Система управління в ДВР в 1920-22 роках

Держава і право

Далекосхідна АКАДАМІЯ ДЕРЖАВНОЇ СЛУЖБИ

КАФЕДРА ІСТОРІЇ ТА КУЛЬТУРИ

Курсова робота

ПО КУРСУ: «ІСТОРІЯ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ»

НА ТЕМУ: «СИСТЕМА УПРАВЛІННЯ В ДВР 1920-1922»

Виконав студент 2 курсу

3 год. Відділення

124 В3 групи

Клейменов В. П.

ХАБАРОВСЬК

2000

ПЛАН

Введення

1. Історичні передумови виникнення ДВР, її політична основа.

5-8

2. Центральні органи державної влади та управління в ДСР.

9-17

1. Найвищий представницький орган державної влади ДВР.

2. Постійно діючий вищий орган державної влади ДВР.

3. Вищий виконавчо - розпорядчий орган державної влади ДВР.

3. Місцеві органи державної влади та управління ДВР.

18-24

1. Місцеві представницькі органи ДВР.

2. Місцеві виконавчо-розпорядчі органи ДСР. 21

3. Емісари уряду та уповноважені місцевих органів державної влади ДВР.

Висновок

Список використаної літератури

ВСТУП

Складні і хворобливі процеси реформування Росії, зтенденцією її розпаду (Чеченська республіка, Татарстан,
Республіка Саха-Якутія та ін) з особливою гостротою піднімають проблемудержавності. Важливе значення в її вирішенні має аналіздосвіду політичної історії нашої країни, особливо після 1917 року,коли завдання реформування російської державності стояла настількисамо гостро, як і сьогодні.

Більшість громадян і багато політиків нашої країниоднозначно і принципово підтримують ідеї федеративного устроюі неподільності Росії. У місці з тим слід визнати, що в справжніхумовах децентралізації політичної влади, руйнуванняміжреспубліканських економічних зв'язків, нездатність федеральногоцентру здійснювати дотаційне зміст окремих регіонів тазабезпечувати їх розвиток актуалізується питання про надання (хоча б напевний перехідний період) цих регіонів республіканськогодержавно-правового статусу. Далекосхідний регіон нашої країнив цьому відношенні є унікальною з багатьох причин, і в тому числітому, що тут була створена Далекосхідна Республіка. Вона далацікавий аналітичний матеріал для осмислення досвіду становленняі функціонування певною мірою демократичних, політико-правовихінститутів.

У даній роботі розглянуті освіта ДВР, їїконституційне розвиток, правове становище громадян, організаціядержавної влади в республіці в особі центральних і місцевихорганів держави. Предметом даної курсової роботи можна вважати
ДВР в цілому, а об'єктом є система управління в Далекосхідноїреспубліці.

Вивчення деяких аспектів становлення ДВР та їїдержавного ладу почалося ще в 20-30 роках, коли в роботах В.
Віленського, Т. Никифорова, П. Парфьонова та ін піднімали питання,що стосуються причин утворення ДВР та її класової природи. З середини
30-х до середини 50-х років питання історії та державногобудівництва ДВР не піддавалися соціальному наукового дослідження.
За останні 15-20 років сучасні вчені зробили велику роботу. Урезультати якого опубліковані ряд цінних досліджень.

1. ІСТОРИЧНІ ПЕРЕДУМОВИ ВИНИКНЕННЯ Далекосхідної республіки,

ЇЇ ПОЛІТИЧНА ОСНОВА.

Сьогодні, коли виникли умови для об'єктивногоосвітлення минулого, важливо знову звернутися до його сторінках, спробуватипроаналізувати деякі спірні питання.

Зріс інтерес до споконвічного «буферному» освітою,яким була ДВР, що існувала в 1920-22 роках. Освіта «буфера»було друге за масштабом та значенням, після Брестського мирузовнішньополітичним компромісом Радянської Росії, що дозволивзвільнити Далекий Схід від японських інтервентів без прямого військовогозіткнення з Японією.

Соціально-політичний устрій цього державногоосвіти бачиться сьогодні багатьом як демократична альтернативарозвитку країни в цілому. У ДВР існували багатоукладна економіка,елементи парламентської демократії, багатопартійність, вільнідемократичні вибори. Для багатьох наших сучасників «буферна»республіка постає як суверенна держава з повною політичноюта господарської незалежністю.

Формування «буферного» держави запалю у
Радянської історіографії як далекоглядний і оригінальний крок В.І.
Леніна і ЦК РКП (б). Тим часом ідея «буфера» була далеко не нова. Ще в
30-і роки 19 століття плани сибірського областнічества виношували іркутськийгубернатор П'ятницький і деякі засланці декабристи. Пожвавлення такихпланів відбулося в 80-90-і роки 19 століття в зв'язку зі зростаннямпереселенського руху, збільшенням промислового ісільськогосподарського виробництва. (див. 2 стор 43-56)

Після жовтневої революції Радянська владапроіснувала в Сибіру не довго. Антирадянські уряду робилиспроби виступати під прапором сибірської автономії. Не бачили сенсу вперетворенні Сибіру в суверенна держава з-за її малонаселенійу величезній території. Проте Ленін, ЦК РКП (б) не відмовилися відідеї «буферного» держави, бо розуміли, що вести одночасновійну і проти Польщі на Заході, і проти Денікіна на Півдні, і проти
Японії на Сході Радянська Росія не може.

Далекосхідна Республіка була проголошена 6 квітня
1920 року на з'їзді представників трудящих Прибайкалля в місті
Верхнеуденске (нині Улан-Уде). Головою уряду «буфера»став А.М. Краснощеков, 14 травня Радянський уряд визнавуряд ДВР в Верхнеуденске.

У 30-і роки деякі вчені намагалися стверджувати, що створення
ДВР пов'язано з підготовкою «третього походу Антанти» проти Радянської
Росії. Уже в наші дні до причин освіти ДВР віднесли такожнечисленність робітничого класу в Сибіру і переважання заможнихселян. Тим часом Ленін, ЦК РКП (б), створюючи ДВР ставили тільки однумета - запобігти війні Радянської Росії з Японією, добитися мирноїліквідації інтервенції з подальшим відновленням радянської системина Далекому Сході.

Дослідники історії «буферного» держави обгрунтованопідкреслювали, що керівництво його внутрішньою та зовнішньою політикоюздійснювали Політбюро, ЦК РКП (б) через своє Далекосхідне бюро.
Основи політики ДСР були закріплені в «коротких тезах по ДВР»,затверджених Політбюро 13 серпня 1920, Директиві Політбюро від 10Жовтень 1921, викладені в ряді виступів, записок, телеграм В.
І. Леніна. Їх суть зводилася до того, що «буферну» державабути лише формальною буржуазно-демократичною республікою.
Керівною силою в ДВР повинна бути РКП (б). Не випадково Ленінпригрозив арештом есерів та меншовиків, коли останні намагалисяобумовити ряд умов освіти для «буфера».

Народно - революційна армія республіки вважалася однією зармій Радянської Росії, органи держбезпеки ДСР були, по суті,філією ВЧК-ОГПУ РРФСР. Вільні демократичні вибори в ДВР ввідміну від виборів в Радянській Росії були покликані створити стійкідемократичні інститути в республіці. Багатопартійність в «буфері»спонукала правлячу партію діяти в певній мірі якполітична організація, а не тільки і не стільки як ланкадержавного апарату. (див. 1)

Питання про сутність суспільно-політичного ладу «буферного»держави викликає серйозні дискусії. В.І. Ленін, як зазначалося,визначав освіта ДВР як вимушену поступку з боку Радянської
Росії, І.В. Сталін говорив про буржуазно-демократичної за формою ДВР,створення якої було тактичним ходом проти імперіалістичнихустремлінь Японії та інших держав.

В даний час існують дві основні точки зору наполітичний устрій ДВР: 1) «буферну» державу виконувало функціїдиктатури пролетаріату, хоча й використовувало атрибути буржуазноїдемократії. Основними їх аргументами є: керівна роль РКП (б)в республіці, підпорядкованість її внутрішньої і зовнішньої політики Радянської
Росії, обмеження великого капіталу і т.д.; 2) інші вважають ДВРдержавою революційно-демократичної диктатури робітничого класу іселянства, державою перехідного до диктатури пролетаріату типу.

У «буферному» державі існували загальнодемократичніполітичні інститути: багатопартійність, загальне виборче правоз пропорційною системою представництва і т.д. Центральніоргани державної влади (народні збори, уряд ірада міністрів) поєднували в собі риси вищих органівсоціалістичного і буржуазно-демократичної держави. У ДВРіснував інститут обласних емісарів для спостереження і контролю завиконанням місцевими органами влади законів, розпоряджень іпостанов уряду. Місцеві органи державної владиодночасно були і органами місцевого самоврядування.

Ретельному аналізу дослідників піддавалася і Конституціяреспубліки. Вона була для свого часу найбільш демократичною в
Азіатсько-Тихоокеанському регіоні. (див. 2 стор 35-40)

2. ЦЕНТРАЛЬНІ ОРГАНИ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ ТА УПРАВЛІННЯ У ДВР

У політичній системі суспільства ДВР найважливіше місце займалодержава. Державна влада здійснювалася в ДВР головнимчином через державні органи. Для виконання своєї службовоїролі органи держави знаходяться у взаємному зв'язку, складаютьсистему держави. Державна система ДВР повинна булазабезпечити повновладдя народу. У ній, як і в Радянській Росії, небуло допущено введення буржуазного парламентаризму з його поділомвлади і, головним чином, відділенням виконавчої влади відзаконодавчої. В організації державної влади ДВР булоздійснено єдність законодавства і управління, єдністьгосподарського і політичного керівництва.

За державного устрою ДСР була унітарноюдержавою з Бурят-монгольської автономною областю. У ДВР наступнасистема державних органів: Народні Збори, Уряд,
Рада Міністрів, центральні відомства (міністерства та спеціальнівідомства), зборів уповноважених з їх виконавчо -розпорядчими органами, а також особливо уповноважені посадовіособи в адміністративних одиницях, органи державного контролю,органи суду та прокуратури. (див. 6 стор 43-56)

2.1ВИСШІЙ Представницький орган ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ ДВР

Верховна державна влада в ДСР була вручена Народномузборам, покликаною найбільш повно і послідовно висловлюватикласовий зміст демократичної держави.

Народні збори ДВР було однопалатним представницькимустановою - парламентом держави, перехідного до соціалістичноготипу. Воно сформувалося на основі виборів за пропорційною системоюпредставництва строком на два роки. Норми представництва в
Народних зборах визначалися з таким розрахунком, щоб воно булодійсно представницьким установою. За Конституцією в Народнізбори повинен був обиратися один депутат від 15000 громадянреспубліки (для цивільного населення), для військовослужбовців - 1депутат від 7500 виборців.

багатопартійність, що існувала в ДСР, визначила порядоквисунення кандидатів у депутати Народних зборів. Кандидативисувалися списками партійними та громадськими організаціями, а такожокремими групами виборців. Т.ч. Конституція ДВР та Положення провиборах у Народні збори встановлювали демократичні принципивиборів в Народні збори. Вони дозволяли обрати дійснонародне вища представницька установа.

У ДВР діяли Народні збори двох скликань. Народнезбори першого скликання було перетворено з Установчих зборів,і тільки Народні збори другого скликання було сформовано напідставі законодавства про вибори народних зборів. Народнезбори ДВР працювало в сесійному порядку, сесії могли бутичерговими і екстреними. Законодавство ДВР не визначив, якийорган влади скликає чергові сесії Народних зборів. Практикапішла шляхом надання цього права президії Народногозборів. Екстрені сесії Народного зібрання могли скликатися вразі необхідності Урядом за його власною ініціативою абона вимогу половини депутатів Народного зібрання, але в практицідержавного життя ДВР їх не було.

Тривалість сесії визначалася згідно з Конституцієюсамим Народним зборами. Роботою керував сесій президія Народногозборів, який обирається на першому чергової сесії. Президія обиравсятаємним голосуванням, простою більшістю голосів. Дляпопереднього розгляду питань порядку денного Народних зборів створювали комісії.

До компетенції Народних зборів Конституція відносила:розгляд і прийняття законів з усіх питань державної тасуспільного життя, в тому числі законів про зміну або скасування
Конституції; розгляд і схвалення всіх міжнародних договорів;встановлення державної розпису доходів і витрат, встановленняподатків, мит, повинностей і позик; встановлення і змінамонетної і грошової системи; вирішення питань про організаціюзбройних сил республіки; здійснення вищого нагляду зацентральними органами управління; дарування амністії; оголошення війниі укладення миру та ін

Багато хто закони, прийняті Народним зібранням, регламентувалиекономічне життя ДСР. Народні збори прийняло кілька законом вфінансово-бюджетної області. Ряд законів у галузі народногоосвіти. Проявом верховної влади Народного зібрання ДВРстало прийняття Народних зборів другого скликання 14 листопада 1922
Постанови про саморозпуск, відновлення влади Рад на ДВ івозз'єднання ДВР з РРФСР.

Отже, незважаючи на вкрай несприятливу внутрішньо-ізовнішньополітичну обстановку, в якій існувала ДВР, основні,принципові питання її державного життя вирішувалися її вищимпредставницьким органом - Народним зборами. За формою організації таправовому положенню такий представницький орган, як Народнезбори, найбільш відповідав демократичного характеру ДСР. (див.
3 стор 123-150)

2.2 Постійно діюча ВИЩИЙ ОРГАН ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ.

Функцію систематичного і безперервного вищого керівництвадержавою виконувало - Уряд - постійно діючий вищийорган державної влади. Воно розвинулося з президії народно -революційної влади і прийшов йому на зміну.

Уряд здійснювало на території ДВР всю повнотудержавної влади, самостійно вирішуючи всі питаннявнутрішньополітичного життя республіки та її взаємин з іншимидержавами. Його виконавчо-розпорядчим органом була Рада
Міністрів.

Остаточно правове становище Уряду ДВР визначилаїї Конституція. Відповідно до неї Уряд обиралося Народнимзборами на термін його повноважень, тобто на два роки. Вибори
Уряду вироблялися Народним зборами і при таємномуголосуванні і вважалися дійсними за присутності 2/3 всіх йогодепутатів. Уряд, обраний Установчими зборами,діяло до кінця існування ДСР (перемога комуністів).
Комуністична партія здійснювала керівництво діяльністю
Уряду. Найважливіші питання внутрішньої і зовнішньої політикинадходили на обговорення Уряду після попередньогорозгляду їх Дальбюро ЦК РКП (б).

До предметів відання уряду Конституція віднесла:призначення і звільнення голови Ради Міністрів,державного контролера, а також інших посадових осіб,призначення і звільнення яких залежало від Уряду; скликання
Народних зборів на екстрені сесії; дарування амністії;опублікування законів, прийнятих Народним зборами; видання тимчасовихзаконів. Уряд разом з Радою Міністрів здійснювало натериторії республіки вищу виконавчу владу. У коло веденняостанньої входило загальне управління країною і керівництво її зовнішньої івнутрішньою політикою, організація військових сил республіки,попередній дозвіл питань про укладення миру і захистутериторіальної недоторканності республіки; висновок позик,концесій, митних, торговельних та інших договорів і фінансовихугодіий, що підлягають розгляду про схвалення Народних зборів;складання попереднього розпису доходів і витрат республіки.

Т.ч. уряд мав широку компетенцію, в йогодіяльності знайшло своє вираження підключення законодавства іуправління. Рішення Уряду вдягалися у форму законів,постанов, звернень, декларацій і наказів. Т.ч. Уряд
ДСР, діючи в повній відповідності з Конституцією республіки,здійснювало верховне державне керівництво і шляхом прийняттязаконів і шляхом керівництва державним управлінням.

Склад, порядок організації і характер діяльності
Уряду ДВР дозволяють визначити його правову природу. З одногобоку, Уряд мав спільні риси з постійно діючимивищими органами державної влади радянських республік. У той жечас Уряд міг бути багатопартійність, будується на принципахкоаліції, його членами бути не тільки депутати Народних зборів, а йне депутати. Тут видно вплив буржуазних державно-правихінститутів. Про те свідчить наділення Уряду правомзастосовувати відкладене вето по відношенню до законів Народногозборів, якщо вони зізнавалися їм, що суперечать Конституціїреспубліки.

Уряд ДВР, будучи постійно діючим вищиморганом державної влади, перехідним до соціалістичного типу,поєднує в собі риси постійно діяв установипредставницького органу з рисами колективного глави держави.
(див. 3 стор 123-150)

2.3. ВИЩИЙ виконавчо-розпорядчої ОРГАН ДЕРЖАВНОЇ

влади ДВР.

Важливе місце в системі центральних органів держави в ДВРзаймав Рада Міністрів. Це місце визначалося змістом іюридичною природою його повноважень. Спочатку, до сформування
Народних зборів та Уряду ДВР, Рада Міністрів бувєдиним вищим органом державної влади, після їхосвіти - вищим виконавчим і розпорядчим органом.
Діючи на основі та на виконання законів республіки, він граввинятково важливу роль у практичному здійсненні вищоїдержавної влади по керівництву політикою, економікою ісоціально-культурним життям демократичної держави.

Перший Рада Міністрів, офіційно званий народно -революційною владою або Тимчасовим урядом, був обраний 2Квітень 1920 З'їздом представників трудового населення
Прибайкалля і діяв по листопад 1920 року. Внутрішня структура іформи діяльності цієї Ради Міністрів визначалися їмсамостійно в процесі роботи. Рада Міністрів призначався ізміщувався Урядом. До його складу входили: голова,заступник голови і міністри. Як колегіальний орган Рада
Міністрів приймав свої рішення на засіданнях. Рішення приймалисяпростою більшістю присутніх. З правом дорадчого голосубрали участь у засіданнях Ради Міністрів товариші міністрів. Народнийдержавний контролер, начальник центрального статистичногоуправління та ін В окремих випадках обстановка змушувалаголови Ради Міністрів одноосібно вирішувати питання, що становлятькомпетенцію Ради Міністрів. Такі рішення оформлялися наказами іпідлягали подальшому утвердженню ради Міністрів.

До прийняття Конституції ДВР міністрами республіки могли бутияк члени Уряду, так і інші особи. Комуністи ДВР вважалитаким чином уникнути відділення виконавчої влади відзаконодавчої та забезпечити з'єднання законодавства і управлінняв республіці. За Конституцією міністрами могли бути громадяни ДВР,що володіють виборчим правом в Народні збори. Але в ній особливопідкреслювалося, що такими не можуть бути члени Урядуреспубліки. Це й зрозуміло, оскільки за Конституцією виконавчавлада в ДВР здійснювали Уряд і Рада міністріводночасно. Для оперативного вирішення поточних питань радаміністрів ДВР мав президію. президія діяв від імені ради
Міністрів. Останній стверджував всі його рішення.

Рада Міністрів мав і інші внутрішні допоміжніоргани, одні з яких були прямо передбачені Положенням про Раду
Міністрів, інші створювалися відповідно до статті 23 Положення,яка твердила, що при раді Міністрів можуть бути утворених комісії інаради, порядок роботи та сфера діяльності яких визначається
Радою Міністрів. Допоміжні органи попередньо розглядалипитання, що входять до компетенції Ради Міністрів і сприяликращої організації його діяльності в найважливіших сферахдержавного управління.

Компетенція Ради Міністрів ДВР в предконстітуціонний періодупорядковано не була законодавчо. Конституція республікивказала тільки коло предметів ведення виконавчої влади взагалі
(ст. 49). Тому конкретний зміст компетенції і юридичнаприрода окремих повноважень Ради Міністрів визначалися законами,прийнятими на підставі і в розвитку Конституції і практикоюдержавного життя.

Рада Міністрів обговорював і приймав всі акти, які видаються впорядку верховного управління, причому ті з них, які мализагальнообов'язкове значення для населення республіки, затверджені
Урядом. Інші акти, якщо їх видання перевищувало компетенціюокремих міністрів, приймалися Радою Міністрів остаточно. Вінухвалив законопроекти з регулювання в ДВР приватновласницькихвідносин, про соціальне страхування і соціальне забезпеченнятрудящих, у галузі державного управління, адміністративно --територіального устрою в ДВР та ін Рада Міністрівпопередньо або остаточно стверджував концесійні договори,здійснював націоналізацію окремих об'єктів капіталістичноївласності, керував державними промисловими, торговельними татранспортними підприємствами, що знаходяться у підпорядкуванні Урядуреспубліки, складав проект бюджету і представляв його на затвердження
Уряду, розглядав кошторису всіх установ, вживав заходів повиконанню бюджету.

Що стосується питань організації оборони країни, озброєнихсил і зовнішньої політики, то їх Рада Міністрів тільки обговорював,представляючи свій міркування Уряду. Рада Міністрівздійснював тлумачення законів, яке безумовно булоофіційним тлумаченням.

За свою діяльність Рада Міністрів ніс відповідальність перед
Урядом і Народним зібранням, Народні збори могло виразитинедовіру Раді Міністрів, і тоді останній повинен був піти увідставку. Проте в державній практиці ДВР таких випадків не було.

Отже, Рада Міністрів ДВР як вищий виконавчо -розпорядчий орган держави, перехідного до соціалістичноготипу, мав схожість як з РНК РРФСР, так і з Урядом буржуазнихкраїн. Він, як і буржуазні Уряду, міг бути багатопартійність,будується на коаліційних засадах. Але по своїй внутрішній структурі,формам діяльності він мав більше спільного з РНК РРФСР яксоціалістичного держава. До того ж, як і РНК, він нісвідповідальність і перед вищим представницьким органом і передпостійно діючим вищим органом державної влади. (див. 3стор 123-150)

3. МІСЦЕВІ ОРГАНИ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ ТА УПРАВЛІННЯ ДВР.

До об'єднання областей Забайкалля та ДВ навколо читинськогоуряду в ДВР зберігалося старе територіально-адміністративнийподіл. Згідно з актом про освіту ДВР до її складу спочаткувходили 5 областей: Забайкальська, Амурська, Приморська, Сахалінська,
Камчатська. Після політичного об'єднання Забайкалля та ДВ в данийтериторіально-адміністративний устрій були внесені суттєвізміни.

Наприкінці 1920 року Забайкаллі було розділене на дві області
(Забайкальського та Прібайкальскую). З території Сахалінської і частини
Приморської та Амурської областей була утворена Приамурського область. Увідповідно до Конституції ДСР була утворена Бурят-Монгольськаавтономна область, Камчатська область відійшла до Української РСР. Територіяобласті ділилася на повіти, волості і селища. Це територіально -адміністративний поділ ДВР й зумовило організацію державноївлади та управління на місцях. (див. 8 стор 74-80)

3.1 місцеві представницькі органи ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ ДВР.

Конституція ДВР встановила наступну систему місцевихпредставницьких органів влади: обласні, повітові, волосні,міські (на правах повітових і волосних) зборів уповноважених ісільські збори.

Організація місцевих представницьких органів і порядок їхдіяльності визначалися Конституцією та прийнятими на її основінормативними актами: «Положення про місцеві органи управління ДВР»,
«Положенням про вибори до обласних, повітові, міські і волоснізборів уповноважених »,« Положенням про Читинський міських органахуправління »та ін

Вибори в усі вищевказані зборів були загальними, рівними іпрямими, при таємному голосуванні з пропорційним представництвом.
У передвиборну кампанію активно включалися всі політичні партії
ДСР. Зазнавши поразки на виборах у Народні збори ДВР, буржуазніі дрібнобуржуазні партії докладали величезних зусиль для оволодіннямісцевими органами влади. Організація і проведення виборів до місцевихоргани державної влади були покладені на виборчікомісії, які проводили вибори до народних зборів другого скликання. Блоккомуністів з профспілками і революційним селянством отримавабсолютну більшість голосів і знову здобув значну перемогу навиборах.

Конституція та інші нормативні акти докладнорегламентували компетенції місцевих представницьких органівдержавної влади. Збори уповноважених на своїй територіїбуло вищим органом державної влади. Зборівуповноважених працювали в сесійному порядку. Обсяг компетенцій
Зборів був різний. Обласні Зборів вирішували більш широке колозапитань, ніж нижчестоящі Зборів. Повітові Зборів мали більшеправочинів, ніж волосні Зборів.

Відповідно до ст. 75-76 Конституції ДВР до предметів віданняобласного Зборів ставилися: обрання обласного управління;контроль над усіма органами влади в області, вирішення питаньмісцевого управління та господарства області; приведення у виконаннязаконів, розпоряджень і постанов Центральної влади; встановленнямісцевих податків і повинностей згідно загальнодержавномузаконодавству; розгляд та затвердження обласного бюджету татакож прийняття всіх заходів, необхідних для належного виконання завданьуправління в галузі.

До компетенції повітового Зборів було віднесено виконаннязаконів, постанов та розпоряджень центральної та обласної влади тана території повіту, обрання повітового управління, спостереження зазаконністю, встановлення бюджету повіту. Воно відало питаннями місцевоїпромисловості, торгівлі, сільського господарства, благоустрою,охорони здоров'я і т. д.

волосні збори обирало місцеве управління і визначалонапрямок його діяльності, брало бюджет, здійснювала контрольза діяльність всіх органів у межах території волості,забезпечувало виконання законів.

волосні збори були підпорядковані сільські Зборів, до складуяких входили всі громадяни села, що володіють виборчим правом.
Вони забезпечували виконання всіх законів на території села і вирішувалишироке коло питань сільського життя.

Компетенції міських Зборів були такими ж, як і повітових іволосних Зборів уповноважених. Рішення всіх видів Зборівоформлялися постановами, які, поряд з актами вищих органівдержавної влади, мали обов'язкову силу для всіх установ.
Організацій та осіб на тій території, на яку поширювалисявладні повноваження Зборів. (див. 9 стр. 57-90)

3.2 МІСЦЕВІ виконавчо-розпорядчої ОРГАНИ ДЕРЖАВНОЇ

влади ДВР.

Ними були управління та сільські комітети. Управління такомітети обиралися відповідними зборами на термін їх повноважень.
Обласне управління складалося їх 7-9 чоловік, повітове - з 7 чоловік,міське на правах повіту - з 5-7 чоловік, волосне - з 5-7чоловік, сільський комітет з 3-х осіб. Членами управлінь моглибути як уповноважені, так і інші особи, які користуються виборчимправом.

У багатьох районах місцеве самоврядування існувало лишеформально. Деякі голови відмовлялися виконувати закони ДВР іпостанови обласних і повітових управлінь, підбурюючи населення донепокори.

Місцеві органи управління будувалися за принципомдемократичного централізму та подвійного підпорядкування. Управління тасільські комітети були підзвітними як зібранню, що його обрала, такі вищестоящому управління. Обласні управління підпорядковувалисявідповідному зборам уповноважених і Раді Міністрів ДСР. Цене могло не вплинути на внутрішню структуру і порядок роботимісцевих виконавчо-розпорядчих органів. По-перше, управлінняі сільські комітети сприйняли структуру раніше існуючихнарревкомов (голова, заступник. Члени Правлiння), по-другеобласні та повітові управління мали галузеві органи - відділи,які у своїй діяльності підпорядковувалися управління івідповідному міністерству. Закон наказував обласним управліннямстворювати апарат з 11 відділів (адміністративний, фінансовий,продовольчий та ін.) Подібно нарревкомам повітові управліннямали 6 відділів. Система відділів управлінь не залишалася незмінною.
Число відділів зменшувалася у зв'язку зі скороченням штатів,вдосконаленням структури управлінського апарату і т. д.

Управління та сільські комітети були наділені широкимиповноваженнями: керувати діяльність підпорядкованих їм органівуправління, скликати збори уповноважених, вживати заходів щодозміцнення законності та правопорядку, здійснювати керівництвогосподарським і соціально культурним будівництвом, збиратизагальнодержавні і місцеві податки і збори, крім того. Обласномууправлінню було надано право вирішувати питання за національнимисправах, з видачі паспортів іноземцям, прийнятим до громадянства ДВР, ізакордонних паспортів громадянам «буферної» республіки. З питань,що входять до компетенції місцевих виконавчо-розпорядчих органів,приймалися постанови. У перервах між сесіями зборівуповноважених управління мали право видавати обов'язковіпостанови. Ці нормативні акти затверджувалися найближчій сесієювідповідного зборів. Однак вони вступали в законну силу післярозгляду їх обласним емісаром або вищим органомдержавної влади.

Управління та сільські комітети працювали в колегіальномупорядку. Всі питання обговорювалися, і приймалися рішення на засіданняхуправлінь та сільських комітетів. Вони були правомочними при наявності всіхчленів сільського комітету і не менше половини всіх членів управління.
Рішення приймалися простою більшістю голосів. (Див. 3 стр 123 -
150).

3.3 Емісари УРЯДУ І УПОВНОВАЖЕНІ МІСЦЕВИХ ОРГАНІВ

ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ ДВР.

За Конституцією ДВР місцеві представницькі та їхвиконавчо-розпорядчі органи не були єдинимиорганами державної влади на місцях. Поряд з ними в ДВРіснував інститут соціальних уповноважених посадових осіб. До нихперш за все ставилися обласні урядові емісари. У ДВРцей інститут, наділений особливими повноваженнями центральногоуряду, використовувався для зміцнення народної влади ідосягнення єдності всіх областей Забайкалля та ДВ у складі «буферної»
Далекосхідної Республіки. Інститут емісарів був введений у всіхобластях ДСР. Дальбюро і Уряд ДВР призначали на цю посадукращих і досвідчених комуністів.

Обласні емісари призначалися Урядом і були йогопредставниками в областях. Конституція виходила з того, що для ДВРцей інститут тимчасовий. Зі стабілізацією політичного становища ДВРі зміцненням місцевого держапарату цей інститут перестане бутинеобхідним і буде скасований.

Уряду і Раді Міністрів ДВР емісар направляв звітита відомості про економічне та політичне становище області. Скаргина дії обласних емісарів прямували Уряду через Раду
Міністрів. Інститут обласних емісарів Пра?? будівництві ДВР був лише поформою схожий на аналогічний інститут буржуазних держав, де йогодіяльність брала яскраво виражений реакційний і антинароднийхарактер. У ДВР діяльність урядових емісарів буланаповнена новим, демократичним змістом і здійснювалася вінтересах народу. У ДВР він став сполучною ланкою між центром іокремими областями. Еміссаріат зіграв позитивну роль уподоланні обласного сепаратизму і зміцненні революційноїзаконності. Але вже до середини 1922 стало ясно, що данийінститут віджив себе. Обласні органи сильні, і вже моглисамостійно вирішувати всі питання управління на своїй території.

14 листопада 1922 Уряд ДВР оголосило про скасуванняеміссаріата. Його функції почали виконувати управління та сільськікомітети, а також прокуратура ДВР.

Особливістю місцевих органів державної влади ДВРбуло й існування інституту уповноважених обласних органівуправління. «Для більш доцільного та своєчасного проведення вжиття розпоряджень центральної обласної влади в компетенціюуповноважених входило також. Спостереження за веденням громадськогогосподарства в районі та виконання «спеціальних» дорученьоблнарревкома ». Вони були наділені правом приймати від державнихустанов, громадських організацій та окремих громадян скарги,які дозволяли самі або передавали на розгляд відповіднихдержавних органів. Зі створенням на початку 1921 року повітовихорганів державної влади інститут уповноважених припинив своєіснування.

Чим ближче була поразка контреволюціі, тим все активнішеготувалася совєтизація ДСР. 12 жовтня 1922 Політбюро ЦК РКП (б)постановили скасувати ДВР і возз'єднати регіон з РРФСР. Народнезбори другого скликання, вибори до якого були проведені влітку, булоприречене. На своїй сесії 4-15 листопада 1922, сценарій, який бувскладений більшовиками, воно прийняв постанову про свій розпуск, івідновлення Радянської влади на Далекому сході. (Див. 10)

ВИСНОВОК

Різноманіття національно державних, а в ряді випадків ітериторіально - державних утворень, що виникають у рамкахкордонів колишнього Союзу, об'єктивно пов'язано між собою сутністьструктури та близькістю історичної долі. І там знову виникають
«Вічні» питання політичної науки про джерела державноївлади, співвідношення держави і громадянського суспільства, централізму іавтономії, форми державного устрою та політичного режиму.
Певну роль у вирішенні цих питань відіграє аналіз політичноїісторії нашої країни, особливо в перші пожовтневі роки.

Частиною не піддається однозначної оцінки картини становленняпісляреволюційної державності є короткий, але яскравийепізод утворення та діяльності Далекосхідної Республіки. Віннастільки чітко закарбувався в історичній пам'яті, що ідея
Далекосхідної Республіки в останні роки відроджується знов,природно в новому кач