Зміст:

Курсове завдання 2
Введення. 3
1. Судові докази. 5
1.1. Поняття судових доказів. 5
1.2. Предмет і зміст судових доказів. 8
1.3. Класифікація судових доказів. 13
2. Речові докази. 17
2.1. Поняття речових доказів. 17
2.2. Витребування речових доказів. Зберігання, розпорядження речовими доказами. 20
2.3. Процесуальний порядок дослідження речових доказів. 24
3. Проблеми оцінки речових доказів. 28
4. Порівняльний правова характеристика інституту речовихдоказів в Україні та інших країнах. 32
Висновок. 37

ЗАТВЕРДЖЕНО:

Керівник стар.преподаватель

Врембяк Л.А.

«___» _________ 1999

Курсове завдання

3 курс, група Ю-161
Середи Олени.

1. Тема: «Речові докази: поняття, особливості дослідження іоцінки ».
2. Завдання отримано 5.03. 1999
3. Основними завданнями даної роботи є: розкрити поняття, сутність,утримання судових доказів; поняття речових доказів,особливості дослідження та оцінки речових доказів.
4. Теоретичне завдання: вивчити наукові роботи, монографії, що стосуютьсяпроблеми речових доказів. Вивчити нормативно - правову базу
України, яка регулює доказову діяльність, а такожвикористання речових доказів у цивільному процесі.
5. Практичне завдання: вивчити практику застосування норм, що регулюютьвідносини по доведенню в суді, порівняти інститут речовихдоказів в Україні та інших країнах, визначити основні проблеми,пов'язані з використанням речових доказів у суді, а також з їхдослідженням і оцінкою.
6. Дата здачі курсової роботи: 1. 05. 1999

Введення.

З прийняттям Конституції України були встановлені основні принциписудочинства, одним з яких є змагальність сторін тасвобода в наданні ними своїх доказів, а також свобода вдоведенні перед судом їх переконливості (ст.129 Конституції України) [1].
Доведення складає основну частину процесуальної діяльності,спрямовану на збір об'єктивних даних, необхідних для виконання завданьцивільного судочинства.

Здійснення правосуддя полягає в застосуванні судом закону довстановленими у ході судового розгляду фактичним обставинам.
Перед тим, як здійснити акт застосування права, потрібно знати, що виявлені всуді обставини повністю відповідають дійсності. Явища,події, які відбуваються в даний момент або носять що триває характер,можна, звичайно, завжди пізнати безпосередньо. Так досліджуються, наприклад,фізичні або хімічні процеси, відповідні явища чи факти.
Є, проте, цілий ряд галузей людської діяльності, де, якправило, необхідно пізнати події, які мали місце в минулому. Самез такими об'єктами мають справу археологія, історія. Пізнання минулих явищ
- Основне завдання суду.

Безпосереднє сприйняття явища складом суду - дуже рідкісний випадок.
Знайомство з особистістю сторін, місцевий огляд - ось нечисленніприклади такого безпосереднього пізнання. У переважній більшостівипадків суду доводиться пізнавати необхідні для нього факти і явищадійсності не прямо, а опосередковано, за допомогою доказів.

У цивільно - правовій науці до цього часу немає єдиної думкипро сутність та цілі, зміст доказової діяльності, їїсуб'єктах, етапи доказування, його елементи. У вивченої мною літературідосить широко розроблені різні проблеми всього доказовогопроцесу, в тому числі, правове положення в ньому речовихдоказів.

При написанні роботи я спиралася на наукові праці Треушнікова,
Селіванова та ін, вивчала законодавчі акти України і практику судів,пов'язану із застосуванням тих чи інших норм, що регулюють доказування вцивільному процесі. Потрібно сказати, що розкриваючи тему «Речовідокази », не можна не звернутися до кримінального процесу. Тому всвоїй роботі я буду не раз звертатися і до кримінально - процесуальногозаконодавству, і до кримінально - процесуальної практиці.

На початку своєї роботи я постараюся розкрити сутність судовихдоказів взагалі, цьому присвячений перший розділ. У ньому розкриваютьсяпоняття та ознаки судових доказів, а також основні способидоказування, які передбачені в законі. На підставі вивченої мноюлітератури тут визначається предмет, утримання судових доказів,їх класифікація. Потрібно сказати, що практично всі автори підкреслюютьвеличезне значення доказів у судовому розгляді цивільнихсправ, а також говорять про те, що судові докази є одним зфакторів дотримання законності та обгрунтованості судових рішень.

Одним з видів судових доказів є речовідокази. Цьому правовому інституту присвячено інші розділикурсової роботи. У другому розділі розкривається сутність речовихдоказів, їх відмінності від інших засобів доказування, процесуальнийпорядок витребування, зберігання речових доказів.

Особливо цікавими є особливості дослідження та оцінкиречових доказів, тому що ці питання на практиці викликають масупроблем. При розкритті цих питань, я зіставляла цивільно -процесуальне та кримінально-процесуальне законодавство та практику.

Етап оцінки речових доказів є найважливішим, привинесення судом рішення. Правильна оцінка речових доказівє гарантом дотримання судом принципу об'єктивної істини, а такожвинесення по справі законного та обгрунтованого рішення. Які існуютьпроблеми в теорії і практиці, щодо оцінки речовихдоказів я спробувала показати в третьому розділі.

Важливим є зіставлення українського процесу доказування здоказательственной теорією і практикою інших країн. Порівняно --правовий аналіз інституту речових доказів різних країн даєможливість зробити висновок про ступінь її розробленості, а також про йогозначенні в доведенні і в цивільному процесі в цілому. Я звернулася донормам англійської, французької, американського, чехославацкогоцивільно-процесуального права і постаралася порівняти їх з нашимукраїнським процесуальним законодавством. Цьому присвячено четвертийрозділ курсової роботи.

Слід зазначити, що при зверненні до практики застосування судами норм,регулюють процес доказування, в тому числі застосування речовихдоказів у цивільному процесі дозволить зробити власні висновки ісудження з тих чи інших питань. Їх я спробую викласти в ув'язненні.

1. Судові докази.

1 Поняття судових доказів.

Судове доказування займає центральне місце в стадії судовогорозгляду цивільної справи. Питання, пов'язані з дослідженням іоцінкою доказів мають важливе значення в стадіях перевірки законності таобгрунтованості судових рішень, ухвал і постанов. Томуправильне розкриття поняття судових доказів та науковий аналіз їххарактерних ознак нададуть позитивний вплив на правосвідомість людей,суддів та їх діяльність по дослідженню та оцінці доказів, будутьсприяти зміцненню законності в цивільному судочинстві,правильного вирішення судами цивільних справ, посиленню охорони прав громадяні юридичних осіб. [2]

Відповідно до ст.27 ЦПК України доказами в цивільній справі єбудь-які фактичні дані на підставі яких у встановленому порядку судвстановлює наявність чи відсутність обставин, що мають значеннядля правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими способами:
. Поясненнями сторін і третіх осіб;
. Показання свідків;
. Письмовими доказами;
. Речовими доказами;
. Висновками експертів.

При визначенні поняття судових доказів необхідно виходити з ознак судових доказів. Їх виділяють чотири:

- будь-які фактичні дані (перша ознака),

- відносяться до справи (друга ознака),

- отримані з дотриманням процесуального порядку, встановленого законом (третя ознака)

- з передбачених законом засобів доказування (четвертий ознака).
Відповідно до ст.27 ЦПК основна ознака судових доказів полягає в тому,що вони є фактичними даними (перша ознака), тобто фактамиоб'єктивної дійсності, а також відомості про них. Факт перебування особив певний час в одній місцевості доводить неможливість особистогоздійснення ним будь-які дії в цей же час в іншій місцевості
(алібі). З знання про існування одного факту можна зробити висновок проіснування чи неіснування іншого факту чи фактів. Вся судовадіяльність спрямована на те, щоб з'ясувати фактичну сторону справи,тобто порівняти та проаналізувати співвідношення між одними відомимисуду фактами та іншими фактами, що підлягають встановленню.

Разом з тим факти об'єктивної дійсності відбуваються за межамипроцесу у справі і тому пізнати їх можна тільки за допомогою відомостей профактах. Для того, щоб встановити, наприклад, алібі, потрібно мати відомості проте, де знаходилася особа в момент здійснення правопорушення, чим займалосяі які обставини виключали можливість його присутності в іншомумісці.

Істинність даних, які виступають в якості судових доказів, судперевіряє шляхом дослідження процесу їх формування, збереження івідтворення, шляхом зіставлення цих даних з іншими фактичнимиданими, за допомогою експертизи та іншими законними способами, що дозволяютьвстановити істинність їх змісту. Остаточну оцінку істинності суддає в нарадчій кімнаті при винесенні рішення у справі.

Деякі автори розглядають судові докази як відоміфакти за допомогою яких можливе встановлення невідомих фактів, наприклад
С.В. Курильов стверджує, що доказ - це відомий суду факт,який знаходиться в певному зв'язку з невідомим. [3]

Крім названого ознаки судового докази повинні мати й іншіознаки. За допомогою доказів встановлюються не будь-які факти іобставини, а лише ті, які необхідно встановити в тому чи іншомуцивільній справі (друга ознака). Тому істотною ознакоюдоказів є те, що вони мають значення для вирішення цивільногосправи. Наприклад, позивач за позовом, який виник з договору купівлі-продажу,спростовує факт оплати відповідачем. Свідок ж показує, що сторони вйого присутності уклали договір. Викладені свідком дані прямо ібезпосередньо обгрунтовані з одного боку, відсутність юридичних фактів,які лежать в основі вимог позивача, з іншого - наявність юридичнихфактів, які лежать в основі заперечень відповідача, і єдоказами.

Правильному визначення складу всіх обставин справи сприяєправило (принцип) відносності доказів, закріплене в ст.28 ЦПК.
Правило належності доказів спрямоване на виділення істотнихобставин у справі, у зв'язку з чим суд приймає до розгляду лише тідокази, які можуть підтвердити дані обставини. Питання провідносності вирішується судом при порушенні справи, в стадіях підготовки ісудового розгляду. Наприклад, при прийнятті позовної заяви суддяперевіряє, чи викладені в ньому обставини, які обгрунтовуютьвимоги позивача, визначені чи докази, що підтверджують позов (пп.4, 5ст.137 ЦПК).

У літературі іноді затверджується, що фактичні дані єдоказами лише в тому випадку, якщо вони перебувають у зв'язку з шуканимифактами і є достовірними. Однак питання про наявність або відсутністьзв'язку між доказом і шуканим фактом, тобто питання про достовірністьдокази, може бути остаточно вирішено лише після завершенняпроцесу доказування. Якщо доказом вважати тільки те, що
«Доводить», те, що вірогідно, проблема збирання, дослідження, оцінкидокази взагалі знімається, тому що досліджувати і оцінювати можнатільки те, що вимагає оцінки, «достовірне» доказ оцінювати непотрібно - воно вже визнано таким.

Істотною ознакою судових доказів є те, що за допомогоюїх встановлення наявність чи відсутність обставин, що обгрунтовуютьвимоги, заперечення сторін або інші обставини, які маютьзначення для справи лише у передбачених законом процесуальних формах,тобто у встановленому законом порядку (третя ознака). [4]

Закон передбачає порядок отримання доказів дотриманняякого необхідно для того, щоб отримані відомості в суді про фактимали доказову силу. Так закон передбачає порядок опитуваннясвідків (ст.ст. 182-184 ЦПК), порядок дослідження висновку експерта
(ст. 190) та ін

У судовій практиці іноді помилково розглядається яквисновків експертів консультації фахівців, отримані суддями встадіях касаційного і наглядового виробництва. Ці консультації судотримує без дотримання процесуального порядку провадження експертизи ідослідження висновку експерта. Фахівець, який дає консультацію встадіях касаційного і наглядового виробництва, не користуєтьсяпроцесуальними правами експерта і не несе покладених на експертапроцесуальних обов'язків. Тому його висновок має значенняконсультації, що допомагає вищим судам перевірити правильність оцінкидоказів судом першої інстанції.

Процесуальним законодавством передбачено, що обставини вцивільній справі встановлюються не в довільним шляхом, а лише тимиспособами доказування, які названі самим законом: поясненнями сторін,показаннями свідків, письмовими, речовими доказами,висновками експертів (четвертий ознака).

Засоби доказування тісно пов'язані з фактичними даними. Самезасоби доказування є джерелом отримання відомостей про ті факти,які необхідно встановити у справі. Тим фактичними даними ізасобами доказування є відмінності: фактичні дані єзмістом судового доказу, а засоби доказування - його формою.
Нерозривний зв'язок форми і змісту докази означає, що, з одногобоку, в будь-якому засобі доказування повинні міститися фактичнідані, а з іншого боку, фактичні дані можуть бути отримані судомтільки за допомогою встановлених законом засобів доказування. Засобидоказування, що не містять відомостей про факти або містять відомості,було отримано не зі встановлених в законі джерел, доказовогозначення не мають. [5]

У цивільному судочинстві у передбачених законом випадкахдеякі обставини справи можуть підтверджуватися лише певнимизасобами доказування. Цивільний кодекс України в інтересах стабільностіцивільних правовідносин і правильного вирішення спорів встановлюєобов'язковість укладення низки угод з дотриманням письмової форми ізабороняє у разі спору встановлювати факт укладання таких угод здопомогою показань свідків (ст 46 ЦК України). У цих випадкахдоказами є лише фактичні дані, отримані за допомогоюзазначених у законі засобів доказування, тобто отримані за дотриманнямправил допустимості засобів доказування.
. Отже, судовими доказами є всі фактичні дані (факти, відомості про факти), а також засоби доказування, які у передбачених законом процесуальних формах використовуються в суді для всебічного і повного дослідження обставин і винесення законного і справедливого рішення. Не є судовими доказами і не мають доказового значення ні фактичні дані, які не відносяться до справи, ні фактичні дані, джерело яких невідомий або не допускається законом, ні засоби доказування, не містять фактичних даних, що відносяться до справи.

2 Предмет і зміст судових доказів.

Розкриваючи суть судових доказів необхідно розглянути питання проте, що повинно бути доведено, тобто визначити предмет доказування. Законвстановлює, що доказуванню підлийїжачат обставини, що обгрунтовуютьвимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, що маютьзначення для справи (ч.4. ст.49 ЦПК). Слід зазначити, що предметдоказування включає в себе складну сукупність різних фактів іобставин. Перш за все предмет доказування визначається юридичнимифактами, що лежать в основі позову або в підставі заперечень по ньому.
Таким чином предмет доказування у цих випадках «зорієнтований» на нормуматеріального права. Наприклад, особа, яка пред'явила позов про відшкодування шкоди,завданої здоров'ю має довести, що йому справді заподіянокаліцтво чи інше ушкодження здоров'я; в результаті цього ушкодження вінвтратив заробіток (доход), який мав або виразно міг мати;потерпілий був змушений понести додаткові витрати на лікування,додаткове харчування, придбання ліків, протезування, стороннійдогляд, санаторно-курортне лікування, придбання спеціальних транспортнихзасобів і т.д. (ст. 455 ЦК України)

Закон іноді прямо перераховує ті юридичні факти, які длявідповідача можуть бути підставою його заперечень. Власник джерелапідвищеної небезпеки може посилатися на непереборну силу або умиселпотерпілого (ст. 450 ЦК)

Таким чином, предмет доказування визначається змістом позовнихвимог і заперечень сторін. Проте цим не вичерпується предметдоказування, оскільки закон прямо вказує на необхідність установленийкрім підстав вимог і заперечень сторін та інших обставин,що мають значення для справи.
Такими обставинами можуть бути, по-перше, коли самі сторони не взмозі правильно визначити підставу своїх вимог або заперечень іпослатися на всі необхідні факти. У такому випадку ініціативу у визначенніпредмета доказування може проявити суду, він може включити в предметдоказування і такі факти, на які сторони не посилаються. По-друге, впредмет доказування включаються не тільки юридичні факти, але й фактипроцесуальні. Так, за деякими справах позивач повинен довести фактдотримання претензійної порядку. У випадку заяви будь-якоїпроцесуального клопотання (про відвід, про припинення виробництва, прозалишення заяви без розгляду і т.д.) особа, яка бере участь у справі,повинна довести ті обставини, на які вона посилається як напідставу своїх процесуальних вимог. По-третє, в предмет доказуваннявходять і доказову факти, тобто такі фактичні обставини,які використовуються в суді для встановлення шуканих фактів, хоча самі пособі ці обставини будь-яких матеріально-правових наслідків нетягнуть за собою.

Питання про те, чи входять процесуальні обставини ідоказову факти в предмет доказування, є спірним. Деякіавтори вважають, що до предмету доказування входять тільки юридичні фактиматеріально - правового характеру. Необхідно мати на увазі, що у зв'язку зподіл цивільного судочинства на ТРП виду предмет доказування унепозовного виробництвах (по справах, що виникають з адміністративнихправовідносин) визначається прямо в законі. Наприклад, ст. 247 ГПК прямозобов'язує суд з'ясувати факти, пов'язані з правильністю і законністюдій адміністративного органу, з обгрунтованістю постанови пронакладення адміністративного стягнення. Суд, у цьому випадку, зобов'язанийперевірити: чи накладено стягнення правомочним органом, чи є ознакипроступку в діях скаржника, чи відповідає стягнення меж,встановленим в законі, чи минув термін давності застосування стягнення,чи враховані при визначенні міри стягнення характер проступку, особапорушника, ступінь вини, майновий стан, обставини,пом'якшують і обтяжують відповідальність. Ці обставини перевіряються,виходячи з аналізу адміністративного законодавства, постанови проадміністративне стягнення, пояснень представника органу абопосадової особи, що піддалася адміністративному стягненню,показань свідків, інших документів.

Особливої виробництві предмет доказування визначається підставамивимог заявника і підставами заперечень зацікавлених осіб, якщовони були ними зроблені. Так, наприклад, заявник у справі про встановленняфакту утриманні, який необхідний для отримання спадщини, повинендовести, що: а) він перебував на утриманні спадкодавця; б) змістбуло повним; в) зміст продовжувалося не менше одного року до смертіспадкодавця; г) утриманець є недієздатною особою (ст. 531 ЦК).
У справах про встановлення деяких юридичних фактів заявник повиненкрім самого встановленого юридичного факту (наприклад, фактуреєстрації народження, смерті і т.д.) довести факти, що підтверджуютьнеможливість отримання належних документів або неможливістьвідновлення втрачених документів. (ст. 271 ЦПК). У свою чергу, зацікавили особи, залучені до справи окремого провадження, можутьдоводити факти, покладені в основу їх заперечень. Так, наприклад, у справіпро визнання особи недієздатною внаслідок душевної хвороби або недоумствагромадянин, про визнання недієздатним якого розглядається справа, можедоводити, що, незважаючи на наявність душевної долезші, її характер незаважає йому розуміти значення своїх дій і керувати ними.

Формування предмета доказування починається вже в стадії порушеннясправи, продовжується в ході підготовки справи і остаточно відбувається встадії судового розгляду. Сторони та інші особи, які беруть участь усправі, можуть розширювати або звужувати коло фактів, що входять в предметдоказування, в залежності від зміни характеру своїх інтересів
(зміна підстави або предмета позову, визнання або відмову від позову,мирову угоду і т.д.). У касаційній і наглядовій інстанціях предметдоказування може бути розширений за рахунок представлення зацікавленимиособами додаткових матеріалів.

Традиційному погляду на предмет доказування було протиставленосудження, за яким предметом доказування виступає сукупність версій,припущень про існування фактичних обставин, кожна з якихможе з'явитися правильної істинною, і тоді припущення суду перетворитисяв достовірне знання про конкретну обставину, або в цей же час можез'явитися і помилковим, таким, що не відповідає дійсності. Цесудження суперечить ч.1 ст.30 ЦПК, яка покладає на сторониобов'язок уявити обставини, а не припущення (версії) про них,на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень.
Розгляд у суді обставин справи має на меті встановити їх реальнеіснування, а не припущення про їх існування.

Деякі фати не входять до предмету доказування, хоча без їх встановленнянеможливо правильне вирішення справи. З цього випливає, що предметсудового пізнання не збігається з предметом доказування. У предметсудового пізнання входять і такі факти, які доводити не потрібно або всилу загальновідомості, або в силу преюдиція.
Загальновідомого факту визначається судом (ч.1. Ст.32 ЦПК). У ходірозгляду справи суд вирішує, чи можна визнати факт загальновідомим, і якщовизнає його таким, то не вимагає від сторін та інших осіб, що посилаються нацей факт, представлення доказів у його підтвердження. В основномутакими фактами виступають події, наприклад, землетрус у Вірменії, аваріяна Чорнобильській АЕС та ін Поширеність знань про факт, та йзначимість самого факту можуть бути різними. Факти, пов'язані з подіямисвітової історії, (дати початку та кінця Великої Вітчизняної війни, датапершого польоту людини в космос і т.д.), відомі повсюдно. Слід,однак, враховувати, що з плином часу події відомого родувтрачають якість загальновідомості. Не все залишається в пам'яті назавжди.
Так, наприкінці 40-х і в на і на початку 60-х років були загальновідомі грошовіреформи, але в даний час це відомо далеко не всім, і в разінеобхідності відповідні факти повинні бути встановлені за допомогоюдоказів. Іноді загальновідомість факту взагалі не носить повсюдногохарактеру, вона локально, обмежена певною місцевістю. Було б невірним вимагати від зацікавлених осіб обов'язкового поданнязобов'язань на підтвердження таких фактів, оскільки їх популярністьобмежена. Факт повені, землетруси, лісової пожежі або іншогостихійного лиха може бути досить відомий саме в даніймісцевості, і суд може визнати подібні факти не потребуютьдоведенні в силу їх загальновідомості, зробивши відповідне посилання на цев судовому рішенні.
Преюдиція (вирішеним) виключає з предмета доказування факти, яківже були встановлені в іншій справі і закріплені які вступили в законну силусудовими постановами. Преюдиціальне фактів грунтується на законнійсилі судового рішення і визначається його суб'єктивними та об'єктивнимимежами, за якими сторони та інші особи, що брали участь у справі, а такожїх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановленісудом у вирішенні факти і правовідносини (ч.3 ст.231 ЦПК України). Взаємноїпреюдиція пов'язані рішення суду з однієї цивільної справи і рішення судупо іншому цивільній справі, рішення суду у цивільній справі та вироксуду по кримінальній справі. Так, факти, встановлені набрав законноїчинності рішенням суду з однієї цивільної справи, не доводяться прирозгляді інших цивільних справ, в яких беруть участь ті ж особи (ч.2ст.32 ЦПК).

При пред'явленні регресного позову до безпосереднього заподіювача шкоди
(шофера) власник джерела підвищеної небезпеки (автопідприємство) неповинен повторно доводити факт заподіяння шкоди потерпілому, якщо цейфакт був встановлений при розгляді основного позову і зафіксовано урішенні по справі, яке вступило в законну силу. [6]
Не потребують доказування при розгляді справ і факти, які згідно зЗаконом передбачаються встановленими, тобто законні презумпції (ч.3ст.32
ЦПК). На відміну від загальновідомих і преюдиціальним фактів, законніпрезумпції можуть бути скасовані у загальному порядку. Так, відповідност.448 ЦК України за шкоду, заподіяну громадянином, визнанимнедієздатним у судовому порядку, відповідальність несуть його опікуни іорганізації, які зобов'язані здійснювати за ним нагляд, якщо не доведуть,що шкоду завдано не з їхньої вини. В цій нормі вина опікуна презюміруется,але він може здійснювати процесуальну діяльність, спрямовану надоведення наявності вини інших осіб, і на скасування презумпції своєї Віти.
Законні презумпції стосуються лише юридичних фактів, а недоказову, які також входять до предмету доказування. Отже,законні презумпції санкціонуються законом або випливають з його змісту.
Їх складають юридичні факти, які входять до вимоги і запереченнясторін, і можуть носити суперечливий характер і бути скасованими. Законніпрезумпції не складають об'єктивну істину, а приймаються за неї тому,що сформульоване законом положення набуває найбільш просте інайбільш виражене явище. За галузевою належністю законніпрезумпції класифікуються на матеріально-правові і процесуально -правові. Матеріально-правові можуть класифікуватися також з правовихінститутам: щодо захисту честі та гідності громадян; статусусуб'єктів цивільного права; права власності; сімейних прав.

У судовій практиці поширеною підставою звільнення віддоказування виступає безперечність фактів. У понятійному апараті ГПК такепоняття відсутнє, але ст.40 ЦПК закріпила правило, за яким суд можевважати визнаний стороною в суді факт встановленим, коли у нього невиникає сумніву в тому, що визнання відповідає дійснимобставинами справи, не порушує будь-чиїх прав і законних інтересів і незроблено під впливом обману, насильства, погрози, помилки або метою приховуванняістини. [7]
. Таким чином, враховуючи всі види судочинства цивільного процесу, а також характер всіх підлягають встановленню обставин, предмет доказування слід визначити як сукупність фактів, встановлення яких забезпечує правильне, законне і обгрунтоване дозвіл цивільної справи. Правильне визначення предмета доказування, тобто кола тих фактів і обставин, які потрібно встановити у справі, має велике практичне значення для швидкого і правильного вирішення справи. Отримання та подання доказової інформації

3 Класифікація судових доказів.

Оскільки поняття судових доказів охоплює різнорідні явища
(факти, відомості про факти, засобах доказування), остільки класифікаціясудових доказів може здійснюватися з кількох підстав абоознаками. Так, наприклад, доказового факти класифікуються заодному ознакою, засоби доказування по іншому. Класифікуючидокази, ми упорядковуємо і відрізняємо їх аналіз, звертаємо увагу наособливості дослідження та оцінки доказів у залежності від тогомісця, яке вони зайняли в класифікаційної системи. Це має яктеоретичне, так і велике практичне значення.

Класифікація доказову фактів. Єдиним способомкласифікації доказову фактів є їх розмежування захарактеру зв'язку з шуканим фактом на (прямі і

(косвенние.
Доказами, як було сказано вище, є перш за все фактиоб'єктивної дійсності. Між тими фактами, які суд вже стає,і тими, які потрібно ще встановити, існують певні зв'язки. Уодних випадках зв'язку мають однозначний характер - це прямі докази.
В інших випадках характер зв'язку багатозначний, і тому доказє непрямим.

Якщо у справі про встановлення батьківства відповідач посилається на те, що вінпротягом півтора років до народження дитини перебував за межами країни іне зустрічався з матір'ю дитини, факт його відсутності є прямимдоказом виключення батьківства. Між цими фактами може бути тількиодин зв'язок, і вона носить негативний характер: один факт виключає іншого.

У справі про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеноїнебезпеки, суд, наприклад, встановив, що: а) потерпілий у моментзаподіяння шкоди перебував у стані сп'яніння; б) наїзд на потерпілогостався поза пішохідним переходом, на проїжджій частині дороги; в) врезультаті різкого гальмування, вчинений водієм, відбулосязіткнення декількох машин і т.д. Кожен із зазначених фактів сам по собіне підтверджує вини самого потерпілого, але в сукупності вони даютьпідстави для висновку про наявність грубої недбалості в його діях і,отже, про відсутність провини в заподіювача шкоди. З наведеногоприкладу видно, що використання непрямих доказів обумовленонеобхідністю використання декількох фактів, що утворюють замкнену ланцюг.
Але не завжди вдається створити подібну ланцюг і зробити висновок про існуванняшуканого факту. Тоді непрямий доказ може мати значення длясуду в якості орієнтира, що направляє увагу суду на недослідженийділянка справи.

Будь доказательственной факт, що грає роль як прямого, так інепрямого докази, має бути достовірно встановлено судом, проте,якщо достовірність прямого доказу обумовлює і достовірністьшуканого факту, з яким прямий доказ знаходиться в однозначнійзв'язку, достовірність непрямого докази прямо не забезпечуєдостовірності шуканого факту, для визнання якого необхідна ланцюг
(система) кількох непрямих доказів. І в цьому відмінність прямихдоказів від непрямих, що вимагають від суду підвищеної уваги дозбиранню, дослідженню й оцінці непрямих доказів.

Класифікація відомостей про факти і засоби доказування. Оскількивідомості про факти є змістом доказу, а засобидоведення їх формою, класифікація може бути застосовна і до тих і доіншим.
За джерела вони діляться на (особисті і

(вещественние.
Під джерелом розуміється певний об'єкт або суб'єкт, на якому або усвідомості якого знайшли відображення різні факти, що мають значення длясправи. В результаті, у першому випадку джерелом інформації є людина, ав іншому - предмет, річ. Особисті докази діляться на дві группи: а)пояснення сторін і третіх осіб; б) показання свідків.
Речові докази (в широкому сенсі) поділяються на: а) письмові: б) речові.
Особливе місце займають висновки експертів, які можна розглядати вяк змішаного виду доказів: джерелом відомостей, що містяться вув'язненні, є особа (експерт), сам же висновок грунтується надослідженні підданих експертизу речей, предметів, фізичних іхімічних процесів і т.д. Експерт дає висновок виходячи зі своїхспеціальних знань, тому його висновок стосується особистих доказів.
Розмежування доказів за джерелом має велике значення з точкизору методики їх процесуального оформлення, дослідження та оцінки.
До особистих докази складаються не тільки пояснення осіб, які беруть участь усправі, показання свідків і висновки експертів, а й різнідокументи, оскільки вони надходять від відповідних осіб. Дійсно,пояснення сторін є особистими доказами і вони не перестають бутитакими незалежно від того, чи будуть вони отримані в усній або письмовійформі. (ст. 180 ЦПК).

Особисті докази носять суб'єктивний характер, тому впізнавальної діяльності необхідно враховувати психологію осіб, наявністьматеріально-правової зацікавленості у справі і особистих відносин зсторонами. [8]
За способом утворення докази діляться на (початкові і

(проізводние.
Відомості про факти, які знайшли оформлення в одному із засобів доказування (упоказаннях свідків, письмових або речових доказах і т.д.),утворюються в результаті відображення якогось явища чи обставини всвідомості людини або шляхом відображення на відповідному неживоїпредметі. Це початковий етап освіти доказів. Залишивши слідна предметі або у свідомості особи, факт об'єктивної дійсності можезнайти подальше похідне відображення. Особа, яка безпосередньо воспріявшеефакт, може розповісти про нього іншим особам, очевидець якої-небудь подіїможе записати свої враження в щоденнику, викласти в листі. Предмет, наякому залишені сліди, може бути сфотографований, знятий на кіноплівку іт.д. У первісних доказів є безперечні переваги впорівняно з похідними. Первісне доказ завжди виникає зпершоджерела. Це справжній документ (текст договору, свідоцтво пронародження, смерть, квитанція про здачу речей на зберігання тощо), свідченнясвідка-очевидця, сам спірний предмет і т.п. Похідна доказвиникає на базі початкового, воно теж може бути достовірним, але дойого оцінкою суд повинен підходити з обережністю. Показання свідка --очевидця можна перевірити, уточнити, ці ж відомості, викладенісвідком у листі або щоденнику, іноді перевірити ще взагалі не можна (вразі смерті свідка). Копія документа, фотознімок предмета і т.д.,звичайно, може використовуватися в суді, але в кожному випадку вимагають особливоретельної перевірки. [9]
. З вище сказаного з