Економіка удільних князівств

ЕСЕна тему ЕКОНОМІКА удільних князівств
Розділ: Вітчизняна історія
Формат: Microsoft World
Автор: Лабутіна Катерина, [email protected]
Використання: Г О С У Д А Р С Т В Е Н Н И Й У Н І В Е Р С И Т Е Т
ВИЩА ШКОЛА ЕКОНОМІКИ
Пермський ФІЛІЯ
Пермь 2005
Оцінкою 5.

Економіка удільних князівств.

Починаючи з 30-х років XII ст. Русь необоротно вступила в смугуфеодальної роздробленості, яка стала закономірним етапом розвитку всіхвеликих держав Європи в період раннього середньовіччя. Якщо її ранніпрояви ще гасилися силою інерції, волею таких видатнихдержавних діячів, як Володимир Мономах і Мстислав, то після їхвідходу з історичної арени нові економічні, політичні, соціальнітенденції владно заявили про себе.

До середини XII в. Русь розкололася на 15 князівств, які були лише вформальної залежності від Києва. На початку XIII ст. їх стало вже близько 50. УПротягом XII ст. Русь політично стала схожа на ковдра з клаптиків.

Але процес цей почався набагато раніше, ще на початку Х століття. Післясмерті Володимира почався період кривавих міжусобиць між його синами
Святополком, Ярославом і Мстиславом. Тривала вона 20 років і закінчиласятільки в 1036 році, коли під владою Ярослава (Мудрого) була об'єднанався Русь.

Ще за життя, Ярослав завчасно, бажаючи попередити можливістьвиникнення боротьби за владу між спадкоємцями - своїми синами,розділив між ними свої великі володіння. Але, щоб все-таки зберегтиполітичну єдність Русі, Ярослав Мудрий встановив такий порядокуспадкування Княжої влади: вся князівська родина, весь рід володіє спільно
Руською землею. Кожен князь отримує в управління область - «спадок».
Старший сідає в Києві на великокнязівському столі, а молодші за старшинствомсидять у своїх «долях», підкоряючись в усьому великому князю. Коли великийкнязь вмирає, йому успадковує наступний за старшинством його брат, а інші постаршинством переходять із спадку на спадок, на один уділ "ближче" до Києва. Післякнязювання переходить за старшинством до племінникам. Якщо хто з князіввмирає, не досягнувши великого князювання, його сини стають "ізгоями" і
"Немає ним частки в Руській землі".

Цей сходовий (ступінчастий) порядок родового князювання, на думку
Ярослава Мудрого, повинен був забезпечити цілість Руської землі, тому що князібули лише тимчасовими правителями областей.

, а про рід княжий швидко розростався, відносини спорідненості в ньому стализаплутується, почали з'являтися все в більшій кількості енергійні,войовничі князі, які не бажали рахуватися з родовим старшинством, силоюзахоплювали великокнязівський стіл, князівські волості, почалося зростаннякнязівських міжусобиць, почався розпад Русі на землі, той спадок, вотчинні земліокремих гілок князівського роду.

Однак не тільки політичні причини лежали в основі посиленняроздробленості. У рамках єдиної держави за три століття склалисясамостійні економічні райони, виросли нові міста, зародилися ірозвивалися великі вотчинні господарства, володіння монастирів і церков. Укожному з цих центрів за спиною місцевих князів встали що виросли ізгуртувалися феодальні клани - боярство зі своїми васалами, багатаверхівка міст, церковні ієрархи.

Вся ця нова Русь вже не потребувала колишньої ранньосередньовічноїцентралізації. Землі, які відрізнялися від інших природними, економічнимиданими, в нових умовах все більш відокремлюватися. Для нової структуригосподарства потрібні були інші, ніж раніше, масштаби держави. Величезна
Київська Русь з її дуже поверхневим політичним зчепленням,необхідне насамперед для оборони від зовнішнього ворога, для організаціїдалеких завойовницьких походів, тепер вже не відповідала потребамвеликих міст з їх розгалуженою феодальної ієрархією, розвиненими торгово -ремісничими шарами, потребам вотчинників, які прагнуть мати владу, близькуїх інтересам, - і не в Києві, і навіть не в особі київського намісника, асвою, близьку, тут на місці, яка могла б повно і рішучевідстоювати їх інтереси.

Все це визначило історичних зміщення акцентів з центру напериферію, з Києва на центри окремих князівств.

Втрата Києвом своєї історичної ролі була певною мірою пов'язана із переміщенням основних торгових шляхів в Європі та Передній Азії. У зв'язку збурхливим зростанням італійських міст і активізацією італійського купецтва в
Південній Європі і Середземномор'ї тісніше стали зв'язку між Західною і
Центральною Європою, між Візантією та Малою Азією. Хрестові походинаблизили Близький Схід до Європи. Ці зв'язки розвивалися, обминаючи Київстороною. У Північній Європі набирали силу німецькі міста, на які всебільш став орієнтуватися Новгород і інші міста російської північного заходу.
Померкло минулий блиск колись славного "шляху з варяг у греки".

Серед півтора десятка князівств, які утворилися в XII в. натериторії Русі, найбільш великими були Київське з центром у Києві,
Чернігівське і Сіверське з центрами в Чернігові та Новгороді-Сіверському,
Новгородське 1 з центром у Новгороді, Галицько-Волинське з центром у Галичі,
Володимиро-Суздальське з центром у Володимирі-на-Клязьмі, Полоцьке з центромв Полоцьку, Смоленське з центром у Смоленську. Кожне з них займаловеликі землі, ядром яких були не тільки історичні території щестарих племінних князівств, а й нові територіальні придбання, новіміста, що виросли в землях цих князівств за останні десятиліття.

Основні центри феодальної роздробленості:

По суті уділи були самостійними державами, але формальнобула централізована влада в Києві.

Але така децентралізація не носила негативного характеру, навпаки,кожен князь тепер більше займався благоустроєм свого наділу,розвитком внутрішнього і зовнішнього ринків торгівлі, економіка уділів всебільше брала риси античної моделі. Але міжусобні війни негативнопозначалися на економіці свого наділу. До того ж відсутність єдиної армії, здатноїпротистояти набігів монголів, а також інші причини призвели до занепадудобробуту країни.

Список літератури.

1) Тимошина Т. М. Економічна історія Росії. Навчальний посібник. - М.:

ЗАТ «Юридичний Дім« Юстіцінформ », 2002. - 416 с.

2) Хоскінг Дж. Росія і росіяни. - М.: Изд-во АСТ, 2003.

3) Енциклопедія для дітей: Т. 5, Ч. 1 (Історія Росії і її найближчих сусідів). - Сост. С.Т. Ісмаїлова. - М.: Аванта +, 1995. - 670 с.