ПЛАН
1. Введення.
# 1. Що таке ...
# 2. Реальність.
2. Основна частина.
# 1. Формування муніципальної системи.
# 2. Матеріально-фінансові основи муніципального
господарства.
# 3. Муніципальне підприємство.
3.1. Приватизація муніципального підприємства.
3. Висновок.
# 1. Висновки.
4. Список використаної літератури.
- 2 -
1. Введення.
# 1. Що таке ...
Найважливішим результатом реформ в Росії стали реальна децент-
ралізація влади, власності і управління, перетворення ре-
Алея і територій у реальних суб'єктів процесу присвоєння.
Почався процес становлення принципово нової форми собс-
твенності - муніципальної, аналогів якої не існувало в
радянський період розвитку країни.
Муніципалізація (від латинського слова municipium - самоуп-
равляющаяся громада) означає передачу державною владою
права власності на землю, будівлі, підприємства місцевого
господарства органам міського самоврядування.
Об'єктами муніципальної власності в містах являються-
ся перш за все системи їх життєзабезпечення: водопровідна і
каналізаційна мережі, газове господарство, електропостачання,
транспорт, житловий фонд і т.д. Зосередження зазначених служб
введення міської влади дає чимало переваг як самим
містах, так і населенню. Перш за все це економічна ви-
року - об'єднане міське господарство і надані їм
населенню послуги надаються, як правило, значно дешевий-
ле, ніж у разі розосередження цих служб по окремих
приватним власникам (або як це нерідко траплялося в нашій
країні - по відомствах), завдяки впорядкуванню фінансів з-
тримання муніципальної власності і міського господарства
обходиться дешевше державного бюджету: муніципалізація
- 3 -
сприяє зменшенню дотацій з останнього.
Муніципалізація сприяє становленню тієї еко-
кой бази, завдяки якій з'являється можливість покращувати і
полегшувати умови життя населення. Муніципалітети беруть
на себе значну частину витрат на утримання нетрудоспо-
собних членів суспільства (дітей, інвалідів, людей похилого віку), осо-
бенно в критичні для країни періоди.
# 2. Реальність.
Протягом 1993-1994 років місцеві органи влади в
цілому по Росії на додаток до вже перебували у них соці-
альних об'єктів прийняли в своє відання і у власність
понад 25% житлового фонду, 60% - дитячих дошкільних установ,
20% - лікарняних ліжок та поліклінік, близько 80% спортивних з-
збройні, клубів та інших подібного роду установ. Ці
цифри безперечно вражаючі.
Рішення настільки масштабного завдання ускладнюється наступними
обставинами. По-перше, коштів на утримання даних
об'єктів та приведення їх у елементарний порядок у місцевих
влади немає. По-друге, ці об'єкти розподілені по населених
вим пунктам вкрай нерівномірно, і в багатьох індустріальних
центрах частка відомчої соціальної сфери досягає
60-90%. По-третє, значні відмінності існують і по
галузевому профілю колишніх господарів соціальних об'єктів. Раз-
заходи останніх традиційно невеликі в таких "бідних" отрас-
лях як, наприклад, легка, харчова, місцева промисловість
(винятком зазвичай ставали тільки підприємства-гіганти і
- 4 -
великі моноотраслевие поселення в роді "текстильних горо-
дов "). Зате колись найбільш" багаті "галузі (оборонна,
вугільна, металургійна, нафтогазова) могли мати в міс-
тах розташування практично всю мислиму соціальну інф-
раструктуру, причому якісно перевершує муніципальну
і цілком фінансується по каналах відповідних мініс-
терств та відомств. По-четверте, практично всі підлягають
передачі в муніципальне ведення об'єкти соціальної інфраст-
руктури давно не ремонтувалися і гранично зношені; преж-
де ніж почати ними розпоряджатися, їх треба привести у мало-
Мальський порядок.
2. Основна частина.
# 1. Формування муніципальної системи
Для повноцінного аналізу принципів формування системи
суб'єктів і об'єктів муніципальної власності найважливішу
роль грає опрацювання положень нормативних актів з розви-
тію децентралізації державної власності і, перш за
за все, підходів, закладених у Постанові Верховної Сові-
та РФ N 3020-1 від 27.12.91г. "Про розмежування дер-
ної власності в РФ на федеральну власність, дер-
дарчу власність республік у складі Російської Федерації, країв, про-
ласти, автономних областей, автономних округів, міст
Москва, Санкт-Петербург і муніципальної власності. ",
Розпорядженні Президента РФ від 18.03.92г. "Про затвердження По-
розкладання про визначення пооб'єктного складу федеральної, го-
- 5 -
державних і муніципальної власності та порядок оформ-
лення прав власності ".
Важливу роль в переході до структуризації державної
власності зіграли Закони України "Про власність у РСФСР",
"Про підприємства і підприємницької діяльності", "Про до-
полнітельних повноваження місцевих Рад у процесі переходу
до економічних реформ ". Ці закони були прийняті восени
1990р. і вступили в дію або восени 1990р., або з
1.01.91г.
Ці закони виділили декілька рівнів власності, ко-
торая так чи інакше за своїм характером була не приватною. В
рамках колишньої абстрактної державної власності б-
Чи виділені три вертикальних рівня.
По-перше, державна на рівні Федерації. Реальними
розпорядниками власності цього рівня стали федеральні
органи влади і управління.
По-друге, державна власність суб'єктів Феде-
рації. По-третє, муніципальна власність. У статті 37,
ч.1 Закону України "Про місцеве самоврядування в Росії" не був оп-
рідшали суб'єкт даного виду власності, і всього лише го-
ворітся, що муніципальна власність є надбанням
населення відповідної території, тобто міста або райо-
на.
У Постанові Верховної Ради Української РСР N3020-1 від
27.12.91г. в Додатку 3 було дано перелік об'єктів, відносячи-
трудящих до муніципальної власності:
1. Об'єкти державної власності, розташовані
на території, що перебуває у віданні відповідного го-
- 6 -
порті (за винятком міст районного підпорядкування), ра-
йонного (за винятком районів у містах) рад народних
депутатів;
житловий та нежитловий фонд, що знаходиться в управлінні ис-
полнітельних органів місцевої влади (місцевої адміністрації),
в тому числі будинки та споруди, раніше передані ними у веде-
ня (на баланс) іншим юридичним особам, а також вбудований-
но-прибудовані нежитлові приміщення, побудовані за рахунок 5-и і
7-і процентних відрахувань на будівництво об'єктів соціаль-
нокультурного та побутового призначення;
житлово-експлуатаційні підприємства та ремонтно-будів-
тільні підприємства, які обслуговують об'єкти, перераховані в
цьому додатку;
об'єкти інженерної інфраструктури міста (за ви-
ням, що входить до складу майна підприємств), міський
пасажирський транспорт (включаючи метрополітен), зовнішнього бла-
гоустройства, а також підприємства, які здійснюють експлуа-
цію, обслуговування, утримання і ремонт зазначених об'єктів;
інші об'єкти, що перебувають в оперативному управлінні
виконавчих органів міських і районних (у містах)
місцевих адміністрацій.
2. Об'єкти державної власності, які перебувають в
віданні органів державної влади і управління республік
лик у складі Російської Федерації, країв, областей, автономних областей і ок-
Ругова, і що знаходяться на території відповідних міст:
підприємства роздрібної торгівлі, громадського харчування
та побутового обслуговування населення;
оптово-складські потужності підприємства та підрозділи
- 7 -
виробничо-технічної комплектації, необхідні для
забезпечення товарообігу і обсягів послуг зазначених підпри-
ятіем;
установи та об'єкти охорони здоров'я (крім обласних
лікарень і диспансерів), народної освіти (крім спецш-
кілок для дітей, які страждають хронічними захворюваннями), куль-
тури та спорту.
3. Підприємства та об'єкти громадського харчування, установ і ор-
ня народної освіти, охорони здоров'я, культури і спор-
та, що знаходяться у веденні міністерства сільського господарства
РФ.
4. Підприємства роздрібної торгівлі, громадського харчування
та побутового обслуговування населення, що знаходяться у веденні ми-
ністерств, відомств, держпідприємств (крім закритої мережі), а
також підприємств і організацій міністерства шляхів сполучення
РФ, департамент морського і річкового транспорту, міністерство
транспорту РФ, пов'язаних із забезпеченням харчування населення.
Функції по володінню і розпорядженням муніципальної
власністю в різного ступеня передавалися органам
влади і управління міста.
Але з самого початку був закладений порочне момент в розділенні
власності: дуалізм. З одного боку закони "Про місцеве
самоврядування в РФ "та" Про власність у РСФСР "прямо ука-
викликають на те, що до муніципальної власності без застережень
відносяться певні, як правило, витратні об'єкти, ко-
торие перебували у віданні міської влади і раніше. Це
об'єкти інженерної інфраструктури міста, житловий і нежитловий
фонд. Разом з тим було обумовлено, що можуть належати до
- 8 -
муніципальної власності прибуткові та високорентабельні
об'єкти міської соціально-економічної інфраструктури:
магазини, ательє, перукарні, ресторани, невеликі
підприємства, транспортні та будівельні підприємства, перебуваючи-
дівшіеся раніше в іншому віданні. Спочатку законами був
зумовлений механізм, який не сприяв швидкому і
однаковому формування муніципального господарства.
Постанова Верховної Ради Української РСР N 3020-1 від
27.12.91г. заклало складності в розподілі державної
власності на три рівні: федеральний, обласної, Муниц-
пальне. Розпорядження Президента РФ 114-РП не поліпшило ситу-
родної асоціації. Вийшло так, що в муніципальну власність із-
початково передавалися тільки збиткові об'єкти, основна
частка прибуткових об'єктів закріплювалася федеральної власної
ності, звідки вони, як правило, передавалися в обласну. А
обласні органи управління могли передати їх у руки Муниц-
пально власності або не передати. У результаті склалася
парадоксальна ситуація: міська нерухомість виявилася
майже вся у федеральній власності. Тільки в травні 1994года
виходить указ Президента про заходи щодо розмежування власної
ності, про заходи щодо підвищення статусу городов.В ньому-то, нако-
нец-то вводиться принцип, який повинен був бути введений сра-
зу: не область дозволяє брати об'єкти місту в муніципалів-
ну власність, а місто самостійно вирішує питання про
закріплення об'єктів муніципальної власності та повідомляючи-
ет область про те, що він прийняв якісь об'єкти. Якщо в ті-
чення двох тижнів не було з боку обласної орга-
нов заперечення, то в цьому випадку питання вирішене. Однак цей
- 9 -
механізм був введений надто пізно і практично не вплинув
на зміни в структурних рівнях та обсяги власності.
З великою втратою темпів, але все ж з початку 1992 рос-
сийской самоврядування стало обростати власністю, преж-
де все за рахунок підприємств та іншого майна, що ра-
неї знаходилося на балансі місцевих органів, а також об'єктів
господарського і соціально-культурного призначення, знаходить-
шіхся раніше у вищому підпорядкуванні, але обслуговують
місцеві потреби. Власність і супутнє їй право распо-
рядитися майном - прикупити, продати, здати в оренду -
перетворює органи місцевого самоврядування в повноцінних
учасників ринкової економіки, здатних здійснювати припускає-
рінімательскую діяльність в інтересах населення, отримувати
доходи. Однак формування муніципальної власності име-
ет мети, далеко не вичерпний створенням для місцевого
самоврядування відповідної матеріальної основи. Як не
пародоксально це звучить, але в значній мірі місцева ад-
міністрація знаходить власність для того щоб незамедлі-
тельно від неї позбутися. Рука об руку з формуванням муні-
ціпальной власності повинна йти її приватизація. У отли-
чіе від підприємств та інших організацій, органи місцевого са-
моуправленія не просто учасники ринкових відносин, а
владний інструмент проведення ринкових реформ, найголовніший
важіль їх просування в масштабах країни. Саме через місць-
ву адміністрацію, через фонди майна та комітету з уп-
равленію майном більша частина власності повинна зведення-
звертатися населенню, громадянам.
- 10 -
# 2.Матеріально-фінансові основи муніципального
господарства.
У законі чітко визначені джерела доходів місцевих бюд-
жетов, в нього зараховуються місцеві податки і збори, а також
доходи від податків і інших фінансових джерел, передбачені-
ренние законодавством Росії про оподаткування.
Видатки бюджету району здійснюються за рахунок їхніх доходів,
а також дотацій та субвенцій, отриманих з бюджету міста.
Місцева адміністрація може збільшувати, виходячи з наявних
коштів, норми витрат на утримання житлово-комунального
господарства, установи охорони здоров'я, органів правопорядку
і т.п. Вони мають право встановлювати додаткові пільги і по-
собія для окремих категорій громадян, які потребують соціального парт-
альний захист. Вільні кошти місцева адміністрація мо-
жет вкладати в акції, цінні папери і т.д. Фінансові ре-
сурси місцевої адміністрації можуть бути на договірній основі
об'єднані з коштами підприємств, установ, організацій-
цій і громадян для фінансування будівництва, ремонту і
утримання об'єктів соціальної та проізводтвенной інфраструк-
тури.
Фінансові ресурси місцевого самоврядування включають в се-
бе і позабюджетні фонди, у яких акумулюються додаткового-
тільні доходи, одержані за рахунок здійснення організовує-
ванних місцевої адміністрації заходів щодо вирішення економі-
чеських і соціальних проблем. До них відносяться:
добровільні внески та пожертви громадян, підприємств,
установ, організацій;
- 11 -
штрафи, що стягуються за одержання підприємствами та орга-
ціями необгрунтованою прибутку (доходів), за завищення цін
(тарифів) на продукцію (робота, послуги);
штрафи за забруднення навколишнього середовища та нераціональне
використання природних ресурсів та інші порушення природо-
охоронного законодавства, санітарних норм і правил, а
також платежі, що компенсують завдані збитки. Сума цих
штрафів і платежів використовуються на проведення пріродоохрані-
них і оздоровчих заходів;
штрафи за псування і втрату об'єктів історико-культурної
спадщини;
штрафи за адміністративні правопорушення, вчинені на
території місцевої адміністрації;
доходи від реалізації безхозного і конфіскованого іму-
вин.
Проблеми матеріальної бази є "вічного" для місцевих
органів, хоча час диктує свої повороти в підходах до її
рішенням. Зокрема, в колишні часи йшла гостра боротьба за
передачу у відання місцевих рад від відомчих підпри-
ятий житлового фонду, дитячих садків, об'єктів комуналь-
но-побутової інфраструктури. Сьогодні з фінансовими
труднощі підприємства готові самі "скинути" всю соціальну
інфраструктуру органам місцевого самоврядування. Однак ті
відмовляються від неї, оскільки не мають коштів на екплуата-
цію, ремонт, виплату зарплати і т.д.
Поява категорії "муніципальної власності" неза-
повільно висвітило проблеми не просто поповнення її за
рахунок об'єктів державної власності федерального
- 12 -
рівня і власності суб'єктів РФ, але раціону?? ьного ис-
користування одержаного.
Але одночасно з розширенням свого майна органи
місцевого самоврядування зіткнулися з новою проблемою - його
треба приватизувати. На жаль, концептуально при цьому не
була вирішена дуже важливе завдання: орган місцевого самоуправле-
ня повинен мати своє господарство чи ні? І якщо він його име-
ет, то, наприклад, що краще-мати своє підприємство з убір-
ке територій або приватизувати наявні підрозділи і
потім працювати з ними за договором? Що краще - продавати по-
ня магазинів або здавати їх в довгострокову оренду?
Одночасно стала актуальною ще одне завдання, поки не-
дозволена - чи органам місцевого самоврядування зани-
маться підприємницькою діяльністю? Практика інших
країн говорить про те, що органи місцевого самоврядування свої
землі, свої будівлі та інше майно можуть пускати в обіг
- Створенням ТОО, акціонерних товариств. Частина доходів йде для
поповнення місцевої казни. При цьому неухильно дотримуються
інтерес всіх учасників, у тому числі з захистом їхніх прав собс-
твенніков. У нас же перші спроби піти таким шляхом дали
приклади корупції: одним підприємцям вдавалося заполи-
чити приміщення, створити спільні підприємства, підгодовуючи-
ть місцевий бюджет, інші ж не змогли цього зробити. Нача-
лась закулісна конкуренція.І немає законних механізмів захисту
прав, рівності всіх бажаючих.
В умовах поглиблення економічної реформи, наростаючи-
ня ринкових відносин, посилення інфляції органи місць-
вого самоврядування не можуть скільки-небудь ефективно вико-
- 13 -
виконується місцевий бюджет без допомоги комерційних банків. Чим
ефективніше використовуються бюджетні кошти, тим краще робо-
тануть влади на місцях. При невмілому використанні бюджетних
коштів важко добитися хорошої роботи бюджетних організацій.
При будь-якому використанні бюджетних коштів їх необхідно
захистити від інфляції. Як відомо бюджет формується в на-
Чале року, а виконується на протязі всього фінансового го-
так, поетапно, відповідно до плану, який визначається
особливостями фінансується діяльності. Висловлюються мені-
ня, що цю роль не можуть виконати комерційні банки, не-
хідно створити новий тип комерційного банку - муніципалів-
ний банк.
На думку прихильників цієї теорії, засновниками Муниц-
пальне банків повинні виступати муніципалітети, які,
залучаючи місцевий капітал, створюють банк для обслуговування
місцевого господарства.
Оскільки муніципальні банки повинні надавати і дол-
госрочние позики, оскільки вони мають потребу в залученні
коштів з центральних джерел. Для цього пропонується
створити Центральниий комунальний банк, який повинен возг-
лавіть всю систему муніципальних банків. Завданням цього банку
повинно бути здійснення посередництва у виході Муниц-
пальне банків на фінансові ринки, посередництво в рефі-
нансірованіі операцій муніципальних банків. Центральний ком-
мунальний банк повинен концентрувати та перерозподіляти
тимчасово вільні кошти міст і муніципальних банків з
метою пожвавлення господарського життя на місцях.
- 14 -
# 3. Муніципальні підприємства.
У Російському законодавстві виділено як самос-
тоятельних два види підприємств: державне і Муниц-
пальне. (Стаття 6-7 Закону Української РСР про підприємства і підприємств-
заперечення до акта перевірки). Строго кажучи це поділ не
зовсім логічно. Якщо вживати поняття "муніципальне
підприємство "як різновид підприємств, що створюються
місцевими муніципальними органами державного управ-
ня, то обгрунтованим було б назвати підприємства, організуємо-
мі федеральною владою - федеральними підприємствами. При
це і ті й інші підприємства перебувають у державній
власності.
Отже, яким чином може бути створено державне
або муніципальне підприємство? Загальний порядок визначено в
статті 33 Закону про підприємства і підприємницької діяль-
ності. Підприємство може бути засноване або за рішенням
власника майна або уповноваженого ним органу, або
за рішенням трудового колективу державного або Муниц-
пального підприємства, у випадках і порядку, передбачених
законодавством Росії.
Підприємство може бути засноване в результаті виділення
зі складу діючого підприємства, об'єднання, організації
одного або декількох структурних підрозділів (одиниць) з
скороченням за даними структурними підрозділами (єдиний-
цями) існуючих зобов'язань перед підприємством.
Підприємство також може бути засноване в результаті при-
примусово поділу відповідно до антимонопольного за-
- 15 -
законодавство Росії. Спори з питань виділення і поділу-
лення підприємств вирішуються в судовому або арбітражному поряд-
ке.
За будь-якого із запропонованих варіантів державне або
муніципальне підприємство може бути створено тільки органом
уповноваженим управляти державним або муніципальним
підприємством, організацією, об'єднанням. Ініціатива може
належати трудовому колективу структурного підрозділу
або структурної одиниці, але без згоди фактичного устано-
уря мале державне або муніципальне підприємство
не може бути створено. Керівників великих виробництв
можна зрозуміти: вкладено стільки сил і коштів у розвиток хо-
зяйства і тепер віддавати все це по частинах на бік - ка-
кой сенс?
Але все ж таки муніципальне підприємство є неодмінною
атрибутом життя місцевих колективів в усіх промислово раз-
кручених країнах Заходу. Власність, що належить нижчим і
середнім регіональним ланок місцевого управління відіграють су-
громадської роль в економіці та соціальній сфері окремих ре-
Гіхону. Підприємства, що належать місцевим органам управ-
ня та самоврядування обслуговують, перш за все, жителів
конкретної області, забезпечуючи їх необхідними товарами і
послугами.
Серед муніципальних підприємств виділяються достатньо від-
четліво дві основні групи:
1. підприємства прямого управління, жорстко контрольовані
місцевими органами влади;
2. підприємства з делегованих управлінням, частина конт-
- 16 -
роля над якими передана місцевою владою іншим юриди-
ного або фізичним особам.
Друга група підприємств за ознаками управління і функ-
ціонірованія близька до підприємств приватного сектора. Припускає-
ріятія цієї групи орієнтуються на ринкові критерії, стре-
мятся підвищити свою ефективність і прибуток, мають визна-
ленну ступінь автономії, але ставляться до місцевих органів уп-
равленія. Саме такі підприємства в останні роки отримують
все більшого поширення, а їх роль як виробників
муніципальних послуг зростає.
Муніципальне підприємство прямого управління є на-
амо старої і традиційною формою управління муніципальних
послуг. Їх значення залишається важливим у цілому ряді адміністра-
тивних послуг (пожежна, похоронна служба, експлуатація до-
ріг і т.д.). У сфері промислової та торговельної інфраструктури
(газу-, водо-та електропостачання, опалення, транспорт, рин-
ки і т.д.) підприємства прямого управління зустрічаються значи-
тельно рідше.
Муніципальні підприємства прямого управління практично
не мають адміністративної та фінансової автономії, не є по-
ся юридичною особою, не можуть самостійно вирішувати питання
найму, звільнення робітників. Зазвичай вони не мають свого зо-
та, їх поточні витрати фіксуються в бюджеті місцевих органів
влади. В окремих випадках такі підприємства, що виконують
послуги промислового або торговельного характеру, складають свою
фінансову систему або бюджет, який затверджується в ка-
честве додатки до бюджету місцевих органів влади.
Як правило, підприємства прямого управління не мають
- 17 -
власної організації управління, а його персонал формую-
ється з службовців муніципальної адміністрації. Муніципальні
підприємства прямого управління широко представлені у Фран-
ції, Бельгії, Нідерландах, Великобританії та інших країнах.
Навпаки їх роль дуже обмежена в Німеччині, де вони всре-
зустрічаються тільки в сфері експлуатації міських шляхів сполучення
і дорожнього господарства.
Останнім часом відмічена тенденція до зміни принципів
пов контролю над муніципальним підприємством прямого управ-
вання. Місцева влада надала цим підприємствам відноси-
тільну автономію в адміністративному та фінансовому плані. Та-
Електричні підприємства отримують статус юридичної особи, але збереженні-
вується адміністративний контроль над ними. Виникає пере-
Ходна форма управління муніципальним підприємством прямого
до делеговані. Підприємства прямого управління зі стату-
сом юридичної особи мають автономний бюджет (його збитки
фінансуються з місцевого бюджету), власна організація
управління, члени якого затверджені місцевої адміністрації-
їй, а діяльність контролюється. Крім того, керівництво
такого підприємства самостійно вирішує питання найму та
звільнення службовців, у відповідності зі своїми фінансовими
можливостями.
Муніципальне підприємство прямого управління зі статусом
юридичної особи в останні роки швидко поширюється
у Франції, Португалії, Італії, Іспанії, в таких сферах, як
водо-, газо-та електропостачання, прибирання побутового сміття,
опалення, дорожні роботи і т.д.
В останні роки все більш частими стають випадки,
- 18 -
коли муніципальні підприємства приватизуються, віддаються в
концесію або перетворюються в змішаним компанії. Таким шляхом
йде процес перетворення муніципальних підприємств пря-
мого управління у підприємства з делегованих управлінням.
3.1. Приватизація муніципального підприємства.
За допомогою приватизації місцева влада намагається вирішити
свої бюджетні проблеми, звільнитися від обтяжливих рас-
ходів за змістом малорентабельних та збиткових підприєм-
тий, а одночасно розширити податкову базу і відповідних
щие доходи за рахунок приватизованих підприємств. Крім того
приватизація в деяких випадках дозволяє підвищити ефектив-
вність місцевої економіки, розширити пропозицію товарів і
послуг на місцевому ринку. Приватизація відкриває нові можливості-
ності для комерційного впровадження досягнень НТР, ефектив-
ного використання обладнання, зниження накладних витр-
дів, найму кваліфікованого персоналу, зміна структури
зайнятості в інтересах більш раціонального господарювання. В
випадку, якщо місцева влада в силу певних причин не
можуть віддати муніципальні підприємства в приватні руки (соці-
ний служби, об'єкти культури, освіти), вони проводять
часткову приватизацію. При цьому місцева влада зберігають за
собою важелі управління та контролю, обумовлюючи ці обмеження
ня в рамках відповідного договору.
До приватизації місцеві влади підштовхують з однієї сторо-
ни стагнація і скорочення їх доходів, а з іншого боку
опір мешканців нових підвищень місцевих податків, сос-
- 19 -
тавляющіх один з основних джерел бюджету місцевих орга-
нов влади. У цих умовах приватизація муніципальної собс-
твенності стає все більш привабливим засобом ре-
ності бюджетних проблем.
3. Висновок.
# 1. Висновки.
Значення територіально-господарських комплексів міст
як структурних одиниць народно-господарського комплексу оп-
ределяется з одного боку бурхливим розвитком міст, з дру-
гой децентралізацією економіки і підвищенням ролі територій
у вирішенні економічних і соціальних питань. У силу цього
фінансовий механізм галузі в умовах ринкової економіки
повинен містити елементи, що забезпечують соціальний захист
населення території від стихійного підвищення цін на жізнео-
беспечівающіе послуги муніципального господарства.
Зосередження в одних руках усіх технічних служб го-
роду (водопровідного, газового, електричного і транспорт-
ного господарств) дозволяє, упорядкувавши їх експлуатацію наданих
тавлять населенню додаткові зручності. Скажімо можна ре-
гуліровать електропостачання і електропотребності (постачати
електроенергією в денні години трамвайний і тролейбусний
парк, а в нічні години забезпечувати висвітлення. Володіючи всіма
трубопроводами можна зробити так, щоб одночасно прово-
сідали прокладка, або ремонт газових, водопровідних та кана-
лізаціонних труб. Як відомо подібні роботи нерідко пор-
- 20 -
тят життя городянам. Те ж стосується і проведення інших
вуличних робіт, пов'язаних з будівництвом та благоустройс-
твом території. І ще одна перевага муніципальної собс-
твенності - можливість бачити і забезпечувати перспективи
розвитку міст та їх господарство, будувати і розвивати городс-
Електричні служби з розрахунком на майбутнє.
************< br />
4. Список використаної літератури.
1. Червоноокими Б.П.
Власність: корпоративна, муніципальна, державної адмін-
Твена, приватна.
2. Семек Г.В.
Муніципальна власність і сфера суспільних ус-
луг, проблеми приватизації.
3. Літягін М.М.
Місцеве самоврядування: поняття, організаційно-економічних
етичні засади і гарантії його здійснення.
4. Науково-практична конференція МГУ.
Місцеве самоврядування в Росії: стан, проблеми та
перспективи.
5. Російсько-економічний журнал. N5-6 за 1995 р.
Муніципалізація соціальних об'єктів.
6. Економіка і життя. N31 за 1993 р.
Муніципальні фонди майна.
- 22 -
