Зміст:

1. Вступ ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... .. 2-3

2. Поняття авторського договору ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... 4-6

3. Класифікація авторських договорів ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... 6-9

4. Зміст договору

1. Предмет авторського договору

2. Права та обов'язки сторін за договором

3. Відповідальність за авторським договором ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... 9-20

5. Форма авторського договору ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... 20-21

6. Припинення авторського договору ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... 21-23

7. Висновок ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... 24-25

8. Список літератури ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... 26

1. Вступ.

Сьогодні можна говорити про те, що більшість компаній, якіпрямо пов'язані з використанням об'єктів авторського права - кінокомпанії,звукозаписні фірми, книжкові видавництва та ін в більшій своїй частиніусвідомили важливість укладання грамотних договорів про використання об'єктівавторського права. Вони вже зрозуміли, що авторські договори - це недодаток до їх бізнесу: це і є їхній бізнес. Для них відсутністьпрофесійно складених договорів - гарантія збитків і серйознихнеприємностей.

У свою чергу, краще свої права стали усвідомлювати і автори.
Причому, якщо з фінансової точки зору присуджуються компенсації як іраніше, на жаль, дуже скромні, то авторам, по крайней мере, сталоочевидним те обставина, що невдало складений авторський договір
(або взагалі його відсутність) відкриває перед автором широкі можливості потиску на користувача.

Авторське право - настільки могутній механізм, настількимогутній генератор потенційних неприємностей, що задуматисяналежний кожен. Саме кожен, оскільки цей генератор неприємностейвбудований у все, що безпосередньо чи опосередковано пов'язане з авторським правомта інтелектуальною власністю. Це прямо пов'язано з перелікомвиключних прав, що належать автору відносно його твори. Цеі право на відтворення, і право на поширення, і право напереробку, і створення, і використання похідних творів. Автормає право вимагати компенсації з будь-якої особи, яка порушує будь-яке з цихправ. Якщо Ви використовуєте похідний твір, який було заснованона творі автора, без дозволу автора вихідного твору (заце не Ви здійснювали переробку, а уклали договір з авторомпереробки), Ви все одно порушуєте права автора початкового твору.
Автор має право вибирати, до кого пред'являти позов.
Відповідно до ст. 440 п. 2 ЦК України майновим правом авторавизнається виключне право автора на дозвіл використання своготвору. Відповідно до ст. 15 п. б). Закону України «Про авторськеправо і суміжні права »автор має виключне право на дозвіл абозаборону використання твору іншими особами. Майнові праваавтора можуть бути передані іншій особі, при цьому ця особа стаєсуб'єктом авторського права. На підставі ст. 31 зазначеного закону відможе передавати свої майнові права будь-якій іншій особі повністюабо частково шляхом укладання авторського договору. Закон також вказує пронеобхідності визначення майнових прав при укладанні авторськогодоговору, причому за загальним правилом вважається, що майнові права прямоне визначені за договором, вважаються не переданими. Авторський договірносить цивільно-правовий характер, це взаємна Консенсусна іоплатне угода.
Розглянемо основні положення, що стосуються авторського договору.

2. Поняття авторського договору

У цивілістичної літературі цивільно-правовий договір розглядаєтьсяяк взаємна угода або як угоду сторін, спрямоване навиникнення, зміну або припинення цивільних правовідносин [1].
У літературі можна зустріти такі визначення договору. Так, на думку
М.І. Бару, договір - це вольовий акт, заснований на взаємній угодісторін, спрямований на виникнення, зміну або припиненняюридичних відносин [2]. Аналогічне визначення дає Ф.І. Гавзе, з тієюлише різницею, що він називає мета договору: найкраще задоволенняпотреб всього суспільства та окремих його членів [3].
У подібних визначеннях цивільно-правового договору акцент робиться навольовий початок, а також на утримання правовідносини.
При укладанні договору волевиявлення спрямоване на досягненняпевних правових наслідків. Абсолютно недостатньо вираження воліоднією стороною. Ця воля повинні бути доведена до відома іншої сторони ісприйнята нею.
Як результат прийняття зробленої пропозиції друга сторона висловлює своюволю. Узгодженість воль призводить до укладення договору, тобто допідпорядкування тих умов, які сторони обумовили й до обов'язковості їхвиконання.
Договори, пов'язані із створенням та використанням творівінтелектуальної творчості, становлять самостійну групу цивільно -правових договорів. Одні з них полягають організаціями (видавництвами,театрами, радіо-, кіностудіями і т.д.) і авторами з приводу створення івикористання творів творчості, інші виникають у зв'язку здіяльністю культурних установ, що поширюють і використовуютьтвори авторів. Можливі договори між громадянами на створення івикористання твору для задоволення особистих потреб. Причомусьогодні не обов'язково виходити прямо на власника авторських прав. Натворчому світовому ринку існує безліч посередників. Починаютьз'являтися вони й у нас.
Поняття авторського договору формувалося поступово. Оскількивидавничий договір був одним з найбільш поширених авторськихдоговорів, досить простежити підходи до його визначення.
У юридичній літературі 30-40-х років видавничий договір тлумачився якодин із способів відчуження, "переуступки" автором що належить йомувиключного права на видання та розповсюдження свого твору [4].
Таке тлумачення грунтувалося на законі, оскільки Основи авторського права
1928 розглядали видавничий договір як угоду "Про відступленняавторського права "[5].
Більш детальна формулювання містилася в законі Про авторське право РРФСР
1928 р. В ньому видавничий договір визначався як угода, що "в силуякого автор поступається на визначений строк виключне право навидання твору, і був одягнений в об'єктивну форму, а видавецьзобов'язується видати і вжити всіх залежних від нього заходів до поширенняцього твору [6].
Таким чином був намічений інший підхід до розуміння авторського договору - неяк способу відчуження авторських прав, а як способу реалізаціїщо належать автору прав.
Отже, авторський договір-це двостороння угода, відповідно, з якоюавтор передає або зобов'язується передати набувачу свої права навикористання твору в межах і на умовах, погодженихсторонами. Всі права прямо не передані за авторським договором, єнепереданнимі. [7].
Авторський договір виступає основною правовою формою, в рамках якоїавтор має можливість працювати над створенням творів. Разом з тим,автор може створювати той чи інший твір в рамках трудових відносинз організацією, яка потребує використання його творів. У цихвипадках правовою формою, опосредствующее використання творів автора,виступає трудовий договір. У зв'язку з цим цілком закономірно виникаєпитання про розмежування цих договорів. Попри те, що і за трудовим іза авторським договором можуть видаватися одні й ті самі твори,зміст цих договорів по-різному: в одному випадку відносини регулюютьсянормами трудового права, в іншому - цивільного. Наскільки дозволяєхарактер творчості, автор сам обирає форму взаємин зорганізацією.

ЦК України у ст. 1107 встановив, що розпорядження майновими правамиінтелектуальної власності здійснюється на підставі таких договорів:

1) ліцензія на використання об'єкта права інтелектуальної власності;

2) ліцензійний договір;

3) договір про створення за замовленням і використання об'єкта праваінтелектуальної власності;

4) договір про передачу виключних майнових прав інтелектуальноївласності;

5) інший договір щодо розпорядження майновими правамиінтелектуальної власності. Розглянемо докладніше види авторськихдоговорів.

3. Класифікація авторських договорів

Як було зазначено вище ЦК України у ст. 1107 визначає основні видиавторських договорів.
У літературі пропонується наступна класифікація авторських договорів:

1. Залежно від виду твори з приводу якого укладається договір можна виділити наступні авторські договори-договір на створення та використання літературних, художніх, аудіовізуальних та інших творів.

2. У залежності від предмета договору: а) Договір на готовий твір. б) Договір на створення твору. Відповідно до ст. 1112 ГК

України за договором про створення за замовленням і використання об'єкта права інтелектуальної власності одна сторона (автор - письменник, художник тощо) зобов'язується створити об'єкт права інтелектуальної власності відповідно до вимог другої сторони (замовника ) і у встановлений термін. Договір про створення за замовленням і використання об'єкта права інтелектуальної власності повинен визначати способи та умови використання цього об'єкта замовником. Оригінал твору образотворчого мистецтва, створеного за замовленням, переходить у власність замовника. При цьому майнові права на цей твір залишаються за його автором, якщо інше не встановлено договором. Умови договору про створення за замовленням і використання об'єкта права інтелектуальної власності, що обмежують права автора є недійсними.

3. Залежно від обсягу переданих прав: а) Договір про передачу невиключних прав. Права, придбані в такому договорі покупцем, є відносними: вони діють тільки по відношенню до продавця і не дають покупцеві ніяких прав щодо припинення використання твору третіми особами. Оскільки авторський договір може передбачати передачу різних видів майнових прав, слід враховувати, що деякі з них можуть передаватися як виключні, інші - як невиняткові.

б) Договір про передачу виключних прав. За договором про передачувиключних майнових прав інтелектуальної власності однасторона (особа, що має виключні майнові права) передає другійстороні частково або в повному обсязі ці права відповідно до закону іна визначених договором умовах. Умови договору про передачувиключних майнових прав інтелектуальної власності,погіршують становище автора порівняно з правами, передбаченимизаконодавством, а також обмежують права автора на створення іншихоб'єктів, є недійсними. Порівнюючи ці два види авторськихдоговорів, можна зробити наступні практичні висновки:
- найкращим для автора твору є форма договору, при якій він залишає за собою виняткові права на використання твір, тобто авторський договір про передачу невиключних прав;
- найкращим для користувача є авторський договір про передачу виключних прав на використання твору, тому що в цьому випадку користувач ставати фактичним власником творчого твори, витягуючи від його використання максимальний прибуток, продаючи невиключні права на даний твір іншим особам;
- навіть у випадку, коли автор твору розлучився зі своїми виключними правами в результаті договору про передачу виключних прав на твір, він все одно залишається і визнається всіма його автором, а також зберігає поряд з особистими немайновими правами деякі інші права, такі як право спостерігати за використанням користувачем прав на твір та виробляти деякі дії відносно осіб, які порушують права користувача, якщо сам користувач цього не робить. Тобто тут на відміну від звичайних норм Цивільного законодавства автор може втручатися у відносини між користувачем і третьою особою.
Велике практичне значення має підрозділ авторських договорів узалежно від способу використання твору. Найбільшпоширеним видом авторського договору є видавничий договір, ввідповідно до якої сторони здійснюють видання і перевидання будь-якихтворів, які можуть бути зафіксовані на папері, тобто творівлітератури (наукових, художніх, навчальних і т.п.), драматичних,сценарних, музичних творів тощо
Поширеність видавничого договору, більш раннє становленнявизначили своєрідне місце його з-поміж інших авторських договорів. Ті чиінші питання, які мають загальне значення для авторських договорів всіх видів,вирішуються часто на підставі практики, що склалася при вирішенні суперечок повидавничим договорами. Крім того, видавничий договір - самийуніверсальний за характером використання творів, у рамках йоговикористовуються будь-які твори науки, літератури і мистецтва, якіможуть бути видані засобами поліграфії.
Непоодинокі випадки, коли основним способом використання твору єйого публічне виконання, тут виникає питання про укладанняпостановочного договору. Його предметом можуть бути драматичнітвори, музика або лібрето опери, балету, оперети тощо, яківикористовуються театрально-видовищними організаціями (театри, філармонія,цирками, тощо.) шляхом постановки на сцені. Особливий акцент слід зробитина тому, що твори, щодо яких полягає постановочнийдоговір, можуть бути як оприлюднені, так і вже відомі публіці.
У галузі кіно і телебачення діють сценарні договори, які можливорозділити, грунтуючись на вигляді твори: кінофільм художній,документальний, науково-популярний, видовий та ін Суть сценарного договорувизначається тим, що відносини, які він регламентує. породжуютьсянеобхідністю використання тексту, за яким знімається кінофільм,телефільм, робиться радіо або телепередача, проводиться масово-видовищнезахід і т.д.
Сценарний договір близький до постановочних, однак думається, що їхнім головнимвідмінністю є те, що літературний сценарій доповнюється, змінюється іпереробляється, для того, щоб бути максимально наближеними до потребкінематографа. У той час як постановочний договір регулює відносинищо виникають між сторонами при публічному виконанні твору.
При передачі твору на зберігання в спеціальний інформаційний орган,укладається договір про депонування рукопису, яким регулюються умовиі порядок оприлюднення і подальшого використання твору.
З метою публічної демонстрації творів образотворчого мистецтва,укладається договір художнього замовлення. Його предметом єтвори образотворчого мистецтва, які виготовляються авторамиза замовленнями організацій і приватних осіб і переходять у власність останніх.

4. Зміст договору

Підсумком узгодження умов, які сторони визнають істотними, єукладання договору.

Змістом будь-якого авторського договору є передача майновихправ, а об'єкт (предмет) цього договору - майнові авторські права.

Ця ясне формулювання, мабуть, повинна покласти край тривалійдискусії з питання про зміст авторських договорів: одні учасники цієїдискусії вважали, що за авторським договором автор лише дозволяєвикористовувати свій твір, а всі авторські права залишає за собою;інші учасники дискусії, навпаки, вважали, що за авторським договоромавтор передає частину своїх авторських прав. Договори, якіпередбачають передачу авторських прав, слід відносити до авторських, навітьякщо вони не названі такими. Зокрема, у багатьох випадках норми пропередачу авторських прав включаються в цивільні договори купівлі-продажу,оренди, простого товариства та ін; тоді договір повинен відповідативимогам, що пред'являються до авторських договорах. Навпаки, договори,які не передбачають передачу а?? торських прав, не можуть вважатисяавторськими, навіть якщо вони названі такими. Прикладами таких договорів можутьслужити договори про видання творів за рахунок автора. Зазвичай цетипові підрядні договори: автор оплачує видавництву тиражуваннясвого твору (у вигляді книги) і отримує весь тираж книги ввласність.

4.1 Предметом авторського договору
Отже, предметом авторського договору є майнові права автора. УВідповідно до ст. 15 Закону України «Про авторське право і суміжні права»до майнових прав відносяться: а) виключне право на використання твору; б) виключне право на дозвіл або заборону використаннятвориіншими особами.

Майнові права автора можуть бути передані іншій особі ввідповідно доположеннями статті 31 Закону, після чого ця особа стаєсуб'єктом авторського права. Виключне право на використаннятвору автором дозволяє йому використовувати твір у будь-якийформі і будь-яким способом. Виключне право автора на дозвіл абозаборону використання твору іншими особами дає йому право дозволятиабо забороняти:

1) відтворення творів;

2) публічне виконання і публічне сповіщення творів;

3) публічну демонстрацію і публічний показ;

4) будь-яке повторне сповіщення творів, якщо воноздійснюється іншою організацією, ніж та яка здійснила першуоповіщення;

5) переклади творів;

6) переробка, адаптація, аранжування й інші змінитворів;

7) включення творів як складових частин до збірників,антологій, енциклопедій тощо;

8) розповсюдження творів шляхом першого продажу, відчуженняіншим способом або шляхом здачі в майновий найм, у прокат або шляхом іншоїпередачі у продаж примірників твору;

9) публічне представлення своїх творів.

10) здавання в майновий найм і (або) комерційний прокат післяпершого продажу, відчуження іншим способом оригіналу абопримірників аудіовізуальних творів, комп'ютерних програм, базданих, музичних творів у нотної формі, а такожтворів, зафіксованих у фонограмі чи відіогорамме або у формі,яку зчитує комп'ютер;

11) імпорт примірників творів. Даний перелік не євичерпним. Виключне право авторів на використання творівархітектури, містобудування, садово-паркового мистецтва передбачаєі право їх участі у реалізації проектів цих творів. За винятком випадків, вільного використання, автор має право вимагати виплати винагороди за будь-яке використання твору. Винагородаможе здійснюватися у формі одноразового (паушального) платежу, абовідрахувань за кожний проданий примірник чи будь-яке використаннятвору (роялті), або комбінованих платежів. Розмір і порядоквиплати авторської винагороди за створення і використання твору встановлюються в авторському договорі або у договорах, які укладаються здорученням суб'єктів авторського права організаціями колективногоуправління з особами, які використовують твори. Кабінетом Міністрів
України можуть встановлюватися мінімальні ставки авторської винагородита порядок їх індексації.

4.2 Права та обов'язки сторін за договором

Права та обов'язки автора

Учасники договірного процесу узгоджують умови, якіхарактерні для різних стадій договори: укладення, виконання іприпинення. Кожна з цих стадій породжує для обох сторін договорувизначені права та обов'язки.
Коли автор і організація домовляються про створення твору, на авторапокладається обов'язок виконати замовлений йому твір уВідповідно до умов договору і передати твір організації ввстановлений термін і в обумовленому порядку. Видавництво отримаєтвір для видання і перевидання, театр - для публічного виконання,телекомпанія - для постановки по літературній сценарієм телефільму і т.д.
Обов'язки автора щодо створення твору повинна поєднуватися з іншою йогообов'язком - щодо виконання вимог, які заявляє організація дорізного роду творів. Навряд чи організації при укладанні договорувідмовляться від роками складалася практики, коли, наприклад, літературнатвір має відповідати певному виду літератури, жанру,що додається до договору проспекту (заявці, плану, навчальній програмі). Прицьому повинен дотримуватися обсяг твору. Крім цього автор зобов'язуєтьсявиконати умови щодо зовнішнього оформлення рукопису літературного твору:вона повинна підписуватися автором або всіма співавторами (якщо створюєтьсяколективний твір), представлятися комплектно і в придатним для друкувигляді (компактність рукописи означає наявність всіх частин, які задо умов договору та додається до нього плану-проспекту повинні увійти довидання).
У попередні роки при передачі рукопису видавництву перевірялося такожякість оформлення авторського оригіналу, що включало комплектність,виконання вимог ГОСТу. Порушення вимог до зовнішнього оформленнярукописи призводило до того, що видавництво повертала автору рукопис длявнесення відповідних поправок. При повторній здачі оригіналрозглядався видавництвом (з точки зору термінів) як надійшоввперше. Рукопис вважалася зданої в належному вигляді, якщо видавництвопісля її отримання не подавала автору вимог про доукомплектування абодооформлення рукописи.
До твору, замовленого автору театром, існують свої вимоги. Вономає відповідати творчій заявці автора, затвердженої театром. Приукладанні договору-замовлення фрагменти майбутнього твору можутьвизнаватися рівнозначними творчої заявці.
При досягненні згоди про створення твору для театру бокувизначають жанр твору, кількість актів, статутне назву. Терміни тапорядок подання закінченого твору театр погоджує завтором. При підготовці літературного сценарію для художньоготелевізійного фільму автор повинен виходити з творчої заявки,затвердженої телекомпанією. У ній викладаються основна ідея, сюжетнийзадум, характеристика головних дійових осіб майбутнього сценарію. Сценарійповинен містити повне і послідовне опис дії, діалоги,титри, тобто являти собою закінчену драматургічна твір.
При написанні сценарію автор не може перевищувати обсяг, що обчислюєтьсякількістю сторінок машинописного тексту на кожну частину телефільму, іповинен враховувати виробничо-економічні показники при постановціданого фільму (число об'єктів, зйомок на натурі і т.д.).
Вимоги до сценарію фільму аналогічні вище описаним.
Загальною вимогою до творів усіх видів літератури і мистецтва маєбути належну якість. Однак, ні законодавство про авторське правоминулих років, ні нині діючу не містить поняття "належну якістьтвори ".
З точки зору С.А. Чернишової, це поняття охоплює: актуальність теми,проблемність роботи, новизну інформації, яку несе робота, глибинурозробки теми чи проблеми, подачу матеріалу (стиль викладу) [8].
Вважаю, що доцільно було б включити до авторське законодавствонорму, що закріплює належне виконаний твір. Вона доповнила бвимоги, що пред'являються до творів, і сприяла б захисту правта інтересів автора.
Виконання авторського договору пов'язано з передачею автором створеного нимтвори організації і з усіма подальшими діями з підготовки довиходу в світ.
Організація з авторським договором зацікавлена в отриманні результатутворчої діяльності автора, використання якого дозволяє отриматипевну економічну вигоду. Покладання на автора такого обов'язку,як особисто виконати замовлену роботу, відповідає не тільки інтересаморганізації, але інтересам авторів у цілому - впорядкування відносин зспівавторства, необхідність залучення до роботи над твором третійосіб може бути обумовлена різними причинами - загрозою невиконаннятвору в строк, хворобою автора і т.д., але автор має право залучити дороботі над твором третіх осіб, тільки за згодою замовника. Щозвичайно оформляється складанням нового або зміною колишнього договору.
Обмеження стосуються лише творчої частини роботи, а оскільки для створеннятворів потрібно і чисто виконавська робота (збір матеріалу,підрядковий переклад і т.п.), то обмежень на залучення третіх осіб зцією метою не поширюється [9].
На автора також покладається обов'язок представити замовлене йомутвір у визначений договором строк. Твір може бутипредставлено достроково, якщо інше не встановлено договором.
Даний порядок не регламентується законом, однак, такий висновоксформульовано на основі аналізу закону і відповідно до ситуації,практикою. Угодою сторін може передбачатися передача творупо частинах.
Обов'язком автора є його участь у підготовці твору довикористання. Зміст даного обов'язку залежить від виду твору іспособу його використання. Так, з видавничої договору автор зобов'язаний навимогу видавництва без особливої винагороди читати (переглядати)коректуру твори в узгоджені сторонами терміни, з урахуванням графіківруху книжкових видань у виробництві [10].

Права та обов'язки користувача

Організація, що приймає твір автора, має його розглянути іоцінити, тобто прийняти рішення про схвалення переданого їй за договоромтвору або про його відхилення на підставах, передбачених договором,про необхідність внести до твору поправки, точно вказати їх істота.
Існуючі типові авторські договори встановлювали терміни розглядупредставленого автором твору. У зв'язку з відсутністю типовихдоговорів в даний час, сторони договору повинні погоджувати термінирозгляду твори самі, як, втім, і інші терміни, з якимипов'язане виконання зобов'язань.

Мається на увазі не тільки термін розгляду твори організацією, а йчас, який відводиться автору на доопрацювання твору. Крімузгодження терміну доопрацювання твору, організація зобов'язана дотримуватисяінші правила, що стосуються істоти і кількості доопрацювань. Вимоги продоопрацюванні твори повинні заявлятися в межах умов договору про йогопредметі. Важливо, щоб вони були направлені на створення твору,відповідного творчої заявці або плану. Організація оформляє своїпропозиції про внесення до твір поправок письмово і обумовлюєістота необхідних змін.
На практиці зустрічалися випадки, коли вимоги організації, заявлені закілька разів, суперечили один одному. Іноді вимоги внести ті чиінші зміни впливали на сутність створюваного твору. Вимоги продоопрацювання твору (характер поправок та змін) повинні погоджуватиз автором. Можливо, що одноразова доробка твору не просунеавтора до його поліпшення. Організація вдруге може дати свої зауваження, алекількість доробок не може бути безмежним. Типові авторські договорипередбачали обмеження числа доробок твори. В даний часвідповідне правило відсутній.
У деяких випадках виникає необхідність доопрацювання вже схваленоготвору. Автору ставиться в обов'язок внести виправлення, якщосхвалене твір неможливо випустити у світ за обставин, ненезалежних від сторін. Проте законодавчо не закріплений перелік підстав,за якими можна було б, вимагати подібної доопрацювання.
Передбачається, що до числа підстав необхідно відносити тільки тіявища і події, настання яких неможливо було передбачити, а такожнастання яких не залежить від волі сторін договору. Це відкриття,історичні події, акції політичного характеру, що мали місце впроцесі підготовки твору до випуску в світ. С.А. Чернишова вважає,що цей перелік має бути вичерпним [11]. Знаходжу цілком виправданоютаку позицію, оскільки вичерпний перелік є гарантом захиступрав автора від сваволі користувача.
Окрім запропонованих підстав доопрацювання схваленого твору слідмати на увазі неможливість реалізації твори автора засобами кіно,телебачення, театру та ін, що виникла після укладення договору.
Замовляючи автору створення того чи іншого твору, організаціязацікавлена в тому, щоб воно було високохудожнім і якісним, атому вона повинна надавати допомогу авторові. Форми цієї допомоги різні:консультації, редагування, обговорення попередніх варіантівтвору. Наприклад, для драматурга істотним є знайомство зскладом трупи, технічною частиною театру, бесіди з акторами, для якихпишеться роль, і т.д. Творча співпраця та взаємодія автора іорганізації - запорука нормальних договірних відносин.
У попередні роки кіностудія була зобов'язана залучати автора до обговореннялітературного сценарію, а автору ставилося в обов'язок спільно зтворчими працівниками знімальної групи створювати кіносценарій
(виробничо-творчу розробку) та брати участь у підготовцірежисерського сценарію. В обов'язок автора входило також участь у роботізнімальної групи для надання консультацій кінорежисерові-постановнику і акторамз питань, пов'язаних з трактуванням сцен, образів дійових осіб,обстановкою дії і т.д., а також в обговореннях кіноматеріала ізакінченого кінофільму.
Обов'язком організації, що випливає з договору, є сплата авторувинагороди, сторони при укладенні договору погоджують розмірвинагороди, порядок визначення розміру винагороди за той чи іншийспосіб використання твору, порядок та терміни його виплати.
Винагорода визначається в авторському договорі у вигляді відсотка від доходуза певний спосіб використання твору. Якщо це неможливоздійснити у зв'язку з характером твору або особливостями йоговикористання, винагорода зв'язується з зафіксованої в договорісумою. Визначення винагороди не обмежується відсотком від доходуабо фіксованою сумою. Закон допускає і інший спосіб, який визначаютьсамі сторони договору.
Поряд з розглянутими обов'язками в авторських договорах можутьпередбачатися і деякі інші обов'язки як авторів, так ікористувачів (участь автора в роботі з підготовки твору доперевидання, надання автору певної кількості безкоштовнихпримірників твору і т.д.). Користувач твори також зобов'язанийвикористовувати його тільки тим способом, який вказаний в договорі.

4.3 Відповідальність за авторським договором

Цивільно-правова відповідальність має місце, коли одна зі сторін невиконує або неналежним чином виконує договірні зобов'язання (ст.
34 Закону України «Про авторське право і суміжні права»). Відповіднодо ст. 1166 ЦК України, майнову шкоду, заподіяну неправомірнимирішеннями, діями чи бездіяльністю, особистих немайнових правфізичної або юридичної особи, а також шкоду, заподіяну майнуфізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою,завдало даний шкоду. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від йоговідшкодування, якщо вона доведе, що шкоду заподіяно не з його вини.
Сенс полягає в тому, що до порушника застосовуються встановлені законом абодоговором заходи впливу. що тягнуть для нього негативні. економічноневигідні наслідки майнового характеру [12]. Робиться це не тількизаради покарання винного, але і на користь іншої сторони.
Питання про поняття цивільно-правової відповідальності багато років єспірним в юридичній науці. Одні автори розуміють під відповідальністювиконання обов'язку під примусом [13], інші - наступнесприятливих наслідків для правопорушників [14]. І хоча про поняттявідповідальності висловлені різні судження, загальним представляєтьсянаступне. По-перше, відповідальність є наслідком правопорушення. По -друге. для її настання необхідно встановити винну поведінкуправонаруш?? теля. По-третє. відповідальність пов'язана з несприятливиминаслідками для правопорушників.
У юридичній літературі підставою цивільно-правової відповідальностітрадиційно визнається правопорушення, під яким прийнято розуміти невідповідне законом дія чи бездіяльність, іноді об'єднуються однимтерміном "протиправну поведінку".
Протиправність поведінки, тобто порушення відповідними діями абобездіяльністю норм права, розглядається як абсолютно необхідний ознакабудь-якого порушення, що тягне цивільно-правову відповідальність.
Цілком очевидно, що особа, яка допустила порушення суб'єктивного цивільногоправа, може нести відповідальність лише за наслідки, спричинені самецим порушенням, тобто однією з умов відповідальності є наявністьпричинного зв'язку між порушенням і настали негативними наслідками.
Причому як відзначає М.І. Брагинский, "встановлення причинного зв'язку маєправове значення, а сама причинний зв'язок набуває характеру необхідногоумови договірної відповідальності лише тоді, коли мова йде про відшкодуваннязбитків "[15].

Як загальне правило необхідною умовою для залучення сторони довідповідальності за порушення договірного зобов'язання є вина.
Слід зазначити, що в сучасній юридичній літературі практичновідсутній теоретичний аналіз вини як умови цивільно-правовоївідповідальності. А доктрина цивільного права використовує визначення провиниза термінологією з кримінальним правом, формулюючи поняття вини як якесьгіпотетичне психічне ставлення правопорушника до своїх дій та їхнаслідків [16].
Аналіз всіх норм ЦК, як передбачають положення про відповідальність заневиконання або неналежне виконання зобов'язань, так іщо встановлюють міри відповідальності. що застосовуються за різніпорушення конкретних видів зобов'язань. дозволяє зробити висновок про те, щоукраїнське громадянське право, а відповідно і авторське, виходить знаявність трьох форм вини: умислу, необережності і грубої необережності.
Однак ст. 1193 ЦК України виділяє поняття грубої необережності та ступеняпровини правопорушника. Ч. 1 ст. 1167 ЦК України передбачає наявністьпровини, як необхідної підстави для відповідальності.
Навмисна провина полягає в навмисних діях або бездіяльністю особи зметою невиконання або неналежного виконання зобов'язання або створеннянеможливості його виконання.
Вина боржника у формі необережності має місце тоді, коли особа привиконання зобов'язання не виявляє той ступінь дбайливості іобачності, яка була потрібна від нього за характером зобов'язання іумовам обороту. і в результаті з його боку не прийняті всі належнізаходів для належного виконання зобов'язання.
В якості критерію виділення такої форми вини, як груба необережність,можна визнати непроявлену особою тієї мінімального ступеня дбайливості іобачності, яку можна було б очікувати про