Україна

У червні 1990 року на географічній карті світу виникла нованезалежна держава - Україна, що вінчає багатовікову боротьбуукраїнського народу за незалежність і суверенітет.

Коріння держави ведуть до Київської Русі, яке державаназивалося в різні історичні періоди розвитку - Русь, Велика Русь,
Мала Русь, Україна-Русь.

Назва «Україна» вперше згадується в 1187 році в одному знайстаріших пам'яток староруської культури, відомої під назвою
«Іпатіївський літопис».

Найдавніше опис сучасної української території та їїнаселення дано в трудах Геродота (484-425 рр. до н.е.), який називавцю землю Скіфією. У період з 4 століття до нашої ери і до початку нашої ери
Україну називали Сарматією, по 2 - 3 століттях - Роксолани. Таку назвузберігалося і в наступні роки на картах С. Мінстер з Базеля (1552 рік),
Ортеліуса (1590 г) і ін

Більшість дослідників вважають прабатьківщиною слов'ян територію між
Дніпром, Прип'яттю, Карпатами і Віслою. На зламі двох ер завершилосяподіл слов'ян на західних і східних. Східні слов'яни, які проживаютьна території нинішньої України, починаючи з 4 століття н.е. створилидержавне об'єднання антів, що характеризувалися демократичнимпристроєм грецького типу. Під тиском аварських племен у кінці 7 століттяосновна маса населення антського держави відступила на північ від Чорногоморя на Поліссі, Київщину, Чернігівщину.

У літописі «Повість временних літ» зазначається, що в 8-9 століттях направому березі Дніпра біля Києва жили поляни, над Десною, Сеймом та Сулою --мешканці півночі, між річками Тетеревом і Прип'яттю - древляни, уздовж Бугу --дуліби, бужани або волиняни, на Прикарпатті - білі хорвати, над Бугом --уличі, над Дністром - тиверці. Праукраїнські племена мали спільну мову,однакові вірування (язичництво). З цих племен у подальшому сформувавсяукраїнський народ.

Центрами племен були численні міста з навколишніми їхні оселі.
Головними містами були у полян - Київ, у сіверян - Чернігів, у древлян -
Іскоростень (Коростень), у дулібів-Волинь (містечко над Бугом), у уличів -
Пересичения та ін Найбільш розвиненим серед племен були поляни, їх князь Кийзгідно з «Повісті временних літ» заснував в середині 1-го тисячоліттям.Київ. Сприятливе географічне положення якого на перехрестіторгових шляхів швидко перетворили його на могутній культурний і політичнийцентр.

Соціально-економічний розвиток східних слявян в середині 9-го століттявнаслідок зростання продуктивності землеробства і скотарства, ремесел таторгівлі призвело до активної інтервенції варягів - норманів зі Скандинавії,і до кардинальних змін на сході Європи, де на земляхсхіднослов'янських племен виникла нова політична формація - Київська
Русь. Так як головну роль у ній протягом п'яти століть грали князі,цей найважливіший період української історії отримав назву - княжий.

Велике значення для зміцнення централізованої держави малоприйняття Руссю християнства з ініціативи Великого князя Володимира
Святославовича в 988 році. У цей час держава досягла найвищогомогутності, розширивши свою територію на північ, схід і південь.

З 12 століття Київська держава розпалася на кілька окремихсамостійних князівств: Київщину, Чернігівщину, Переяславльщіну,
Тмутороканскую землю, Турово-Пінську землю, Волинь, Галичину (Галичину). Уцей же час поряд з назвою «Русь» для позначення південних територійкиївської держави почала вживатися назва «Україна», яке внадалі набуло значення етноніму, для позначення всіх територій,заселених українським народом.

У 1199 році волинський князь Роман Мстиславович об'єднав Галичину з
Волинню і одночасно оволодівши Києвом створив могутню державу зцентром у Володимирі (на Волині), яке включало більшість українськихтериторій і тягнулося від Карпат до Дніпра. Літопис називає Романа
«Самодержцем усієї Русі». Особливо помітною ця роль стала післязнищення у 1240 році Києва як політичного, економічного,культурного і церковного центру, внаслідок татаро-монгольськоїнавали. Особливістю політичного устрою Галицько-Волинськогодержави було посилення боярства (феодалів), культурного впливу Західної
Європи та впровадження в містах України магдебурзького права.

Галицько-Волинська держава проіснувала до 1349 року, тому що зоформленням нової державної організації в країнах Балтії - Литви і вНадалі об'єднання її з Польщею в історії України почався новий етап --литовсько-польський, що тривав з 14 по 16 століття. Цей період характеризувавсянепростими стосунками між трьома народами, що утворили новудержавну структуру. З одного боку успішні військові дії протимонголо-татарських, турецьких і німецьких (Грюнвальдська битва 1410 г),шведських та інших навал зближували, з іншого боку посилення релігійноїворожнечі - віддаляли поляків, литовців і українців один від одного. Після
Люблінської унії 1569 року до Польщі було приєднано більшість українськихтериторій.

Посилення ролі Польщі і насильницька полонізація викликали всезростаюче невдоволення основної маси українського населення, якевилилося в численні повстання і початок громадянської війни, що носилаявно релігійний відтінок. Центром повстанських настроїв стала
Запорізька Січ - перша козацька демократична республіка на території
України.

Період з 1648 р. до кінця 18 століття в історії України характеризуєтьсяподілом українських земель і відомий як ера козацько-гетьманськоїдержави, що утворився на лівобережних територіях.

Значну роль у виникненні цього державного утвореннязіграв Богдан Хмельницький, який уклав в 1654 році Переяславльскоеугоду з Московською державою, яка до цього часу значнопосилився й успішно протистояла впливу своїх західних і східнихсусідів.

Взаємини між двома державами будувалися на конфедеративнихзасадах, які надалі перетворилися на федеративні. За часівправління Катерини Другої, після ліквідації Запорізької Січі, гетьманська
Україна припинила своє існування як держава.

У результаті ослаблення Польщі та її наступних трьох розділів міжсусідніми державами, землі правобережної України перебували до 1917року у складі - Австро-Угорщини, Румунії та Росії.

З середини 19 століття по 20-і роки 20 століття почався новий етапстановлення третього української держави, який здійснювався вумовах наростання революційних подій на теренах Австро-Угорськоїта Російської імперій.

17 березня 1917 представники політичних, культурних релігійнихтечій створили в Києві Українську Центральну Раду-всеукраїнськегромадське представництво і координаційний центр, який очоливпрофесор Михайло Грушевський.

20 листопада 1917 була проголошена Українська Народна Республіка
(УНР), а 29 квітня 1918 прийнята Конституція і обраний перший президент-
М. Грушевський.

Паралельно державне відродження відбувалося і на західнихукраїнських землях в Галичині, Буковині та Закарпатті, які входили до складу
Австро-Угорщини. 9 листопада 1918 створена Західно-Українська Народна
Республіка (ЗУНР) на чолі з К. Левицьким.

22 січня 1919 року в Києві було проголошено з'єднання ЗУНР
(Галичина, Буковина, Угорська Русь) з УНР (наддніпрянської Україна). Цейперіод характеризується важкої політичної, соціально-економічноїобстановкою, так як новій державі довелося воювати з Польщею,
Румунією та більшовицькою Росією. У підсумку Буковину окупували румуни,
Закарпаття залишилося під Угорщиною та Чехословаччиною, а Галичина під Польщею.

У цей період, на противагу національно-патріотичних настроїв у
Харкові більшовиками була також проголошена Українська Народна
Республіка, яка в подальшому трансформувалася в Українську Радянську
Соціалістичної Республіки (УРСР) остаточно сталу нацентральних українських землях у грудні 1919 року.

До 1939 року, коли українські землі возз'єдналися в складі СРСРвнаслідок прийняття Пакту Молотова-Ріббентропа, український народ виявивсязнову розділеним. Історія радянської України затьмарена кількоматрагічними подіями: репресіями проти інтелігенції, розкуркуленням,штучної голодуванням 1933 року, в результаті якої загинули від 5 до 13
(За даними різних авторів) млн. чоловік.

У період Другої світової війни (1939 - 1945 рр..) Україна зазналанайбільші втрати - близько 4, 5 млн. загиблих і 2 мільйонів вивезених напримусові роботи до Німеччини. На конференції в Сан-Франциско 1945
УРСР була прийнята в ООН як член-засновник цієї організації.

Після Другої світової війни змінилася територія і чисельністьнаселення УРСР. У червні 1945 року Чехословаччина відмовилася від Закарпатської
України, у вересні остаточно визначено радянсько-польський кордон, від
Румунії відійшли території окупованої Буковини. 19 лютого 1954, вВідповідно до декрету Верховної Ради СРСР до складу України увійшла
Кримська область.

Післявоєнний період характеризується відновленням зруйнованоїекономіки, десталінізації (1953-1959 рр..), хрущовської «відлигою»,появою елементів демократизації, зростанням національногосамосвідомості. У 60-ті - 80-і роки настав час утиску демократичнихсвобод і національного руху, в результаті чого сотні відомих діячівкультури, мистецтва, науки були репресовані.

На початку 80-х років криза в СРСР охопила всі сфери життя:уповільнення темпів економічного розвитку привело до падіння рівня життянаселення. Невдала Афганська війна і Чорнобильська катастрофаостаточно підірвали довіру до соціалістичної ідеї. Тому генеральнимсекретарем ЦК КПРС М. Горбачовим на квітневому пленумі 1985 року був узятийкурс на зміну економічної, соціальної і зовнішньої політики СРСР.
Демократична революція в Росії сприяла реалізації права насамовизначення в окремих союзних республіках, деякі з якихпроголосили незалежність. 24 серпня 1991 депутати українськогореспубліканського парламенту майже одноголосно прийняли Акт проголошеннядержавної незалежності України, який підтверджений всенароднимреферендумом 1 грудня 1991 року. У голосуванні взяли участь 84, 2%громадян України, з яких 90, 3% висловилися за незалежність.
Президентом України був обраний Леонід Кравчук.

Після століть боротьби Україна отримала ще один шанс здійснитивелику національну і державну ідею, яка є найвищимправом кожного народу.