МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ОДЕСЬКА НАЦІОНАЛЬНА ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ

Факультет «Цивільного права і підприємництва»

Кафедра цивільного права

Правове положення громадських організацій і політичних партій по законодавству України.

Допущена до захисту (____(_________________ 2001 р.

Завідуючий кафедрою цивільного права

Одеса-2001

План
Вступ ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... 3-4

Розділ 1. Історія виникнення і розвитку громадських організацій іполітичних партій ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... .. 5-34
1. . Основні етапи розвитку громадських організацій і політичних партій ... ... 5-12
2. . Поняття та види громадських організацій і політичних партій ... .. .... ... ... 13-34

Розділ 2. Правове становище громадських організацій і політичнихпартій по законодавству Україні ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... .... ... ... 35-92
1. . Громадські організації і політичні партії - як суб'єкти цивільних правовідносин ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... .... ... ... 35-53
2. . Способи та особливості виникнення громадських організацій і політичних партій, як юридичних осіб ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... .. ... 54-69
3. . Цивільна правосуб'єктність громадських організацій і політичних партій ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... .... ... 70-80
4. . Підстави, порядок і наслідки припинення громадських організацій і політичних партій ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... .81-92
Розділ 3. Тенденції розвитку політичних партій України ... ... ... ... ... ... ... ... .93-100
Висновок ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... 101-103

Вступ.

Одним із важливіших конституційних прав громадян в демократичнійдержаві є право на об'єднання (свобода спілок та асоціацій) тобто правовільно створювати різного роду об'єднання, приєднатись до них і виходити зних. Майже у всіх країнах (включаючи країни тоталітарного соціалізму)говориться про волю об'єднання в політичні партії, культурні, спортивні таінші громадські організації.

Конституція України гарантує (ст. 36) громадянам нашої держави правона свободу об'єднання у політичні партії, громадські організації дляздійснення і захисту своїх прав та свобод і задоволення політичних,економічних, соціальних, культурних та інших інтересів. Права людини - цеНЕ дарунок держави, уряду, політичної партії чи її лідера, а суверенний,НЕ відчужуваній атрибут кожної людини, кожної особистості, незалежно відраси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, віросповідання, політичнихпоглядів і переконань, соціального чи походження майнового положення, ненарод існує для держави чи уряду, а держава й уряд - для народу, не народдля Конституції, - а Конституція для народу.

Саме через громадські об'єднання, громадсько-політичні рухи, політичніпартії до активної державотворчої діяльності залучаються широкі верствинаселення, реалізуються й захищаються політичні та економічні інтереси тієїчи тієї частини суспільства (народу, нації, соціальної групи). Вони єформою здійснення зв'язків між громадянським суспільством і державою. Тімсамим через партії населення заявляє про свої групові вимоги. Правящіструктури теж використовують партії для звернення до народу за підтримкоюрішення тих чи інших питань. Громадські об'єднання не залежать від держави,вони здатні впливати на державні інститути і водночас захищати суспільствовід необгрунтованого втручання держави в громадське життя.

Конституційне право на свободу об'єднання є юридичною основоюстворення і діяльності громадських організацій, політичних партій тапрофесійних спілок.

Усвідомлення змісту діяльності громадських організацій та політичнихпартій, їхнього місця та ролі в суспільстві має не лише науково -пізнавальне, а й практичне значення. Без цього неможливо об'єктивнопроаналізувати реалії сьогоденного життя, виявити протиріччя, які виникаютьв суспільстві.
Саме віщевікладені проблеми підводять нас до мети дипломної роботи --розглянути правове положення громадських організацій і політичних партій.
Ця мета диктує і задачі:

. Дати визначення поняттям громадських організацій і політична партія, а так само їх видам;

. Охарактеризувати ознаки громадських організацій і політичних партій як юридичних осіб;

. Визначити порядок виникнення громадських організацій і політичних партій як юридичних осіб;

. Розглянути поняття цивільної правосуб'єктності юридичних осіб;

. Визначити порядок реорганізації і ліквідації громадських організацій і політичних партій як юридичних осіб;
При підготовці до написання представленої роботи я досліджувала дужебагато нормативних документів, таких як закони, кодекси.

Розділ I.

1. Основні етапи і розвиток громадських організацій і політичних партій.

Свідчення про об'єднання людей зі спільними поглядами на природу,суспільство, літературу, мистецтво можна знайти вже у стародавніхсуспільствах. У різних народів виникають різноманітні громадськіоб'єднання, що певною мірою впливають на суспільно-політичний розвиток. Дотаких можна віднести численні філософські школи Стародавньої Греції,середньовічні лицарські ордени, літературні й художні об'єднання епохи
Відродження, різноманітні таємні організації (наприклад, масонські ложі аботовариства декабристів) і політичні клуби Нового часу. Паралельновідбувалося осмислення сутності громадських об'єднань, їх місця й ролі усуспільстві. Починаючи із середньовіччя мислителі, намагалися розрізнятидержаву і суспільство. І вже у XVIII ст. Ш. Монтеск 'є розглядає їх якокремі феномени. На початку XIX ст. цей підхід у 1. Канта втілюється вконцепції громадянського суспільства, що характеризується правовим статусомі свободою. За вченням К. Маркса та його послідовників, політичні відносиниу державі виступають як суспільні, оскільки держава є похідною відсуспільства. Відповідно й виникнення громадських об'єднань - процесоб'єктивний, закономірний. зумовлений потребою людей у колективнійтворчості розвитку ініціативи, здібностей. Лише через об'єднання індивіддосягає особистої свободи.

Ряд західних соціологів висувають на перший план біологічні тапсихологічні причини об'єднання людей у різноманітні спілки, асоціації,групи. Підкреслюється роль у цьому процесі інстинкту самозбереження:індивід у громадському об'єднанні шукає захисту від страху буття. Не меншпопулярні інші аргументи: інстінктівна потреба у спілкуванні. прагнення досамоствердження (особливо характерне для лідерів). Американський соціолог
П. Плау висунув припущення про взаємозв'язок між виникненням громадськихоб'єднань і раціональним прагненням людини до певних вигод, досягнення якихможливе за умови соціальної взаємодії та суперництва.

Всупереч розбіжностям у тлумаченні причин виникнення громадськихоб'єднань сенс існування останніх визначається як спільна життєдіяльністьлюдей, що передбачає їх взаємну залежність і потребу одне в одному,забезпечує збереження і розвиток соціального організму. Це життя людейбезпосередньо в колективі, соціальній групі, де відбуваються спільнадіяльність, спілкування, обмін послугами, користування спільними речами івартостями [1].

Перші згадки про політичні партії зустрічаються ще у мислителівстародавнього світу. Так, грецький філософ Аристотель писав про боротьбу в
VI сторіччі до н.е. в м. Аттіці між партіями педіеїв (великі землевласники,мешканці рівнини), параліїв (торговельно-ремісніче населення побережжя) ідіакріїв (селяни, жителі горістої місцевості).

У Давньому Римі точилася боротьба між партією оптіматів (представникипатріціанської знаті) і партією популярів (представники переважно сільськихплебеїв).

У середні віки існуючі політичні угруповання - "партії" - виступалитимчасовими об'єднаннями. Їх виникнення було наслідком боротьби між різнимиверствами суспільства. Так, боротьба між Священною Римською імперією іпапством у ХІІ-ХV сторіччях вилилася у боротьбу між партією гвельфів
(представники інтересів торговельно-ремісничих верств, прихильникисвітської влади римського папи) і партією гіббелінів (захищали інтересифеодалів, виступали за підтримку сильної імператорської влади).

Прототип сучасних політичних партій виникли у період ранніхбуржуазних революцій. Проте повністю вони сформувалися у часи Великої
Французької революції - констітуціоналісті, жирондистів, якобінці. У США,після проголошення незалежності наприкінці ХVІІІ - на початку ХІХ сторіччявиникли партії федералістів і антіфедералістів. 1916 року в Росії діяли 244політичні партії. За підрахунками історика Д.В. Яневського, в Українівлітку 1917 року активно діяли понад 30 політичних угрупувань різнихнапрямків, кожне з яких висували власну програму з блоком демократичнихгасінь. Проте українські партії не зуміли прийти до взаєморозуміння і зцієї, а також й інших причин, зазнали краху.

1996 року на планеті налічувалося 186 самостійних держав, у 19 з нихбули заборонені будь-які партії, а у 29 діяла лише одна - правляча
(урядова) партія. У 143 країнах існувала кілька політичних партій
(приблизно у половині з цих держав утворені коаліційні уряди зпредставників різних партій).

Процес переходу від однопартійності до багатопартійності відбуваєтьсянепросто, має свої особливості, етапи, труднощі.

Перші політичні партії на Україні виникли наприкінці ХІХ - на початку
ХХ сторіччя. Це були як буржуазні партії, так і партії соціал-демократичноїспрямованості. Серед буржуазно-демократичних партій слід назвати Українськудемократичну партію (УДП) і Українську радикальну партію (УРП), які виникли
1904 року. Ці партії невдовзі об'єдналися в Українську радикально -демократичну партію (УРДП). За своєю суттю це була партія кадетськогоспрямування. Вона виступала за демократизацію України, проти монархії у
Росії та за автономію для України у складі демократичної Росії.

відчутну політичну діяльність в Україні вели також партіїсоціалістичного спрямування, зокрема, Революційна українська партія (РУП)
(з 1900 року), яка 1905 року була перейменована на Українську соціал -демократичну робітничу партію (УСДРП). Вона виступала разом з Російськоюсоціал-демократичною робітничою партією (РСДРП) за соціалістичну революціюта соціалізм, за автономію Україну.

З 1906 року в Україні функціонує Українська партія соціалістів -революціонерів (УПСР), яка після певної перерви у квітні 1917 року зновувідновила свою діяльність і набула великої популярності, особливо середукраїнського селянства.

Певний вплив на політичне життя українства справляла й Українськапартія соціал-федералістів (УПСФ), створена 1905 року. На виборах до
Установчих зборів Росії отримала близько 100 тисяч голосів.

Серед інших політичних партій, які виникли та діяли в дореволюційнийперіод, слід назвати також Українську соціалістичну партію (УСП),
Революційну українську партію (РУП), Українську народну партію (УНП),
Товариство українських поступовців (ТУП) та ін. Політична палітра цихпартій була досить різноманітною, але їх об'єднувало одне головне питання --відродити націю та державність.

У революційний 1917 рік в Україні виникло чимало нових політичнихпартій та активнішою стала діяльність існуючих. До складу Центральної Радивходили представники майже всіх 17 політичних партій, які діяли на той час.
Проте здійснити свою мету - утвердити Українську Народну Республіку - цимпартіям не судилося. Після захоплення влади в Росії та в Українікомуністичною партією всі інші партії було розігнано, а їхня діяльністьзаборонена. Остання українська партія - Українська комуністична партія
(УКП), яка стояла на засадах нової самостійної УРСР, проіснувала до 1925року.

Отже, процес формування багатопартійності у 20-ті роки був перерванийбільшовицькою владою. Велетенська машина тоталітаризму розчавив партії таїх ідеали. Щоб остаточно знищити прогресивно мислячих діячів, якіпродовжували мріяти про українське відродження, більшовицький режимвигадував, а відтак "знищував" різноманітні міфічні політичні організаціїта партії, які нібито займалися терористичною діяльністю, велиантирадянську пропаганду. Так 1929 року за сфабрикованими органами ДПУматеріалами була "викрита" Спілка визволення України (СВУ), яка нібито малана меті об'єднати навколо себе "українські антирадянські елементи". Понад
400 осіб було репресовано у цій справі, більшість з них - розстріляно абозагинуло у сталінських таборах Сибіру. Впродовж наступних 1930-1937 років
ДПУ було сфабрикованих ще шерег так званих справ: Українського національногоцентру (УНЦ), Української військової організації (УВО), Об'єднанняукраїнських націоналістів (ОУН) та ін.

Проте в той час почали виникати нові політичні партії та об'єднання вукраїнській діаспорі та у закордонній Україні. Досить зазначити, що у 20-30роки у Галичині, Буковині, на Закарпатті діяло близько 30 українськихнаціональних партій. Такі партії, як Українська соціалістично-радикальнапартія (УСРП), Українське селянське об'єднання, Комуністична партія
Західної України, Партія народної волі, Сельроб; ці партії створювалисоціальну і політичну лівіцю. Українська партія національної роботи (УПНР),
Українське національно-демократичне об'єднання (УНДО), Українськареспубліканська партія (УРП), Українська партія революціонерів на Волині,
Українське соціалістичне об'єднання "Соціалістичний Союз", Українськанаціональна партія (УНП), незважаючи на деякі теоретичні відмінності всоціальних поглядах, належали до центристських партій; Християнсько -суспільна партія, Партія української народної обнови (згодом - Українськакатолицька народна партія), Фронт національної єдності та інші відносилисядо правих політичних партій.

Хвиля появи нових політичних партій в українській діаспорі, насампереду Західній Європі, припадає на 1945-1955 роки. Як правило, їхніми активнимичленами ставали інтерновані колишні військовики та робітники. З часом своюштаб-квартиру і головну діяльність вони перенесли на терени США та Канади,що значно актівізувало діяльність уже діючих там політичних партій таорганізацій, угрупувань, товариств.

Політична активність української діаспори, безперечно, не могла невплинути на визрівання дисидентського руху, соціально-політичногопотенціалу багатопартійності в Україні за часів існування СРСР, особливо вперіод так званої горбачовської "перебудови".

З 1989 по 1996 рік зареєстровано понад 40 політичних партій унезалежній Україні. Багатопартійність стає реальним фактом нашогополітичного буття. Йдеться насамперед про такі політичні партії, як
Українська республіканська партія (УРП), Демократична партія
України (ДемПУ), Партія демократичного відродження України (ПДВУ), Соціал -демократична партія України (СДПУ), Українська селянсько-демократична партія
(УСДП), Партія Зелених України (ПЗУ), Українська національна консервативнапартія (УНКП), Народна партія України (НПУ) та ін.

Зазначимо, що процес становлення багатопартійності в Україні набувнині двох найхарактерніших рис:

1) інтенсивно виникають партії східно-регіонального та південно-регіонального походження (Партія праці України (ПП), Громадський

Конгрес України (ГКУ), Ліберальна партія України (ЛПУ), Партія економічного відродження Криму та ін.;

2) стали оформлятися у політичні партії досить впливові лобістські угрупування підприємців, керівників державних та орендних підприємств, колективних селянських господарств та інші (Селянська партія України

(СелПУ), Українська партія справедливості (УПС), Українська партія солідарності та соціальної справедливості та ін .).

На додаток до головних політичних партій, діючих в Україні, у містахіснують розрізнені й малочіслені групи, групки або відділення марксистськоїробітничої партії диктатури пролетаріату, ДС, КАС та інших політичнихформувань. Цілий шерег партій заявили про себе у засобах масової інформаціїта на мітингах, але не провели установчих зборів.

Становлення багатопартійності в Україні відбувається за екстремальнихумов. Продовжується поглиблення соціально-економічної кризи, зростаєсоціальна напруга, девальвуються в очах значної частини населеннядемократичні цінності. Монополію на владу від КПРС-КПУ перехопила "партіявлади ". Замість єдиної ідеології, яка виконувала державницьку-охоронніфункції, виникло безліч нових концепцій, теорій, програм, які претендуютьна істину в першій інстанції. Чимало партій намагаються нав'язати своюмодель соціального розвитку посткомуністичного суспільства. За виняткомоднієї-двох партій інші не мають достатнього впливу у загальнонаціональномувимірі. Розкол, що відбулися у деяких партіях, свідчать про їхню внутрішнюнестійкість, залежність від волі різних партійних фракцій. Діяльністьбільшості партій є соціально безадресно, не спирається на конкретнусоціальну базу. Чимало партій є "загадковими", невідомими для широкогозагалу. Згідно з дослідженням Національного інституту стратегічнихдосліджень, проведеного влітку 1993 року, лише 5.5 відсотка опитанихпогодилися з тим, що саме політичні партії визначають політико-економічнийрозвиток України, і тільки 5.4 відсотка згодні довірити проведення реформ унашій державі лідерам нинішньої політичної опозиції.

А яка ситуація в процесі формування багатопартійності склалася з
Комуністичною партією України? Хоча юридично однопартійність і керівна рольїї були усунені ще в середині 80-х років, усе ж партія комуністівзалишалася наймасовішою політичною силою, яка фактично домінувала уполітичному житті. Її авторитарна сутність не змінилась. Тому вже досерпневого путчу Комуністична партія України, як і КПРС загалом, перебувалав стані глибокої політичної, організаційної та ідеологічної кризи,свідченням чого був масовий вихід з партії. Комуністична партія України незмогла і не могла трансформуватися у принципово іншу, адекватнудемократичному режимові партію, а після серпневого путчу 1991 року взагаліперестала існувати згідно з Указом Президії Верховної Ради України.
Неминучий крах КПРС, її республіканських організацій став крахом моделісоціалізму під проводом цієї партії.

Проте нині на тлі економічної дестабілізації в Україні активізуютьсвою діяльність політичні угрупування соціал-комуністичної орієнтації
(Соціалістична партія України, Комуністична партія України, Комуністичнапартія Криму, Союз комуністів України, Фронт трудящих). Вони, здобувшибільшість у парламенті України, виступають принциповими опонентами націонал -радикалів і націонал-демократів у становленні до:
1) ідеї державної незалежності;
2) історичного періоду перебування України в складі Росії та СРСР;
3) нинішньої Росії та СНД;
4) форми державного устрою, організації влади і політичного режиму;
5) цілей, форм і методів проведення ринкових реформ;
6) державної атрибутики України;
7) української мови як державної (офіційної) мови в Україні.

Викликає занепокоєння спроба комуно-партійних депутатів Верховної
Ради України на парламентському засіданні 18 жовтня 1994 року очиститисявід гкчепістів 19-21 серпня 1991 року, скасувавши Указ Президії Верховної
Ради України про тимчасове призупинення і заборону діяльності
Комуністичної партії України. Ортодоксальні комуністи наполягають наповерненні старих форм державності і централізованого управління,виступають за примусове будівництво ладу, модель якого заздалегідьбудується в свідомості теоретиків, на їхню думку, "згідно з теорією Маркса-
Леніна "і під яку треба підтягувати дійсність, хоч би цього хтось і нехотів.

Виникнення партій не є випадковим явищем. Їх поява зумовленаоб'єктивними потребами розвитку суспільства; вони є центром кристалізаціїполітичних інтересів, засобом контролю діяльності уряду, розвиткудемократії, громадянського суспільства, формування громадської думки.
Історичний досвід показує, що партії можуть виникати на базі політичногоруху або громадського об'єднання певної групи людей, перетворюючись наорганізацію для досягнення своєї мети шляхом розгортання політичноїдіяльності, шляхом створення таємної групи змовників з метою змінитиіснуючий політичний режим або об'єднати навколо парламентської групидепутатів одного політичного напрямку, представників у місцевих органахвлади, що їх підтримують.

Різні засади виникнення політичних партій, неоднакова їхня роль уполітичному житті народів, різноманітність функцій, які вони виконуютьзалежно від суспільно-політичного устрою країни, - все це зумовлюєвідсутність загального, універсального визначення політичних партій якспецифічних організацій, як специфічних інституцій політичної системи.

1.2 Поняття та види громадських організацій і політичних партій.

Як юридичні особи в Україні діють різні об'єднання громадян: політичніпартії та громадські організації (згідно з законом "Про об'єднаннягромадян "від 16 червня 1992 року у статті 1 визначається, що об'єднаннягромадян, незалежно від своєї назви (рух, конгрес, асоціація, фонд, спілкатощо), визначається політичною партією або громадською організацією.

Невід'ємним елементом будь-якого демократичного суспільства єрізноманітні об'єднання громадян, їх соціально-політичне призначенняполягає насамперед у тому, що вони допомагають людям у розв'язанні проблемповсякденного життя, відкривають широкі можливості для виявлення суспільно -політичної ініціативи, здійснення функцій самоврядування.

З розширенням демократії і зростанням рівня політичної культурипосилюється тенденція до урізноманітнення громадських об'єднань у соціально -політичному житті, їх впливовості в конкретно-історичних ситуаціях,зрештою, до їх чіткої диференціації на громадські організації і громадськірухи. Причому особлива активність названих об'єднань, а також динамікаїхнього розростання та впливу спостерігаються у суспільствах перехідноготину, де одночасно виникає безліч складних суспільно-політичних проблем.

загальноприйнятих у сучасній політології поняття "громадські організаціїі рухи "виникло на основі ширшого поняття" суспільні об'єднання "як більшнаближеного до сучасних суспільно-політичних реалій. Виходячи із специфікидіяльності громадських організацій і рухів, слід розглядати їхдиференційовано Громадські організації - це масові об'єднання громадян, щовиникають за їх ініціативою для реалізації довгострокових цілей, мають свійстатут і характеризуються чіткою структурою [2].

Громадські організації створюються і діють у формі спілок (адвокатів,музикантів та ін.), товариств (наприклад, наукове товариство ім. Т.
Шевченка), комітетів (наприклад, національний олімпійський комітет
України), асоціації (наприклад, українська уфологічна асоціація) тощо.

Спілка-обєднання людей, пов'язаних спільними умовами життя, спільноюметою.

Товариство-організація, об'єднання людей, які ставлять перед собоюспільні завдання, мету, програму дій і відповідно діють для їх виконання,здійснення.

Комітет-колегіальний орган, що керує будь-якою галуззю державної, абогромадської організації.

Найбільш поширеними різновидами громадських організацій у сучасномусвіті є: профспілки; організації інвалідів; ветеранські, жіночі, молодіжні,дитячі організації, наукові, технічні, культурно-просвітницькі,фізкультурно-спортивні та інші добровільні товариства; творчі спілки;різноманітні земляцтва, фонди, асоціації, товариства і т. ін. Характерноюїх ознакою є документальне оформлення мети і завдань, організаційно -структурне забезпечення, що, власне, й відрізняє їх від громадських рухів.

Громадські рухи теж мають масовий характер і створюються з певноюметою. Однак на відміну від громадських організацій це структурнонеоформлені масові об'єднання громадян і організації різних соціально -політичних орієнтацій, діяльність котрих, як правило, має тимчасовийхарактер і найчастіше спрямована на виконання певних тактичних завдань,після чого вони або розпадаються, або консолідуються в нові політичніпартії чи громадські організації. [3]

Основними різновидами громадських рухів нині є:політичні рухи (Народний рух України на початковій стадії); масовідемократичні (рухи за демократичні перетворення, спрямовані на захист праві свобод людини, антифашистські й антідіктаторські, проти расової танаціональної дискримінації та ін.); соціальні (локальні) рухи; так звані
"нові соціальні рухи", що набули поширення в останні десятиліття
(антівоєнній, екологічний, неофеміністській та ін.). Одні з названих рухіввисувають у своїй діяльності порівняно вузькі завдання, інші порушуютьпитання загальнонаціонального і загальнолюдського характеру. В цілому такірухи шукають і часто знаходять нові форми взаємовідносин громадян здержавою.

У загальному означенні громадські організації і рухи являють собоюдобровільні формування, що виникають у результаті цільного волевиявленнягромадян на основі спільних інтересів і завдань. Відносна відстороненністьвід політики пов'язана насамперед з тим, що держава безпосередньо невтручається в їх діяльність, а лише регулює її відповідно до чинногозаконодавства. До того ж громадські організації і рухи на відміну віддержавних інститутів не наділені владними повноваженнями. Відрізняютьсявони й від політичних партій, оскільки не ставлять за мету оволодіннядержавною владою. Відмінність їх від усіх інших суспільних угрупованьпов'язана з особливостями функціонування (виникнення за ініціативою знизу,фактична єдність, забезпечення інтересів своїх членів та прихильниківнезалежно від мети та характеру об'єднання, нетрадіційність) та принципамидіяльності (добровільність, поєднання особистих і суспільних інтересів,самоврядування, рівноправність, законність, гласність). Отже, за своєюприродою і характером діяльності громадські організації і рухи не єполітичними організаціями. Однак їх діяльність почасти набуває політичногохарактеру, оскільки громадські організації і рухи, по-перше, об'єднуютьлюдей, що входять до спектру політичних сил (патріотичні сили, національнеорієнтовані групи, прихильники реформування суспільства та ін.), по-друге,є потенційною базою для виникнення на їх основі нових політичних партій.

Щоб розібратись у широкому спектрі громадських об'єднань і рухів, яківиникають найчастіше поза офіційними державними структурами і невкладаються в жодні схеми, треба окремо зупинитися на їх типології.

Щодо цього існують різні критерії:

1) за родом діяльності - конструктивно орієнтовані, пізнавальні, опозиційні, аматорські, національні та ін .;

2) за поставленими цілями - соціально-вартісні й асоціальні, політізовані й не політізовані;

3) за інтересами - економічними, професійними, суспільно-політичними та ін.;

4) за правовим статусом - легальні й нелегальні;

5) за соціально-класовим ознаками - наприклад, робітничий, фермерських рухи;

6) за рівнем масовості й ступенем піліну - профспілки, антівоєнній і феміністській рухи, з одного боку, та фермерські рухи у СІІІЛ чи рух англійських докерів - з іншого;

7) за спонукальних мотивами виникнення - соціальне усвідомлені (спілки ветеранів, студентської молоді , кооператорів); вартісне-орієнтовані

(рух "зелених", спілка "Чорнобиль"); традіціоналістські зумовлені

(релігійні, національні об'єднання);

8) за масштабами діяльності - міжнародні, внутрішньодержавні, локальні;

9) за ставленням до існуючого ладу - консервативні, реформістські, революційні, контрреволюційні;
10) за ступенем і формою організації - стихійні й організовані , слабко-й вісокоорганізовані. [4]

При розбудові демократичного суспільства в нашій державі виниклабезліч суспільних об'єднань. Цей процес відбувається спонтанно ібезсистемна, що характерно для перехідного періоду. За підрахункамифахівців, зараз в Україні створено приблизно 5 тис.. асоціацій, спілок,фондів і т. ін. Майже 700 суспільних об'єднань заявляють, що вони єзагальноукраїнськімі. 126 з них зареєстрували свої статути в Мінюсті
України.

В Україні з усієї сукупності суспільних об'єднань 21% становлятьдоброчинні фонди, 7,2% - культурологічні. 2% - молодіжні.

Близько 100 об'єднань і товариств утворені на етнічній основі.
Наприклад, у Харкові в січні 1996 р. зареєстровано Дагестанський і Циганськеоб'єднання, а всього їх у місті - 20. [5]

Громадські організації і рухи на сучасному етапі суспільно -політичного розвитку нашої держави є своєрідною сполучною ланкою міжполітичним і громадянським суспільством, між "низами" й "верхами". І саме вцьому полягає їх стабілізуюча, інтегратівна роль у суспільстві.

Політична структура сучасного цивільного суспільства надзвичайноскладна, вона містить у собі безліч взаємодіючих з державою суспільнихоб'єднань. Політичні партії-лише один з їхніх видів. Отже, основнезначення для їхнього правового регулювання має формулювання такогоюридичного визначення самого поняття "політична партія", що дозволило бвідмежувати партії як специфічний суб'єкт права від всіх інших видівсуспільних об'єднанні. Тільки в залежності від наявності чи відсутності вякого-небудь об'єднання визнаного законом якості політичної партії можутьбути визначені нею правовий статус, права й обов'язки, місце і роль уполітичній системі.

Вітчизняні й зарубіжні політологи по-різному тлумачать суть, змістдіяльності, призначення та функції партії. Тому з'ясуємо насамперед зміствихідних понять вчення про партію.

Слово "партія" - латинського походження (partio - ділю, розділяю, тобтоце група людей, об'єднаних спільністю ідей, інтересів для виконання певноїроботи). [6]

Уявлення про ту чи ту партію дають такі ознаки:

1) мета партії - завоювання й здійснення влади окремо або в коаліції;

2) характер організації партії;

3) зміст ідеології партії;

4) діяльність партії щодо забезпечення соціальної опори, підтримки з боку населення.

До ХІХ сторіччя партіями називали групи, які супернічалі між собою ускладі уряду або відповідним чином впливали на політику уряду.

За визначенням німецького соціолога М. Вебера, партії у своєму розвиткупройшли три стадії:

- аристократичне угрупування;

- політичний клуб;

- масова партія.

Проте ці стадії розвитку пройшли лише дві англійські партії --лібералів і консерваторів. Більшість же політичних партій формувалися якмасові.

Відомий серед політологів спеціаліст у галузі партій та партійнихсистем Д. Сартрі визначає політичну партію як "політичну групу, яка береактивну участь у проведенні виборів і яка має завдяки цьому можливістьпроводити своїх кандидатів у державні заклади ".

Р. Хакцюрн, який присвятив спеціальне дослідження з'ясуванню місця іролі політичних партій у США, визначає політичну партію як "автономну групулюдей, які ставлять за мету висунення своїх кандидатів і боротьбу навиборах у надії добитися контролю над урядовою владою шляхом завоюванняпосад у державних структурах та організації уряду ".

У філософському енциклопедичний словник (1989 року видання) даєтьсятаке визначення партії: "Політична партія - це політична організація, якавиражає інтереси суспільного класу або прошарку, що об'єднує їхнайактивнішу частину представників і керує ними для досягнення певної метита ідеалів "[7].

Аналіз сучасного законодавства дозволяє виділити три основнихкваліфікаційних ознаки, що притаманні політичній партії як правовомуінституту. Про відсутності хоча б одного з них суспільне об'єднання втрачає якість партії.

Політична партія - це суспільне об'єднання, головною метою участі якогов політичному процесі є завоювання і здійснення (чи участь у здійсненні)державної влади в рамках і на основі конституції і діючогозаконодавства. [8]

Це головна кваліфікаційна ознака політичної партії, що виражає саму їїсутність і відрізняє її від всіх інших видів суспільних об'єднаньнеполітічного характеру (різного роду союзів, асоціацій, клубів, фондів іт.д.). Останні являють собою створювані соціальними і професійними групамиорганізації, головна мета яких - задоволення і захист інтересів своїхчленів. Звичайно, для досягнення цих цілей такі організації нерідкопрагнуть впливати і на політику, але політична діяльність для них не євирішальна, а носить допоміжний характер і здійснюється головним чиномчерез партії. У цьому їхня принципова відмінність від політичних партій,яка усе більш послідовно проводиться сучасним законодавством.

У ряді новітніх законодавчих актів політична партія визначається,насамперед, як організація, створювана для завоювання і здійсненнядержавної влади (Буркіна-Фасо, Конго, Ефіопія, Польща й ін.). Польськийзакон визначає політичну партію як громадську організацію, що ставить своєюметою "участь у політичному житті, особливо шляхом надання впливу наформування державної політики і здійснення влади ".

Наприклад, закон про політичні партії Буркина-Фасо визнає метою партії
"завоювання" здійснення "державної влади", та закон про асоціації 1991 р..визначає асоціацію як групу фізичних і юридичних осіб "які мають своєюметою здійснення загальних задач у культурній, соціальній, духовній,релігійній, економічній і професійній областях ...". Більш того, у рядікраїн всім іншим видам суспільних об'єднань прямо заборонено здійснюватиполітичну діяльність, що принципово відрізняє їхній правовий статус відстатусу політичних партій.

В умовах нерозвиненості партійної системи однієї з важливих формполітичної організації стають політичні рухи, що, багато в чомувідрізняються від партій, мають з ними одну загальну ознаку - вонистворюються для участі в політичному житті з метою боротьби за оволодіннядержавною владою. Це свого роду протопартії, що, як свідчить досвід рядукраїн, у майбутньому трансформуються в політичні партії, або розпадаються.

У ряді держав законодавство не проводить розходження між політичнимипартіями й іншими суспільно-політичними організаціями, але в той же часвідмежовує їх від інших суспільних об'єднань.

Ще більш складна в розглянутих країнах проблема розмежуванняполітичних партій і громадських організацій неполітічного характеру.

У постсоціалістичних державах намітилося два підходи до даноїпроблеми. Прихильники першого з них вважають, що в умовах незавершеностіпроцесу формування стабільних політичних партій не можна позбавлятигромадські організації права брати участь у виборах. Так, на думку В.
Соколевіча, при існуючій сьогодні в Польщі політичної організаціїсуспільства "занадто рано обмежувати коло суб'єктів, що володіють правомвисування кандидатів тільки політичними партіями ". Прихильники іншогопідходу, навпроти, вважають неприпустимим здійснення громадськимиорганізаціями політичної діяльності, властивим тільки політичним партіям.
"Громадські організації, пише болгарський політолог Г. Карасімеонов, --можуть впливати на політичне життя через партії, але самі не мають правовихоснов брати участь у політичному процесі (у виборах, парламентськійдіяльності, державному керуванні) ". [9] Такий підхід, як ми бачили наприкладі Болгарії, знаходить своє відображення і законодавстві, щозабороняє громадським організаціям ставити політичні цілі і відповіднозайматися політичною діяльністю.

Російське законодавство дотримує першого підходу. З одного боку,політичні партії і політичні рухи виділяються як самостійні види суспільнихоб'єднань (ст. 4 і 9 Закони "Про суспільні об'єднання"). Більш того,політичні партії розглядаються як суспільні об'єднання, метою яких є
"участь у політичному житті суспільства, в організації і здійсненнідержавної влади за допомогою впливу на формування волі громадян, участь увиборах і діяльності органів державної влади, органів місцевогосамоврядування "(проект закону про політичні партії 1996р.). З іншого боку
- Закон про суспільні об'єднання (ст. 27) надає всім їх видам (громадськиморганізаціям, суспільним рухам, суспільним фондам, суспільним об'єднанням,органам суспільної самодіяльності) прямо брати участь у виборчих кампаніях
"при наявності в ста