1. Поняття цивільного права (предмет, метод, принципи, система,джерела). Цивільне право - це галузь права, яка містить сукупністьправових норм, що регулюють майнові та пов'язані з ними особистінемайнові суспільні відносини. Здійснюючи Предприн-удіяльність громадяни та організації вступають у суспільні відносини,регульовані гр.пр. Ці відносини виникають між громадянами, громадянами іюрид. особами, незалежно від форм власності. Гр.пр. має справу змайновими відносинами, які виникають з приводу різнихматеріальних предметів, послуг, які мають вартісне вираження. Майноупотр. в наступних значеннях: 1) Сукупність речей і матеріальнихцінностей, які є у власності особи або стосовно яких у ньогоє речове право; 2) Сукупність майнових прав на отримання речейабо іншого майнового задоволення від інших осіб. Особисті немайновівідносини виникають з приводу таких духовних благ, як честь,гідність, ділова репутація, ім'я громадянина, найменування юр. особи,авторський твір. Учасниками гр. правовідносин м.б.: РФ, суб'єкти
РФ, муніципальні утворення, юр. і фіз. особи. Відносини між суб'єктамигрунтуються на рівності сторін. Як навчальна дисципліна гр.пр.являє собою сукупність понять, суджень, умовиводів,концепцій, теорій, а також норм гражд. законод-ва. Особливістю кожноїгалузі права полягає у своєрідному методі, способі правовогорегулювання - це дозвіл, заборона, зобов'язування здійснити ті чиінші дії. Метод дозволу - гр. право, заборона - уг. право,зобов'язування - адмін. право. Методи гр.пр.: - юрид. рівність сторін; --вчиняти будь-які дії не заборонені законом; - автономія волі; --майнова самостійність. До принципів належать: 1) можнаспрямованість гражд.-правового регулювання; 2) рівність правовогорежиму для всіх учасників гражд.-правов. відносини; 3) не допустимістьдовільного втручання в приватні справи; 4) недоторканність приватноївласності; 5) свобода дог.; 6) вільне переміщення товарів, роботи,послуг, фінансів по території РФ. Під системою гр.пр. розуміють засновануна взаємозв'язку сукупність елементів, що виступають по відношенню до зовнішньоїсередовищі, як визначається цілісність. Гр.пр. являє собою сукупністьвзаємопов'язаних частин передбачають їх єдність і диференціацію. Узалежно від особливостей предмета гр.пр., що роблять істотнийвплив на характер правового регулювання. Всередині гр.пр. виділяють 5підгалузей: 1) право власності та ін речові права; 2)зобов'язальне право; 3) особисті незаможних-ті права; 4) право на результатитворчої діяльності; 5) спадкове право. Під джерелами гр.пр.розуміють зовнішні форми вираження правотворчої діяльності гос-ва йогокомпетентних органів, що встановлюють його правові норми. Конституція (71ст.) та ГК (3 ст.). Розрізняють такі джерела гр.пр.: 1) Громадськийзаконодавство: ГК РФ (21.10.94г.) і прийняті в соотв. з ГК інші закони,регулюють гражд.-правові відносини; 2) Інші правові акти, які містятьнорми гр.пр.: Укази Президента, Постанови Уряду, нормативніакти Міністерств та інших федеральних органів виконавчої влади. 3)
Нормативні акти СРСР і РФ, прийняті до введення в дію ГК РФ. 4)
Звичай. 5) Норми міжнародного права і міжнародні дог.
РФ. При розгляді джерел гр.пр. необхідно мати на увазі, що термінгражд. законод-во употр. як у вузькому так і в широкому значенні. У ЦК поняттягр. законод-ва використовується в уз. значенні. ГК включає гр. законод. самкодекс та прийняті в соотв. з ним ФЗ. Ст.71 Конст. використовує поняття гр.законод. в шир. сенсі включаючи в нього не тільки законодавчі акти, алеінші нормативні акти, які містять норми гражд. права. Всі нормативні актипідрозділяються на закони і підзаконні акти. Закони становлять основнугрупу джерел гр.пр. і включають у свою систему ЦК, а також прийняті всоотв. з ним ФЗ.

2. Поняття юридичної особи в цивільному праві. Види юридичних осіб. Підюрид. особою розуміють організацію, яка має у власності госп-еоб'єднання або в оперативними. управлінні відособлене майно і відповідає засвоїми зобов'язаннями цим майном. Може від свого імені набувати іздійснювати майнові права та особисті незаможних-ті права, нестиобов'язки, бути позивачем і відповідачем у суді. Юр. особа повинна матисамостійні баланс (для кому. організацій) або кошторис (для такого собі. орг.).
Ознаки: 1) Юр. особа має чітку і стійку внутр. структ., органиуправління, що володіють певною компетенцією, здійснюючи внутрішнєкерівництво і представляють юр. особа в цивільному. обороті. Організаційнеєдність юр. особи визначається законом і заснував. документами. 2)
Майнова відособленість, тобто приналежність майна самому юр.особі, а не його засновникам. Під майном розуміється не тільки речі, але йправа на речі й обов'язки з приводу речей. 3) Самостійнамайнова відповідь-ть. Маючи відокремлене майно юр. особа самостійновідповідає за своїми зобов'язаннями цим майном. 4) Самостійневиступ в цивільному. обороті від свого імені - це означає, що кожне юр.особа має своє найменування, що належить тільки йому і зміствказівки на його організаційно-правову форму. Правоздатність юр. особиполягає в можливості мати гр. права відповідні цілямдіяльності в його установчих документах і нести пов'язані з цієюдіяльністю обов'язки. Дієздатність - це можливість своїмидіями набувати і реалізовувати вказані права і обов'язки. Унауці гр.пр. і чинному законод-ві існує концепція рівнозначностіправосуб'єктності та правоздатності юр. особи, тому що правос-ть і деесп.організації виникає одночасно з моменту створення гос-ої реєстраціїюр. особи. Види юр. осіб. Підстави класифікацій юр. осіб.: 1) Чи є правазасновників щодо юр. особи та її майна. До юр. особам у відношенніяких їх учасники мають обов'язкові права належать госп-ті товаристваі суспільства, виробничі та споживчі кооперативи. Не маютьімущест-их прав заснував. громадських і релігійних організацій,благодійних та інших фондів, асоціацій і союзів. 2) Мета діяльностіюр. особи. Діляться на комерційні, що переслідують витяг прибуткуяк основну мету діяльності. Кімсь-ми є організації, нещо мають основною метою вилучення прибутку і не розподіляють прибуток міжучасниками. Такі юр. особи можуть займатися предпр.-ої діяльністю лишедля досягнення цілей, зазначених в установчих документах. 3) Для комерційнихїх організацій організаційно-правова форма: 1) господарські товариства
(повні товар-ва, товариства на вірі); 2) госп-ті товариства - ТОВ, ВАТ,
ЗАТ; 3) унітарні підприємства - гос. і Муниц-і організації; 4)виробничі кооперативи.
3. Юридичні факти у цивільному праві. Поняття угоди та її місце всистемі юридичних фактів. Види цивільно-правових угод. Юридичніфакти - це конкретні життєві обставини, з якими нормативніакти пов'язують будь-які юридичні наслідки: виникнення, змінаабо припинення цивільних правовідносин. Оскільки юридичні фактилежать в основі цивільних правовідносин і тягнуть за собою їхвстановлення, зміну або припинення, їх називають підставамицивільних правовідносин. У гражд-му законодве передбачені самірізні юрид. факти як підстави цивільних правовідносин. Загальнийперелік цих юр. фактів міститься у ст.8 ЦК. Цей перелік не євичерпним. Цивільні правовідносини можуть виникати, змінюватися іприпинятися і на основі інших юрид. фактів, кот. прямо не передбаченічинним законод-му, але не суперечать його загальним засадам і змістом. Всічисленні юрид. факти в гр.пр. в залежності від їх індивідуальнихособливостей піддані класифікації, яка дозволяє більш вільноорієнтуватися серед безлічі юрид. фактів і чітко відмежовувати їх одинвід одного. Це, у свою чергу, сприяє правильному застосуванню гражд.законод-ва суб'єктами гр.пр. і правоохоронними органами. Залежновід характеру течії юрид. факти в гр.пр. поділяються на події та дії. Доподій належать обставини, що протікають незалежно від волі людини
(стихійне лихо, народження і смерть). Дії відбуваються за волеюлюдини (заключ. дог., створення твору). Дії, у свою чергу,поділяються на правомірні і неправомірні. Неправомірні дії суперечатьвимогам закону або ін норм. актів. Правомірні дії відповідаютьвимогам гражд. законод-ва. За своїм юрид. значенням всі правомірнідії поділяються на юридичні вчинки і юридичні акти. Юрид. вчинки
- Це такі правомірні дії, які породжують гражд.-правовінаслідки незалежно, а іноді й всупереч наміру людини, що зробилаюридич. провину. Юридичні акти - це такі правомірні дії,які породжують відповідні юрид. наслідки лише тоді, коли вонивчинені зі спеціальним наміром викликати ці наслідки. До числа юр.актів відносяться адміністративні акти і угоди. Адміністративні актизавжди вчиняються з наміром викликати соотв. адміністративно-правовінаслідки. Тому більшість адмініст. актів є підставоюадмініст. правовідносин і не належать до числа гр.-пр. юр. фактів. Увідміну від адміністративних. актів угоди відбуваються з метою викликати тільки гр .-пр. наслідки. Угодами визнаються дії громадян і юр. осіб,спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних. прав іобов'язків. Так, до числа угод відносяться різні дог. (купівля-продаж,дарування, підряд, майновий найм, оренда та ін), оголошення конкурсу,заповіт та ін правомірні дії, які здійснюються суб'єктами гражд.права з метою викликати певні цивільно-правові наслідки. Угоди,як юрид. факти гр. пр. являють собою правомірні дії іздійснюються зі спеціальним наміром викликати соотв. гр.-пр. наслідки.
Види угод. Розподіл операцій на види можна зробити виходячи з наступнихщо класифікують ознак: 1) за кількістю сторін, що беруть участь в операції.
Угоди можуть підрозділятися на односторонні, двосторонні ібагатосторонні. Двох і многост. угоди - це угоди, для здійснення якихнеобхідно вираження узгодженої волі двох і більше сторін (двуст. - дог.зберігання, многост. - Дог. простого товариства). Односторонньої вважаєтьсяугода, для здійснення якої за законом або за згодою сторіннеобхідно і достатньо вираження волі однієї зі сторін (доручення). 2)
Угоди умовні і безумовні. Що класифікують ознакою є:настання правових наслідків, поставлених у залежність відпевної обставини (умови). Умовні угоди поділяються: навідкладене, якщо виник. прав і обов'язків залежить від настанняякої-небудь події, і отменітельние, якщо припинення угоди поставлено взалежність від настання умови. 3) Угоди реальні і консенсуальні.
Що класифікують ознакою виступає момент виникнення прав іобов'язків у суб'єктів угоди (момент укладено. угоди). Консенсусна --це операція, для здійснення якої досить досягнення угоди сторін,за істотними умовами операції (оренда, дог. поставки). Реальна - цеугода, яка вважається укладеною при дотриманні умов: сторонидосягли угоди по істотних умов угоди; одна із сторінпередасть ін стороні майно (дог. позики, дог. зберігання). 4) Угодистрокові і безстрокові. Що класифікують ознака - це період часу абодень виконання операції. У термінових передбачений певний момент часувиконання обов'язків та її припинення. У безстрокових угодах такий моментне передбачається, і не містяться умови дозволяють визначити термінвиконання. Така угода д.б.н. виконана в розумний строк після їївиникнення. 5) Угоди каузальне й абстрактні. За загальним правилом,дійсність угоди прямо залежить від наявності підстави. Якщо каузальнихугода укладена з дотриманням всіх необхідних умов, але в неївідсутня підстава, така угода є недійсною. Законом м.б.передбачені випадки, коли підстава є юрид. байдужим, такіугоди визнаються абстрактними. Для дійсності абстрактних угодобов'язкове зазначення на їх абстрактний характер в законі (вексель). 6)
Угоди оплатне і безоплатні. Що класифікують ознакою єнаявність або відсутність зустрічного задоволення в угоді. Безоплатнаугода - це угода, в кот. одна сторона за виконання своїх зобов'язаньабо за вчинення будь-яких дій не отримує від ін сторони плати заце чи іншого зустрічного задоволення (дог. дарування, доручення, позики).
Оплатне угода - це угода, в кот. одна сторона отримує зустрічнезадоволення чи плату за виконання своїх обов'язків (дог. купівлі -продажу). 7) Фідуціарні угоди - це угоди, що мають довірчийхарактер (дог. доручення, комісії) підставою укладення угоди єособисті довірчі відносини сторін. Підстави зміни характерувідносин сторін можуть привести до припинення відносин в односторонньомупорядку (повірений і довіритель в дог. доручення має право у будь-який часвідмовитися від дог .).

4. Недійсність угод і її правові наслідки. Недійсністьугоди означає, що дії вчинені у формі угоди не володіютьякостями юр. факту, тобто не тягнуть за собою виникнення, зміни таприпинення цивільних прав та обов'язків. Підстави недійсностіугод передбачені ГК вичерпним чином: 1) нікчемні угоди
(абсолютно недейст-і); 2) оспорімие (щодо недейст-і). Вимогипро застосування наслідків недейст-ти нікчемною угоди м.б. пред'явлені будь-якимзацікавленою особою. Вимога про визнання оспорімой угоди недійсної м.б. пред'явлено особою зазначеним у ГК. Розрізняють загальні іспеціальні підстави недейст-ти угод. Загальні підстави - то угода невідповід. вимогам закону або іншим правовим актам, визнається недейст-ойв залежності від того який з елементів угоди виявився дефектним. Вониподіляються на: 1) угоди з пороком суб'єктного складу (деесп. НЕперевірена); 2) угоди з пороком волі (вчинені під впливом оманиабо обману); 3) угоди з пороком форми (не дотримання письмовій, уснійабо нотаріальної форми угоди); 4) угоди з пороком змісту (угодаукладена не в відповід. до закону). Правові наслідки визнання угоднедейст-ими. Наслідки застосовуються до недейс-м операцій і диференціюютьсяв залежності від підстав недейст-ти угод. За загальним правилом застосовуєтьсядвостороння реституція (повернення в первісний стан). Уокремих випадках застосовується одностороння реституція. Якщо винні вскоєння протиправної оборудки обидві сторони, то застосовується недопущенняреституції. Поряд із загальними наслідками недейст-ти угод застосовуютьсяспеціальні у вигляді покладання обов'язку відшкодувати збитки, яких зазналаоднієї із сторін внаслідок укладення недейст-ої угоди.

5. Об'єкти цивільних прав: поняття, види. Об'єкти цивільного права --це те, на що спрямовані права та обов'язки учасників цихправовідносин, з приводу чого ці правовідносини виникають. Об'єктамгр.пр. відносяться речі, включаючи гроші та цінні папери; інше майно;роботи та послуги; інформація; результати інтелектуальної діяльності, утому числі виключні права на них (интелл-а власність);нематеріальна блага. ГК ділить об'єкти на 3 групи, залежно від їхоборотоздатності: 1) об'єкти в обігу; 2) об'єкти, обмежені вобороті; 3) об'єкти, вилучені з обігу. До числа об'єктів гр.пр. відноситьсямайно включаючи до його складу речі та майнові права. У гр.пр. термінмайно вживається у 2 значеннях: 1) Під майном розуміється річабо сукупність речей. 2) Цей термін означає об'єднання, що маютьгрошову оцінку речей і імущест-их прав. Речі - це основна складовапоняття майна, яка часто вживається саме для позначенняречей, як матеріальних об'єктів зовнішнього світу. Гр.пр. ділить речі напевні групи за різними ознаками: 1) В основі лежить право приватноївласності на землю. Діляться речі на рухомі і нерухомі. Нерухомі --це речі, які нерозривно пов'язані з землею і перЕнош яких на новемісце значно погіршує їх властивість (зем. участ., пов. суду ..). 2) Заознаками їх визначальним. На індивідуально-визначені, родові речі.
Індивідуально-визначені - це речі, виділені з маси однорідних речейза певними ознаками. Родові - які визначаються числом, вагою,мірою (тони нафти, тону бензину). 3) ділені й неподільні. Неподільні - церіч, яку не можна розділити без зміни його властивостей (автом.). Ділені
- Які можна розділити при цьому їх призначення не поміняється. 4) Складніречі - це речі, які складаються з різнорідних частин, які утворюють єдинеціле (колекція картин). 5) На головні і придаткові - речі, не пов'язаніміж собою фізично, знаходяться в госп-ий і іншій залежності (музичнийінструмент і його футляр, картина і її рама). 6) На плоди - продуктиорганічного розвитку як морського (тварин), так і неживих
(рослини) речей. 6) Продукцію - охоплюється все те, що отримано ввнаслідок продуктивного використання речі, будь то готовий продукт,напівфабрикат або матеріал, призначений для наступної обробки. 7)
Доходи - це грошові та інші надходження від речі, зумовлені її участюв цивільному обороті. До доходів відносяться, орендна плата, відсотки завкладу в банку і т.п. В якості особливого об'єкта гр.пр. виступають гроші.
Чи можуть виступати в різних ролях: 1) як засіб платежу; 2) в якостіосновного об'єкта в правовідносинах (зобов'язання дог. позики); 3) вяк індивідуально-визначеної речі; 4) в якості предмету дляколекціонера; 5) як доказ у кримінальній або цивільнійпроцесу.

6. Підстави (способи) набуття і припинення права власності.
Право власності - це система правових норм, що регулюють відносини поволодіння, користування і розпорядження власником належної йому річчюна розсуд власника і в його інтересах, а також щодо усуненнявтручання всіх третіх осіб у сферу його господарського панування.
Первісні і похідні підстави набуття права власності.
Підставою виникнення права собст-ти, є різні правапороджують юрид. факти, тобто обставини реального життя в соотв. ззаконом, що тягнуть виникнення права власності на певнемайно у конкретних осіб. Підставою набуття права собст-ти такожназивається титулами власності. Титульне володіння - це володіння річчю,яке засноване на будь-якому праві. Титули власності можутьнабуватися різними способами, які традиційно поділяються на 2категорії: 1) первинні способи - це способи, при яких правовласності виникає незалежно від волі; 2) похідні способи - такі,при яких право власності на річ виникає з волі попередньоговласника, тобто це придбання права власності однією особою уіншого. До первинних способів придбання право власностівідносяться: 1) створення нової речі, на яку раніше не було власника;
2) переробка або збір загальнодоступних для цих цілей речей; 3) припевних умов самовільне будівництво; 4) придбання прававласності на безгосподарне майно, у тому числі і на майно, відякого власник відмовився чи втратив своє право. Похідний спосібпридбання права власності: 1) на підставі дог. або іншої угоди провідчуження майна; 2) в порядку спадкування після смерті громадянина; 3)в порядку правонаступництва або реорганізації юрид. особи. Практичнезначення такого розмежування полягає в наступному: при похідному способіпридбання права власності на річ крім згоди власника,необхідно враховувати можливість наявності на цю річ прав третіх осіб невласників. Припинення права власності відбувається у випадках прямопередбачених законом. Вони поділяються: 1) припинення права собст. з волівласника (відчуження речі, відмова від свого правособ.); 2) загибель абознищення майна; 3) примусове вилучення у власниканалежного йому майна; 4) втрата права власності в іншихпередбачених законом випадках (приватизації держ-го або Муниц-гомайна). Приватизація держ-го або Муниц-го майна є особливимвипадком припинення права власності, вона поширюється лише намайно, що знаходиться в гос-их або Муниц-их утвореннях, тобтомислимо для публічних, а не приватних власників. Разом з тим, цеє підставою для виникнення приватної власності у громадян і юр.осіб. Приватизація - це відчуження, перехід нерухомого майна з держ-ойі муніципальної власності у власність господарських товариств ітовариств, окремих громадян, ін фізичних і юрид. осіб.

8. Цивільно-правові способи захисту права власності. Захист прававласності - це сукупність гр.-пр. способів, які застосовуються взв'язку з вчиненням правопорушення проти відносин власності, іспрямовані на відновлення або захист майнових інтересіввласника. Виділяють 3 основні групи способів захисту правовласності: 1) майнових-правові застосовуються при безпосередньому порушенніправо власності, як абсолютного суб'єктивного права в результатіпротиправних дій будь-яких третіх осіб, і спрямовані на відновленняправ власника щодо володіння, користування і розпорядження належитьйому майна, або усунення перешкод. До них відносяться: віндикаційнийпозов (про витребування майна з чужого незаконного володіння); негаторнийпозов (щодо захисту право власника від порушень не пов'язаних з позбавленнямволодіння). 2) Інші способи захисту права власності. Деякі інситуації, які не можна віднести до перших 2 групам: норми про відновленнямайнових прав громадянина визнаного безвісно відсутнім абооголошеного померлим у разі його подальшої явки. Віндикаційний позов --цей позов можна визначити, як вимога не володіє власника проповернення майна в натурі (індів. певні речі) з незаконноговолодіння іншої особи. Суб'єктом права на віндикації м.б. власник, абоінший законний власник майна, який повинен обов'язково довести правона витребувану річ. Законний власник має право захищати своє володіння тапроти власника речі і вимагати її у нього (орендар іорендодавець). Об'єктом віндикації (предмет віндік-го позову) може статитільки індивідуально-певна річ, яка збереглася в натурі.
Віндикаційний позов неможливо пред'явити відносно речей певнихтільки родовими ознаками, оскільки витребування майна в натуріозначає повернення того ж майна, тобто конкретного, а не того ж, алеіншого. Віндік. позов можна визначити, як вимога не володієвласника про повернення майна в натурі (індів. певні речі) знезаконного володіння іншої особи. В якості позивача за віндикаційним позовомвиступає не володіє власник, як відповідача незаконнийвласник. Негаторний позов - це позов про захист правомочностей власника відпорушень не пов'язаних з позбавленням володіння. Суб'єктом права на негаторнийпозов є власник чи інший титульний власник, який зберігає річ всвоєму володінні. При відсутності речі у володінні застосовується віндикаційнийпозов або позов про відшкодування збитків. Суб'єктом обов'язки в негаторний позовіє порушник прав власника діє незаконно. Об'єктвимоги за таким позовом (предмет позову) становить усунення триваючогоправопорушення (протиправного стану) зберігається до моментупред'явлення позову. Відносини по негаторний позовом не схильні до діїпозовної давності. Умови при яких негаторний позов м.б. поданий іреалізований: 1) наявність у власника цього майна у володінні; 2)протиправність дій порушує права власника; 3) порушенняправомочності користування саме конкретним майном власника; 4)правопорушення триває у момент подачі позову; 5) між сторонамивідсутній зобов'язальні правовідносини. Позов про визнання прававласності. Предметом суперечки стає саме право власності або іншемайнове право. Мета позову - усунення перешкод до здійсненнявласником свого права і виключення прітізаній на приналежністьвласникові майна за допомогою підтвердження в судовому порядку фактуналежності спірного майна на праві власності, або іншомуобмеженому речовому праві. Значну частку позовів у групі позовів провизнання права власності складають позови про звільнення майна зпід арешту (про виключений. майна з опису).
7. Право спільної власності: поняття, види, здійснення. Загальнавласність - приналежність матеріального об'єкта кільком особам,власникам. Відмітними ознаками права спільної собст-ти є: 1)спільне майно (єдиний об'єкт); 2) множинність суб'єктів прававласності на це майно, тобто вона оформляє ставлення зприналежності майна одночасно кільком особам. Загальна власністьнайчастіше утворюється, внаслідок створення або придбання загальногомайна кількома особами, як фіз., так і юр., а також у силу іншихпідстав (спадщини, залюч. шлюбу)
Об'єктом права спільної собст. може виступати: 1) індивідуально-визначенаріч (житловий будинок); 2) сукупність речей (речі, що входять до складуспадкової маси). Суб'єкти загальної собст., Як і будь-який власник посвій розсуд володіють, користуються, розпоряджаються належним їммайном, але зазначені правомочності вони здійснюють спільно, спільно.
Закон закріплює два види спільної власності: часткову і сумісну. Правозагальної дол. собст-ти здійснюється на підставі різних юр. фактів. Цевчинення декількома особами гр-правових угод насамперед дог. купівлі -продажу, дог. про спільну діяльність (дог. простого товариства),виготовлення або створення ними нової неподільної речі, спадкування неподільноїречі декількома особами. Загальна часткова власність - в об'єктивному значенніце сукупність правових норм, що регулюють відносини за належністю,що становить єдине ціле майна одночасно кільком особам упевних частках. У суб'ект.смисле це право двох або більше осіб за своїмрозсуд володіти, користуватися і розпоряджатися належним їм упевних частках майном, що складають єдине ціле. Загальна частковавласність вимагає чіткого визначення часток учасників у праві на загальнемайно. Такі частки м.б. прямо вказані в з-е, або можуть встановлюватисяугодою сторін (дог. простого товариства). Якщо в законі, дог. абоін акті на підставі якого встановлюється загальна власність, невизначена частка кожного з власників, то передбачається, що кожному зних належить рівне право на спільне майно, тобто частки передбачаютьсярівними. Загальна собст. на майно є часткової, крім випадків, колизаконом передбачено утворення на це майно спільноївласності. Цим в з-е закріплена презумпція, згідно кіт. загальна собст.у разі її виник. передбачається часткової. Не обмежується законом ісклад учасників спільної часткової собст-ти. Допускається загальна часткова собст.не лише громадян, а також громадян та юр.осіб, громадян та гос-ва, інсуб'єктів гр.пр. в будь-якому їх співвідношенні. Учасники часткової собст. в правіза своїм розсудом продати, подарувати, заповідати, або розпорядитися іншимчином своєю часткою. Витрати на утримання майна у спільній частковій собст.розподіляється пропорційно між її учасниками. Переважне правокупівлі частки: 1) при продажу своєї частки в загальній собст. сторонній особі,решта учасників спільної собст. мають переважне право купівліпродаваної частки за ціною за яку вона продається і ін рівних умовах завиключений. продажу з торгів; 2) продавець частки зобов'язаний сповістити у письмовійформі інших учасників часткової собст. про намір продати свою часткусторонній особі з зазначенням ціни та ін умов, на яких він її продає.
Решта учасників часткової власності на нерухоме майно вписьмовій формі на протязі 1 міс., на рухоме протягом 10 дн.; 3) припродаж частки з порушенням переважного права купівлі, інший учасникчасткової собст. має право протягом 3 міс. вимагати в судовому порядкупереведення на нього прав і обов'язків покупця; 4) поступкапереважного права купівлі частки не допускається. Спільна суміснавласність - в об'єктивному розумінні це сукупність правових норм,що регулюють відносини за належністю одночасно кільком особам,складові єдине ціле майно, у кіт. їх частки наперед не обумовлені. Усуб'єктивному сенсі - це право декількох осіб володіти, користуватися ірозпоряджатися належним їм складають єдине ціле майно, у кіт.їх частки наперед не визначені. Спільна собст. виникає: 1) зукладення шлюбу; 2) майно селян., фермерського госп-ва; 3)приватизації. Розділ майна що знаходиться у спільній собст. і виділ знього частки: 1) поділ спільного майна між учасниками спільної собст. івиділ частки одного з них м.б. здійснені після попередньоговизначення часток кожного з учасників у праві на спільне майно; 2) Прирозділі спільного майна і виділу частки з нього, якщо законом абоугодою не передбачено інше, частки визнаються рівними; 3) підставу іпорядок розподілу зазначені в ст.252 ГК.

9. Забезпечення виконання зобов'язань: поняття, способи. Виконаннюзобов'язань сприяють спеціальні заходи, іменовані способами забезпеченнявиконання зобов'язань. Вони полягають в покладанні на боржникадодаткових обтяжень на випадок невиконання або неналежноговиконання зобов'язання, або в залученні до виконання зобов'язанняпоряд з боржником третіх осіб, як це відбувається, напр. припоручительстві, або в резервуванні майна, за рахунок якого м.б.досягнуто виконання зобов'язання (завдаток, застава), або у видачізобов'язання уповноваженими на те органами з оплати певноїгрошової суми (банківська гарантія). Способи забезпечення виконаннязобов'язань - спеціальні заходи, які в достатній мірі гарантуютьвиконання основного зобов'язання і стимулюють боржника до належногоповедінці. Способи, що стимулюють належне виконання сторонамипокладених на них зобов'язань, визначаються законодавством абовстановлюються угодою сторін. За чинним законод-ву виконаннязобов'язань може забезпечуватися неустойкою, заставою, утриманням майнаборжника, порукою, банківською гарантією, завдатком та ін способами,передбаченими законом або дог. Істотним є те, що чинний
ЦК містить приблизний перелік способів забезпечення виконаннязобов'язань. Тому поряд з передбаченими законом способамизабезпечення виконання зобов тв сторонами можуть передбачатися іншіспособи, напр. товарна неустойка. Забезпечувальними властивостями володіютьдеякі форми безготівкових розрахунків: акредитив, інкасо, безакцептнесписання, передоплата та ін В якості суб'єктів, що беруть участь у забезпеченніосновного зобов, виступають не тільки його боку, а й треті особи
(банківська гарантія).

10. Виконання зобов'язань. Принципи виконання зобов'язань.
Зобов `язання полягають для того, щоб привести до певногорезультату, напр. отримати, виготовити або відремонтувати к.-л. річ, щодосягається реалізацій боржником і кредитором прав і обов'язків,які складають зміст зобов'язання. Зміст зобов'язання складаєвчинення певних дій або утримання від дій. Дії,які підлягають виконанню, різні й залежать від конкретного змістузобов'язального відношення. Принципи виконання. 1) Принцип належноговиконання встановлює, що «зобов'язання повинні бути ісполнениьналежним чином в соотв. з умовами зобов'язання та вимогамизакону, інших правових актів, а за відсутності таких умов та вимог --в соотв. до звичаїв ділового обороту або іншими звичайно ставлятьсявимогами ». Принцип припускає, що зобов'язання д.б.н. виконаноналежними суб'єктами, в належному місці, в належний час, належнимпредметом і належним чином. 2) Принцип реального виконання --обов'язковість виконання зобов'язання в натурі, тобто вчинення боржникомсаме того діяння, що становить зміст зобов'язання беззаміни цієї дії грошовихм еквівалентом у вигляді відшкодування збитків ісплати неустойки. Якщо сплата неустойки і відшкодування збитків у разіненалежного виконання зобов'язання не звільняють боржника відвиконання зобов'язання в натурі, якщо інше не передбачено законом абодог., то на випадок невиконання зобов'язання сформульовано інше правило:відшкодування збитків і сплата неустойки за невиконання зобов'язаннязвільняють боржника від виконання зобов'язання в натурі, якщо інше непередбачено законом або дог. Обидва принципи мають диспозитивний характер,оскільки норми, в яких вони втілені, надають сторонам правосформулювати правила інші, ніж встановлені законом. Так, у ст.309передбачено, що сторони насамперед повинні керуватися умовамизобов'язання, що визначаються сторонами, і сутністю самого зобов'язання, атакож вимог закону та інших правових актів.

11. Цивільно-правовий договір: поняття, зміст, види. Цивільно -правовим договором - зізнається угода двох або декількох осіб провстановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Види дог. Виходячи з розуміння дог., Як угоди: 1) Реальні,консенсуальні; 2) оплатне, безоплатні; 3) каузальне - єпідстава угоди, абстрактні (вексель). За критерієм спрямованостідоговірного зобов'язання на певний результат: 1) передача ввласність; 2) передача в користування; 3) проведення робіт; 4)надання послуг. Виходячи з наявності у сторін, як прав, так і обов'язків:
Дог. на користь 3-ї особи (страхування, перевезення вантажів); змішані дог.
Договори з участю громадян споживачів: підприємницькі дог.,публічні дог., дог. приєднання. Зміст договору - сукупністьузгоджених сторонами умов або пунктів. Змістом дог. є:основний текст письмового дог., програми та доповнення. I. Умовиістотні - при відсутності угоди хоча б по одному з них, дог.визнається неукладеним. 1) приписує - це необхідні дляукладення дог. даного виду умови (про предмет дог.); 2) Ініціативніумови - це умови, щодо яких угоду д.б.н. досягнуто зазаявою однієї зі сторін. II. Звичайні умови - ці умови входять дозміст договірного зобов'язання, тому можуть не узгоджуватисясторонами. III. Випадкові умови - не є обов'язковими (умовивключені до дог. за бажанням сторін). Види договорів: 1) Основні іпопередні дог. Основний дог. безпосередньо породжує права іобов'язки сторін, пов'язані з переміщенням матеріальних благ: передачеюмайна, виконанням робіт, наданням послуг і т.п. Попередній дог. --це угода сторін про укладення основного дог. в майбутньому. 2) Дог. вкористь їх учасників та дог. на користь третіх осіб. Зазначені дог.різняться в залежності від того, хто може вимагати виконання дог. Якправило, дог. укладаються на користь їх учасників та право вимагативиконання таких дог. належить тільки їх учасникам. В соотв. зі ст.430дог. на користь третьої особи визнається до