Зміст
Введення ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... .3
1. Поняття роздержавлення і приватизації ... ... ... ... ... ... ... 4
1. Роздержавлення ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... .4
2. Приватизація ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ....
2. Підходи до розгляду приватизації. Принципи, моделі і терміни приватизації ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... .. 6
1. Підходи до розгляду приватизації ... ... ... ............... 8
2. Принципи приватизації ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... .8
3. Моделі приватизації ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... 10
1. Безкоштовна приватизація ............................................. 11
2. Платна приватизація ................................................ ..
11
4. Терміни приватизації ................................................ .....
..... 11
3. Основні цілі та напрямки приватизація в Україні (1991 -
2001рр .).............................. .................................
.......... ................ 12
4. Приватизація: досвід зарубіжних країн .................................. 19
Висновок .. .................................................. ..............< br>......................... 25
Список використаноїлітератури ... ............................................. 26
Введення
Тема моєї контрольної роботи «Приватизація в Україні, західний досвід».
Я обрала дану тему, тому вважаю, що вона в даний час дужеактуальна, тому що приватизація в Україні в 90-ті роки пройшла не зовсім так,як гадалося її ідеологами і організаторами. Був здійснений ряд грубихпомилок, наша країна не врахувала позитивний досвід і результати приватизації вінших розвинених країнах. Тому Росія повинна вивчити і проаналізуватидопущені помилки, ще раз вивчити досвід, результати, механізм приватизаціїв інших країнах. І після цього, з огляду на специфіку нашої країни,необхідно виправити допущені помилки у приватизації.
Тому в роботі я хочу розкрити ряд питань:
1. Поняття приватизації
2. Підходи до розгляду приватизації, принципи, моделі та строкиприватизації
3. Приватизація в країнах Західної Європи - у Франції, в Німеччині, в
Іспанії.
Дана дипломна робота складається з вступу, трьох глав, висновку ісписку літератури.
У першому розділі я вирішила розглянути поняття роздержавлення таприватизації.
Роздержавлення - це сукупність заходів щодо перетвореннядержавної власності, спрямованих на усунення надмірної ролідержави в економіці. Роздержавлення означає зняття з державибільшості функцій господарського управління, передачу відповіднихповноважень на рівень підприємств, заміну вертикальних господарських зв'язківгоризонтальними. Проте роздержавлення не означає, що державаперестає грати важливу роль в ринковій економіці. Зменшуються лишемасштаби державного підприємництва, а держава залишаєтьсяструктурним елементом змішаної економіки.
Також необхідно сказати, що в даний час в економічній теорії тапрактиці сучасний процес роздержавлення адекватний приватизації.
Приватизація - один із напрямків роздержавлення власності,що полягає в передачі її в приватну власність окремих громадян іюридичних осіб.
У другому розділі говориться про підходи до розгляду приватизації,принципах, моделях і терміни приватизації.
Можливі кілька підходів до розгляду приватизації: традиційний,
«Трудовий», «суб'єктний», «західний».
Основним принципом приватизації повинен бути генеральний принцип всіхреформ - «не нашкодь!». Але також існує ще 6 принципів приватизації.
Можна виділити дві основні моделі приватизації: платна і безкоштовна.
Один із серйозних питань щодо приватизації - це терміни їїпроведення: чи вона повинна бути швидкою або бути розтяглася на кількадесятиліть.
У третьому розділі описана приватизація в Україні.
У четвертій главі я вивчила досвід зарубіжних країн.
Для прикладу я взяла Великобританія, Францію, Японію, Угорщини, Польщі,
Чехію.
1. Поняття роздержавлення і приватизації
У розвитку людської цивілізації, економічних систем, становлення йрозвитку товарного виробництва поряд з поділом праці вирішальну рольвідіграє власність. Відносини власності складають основу будь-якоїекономічної системи [1].
Історії людського суспільства відомі найрізноманітніші формивласності, з яких найбільше значення мають державна іприватна власність.
У сучасному світі немає жодної країни, де б держава активно незаймалося господарською діяльністю. Переважання державної формивласності в економіці країни веде до виникнення державноїмонополії, яка згубна для розвитку економіки, для споживача,населення і надзвичайно вигідна виробникові. Одержавлення всійсуспільного життя означає, що держава займає монопольнестановище, а сама система суспільного життя виступає якавторитарно-бюрократичної держави.
Гіпертрофоване одержавлення економіки приводить до мономорфізмувласності, окостеніння підприємницьких структур, перешкоджаєфункціонування ринкових механізмів. Саме тому необхіднороздержавлення і приватизація.
1.1. Роздержавлення
Роздержавлення - це сукупність заходів щодо перетвореннядержавної власності, спрямованих на усунення надмірної ролідержави в економіці [2].
Крім того, роздержавлення означає зняття з держави більшостіфункцій господарського управління, передачу відповідних повноважень нарівень підприємств, заміну вертикальних господарських зв'язківгоризонтальними.
Роздержавлення не означає, що держава перестає грати важливуроль в ринковій економіці. Зменшуються масштаби державногопідприємництва, але держава залишається структурним елементомзмішаної економіки.
Процес роздержавлення не рівнозначний денаціоналізації, тому щоостання не зводиться до однієї приватизації. Процес роздержавленнязберігає державну власність і спрямований на підвищенняефективності функціонування що залишаються в державному секторіпідприємств.
Процес роздержавлення характеризується деідеологізації, коли всібільш рідкої стає ситуація, за якої демократичні партіївиступають за розширення державного сектора, а їхні політичнісупротивники - за приватний.
Основними способами роздержавлення є:
1) лібералізація ринків;
2) комерціалізація;
3) стимулювання створення і розширення сфери діяльності змішанихпідприємств (державно-приватних);
4) денаціоналізація.
Лібералізація ринків передбачає відкриття широких можливостей для їхосвоєння різними господарськими суб'єктами. Це шлях формуванняконкурентних структур у тих секторах економіки і на тих ринках, для якиххарактерна повна монополія держави. Мова йде про:
1) зняття різного роду заборон і усунення бар'єрів, що перешкоджаютьдоступу на той чи інший ринок нових конкурентів;
2) про диверсифікацію виробництва і продажів, в результаті чого зростає числобагатопрофільних фірм, чия продукція може надходити на самі різні ринки.
Держава заохочує також малий бізнес (через податкові пільги), знімаєобмеження для проникнення іноземного капіталу, вживає заходів щододемонополізації економіки. Все це робить ринки більш вільними.
Лібералізація ринків означає роздержавлення без змінидержавної власності.
Комерціалізація державних підприємств полягає в їх перекладікомерційний розрахунок, у підпорядкуванні їх діяльності принципам ринковогомеханізму. Комерціалізація державних підприємств припускаєусунення їх неринковою навколишнього середовища. При тому держава абоскорочує, або повністю припиняє їх бюджетне фінансування, скасовуєпільгове оподаткування, впливає у списанні кредитноїзаборгованості, оцінює результати господарської діяльності на основікритеріїв, що застосовуються в приватному секторі. Комерціалізація господарськихоб'єктів призводить до вирішення проблеми паралельної держави - скороченнядефіциту державного бюджету, так як держава позбавляється як відсубсидування, так і від інвестування в державне підприємство. Цев свою чергу веде до оздоровлення грошового господарства країни, до зниженнярівня інфляції.
Ще одним способом роздержавлення є створення змішанихпідприємств за участю держави та суб'єктів інших форм власності,яке могло б супроводжуватися пільговим кредитуванням та оподаткуванням.
Мова в даному випадку йдеться не тільки і не стільки про створення підприємств зучастю іноземного капіталу, скільки про вкраплення в структуридержавної власності інших форм власності вітчизняногопоходження.
І ще один спосіб роздержавлення - це денаціоналізаціядержавної власності, що в переважній своїй частині носитьбезпосередній приватизаційний характер. При цьому власністьдержавних підприємств може переходити не тільки в приватні руки, а йдо банків, колективам державних підприємств, кооперативам.
Всі ці способи роздержавлення переплітаються, висловлюючись у змінівласності та вдосконалення господарського механізму ринковоїекономіки.
1.2. Приватизація
В економічній теорії і практиці сучасний процес роздержавленняадекватний приватизації.
Приватизація - один із напрямків роздержавлення власності,що полягає в передачі її в приватну власність окремих громадян іюридичних осіб [3].
Приватизація виконує дві функції. З одного боку, вона має статиелементом економічної реформи, ядром радикальних перетворень, а здругий, - інструментом державного регулювання довготривалогохарактеру.
Безпосередніми цілями приватизації є:
1) скорочення заборгованості державного сектора;
2) розвиток ринку;
3) стимулювання підприємництва;
4) формування шару дрібних і середніх власників;
5) розширення індивідуальних свобод;
6) розвиток народного капіталізму;
7) ослаблення профспілок.
Досягнення соціальної справедливості, підвищення економічноїефективності виробництва, зростання доходів державного бюджету невиступають власними цілями приватизації. Вона може сприятирозвитку даних процесів тільки в довгостроковому періоді.
Роздержавлення і приватизація можуть здійснюватися на основі:
1) безкоштовної передачі власності;
2) викупу підприємств на пільгових умовах ;
3) продажу акцій;
4) здачі підприємств в оренду;
5) продаж дрібних підприємств з аукціону за конкурсом і без нього.
Форми приватизації в розвинених країнах:
1) продаж підприємств безпосередньо у приватні руки;
2) викуп акцій державних підприємств менеджерами;
3) продаж акцій працівникам підприємств;
4) розповсюдження акцій підприємства серед населення;
5) здача державних підприємств в оренду;
6) укладання контракту на управління підприємством.
Продаж державних підприємств у приватні руки здійснюється шляхоморганізації аукціонів і конкурсних торгів. Аукціон дозволяє стативласником підприємства фізичній або юридичній особі, що запропонувавнайбільшу ціну. За допомогою аукціону державні підприємстваприватизуються у відносно короткий термін і з суттєвою фінансовоїприбутком для держави. У той же час аукціонна торгівля обмежуєчисло ймовірних власників, так як тільки дійсно багаті особиможуть дозволити собі брати участь в аукціонах. Власник підприємства,купленого на аукціоні, не обмежений ніякими умовами з бокудержави, тому вільний чинити зі своєю власністю, як йомузахочеться (ліквідувати, перепрофілювати), не узгоджуючи з інтересамисуспільства.
Подолати цей недолік аукціонних торгів можна за допомогою конкурснихторгів. Конкурсні торги - це продаж державної власностіприватним особам у відповідності до вимог та умовами, висунутимидержавою. Але проведення конкурсів збільшує поточні витрати
(утримання спеціальних комісій), знижує доходи (більш низька цінаприватизації) і вимагає більш тривалого часу.
Викуп акцій державного підприємства менеджерами здійснюється нетільки за готівкові кошти керуючих, а й за рахунок банківських кредитів,коштів пенсійних і страхових фондів. Тому «управлінські викупи»виступають своєрідним видом кредитування менеджерів під заставу майнапідприємства. При цьому доходи від функціонування таких підприємств з лишкомпокривають взяті в кредит позички.
Приватизація у формі продажу акцій працівникам підприємства означаєрозвиток робочої акціонерної власності. Продаж акцій робочим єефективним засобом підвищення їх зацікавленості в результатах своєїроботи, зростання продуктивності праці і прибутковості підприємств.
Одна з найбільш поширених форм приватизації - публічний продажакцій населенню, за якої державне підприємство перетворюється наакціонерне товариство відкритого типу. Продаж акцій населенню здійснюєтьсяза фіксованою або конкурсній ціні. При продажу акцій за фіксованоюціною можливі завищення та заниження вартості майна. При конкурснійціною досягається більш точна оцінка майна державних підприємств.
Публічна продаж акцій орієнтується на заощадження населення. Її головнеперевага полягає у відкритості та доступності для всіх бажаючих.
Приватизація не завжди супроводжується продажем державногомайна. Нерідко державна власність «розбавляється» приватнимкапіталом, утворюючи змішані підприємства. Практикувався також оренда,коли фізичні або юридичні особи набували частину державногомайна в користування на певний період і за певну плату.
Орендар отримує можливість самостійно організувати виробничийпроцес, наймати персонал, здійснювати контроль за виробництвом і нестифінансову відповідальність за господарську діяльність підприємства. Якправило, оренда використовувалася для малорентабельних підприємств з метоюпідвищення ефективності їх роботи. У цих же випадках могла використовуватисятака форма, як укладання контракту на управління підприємством '.
Підписання контракту являє керуючим повний контроль надфункціонуванням підприємства і всі необхідні повноваження для ефективногоуправління підприємством.
Угода про оренду і контракти на керування часто єтимчасовими заходами для поліпшення економічних показників діяльностідержавних підприємств або перехідним ступенем до повної приватизації.
При проведенні приватизації потрібна велика підготовча робота порозукрупнення монополістичних об'єднань, створення ряду компаній,ефективного механізму ціноутворення, за допомогою якого можна було ббільш вірогідно оцінити вартість підприємства.
Щоб державна власність не дісталася кримінальних кіл, зточки зору економічної теорії важливо створити багато конкурентів.
2. Підходи до розгляду приватизації. Принципи, моделі і терміни приватизації
2.1. Підходи до розгляду приватизації
Можливі кілька підходів до розгляду приватизації [4].
Відповідно до традиційного підходу громадська та приватнавласність розглядаються як два антагоністичних типу власності.
Саме цей підхід мав найбільше поширення і обгрунтування векономічній літературі радянського періоду. У його рамках навіть дрібнаприватна власність, заснована на власній праці, вважаласяантагоністичної громадської. Тому приватизація представляєтьсязмінами в структурі приватної власності.
Другий підхід - «трудовий» - на перший план висуває такий критерій, як
«Трудовий» і «експлуататорський» характер власності. Поняття «трудовавласність »може включати в себе, крім громадського, і приватнутрудову, і колективну, і акціонерну власність. У принциповомущодо «трудової» і «традиційний» підходи дуже близькі, тому щоосновним критерієм у них виступає наявність або відсутність експлуатації.
Значно відрізняється від попередніх третій підхід, який за йоговласним критерієм?? ожно було б назвати «суб'єктним». Він тяжіє доототожнення приватної та індивідуальної власності незалежно відтипу і способу виробництва.
Четвертий підхід умовно можна назвати «західним»: відповідно до ньогонедержавна власність є приватною (хоча й не вся - окремовиділяється кооперативна власність). Тому і приватизація розумієтьсяяк роздержавлення, тобто перехід засобів виробництва з власностідержави у власність пайовиків, акціонерів, колективів,індивідуальних власників, як скорочення державного сектора.
Проте приватизація не зводиться до загальної політиці дерегулюванняекономіки, її державного та недержавного секторів. Навпаки, вонаявляє собою елемент державного регулювання довготривалогохарактеру. Комерціалізація підприємств федеральної та інших видівдержавної власності, що не підлягають приватизації, виявляється вте, що в умовах ринку вони функціонують на громадських засадах яксуб'єкти підприємницької діяльності.
Масового характеру приватизація може прийняти тільки при використаннірізних методів (зокрема, акціонування і конкурсного продажу).
Приватизація важливою не сама по собі, а як взаємозалежність приватизації тадеприватизації - двох можливих методів державного впливу наформування економічної структури суспільства, меж приватизації,взаємин приватизованих та державних підприємств.
Різні способи приватизації приводять до передачі державногомайна в «приватну», «спільну часткову» або «акціонерну» власність. Припродаж підприємства відбувається реальна приватизація державноївласності. Перетворення підприємства в акціонерне товариство можнаназвати формальної приватизацією, тому що після викупу акцій колишньогодержавного підприємства членами трудового колективу решта акційзалишаються в державній власності, і потрібен час, поки їх невикуплять інші інвестори.
Важливим засобом приватизації є перерозподіл доходів імайна. Однак приватизація майна, капіталу зовсім не означаєрівноцінну приватизацію доходів. Остання відбувається як завдякизмін у структурі власності, так і одночасного зміни (врезультаті приватизації) рівня і структури цін.
Приватизація в розвинених західних країнах має ряд суттєвих відмінностей:
- різноманіття форм приватизації;
- індивідуалізація і низькі темпи приватизаційного процесу;
- використання в якості постійного елемента державного регулювання економіки.
2.2. Принципи приватизації
Приватизація є тією ланкою економічної реформи, якеодночасно створює передумови для реалізації інших напрямів реформи.
Приватизація розгортається в умовах зміни політичної обстановкипри переході від «діріжістской» моделі регулювання економіки до
«Неоліберальної». Зворотний перехід може супроводжуватися процесомдеприватизацію. Це підтверджує постійний характер приватизаційногопроцесу як інструменту державного регулювання.
Основним принципом приватизації повинен бути генеральний принцип всіхреформ - «не нашкодь!» [5]
На основі досвіду приватизації в країнах з ринковою економікою можнасформулювати ряд принципів:
1. Приватизація не повинна бути догмою або примхою моди,державна власність необхідна як додаток до ринковогомеханізму, тому відбір приватизованих підприємств повинен бути дужеретельний, необхідного для забезпечення суспільних благ.
2. Приватизації повинні передувати реструктуризація і руйнуванняневиправданих монополій, що заважають конкуренції для підвищення ефективності ідоступності для більш широкого прошарку населення.
3. Зміни структури власності повинні носити поступовий характер,щоб не порушити усталені економічні зв'язки.
4. Обов'язковими умовами приватизації мають бути нові інвестиції,вдосконалення управління, збереження певного рівня зайнятості тасоціального забезпечення, формування і підтримка середніх верств.
5. Приватизація повинна проводиться з урахуванням національної безпеки.
6. Кожен крок приватизації має бути обгрунтованим, публічним ідоступним народному контролю.
2.3. Моделі приватизації
Можна виділити дві основні моделі приватизації: платна і безкоштовна.
Кожна з них спирається на певні доводи і аргументи.
2.3.1. Безкоштовна приватизація
Основні аргументи на її користь зводяться до наступного: тому що придержавної монополії кожен громадянин був співвласникомвласності, то його треба перетворити з формального до реальноговласника наділивши його частиною державного майна. Таким чиномповинні виникнути стимули до продуктивної праці, до економії витрат ібільш раціонального використання обмежених ресурсів. Практичнореалізація пов'язана з наданням всіх громадян приватизаційними чеками -
«Ваучерами» [6].
Супротивники безкоштовної моделі приватизації висувають кількаістотних контраргументів. По-перше, відомо, що все дісталосябезкоштовно не цінується людьми і відповідно мало шансів, що з'являтьсявласники здатні ефективно використовувати власність. По-друге,яким чином визначити частку кожного в процесі розділу державногомайна? І, по-третє, яким чином оцінити всю державнувласність? Висуваючи ці аргументи вони пропонують іншу модель --платну приватизацію.
2.3.2. Платна приватизація
У цьому випадку державна власність підлягає продажу за різнимисхемами. Основна ідея цього процесу продаж на аукціонах за гроші.
Передбачається, що попередньо підприємство акціонується, а потім йогоакції продаються на фондовому ринку. Її прихильники вказують, що тільки вцьому випадку з'явиться ефективний власник. Крім того, вона призводить дозбільшення доходної частини бюджету [7].
Однак противники вказують, що у широких верств населення немає коштівдля викупу державної власності. У цілому грошова приватизаціяпризведе до ще більшого розшарування суспільства та загострення проблемисоціальної справедливості.
2.4. Терміни приватизації
Один із серйозних питань щодо приватизації - це терміни їїпроведення: чи вона повинна бути швидкою або бути розтяглася на кількадесятиліть. Один з провідних економістів Кеннет Ерроу вважає, щощо знаходиться в державній власності економіку навряд чи можливоприватизувати за 2-3 роки. Реальне її здійснення повинно бутиповільним по трьох основних причин:
1. Заощадження, необхідні для придбання у приватну власністьоб'єктів промисловості, накопичуються повільно.
2. Потрібен час, щоб ринок став добре функціонувати і визначивринкову вартість підприємств.
3. Монополізованих соціалістичну промисловість необхіднореструктурувати, перш ніж виробничі підприємства можна було бвиставити на продаж [8].
Прихильники швидкої приватизації вважають, що таким шляхом можна в стислітерміни створити новий клас приватних власників - основну базу соціальнихреформ. У конкретному плані пропонується «обвальна» приватизація житловогофонду, дрібних і середніх (особливо торговельних) підприємств. Але жодна змоделей не використовується в повному обсязі, тільки їх поєднання призводить доочікуваного ефекту.
Приватизація з одного боку, повинна стати елементом економічноїреформи, ядром радикальних перетворень, а з іншого, - інструментомдержавного регулювання довготривалого характеру.
3. Основні цілі та напрямки приватизація в Україні (1991-2001рр.)
Нинішній час має знакове значення щодо роздержавлення,приватизації для України. Відходить у небуття, в історію адміністративно -командна економіка, на її руїнах народжується новий соціально-економічнийлад, який передбачає стале економічне зростання, високотехнологічнийспосіб виробництва, інтенсивний розвиток ринкової інфраструктури, малого ісереднього бізнесу, конкуренції, істотне підвищення життєвого рівнянаселення.
На початку 90-х років XX століття в Україні покладали великі надії наприватизацію. Як чарівний талісман, вона повинна була стимулюватирозвиток народного господарства країни, призвести до істотних структурнимзмінам в економіці, розкрити простір для стрімкого прогресумалого і середнього бізнесу, народження і становлення середнього класу, вилікуватисуспільні виразки, що утворилися протягом десятків років, залучити взначних обсягах іноземні інвестиції, новітні технології, впровадитидосягнення сучасного менеджменту в реальний сектор.
Один з піонерів розвитку приватизаційних процесів в Україні В. Лановийзазначав тоді, що денаціоналізація державного майна, що включаєпередачу в оренду частини державної власності, приватизаціюоб'єктів державної, комунальної власності «дозволить з'явитисяреальним власникам засобів праці, відповідальним за прибутковість їхньоговикористання, своєчасне відтворення та технологічне оновлення ».
Обговорюючи проблеми переходу до ринкової економіки, вчені вважали:« Черезтого, що суспільна власність не забезпечила підвищення ефективностіекономіки, акцент зроблено на приватиз-1111 та, яка дозволить економіці функціонувати краще, ніж в альтернативній системі ».
Конструюючи моделі подальшого прискорення розвитку економіки, забезпеченнятемпів її зростання, перш за все передбачали мета
- вирватися з лещат пануючої бюрократичної командної економіки,де люди є гвинтиками. «Ключове питання трансформації, - зазначаввидатний угорський вчений Янош краю,
-приватна ініціатива-повинна отримати повну свободу: приватнавласність - цілковите правове забезпечення, а приватні підприємства --підтримку та страхування, соціальне забезпечення ».
Перша державна програма приватизації (затверджена
Постановою Верховної Ради України від 7 липня 1992 р. № 2545-ХП),яка була органічною складовою програми створення ринковоїекономіки України, стисло і чітко визначала досягнення наступних головнихцілей:
«зміну відносин власності на засоби виробництва з метою їхякісного відтворення та ефективного використання; створення прошарку недержавних власників як основи багатоукладноїсоціально орієнтованої економіки ...
... стабілізацію економічного становища ...».
Зрозуміло, що такі масштабні завдання, як перехід українського суспільства зоднієї системи економічних координат до абсолютно протилежного, не моглибути виконані швидко, що позначилося на темпах економічних перетвореньта їх якість. Через це приватизація державної власностіпройшла кілька стадій, мала кілька етапів.
Умовно можна виділити наступні етапи: перший (1991 - 1992 рр..) - освіта і становлення Фондудержавного майна України (ФДМУ), напрацювання законодавчо -нормативної бази, реалізація перших приватизаційних проектів. Попутнозауважимо, що в різні роки ФДМУ очолювали майстри своєї справи,авторитетні керівники:
Володимир Володимирович Прядко (07.91 -08.94);
Юрій Іванович Єхануров (08.94-02.97);
Володимир Тимофійович Лановий (03.97-04.98) .
З квітня 1998 р. цю потужну державну структуру, яка об'єднує майже
3 тис. чол., Очолює Олександр Миколайович Бондар, професіонал,аналітик, державний діяч, другий (1992 - 1994 рр..) - проведення приватизації, за виняткомоб'єктів малої приватизації, переважно конкурентними способами --шляхом оренди з викупом або викупу трудовим колективом; третій (1995 - 1998 рр..) - проведення масової приватизації,переважно за приватизаційні папери із залученням широких кілнаселення. Був закладений фундамент для проведення індивідуальних процедурприватизації великих підприємств.
У цей період населення країни отримало 46 млн. приватизаційнихмайнових сертифікатів і на 1 млрд. гон. компенсаційних сертифікатів.
У процесі малої приватизації до рук приватних власників перейшло більше 50тис. об'єктів промисловості, торгівлі, громадського харчування і т.п.; четвертий (1999 р. - до теперішнього часу) - завершення сертифікатної іперехід до грошової приватизації, тобто «виключно за грошовікошти з урахуванням їх (підприємств - А.3.) індивідуальних особливостей ».
Слід підкреслити, що за цей час виконано значний комплексробіт з роздержавлення, структурної перебудови економіки України,удосконалення управління державними корпоративними правами,створення конкурентного середовища, законодавчо-нормативної бази.
У 1992 р. - I кварталі 2001 р. в Україні, за оперативними даними ФДМУ,роздержавлено 21 002 об'єкта державної форми власності, 53
362 об'єкту комунальної форми власності, створено 10315 відкритихакціонерних товариств (ВАТ). Реформовано майже 8 500 підприємствагропромислового комплексу.
Поданим Держкомстату, у промисловості станом на 01.10.2000 частканедержавних промислових підприємств в загальному, кількості підприємствстановила 86,1%, ними вироблено продукції на 56 032,4 млн. грн., тобто
58,5% від загального обсягу виробництва.
У результаті здійснення протягом 1992-2001 рр.. державнихпрограм приватизації, указів Президента України від 23 червня 1995 р. № 468,
19 березня 1996 № 194, 24 лютого 1999 р. № 209 щодо забезпеченняприватизації державного майна в Україні створено потужнийнедержавний сектор економіки, виконаний значний обсяг робіт зструктурної перебудови народного господарства, істотно збільшиласякількість власників майна, формується прозорий, привабливийдля інвесторів ринок.
Незважаючи на недоліки, викликані переходом від адміністративно-командноїдо ринкової економіки, зокрема складністю проведення цього процесу,приватизація зумовила створення більш ефективного, ніж державний,недержавного сектора економіки, сприяла приросту валовоговнутрішнього продукту. Успішно працювали в 2000 р. такі галузіпромисловості, як харчова, легка, целюлозно-паперова,деревообробна, де приватизація в основному завершена. У цихгалузях у 3 рази вище, ніж по промисловості, темпи зростання виробництва,швидше відбуваються процеси технічного переозброєння, оновлення випускупродукції, розширення її асортименту.
На світовий ринок впевнено виходять зі своєю продукцією, яка отрималаміжнародне визнання, такі ВАТ, як Миколаївський глиноземний завод (м.
Миколаїв), суднобудівний завод «Ленінська кузня», «Фармак» (м. Київ),
Ясинуватський машинобудівний завод (Донецька область), завод
«Мотордеталь» (Сумська область), «Ватра» (м. Тернопіль), «Ад-вис» (м.
Хмельницький), «Св1точ» (м. Львів), Луцький підшипниковий завод (м. Луцьк),
«Чексіл» (м. Чернігів), вінницька фабрика «Володарка», пивзавод «Оболонь»
(м. Київ) та «Рогань» (м. Харків), Новокаховський завод електрозварювальногообладнання (Херсонська область) та ін
Зараз органи приватизації, виконуючи Державну програмуприватизації на 2000-2002 роки, передбачають наступні цілі: збільшення частки приватного та корпоративного секторів у фінансово -господарській структурі країни; створення сприятливих умов для появи приватних власників,які мають довгострокові інтереси у розвитку приватизованого об'єкта таздійснюють ефективне управління ним; підвищення ефективності приватизації державної власностіза допомогою прозорого, інвестиційно-привабливого механізму продажуоб'єктів приватизації, залучення коштів для розвитку та структурної перебудови економіки татощо
Для реалізації цих цілей, створення умов для сприяння підвищеннюефективності діяльності підприємств і організацій, розширенняконкурентного середовища, забезпечення надходження коштів до бюджету органиприватизації: здійснюють передприватизаційну підготовку і реструктуризаціюпідприємств; застосовують аукціони для продажу невеликих підприємств або здійснюють їхпродаж через організаторів торгівлі цінними паперами; проводять конкурси з продажу пакетів акцій, цілісних майновихкомплексів об'єктів груп В, Г з урахуванням?? х індивідуальних особливостей наоснові врахування результатів аналізу попиту потенційних покупців наконкретні об'єкти; виконують продаж цілісних майнових комплексів або контрольнихпакетів акцій підприємств, що мають стратегічне значення для економіки ібезпеки держави або займають монопольне становище назагальнодержавному ринку відповідних товарів (робіт, послуг),промисловим інвесторам без покладання інвестиційних зобов'язань напокупця; дотримуються принцип мінімального розпорошення акцій підприємств; здійснюють оцінку майна при проведенні приватизації тавдосконалюють ефективність цієї процедури; залучають до підготовки об'єктів приватизації вітчизняних та іноземнихрадників; виконують комплекс заходів щодо удосконалення управліннядержавними корпоративними правами, державним майном.
На виконання Указу Президента України від 29 грудня 1999 р. № 1626 «Проневідкладні заходи щодо прискорення приватизації майна в Україні »,
Державної програми приватизації на 2000 - 2002 роки ФДМУ проводитьзначну роботу щодо забезпечення надходження коштів до бюджету від продажуоб'єктів приватизації. У 2000 р. ФДМУ перерахував до Державного бюджету
України 2 075,5 млн грн. Суттєву роль у цьому відіграла продаж такихінвестиційно привабливих підприємств, як Миколаївський глиноземнийзавод, «Запоріжсталь», Лисичанський нафтопереробний завод, ВАТ
«Волинь». Найбільші суми надходжень у 2000 р. забезпечили регіональнівідділення ФДМУ по Донецькій, Луганській, Харківській, Дніпропетровськійобластях та м. Києву.
У 2001 р. від приватизації державного майна запланованоотримати та направити до державного бюджету кошти в сумі 5,9 млрдгрн.
Для виконання цього завдання на продаж виставляються підприємства, які маютьстратегічне значення для економіки і безпеки держави. Їхроздержавлення, яке здійснюється центральним апаратом ФДМУ,регіональними відділеннями, місцевими органами приватизації, вимагаєіндивідуального підходу, проведення реструктуризації, передприватизаційноїпідготовки, залучення промислових інвесторів, формування необхідноїзаконодавчої і нормативної бази.
Характеризуючи об'єкти приватизації 2001 р., такі, зокрема, якоб'єкти енергетики, Кримський содовий завод, ВАТ «Рівнеазот» та інші, можнавідзначити, що ці стратегічні об'єкти знаходяться в центрі інтересіврізних груп, політичних державних і комерційних структур. Дляукраїнської держави важливо в результаті їх продажу, подальшоїдіяльності створити ефективний приватний сектор, забезпечити структурнуперебудову, зміцнити інвестиційно-інноваційну базу підприємств,отримати значні кошти для бюджету, що дозволить зменшитисоціальну напругу в суспільстві, тобто досягти «макроекономічнихцілей, а акціонери і менеджери віддають перевагу мікроекономічномукритерієм дохідності ».
Це протиріччя буде мати місце до тих
