1. Вступ
На Русі народовладдя зародилося раніше князівського правління. Яксвідчать літописи, до встановлення князівської влади народнізборів були "стародавнім звичай у містах, доводили участь громадян управлінні і могли давати їм сміливість, невідому в державах строгонеобмеженого єдиновладдя ". Тобто, народ слов'янський, хоча й скоривсякнязям, але зберіг деякі вільності і в справах і небезпекахдержавних сходився на загальну раду.
Демократія (грец. demokratia - влада народу)-форма політичного устрою,заснованого на принципах народовладдя, свободи і рівності. Демократіяпередбачає визнання принципу підпорядкування меншості більшості,виборність основних органів держ. влади, провідну роль представницькихвиборних органів влади в системі гос. установ, рівноправність громадян,наявність широких політичних і соціальних прав і свобод і т.д.

Розрізняються інститути представницької демократії
(виборні установи - парламенти та ін) та безпосередньої демократії
(референдуми і т.д.)

2. Референдум

Референдум, як форма безпосередньої демократії є далеко не новою формою безпосередньої участі населення у вирішенні глобальних соціально-економічних і політичних питань, а також у вирішенні територіальних і інших внутрішніх і міждержавних проблем. «За час існування інституту референдуму в Європі (виключаючи Швейцарію, де перший референдум був проведений у 1439 р.) на національному рівні проведено більше 100 народних голосувань».

Після I Світової війни інститут референдуму ввійшов у конституції ряду європейських держав. «Після II Світової війни був даний новий поштовх процесу подальшого розвитку й удосконалювання референдуму практично у всіх високорозвинених країнах. Помітно зросла інтенсивність використання даного інституту особливо в 60-80 р.р. »В даний час
« ... референдум передбачений Конституціями понад 20 держав. ще в 13 він проводився, не будучи закріпленим в Основному Законі цих країн ».

3. Поняття референдуму та його класифікація.

У світовій політичній і державно-правової теорії та практиці референдум трактується не завжди однаково. «Він нерідко ототожнюється зі всенародним опитуванням і плебісцитом і розглядається як затвердження того чи іншого державного рішення шляхом народного голосування, що додає йому остаточний та обов'язковий характер».

Відмінності між референдумом і плебісцитом.

У ході референдуму виборчий корпус висловлюється з приводу будь-якого законопроекту, поправок до Конституції, вирішальних кроків у внутрішній і зовнішній політиці.
Під час плебісциту (від лат. «plebs»-простий народ, «scitum»-рішення, постанову. ) виборчий корпус голосує за довіру особистості.

Відмінності між референдумом і «загальними виборами»

Якщо в ході виборів обираються виборщики або кандидати, то в ході референдуму виборець відповідає «так» чи «ні» на поставлене запитання.
Якщо вибори безпосередньо пов'язані з представницькою демократією, то референдум - інститут прямої, безпосередньої демократії.

Законодавство з референдумів розвинених демократичних країн виділяють референдуми:

1. Конституційний (голосування за новою Конституцією або поправок до неї)

2. Звичайний законодавчий (з будь-якого законопроекту, запропонованого до ратифікації в установленому порядку)

3. Дозаконодательний або консультативний. «... Точка зору, висловлена на консультативний референдум, тобто до затвердження законопроекту не є обов'язковим ні для парламенту, ні для уряду і використовується лише як знаряддя політичного впливу на них »)

4. Послезаконодательний (ратифікує). «... Після ратифікує референдуму законопроект набуває чинності закону, навіть якщо немає згоди представницьких органів».

5. Обов'язковий (при настанні точно встановлених законом умов).

6. Факультативний (на розсуд правомочного на цю дію суб'єкта права).

Також застережено й територіальний принцип. У сучасній державі референдум проводиться і на загальнонаціональному і на регіональному і на місцевому рівнях.

Референдум - важливий інститут безпосередньої демократії: закон, який отримав підтримку населення в ході голосування володіє такою ж силою, як і прийнятий у звичайному порядку.

Рішення прийняте на референдумі є загальнообов'язковим і не потребуєдодатковому затвердження.

У більшості країн перешкодити проведенню референдуму може тільки
Конституційний Суд.

Референдум в будь-який стане буде політично й ідеологічно ефективний зточки зору інтересів прогресивних соціальних сил і класів лише в томуразі, «... якщо він за своєю природою як вельми важливий демократичнийінститут буде правильно зрозуміли і підтриманий широкими верствами населення, будемати за мету при вирішенні політичних питань чітко вираженугуманну ціль, якщо громадська думка не буде захоплена ідезорієнтовано псевдодемократичними гаслами і закликами, а такожпомилковими соціальними цінностями ... », і нарешті, якщо будуть створені всінеобхідні організаційно-технічні та інші умови для підготовки іпроведення всенародних опитувань.

4. Парламент

Парламент (англ. parliament, фр. Parlement, oт parler-говорити) --представницький виборний (інколи частково призначається) законодавчийорган Поняття "парламентаризм" застосовується до системи державногоустрою, за якої парламент займає центральне місце в політичномууправлінні і тільки він має право приймати закони. На парламентськихвиборах, на виборах до центральних та місцевих органів влади виборціголосують за кандидатів, висунутих політичними партіями. У сучасномусуспільстві партії стали невід'ємною частиною демократичної політичноїсистеми. Тим часом виникнення партій не відповідало уявленнямбільшості прихильників теорії природного права та суспільного договорупро політичному ладі демократії. Вони вважали, що мета розумно влаштованогосуспільства полягає у досягненні найбільшого блага для найбільшої кількостігромадян і тому суперечності між інтересами суспільства та окремоїлюдини або соціальної групи не існує, а отже, немає основи длявиникнення кількох партій. Історичний досвід показав, що вдемократичному суспільстві відмінність соціальних інтересів зберігається, тому -то політична практика демократичних країн і створила механізмвиявлення, захисту і узгодження інтересів основних соціальних груп,центральною ланкою якого стали політичні партії. Партії виникають узв'язку з необхідністю вести виборчу боротьбу в умовах швидкогозбільшення числа громадян, які отримують право голосу, та встановлення практикирегулярного проведення виборів. Свою роль організатора виборчогопроцесу партії зберегли ідо теперішнього часу. Поряд з цим поступово визначилася і їх основнав демократичному суспільстві роль інструменту зв'язку громадянського суспільства тадержави.

Відповідно до законів і політичної традиції в демократичному суспільстві,партії повинні боротися за владу і за політичний вплив легальнимипарламентськими методами.

5. Права людини в демократичному суспільстві

Права і свободи, визнані в даний час демократичнимидержавами, умовно можна розділити на три основні групи: соціально -економічні права і свободи, що визначають відносини індивідів всерединігромадянського суспільства, політичні права і свободи, які визнаються заіндивідом як членом політичної спільності, і особисті права і свободи,які надаються кожній людині як фізичній особі.

Особисті права і свободи захищають індивіда від сваволі з бокудержавних органів і з боку приватних осіб. До групи особистих прав ісвобод відносяться права людини на життя, свободу і недоторканністьособистості, на опір насильству. У демократичному суспільстві ніхто неповинен піддаватися обшуку, арешту без рішення суду або санкції прокурора,всім обвинуваченим повинно бути забезпечене право на справедливий суд.
Держава не повинна мати право позбавляти людину громадянства, висилати замежі країни або забороняти в'їзд.

Політичні права і свободи, якими наділяються громадянидемократичних держав, надають їм можливість обирати і бутиобраними, вільно висловлювати свою думку, створювати політичні партії,проводити мітинги, збори, демонстрації. Держава визнає свободусовісті громадян, і їхнє право сповідувати будь-яку релігію. Разом з тим,законом передбачено і обмеження мета яких створити правовий бар'єр,перешкоджає перетворенню свободи у вседозволеність.

До групи соціально-економічних прав і свобод входять право наукладення колективних договорів, право трудящих на участь в управлінніпідприємством,право на працю, відпочинок, на страйк, страхування, на освіту,медичне обслуговування, право на житло. Сенс соціально економічнихправ і свобод полягає в тому, щоб економічно активне населення країнимало гарантії стабільності свого становища, було захищено від наслідківбезробіття, хвороби, втрати працездатності. Подібна політика не востанню чергу забезпечує стабільність сучасних західнихдемократій.

12 грудня 1993 в Росії відбувся референдум: більшістьгромадян нашої країни з схваленням висловилася за нову Конституцію. У нійправа і свободи людини і громадянина проголошені як основконституційного ладу. Людина визнаний джерелом своєї свободи,існуючої не з дозволу держави.

Права і свободи людини закріплені в главі 2-ий Конституції. Їхінтерпретація в цілому відповідає міжнародним документам, таким як
Декларація прав і свобод людини і громадянина, Загальна декларація правлюдини і т.д.

Російське держава зобов'язана, за Конституцією, через діяльністьорганів влади, управління, суду, прокуратури, охорони правопорядкуздійснювати їх реалізацію та захист.

У Конституції Російської Федерації підкреслюється (стаття 5, п.2),що в Росії не повинні видаватися закони, що скасовують або применшують правалюдини і громадянина.

За дотриманням прав людини стежать суд і правозахисні організації.
У Росії не так давно створено посаду уповноваженого з прав людини,який повинен допомагати охороняти свободу громадян.

У СРСР, де права людини часто порушувалися в масовому порядку
(репресії, насильницькі переселення народів, відсутність свободи слова)були люди, які боролися за їхнє дотримання. Серед цих людей найбільшвідомі письменник Олександр Солженіцин та академік Андрій Сахаров.

Таким чином, дотримання найважливіших основних прав людини - свободуслова, друку, віросповідання, зборів, права на рівний захист законом,на дотримання законності і справедливе судочинство, культурні,політичні та економічні права - є невід'ємною частиноюдемократичної держави. Ступінь їх дотримання свідчить прорівні демократизації суспільства. Але не тільки держава повинна бутиобмежений у своїх можливостях позбавити або звузити права людини, а йкожна окрема людина не повинен дозволяти хоч у чомусь зневажати праваінших.

Тобто взаємозалежність і взаємна відповідальність громадян ідержавних структур створює основу демократичного розвитку.

ЛІТЕРАТУРА

Короткий політичний словник/М. Политиздат 1978г./
Референдум - зброя двосічне/Российские вести 1993р. 6. Квітень/
Марченко М.Н. Референдум як форма безпосередньої демократії.
Навчальний посібник для середніх шкіл, ліцеїв і гімназій «Демократія: гос-во ісуспільство »
Журнал «Вільна думка» № 14,1991 р., № 4, 1992р.

ПЛАН

1.Вступ.

2.Референдум.

3.Понятіе референдуму та його класифікація.

4.Парламент.

5.Право людини в демократичному суспільстві.