спадкування за заповітом

Вступ.
I. Історія спадкового права.

(1. Основні поняття римського спадкового права.

(2. Етапи розвитку римського спадкового права.

(3. Спадкування по заповіту в римському праві.

(4. Спадкування за заповітом в часи Київської Русі.

(5. Дореволюційне спадкове право Російської Імперії.

(6. Історія спадкування за заповітом в СРСР.
II. Поняття та форма заповіту. Порядок складання заповітів.

(1. Поняття заповіту.

(2. Письмові, нотаріально завірені заповіти.

(3. Заповіти, прирівняні до нотаріально завірених.

(4. Порядок складання заповітів.
III. Спадкування за заповітом в Україні.

(1. Поняття та значення спадкування та спадкового права.

(2. Основні поняття спадкового права.

(3. Права заповідача.

(4. Коло спадкоємців за заповітом.

(5. Право на обов (язкову частку в спадщині.
IV. Особливі заповідальні розпорядження.

(1. Підпрізначення спадкоємця.

(2. Заповідальній відказ.

(3. Покладання.

( 4. Виконання заповіту.

(5. Розпорядження вкладами.
V. Порядок реалізації спадкових прав.

(1. Прийняття спадщини.

(2. Відіова від спадщини.

(3. Перехід права на прийняття спадщини.

(4. Відповідальність спадкоємців за борги спадкодавця.

(5. Видача нотаріальною конторою свідоцтва про право спадкування.
VI. Актуальні проблеми вдосконалення правового регулювання спадкування зазаповітом.

ВСТУП

Важливим елементом процесу перебудови, реформування та демократизаціївсіх систем суспільства в Україні є формування пра-вової держави, якапокликана забезпечити виконання конституцій-ного принципу верховенстваправа (стаття 8 чинної Конституції України), та забезпечуватинедоторканність та захист таких важл-вих соціальних цінностей як життя таздоров'я людини, її недотор-канності і безпеки, чесіі та гідності.

Економічні перетворення в державі мають на меті утворення новоїсистеми господарювання, які тягнуть за собою значні потреби в реформаціїправової системи держави. За даних умов значно зростає роль правовогорегулювання товарно-грошових відносин та різноманітних відносин знемайнових цінностями. Держава має прикласти максимальних зусиль для тогощоб правова база була приведена до відповідності з вимогами чинної ситуаціїв економіці.

Інститут спадкового права в усіх правових системах, як ста-родавніхтак і сучасних, є одним із найважливіших. Його значимість обумовлюєтьсятакож тим, що об'єктом спадкування переважно є право власності. Щозалишається після смерті власника, кому має перейти майно, в якому порядкута обсязі - всі ці проблеми спад-кового права з найдавніших часів і донашого часу залишаються в центрі уваги суспільства та держави,законодавців та дослідників, кожної людини, оскільки в тій чи іншій міріторкається його інте-ресів.

В даній роботі буде зроблений аналіз історичного аспекту спадкувнняза заповітом, переглянутий досвід попередніх та теперішніх держав з даногопитання, розглянуті чинні законодавчі акти, що стосуються теми роботи табудуть викладені побажання щодо бачення нового Цивільного кодексу з приводузаповідаль-ного права взагалі та спадкування за заповітом з точки зорутеперішніх соціальних та економічних умов.

I. Історія спадкового права.

(1. Римське спадкове право як джерело сучасного спадкового права.

Цивільне право як наука було започатковано ще в часи Римської Імперії.
До того ж часу і відноситься виникнення спадку-вого права як галузі права.
У системі римського права інститут спадкового права був нібито незалежним,він не зв'язаний з іншими галузями майнових прав. Він не входить в системуречових прав, не є яким-небудь типом зобов'язально права але дуже тіснозв'яз-ний з цими галузями. Римськими юристами були розроблені основ-ніпоняття спадкового права, механізми спадкування за заповітом і за законом.
Ще в римському праві були розроблені основні поняття спадкового права тасаме визначення спадкового права. Так в римському праві спадковим правомназивали сукупність правових норм, які регулюють порядок переходу майнавмершого до інших осіб. Був розроблений принцип «nemo pro parte testatus,pro parte intestatus decedere potest », що означало що не може бутиспадкуван-ня в одній частині майна за заповітом, а в іншій - за законом.

(2. Етапи розвитку римського спадкового права.

Римське спадкове право пройшло довгий шлях розвитку, в процесі якогонадбала ряд рис, відповідних до характеру римської власності та сім'ї.
Розвиток свободи заповідальніх розпоряджень був обумовлений посиленнямприватної власності по мірі звільнення її від пережитків сімейної.

В багатовіковій історії римського спадкового права можна відмітитичотири етапи: а) спадкування за давнім цивільним правом; б) спадкування за преторськім едиктом; в) спадкування за ІМПЕРА-Торський законодавством; г) спадкування за правом Юстиніана.

Спадкування за давнім цивільним правом (hereditas) регламен -Тува
Законами XII таблиць, які вже передбачали спадкування за заповітом таспадкування за законом. Основним типом спадкування все таки булоспадкування за законом. Але вже закони XII таблиць признають спадкування зазаповітом переважною формою спадку-вання.

Спадкування за преторськім Едіта (bonorum possessio). Було значноослаблене формалізм при складанні заповітів. Було введено таке поняття якспадкоємці за законом першої та другої черги.

Спадкування за імператорськім законодавством. В цей період спадкуваннядалеко відійшло від старого цивільного спадкування. В цей період відбувсязначний розвиток спадкового права, але воно ще не стало чіткою, закінченоюсистемою. До часу правління Юстиніана римське спадкове право, особливоспадкування за законом, було доволі складним та заплутаний інститутом. Утакому вигляді воно й було представлене в кодифікації Юстиніана через те,що він не був на той час готовим реформувати спадкове право.

Спадкування за правом Юстиніана. У 542 році новели 115, 118, 127приводять спадкове право до чіткої системи, тим самим завершившистановлення римського спадкування, створивши чіткий правовий інститут, вякому були враховані нові соціально-еконо-мічні умови римськогосуспільства. Так всіх родичів померлого Юстиніан розділив на п'ять класів
(черг). Було встановлено черго-вість наслідування за класами.

§ 3 Спадкування за заповітом в римському спадковому праві.

Без сумніву, спадкування за законом з'явилося раніше, однак укласичному праві спадкування за заповітом настільки втому, що булопереважною формою спадкування. Якраз до цього часу за-твердила повнасвобода заповіту.

Заповіт (testamentum) - розпорядження власника своїм майном навипадок смерті. У римській класичній сім'ї єдиним та підвладнім власникомсімейного майна був домовладіка, і лише він міг їм роз-поряджатіся навипадок смерті. Звідси заповіт - це одностороннє по-левіявлення, в силуякого можуть виникнути права та обов'язки для інших осіб - спадкоємців. Цеодностороння угода, що може реалі-зувати лише при умові, що особи,зазначені в заповіті в якості спадкоємців, виразять свою волю щодоприйняття спадщини.
Вираження згоди спадкоємцем після смерті заповідача є самостій-ним,незалежним від заповіту волевиявленням, що й відрізняє ці відносини віддоговорних.

У римському праві заповіт мав відповідати певним умовам усталенихзаконом. Заповіт, що не відповідав вказаним умовам визнававсянедійснім.Заповіт мав бути укладений фізичною особою, яка мала активнузаповідальну можливість. Активна заповідальна можливість передбачалапердусім наявність у заповідача в момент укладення заповіту загальної право-та дієздатності в області майнових правовідносин. У праві Юстиніаназаповідальної правоздатності не мали раби, перегріни (але вони моглизаповідати за правом перегрінів), віровідступнікі та деякі єретики,душевнохворі, неповнолітні, глухонімі від народження та такі, що не могливиразити свою волю загальнозрозумілім чином. Особливе правило буловстановлене щодо жінок - до II cт. вони взагалі не мали права заповідати,навіть якщо були особами «свого права». Лише з II ст. Їм надається правозаповідати, але лише зі згоди опікуна. Повну свободу заповіту жінкиотримали лише після скасування піклування над ними.

Кожному періоду в історії Риму відповідала своя форма запо-віту. Удавньому цивільному праві були одні форми, в республікан-ський - інші, вімператорський - ще інші. У імператорський період, і в праві Юстиніанарозрізняліся дві основні форми заповіту: приват-ні та публічні. Приватниминазивали заповіти укладені без участі органів державної влади, а публічними
- Ті, у складанні яких тією чи іншою мірою брали участь органи державноївлади. У свою чергу приватні заповіти поділялися на письмові і усні, тобтоподілялися за формою волевиявлення. При складанні заповіту вимагаласяприсут-ність семи, а інколи і восьми свідків, що, без сумніву, малонадавати заповідальному акту урочистості. Свідками могли бути лише вільніта дієздатні особи. Процес здійснення заповідального акту був безперервнимз самого початку і до повного завершення.

При здійсненні письмового заповіту спадкодавець оголошу-вав свідкампро те, що в цьому документі його заповіт, підписував його сам і давав допідпису свідкам, які засвідчували свої підписи печатками. В разі усноїформи заповіту заповідач повинен був висловлювати свою волю вільно, чітко ізрозуміло словами або знаками. Якщо заповідач називав одного або всіхспадкоємців то заповіт вважався укладеним. З часом усна форма вітіснюєтьсяписьмовою.

З імператорського періоду розпочинають діяти публічні формизаповітів. Їх також було два види. За однією з них заповідач міг висловитисвою волю в суді і вона вносилася в протокол, який зберігався в архівісуду. За другою формою він міг передати свою останню волю, вираженуписьмово, імператорові, який після смерті заповідача і оголошував її. Вже вримському праві був розроблений принцип. За яким заповіт міг складати лишезаповідач особисто, а не його представником.

Важливим принципом римського спадкового права був принцип свободизаповіту. Заповідач мав право призначати спадкоємцем на свій, нічим необмежений розсуд. Така свобода заповіту була відома вже з часів законів XIIтаблиць. Але суворість моральних правил, повага до сім (ї, гласністьвчинення заповіту утримували спадкодавців від можливості скористатисяправом свободи заповіту попри сімейних інтересів. Як правило, спадкоємцібули членами сім (ї заповідача. Та з часом заповіти почали призна-чатисвоїми наступниками зовсім сторонніх осіб. Так поступово виникає потреба вобмеженні свободи заповіту. Спочатку це зводи-лося до того, що заповідач,оголошуючи на народних зборах заповіт повинен був поіменно перелічити всіхбезпосередньо під-владних - heredes sui. Він міг позбавити єх спадщини алерозрахунок був на те, що він публічно не наважиться позбавити спадщини усіхпідвладних (передусім дітей). Але час довів неслушність таких формальнихобмежень і практикою центумвіральніх судів така практика була вироблена.
Обділені спадкоємці мали право подати позов про порушення заповідачемморальних обов (язків. Було визначене коло осіб, які мали право наобов (язкову частку у спад-щіні, незалежно від змісту заповіту. Сюдиввійшли всі безпосеред-ньо підвладні і еманціповані діти, а в класичнийперіод - всі нізхідні і висхідні родичі безумовно, а повнорідні ієдинокровні брати і сестри - за умови, що спадкодавцем були призначені недо -стойні особи.

Заповіт, укладений суворо до вимог закону, все ж міг бути відміненийабо частково змінений до відкриття спадщини самим заповідачем: він мігскласти новий заповіт, доповнити його або змінити. Спори про спадщину в
Римі розглядали центумвіральні суди.

(4. Спадкування за заповітом в Київській Русі.

У дохристиянського періоді заповідальні відносини Київської Русірегулювалися виключно звічаєвім правом. За цим правом спадщину міг прийнятилише молодший син, чоловіки після дружин НЕ спадкувалі. Після хрещення Русістався великий злам в цивільному праві Київської Русі. Були запозиченібагато норм Візантійського (тобто східно-римського) права, зокрема і тіполо-ження, що стосувалися заповідального права. Так було введено заповіт удвох формах - усній та письмовій. Письмовий заповіт називали рукописанняабо ряд. Спадкувати за заповітом могли лише ті особи, що мали право наспадкування за законом.

(5. Дореволюційне спадкове право Російської Імперії.

Законодавство дореволюційної Росії не допускало усної форми заповіту.
Існувало два різновиди заповітів: заповіти загальної форми та особливіформи заповіту. Заповіти загальної форми поділялися на заповіти нотаріальніта домашні. Нотаріальний заповіт укладався нотаріусом за присутності трьохсвідків, а якщо один із свідків був священником - то за присутності двохсвідків. Свідками могли бути лише особи не причетні до спадщини і недушепрікажчікі. Після складання заповіту він залишався у нотаріуса.
Домашній заповіт складався в домашніх умовах без участі нотаріуса занаявності свід-ків, яких було стільки ж, як і при складанні нотаріальнихзаповітів. До особливих форм заповіту належали військово-похідні заповіти,морські заповіти (що складалися капітаном, командиром військового корабля
), Госпітальні заповіти, закордонні заповіти (що складалися в закордоннихмісіях чи посольствах, консульствах), селянські заповіти (на майно сумоюНЕ ьільше ста карбованців, складалися у волосного управлінні і вносилися вспеціальну книгу), вдовіні заповіти (заповіти одиноких вдів на користьмонастирів та інших благодійних організацій).

(6. Історія спадкування за заповітом в СРСР.

14 Квітня 1918 року було прийнято новий порядок спадкуван-ня.
Успадковування майна було можливим лише на суму, що не перевищувала 10 000карбованців. Як за законом, так і за заповітом спадкувати могли лишенайближчі родичі спадкодавця, тобто батько, мати, діти, брати, сестри,дружина або чоловік. Усиновлені діти не мали права успадковувати післяусиновителів. У 1921 році було прийнято цивільний кодекс УРСР. За цимкодексом спадкувати могли як за заповітом так і за законом, при чому заспадкувати заповітом могли лише ті особи, що мали право на спадкування зазаповіту. У 1928 році було прийнято ряд доповнень, зокрема про обов'язковучастку, що заохочувала передача майна в спадщину партійним, профспілковим таіншим громадянським організаціям.

II. Поняття та види заповітів

(1. Поняття заповіту.

Кожний дієздатний громадянин може за життя визначити долю належногойому майна на випадок смерті.Таке розпорядження зроблене у встановленійзаконом формі називається заповітом. Отже виходячи з вищесказаного можнавизначити, що:заповіт-це угода яка виражає волю однієї особи і здійснюється неюособисто щодо подальшої долі свого майна після своєї смерті або ж цеособисте розпорядження громадянина на випадок смерті з зазначенням коласпадкоємців яке має бути виражене в письмовій нотаріальній формі. За своєююридичною природою заповіт є односторонньою угодою. У цій угоді знаходитьвідображення волі-виявлення лише однієї особи - заповідача. Внаслідоктакого одно-стороннього волевиявлення після смерті заповідача у певнихосіб, які були згадані у заповіті, як правило, виникає право на одержанняспадщини. На дійсність заповіту не впливає той факт, що що спад-коємець зазаповітом не лише не висловлював під час складання заповіту згоди наприйняття спадщини, а навіть й не знав про те, що на його користь складенозаповіт.

Звичайно угоди можуть укладатися через представника, але це нестосується до такого типу угоди, як заповіт. Заповіт у всіх випадках маєукладатися лише особисто заповідачем, при цьому заповідач має бутидієздатною особою обов'язково.

Особистий характер заповіту виключає можливість укладення одногозаповіту двома особами навіть в тому випадку, коли запові-далося спільнемайно.

Закон каже, що кожний громадянин може залишити за запо-вітом усе своє майно або частину його (не виключаючи предметів звичайної домашньоїобстановки і вжитку) одній або кільком осо-бам як тим, що входять, так ітим, що не входять до кола спадкоєм-ців за законом, а також державі абоокремим державним, коопера-тивних та іншим громадським організаціям.
Заповідач може у за-повіті позбавити права спадкоємства одного,кількох або всіх спадкоємців за законом.

Існують лише дві юридично дієві форми заповітів: нотаріаль-нозавірений заповіт і заповіт, що прірівняній до нотаріально завіреного.

(2. Письмові, нотаріально завірені заповіти.

Стаття 541 чинного Цивільного кодексу України зазначає, що заповіт маєбути складений у письмовій формі з зазначенням місця та часу йогоскладання, власноручно підписаний заповідачем та нотаріально завіренім.
Недотрмання цих вимог тягне за собою недійсність заповіту.

(3. Заповіти, прирівняні до нотаріально завірених.

Чинним законодавством передбачено і таку форму заповітів як заповітиприрівняні до нотаріально завірених, які мають таку ж саму силу, що інотаріально завірені заповіти. В цю групу потрапляють такі заповіти якзаповіти громадян, що перебуваю в розвідувальних, артанктічніх та іншихподібних їм експедиціях, що завірені начальниками цих експедицій; заповітигромадян, які знаходяться на лікуванні в лікарнях та інших стаціонарнихлікувально-профілактичних закладах, санаторіях або проживаючих в будинкахпрестарілих та інвалідів, завірені головними лікарями, їх заміснікамі помедичній частині або черговими лікарями цих лікарень, лікувальних закладів,санаторіїв, а також директорами та головними лікарями зазначених будинківпрестарілих та інвалідів; заповіти громадян, що знаходяться у плаванні наморських суднах або суднах внутрішнього плавання, що плавають під прапором
України, завірені капітаном цих суден; заповіти військовослужбовців таінших осіб, що знаходяться на лікуванні в госпіталях, санаторіях та іншихвійськово-лікувальних закладах, завірені начальниками, їх заміснікамі помедичній частині, старшими та черговими лікарями цих госпіталей, санаторіївта інших військово-лікувальних закладів; заповіти військовослуж -бовців, а в пунктах дислокації військових частин, з'єднань, установі військово-навчальних закладів, де немає державних нотаріальнихконтор, приватних нотаріусів, посадових осіб та органів, що вчиняютьнотаріальні дії, також заповіти робітників і службовців, членів їх сімей і членів сімей військовослужбовців, посвідчені командирами (начальниками) цих частин, з'єднань, установ і закладів; заповіти осіб, якіперебувають у місцях позбавлення волі, посвідчені начальниками місцьпозбавлення волі.

(4. Порядок складання заповітів.

Заповіт складається в двох примірниках. За бажанням заповідачазаповіт може складатися в більшій кількості примірників. Один з нихзберігається в нотаріальній конторі, інший (інші) видається заповідачу.

В заповіті має бути обов'язково вказаний час та місце його укладення
(Стаття 541 діючого Цивільного Кодексу України). Запо-віт має бутипідписаний самим мпадкодавцем у присутності нотаріуса чи іншої особи, якамає право, відповідно до статті 542 ЦК України посвідчувати цей документ.
Громадянин не може надати право комусь за дорученням підписати заповіт.
Якщо у заповідача немає змоги з'явитися до нотаріальної контори то він маєправо запросити нотаріуса додому.

Якщо заповідач внаслідок фізичної вади, хвороби або з будь-яких іншихпричин не може власноручно підписати заповіт, за його дорученням уприсутності заповідача заповіт має право підписувати інша особа. Вонапідписує заповіт в присутності нотаріуса або іншої уповноваженої назавірення заповіту особи. При цьому необхідно зазначити причини, з якихзаповідач не може підписати заповіт власноручно. Заповіт не можепідписувати особа, на користь якої його зроблено.

При складанні та посвідченні заповіту нотаріус перевіряє, чи єзаповідач тією особою, від імені якої складено заповіт, перевіряєправомірність заповітніїх розпоряджень та дієздатність заповідача.

Нотаріус повинен відмовити у посвідченні заповіту, коли в ньомумістяться незаконні розпорядження або коли заповідач є недієздатною особою.
Нотаріус має право відмовити в посвідченні заповіту і у випадку, якщозаповідач тимчасово перебуває у такому стані, що не може розуміти значеннясвоїх дій (наприклад перебуває під впливом наркотичних речовин або унетверезому стані).

Заповідач не повинен представляти нотаріусу документи чи будь-якіінші докази належності йому майна, з приводу якого складається заповіт.
Витребування таких документів зі сторони нотаріуса є незаконним. Належністьзаповідачу заповіданого майна перевіряєтся вже після відкриття спадщини.

Особиво форма розпоряджень на випадок смерті передбачена законом щодовкладів у банках. Вкладник може залишити розпорядження безпосередньовідповідному банку про те, кому слід видати вклад у випадку його (тобтовкладника) смерті. Це розпорядження може бути зроблене у формі надпису якна ощадній книжці, так і на обліковій картці вкладника банку. Причомупідпис вкладника банку має бути посвідченим завідуючим відповідноговідділення (філіалу) банку.

III. Спадкування за заповітом в Україні.

(1.Поняття та значення спадкування та спадкового права.

Після смерті громадянина всі його майнові права та обов (язки, а також деякі його немайнові права переходять до інших осіб. Такий перехід майна померлого до іншої особи або інших осіб називається спадкування.

Умови та порядок спадкування регламентуються рядом цивільно-правових норм, що в своїй сукупності складають окремий інститут цивільного права - спадкове право.

Виходячи з вищесказаного, спакове право - це сукупність цивільно-правових норм, які регулюють правовідносини, що виникають внаслідок переходу майна померлого до інщої особи чи інших осіб.

Спадкове право надає можливість кожному громадянину розпорядитися своїм майном на випадок смерті, визначивши в заповіті його долю. Це означає, що воно безпосередньо спрямоване на захист особистих інтересів громадян, адже багатьом не байдуже кому буде належати належне спадкодавця майно після цого смерті.

(2. Основні поняття спадкового права.

Щоб зрозуміти прцесі спакового права, для очатку треба визначитись з такими поняттями як спадкоємець, спадкодавець та спадкове майно (спадкова маса).

Спадкодавець - це громадянин, майно якого після смерті переходить у спадщину доіншої особи чи інших осіб. спадкодавця може бути лише фізична особа. Причому ця фізична особа може бути спадкодавцем незалежно від віку, статі, стану здоров (я, кольору шкіри тощо. Спадкування може відбуватися як після смерті дієздатних, так і недієздатних осіб. Однак заповідати майно може лише повністю дієздатна особа.

Спадкоємець - це особа, яка у випадку смерті того чи іншого громадянина набуває права одержати його спадкове майно. спадкоємцем може бути як фізична так і юридична особа, а також держава. Фізична особа може стати спадкоємцем незалежно від віку, статі, стану здоров (я, кольору шкіри тощо.

Таким чином спадкоємцями можуть бути не лише дієздатні, але й недієздатні фізичні особи. В останньому випадку відповідні дії , необхідні для прийняття спадщини, здійснюють їх законні представники - батьки, усиновителі та опікуни.

Відповідно до статті 527 Цивільного кодексу України спадкоємцями можуть бути особи, які були живими, на момент смерті спадкодавця, а також діти спадкодавця, що були зачаті при його житті і народжені після його смерті (Постума).

За статтею 528 Цивільного кодексу України не мають права стати спадкоємцями ні за законом, ні за заповітом особи, які навмисно позбавили життя спадкодавця або кого - небудь з спадкоємців або зробили замах на їх життя. Не мають права стати спадкоємцями за законом батьки після дітей, у відношенні яких вони позбавлені батьківських прав і не були поновлені в цих правах на момент відкриття спадщини, а також батьки і повнолітні діти, що злісно ухилялися від виконання покладених на них в силу закону обов'язків по утриманню спадкодавця, якщо ці обставини підтверджені в судовому порядку. Правила цієї статті застосовуються також і до права на заповідальній відказ.

Спадкове майно - це сукупність прав та обов (язків спадкодавця, які переходять після його смерті до спадкоємців. Для визначення цього поняття також часто використовують терміни «спадщина» або «спадкова маса» які є тотожнімі поняттями.

Серед майнових прав, що переходять до спадкоємців насамперед треба назвати право власності на різноманітне майно. Сюди входить право власності на будинок, автомашину, предмети домашнього вжитку та право на інші речі. До майнових прав, що входять до спадщини, належить не лише право власності на майно, а й право вимоги, яке випливає з укладених спадкодавцем договорів. Також у спадщину входить право на одержання неодержаної спадкодавцем заробітної платні, майнові права авторів літературних, художніх творів та творів мистецтва, майнові права авторів відкриттів, винаходів та раціональних пропозицій.

Всі майнові права, що входять до складу спадкового майна, становлять спадковий актив.

До складу спадкового майна також входять і майнові обов (язки спадкодавця. Це означає, що коли за життя спадкодавець мав борги, то вони разом з майновими правами переходять до спадкоємців.

Сукупність обов (язків спадкодавця, що переходять до спадкоємця становлять спадковий пасив.

Не всі майнові права і обов (язки спадкодавця можуть переходити до інших осіб у спадщину. Так, не можуть переходити до спадкоємців майнові права та обов (язки, що тісно пов (язані з особою спадкодавця. Чи не переходять до спадкоємців права і обов (язки, що виникають з договору доручення, не переходять до спадкоємцівправа спадкодавця на одержання ним пенсії, аліментів, право на відшкодування завданої здоров (ю шкоди, право членства в громадських організаціях оскільки ці права тісно пов (язані з особою спадкодавця.

Відповідно до статті 564 Цивільного кодексу України Порядок розпорядження на випадок смерті вкладами в банківських установах за спеціальними вказівками вкладників визначається статутами названих кредитних установ і виданими в установленому порядку правилами.

Якщо вкладник не зробив розпорядження ощадній касі або банку, то в разі смерті вкладника його вклад переходить до спадкоємців на загальних підставах за загальними правилами спадкування. < p> (3. Права заповідача.

Заповідачу належать слідуючі права:

1). Заповісті на свій розсуд усе своє майно одній або кільком особам-спадкоємцям, визначивши частки кожногоспадкоємцям першої та другої черги.

2). Заповісті усе майно одній особі або декільком особам які не належать ні до першої ані до другої черги спадкоємців за законом.

3). Право заповісті усе своє майно юридичній особі або кільком юридичним особам, що знаходяться в Україні.

4). Право на свій розсуд заповісті усе майно державі Україна.

5). Право на свій розсуд заповісті все своє майно іноземним громадянам, іноземним фірмам, іншій державі, крім випадків, коли Україна перебуває з цими державами в стані війни.

6). Право на свій розсуд залишити частину свого майна одній або кільком особам що входять або не входять до кола спадкоємців за законом, а іншу частину НЕ заповідати взагалі, і в такому випадку вона буде успадковувати на загальних умовах спадкування за заповітом.

7). На свій розсуд позбавити права спадкування законних спадкоємців шляхом прямого позбавлення, після якого спадкове майно стає віморочнім і переходить у власність держави, або шляхом побічного позбавлення - заповідач ігноруючи спадкоємців за законом заповідач заповідає все майно одній особі.

8). Заповідач має право у будь-який час змінити зміст заповіту. Зміна заповіту може проводитись лише заповідачем особисто шляхом складання тексту нового заповіту або подання нотаріусу заяви про зміну певних пунктів заповіту.

9). Право скасувати заповіт шляхом складання нового заповіту, або поданням заяви нотаріусу.

10). Право на особливі заповідальні розпорядження.

(4. Коло спадкоєців за заповітом і змістом заповіту.

Відповідно до Цивільного кодексу України кожний громадянин має правозалишити все своє майно або частину свого майна (включаючи предметизвичайної домашньої обстановки та вжитку) одній, чи кільком особам, якіможуть бути як з кола спадкоємців за законом, так і з осіб, що не входятьдо кола спадкоємців за законом. Також можна заповісті все своє майно абочастину його державі або окремим державним, кооперативним та іншимгромадським організаціям (стаття 543 Цивільного кодексу України).

Таким чином заповіт на користь далекого родича чи сторонньої особибуде дійсним і втому випадку, коли на момент відкриття спадщини будуть живіспадкоємці за законом (наприклад діти, батьки, дружина та інші).

За заповітом заповідач може залишити все своє майно або його частинуспадкоємцю другої черги незважаючи на наявність осіб, які належать допершої черги спадкоємців за законом. Також заповідач може за заповітомзалишити все своє майно або частину майна онуку, незважаючи на те, що синабо дочка спадкодавця, тобто батьки онука чи онучки, є живими.

Вищенаведені приклади свідчать про те, що заповідач не зв (язаний ніколом спадкоємців за законом, ні черговістю закликання до спадкування, ніправом представлення.

Спадкодавець має право заповідати все своє майно або його частинудержаві, або державним, кооперативним, та іншим громадським організаціям,незважаючи на те, що існують спадкоємці за законом.

За спадодавцем залишається право розподілити майно між спадкоємцямиза законом або сороннімі особами в будь-яких частках. Наприклад одномуспадкоємцю він може залишити 7% від спадкової маси, а іншому - 93% її. Причому все це стосуєься всякого майна, в тому числі і предметів звичайноїдомашньої обстановки та вжитку (стаття 543 Цивільного кодексу України).

Законодавством України не передбачено особливого режиму для хатньогомайна при спадуванні за заповітом. Заповідач має право розпоряджатися нимтак само, як і всім іншим майном. Це значить, що заповідач має правозалишити своє хатнє майно особам, які з ним не проживали, навіть занаявності таких законних сападкоємців, які проживали з ним спільно більшероку до його смерті.

(5. Право на обов (язкову частку в спадщині.

Свобода заповідальніх розпоряджень обмежується в інтересахнеповнолітніх і непрацездатних дітей спадкодавця (в тому числі йусиновлених), утриманців та інших непрацездатних спадкоємців першої черги.

Це обмеження полягає у встановленні обов (язкової частки, яканадається неповнолітнім або непрацездатним дітям спадкодавця,непрацездатній дружині або чоловіку спадкодавця, бвтькам і утриманцямпомерлого. Ці особи, незалежно від змісту заповіту успадковуються незалежновід змісту заповіту не менше ніж дві третини частки, що б належала кожномуз них при спадкуванні за законом.

Як вже було сказано, цю частку, на яку за всіх обставин мають правовищезазначені особи, називають обов (язковою часткою. Якщо в заповітізаповідач позбавить обов (язкової частки своїх неповнолітніх абонепрацездатних дітей або інших непрацездатних спадкоємців, то заповіт у ційчастині буде недійсним.

Наведений перелік осіб, які мають право на обов (язкову частку євичерпним. Спадкоємці другої черги не мають права на обв (язкову частку приспадкуванні за заповітом. Отже, якщо громадянин складе заповіт на користьсторонньої особи, а на момент відкриття спадщини виявиться, що у спадкоємцяє непрацездатний брат, то все майно перейде до спадкоємця за заповітом,оскільки брат, як спадкоємець другої черги за законом права на обов (язковучастку не має.

Також не мають права на обов (язкову частку онуки та правнукиспадкодавця, в тому числі і за умови, що вони неповнолітні абонепрацездатні. В своїй практичній діяльності нотаріальні контори керуютьсяцим правилом при завіренні заповіту, і нотаріус має роз (яснити значеннястатті 535 Цивільного кодексу України.

IV. Особливі заповідальні розпорядження.

Законодавством передбачена можливість зробити в заповіті особливірозпорядження. Це підпрізначення спадкоємця, заповідальній відказ,покладання, віконяння заповіту та розпорядження вкладами в фінансово -кредитних установах. Давайте розглянемо ці особливі заповідальнірозпорядження.

(1. Підпрізначення спадкоємця.

Правила підпрізначення спадкоємця регулюються статтею 536 Цивільногокодексу України. Підпрізначення спадкоємця (або ж субстітуція) - цеособливе розпорядження спадкодавця за яким додатково призначається другийза чергою спадкоємець на випадок,коли перший спадкоємець не прийме спадщину внаслідок смерті до відкриттяспадщини, або ж відмови від спадщини. Кількість підпрізначеніх спадкоємцівнеобмежена.

(2. Заповідальній відказ.

Заповідальній відказ, або ж легат, це розпорядження спадкодавця, заяким спадкоємцю дається доручення передати певну частину спадкового майнаіншій особі, яка зазначена в заповіті. Ск?? ад легату: легатарій --відказоотрімувач, відказнік - спадкоємець, на якого покладено передачупевного майна. За Зхідно-Європейським правом лгатарій може бутиуніверсальним, сингулярним та цивільному. Універсальний легатарій --передається все спадкове майно очищене від боргів. Сингулярною легатарій --це заповідальній відказ, за яким переходить лише певна частина майна.
Партикулярний легатарій - передається лише певне право.

Змістом легату може бути зобов'язання спадкоємця передативідказоотрімувачу певні речі в межах спадкової маси або ж зобов'язаннясплатити певну суму грошей відказоотрімувачу. Виконання легату може бутилише в межах спадкового майна. У разі смерті спадкоємця (після смертіспадкодавця, але до виконання легату), зобов'язання по легату переходятьдо спадкоємців спадкоємця.

(3. Покладання.

Покладання, як і легат, також є сингулярним правонаступництвом.
Покладання - це особливе розпорядження спадкодавця за заповітом, за якимспадкоємець зобов'язується виконати певні дії на користь конкретної особи,або ж виконати дії для загальнокорисної мети. Це визначено в статтях 539 та
540 Цивільного кодексу України. Так, за статтею 539 Цивільного кодексу
України заповідач може покласти на спадкоємця, до якого переходить житло,зобов'язання надати іншій особі довічне користування певним житлом або йогочастиною. Право користування зберігається навіть у випадку відчуження майнаспадкоємцем і іншими особами в тому числі і за спадкування. В статті 540
Цивільного кодексу України зазначено, що заповідач може покласти наспадкоємця віконяння дій для загальнокорисної мети. Це також сингулярніспадкування, але на відміну від довічного користування дії здійснюютьсящодо невизначеного кола осіб, і строк може бути визначеним спадкодавцем.
Прикладом покладення може бути покладення на спадкоємця обов'язку надаватигромадськості змогу користування приватною бібліотекою заповідача, йогоколлекцією, виставкою чи експозицією.

(4. Виконання заповіту.

Виконання заповіту - це здійснення останньої волі заповідачапризначеною особою-виконавцем. Виконавці не є представниками ні заповідача,ані спадкоємців, а виникають на підставі закону. Функцією виконавців євизначення кредиторів та дебіторів, і, власне, виконання останньої волізаповідача. Виконавець заповіту вчиняє всі дії, необхідні для виконаннязаповіту, безоплатно. Проте він має право на відшкодування необхіднихвитрат, понесених ним при охороні спадкового майна, і по управлінню циммайном. Ці витрати відшкодовуються за рахунок спадкового майна. Післявиконання заповіту виконавець повинен представити спадко'ємцям за їхвимогою звіт.

(5. Розпорядження вкладами.

Відповідно до статті 564 Цивільного кодексу України порядокрозпорядження на випадок смерті вкладами в фінансово-кредитних установах,за спеціальними вказівками вкладників визначається статутами названихкредитних установ і виданими в установленому порядку правилами. Якщовкладник не зробив розпорядження ощадній ка