійністьсамого поняття колективної власності в загальноприйнятим в суспільствіпонятті, вона
- 9 --реально існує на практиці. Поряд з державною і приватною - маєтьсяколективна власність, до якої належать акціонерні підприємства іпідприємства, котрі викуплені трудовими колективами, а зараз такожпідприємства, що орендують державне майно.
Колективна власність - явище об'єктивне, як і об'єктивне прагнення людейдо колективного господарювання. Колективна (чи кооперативні) власністьіснує у всіх країнах, хоча вона не скрізь законодавчо закріплена вконституційному порядку. Думаємо, що виживуть і будуть розвиватися ті зформ власності, що виявляться більш жіттєздатнімі, пристосованими до умовгосподарювання.
1.2. Обстеження підприємств в рамках їх створювання.
Принципи створення підприємств.
Створення підприємства базується на визначених принципах,регульованих нормативними актами, цивільним законодавством, законами проокремі організаційно-правові форми юридичних осіб, що можуть функціонуватив українській економіці, а також у залежності від форми власності на майно:на праві власності, праві господарського володіння, праві оперативногокерування.
Необхідність створення підприємства грунтується економічноюдоцільністю, матеріальними умовами, принципами для заснуванняпідприємства, а також можливістю виконання найважливішої суспільної функції
- Виробництво товарів (виконання робіт і надання послуг) відповідно допотреб ринку.
Термін "створення" являє собою правове поняття, яке включає врегульованіправом умови фактичного виникнення та легалізації підприємства в статутіправового господарюючого суб'єкта.
Виходячи з того, що в економіці України створюються і функціонуютьпідприємства різних організаційно-правових форм, господарське законодавствовизначає загальні і спеціальні умови їх створення. Вони визначені Законом
"Про підприємства в Україні", Законом України "Про підприємництво" та
Цивільним кодексом, який регулює загальні умови створення юридичної особи,в тому числі
- 10 -
- І підприємства. Спеціальні умови створення підприємств визначені законамипро їх окремі види.
Створення нового підприємства (незалежно від форм власності і йогомайбутніх власників) проходить, як правило декілька етапів:
1) виникнення ідеї про створення нового підприємства, необхідного длявиробництва конкретних видів продукції, товарів (робіт, послуг);
2) вивчення ринку, на задоволення потреб якого повинно працюватипідприємство;
3) добір співзасновників підприємства;
4) визначення фінансових джерел, необхідних для формування статутногокапіталу (статутного фонду), необхідного для початкового етапуфункціонування підприємства;
5) розробка установчих документів і бізнес-плану;
6) проведення організаційних заходів щодо створення підприємства взалежності від організаційно-правової форми і форми власності;
7) здійснення державної реєстрації підприємства, одержання необхіднихрахунків у банках;
8) виготовлення печаток і штампів;
9) постановка на урахування в органі державної податкової служби йін.
Важливе місце в процесі створення підприємства має добір керівнихробітників підприємства, спеціалістів, визначення їхніх функцій, прав,відповідальності, наймання на роботу інших співробітників, розробка правилвнутрішнього розпорядку у відповідності з чинним законодавством, формуванняумов функціонування підприємства.
Як правове поняття "створення" включає визначення засновників, їхзасновніцької компетенції, порядку діяльності щодо створення підприємства.
Засновником є особа, що має право створити у встановленому порядкупідприємство як юридичну особу. За Законом України "Про власність в
Україні "таким правом наділені безпосередньо власники засобів виробництвата іншо?? про майна, сподіваючись-
- 11 --новажені власником (власниками) органи, тобто фізичні і юридичні особи, щомають засновницький право і дієздатність. Отже, тут діє загальний принцип,згідно з яким засновником (співзасновниками) можуть бути "фізичні іюридичні особи, крім випадків, передбачених законодавчими актами України ".
Уповноважені органи, які можуть бути засновниками підприємств,визначає власник. Щодо підприємств загальнодержавної власності - цепідвідомчі Кабінету Міністрів України органи державної виконавчої влади:міністерства, державні комітети, інші центральні відомства. Вони приймаютьрішення про створення підприємств державної власності, затверджують статутиі контролюють їх дотримання, укладають та розривають контракти зкерівниками підприємств, контролюють ефективність використаннязакріпленого за підприємствами майна, його збереження. Це загальне правило.
В окремих випадках (наприклад, щодо підприємств в будівельному комплексу)зазначені функції і повноваження Кабінет Міністрів України делегуєгосподарським об'єднанням: корпораціям, концернам тощо. Щодо підприємствкомунальної власності уповноваженими органами з засновницький правами євиконкоми обласних і місцевих Рад, місцеві державні адміністрації тауповноважені ними органи.
Засновники реалізують засновницькі права шляхом обранняорганізаційної форми підприємства; визначення цілей і предмета йогодіяльності; прийняття рішення про його створення; затвердження вустановчому порядку статуту; передачі безоплатно на баланс підприємстваосновних фондів та обігових коштів; формування органів управління,визначення у статуті меж їх повноважень тощо.
Створення підприємства в юридичному розумінні являє собоюзатвердження та одержання передбачених законом документів: рішення власника
(власників) або уповноваженого органу про створення підприємства, статуту
(якщо цього вимагає організаційні форма), посвідчення про державнуреєстрацію. При необхідності для новостворюваного підприємства земельноїділянки сюди входять також документи на землекористування (землеволодіння),визначені земель-
- 12 --ним законодавством України. Дозвіл на користування створюванимпідприємством земельною ділянкою, а також іншими природними ресурсамивидається за рішенням місцевої Ради народних депутатів за місцезнаходженнямпідприємства у порядку встановленому Земельним кодексом України. Відмова внаданні земельної ділянки може бути оскаржена у встановленому закономпорядку.
Господарське законодавство України регулює також способи створенняпідприємств. Так, підприємство може бути створене згідно з рішенням одногочи кількох власників або уповноваженого ним органу.
Підприємство може створюватися внаслідок примусового поділу іншогопідприємства відповідно до антимонопольного законодавства України.
Примусовий поділ підприємства здійснюється з розпорядженням
Антимонопольного Комітету України, його територіальних управлінь.
Розпорядження про поділ підприємства - монополіста є обов'язковим длявласника (власників) або уповноваженого органу. Розпорядження пропримусовий поділ визначає строк створення нових підприємств, який не можебути меншим 6 місяців.
Підприємство може створюватись шляхом реорганізації діючогопідприємства, тобто в результаті виділення із складу структурнихпідрозділів за рішенням їх трудових колективів, якщо на це є згода власникачи уповноваженого ним органу. Аналогічно може створюватися підприємство набазі структурної одиниці діючого об'єднання. Щодо таких підприємств дієпрово про збереження за ними взаємних зобов'язань та укладених договорівз іншими підприємствами.
Підприємства мають право створювати на території України та за їїмежами суб'єкти господарювання без прав юридичної особи - свої відособленіпідрозділи: філії, представництва, відділення з правами відкриття поточнихі розрахункових рахунків. Відособлені підрозділи діють на підставі положеньпро них, які затверджуються підприємством. Відкриття вказаних підрозділівне потребує їх реєстрації. Підприємство лише повідомляє про цереєстраційний орган шляхом внесення додаткової інформації в своюреєстраційну картку.
Нерідко в практиці поширена помилка змішування відособленіх підрозді-
- 13 --лів юридичної особи і дочірніх підприємств. Але на відміну від першихдочірнє підприємство є юридичною особою, тобто суб'єктом, що самостійнохазяює, тому воно повинно бути зареєстрованим у порядку, встановленому дляреєстрації підприємств.
Установчі документи.
установчими документами підприємства називається комплектдокументів встановленої законом форми, згідно з якими підприємство виникаєі діє як суб'єкт права. З точки зору правової природи, установчі документиє локальними нормативними актами, які набирають юридичної сили внаслідокзатвердження їх одним або кількома засновниками підприємства.
Розробка установчих документів є важливим (визначальним) етапом упроцесі його функціонування, тому законодавчими актами встановленівизначені відомості, що повинні містити установчі документи.
Форму і зміст установчих документів визначають залежно від видівпідприємства та закони про окремі види підприємств.
Стаття 6 Закону України "Про підприємництво" дає перелік актів, яківідносяться до установчих документів. По-перше, це рішення одного чикількох власників або уповноваженого ним (ними) органу про створенняпідприємства. Якщо власників чи органів два і більше, таким рішеннямвизначено установчий договір. По-друге, це статут підприємства.
У випадках передбачених законодавством, підприємства діють напідставі статуту, тобто власного збирання правил, що регулюють сукупно їхдіяльність, взаємовідносини з іншими господарюючими суб'єктами. Статут маєвідповідати основним положенням Закону України "Про підприємства": вінзатверджується власником (власниками) чи засновником (засновниками)підприємства, а для державних підприємств - власником майна за участювідповідного трудового колективу.
Стаття 9 Закону "Про підприємства в Україні" визначає перелікобов'язкових відомостей, які необхідно включити до статуту підприємства якодного з його
- 14 --основних установчих актів.
Зміст установчих документів (статутів, установчих договорів)господарських товариств регулюється статтями Закону України "Прогосподарські товариства ". Ці статті визначають переліки основних даних, щопідлягають включенню до установчих документів товариств окремих видів.
Установчі документи повинні містити обов'язкові дані пропідприємства, без яких вони вважаються такими, що не відповідають вимогамзаконодавства. Це такі дані:
- найменування (завод, фабрика, майстерня тощо) і вид підприємства
(сімейне, приватне, колективне, державне);
- зазначення власника (склад засновників, учасників) тамісцезнаходження підприємства;
- предмет і цілі діяльності підприємства;
- юридичний статус підприємства. Це статті про юридичну особупідприємства, про його майно, про самостійний баланс, розрахунковий,валютний та інші рахунки в банках, про фірмову марку та товарний знак, пропечатку з найменуванням підприємства. Якщо підприємство має право випускатицінні папери, то таке право веж відноситься до юридичного статусупідприємства;
- про склад майна підприємства: перелік фондів (основний, оборотний,статутний, резервний, страховий, інші фонди); порядок утворення майна, порядок розподілу прибутків та покриття витрат; порядок випуску акцій
(щодо акціонерного товариства). Якщо підприємство не є власником майна,включається стаття про те, що майно закріплене за ним на праві повногогосподарського відання;
- Про перелік органів управління підприємства, порядок їх формування,компетенцію;
- Про контрольні органи - спостережну раду, ревізійну комісію;
- про порядок припинення діяльності підприємства: підстави, орган, що приймає рішення про припинення, порядок створення і роботи ліквідаційної комісії;
- 15 -
- Умови розрахунків з бюджетом і кредиторами, розподіл майна, щозалишилося.
У статуті підприємства повинен бути визначений орган, що має праворепрезентувати інтереси трудового колективу (рада трудового колективу, радапідприємства, профспілковий комітет тощо). В нього можуть включатисяположення, зв'язані з особливостями діяльності підприємства: про трудовівзаємини, які виникають на основі членства; про повноваження, порядокстворення та структуру ради підприємства.
В установчих документах господарських товариств окремими статтямивизначають порядок внесення змін до статуту (вищим органом, за рішенням У4голосів акціонерів, які беруть участь у зборах).
Одні юридичні особи беруть участь тільки на підставі статуту
(наприклад, приватне підприємство, створене одним фундатором) .- Для іншихюридичних осіб необхідні як статут, так і установчий договір (наприклад,акціонерним товариствам, товариствам з обмеженою і додатковоювідповідальністю). Третім - достатньо одного установчого договору
(наприклад, повним і командитним товариствам).
Установчий договір використовується тоді, коли діяльність двох ібільш фізичних осіб і/або юридичних осіб спрямована на спеціальну ціль --створення нової юридичної особи. Таким чином, установчий договір служитидля визначення порядку й умов узгодженої діяльності фундатора.
У тих випадках, коли установчий договір необхідний, його роль якустановчого документа може бути подвійно. В одних випадках законодавствовизначає установчий договір у якості єдиного установчого документаутворюваних підприємства. Тоді в договорі повинні визначитися всі тіпитання, що звичайно вказуються в статуті: наприклад, найменуванняюридичної особи, місце його перебування, ціль діяльності й інші реквізити.
У інших випадках (їх більшість) закон потребує два установчихдокументи - не тільки установчий договір, але й статут. Необхіднопідкреслити, що це самостійні документи і не можна розцінювати статут якчастину договору або навпаки.
- 16 -
У таких випадках цілком виправдано, що зміст одного з двох установчихдокументів може частково дублювати зміст іншого. Звичайно, наприклад, як устатуті, так і в установчому договорі визначається порядок розподілу міжучасниками прибутків і збитків, керування діяльністю створеного нимиюридичної особи, виходу засновників із складу. Водночас є помилковимуявлення, що установчий договір це зразкова «копія» статуту (з деякимизмінами).
При розподілі питань, що ставляться до змісту установчого договору істатуту, доцільно враховувати таке. У статуті, насамперед -, повинні знайтивідображення положення, що стосуються юридичної особи: його найменування,ціль діяльності склад і компетенція органів, а також повинні міститися іншівідомості, передбачені законодавством про юридичні особи відповідного виду.
У установчому ж договорі необхідно насамперед визначити конкретніобов'язки засновників і порядок їхньої спільної діяльності по створеннююридичної особи, умови передачі в його власність їх майна й участі в йогодіяльності, умови і порядок розподілу між засновниками прибутку і збитків,керування діяльністю юридичної особи, виходу засновників із його складу.
Отже, в установчому договорі повинні бути визначені основні положення провзаємовідносини учасників (засновників) і виражене добровільна згода,волевиявлення засновників на створення нової юридичної особи.
Установчий договір набирає сили з моменту підписання засновниками ізберігає свої дії на весь період діяльності створеної юридичної особи.
Конкретизація змісту установчих документів залежить від видуутворюваної юридичної особи.
При розробці проектів установчих документів підприємств необхіднокеруватися також типовими нормативними активами. Щодо підприємств окремихвидів законодавець застосовує типові форми установчих документів. Діють,зокрема, статути: типовий статут державного підприємства, типовий статутвідкритого акціонерного товариства, статут закритого акціонерноготовариства. Статут товариства з обмежено відповідальністю, Статут орендногопідприємства. Крім то-
- 17 --го. Фондом державного майна України затверджено установчі договори: Простворення товариства з обмеженою відповідальністю, Про створення закритогоакціонерного товариства та зразковий договір оренди.
Внесення змін і доповнень в установчі документи повинно провадитисяпо правилах, викладеним у Положенні про державну реєстрацію суб'єктівпідприємницької діяльності від 25.05.98 р. Внесення змін (доповнень)оформляється у виді окремих пропозицій або шляхом виклади установчихдокументів у новій редакції з дотриманням вимог, визначених Положенням.
Установчі документи складаються на державній або іншій мовівідповідно до Закону УРСР «Про мови в Української РСР». Підписуютьсязасновником, прошиваються і пронумеровуються.
Установчі документи не повинні містити положень, що суперечатьзаконодавству.
Відповідальність за відповідність установчих документів законодавствунесе власник (власники) або уповноважені їм (ними) органи, що подаютьдокументи для державної реєстрації підприємства.
Порядок державної реєстрації підприємств.
Державна реєстрація підприємств є обов'язковою юридичною дією при їхстворенні. Вона встановлена ст. 6 Закону "Про підприємства в Україні" таст. 8 Закону "Про підприємництво". Ці статті визначають державні органи, наякі покладена реєстрація підприємств (легалізуючі органи), а також загальніумови і порядок реєстрації.
Включення етапу державної реєстрації в процесі створенняпідприємства є обов'язковим, оскільки тільки після реєстрації підприємствоодержує права юридичної особи, відповідно до п. 4 ст. 5 Закону України «Пропідприємства в України ».
Детально процедура реєстрації регламентується Положенням про державнуреєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності, затверджених постановою
Кабінету Міністрів України від 15 травня 1998 р.. № 740 (далі для короткості
- По-
- 18 --розкладання про реєстрацію). Це Положення визначає порядок державної реєстраціїі перереєстрації підприємств незалежно від їхніх організаційно-правовихформ і форм власності, за винятком окремих суб'єктів: банків, засобівмасової інформації, фондових бірж, для яких законами України встановленіспеціальні правила державної реєстрації, а також порядок скасуваннядержавної реєстрації.
Реєстрація підприємства є процесуально-правовою дією, внаслідок якоїпідприємства включаються до Державного реєстру підприємств України. Днемвключення визначено день реєстрації підприємства. Зазначена дія має за метунадати підприємству формально-юридичних ознак суб'єкта права, згідно зякими воно починає функціонувати у господарсько-правовому обороті якЗагальновідома для третіх осіб і органів держави юридична особа. Запис у
Державному реєстрі про реєстрацію підприємства являє собою юридичний фактвиникнення підприємства - суб'єкта права з правами юридичної особи.
Відповідно до законодавства України підприємство визнається діючим, стаєюридичною особою, набуває прав та обов'язків з дня його державноїреєстрації. Діяльність незареєстрованих підприємств не допускається. Зіншого боку, підприємство вважається таким, що припинило свою діяльність, змоменту внесення запису про це до Державного реєстру. Цей запис єскасуванням реєстрації.
Постановою Кабінету Міністрів України «Про порядок державноїреєстрації суб'єктів підприємницької діяльності »від 25 травня 1998 № 740були внесені такі розміри плати:
- за державну реєстрацію (реєстраційний збір) для юридичних осіб - 7необлагаєміх мінімумів прибутків громадян;
- за прискорену (у плині одного дня) державну реєстрацію - потрійнийрозмір відповідного реєстраційного збору;
- за державну реєстрацію змін (доповнень) в установчі документи - ЗОвідсотків реєстраційного збору;
- за видачу дубліката свідчення про державну реєстрацію - 10відсотків реєстраційного збору.
- 19 -
Перереєстрація підприємств відбувається безплатно, якщо інше непередбачено законом.
Орган державної реєстрації сплачує заявнику 20 відсотківреєстраційного збору за кожний прострочений день державної реєстрації, алене більше розміру внесеної заявником плати за державну реєстрацію Ця сумасплачується з коштів фонду органа державної реєстрації, формованого зарахунок 30 відсотків відрахувань від плати за державну реєстрацію
Законодавство визначає орга?? та державної реєстрації підприємств. Увідповідності зі ст.8 Закону України "Про підприємництво" реєстраціяпроводиться у виконавчому комітеті міського, районного у місті ради або врайонних, районної міст Києва і Севастополя державної адміністрації (далі --органи державної реєстрації) по місцезнаходженню даного суб'єкта, якщо іншене передбачено законодавством. Так, господарські товариства, що займаютьсябанківською діяльністю, реєструє Національний банк України в порядку,визначеному Законом України "Про банки і банківську діяльність".
Для державної реєстрації підприємства власник (власники),уповноважений їм/ними/орган або особа/заявник/особисто, абопоштою/рекомендованим листом, подають до органу державної реєстрації:
- рішення власника (власників) майна або уповноваженого їм
(ними) органу про створення юридичної особи (крім приватного підприємства).
Якщо власників або уповноважених ними органів два або більш, такимрішенням є установчий договір, а також протокол установчого збору
(конференції) у випадках, передбачених законом;
- статут, якщо це необхідно для створюваної організаційної формипідприємства. Отже, закон потребує представлення установчих документів,необхідних для створюваної організаційно-правової форми підприємства;
- реєстраційну картку встановленого зразка, що є, одночасно заявоюпро державну реєстрацію;
- документ, що засвідчує сплату власником (власниками) внеску в статутний
- 20 --фонд підприємства в розмірі, передбаченому законом;
- документ, що засвідчує внесення плати за державну реєстрацію (копіяплатіжного доручення або квитанція).
Місцезнаходженням підприємства на дату державної реєстрації може бутимісцезнаходження (місце проживання) одного з засновників абомісцезнаходження по іншому адресу, що підтверджується договором, якийпередбачає передачу засновнику у власність або користування приміщення,частини приміщення (договір купівлі-продажу, міни, Даріння, оренди,лізингу, безоплатного користування майном, про спільну діяльність,установчий договір).
Якщо засновником (одним із засновників) підприємства є юридичнаособа, його державна реєстрація підтверджується свідченням про державнуреєстрацію.
Іноземна юридична особа відповідним документом засвідчує своюреєстрацію в країні місцезнаходження (виписка з торговельного, банківського абосудового реєстру). Цей документ сповнений бути затверджений відповідно дозаконодавства країни його видачі, переведений на українську мову ілегалізований у консульської установі України, або міжнародними договорами,у яких бере участь Україна, не передбачене інше. Зазначений документ можебути також затверджений у посольстві відповідної держави в Україні ілегалізований у Міністерстві внутрішніх справ.
Установчі документи представляються в орган державної реєстрації втрьох примірниках (із них два оригінали), оформлених у встановленомупорядку.
У відповідності з ст. 8 Закону України «Про підприємництво» органомдержавної реєстрації забороняє
