МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Московського державного відкритого університету

Д И П Л О М Н А Р О Б О Т А

«Способи забезпечення підприємницьких договорів »

Кафедра:« Цивільне право і цивільний процес »

Науковий керівник:

Кандидат юридичних наук

доцент Кручиніна Н. В.

2000

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Московського державного відкритого університету

Юридичний факультет

Кафедра цивільного права та цивільного процесу

СПОСОБИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

ПІДПРИЄМНИЦЬКОЇ ДОГОВОРІВ

Д И П Л О М Н А Р О Б О Т А

Козлової Ольги Анатоліївни

студентки 6 курсу заочного відділення

Науковий керівник:

Кручиніна Н. В. - к. ю. н.

Доцент ______________

Допущена до захисту

«___» ___________ 2000

Зав. Кафедрою цивільного права та цивільного процесу

І. В. Савельєва _____________

2000

ЗМІСТ РОБОТИ

Введення. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .2
Глава 1. Поняття способів забезпечення підприємницьких договорів. . . .
. . . . . . . . . . .4
Глава 2. Види способів забезпечення підприємницьких договорів. . . . .
. . . . . . . . . . . . 8
Глава 3. Неустойка. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .10
Глава 4. Застава. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 15

§ 1. Поняття і підстави виникнення застави. . . . . . . . . . . .
. . . . . . . . . . . . . . . . . .15

§ 2. Види застави. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .18

§ 3. Предмет застави. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .20

§ 4. Укладення договору застави. Форма заставного угоди. . . .
. . . . . . . . . . . 23

§ 5. Сторони заставного правовідносини. . . . . . . . . . . . . . . .
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . 28

§ 6. Припинення застави. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .34

§ 7. Звернення стягнення на предмет застави. . . . . . . . . . . . .
. . . . . . . . . . . . . . . . . . .35

§ 7. 1. Реалізація заставленого майна. . . . . . . . . . . . . . .
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . 39
Глава 5. Утримання. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 55
Глава 6. Завдаток. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 58
Глава 7. Порука. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 62
Глава 8. Банківська гарантія. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 68
Висновок. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 79
Список використовуваних матеріалів. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 82

ВСТУП

Одним з найбільш важливих інститутів у сфері підприємництва є,безумовно, підприємницький договір. У більшості своїй взаємодіїрізних підприємницьких одиниць між собою побудовані на договірнійоснові. У процесі укладання угоди сторони обумовлюють певніумови, внаслідок чого контрагенти покладають на себе ряд обов'язків інабувають коло прав.
Вся система ділового обороту побудована на основі домовленостіпартнерів. Підприємницькі договори регулюють практично всі сферипідприємницької діяльності, встановлюючи умови тих чи іншихдій сторін. Значна частина суспільних відносин будується наоснові угоди сторін взяти на себе певні обов'язки з тим,щоб отримати певні права, як правило, речового характеру, тому щоекономічний оборот передбачає певне переміщення матеріальнихблаг для задоволення відповідних потреб суб'єктів цивільнихправовідносин.
Підприємницький договір є однією з головних підставвиникнення зобов'язань. З метою врегулювання відносин у галузізобов'язань суб'єктів ділового обороту існує зобов'язальне право
- Одна з підгалузей цивільного права Російської Федерації.
Підприємницький договір - це ще й документ, що фіксує факт операціїі що свідчить про придбання сторонами прав і обов'язків,обумовлені в угоді, а також передбачених вимогамивідповідних нормативних актів, що регулюють сферу відносин, з приводуяких укладається договір. Проте, на жаль, в умовах недосконалостісфери виконання зобов'язань, повсюдного порушення чинногозаконодавства, правового нігілізму і юридичної безграмотностінаселення, факт укладення угоди не здатний гарантувати виконаннядоговірних зобов'язань.
В даний час сфера російського підприємництва знаходиться встадії формування єдиної системи розрахунків і ефективного апаратузабезпечення надійності здійснюваних операцій. Структура російської економікина даний момент така, що періодичні кризові ситуації на ринку,інфляція, падіння виробництва, повсюдні неплатежі за поставленітовари, виконані роботи або надані послуги, а також нестачасудової та іншої практики в системі гарантій дотримання економічних та іншихінтересів суб'єктів підприємницьких відносин вимагають розвиткунормативної бази для забезпечення широкого спектра засобів і методівнадійного захисту законних прав та інтересів учасників ділового обороту.
З метою захисту законних прав та інтересів фізичних і юридичних осіб під часукладанні різних угод російське законодавство передбачає низкузаходів, що сприяють виконанню виникають зобов'язань. У юридичнійтермінології ці заходи носять назву «способи забезпечення зобов'язань».
Способи забезпечення зобов'язань покликані охороняти інтереси меншзахищеної сторони договору, тобто кредитора. Особливість цих заходівполягає в тому, що вони являють собою додаткове зобов'язальнетягар, що покладаються на боржника з метою більш надійного захисту правкредитора. Тобто, в разі невиконання або неналежного виконанняумов підприємницького договору на боржника лягає додатковевідповідальність. Крім того, у ряді випадків до виконання зобов'язаннязалучаються поряд з боржником третіх осіб, зокрема, припоручительстві, завдаток, застава і банківської гарантії.
Зараз в умовах низького рівня договірної дисципліни, ненадійності ічасто просто несумлінність контрагентів все більший розвиток повинніотримувати різні способи забезпечення виконання зобов'язань запідприємницьким договорами, бо саме способи забезпечення зобов'язаньстають основою міцності відносин між кредитором і боржником, такяк гарантують задоволення майнових вимог кредитора у випадкуневиконання боржником зобов'язання.
Основною метою способів забезпечення зобов'язань в цілому і зобов'язаньпо підприємницьким договорами зокрема є відшкодування збитківкредитора внаслідок невиконання або неналежного виконаннязобов'язання боржником з метою максимально знизити збитки і втратикредитора. Але найчастіше це не так-то просто зробити. Труднощі полягаютьв тому, що нерідко кредитору необхідно обчислити і довести наявність ірозмір збитків, їх причинний зв'язок із порушенням договору, а це не завждипросто. Крім того, навіть маючи на руках рішення суду про задоволення своїхпретензій, кредитор нерідко не в силах домогтися від боржника відшкодуваннясвоїх збитків внаслідок відсутності в останнього необхідних коштів. Длявирішення подібних казусів передбачені спеціальні способи забезпеченнязобов'язань, такі, як завдаток та утримання майна боржника.

Глава 1. ПОНЯТТЯ СПОСОБІВ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

ПІДПРИЄМНИЦЬКОЇ ДОГОВОРІВ

Укладання відповідних видів підприємницьких договорів необхіднодля здійснення господарської діяльності будь-якого суб'єкта цивільногообороту. Підприємницький договір є одним із видів цивільно -правових договорів і, відповідно, на нього поширюються всі норми,встановлені для цивільних договорів. Як і всі договори громадянськогообороту, підприємницький договір можна розглядати як юридичнийакт, що породжує відповідні права та обов'язки сторін. Отже,поняття «способи забезпечення підприємницьких договорів» входить допоняття «способи забезпечення зобов'язань». Тому, розглядаючи способизабезпечення підприємницьких договорів, ми будемо відштовхуватися від норм іположень, закріплених у зобов'язальне право Росії.
Забезпечення зобов'язань - традиційний інститут цивільного права.
Такі засоби забезпечення виконання зобов'язань, як завдаток, неустойка,поручительство і застава, були відомі ще римським правом. Необхідність їхвикористання пояснюється тим, що кредитор має суттєвий інтерес утому, щоб бути впевненим у виконанні зобов'язань, і в тому, щобзабезпечити собі встановлення збитків, на відшкодування яких він має правоу разі невиконання зобов'язання, нарешті, кредитор зацікавлений у тому,щоб спонукати боржника до своєчасного виконання під страхом невигіднихдля боржника наслідків в разі невиконання або належного виконаннязобов'язання.
Досліджуючи дореволюційний законодавство та цивільно-правову доктрину,також можна виділити перераховані вище способи забезпечення зобов'язань. УЗокрема Анненков писав: «Під забезпеченням слід розуміти кошти абозасоби, спрямовані на зміцнення зобов'язання, тобто на надання їмбільшої вірності в відношенні, звісно, нічого іншого, як отримання поним задоволення верітелем, або, все одно, як говорить Мейєр, прийоми длядоставлення зобов'язального права тієї твердості, якої бракує йомупо суті, як праву тільки на дію іншої особи ». Іншими словами мовайде про якісь гарантії, так необхідних зобов'язанням для того, щоб вінпрацювало, а якщо точніше, то кредитору, що дозволяють бути впевненимостанньому в дотриманні його майнових інтересів.
Способи забезпечення виконання зобов'язань передбачені не тількиросійським цивільним правом, але і цивільними законодавствами країнконтинентальної Європи, а також англо-американською правовою доктриною.
Наприклад, однаковому торговий кодекс США містить у собі розділ 9
«Забезпечення угод». «Цей розділ застосовується до забезпечувальнихінтересам, створеним за допомогою договору, включаючи ручний заставу, цесію,іпотеку рухомого, довірчу власність на рухоме майно,договір за печаткою про довірчої власності, право утримання,що належить фактору, довірчу власність на обладнання,умовний продаж, оренду та консигнацію, призначені служити інтересамкредитора ».
У російському цивільному праві способи забезпечення зобов'язаньрозуміються як заходи спеціального характеру, які з метою належноговиконання основного зобов'язання стимулюють боржника до відповідногоповедінки шляхом накладення на нього додаткових зобов'язань, щозабезпечує достатню гарантію виконання умов договору.
Як вже було зазначено раніше, способи забезпечення зобов'язань спрямованіна користь кредитора і носять характер, схожий з економічними санкціями.
Ці заходи встановлюються як законодавством, так і угодою сторін,але порядок їх встановлення та виконання найчастіше строго обумовлений закономі носить імперативний характер.
Одним з основних достоїнств способів забезпечення зобов'язань єте, що не створюючи істотних незручностей для боржника, вони, тим не менше,є ефективним інструментом, що сприяє дотриманню умовукладеного договору. З іншого боку, кредитор у разі істотнихпорушень основного зобов'язання боржником має право погасити свої втратишляхом залучення заходів забезпечувальної характеру. Причому нерідко виконаннядодаткового зобов'язання тягне за собою більший обсяг матеріальнихвтрат для боржника, ніж виконання основного зобов'язання. Так, припозбавлення боржника права володіння та користування майном в договорі застави,він не тільки терпить певні незручності, але і втрати у вигляді деякихвитрат. Таким чином, в одних випадках стимулюючим фактором виступаєбажання боржника уникнути певної відповідальності, наприклад, штрафнихсанкцій, в інших - небезпека втратити майна. У будь-якому разі, всіспособи забезпечення зобов'язань носять зобов'язальне-правовий характер,спрямовані на сприяння виконання основного зобов'язання, що ставпідставою їх виникнення, і грунтуються на матеріальній відповідальностіпорушника.
Залежно від змісту способів забезпечення зобов'язань, вони абовідносяться до заходів цивільно-правової відповідальності, або не єтакими. Якщо спосіб забезпечення зобов'язань направлений тільки назабезпечення основного зобов'язання та погашення збитків кредитора, то він невизнається мірою відповідальності. У випадку ж, коли спосіб забезпеченнязобов'язань передбачає додаткове обтяження боржника незалежновід наявності негативних наслідків - він є мірою матеріальноївідповідальності. Наприклад, неустойка відноситься до заходів цивільно-правовоївідповідальності, так як вона застосовується незалежно від того, чи зазнавкредитор будь-які збитки чи ні. У свою чергу, заставу і банківськагарантія не можуть бути зараховані до заходів матеріальної відповідальності.
Варто зауважити, що застосування будь-якого із способів забезпеченнязобов'язань також створює зобов'язальне правовідношення міжкредитором і боржником (або третьою особою, яка забезпечуєзобов'язання боржника). Але це зобов'язання особливого роду. Його специфікаполягає в додатковому (акцесорних) характер по відношенню дозабезпечуваному зобов'язанням (головному, основному). Ця особливістьзабезпечувальне зобов'язання проявляється у багатьох моментах, якізнайшли відображення у вітчизняному законодавстві.
У силу того, що способи забезпечення зобов'язань в більшості своїйносять додаткову (субсидіарну) характер і залежать від основногозобов'язання, то у разі припинення або недійсності основногозобов'язання забезпечують зобов'язання також припиняються. Однакіснують такі способи забезпечення зобов'язань, які носятьсамостійний характер і не залежать від основного зобов'язання, до них, узокрема, відноситься банківська гарантія.
Основне зобов'язання впливає на забезпечує в трьох випадках:
. По-перше, забезпечувальне зобов'язання слід долю основного при переході прав кредитора іншій особі, наприклад, при уступку вимоги за основним зобов'язанням (ст. 384 ГКРФ);
. По-друге, у випадку, коли за згодою кредитора ступінь виконання зобов'язання здатна знизити кількісні характеристики забезпечує зобов'язання. Зокрема, відповідно до п. 1 ст. 357

ГКРФ і ст. 46 Закону РФ «Про заставу» [1], можливе зменшення вартості заставлених товарів в обороті та переробці пропорційно до виконаної частини основного зобов'язання. Також допускається зниження вартості закладених цінних паперів (векселів) відповідно виконання основного зобов'язання;
. По-третє, недійсність основного зобов'язання також тягне за собою недійсність зобов'язання щодо забезпечення виконання. Це правило не діє у випадку банківської гарантії (пп. 2 і 3 ст. 329

ГКРФ);
. По-четверте, у разі припинення основного зобов'язання припиняється і акцесорних. Так відбувається, наприклад, у разі застосування застави (ст.

352 ГКРФ) та поруки (ст. 367 ГКРФ). Однак є й виключення з цього правила. Наприклад, майно, що перебуває в заставі, може стати предметом ще одного застави в забезпечення інших вимог

(наступний заставу). Подальший заставу допускається, якщо він не заборонений попередніми договорами про заставу (ст. 342). При іпотеці (заставу нерухомості) допускається уступка кредитором своїх прав по відношенню до іпотеки без поступки прав за основним зобов'язанням (ст. 355). Особливе місце серед способів забезпечення зобов'язань займає банківська гарантія. Передбачене тут зобов'язання гаранта перед бенефіціаром не залежить від основного зобов'язання (ст. 370).
У силу того, що в більшості своїй способи забезпечення зобов'язаньносять акцесорних характер, вони не можуть якимось чином впливати назміст і дійсність основного зобов'язання. Тобто, якщо пояких-небудь причин забезпечує зобов'язання припиняється, це неоказія?? ет впливу на правовий характер основного зобов'язання і вонозалишається в силі.

Глава 2. ВИДИ СПОСОБІВ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

ПІДПРИЄМНИЦЬКОЇ ДОГОВОРІВ

Згідно з сучасним російським законодавством длястимулювання боржника до точного і неухильного виконання зобов'язань,що випливають з підприємницьких договорів, а також з метою запобіганняабо зменшення розміру негативних наслідків, які можуть настати вразі їх порушення, зобов'язання можуть бути забезпечені одним із способів,передбачених ГКРФ. Перелік способів забезпечення зобов'язань міститьсяв ст. 329 ГКРФ, згідно з якою основними способами забезпеченнязобов'язань у Росії є неустойка, застава, утримання майнаборжника, поручительство, банківська гарантія і завдаток. Радянськийцивільне право також містило інститут забезпечення зобов'язань, протеновий Цивільний кодекс ввів в список основних способів забезпеченнязобов'язань утримання майна і банківську гарантію. Остання, до речі,є способом забезпечення зобов'язань, що не залежать від основногозобов'язання, то є самостійним способом забезпечення зобов'язань.
Істотним є і те, що чинний ГКРФ містить приблизний, а невичерпний, як було в ЦК РРФСР 1964 р., перелік способів забезпеченнявиконання зобов'язань. Тому поряд з передбаченими закономспособами забезпечення виконання зобов'язань сторонами можутьпередбачатися інші способи, наприклад, товарна неустойка або внесенняспірної суми в депозит третьої особи. Крім того, забезпечувальні властивостівластиві деяких видів безготівкових розрахунків, таких як акредитив,інкасо, безакцептне списання, передоплата та ін Певнізабезпечувальними якостями володіють і деякі види договорівстрахування, кредиту, лізингу, факторингу та ін
Всі способи забезпечення зобов'язань розрізняються за ступенем впливуна боржника і методів досягнення мети - спонукати боржника виконатизобов'язання належним чином. Тому поведінку боржника багато в чомубуде залежати від оптимального вибору кредитором способу забезпеченнязобов'язання.
У зв'язку з цим необхідно враховувати особливості того чи іншого способузабезпечення зобов'язання і його можливості стосовно конкретноїситуації.
Вибір відповідного способу багато в чому залежить від істотизобов'язання. Приміром, для зобов'язань, що виникають з договору позикиабо кредитного договору, надійнішими вважаються такі способи, якзастава, банківська гарантія і поручительство. У той же час, якщо мова йдепро зобов'язання з виконання робіт або надання послуг, що виникають здоговорів підряду, банківського рахунку та інших, переважновикористовувати неустойку, оскільки інтерес кредитора полягає не вотриманні від боржника грошової суми, а в досягненні певногорезультату.
Чинне цивільне законодавство не містить будь-якихобмежень у виборі способів забезпечення зобов'язань запідприємницьким договорами, тому сторони можуть застосовувати одночаснокілька видів забезпечувальних заходів, наприклад, неустойку разом ззаставою.

Глава 3. НЕУСТОЙКА

Одним з найбільш важливих і розповсюджених способів забезпеченняпідприємницьких договорів є, безумовно, неустойка.
Згідно з п. 1 ст. 330 ГКРФ неустойка (штраф, пеня) - це певназаконом або договором грошова сума, яку боржник зобов'язаний сплатитикредитору в разі невиконання або неналежного виконання зобов'язання,зокрема, у випадку прострочення виконання. На вимогу про сплатунеустойки кредитор не зобов'язаний доводити заподіяння йому збитків.
Ефективність неустойки, її широке застосування в цілях забезпеченнядоговірних зобов'язань пояснюються перш за все тим, що вона представляєсобою зручний засіб спрощеної компенсації втрат кредитора, викликанихневиконанням або неналежним виконанням боржником своїх зобов'язань. Уцьому сенсі неустойку властиві такі риси: зумовленість розмірувідповідальності за порушення зобов'язання, про який сторони знають вже намомент укладення договору; можливість стягнення неустойки за сам фактпорушення зобов'язання, коли відсутня необхідність доводити наявністьзбитків, завданих таким порушенням; можливість для сторін за своїмрозсуд формулювати умова договору про неустойку (за виняткомзаконної неустойки), в тому числі, в частині її розміру, співвідношення ззбитками, порядку обчислення, пристосовуючи її таким чином до конкретнихвзаєминам сторін і підсилюючи цілеспрямований вплив.
Порядок обчислення грошової суми, що становить неустойку, може бутирізним: у вигляді відсотків від суми договору або його невиконання частини;у кратному відношенні до суми невиконаного або неналежно виконаногозобов'язання; у твердій сумі, вираженої в грошових одиницях.
Неустойка, будучи одним із способів забезпечення зобов'язань,одночасно являє собою міру цивільно-правової відповідальності,носить майновий характер. Одним з критеріїв, за якими неустойкуможна віднести до заходів цивільно-правової відповідальності єпідстави її виникнення. Обов'язки зі сплати неустойки виникають заналогією з покладенням на боржника заходів цивільно-правової відповідальності.
Єдиною підставою застосування неустойки є порушеннязобов'язань боржника, що випливають з договору або нормативних актів.
Іноді як підстави виникнення вимог про неустойку виступаєвина боржника, але це не стосується підприємницьких договорів і в ціломусфери підприємницької діяльності.
Таким чином, одним з важливих переваг неустойки є теобставина, що кредитор не зобов'язаний доводити заподіяння йому збитків,встановлювати їх розмір і причинний зв'язок з порушенням договору боржником.
Відповідно до п. 3 ст. 401 ГКРФ, якщо законом або договором непередбачено інше, особа, що порушила зобов'язання, зокрема, приздійсненні підприємницької діяльності, несе відповідальність, якщоне доведе, що це сталося внаслідок непереборної сили, тобтонадзвичайних і невідворотних за даних умов обставин. При цьомупорушення обов'язків контрагентами боржника та відсутність на ринкунеобхідних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржникагрошових коштів до таких обставин не належать.
З визначення терміну «неустойка», що міститься в ст. 330 ГКРФ можназробити висновок, що поняття «штраф» і «пеня» є синонімами терміна
«Неустойка». Однак це не зовсім правильно. Штраф і пеня є скорішевидами неустойки. Спільним для них є те, що вони являють собоюгрошові суми, що стягуються в разі невиконання або неналежноговиконання зобов'язання. Але, на відміну від штрафу, який являє собоюодноразово стягуються неустойка, що визначається у твердому грошовому розміріпевною сумою або відсотками від неї, пеня носить прогресуючий характері стягується що збільшується з кожним днем прострочення сумою. Такимчином, пеня встановлюється на випадок прострочення виконаннязобов'язання. Вона, як правило, визначається у відсотках по відношенню досумі зобов'язання, невиконаного у встановлений термін. Пеня представляєсобою що триває неустойку, яка стягується за кожний наступний період
(наприклад, за кожний день) прострочення невиконаного в строк зобов'язання.
Так відбувається у випадку прострочення оплати за поставлену продукцію,повернення кредиту тощо
Залежно від джерела встановлення розрізняють договірну та законнунеустойку. Договірна неустойка - це неустойка, обумовлена угодоюсторін. Вона не може бути менше законної неустойки, але може перевищувати їїу разі згоди сторін. Договірна неустойка обов'язково повинна бутиписьмово зафіксована підприємцями, в іншому випадку недотриманняписьмової форми тягне недійсність угоди про неустойкунезалежно від форми основного зобов'язання, яке може виникнути і зусної угоди (ст. 331 ГКРФ).
Законна неустойка - це неустойка, встановлена законодавством і нещо залежить від волі сторін. У більшості випадків законна неустойказастосовується, якщо вона не обумовлена в угоді сторін, або якщо згідно здоговору її розміри менше розмірів законної неустойки. Законна неустойкапідлягає застосуванню незалежно від того, чи передбачена обов'язок їїсплати угодою сторін (ст. 332 ЦК). Разом з тим сфера застосуваннязаконної неустойки багато в чому залежить від того, в якій правовій нормі вонаміститься. Якщо неустойка передбачена імперативної нормою, вона підлягаєбезумовному застосуванню. У випадках, коли положення про неустойку міститьсяв диспозитивною нормі, вона застосовується лише остільки, оскільки сторонисвоєю угодою не передбачили інший розмір неустойки.
Прикладом законної неустойки, що міститься в диспозитивною нормі, можеслужити неустойка, передбачена частиною першою п. 8 постанови
Президії Верховної Ради РФ та Уряду РФ від 25 травня 1992 №
2837-I «Про невідкладні заходи щодо поліпшення розрахунків у народному господарстві іпідвищення відповідальності підприємств за їх фінансовий стан ».
Зазначена неустойка у вигляді пені в розмірі 0,5 відсотка на день за простроченняплатежу за поставлені товари застосовується, якщо в укладеному сторонамидоговорі поставки або купівлі-продажу продукції (товарів) дляпідприємницької діяльності не міститься інший конкретний розмірвідповідальності за таке порушення.
Умови договору не можуть зменшити розмір законної неустойки, але можутьйого збільшити, якщо інше не передбачено законом (ст. 332 ГКРФ). Але ввипадках, коли розмір законної неустойки істотно перевищує реальнийрозмір наслідків порушення договору, суд має право зменшити розмір законноїнеустойки (ст. 333 ГКРФ). Зменшення розміру неустойки не призводить до повногозвільнення боржника від його сплати, тобто боржник у будь-якому випадку повиненвиплатити неустойку. При визначенні розмірів неустойки і співвідношення його знаслідками порушення суд може взяти до уваги обставини, немають прямого відношення до наслідків порушення, зокрема, цінутоварів і послуг, суму договору і т. д. [2]
Наведемо декілька прикладів застосування цього положення ВАС РФ [3]. ВАС РФвирішив зменшити розмір неустойки, коли сторона вимагала стягненнянеустойки у розмірі 1 млрд. рублів у зв'язку з порушенням договору, сумаякого складала 30 млн. рублів [4]. В іншому випадку позивач вимагав сплатинеустойки у розмірі 1,360 млрд. рублів, не надавши жоднихдоказів заподіяння йому збитків у зв'язку з не поверненням тари [5]. Унаступному справі розмір неустойки перевищив розмір збитків у 1,5 рази [6]. Підвсіх наведених випадках ВАС РФ ухвалив рішення про зниження розмірівнеустойки.
Говорячи про розміри неустойки, необхідно торкнутися і таке важливе питання:чи має право кредитор крім стягнення неустойки вимагати відшкодуваннязбитків? Перш за все слід зауважити, що неустойка - досить гнучкасанкція і має декілька видів. Тому право кредитора вимагативідшкодування шкоди при неустойку залежить від того, який з видів неустойкивибрали боку як способу забезпечення договору.
Відповідно до ст. 394 ГКРФ, закон розрізняє чотири види неустойки: залікову,штрафну, виняткову й альтернативну. Залікова неустойка даєкредиторові право вимагати відшкодування збитків в частині, не покритійнеустойкою, тобто з урахуванням неустойки. Залікова неустойка вважається загальнимправилом, на відміну від інших трьох видів неустойки, які застосовуютьсяяк виключення. Якщо законом або договором не передбачено інше, тонеустойка вважається залікової. Залікова неустойка є самимпоширеним видом неустойки.
Штрафна неустойка дозволяє кредитору вимагати відшкодування шкоди вповній сумі поверх сплати неустойки, тобто сума неустойки незачитується. Цей вид неустойки вважається найсуворішим і вкрай рідкозастосовується на практиці - тільки у випадках найбільш грубих і істотнихпорушень договору. При раніше чинному законодавстві штрафнанеустойка застосовувалася значно частіше, а тепер до неї вдаються увиняткових випадках, тому що вона є мірою цивільно-правовоївідповідальності, яка не цілком відповідає принципам цивільнихправовідносин та звичаїв ділового обороту. Так, наприклад, штрафнанеустойка застосовується при простроченні позичальника сплати суми позики (ст. 811
ГКРФ), коли відсотки на суму позики нараховуються незалежно від сплатипозичальником відсотків за договором користування позиковими коштами. Такожштрафна неустойка застосовується при постачанні неякісної продукції татоварів масового споживання.
Виключна неустойка, на відміну від штрафного, навпаки, виключаєможливість кредитора вимагати стягнення збитків крім неустойки.
Виключна неустойка також застосовується у вкрай обмеженому рядівипадків. В основному, виключну неустойку застосовують відповідно дотранспортним законодавством щодо органів транспорту і зв'язку запорушення зобов'язань по доставці вантажів, багажу і кореспонденції (ст.
143 УЖД1 і ст. 152 УАТ2).
Альтернативна неустойка дає потерпілій стороні право вибрати абостягнення неустойки, або відшкодування шкоди.
Крім випадків невідповідності неустойки з реальними наслідкамипорушення, розмір неустойки може бути зменшений судом, якщо невиконанняабо неналежне виконання умов договору відбулося з вини обохсторін. Суд також має право зменшити розмір неустойки у випадку, коликредитор навмисно або з необережності сприяв збільшенню розмірузбитків, заподіяних порушенням договору, або не вжив розумних заходів до їхзменшення (п. 1, ст. 404 ГКРФ). Тут діє принцип змішаної вини, тоТобто суд за даних обставин зменшує розмір неустойкивідповідно до ступеня вини потерпілої сторони.
Крім цього, внаслідок того, що неустойка є мірою цивільно -правової відповідальності, розмір цієї відповідальності може бути зменшений,тобто, за деякими видами зобов'язань та за зобов'язаннями, пов'язаними зпевними видами діяльності, закон обмежує право на повневідшкодування убитков3. Згідно з п. 2 ст. 394 ГКРФ, у випадках, коли заневиконання або неналежне виконання зобов'язань встановленаобмежена відповідальність, збитки, що підлягають відшкодуванню в частині, що непокритій неустойкою, або понад неї, можуть бути стягнуті до меж,встановлених таким обмеженням. Як правило, це обмеження виражається вте, що відшкодовуються лише збитки, що відносяться до позитивного збитку безобліку упущеної вигоди.
Як вже зазначалося вище, в основному заходи зі зменшення відповідальності запорушення договору, забезпеченого неустойкою, стосуються органів транспорту тазв'язку. Багато хто з них введені положень міжнародних договорів,ратифікованих Російською Федерацією. Зокрема, Варшавської конвенції
«Для уніфікації деяких правил, що стосуються повітряних перевезень» 1992року, Брюссельської конвенцією «Про уніфікацію деяких правил проконосаменті »1924 року, Женевською конвенцією« Про договір міжнародногоперевезення вантажів автомобільним транспортом »1959 року та ін
Будь-який вид неустойки є формою цивільно-правовоївідповідальності сторони, тому боржник може бути звільнений відвідповідальності, якщо доведе, що в силу закону або договору він повиненбути звільнений від відповідальності.

Глава 4. ЗАПОРУКА

§ 1. Поняття застави та підстави його виникнення

Застава є одним із способів забезпечення зобов'язань запідприємницьким договорами. Відповідно до Закону РФ «Про заставу» від 29 травня 1992р., «застава є способом забезпечення зобов'язань, при якому кредитор -заставодержатель у разі невиконання боржником зобов'язання набуваєправо одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважноперед іншими кредиторами, за винятками, передбаченими законом ». Стаття
334 ГКРФ говорить: «В силу застави кредитор по забезпеченого заставоюзобов'язанням (заставодержатель) має право в разі невиконання боржникомцього зобов'язання одержати задоволення з вартості заставленогомайна переважно перед іншими кредиторами особи, якійналежить це майно (заставодавця), за винятками, встановленийнимізаконом ». До таких вилученням належать, зокрема, заборгованість позаробітної плати, аліментні вимоги та інші привілейованівимоги. Останнім часом заставу як спосіб забезпечення зобов'язань задоговорами отримав широке практичне застосування у сферіпідприємницької діяльності.
В даний час основними законодавчими актами, що регулюютьзаставні зобов'язання в Російській Федерації, є ГКРФ і Закон РФ «Прозаставу »№ 2872-1 від 29 травня 1992 Відносини іпотеки, як одного з видомзастави регулюються Законом "Про іпотеку (заставі нерухомості)»
№ 102 від 16 червня 1998 р. До того ж діють також Основні положення прозаставу нерухомого майна (іпотеки), закріплені розпорядженнямзаступника Голови Ради Міністрів від 22 грудня 1993 р., в частині,що не суперечить ФЗ «Про іпотеку».
До цих пір існують розбіжності з приводу того, до якого розділуцивільного права відноситься заставу. Однак Цивільний кодекс РФ виділяєзаставу в самостійний правовий інститут, наділяючи його статусомзабезпечувальне обязательства1. Крім того, застава є договором,сторонами якого є кредитор (заставодержатель) і боржник
(заставодавець).
Російське законодавство передбачає два основних способивиникнення заставного зобов'язання - в силу закону і в силу договору.
Згідно з пунктом 3 статті 334 ГКРФ застава виникає в силу договору. Застававиникає також на підставі закону при настанні вказаних у ньомуобставин, якщо в законі передбачено, яке майно і длязабезпечення якого зобов'язання визнається що знаходиться в заставі. Ті жположення закріплюються, в свою чергу, у ст. 3 Закону РФ «Про заставу»,яка говорить: «заставувиникає в силу договору чи закону. Закон, що передбачаєвиникнення застави, повинен містити вказівку на те, в силу якогозобов'язання і яке саме майно має визнаватися що знаходяться взаставу ». Однак, на відміну від Закону «Про заставу», ГКРФ визнає договіросновним способом виникнення застави, так як цей спосіб є найбільшпоширений.
За згодою сторін забезпечення підприємницького договору заставоюможе бути обумовлено в договорі про основне зобов'язання (боргу) або жзакріплено окремою угодою. У будь-якому випадку, заставне зобов'язаннямає бути закріплено письмово, інакше воно втрачає свою дійсність.
Таким чином, договірна основа виникнення застави вимагає лишезгодою сторін, а для виникнення застави в силу закону необхіднонастання певних обставин, передбачених законом. УЗокрема, заставне зобов'язання виникає в договорі купівлі-продажу: змоменту передачі товару покупцеві і до його оплати товар, проданий вКредит, вважається що знаходиться в заставі в продавця для забезпеченнявиконання зобов'язання з оплати товару, якщо договором не передбаченоінше (п. 5 ст. 488 ГКРФ).
Більш схематично підстави виникнення застави можна відобразитинаступним чином:

| | Підстава виникнення застави |