МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ УКРАЇНИ

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ФІНАНСОВО - КРЕДИТНИЙ ФАКУЛЬТЕТ

Р е ф е р а т

з курсу

"Основи конституційного права України"

на тему

"Правова регламентація

організації та діяльності

судових органів України "

Виконав студент гр.КФ-97-1 Свір С.В.

ДНІПРОПЕТРОВСЬК 1998

План

І. Вступ.

ІІ. Правова регламентація організації та діяльності судових органів
України.

1. Деякі відомості з історії судочинства на території України.

2. Основні принципи та засади судочинства.

3. Верховний суд.

4. Військові суди.

5. Конституційний суд.

6. Арбітражні суди.

7. Третейські суди.

8. Оскарження судового рішення. Апеляційний суд.

9. Суд присяжних.

10. Суддівське самоврядування.

11. Органи юстиції та їх участь в організації діяльності судів.

12. Судово-правова реформа в Україні.

ІІІ. Заключення.

Список використаної літератури.

Конституція України, прийнята 28 червня 1996р., Закріпила визнанийсвітом демократичний принцип поділу державної влади на законодавчу,виконавчу і судову. Всі три гілки влади є самостійними, кожна діє лише вмежах своєї компетенції, визначеної Конституцією та законами.

Особливо важливим є це положення для судової системи. Конституціянадає всі можливості для створення дійсно демократичної та незалежноїсудової системи, яка, в свою чергу забезпечує захист прав людини надержавному рівні, тобто забезпечує головний принцип любої правової держави -принцип верховенства права. Cудова система є "лакмусовим папірцем" привирішенні питання, чи є держава правовою.

Оскільки завданням судової влади є здійснення судочинства, яке в
Україні здійснюється виключно судами, то дуже важливими є питання правовоговизначення організації та діяльності різноманітних судових органів.

Саме деяким з цих питань присвячена ця роботі. В основному розглянутірізні види судових органів, передбачених Конституцією та чиннимзаконодавством, питання їх організації, складу, структури, визначені
Конституцією, законами та іншими нормативними актами. Також розглядаютьсяпроблеми відповідності реально існуючої судової системи конституційнимнормам; наведені деякі відомості з історії судочинства в Україні.

*****

З прийняттям християнства на території України з'являються церковнізакони, які були систематизовані і стали відомі під назвою Статуту
Володимира. Серед іншого, Устав затверджує існування церковного суду, якиймав карати за здійснення язичницьких обрядів, розглядав справи пронеосвяченій церквою шлюб, розлучення, майнові спори, побиття батька абоматері. Діяльність цього суду базувалася на нормах церковного права.

У Хст. був створений збірник законів "Закон руський" - прототип
"Руської правди", на основі якого велося судочинство.

"Руська правда" Ярослава Мудрого продовжує регламентувати діяльністьсудів, тут досить добре простежується трансформація звичаїв у норми права,що стосується процесуального права. За "Руською правдою", якщо відносини,присутні у справі, не врегульовані нормативно-або звічаєво-правовимизасобами, то судді мали приймати рішення, керуючись власноюправосвідомістю. З часом такі рішення перетворювались в юридичну норму щодоподібних справ.

Важливою рисою судово-адміністративного устрою Київської Русі бувподіл судочинства на світське і церковне.

Найнижчою судовою інстанцією були громадські суди, які складалися ізсільських старшин. Складні справи розглядали за участю представниківдекількох сіл.

На рішення громадських судів можна було скаржитися до княжих судів. Уних засідали або самі князя, або їх представники. В процесі княжогосудочинства брали участь "ябетнік" (обвинувач), "метальнік" (писар),
"Істці" (слідчі).

Існував також суд феодала-землевласника. Під його юрисдикціюпідпадалі холопи, наймити та закупи, причому щодо холопа рішення феодалаоскарженню не підлягало.

Церковні суди - це суд митрополита і владики. Їх юрисдикціяпоширювалась на духовенство і на так званих церковних людей.

Таким чином, в Київській Русі існувала станова судова система.

Найвищою судовою установою Великого князівства Литовського був суд
Великого князя або його довіреної особи. Поруч із судом князя існував і суд
Ради. Також судові функції виконували намісники, а потім воєводи тастарості.

Судебник 1468р. було узаконено одноособовий панський суд, тобто пан -шляхтич вершив суд над селянами.
Існував також копицею (народний) суд, діючий на основі звичаєвого права, доякого могли звертатися представники усіх станів населення.

За статутом 1566р. у кожному повітовому міст було створено три судовіустанови: земські (обиралися шляхтою), гродські (одноособові) і підкоморнісуди.

У містах з Магдебурзьким правом судові справи міщан розглядала судоваколегія.

Як бачимо, судова система за польсько-литовської доби теж буластановий.

В період національно-визвольної війни було введено систему козацькихсудів, які складалися з сільських, сотенних та полкових судів. Діяли цісуди на основі законів, прийнятих ще за польських королів та литовськихкнязів. У 1760р. була проведена судова реформа, яка поновлювана в Україністанови систему та відокреміла судову владу від адміністративної. За цїєюреформою судді були виборними, найвищою інстанцією був Генеральний суд.

Слід підкреслити велику роль звичаєвого права в Україні. Наприклад, в
Січі вищою судовою установою був кошовий суд, який своїх рішеннях виходив знорм звичаєвого права та здорового глузду.

Після приєднання України до складу Російської імперії в Україні діялизагальноросійські джерела процесуального законодавства. Веденням слідства івиконанням вироків займалася поліція, вона ж була і судовим органом прирозгляді незначних справ. Поміщики мали право чинити одноосібно чинити суднад селянами.

У 1864р. було проведено судову реформу: станові суди скасовував івводилися загальні судові установи, було введено інститут мирових суддів.

У цей час в західноукраїнських землях діяла австрійська судовасистема, де верховна судова влада належала імператорові.

В УНР за конституцією найвищою судовою установою УНР був Генеральний
Суд, який обирався всенародними зборами. В період гетьманату вищою судовоюінстанцією був Сенат.

Щодо судової системи України за часів Радянського Союзу, слідвідмітити те, що вона не охоплювала весь об'єм справ, пов'язаних іззасудженням (особливо до 50-х років). Йдеться про позасудові процеси щодо
"Ворогів народу". Було створене Державне політичне управління, якекористувалося правом проведення позасудових репресій. Також слід відмітититак звані "трійки", коли декілька партійних керівників вирішували справущодо вчинків, що в той час кваліфікуваліся як державні злочини.

На даний момент організація і діяльність судів в Українірегламентується розділом VIII Конституції, Законом "Про судоустрій
України ", Законом" Про Конституційний Суд України ", Законом" Про Верховний
Суд ", Законом" Про арбітражний суд ", Законом" Про статус суддів ", Цивільнимпроцесуальним кодексом, Кримінальним процесуальним кодексом, Арбітражнимпроцесуальним кодексом та іншими нормативними актами.

В основному законі не дається повного визначення судової системи, алише визначаються основні принципи та засади її створення тафункціонування. Більш детальна регламентація щодо організації та діяльностірізних судових органів подається у відповідних законах.

Ст. 124 Конституції визначає, що судова система України поділяється надві гілки - суд конституційної юрисдикції та суди загальної юрисдикції.
Єдиним судовим органом конституційної юрисдикції є Конституційний суд.

Згідно ст. 125 Конституції судова система України будується запринципом територіальності та спеціалізації; що найвищим судовим органом усистемі судів загальної юрисдикції є Верховний Суд України, а вищимисудовими органами спеціалізованих судів є відповідні вищі суди. За цієюстаттею відповідно до закону діють апеляційні та місцеві суди.

Принцип територіальності означає, що юрисдикція окремих ланок судовоїсистеми поширюється на певні території, які можуть збігатися, а можуть і незбігатися з адміністративно-територіальними одиницями. Побудова судовоїсистеми за принципом територіальності з урахуванням транспортнихкомунікацій і зв'язку між населеними пунктами забезпечує наближеність судівдо населення та їх доступність. Спеціалізація суддів або цілих судів зрозгляду справ певних категорій сприяє підвищенню професіоналізму суддівзавдяки поглибленому вивченню окремих галузей законодавства та практикийого застосування.

На сьогодні до спеціалізованих судів можна віднестиарбітражні (господарські) суди, функціонуючі як самостійний суб'єкт судовоївлади; та військові суди.

Згідно з Законом України "Про судоустрій", систему загальних судів
України складають Верховний Суд України, Верховний Суд Республіки Крим,обласні, Київський і Севастопольський міські суди, міжобласний суд,міжрайонні (окружні), районні (міські) суди та військові суди регіонів,
Військово-Морських Сил і гарнізонів.

Місцеві суди (районні (міські), військові суди гарнізонів та арбітражнісуди Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя) єосновною ланкою цієї системи. Це є суди першої інстанції, які розглядаютьпереважну більшість цивільних, господарчих, кримінальних таадміністративних справ. Саме тут повинна широко запроваджуватисяспеціалізація судів. Конституція дає можливість в новому законі просудоустрій створення спеціалізованих ланок місцевих судів, наприклад,сімейних, адміністративних, фінансових тощо. Передбачені конституцією вищіспеціалізовані суди мають виконувати функції судового нагляду за діяльністювідповідних судів нижчого рівня.

Ст. 129 Конституції визначає основні засади судочинства:

1. законність;

2. рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом;

3. забезпечення доведеності вини;

4. змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів іу доведенні перед судом їх переконливості,

5. підтримання державного обвинувачення в суді прокурором;

6. забезпечення обвинуваченому права на захист;

7. гласність судового процесу та його повне фіксування технічнимизасобами;

8. забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду,крім випадків, встановлених законом;

9. обов'язковість рішень суду.

В п.4 мова йде про змагальність у судовому провадженні кримінальнихсправ, і цей принцип повинен активно втілюватися в судове провадження.
Можливості захисту та обвинувачення у провадженні кримінальних справ щодозбирання і представлення судові доказів повинні бути однаковими. Сьогодні жпідсудний і його захисник не мають таких прав, як державний обвинувач.
Реалізація принципу змагальності тісно пов'язана із здійсненням прав ісвобод людини.

Важливим є положення ст. 130 Конституції, що фінансування та належніумови функціонування судів та діяльності суддів забезпечує держава. Наутримання судів у Державному бюджеті визначається окрема видаткова стаття.

За ст.3 Закону "Про судоустрій" діяльність суду спрямована назміцнення законності і правопорядку, запобігання правопорушенням і маєзавданням охорону від посягань на закріплені у Конституції суспільний лад,його політичну та економічну системи; на права і свободи громадян, права ізаконні інтереси державних підприємств, установ та організацій, а такожвиховання у громадян неухильного виконання Конституції та законів.

За ст.4 Закону "Про судоустрій" суди здійснюють свою діяльність шляхомрозгляду і вирішення в судових засіданнях цивільних справ по спорах, щостосуються прав та інтересів громадян, підприємств, установ та організацій,та кримінальних справ, рішення за якими пов'язані з застосуваннявстановлених законом мір покарання до осіб, винних у вчиненні злочину, абовиправдання невинних.

Згідно зі ст.8 всі суди України утворюються на засадах виборностісуддів і народних засідателів.

Ст. 10 передбачається як колегіальний, так і одноособовий розглядсправ. В судах першої інстанції кримінальні і цивільні справи розглядаютьсясудом у складі трьох суддів, двох суддів і трьох народних засідателів абосуддею одноособово у випадках, передбачених Кримінально-процесуальним та
Цивільним процесуальним кодексами. Розгляд справ судами другої інстанції вкасаційному та порядку нагляду, здійснюється тільки колегіально.

Народні засідателі користуються всіма правами суддів. (ст. 11).

Розгляд справ у всіх судах України є відкритим, крім випадків,встановлених законом.

Закон передбачає участь в судовому процесі прокурора, який сприяєвиконанню вимог закону про всебічний, повний і об'єктивний розгляд справи.
Також в суді можуть приймати участь захист (адвокат) та представникигромадських організацій та трудових колективів.

Порядок провадження справ в судах визначається процесуальнимикодексами.

Носіями судової влади є судді (ст. 1 Закону "Про статус суддів"), вониє недоторканими (ст.13). Згідно ст.9 Закону "Про статус суддів" суддірайонних (міських), міжрайонних (окружних) судів обираються відповіднообласними, Київською і Севастопольською міськими Радами народних депутатів.
В Республіці Крим судді районних (міських), міжрайонних (окружних) судівобираються Верховною Радою Республіки Крим. Судді інших судів обираються
Верховною Радою.

Згідно ст. 125 Конституції України найвищим органом у системі судівзагальної юрисдикції є Верховний суд України. Його діяльність регламентуєгол. 4 Закону України "Про судоустрій".

Верховний суд у межах своїх повноважень розглядає справи як суд першоїінстанції, у касаційному порядку, порядку нагляду і в зв'язку знововиявленими обставинами; вивчає і узагальнює судову практику, аналізуєсудову статистику, вирішує в межах своїх повноважень питання, що випливаютьз міжнародних договорів України та ін.

У ст. 40 подано таке положення: "Відповідно до Конституції України
Верховному Суду України належить право законодавчої ініціативи у Верховній
Раді України ". Але ж це положення відповідає конституції 1978р. (Ст.103), ав конституції 1996р. немає положення про те, що Верховний суд має правозаконодавчої ініціативи.

Ст. 41 Закону про судоустрій визначає, що Верховний Суд Україниобирається Верховною Радою України строком на десять років у складі Голови,заступників Голови, членів Верховного Суду і народних засідателів.

Верховний Суд один раз у п'ять років інформує Верховну Раду про своюдіяльність.

Ст. 43 визначає, що Верховний Суд діє в складі Пленуму Верховного
Суду, судових колегій в цивільних, кримінальних та військових справах. Длярозгляду організаційних питань роботи Верховного Суду утворюється президія
Верховного Суду.

Ст. 44 та 45 визначають, що Пленум Верховного Суду скликається не меншяк один раз на три місяці, очолює Пленум голова Верховного Суду. Пленум умежах своїх повноважень розглядає справи в порядку нагляду і в зв'язку знововиявленими обставинами; розглядає матеріали узагальнення судовоїпрактики і судової статистики, дає керівні роз'яснення судам у питанняхзастосування республіканського законодавства та ін. Пленум також затверджуєсклад судових колегій Верховного Суду.

Статус Президії Верховного Суду визначає ст.50 Закону Про судоустрій.
Склад Президії Верховного Суду України, яку очолює Голова Верховного Суду,затверджується Президією Верховної Ради. Президія Верховного Суду Українирозглядає питання організації роботи судових колегій і апарату Верховного
Суду України, а також подає допомогу нижчестоящих судам у правильномузастосуванні законодавства, координуючи цю діяльність з Міністерствомюстиції України.

Голова Верховного Суду, згідно ст.51, приносить у межах і порядку,встановлених законом, протести на рішення, вироки, ухвали і постанови посудових справах; організує роботу по вивченню і узагальненню судовоїпрактики, аналізу судової статистики; скликає Пленум та президію Верховного
Суду; керує організацією роботи судових колегій, апарату Верховного Суду таін

При Верховному суді діє науково-консультативна рада.

Організацію та діяльність військових судів визначає гл. 3-1 Закону
України "Про судоустрій". Військові суди здійснюють правосуддя у Збройних
Силах України та інших військових формуваннях, пепередбаченими законодавством
України. Їх діяльність спрямована на охорону від будь-яких посягань безпеки
України, боєздатності і боєготовності її військових формувань, захист праві свобод військовослужбовців та інших громадян.

Ст. 38-2. визначає, що в Україні утворюються військові судигарнізонів, регіонів і Військово-Морських Сил.

Як уже зазначалося, військові суди в Україні виділені успеціалізовану галузь системи судів загальної юрисдикції. Але ж справи, щоними розглядаються, не мають якихось особливостей, що були б перешкодою длярозгляду їх у мирний час судами загальної юрисдикції. Виняток становитьтільки спеціальний суб'єкт злочину. Проте це не перешкода для розглядусправ у таких судах, про що свідчить досвід Німеччини, Франції.

Конституційний суд України діє незалежно від судів загальноїюрисдикції. Організація, повноваження та порядок діяльності Конституційного
Суду України визначаються Конституцією та законом "Про Конституційний суд
України "

Ст 2. цього Закону визначає, що Завданням Конституційного Суду Україниє гарантування верховенства Конституції України як Основного Закону державина всій її території.

Справи В Конституційному суді розглядаються лише колегіально.

Складається Конституційний Суд з вісімнадцяти суддів (по шість відпрезидента, Верховної Ради та з'їзду суддів). Судді призначаються на 9років без права повторного обрання.

Згідно ст.13 зазначеного закону, Конституційний Суд розглядає справищодо конституційності законів та інших правових актів; відповідності
Конституції України міжнародних договорів (чинних або тих, що вносяться до
Верховної Ради для приєднання до них України); додержання конституційноїпроцедури розслідування і розгляду справи про усунення Президента України зпоста в порядку імпічменту; офіційного тлумачення Конституції та законів
України.

Голова Конституційного Суду України обирається на спеціальномупленарному засіданні Конституційного Суду зіскладу суддів Конституційного Суду на один трирічний строк (ст. 20). Головаорганізовує роботу колегій суддів, комісій та Секретаріату Конституційного
Суду, скликає та проводить засідання суду та ін.

Кожен суддя Конституційного суду має наукового консультанта іпомічника.

Організаційне, науково-експертне, інформаційно-довідкове та іншезабезпечення діяльності Конституційного Суду України здійснює Секретаріат
Конституційного Суду на чолі з керівником (ст.32).

Конституційний Суд України на своєму засіданні утворює з числа своїхсуддів постійні комісії, що є допоміжними робочими органами з питаньорганізації його внутрішньої діяльності (ст.33). Також на пленарнихзасіданнях Конституційний Суд може створювати тимчасові комісії за участюфахівців відповідних галузей права (ст.34).

Формами звернення до Конституційного Суду України єконституційне подання та конституційне звернення. Звертатися до
Конституційного суду можуть як фізичні, так і юридичні особи, а такожпрезидент, Верховна Рада або частина її складу, Верховний Суд та ін.

У Конституції України немає окремого положення про арбітражні суди.
Тобто арбітражні суди є спеціальними судами загальної юрисдикції. З їхстворенням реалізується конституційний принцип спеціалізації системи судів.

Організація і діяльність арбітражного суду регламентуються
Конституцією, Законом "Про арбітражний суд", Арбітражним процесуальнимкодексом, іншими законодавчими актами та міждержавними договорами йугодами.

Арбітражний суд є незалежним органом у вирішенні всіхгосподарських спорів, що виникають між юридичними особами, державними таіншими органами. Також арбітражними судами розглядаються справи пробанкрутство.

За ст.3 Закону "Про арбітражний суд" основним завданням арбітражногосуду є захист прав та інтересів учасників господарських правовідносин, щоохороняються законом;

Згідно ст.4 Арбітражний суд утворюється на засадах призначення всіхарбітрів Верховною Радою.

Систему арбітражних судів України складають Вищий арбітражний суд,арбітражний суд Республіки Крим, арбітражні суди областей, міст Києва і
Севастополя. Верховною радою можуть створюватись і інші суди (міські,міжрайонні та ін .).

Згідно ст.7 арбітражні суди складаються з голови, його заступників таарбітрів. Для вирішення організаційних питань арбітражний суд Республіки
Крим, арбітражний суд області, міст Києва і Севастополя може утворюватипрезидію.

За ст.10 найвищим органом у вирішенні господарських спорів іздійсненні нагляду щодо рішень арбітражних судів України та контролю за їхдіяльністю є Вищий арбітражний суд України, який складається з Голови,заступників Голови та арбітрів і діє у складі пленуму, президії таарбітражних колегій по розгляду спорів та перегляду рішень, ухвал,постанов. Вищий арбітражний суд також розробляє пропозиції щодо організаціїі діяльності третейських судів на території України. (ст. 32)

компетенцію різних арбітражних судів та порядок провадження справвизначає Арбітражний процесуальний кодекс та інші документи.

Найважливіші питання діяльності арбітражних судів України вирішує
Пленум Вищого арбітражного Суду. Пленум також узагальнює арбітражнупрактику та статистику і дає керівні роз'яснення іншим органам щодорозв'язання спорів.

Президія Вищого арбітражного суду України вирішує питання організаціїта діяльності, підбору кадрів арбітражних судів України; переглядає впорядку нагляду рішення, ухвали, постанови Вищого арбітражного суду тапереглядає за нововіяленімі обставинами справи, розглядувані в минуломусамою президією; призначає склад арбітражної колегії Вищого арбітражногосуду та ін.

Згідно зі ст.30. для підготовки науково обгрунтованих рекомендацій зпитань організації та діяльності арбітражного суду, розробки пропозиційщодо вдосконалення законодавства та ін. при Вищому арбітражному судіутворюється науково-консультативна рада з провідних вчених та іншихвисококваліфікованих спеціалістів.

Конституція також не забороняє створення третейських судів, тобтотаких, що обираються сторонами, які вирішують спір. Щодо організації тадіяльності третейських судів в Україні досі діє "Положення про третейськийсуд для вирішення господарських спорів між об'єднаннями, підприємствами,організаціями і установами ", затверджене постановою Державного арбітражупри Раді Міністрів СРСР від 30 грудня 1975р. Слід зазначити, що цеположення не виключає існування постійних третейських судів.

Третейські суди розглядають справи, віднесені до компетенціїарбітражних судів. Обирається третейський суд керівниками юридичних осіб,виступаючих сторонами за справою, із складу осіб, компетентних у вирішенніданої справи. Це можуть бути керівники організацій, об'єднань, підприємств,робітники науково-дослідних закладів та ін. Суд обирається у складі одногоабо довільного непарного числа суддів, які обирають голову.

Сторона, яка визнала за необхідне розгляд справи третейським судом,повідомляє другу сторону про це та зазначає осіб, яких вона обираєтретейськими суддями. Якщо друга сторона не погоджується з цим, справапередається на розгляд арбітражного суду. При досягненні згоди міжсторонами про розгляд спору в третейському суді зацікавлена сторонаписьмово викладає свої вимоги та подає їх одному із суддів. В процесірозгляду справи третейський суд має право вимагати від сторін необхідніматеріали; зобов'язати сторони здійснити перевірку своєї діяльності;призначити експертизу та ін.

Рішення виноситься в письмовій формі більшістю голосів (коли судскладається з трьох і більше суддів) і підписується всім складом суду.

Як і рішення всіх судів, рішення третейських судів є обов'язковими длявиконання.

Справи, розглядувані третейськими судами, зберігаються у арбітражнихсудах за містом розгляду справи. До цих судів подаються і скарги на рішеннятретейських судів.

Ст. 129 Конституції забезпечує право апеляційного та касаційногооскарження рішення суду. Ст. 125 визначає можливість організації тадіяльності апеляційних судів.

Касаційне оскарження досить добре опрацьовано як в процесуальномузаконодавстві України, так і на практиці. Що ж до апеляційного оскарження,то це нова форма для українського судочинства, її немає у чинномузаконодавстві. Відповідно не діють і апеляційні суди. Тому для подальшогорозвитку та демократизації судової влади, якнайшвидше треба законодавчовизначити діяльність апеляційних судів. Апеляційні суди можуть створюватисьяк окремі судові установи, а також у складі апеляційних колегій у судахдругої інстанції. Введення апеляційних судів забезпечить можливістьвирішення справ по суті в двох судових інстанціях. При цьому апеляційнаінстанція НЕ скасовує судове рішення з направленням справи на додатковерозслідування, а приймає рішення самостійно, досліджуючи докази.

Апеляційне провадження відрізняється від касаційного тим, що першеслужити для перегляду по суті як незаконних, так і несправедливих, з точкизору, фактичних обставин справи, рішень (питання права і факту), акасаційне провадження служить для відміни з направленням на новий розгляд усуд першої інстанції рішень, прийнятих з порушенням процесуального абоматеріального закону (тільки питання права). Тобто апеляційне провадження єбільш ширшим та демократичним. Тому створення апеляційних судів є одним зперших завдань судово-правової реформи.

Ст. 124 Конституції визначає, що народ бере участь у здійсненніправосуддя через народних засідателів та присяжних.

Інститут народних засідателів в Україні зараз реально існує і діє.
Ситуація ж з судом присяжних така сама, як і з апеляційним судом - немаєжодного закону або іншого нормативного документа, який би регламентувавйого організацію та діяльність. Взагалі серед правників точаться дискусіїщодо необхідності суду присяжних. Прибічники такої форми здійсненняправосуддя вважають, що введення таких судів допомагає боротися з корупцієюв судових органах, допомагає позбавитися від звинувачувального нахилу вкримінальному процесі, відділяє правосуддя від виконавчої влади (в томучислі від звинувачення). Суд присяжних діє у багатьох розвинутих управовому відношенні країнах: США, Канаді, Франції, Великобританії та ін.

Критики суду присяжних вважають цей інститут анахронізмом,аргументуючи це тим, що суд присяжних - це результат емоцій, а неправовіконавчої судової діяльності; що навіть у Англії, "матері" судуприсяжних, спостерігається відхід від нього.

Враховуючи погляди прихильників та критиків, найбільш прийнятним для
України є європейський аналог: суд присяжних повинен складатися зпрофесійних суддів та саме присяжних.

Згідно ст. 130 Конституції для вирішення питань внутрішньої діяльностісудів діє суддівське самоврядування, яке є однією з найважливіших ознакнезалежності судів та суддів. Розкривається це положення в Законі Українипро органи суддівського самоврядування.

Згідно ст. 1 цього закону суддівське самоврядування здійснюється черезконференції суддів загальних судів Республіки Крим, областей, міст Києва та
Севастополя, конференцію суддів військових судів України, збори суддів
Верховного Суду України, збори суддів Вищого арбітражного суду України,конференцію суддів арбітражних судів України і найвищий орган суддівськогосамоврядування-з'їзд суддів України.

Органи суддівського самоврядування обирають членів кваліфікаційноїкомісії суддів; обговорюють питання застосування законодавства, обговорюютьпитання про організаційне та матеріально-технічне забезпечення діяльностісудів та ін.

Згідно ст. 131 Конституції в Україні діє Вища рада юстиції, до віданняякої належить внесення подання про призначення або звільнення суддів;прийняття рішень стосовно порушення суддями і прокурорами вимог щодонесумісності, здійснення дисциплінарного провадження щодо суддів.

Хоча 15 січня 1998р. й було прийнято Закон Про Вищу раду юстиції, самураду й досі не створено.

Конституційні повноваження Вищої ради юстиції та інші, згідно ст.19
Закону про судоустрій, виконують Міністерства юстиції України та Республіки
Крим, управління юстиції обласних, Київської і Севастопольської міськихдержавних адміністрацій. Зазначені органи розробляють і вносять пропозиціїз питань організації судів та щодо змін у мережі судів та їх штату;організують роботу з кадрами судів по підвищенню їх кваліфікації іперепідготовці, здійснюють добір і разом з Верховним Судом представляютькандидатури для обрання суддями; забезпечують ведення судової статистикита аналіз статистичних даних; організують матеріально-технічнезабезпечення судів та створюють належні умови для здійснення правосуддя;здійснюють організаційне забезпечення виконання окремих категорій рішеньсудів.

В умовах становлення держави та реального втілення принципуверховенства права виникає необхідність у проведенні радикальної судово -правової реформи як найважливішого інструменту побудови саме такогосуспільства, яке визначене Конституцією.

схвалена Верховною Радою в квітні 1992р. Концепція судово-правовоїреформи була значним кроком в зазначеною напрямку. В перші роки їїреалізації були прийняті важливі закони ( "Про статус суддів", "Пронотаріат "та ін.) та внесені зміни та доповнення до чинного законодавства,які спрямовані на захист осіб, що притягаються до кримінальноївідповідальності, судовий контроль за арештом та ін.

Проте було здійснено лише частину першого етапу реформи. Другий етаппередбачав створення спеціалізованих судів - адміністративних, сімейних, зісправ неповнолітніх; створення Вищого апеляційного суду України; третійетап - проведення подальшої роботи по спеціалізації судів; реалізаціянаукових програм по удосконаленню судово-правової реформи та ін.

В 1995 році реформа загальмувала і набула вузько відомчого характеру.
Одним з головних факторів такого перебігу подій стала відсутністьфінансування реформи.

З прийняттям нових законів та під дією інших факторів виникланеобхідність розробки нової концепції.

10 грудня 1994р. розпорядженням президента було утворено Комісію зрозробки Концепції судово-правової реформи в Україні та зобов'язано цюкомісію до 28 лютого 1995 року подати проект Концепції. Потім іншимрозпорядженням від 22 листопада 1995р. було утворено комісію длядоопрацювання концепції та строк її подання перенесено на 1 березня 1996р.
Указом президента № 1128/97 від 8 жовтня 1997 року було створено
Координаційну раду з питань судово-правової реформи на чолі з В.П
Пустовойтенко, основним завданням якої є знову ж таки розробка Концепції; у
Верховній Раді було створено постійну Комісію з питань правової політики ісудово-правової реформи.

Не дивлячись на ці заходи, Україна досі не має відповідного дійсностіофіційного програмного документа щодо подальшого розвитку та реформуваннясудової системи.

При розгляді деяких Конституційних норм щодо судової системи булинаведені приклади невідповідності реального життя та законів цим нормам.
Крім зазначених, існує ще маса таких протиріч, деякі з яких носять взагаліпарадоксальний характер. Наприклад, за чинним законодавством обсяг правобвинуваченого фактично ширше, ніж у потерпілого. А за недостатності коштіву держави на захист потерпілого це протиріччя ще більш поглиблюється. Дотого ж чинним процесуальним законодавством порушується деякі права людини.

А тому основними завданнями судової реформи на найближчий час єприведення чинного законодавства у відповідність до Конституції, прийняттянових законів (в першу чергу про судоустрій), у яких повинні бутиреалізовані всі конституційні норми (про апеляційний суд, про судприсяжних, про утворення спеціалізованих судів та ін.); налагодженняфінансування діяльності судових органів та ін. Робота по забезпеченню упроцесуальному законодавстві права свободи та особистої недоторканості таправа недоторканості житла, згідно з п.13 Перехідних положень Конституції,повинна бути здійснена до 2001 року.

*****

Як показує історичний розвиток, стан судової системи, їїдемократичність, об'єктивність рішень по справам напряму залежать віднаявності державності. Тобто зараз, коли Україна здобула незалежність, євсі можливості для створення демократичної судової системи.

І це повинне бути одним з найголовніших завдань на шляху входження
України в європейське та світове співтоваріство як правової держави.

Список використаної літератури

1. Конституція України.

2. Закон України "Про судоустрій" від 5 червня 1981р. із змінами,внесеними згідно із Законами № 2464-12 від 17.06.92, № 4017-12 від 24.02.94.

3. Закон України "Про арбітражний суд" від 4 червня 1991 зі змінами ідоповненнями, внесеними законами № 2350-12 від 15.05.1992, № 2691-12 від
14.10.1992, № 3346-12 від 30.06.1993, № 96 від 20.02.97 р.

4. Закон України "Про Конституційний Суд України" від 16 жовтня 1996р.

5. Закон України "Про статус суддів" від 15 грудня 1992 р. із змінамиі доповненнями, внесеними Законами України від 2.02.1994р. № 3913-XII,
24.02.1994 р. № 4015-XII, 5.10.1995 р.. № 358/95-ВР, Постановою Верховної Ради
України від 6.05.1993р. № 3192-XII.

6. Закон України "Про органи суддівського самоврядування" від 2 лютого
1994 р.

7. Концепція судово-правової реформи в Україні, Затверджена Постановою
Верховної Ради України № 2296-XII від 28.04.1992р.

8. Розпорядження президента України "Про утворення Комісії з розробки
Концепції судово-правої реформи ". № 182/94-рп.від 10.12.1994р.

9. Розпорядження президента України "Про утворення Комісії длядоопрацювання проекту Концепції судово-правової реформи в Україні ". N
417/95-рп від 22.11.1995р.

10. Указ президента України "Про Координаційну раду з питань судово -правової реформи "№ 1128/97 від 08.10.1997р.

11. "Положення про третейський суд для вирішення господарських спорівміж об'єднаннями, підприємствами, організаціями і установами ".
Затверджено постановою Держарбітражу при Раді Міністрів N 121 від
30.12.1975г.

12. В. Онопенко. Конституція й судочинство: розбіжності та парадокси//
Закон і бізнес. - 1997 .- № 42.

13. Ю. Димитров. Навіщо нам потрібен апеляційний суд?// Право України.
- 1994. - № 3-4.

14. Г. Омельяненко. Нова Конституція України і питання судової владита судочинства// Право України. - 1996. - № 10. - С. 11-16.

15. В. Бойко. Нова Конституція і судова влада// Право України. - 1997.
- № 1. - С. 16-18.

16. Г. Омельяненко. Правове регулювання та законодавче забезпеченнясудово-правової реформи в Україні// Право України. - 1998. - № 1. - С. 73 -
78.

17. Касинюк Л.А. Основи Конституційного права України. - Харків: ТОВ
"Одісей". - 1997 .- 160с.

18. О. О. Шевченко, В. О. Самохвалов та ін. Історія держави і права
України. За ред. проф. В. Г. Гончаренка. Курс лекцій. - Київ.: "Вентурі".,
1996. - 288с.