Зміст

Введення ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... .... ... 3

1 Поняття права приватної власності на землю ... ... ... 5

2 Зміст права власності громадян ... ... ... ... ... .. 11

3 Виникнення і припинення права приватної власності на землю .. ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... .... 15

4 Охорона права приватної власності на землю ... ... ... ... .. ... ... ... ... ... ... ... ... .... ... ... ... ... ... .... ... ... .23

Висновок ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... .. 30

Список використаних джерел .. ... ... ... ... ... ... ... ... .. 32

Введення

Земля, її надра, ліси, тваринний світ та інші ресурси складають основужиттєдіяльності людей.

Білорусія володіє унікальними багатствами створеними самою природою,і ці багатства її землі.

Проблема вдосконалення правового регулювання земельних відносинв Білорусі останнім часом стала однією з найбільш актуальних і широкообговорюваних не тільки серед юристів, законодавців та політиків, а й усуспільстві в цілому. Думки що беруть участь у дискусії сторін полярні, але всесходяться в одному: чинне земельне законодавство не відповідаєсучасним потребам регулювання земельних відносин.

В даний час практично в усьому світі з кожним роком спостерігаєтьсяпоступове глобальне погіршення стану навколишнього природного середовища.
Особливо яскраво це виявляється в нашій країні так як, і рівеньтехнічного розвитку залишає бажати кращого, і ступінь захищеностіпідприємств нікуди не годиться. Це відбувається під впливом різнихфакторів, в основному це обумовлена життєвою необхідністюзростаюча активна діяльність людини по пристосовуваннянавколишнього середовища для себе і своїх потреб. І все це призводить до необхідностівжити заходів для збереження, як самих земель, так і їх цінних якостей.

Метою написання цієї роботи є розгляд такого питання як
Право власності громадян на землю в Республіці Білорусь.

Право власності громадян на землю в Республіці Білорусь насучасному етапі була введена після розпаду СРСР, коли про таке поняттяпрактично ніхто не чув, адже при СРСР існувала насправдітільки колективна та державна власність, тому введення прававласності громадян на землю породило різні пересуди при освітленняцього питання. Це в свою чергу виникло через те, що довгий час внашій країні існував стереотип, як поведінки так і мислення, що всісуспільне, а значить нічиє.

Але останні глобальні перетворення і зміни системи цінностейпородило певний інтерес суспільства до продуктів своєї діяльності. Суспільство,якщо можна так сказати, звернув свій погляд на екологію, і на причиниякі впливають на її погіршення. Земля ж є невід'ємною частиноюекологічної обстановки, а сама власність на землю це той стимулякий ще хоч трохи, але допомагає багатьом людям в нашій країні просто непомерти з голоду.

І тому я б хотів висвітлити питання який став цікавити всебільші верстви населення.

У цій роботі мною використовувалися підручники із земельногоправу Росії, України, Білорусії, також кодекс Республіки Білорусь проземлі, коментарі до нього, Цивільний кодекс і деякі інші нормативно -правові акти.

1 Поняття права приватної власності на землю

У ст. 13 Конституції Республіки Білорусь і ст. 213 ГК закріплюютьнаявність у країні двох форм власності - державної і приватної,які розглядаються як протилежні один одному. Основупротилежності становить приватний і публічний (суспільний) інтерес. Участини 3 ст. 213 ЦК встановлюється, що громадяни (фізичні особи) єсуб'єктами права приватної власності [1, с.158].

Життя людини немислима без матеріальних благ, використанням якихвін задовольняє свої матеріальні і духовні потреби. Більшість зцих потреб задовольняються з тієї частки сукупного суспільногопродукту, що надходить у власність окремого члена суспільства
[1, с.158].

У період існування колишнього СРСР і до початку 90-х роківзадоволення життєвих потреб членів суспільства відбувалося за рахунокособистої власності, яка носила споживчий характер і булапохідна від соціалістичної власності.

Історія переконала нас у приреченості економічної системи держави,заснованої на соціалістичної власності. Однією з причин крахуекономічної системи радянської держави було і те, що особиставласність не створювала стимулів для ефективного і творчої праці,не виробляє хазяйського ставлення до власності. Це в свою чергупороджувало байдужість і безвідповідальність, властиві людині, якане має ніякої власності. У тих соціально-політичних умовах і немогло бути інакше [1, с.158-159].

Початок перетворень у регулюванні відносин власності громадянприпадає на час прийняття Закону СРСР від 6 березня 1990 р. "Провласності в СРСР "і аналогічного йому Закону Республіки Білорусь від 11Грудень 1990 "Про власність в Республіці Білорусь". У зв'язку зприйняттям цих законів право особистої власності втратив своє значення, ана зміну йому прийшла право приватної власності, ширше за своїмзмістом і абсолютно нове для нашої дійсності поняття [2, с.54].

Приватна власність, що утворюється з різних джерел, можевикористовуватися як для відтворення власності, так і для особистогоспоживання. У цьому сенсі особиста власність як економічна категоріяне втратила свого значення, оскільки людині незалежно від соціально -економічного ладу завжди властиво вживання власності длязадоволення власних споживчих потреб. Тому можна сказати, щоособиста власність в сучасних економічних умовах єскладовою частиною приватної власності - широкого за своїм змістомпоняття [2, с.54].

Відносини приватної власності громадян як речові майновівідносини регулюються правом. До права власності громадян повною міроюзастосовуються ті підходи та визначення, які в цілому характеризують правовласності. Отже, ми можемо розглядати право власностігромадян на землю в об'єктивному та суб'єктивному значенні [2, с.55].

Право власності громадян на землю в суб'єктивному сенсіявляє собою забезпечену законом можливість особи на свійрозсуд і в своїх інтересах володіти, користуватися і розпоряджатисяналежним йому майном, дотримуючись обов'язки, що випливають зіснуючого права [2, с.55].

Право приватної власності як суб'єктивне право охоплює колоправ і обов'язків власника земельного [3, с.81].

У зміст суб'єктивного права власності входить мерадозволеного поведінки власника. Як такий дозволеногоповедінки власника ст. 213 ГК розглядає правомочності володіння,користування та розпорядження. При цьому необхідно враховувати, що норма цієїстатті встановлює тільки спеціальні межі здійснення прававласності. На здійснення права приватної власності громадянпоширюються і загальні межі здійснення суб'єктивних цивільнихправ, встановлених ст. 2 і 9 ЦК.

В об'єктивному розумінні право власності громадян на землю містить усебе всю систему правових норм, що регулюють право власності всуб'єктивному значенні. У широкому сенсі воно являє собою суб'єктивнеправо власності громадян, матеріалізоване в законах, декрети, укази,постановах, інших актах, у сукупності утворить багатогалузевийінститут права власності [4, с.168].

Для ефективної реалізації права приватної власності слідвстановити коло його суб'єктів. У розвинених правових системах будь-якавласність, яка не належить державі, розглядається як приватна.
Її юридичне поняття грунтується на протиставленні суб'єктів:приватна особа (фізична та юридична) - держава. У розряд приватноївласності входять і традиційна приватна власність в їїекономічному розумінні, і кооперативна власність, і власністьрізного роду об'єднань та організацій, що не займаютьсяпідприємницькою діяльністю. Усі вони підпадають під дію однієї ітого ж інституту права приватної власності [3, c.84-85].

Право власності громадян та право власності юридичних осіб --це, по суті, єдиний інститут права приватної власності.

Земельне ж законодавство грунтувалося до 1998 р. на поняттіприватної власності на землю переважно як власності,що належить конкретній фізичній особі - громадянину.

У ст.4 закону «Про право власності на землю» було зазначено, що ввласності громадян РБ, які постійно проживають на території РБ абоприрівняним до постійно проживають ..., перебувають землі, власникамияких відповідно до земельного законодавства є фізичніособи ... [5, с.174].

Громадяни інших держав, у тому числі і колишніх союзних республік,могли отримати землю в Республіці Білорусь тільки на право користування абооренди [3, c.85].

Іноземні юридичні та фізичні особи, підприємства з іноземнимиінвестиціями, а також іноземні держави, міжнародні об'єднання іорганізації також тривалий час не могли стати в Республіці Білорусьвласниками землі.

У нинішньому законодавстві право приватної власності на землюрозглядається більш широко. Воно включає в себе власність фізичнихосіб - громадян Республіки Білорусь і власність юридичних осіб
Республіки Білорусь, власність іноземних держав [3, c.85].

Власник землі має право вчиняти щодо своєї ділянки будь-якідії (або не робити їх), що не суперечать законодавству. Вінможе передавати правомочності щодо володіння, користування і розпорядженняділянкою іншим особам, використовувати його як заставу, продавати,дарувати або іншим способом відчужувати його, а також розпоряджатися ним іншимчином.

Право власності громадян не вичерпується наявністю у власника
"приємних" прав за володінням майном - на ньому лежать і певніобов'язки. Власник зобов'язаний утримувати ділянка не піддавати псування абопошкодження, якщо інше не встановлено договором або не передбаченозаконодавством. При здійсненні права власності власник зобов'язанийне завдавати шкоди навколишньому середовищу та історико-культурних цінностей, необмежувати права і захищаються законом інтереси інших осіб, не робитидій, що суперечать суспільної користі й безпеки (ст. 210 ЦК). Увипадках, на умовах і в межах, передбачених законодавчими актами,власник зобов'язаний допускати обмежене користування його земельноюділянкою іншими особами [4, с.170].

Право приватної власності на землю є правовоїінститут, що закріплює належність землі іншим (крім держави)учасникам економічних відносин власності.

Приватна власність означає, що частина земель в межах юрисдикціїдержави виключається з приватної власності і стаєвласністю окремих осіб (фізичних або юридичних) [3, с.80].

Право приватної власності як інститут права охоплює собоюсистему норм, що встановлюють приватну власність насамостійної форми власності, підстави її виникнення, змінита припинення, обсяг і порядок здійснення прав і обов'язків приватнихвласників землі, а також систему гарантій та захисту прав земельнихвласників.

Об'єктами приватної власності на землю виступають земельні ділянки
[3, с.81]. Земельна ділянка має бути вільною від законодавчихобмежень надання землі громадянам та юридичним особам [6, с.77].
Земельне законодавство нормує граничні розміри приватних земельнихволодінь (загальна площа земельних ділянок, що купують у приватнувласність для ведення особистого підсобного господарства, не повинна перевищувати
1 гектара для громадян проживають в сільських населених пунктах, селищахміського типу). У загальну площу земельної ділянки, наданої дляведення особистого підсобного господарства, включається до площі земельноїділянки, що є при будинку [3, с.81].

Земельні ділянки для обслуговування та будівництва житлового будинкупередаються громадянам Республіки Білорусь в приватну власність сільськими
(селищними), міськими (міст обласного підпорядкування та міста Мінська),районними виконавчими та розпорядчими органами в розмірах:

- в містах - від 0,05 до 0,15 гектара;

- у сільських населених пунктах, селищах міського типу - 0,15 від до
0,25 гектара.

В окремих випадках залежно від місцевих умов і особливостейземельні ділянки обслуговування та будівництва житлового будинку можутьнадаватися громадянам в розмірах: у містах - менше 0,05 гектара,що проживає в сільських населених пунктах, селищах міського типу - менш
0,15 гектара [3, с.81-82].

Розміри земельних ділянок для садівництва і дачного будівництваскладають 0,15 гектара на одного члена садового чи дачного кооперативу.
Конкретні розміри ділянок даної категорії приватних землевласниківвстановлюються відповідним виконавчим і розпорядчим органом узалежно від місцевих умов і особливостей [3, с.82].

Кодексом про землю встановлено склад земель, що не підлягають передачі вприватну власність:

- землі загального користування (площі, вулиці, проїзди, шляхи,набережні, парки, лісопарки, бульвари, сквери тощо);

- землі транспорту і зв'язку;

- землі, надані для потреб оборони;

- земельні ділянки на територіях, що зазнали радіоактивногозабруднення внаслідок катастрофи на Чорнобильській АЕС (зони евакуації
(відчуження) і першочергового відселення);

- землі заповідників, національних і дендрологічних парків,ботанічних садів, заказників, пам'яток природи та архітектури;

- землі оздоровчого, рекреаційного та історико-культурногопризначення;

- землі лісового фонду;

- землі водного фонду;

- сінокоси, пасовища та інші угіддя населених пунктів,що використовуються для загальних потреб населення;

- земельні ділянки, надані або надаються громадянамдля цілей, передбачених законодавством, якщо відповідно догенеральними планами, проектами планування і забудови міст та іншихнаселених пунктів передбачено інше цільове використання цих ділянок;службові земельні наділи;

- землі населених пунктів, садівничих товариств і дачногобудівництва на площах залягання розвіданих і в установленому порядкузатверджених родовищ корисних копалин. Перелік таких населенихпунктів, дачних і садівницьких товариств затверджується Радою Міністрів
Республіки Білорусь [7, ст.38].

У приватній власності знаходяться землі, придбані громадянами
Республіки Білорусь, які постійно проживають на території Республіки
Білорусь або прирівняними до постійно проживають відповідно дозаконодавством Республіки Білорусь [3, с.66].

Земельні ділянки можуть передаватися у власність юридичним особам
Республіки Білорусь, в тому числі і підприємствам з іноземнимиінвестиціями. Іноземним державам земельні ділянки можуть передаватисяу власність у порядку і на умовах, передбачених ст. 37 Кодексу проземлі. Юридичним особам Республіки Білорусь, у тому числі підприємствам зіноземними інвестиціями, земельні ділянки можуть передаватися, ввласність при приватизації об'єктів державної власності.
Перелік державних об'єктів, при приватизації яких разом зоб'єктами у власність може бути передана земельна ділянка,затверджується Президентом Республіки Білорусь. Земельні ділянки також можутьпередаватися у власність юридичних осіб Республіки Білорусь приздійсненні інвестиційних проектів [3, с.66-67].

Рішення про передачу земельних ділянок у власність юридичнимособам Республіки Білорусь в названих вище випадках приймається Президентом
Республіки Білорусь [3, с.67].

Чинне земельне законодавство виділяє два види права приватноївласності:

- право приватної власності громадян;

- право приватної власності юридичних осіб [8, с.25].

У приватній власності громадян Республіки Білорусь можуть знаходитисяземельні ділянки, придбані для: ведення особистого підсобного господарства;будівництва та обслуговування житлового будинку; ведення доллектівногосадівництва, дачного будівництва.

В якості різновиду права приватної власності юридичних осібможуть бути виділені право власності господарських товариств, правовласності господарських товариств, право власності громадських ірелігійних організацій, право власності виробничих кооперативів
[3, с.67].

Слід зробити висновок про те, що право власності на землю можебути реалізовано власником у повному обсязі. Воно підлягає захисту яксуб'єктивне право від втручань у справи власника. Юридичнеоформлення права власності умовах ринкового господарства здійснюєтьсявідповідно до принципів: винятковості, перенесення іневтручання держави у безпосередню господарську діяльністьвласника [3, с.72].

2 Зміст права власності громадян

Зміст права власності в об'єктивному значенні як інститутуземельного права становить зміст норм права, які регулюютьекономічні відносини земельної власності. Норми цього інститутумістяться в Конституції Республіки Білорусь, Кодексі про землю, Цивільномукодексі і в цілому ряді законів і підзаконних актів.

Зміст права власності у суб'єктивному сенсі утворюютьщо належать конкретному власнику правомочності [3, c.69]. У п.1 ст.210 ГК
РБ встановлено: «Власникові належать права володіння, користуваннята розпорядження своїм майном »[9]. Кожне з даних правочинів входитьнеобхідним елементом права власності [3, c.69]. П.2 ст.210 ГК РБговорить: «Власник має право на свій розсуд вчиняти щодоналежного йому майна будь-які дії не суперечать закону,суспільної користі і безпеки, що не завдають шкоди навколишньому середовищу,історико-культурних цінностей і не порушують прав і захищених закономінтересів інших осіб, у тому числі відчужувати своє майно у власністьіншим особам, передавати їм, залишаючись власником права володіння,користування і розпорядження майном, віддавати майно в заставу іобтяжувати його іншими способами, а також розпоряджатися ним іншим чином »
[9].

Зміст права власності, у тому числі і земельної, яксуб'єктивного права, традиційно пов'язано, наявністю у її власникаправомочностей володіння, користування і розпорядження землею. Земельнезаконодавство встановлює ряд розпоряджень, що стосуються реалізаціїданих правочинів [3, c.69].

Право власності являє собою незалежне від інших правоособи володіти, користуватися і розпоряджатися своїм майном [3, c.70].

ПРАВОМОЧНІСТЬ володіння означає можливість власника реально володітиземлею, вважати її своєю, керувати нею, вести облік земель, забезпечувати їхзбереження і являє собою юридично забезпечену можливістьгосподарського панування над майном. Власник реєструєземельну ділянку за собою, враховує в складі свого майна, ведеосвоєння, відмежовує від сусідніх ділянок шляхом встановленняобмежувальних знаків, може зажадати повернення землі з чужогонезаконного володіння, наприклад, у випадку самовільного захоплення, може здопомогою відповідних служб втілити проект землеустрою, закріпитимежі земельної ділянки на місцевості, провести зонування території.

ПРАВОМОЧНІСТЬ володіння у власника засноване на законі, йому належитьвищий рівень прав за землеволодіння. Інші особи можуть володіти землею врамках прав, наданих їм власником, і на основі інших титулів:користувача, орендаря і т.д.

ПРАВОМОЧНІСТЬ користувача являє собою юридично забезпеченуможливість вилучення з майна його корисних властивостей у процесі особистогоабо господарського вжитку майна, припускає винесення предметаз кола можливих домагань інших осіб для його використання в якихось
(необов'язково певних) цілях в майбутньому часі [3, c.70].

Правомочність користування як суб'єктивне право припускає вчиненнявласником землі можливих дій з користування нею в межах,встановлених законодавством. Користування і володіння землею тісновзаємопов'язані. Володіння землею на увазі можливість користуватися нею, атакож з урахуванням наявних правил використовувати ресурси, які знаходяться на їїповерхні і під землею і витягувати для себе користь, вигоду, який-небудьдохід. Власник землі має право здійснювати на ній самостійнугосподарську діяльність, використовувати не тільки верхній родючий шарземлі, а й наявні на ділянці загальнопоширені корисні копалини,торф, водні об'єкти, а також експлуатувати інші корисні властивостіземлі [3, c.70-71].

Відповідно до ст.264 ГК РБ: «1. Власник (користувач) земельної ділянкиможе зводити на ньому будівлі та споруди, здійснювати їх перебудовуабо знесення, а власник ділянки також має право дозволяти будівництво насвоїй ділянці іншим особам. Ці права здійснюються за умовидотримання містобудівних, будівельних та інших норм і правил, а такожвимог земельного законодавства. 2. Якщо інше не передбаченозаконодавством або договором, власник (власник, користувач)земельної ділянки набуває право власності на будівлю,спорудження та інше нерухоме майно, зведена або створене нимдля себе на що належить йому ділянці »[9].

Власник земельної ділянки не має права самостійно змінитицільове призначення землі. Він не має права перейти, наприклад, з промисловогона господарське землекористування. Це стосується земель, наданих увласність громадян Республіки Білорусь.

Право користування земельною ділянкою може бути реалізоване по -різному. Так, власник може використовувати тільки природні властивостіземлі, вирощуючи, наприклад, різноманітні сільськогосподарські культури,виробляючи посадки та посіви. Та власник може використовувати ділянку длябудівництва житлового будинку, інших господарських споруд і будівель,дотримуючи встановлені правила і норми. Здійснюючи свої правомочності повикористання землі, власник не може порушувати права і захищаютьсязаконом інтереси інших осіб (п.3 ст.210 ГК РБ) [3, c.71-72].

При характеристиці правомочності користування слід враховувати, щовласник на землю не є власником мінеральних ресурсів підземлею. Його право власності не поширюється нижче певногорівень землі під поверхнею. Власнику землі не надано правоконтролювати простір над землею вище певного рівня [3, c.72].

Право власності безстроково. Право власності на землюявляє собою найбільш широке за змістом право. Воно даєможливість його власникові - власникові вільно і самостійноздійснювати свої повноваження. Власник землі наділений поручвиняткових розпорядчих дій. Воно включає всілякідії з визначення юридичної долі землі розпорядження землею можевиражатися у двох основних формах: речової та правовий. Правова формаполягає у праві власника продати, обміняти, закласти земельну ділянку,передати його у спадок, зробити щодо землі іншірозпорядчі дії. Наприклад, передати земельну ділянку ввласність Республіки Білорусь, відмовитися від частини ділянки, розділитийого до встановлених законом норм надання, утворити шляхомоб'єднання спільну сумісну або часткову власність, зробитивідчуження земельних ділянок (частин земельних ділянок), здати їх взаставу, в оренду. Разом з тим коло розпорядчих дій власникаобмежений земельним законодавством.

Не менше значення має і речова форма розпорядження землею. Унеї включається право власника незворотно змінити призначення землі.
Така зміна відбувається при переплануванні ландшафтів, забудовіземельної ділянки, затоплення земель при будівництві водосховищ,переведення земель з однієї категорії в іншу у випадках зміни цільовогопризначення цих земель [3, с.72-73].

Таким чином, суб'єктивне право земельної власності полягає вкомплексі правомочностей власників щодо володіння, користування розпорядженнямземлею, що здійснюються власниками самостійно, своєю владою,підкоряючись тільки вимогам законодавства.

Право земельної власності варто відрізняти від інших правочинів наземлю. Право власності - саме велике за змістом право.

Воно припускає наявність у власника таких правочинів, якихпозбавлені інші користувачі землі.

Власник землі при здійсненні своїх прав незалежно від будь-когото не було. Він повинен підкорятися тільки вимогам закону, вчиняючищодо землі різноманітні дії.

Тільки власник володіє землею на титулі власності, все-такиінші особи - на підставі інших прав.

Права власника землі встановлені законом (Кодексом про землю).
Власник сам, на свій розсуд, може встановити обсяг правкористувачів його земельною власністю. Власність на землю можебути припинена тільки в особливому порядку і на умовах встановленихзаконом.

Тільки власник землі має право розпорядитися нею в повному обсязі. Вінсамостійно вибирає і спосіб розпорядження, права ж усіх іншихвласників і користувачів землі залежать від побажань і влади їївласника [3, с.73].

Власник має право вимагати припинення втручання в йогодіяльність від будь-яких інших осіб, усунення будь-яких перешкод, що позбавляютьйого можливості здійснювати право власності [3, с.73-74].

Таким чином, слід зробити висновок про те, що право власності наземлю може бути реалізовано власником у повному обсязі. Воно підлягаєзахист як суб'єктивне право від втручання у справи власника.
Юридичне оформлення права власності в умовах ринкового господарстваздійснюється відповідно до принципів: винятковості, перенесення іневтручання держави у безпосередню господарську діяльністьвласника.

Право власності як найважливіше право і речове правовідносини маєсвої особливості. Воно відрізняється не тільки від обов'язкових прав іправовідносин, а й від інших речових правовідносин і речових прав (правадовічно успадкованого володіння землею громадян, права постійного аботимчасового користування землею, земельних сервітутів). Правовідносиниземельної власності як речове правовідносини носить безстроковийхарактер. Суб'єкту, що володіє землею на праві власності, належитьправо на пред'явлення виндикаційного і негаторного позову [3, с.74].

3 Виникнення та припинення права

приватної власності на землю

Під наданням та вилученням земель розуміється сукупність дійдержавних органів, спрямованих: або на виникнення права володінняабо користування земельними ділянками у конкретних осіб (і відповідно навилучення землі у колишніх користувачів або з державного запасу);або на припинення права користування ділянками (і відповідно напередачу їх іншим особам або повернення в державний запас) [10, с.67].

Основними стадіями вилучення та надання земельних ділянокє:

1. попереднє узгодження місця розміщення об'єкта;

2. надання земельної ділянки, за яким досягнуто згоди;

3. відведення земельної ділянки в натурі;

4. документальне оформлення надання ділянки і його реєстрація

[10, с.67].

Без оформлення матеріалів за попереднім погодженням місцярозташування проводиться відведення земельних ділянок кооперативам дляколективного садівництва, тваринництва та городництва, а такожгромадянам для ведення селянського господарства, особистого підсобногогосподарства, традиційних народних промислів, будівництва і обслуговуванняжитлового будинку, дачного будівництва, індивідуального садівництва,городництва і тваринництва [10, с.67].

Попереднє узгодження проводять виконавчі тарозпорядчі органи всіх ступенів відповідно до їх компетенції завилучення та надання земель [10, с.68].

Підставами виникнення права власності є різні правопороджують юридично факти (титули власності). Право власності ніземлю як титульне володіння може набуватися різними способами.

Земля може бути надана у власність громадян та юридичнихосіб із земель, що перебувають у державній власності, на підставірішення відповідного органу [6, с.88].

Ст.522 ГК прямо передбачає необхідність державноїреєстрації переходу права власності на нерухомість за договоромпродажу. Аналогічним чином виникає і право власності на землю ввипадку, коли одна сторона ухиляється від державної реєстраціїпереходу права власності на нерухомість, рішення про таку реєстраціюможе бути прийнято судом на вимогу іншого боку [3, с.93-94].

Підстави набуття права власності на землю можуть бутикласифіковані на первинні та похідні.

Під первинними розуміють такі способи, при яких правовласності виникає вперше, оскільки об'єкт не перебував у будь-чиєїприватної власності. Тому порядок придбання таких об'єктіввизначається тільки законом, але не угодою сторін або одностороннімивольовими діями попереднього власника.

Під похідними способами розуміються способи, при яких правовласності на річ виникає з волі попереднього власника, впорядку правонаступництва, найчастіше за договором з попереднім власником
[3, с.92].

Так, відповідно до п.2 ст.219 ЦК право власності на майновиникає: «Право власності на майно, яке маєвласника, може бути придбано іншою особою на підставідоговору купівлі-продажу, міни, дарування або іншої угоди про відчуження цьогомайна. У разі смерті громадянина право власності на його майноуспадковується відповідно до заповіту або законом. У разі реорганізаціїюридичної особи право власності на яке належало йому майнопереходить до юридичних осіб правонаступників реорганізованогоюридичної особи. Відчуження майна іншій особі крім волівласника не допускається, крім випадків, передбаченихзаконодавством »[9].

Відмінності первинних і похідних способів набуття прававласності проявляються в наявності або відсутності правонаступництва. Призміні земельного власника і перехід землі до новому власнику невтрачаються права на неї інших осіб - не власників (наприклад, носіяземельних сервітутів) [3, c.93].

У ст.34 Кодексу Республіки Білорусь про землю вказані земельні ділянкиякі можуть перебувати у приватній власності громадян РБ: «У приватнійвласності громадян Республіки Білорусь можуть перебувати земельніділянки, придбані для: ведення особистого підсобного господарства;будівництва та обслуговування житлового будинку; ведення колективногосадівництва; дачного будівництва »[7].

Право приватної власності на землю може виникнути в силу їїприватизації. Передача земель у приватну власність проводиться зазаявою громадянина у відповідний виконавчий і розпорядчийорган і після внесення плати за землю [3, c.93]. До отримання документа,що посвідчує право приватної власності на земельну ділянку,власникові земельної ділянки забороняється відчужувати його, здавати в орендуабо заставу [10, c.75]. Приватизація здійснювалася і здійснюється наоплатній і безоплатній основі [8, c.27].

Власник має право подарувати земельну ділянку, що знаходиться в йоговласності. При даруванні визначається нормативна ціна землі. Вонооформляється договором, складеним в письмовій формі. Договір повинен бутинотаріально засвідчений. На підставі договору одаровуваному громадянинувидається свідоцтво на право власності на землю [11, c.60].

Право приватної власності на землю може виникнути в результатіугод із землею, і зокрема, купівлі-продажу земельних ділянок,успадкування землі та інших [3, с.93].

Відповідно до п.1 ст.522 ГК РБ: «Перехід права власності нанерухомість за договором продажу нерухомості до покупця підлягає державній реєстрації »[9]. До такої реєстрації власник
(продавець) нерухомості зберігає за собою всі права на це майно, навітьякщо договірне зобов'язання виконано повністю і земельну ділянкупереданий пр?? обретателю за договором. У випадку, коли одна сторона ухиляєтьсявід державної реєстрації переходу права власності нанерухомість, рішення про таку реєстрацію може бути прийнято судом повимогу іншої сторони [10, c.75].

Право власності на землю може виникнути на основі придбання ввласність будівлі або споруди (його частини), розташованого навідокремлений земельній ділянці. При цьому автоматичного переходу прававласності на земельну ділянку (його частина) не відбувається [3, с.94].

У відповідності зі ст.267 ГК РБ: «При переході права власностіна будівлю або споруду, що належало власнику земельноїділянки, на якій вона знаходиться, до набувача будівлі абоспоруди переходять права на земельну ділянку, що визначаються угодоюсторін. Якщо інше не передбачено договором про відчуження будівлі абоспоруди, до набувача переходять права на ту частину земельноїділянки, яка зайнята будівлею (спорудою) і необхідна для йоговикористання »[9].

Відповідно до ст.55 Кодеки Республіки Білорусь про землю приперехід права власності на будівлю або споруду разом з цимиоб'єктами переходить і право користування або довічного успадкованоговолодіння земельною ділянкою (її частиною). Розмір земельної ділянки (йогочастини) визначається в установленому порядку з урахуванням цілей, для якихвикористовувалися ці будівлі або споруди.

При переході права власності на будівлю та споруду до кількохвласникам, а також при переході права власності на частину будівлі
(споруди) у разі неможливості, згідно зі ст.17 Кодексу
Республіки Білорусь про землю, поділу земельної ділянки міжвласниками право на земельну ділянку здійснюється власникамибудівлі (споруди) спільно [3, с.94].

При переході права власності на будівлю та споруду допідприємцю, який здійснює свою діяльність без утворенняюридичної особи, для утримання та обслуговування будівель і спорудцього власнику передається земельна ділянка (частина ділянки) в оренду впорядку і на умовах, передбачених Кодексом, іншими актамизаконодавства Республіки Білорусь.

У випадках переходу в спадщину права власності на розташованийв місті житловий будинок спадкоємцям за рішенням відповідного виконавчогоі розпорядчого органу переходить право довічного успадкованоговолодіння земельною ділянкою в розмірі до 0,15 гектара.

В разі переходу в спадщину права власності на розташований усільському населеному пункті жилий будинок до спадкоємців, якщо вони не мають правана отримання в установленому порядку земельної ділянки для ведення особистогопідсобного господарства, а також придбання громадянами, постійнощо проживають в містах і селищах міського типу, жилого будинку в сільськіймісцевості для сезонного або тимчасового проживання або наявності у них ввласності в цій місцевості житлового будинку, який вони бажають використовуватидля вказаної мети, за рішенням се