Зміст.

Зміст. 2
1. Введення. 3
2. Поняття договору дарування 4
3. Елементи договору дарування. 9 а) Майнові права 10 б) Звільнення від майнової обов'язку 11 в) Сторони договору дарування. 14 г) Форма договору дарування 17
4. Права і обов'язки дарувальника. 19
5. Права та обов'язки обдаровуваного. 21
6. Відповідальність за договором дарування. 23
7. Припинення договору дарування. 24
8. Висновок. 26
9. Використана література. 27

1. Введення.

Багато договори цивільного права можуть виступати і в якостівідплатних, і як безоплатні, однак лише договори дарування та позикиє безоплатними у всіх випадках. На перший погляд, відсутністьзустрічного задоволення, тобто безоплатність зобов'язання,суперечить самій природі цивільного права. Адже майновівідносини, що входять у його предмет, традиційно розуміються як майново -вартісні, товарно-грошові відносини. Дія ж макроекономічногозакону вартості у повній мірі проявляється лише в відплатнихзобов'язальних правовідносинах, оскільки саме тут відбуваєтьсясвоєрідний обмін товарами (речами, роботами, послугами). Однак ібезоплатні правовідносини, так само як і абсолютні правовідносини (дояким взагалі не застосовується поділ на «оплатне - безоплатні»), такожможуть відчувати дію закону вартості, хоча й не настільки явне. Так,правовідносини власності безпосередньо не пов'язані з грошовим обміном. Алевирішення питання про належність особам тих чи інших речей єнеобхідною підставою для участі цих осіб в цивільному обороті, а обсягі характер належних їм речових прав багато в чому визначають змістмайбутніх зобов'язальних відносин. Головне полягає в тому, що предмет невтрачає властиві йому якості товару і тоді, коли він переходить відоднієї особи до іншої безоплатно.

Договір дарування опосередковує перехід майна (речі, права і т.п.) відоднієї особи до іншої, причому і дарувальник, і обдаровуваний є юридичнорівноправними суб'єктами. Таким чином, правовідносини, що виникають здоговору дарування, цілком вкладаються в рамки предмета цивільного права іадекватні методу цивільно-правового регулювання.

2. Поняття договору дарування

Договором дарування називається договір, за яким одна сторона
(дарувальник) безоплатно передає або зобов'язується передати певниймайно іншій стороні (обдаровуваному) або звільняє або зобов'язуєтьсязвільнити її від майнової обов'язки (ст. 572 ЦК).

Дарування є одним з найстаріших договорів цивільного права. Йогонайважливіші положення, що стосуються предмета договору, відповідальностідарувальника, підстав скасування дарування, були в значній мірізапозичені дореволюційним російським правом.

Доктрина трактувала дарування як один із способів набуття прававласності [1], тобто односторонній акт, а не договір. Обгрунтуванням цьоготези служив той факт, що дарування, що супроводжується передачею даруобдаровуваному, не породжує будь-які зобов'язання. Іншими словами, дарування
(як реальна угода) відбувається і виконується одночасно в моментпередачі речі. Прихильники протилежної точки зору [2] виходили з того,що предметом дарування можуть бути не тільки речі, що передаються ввласність, але й різні майнові права. Крім того, даруванняможе виступати і як консенсуальної угоди, тобто у формі обіцянкиподарувати що-небудь у майбутньому. Нарешті, самий серйозний аргумент на користьвизнання дарування повноцінним договором цивільного права - ценеобхідність отримати згоду обдаровуваного на прийняття дару. Всі ціаргументи, запропоновані Г. Ф. Шершеневич на початку століття, зберегли своюактуальність і лягли в основу сучасного розуміння договору дарування.

У радянський період договір дарування конструювався як реальний, а йогопредметом могли виступати лише речі. Тим самим різко звужувалася сферазастосування цього договору, що, втім, виправдовувалося посиланнями на принциписоціалістичної моралі.

За чинним ГК дарування може виступати в якості як реального, такі консенсуального договору. В останньому випадку договір породжуєзобов'язання передати певне майно обдаровуваному в момент, незбігається з моментом укладення договору, тобто в майбутньому. Відмінності міжреальним і консенсуальних договорами дарування дуже великі і зачіпаютьпрактично всі аспекти відносин між дарувальником і обдаровуваним. Не випадковобільшість норм глави 32 ЦК регулюють або тільки реальні договоридарування, або тільки обіцянку подарувати, а кількість загальних норм,поширюються на всі види дарування, мінімально. Єдине, щооб'єднує всі різновиди договору дарування, - це його безоплатнийхарактер.

Мотиви вчинення дарування можуть бути самими різними:бажання показати своє розташування обдаровуваному, допомогти йому, віддячити защо-небудь або навіть ініціювати повторний дар. У цьому сенсі безоплатністьдарування не означає його безпричинно. Однак у всіх цих випадках мотивлежить за рамками самого договору дарування і жодним чином не впливає на йогодійсність. Якщо ж мотив включений у зміст договору, тобто даруванняабо обіцянка подарувати формально обумовлене вчиненням будь-яких дійіншою стороною, то це, як правило, веде до визнання договору даруваннянікчемним (абз. 2 п. 1 ст. 572 ЦК).

З іншого боку, бажання обдарувати може виступати мотивом іншого,ніж дарування договору. Так передача родичу квартири за їїофіційної балансової вартості (яка у багато разів нижче реальноїринкової ціни) з економічної точки зору - щедрий подарунок. Але юридичноце не дарування, а купівля-продаж, оскільки у зобов'язанні з договоруприсутній зустрічне задоволення у вигляді купівельної ціни. Таким чином,підставою договору дарування є не саме по собі бажання обдарувати, анамір передати майно безоплатно.

безоплатність [3] як головний кваліфікуючу ознаку договору даруванняне означає, що обдаровуваний взагалі вільний від будь-яких майновихобов'язків. Так, передача дару може бути обумовлена його використаннямв загальнокорисних цілях, у тому числі - по будь-якому визначеному призначенням
(пожертвування). Виконання такого обов'язку обдаровуваним не єзустрічним наданням, оскільки воно адресовано не самому дарувальнику, абільш-менш широкому колу третіх осіб. Можливі й інші випадкидарування майна, обтяженого правами третіх осіб, наприклад, заставою абосервітутом. Більш того, можливе укладання договору дарування, пов'язаного зобтяженням переданого майна на користь самого дарувальника, що, вкінцевому рахунку, приводить до покладання на обдаровуваного певнихобов'язків по відношенню до дарувальнику.

Так, можливий договір, за яким дарувальник, відчужений будинок, вимовляєсобі право постійного користування одній із кімнат. Кореспондуючий цьогоправу обов'язок обдаровуваного є зустрічній по відношенню до обов'язкидарувальника здійснити дарування, вона обумовлена нею. Однак виконання цієїобов'язки обдаровуваним не охоплюється «наданням» традиційному сенсіслова. Адже дарувальник в результаті виконання договору не отримує нічогонового, тобто такого, що він не мав би до і крім договору. Аналогічнаситуація має місце, коли особа дарує один з належних йому земельнихділянок, залишаючи за собою сервітут, наприклад, право проходу або прогонухудоби з подарованого ділянці. До здійснення дарування ці правомочності вженалежали власнику (не будучи власне сервітуту, але, входячи взміст правомочності користування), тому обдаровуваний нічого «свого»дарувальнику не надає. З певною часткою умовності можна було бговорити про те, що обдаровуваний лише «повертає» дарувальнику частина того, щойому і так належало. Точніше, цю ситуацію слід розуміти такимчином, що зазначені права, що залишилися за дарувальником, взагалі не входили всклад дару, а значить, і не могли бути передані назад в якостізустрічного задоволення.

Таким чином, договір дарування може передбачати зустрічнізобов'язання обдаровуваного, що саме по собі його не порочить. Лише наявністьзустрічного надання в строгому сенсі слова знищуєчинність договору дарування. Тому абз. 2 п. 1 ст. 572 ГК потребуєв обмеженому тлумаченні. З цього можна зробити висновок, що договірдарування, який є, за загальним правилом, односторонньо зобов'язуючим, у рядівипадків може виступати і як договір взаємний (але, тим не менше,безоплатний) [4].

У юридичній літературі обгрунтовувалися і інші ознаки договорударування, висхідні до класичного римським правом: безповоротністьпереходу прав, безстроковість дарування, збільшення майна обдаровуваного,зменшення майна дарувальника [5] та деякі інші. Всі ці ознаки,дійсно, зазвичай властиві дарування. Але всі вони є похідними відбезоплатного характеру дарування, а тому не мають самостійногозначення.

Відмежування дарування від подібних інститутів цивільного права, якправило, не становить великої праці. Купівля-продаж є явнимантиподом дарування в силу своєї оплатне. Від договору позички даруваннявідрізняється тим, що річ, яка є предметом договору, передається ввласність, а не в тимчасове користування, як при позичці. Крім того,предметом дарування може виступати не тільки річ, але і майнове право,а також звільнення від обов'язку. На відміну від заповіту - одностороннійугоди за розпорядженням майном на випадок смерті - дарування єдоговором, тобто двосторонньою угодою, а тому може мати місце лише зажиття дарувальника. Позика (ст. 807 ЦК) і зберігання речей на товарному складі зправом зберігача розпоряджатися ними (ст. 918 ЦК) зовні нагадують дарування,оскільки речі (гроші) передаються у власність позичальника або зберігачабез будь-якої плати. Але з договору дарування зобов'язання або взагалі невиникає (більшість реальних договорів дарування), або кредитором у цьомузобов'язанні виступає одержувач майна (консенсуальні договоридарування). Тоді як в договорах позики та зберігання з правом розпорядженнямайном одержувачі майна (позикодавець і охоронець) єборжниками, зобов'язаними повернути замість отриманих раніше речей рівнекількість речей того ж роду і якості.

3. Елементи договору дарування.

Цивільне законодавство радянського періоду фактично обмежувалопредмет дарування лише речами. На відміну від нього діючий ГК різкорозширив предмет договору дарування, включивши в нього речі, майнові права
(вимоги) стосовно дарувальника або третіх осіб, а також звільнення відмайнових обов'язків перед дарувальником або третьою особою. Такевизначення предмета договору вже було піддано і, ймовірно, ще довго будепіддаватися справедливій критиці юристів [6]. Причина цього полягає,перш за все, в тому, що в один безліч об'єднуються такі різнорідніоб'єкти, як майно (речі та майнові права) і дії
(звільнення від обов'язку). Причому предметом дарування є не будь-які,а лише деякі юридичні дії: прощення боргу (якщо дарувальникобдаровуваного звільняє від обов'язку перед самим собою), переведення боргу
(якщо дарувальник переводить на себе зобов'язання обдаровуваного перед третімиособою), прийняття на себе виконання зобов'язання (якщо дарувальник виконуєзобов'язання за обдаровуваного і від його імені). Всі ці дії об'єднуєлише те, що вони спрямовані на збагачення обдаровуваного, тобто збільшення йогомайна. Але навряд чи цього достатньо для їх включення в предмет дарування.
По-перше, збагачення обдаровуваного можлива в різних правових формах,які не вичерпуються лише випадками звільнення його від обов'язків.
Так, безоплатна передача майна у користування (позичка), безсумнівно,збагачує ссудополучателя, так як він зберігає суму орендної плати. Але відцього позика не перетворюється на дарування. По-друге, підстави та процедуравибачення, переведення боргу, прийняття на себе виконання настільки різні,що їх об'єднання під дахом дарування вкрай штучно.

Предметом договору дарування можуть виступати будь-які речі, не вилучені зобороту, в тому числі і такі специфічні, як гроші та цінні папери.
Дарування речей, обмежених в обігу (наприклад, мисливської зброї), неповинно порушувати їх спеціального правового режиму, тобто обдаровуваним можевиступати лише уповноваженій на володіння відповідної річчю особа
(наприклад, член товариства мисливців або мисливець-промисловики, що маєліцензію).

а) Майнові права

що є предметом дарування, можуть мати як зобов'язальний (прававимоги), так і речовий характер [7]. Потрібно мати на увазі, що деякімайнові права взагалі не можуть відчужуватися, наприклад вимоги проаліменти або про відшкодування шкоди, заподіяної життю або здоров'ю (ст. 383
ЦК). Інші права, наприклад сервітути, в силу своєї природи не можуть бутипредметом самостійного відчуження, тобто передаватися у відриві відобслуговується ними речі. Аналогічно і права, втілені у ціннихдокументарних паперах, можуть бути подаровані лише разом із самою цінноюпапером), дарування здійснюється шляхом вручення цінного представницькою папериабо у формі індосаменту, якщо папір є ордерної).

Дарування прав по відношенню до третіх осіб відбувається у формі їхпоступки-цесії, з дотриманням норм ст. 382-390 ГК. Складніше йде справа зрегулюванням дарування майнових прав по відношенню до самого дарувальника.
Такі права, в принципі, можуть або існувати у третіх осіб до моментударування, або виникати у обдаровуваного на основі договору дарування. Однак упершому випадку дарувальник не може поступитися права, оскільки вони йому неналежать. У другому випадку права обдаровуваного виникають вперше в силусамого договору дарування. Але поступитися можна лише таке право, яке ранішевже належало кредитору в силу зобов'язання, що виникло до моментупоступки (п.1 ст. 382 ЦК), отже, дарування права відносно самогодарувальника цесія не є [8].

Розглянемо реальний договір дарування, за яким дарувальник передаєобдаровуваному право користування будь-якої своєю річчю. Цей договірполягає в момент передачі права (тобто закріплення права за обдаровуваним).
Але дарування майнового права відносно себе самого в той же часозначає і прийняття на себе кореспондуючих обов'язків перед обдаровуваним
(у нашому прикладі це - обов'язок з передачі речі у безоплатнекористування). Отже, тут реальний договір дарування породжуєзобов'язання, змістом якого є не передача дару (пар, тобтоправо, вже передано), а виконання будь-яких інших дій. Аналогічнакартина спостерігається і в усіх інших випадках дарування майнового права встосовно самого дарувальника: виникає нове зобов'язання, змістякого визначається характером подарованого права і може мати малоспільного з первісним договором дарування. Таку ситуацію навряд чи можнавважати нормальною.

Більшість зобов'язальних прав має строковий характер, тому,виступаючи предметом договору дарування, вони ставлять під сумнів йоготрадиційні властивості безстроково і безповоротність [9].

б) Звільнення від майнової обов'язки

Як один з варіантів дарування, може здійснюватися різнимиспособами. Звільнення від обов'язку перед самим дарувальником називаєтьсяпрощенням боргу. Буквальне тлумачення ст. 415 ЦК. приводить до висновку про те,що прощення боргу є односторонньою угодою і зумовлене лишедотриманням прав інших осіб щодо майна кредитора-дарувальника.
Однак такий висновок є коректним, оскільки в силу ст. 572 ГК прощення боргузавжди є договором дарування і тому вимагає згоди обдаровуваногоборжника.

Типовий випадок звільнення від обов'язку перед третьою особою - цепереклад такого обов'язку з обдаровуваного на дарувальника, іменований перекладомборгу (який підкоряється вимогам ст. 391, 392 ЦК). У цьому випадкударувальник займає місце обдаровуваного, витісняючи його з правовідносини зтретьою особою. Звільнення обдаровуваного від обов'язку перед третьою особоювідбудеться і в тому випадку, якщо завдяки діям дарувальника припинитьсявідповідне зобов'язання. Це можливо, якщо дарувальник виконає заобдаровуваного його обов'язок, не стаючи формальним боржником за основнимзобов'язанням. Згода обдаровуваного на вчинення таких дій можнарозглядати як своєрідне передоручення (покладання) виконання надарітеля (ст. 313 ЦК). Таке ж передоручення виконання буде мати місцеі в тому випадку, коли дарувальник передає кредитору обдаровуваного відступне (ст.
409 ЦК) і тим самим припиняє зобов'язання.

Предмет договору дарування повинен бути формально визначений шляхом зазначенняна конкретну річ, право або звільнення від конкретної обов'язки. УІнакше договір, що містить обіцянку подарувати, вважаєтьсянеукладеним (абз. 2 п. 2 ст. 572 УК). Відсутність в законі аналогічноїнорми, присвяченої реального договору дарування, пояснюється тим, що йогопредмет неминуче стає певним для сторін вже в момент передачі,тобто ще при укладанні договору.

Основними видами дарування є реальний договір (безпосереднєдарування) і консенсуальної договір дарування (дарственное обіцянку). Уякості класифікаційного критерію тут виступає момент укладаннядоговору. Але можлива й інша класифікація, в основу якої покладеномета дарування. Так, розрізняються дарування у власному розумінні слова, тобтодію, що здійснюється в інтересах одного обдаровуваного особи, і пожертви --дарування, що здійснюється в загальних інтересах невизначеного кола осіб,переслідує загальнокорисних мети (ст. 582 ЦК). Обидві наведені класифікаціїне перетинаються між собою, тому пожертва може виступати і якреальний договір, і як консенсуальної (обіцянка пожертвувати).

Предмет договору пожертви вже, ніж власне дарування. Вінохоплює тільки речі і права, але не включає звільнення від обов'язку.
Причина цього очевидна: звільнення від обов'язку обдаровуваного завждивиробляється в його безпосередніх інтересах, а не на загальне благо.
Можливий перелік загальнокорисних цілей пожертвування надзвичайно великий, а їхдосягнення може вестися самими різними шляхами, тому ГКтут утримується від будь-яких перерахувань. Замість цього законодавецьв раді випадків надає дарувальнику право вказати конкретне призначення,по якому буде використовуватися майно принесення на загальне благо.
Це допустимо, якщо обдаровуваним за договором пожертви єюридична особа або громадянин (п. 3 ст. 582 ЦК), і неможливо, якщомайно жертвують державі [10]. Більш того, у відношенні громадянзазначення конкретного напрямку використання дару не тільки можливе, алеі абсолютно необхідно, в іншому випадку пожертвування перетвориться назвичайне дарування. Законодавець, ймовірно, виходить з того, що спокусаприховати дар від суспільства, використавши його на власні потреби, усередньостатистичного громадянина непереборно великий.

Інші особливості пожертвування зумовлені специфікою її предмета ібудуть висвітлені далі при аналізі відповідних питань дарування.

Отже, ми розглянули предмет договору дарування, який може включати всебе речі, майнові права і звільнення від обов'язків. Але, бутиможе, в якості предмета дарування можуть виступати й інші об'єктицивільних прав, наприклад, роботи, послуги? Ні, таке розширення предметадарування не засноване на законі і суперечить самій природі таких об'єктів.
Так, предметом договору дарування може виступати річ, виготовлена врезультаті роботи підрядника. Але важко уявити собі дарування самогопроцесу роботи, виготовлення речі. Це тим більш справедливо і щодопослуг, вся корисність яких укладена в самій діяльності виконавця.

в) Сторони договору дарування.

Сторонами договору дарування - дарувальником і обдаровуваним - можуть бутигромадяни, юридичні особи та держава. Право держави здійснюватидарування не викликає сумнівів [11]. Але як обдаровуваного особи воно можевиступати лише в договорі пожертви. Це цілком природно, оскількидержава діє тільки в загальних інтересах, отже, прийматиподарунки як приватна особа, що переслідує свої цілі, воно не може. Алечи вправі тоді держава робити подарунки інакше, як в загальнокорисних цілях?
Так, тому що загальний інтерес, переслідуваний державою, може полягати і втому, щоб обдарувати приватна особа (двох, трьох, тисячі і т.д.).

Серйозний вплив на можливість укладення договорів дарування громадянаминадає обсяг їх дієздатності. Недієздатний громадянин може укладатидоговори дарування тільки через свого охоронця (п. 2 ст. 29 ЦК). При цьому відйого імені можна робити дарування тільки звичайних подарунків невеликийвартості (не дорожче п'яти мінімальних розмірів оплати праці); право наотримання ним подарунків через опікуна не обмежена.

Особа, визнана обмежено дієздатною, має право самостійновчиняти лише дрібні побутові угоди, а всі інші - тільки за згодоюпіклувальника (п. 1 ст. 30 ЦК). Це означає, що обмежено дієздатнийгромадянин має право самостійно здійснювати договір дарування тільки якобдаровуваного і тільки в тому випадку, якщо цей договір в силу свогоспоживчого характеру і незначної суми відноситься до дрібнихпобутових операцій.

Відповідно до правил п. 2 ст. 26 і п. 2 ст. 28 ГК малолітні інеповнолітні можуть здійснювати операції, спрямовані на безоплатнеотримання вигоди, тобто виступати в якості обдаровує, якщовідповідні договори не потребують нотаріального посвідчення абодержавної реєстрації [12]. Відповідальність за такими договорами,укладеним малолітніми, несуть їхні законні представники, а за договорами,укладеним неповнолітніми, відповідають вони самі. Крім цього,неповнолітні мають право самостійно розпоряджатися своїм заробітком,стипендією та іншими доходами (подп. 1 п. 2 ст. 26 ГК), у тому числі шляхом їхдарування. У всіх інших випадках дарування здійснюється або за згодоюзаконних представників неповнолітніх, або через законнихпредставників малолітніх, що діють від їх імені (в останньому випадкупредметом дарування може бути лише звичайний подарунок невеликій вартості).

Дарування між подружжям проводиться на загальних підставах з урахуванням,зрозуміло, того, що предметом дарування зазвичай виступає майно,що належить одному з подружжя особисто (наприклад, річ на правівласності або частка у спільній частковій власності, якщо такий режиммайна встановлений). Втім, можливо дарування і шляхом передачімайнових прав, що належать одному з подружжя у спільній суміснійвласності, що призведе до закріплення всього подружнього майна заоднією особою. Дарування третім особам майна, що перебуває у спільнійспільної власності (а це найпоширеніший режим подружньогомайна), можливо за згодою всіх співвласників (п. 2 ст. 576 ЦК іст. 35 СК).

Ряд заборон на отримання подарунків закон пов'язує з особливостямипрофесійного статусу обдаровуваним осіб, намагаючись у такий спосіб боротися ззловживаннями працівників соціальної сфери та державного управління
(пп. 2 і 3 ст. 575 ЦК). Стаття 575 ГК може вплинути і на практикузастосування кримінального законодавства, зокрема, на тлумачення поняттяхабара. Адже за змістом цієї статті дарування чиновнику звичайного подарунканевеликій вартості (не дорожче 5 МРОТ) у всіх випадках є правомірнимдією.

Відносно договорів дарування за участю юридичних осіб ГК такожпередбачає низку спеціальних обмежень. Пункт 4ст. 575 ПС прямо забороняє дарування між комерційними організаціями, завинятком звичайних подарунків невеликої вартості. Значення цієї нормиважко переоцінити, особливо з огляду на широту предмета дарування. З одногобоку, п. 4 ст. 575 ГК спрямований на захист майна організацій відрозбазарювання (щоправда, ця лазівка вже давно звужена податковимзаконодавством) і, значить, служить інтересам кредиторів та учасників
(засновників) юридичних осіб. З іншого боку, ця ж норма серйознообмежує можливості нормального ведення підприємництва і часомсуперечить сформованим звичаїв і звичаями бізнесу. Так, комерційнаорганізація начебто не вправі простити борг контрагенту - комерційноїорганізації. А у випадку безнадійної заборгованості це може спричинити засобою цілий ряд несприятливих економічних наслідків для кредитора.
Заборона на безоплатну передачу майна сильно вдарить по холдингам іфінансово-промисловим групам, ускладнить взаємини основнихюридичних осіб та дочірніх. Ще більш серйозним є протиріччяміж п. 4 ст. 575 ЦК і п. 1 ст. 37 АПК, що регулює питання відмови відпозову. Адже відмова від позову в матеріально-правовому розумінні означає не щоінше, як звільнення відповідача від обов'язку перед позивачем шляхом прощенняйого боргу, тобто дарування [13]. Загалом, заборона дарування між комерційнимиорганізаціями загрожує багатьма витратами, більшість з яких зараз навітьважко передбачити в деталях.

Інше обмеження, встановлене п. 1 ст. 576 ГК, стосується даруванняречей, що належать юридичній особі на праві господарського відання абооперативного управління. Дійсність такого дарування, здійснюваногоунітарним підприємством чи казенним підприємством чи установою, вимагаєзгоди власника речі. Це обмеження не поширюється на випадкипожертвування (п. 2 ст. 582 ЦК) і на звичайні подарунки невеликій вартості.
Законодавець не проводить тут будь-яких відмінностей між зазначеними речовимправами, а також між рухомими та нерухомими речами. Що виникають вВнаслідок цього протиріччя з частиною першою ЦК (зокрема - п. 1 ст.
297 та ст. 298 ЦК) слід вирішувати на користь п. 1 ст. 576 ЦК як lexspecialis.

г) Форма договору дарування

визначається його предметом, суб'єктним складом і ціною. Відповідно доп. 3 ст. 574 та ст. 131 ЦК усі договори дарування нерухомого майна (іреальні, і консенсуальні) повинні укладатися в письмовій формі іпідлягають обов'язковій державній реєстрації. Але поки закон прореєстрації прав на нерухоме майно та угод з ним ще не прийнятий.
Тому в силу прямої вказівки ст. 6 і 7 Федерального закону від 26 січня
1996 р. «Про введення в дію частини другої Цивільного кодексу Російської
Федерації »відносно договору дарування нерухомості зберігають чинність ранішеприйняті норми про обов'язкове нотаріальне посвідчення договору ізастосовується існуючий порядок реєстрації операцій з нерухомиммайном.

Правила, що визначають форму договору дарування рухомого майна [14],передбачені п. 2 ст. 574 ГК У письмову форму під страхомнедійсності повинні перетворюватись все консенсуальні договори дарування
(дарчі обіцянки), а також реальні договори на суму більше 5 МРОТ, вяких дарувальником виступає юридична особа.

Всі інші реальні договори дарування можуть укладатися в усній формі, втому числі і шляхом здійснення сторонами конклюдентних дій.

Спеціальні вимоги до форми договору дарування прав по відношенню дотретім особам (поступка вимоги), а також дарування у вигляді звільнення відобов'язки перед третіми особами шляхом переведення боргу встановлені пп. 1 і
2 ст. 389 і п. 2 ст. 391 ЦК.

4. Права і обов'язки дарувальника.

Реальний договір дарування, як правило, не породжує ніякихзобов'язальних відносин. Єдиним винятком з цього правилає зобов'язання, що виникає в результаті дарування майновогоправа відносно самого дарувальника. Зміст цього зобов'язання неспецифічно для дарування, оскільки вона визначається не самим фактом дарування,а характером подарованого права. Тому має сенс говорити лише прозобов'язанні, що виникає з консенсуального договору дарування, основніумови якого ми і розглянемо.

Головним обов'язком дарувальника є передача дару [15]. Якщо предметомдоговору є річ, то її передача обдаровуваному може здійснюватисяза допомогою вручення, символічної передачі (наприклад, вручення ключів)або вручення правовстановлюючих документів (абз. 2 п. 1 ст. 574 ЦК).
Передача дару у вигляді майнового права відносно третьої особи зазвичайпроводиться шляхом вручення документів, що фіксують підстави виникненняцього права (наприклад, поступка прав за цінним представницькою папері).
Єдиною підставою виникнення права відносно самого дарувальникає договір дарування. У цьому випадку перехід права на обдаровуваного зазвичайвідбувається автоматично в силу витікання погодженого сторонами термінуабо по настанні узгодженого відкладальної умови. Передача дару ввигляді звільнення від обов'язку вимагає від дарувальника вчиненняпевних дій, наприклад отримання згоди кредитора обдаровуваного напереведення боргу або виконання обов'язків за обдаровуваного (у разі покладаннявиконання).

Обов'язки дарувальника по консенсуальної договором дарування переходять до йогоправонаступників, якщо інше не передбачено договором (п. 2 ст. 581 ЦК). Увідношенні пожертвування це правило не діє (п. 6 ст. 582 ЦК).

Право відмови від виконання консенсуального договору дарування - одне знайважливіших прав дарувальника, закріплене ст. 577 ЦК. Дарувальник можескористатися цим правом у двох випадках:

1) якщо після укладення договору його майновий, сімейний станабо стан здоров'я змінилися настільки, що виконання договору внових умовах приведе до істотного зниження рівня його життя;

2) якщо обдаровуваний вчинив замах на життя дарувальника, члена його сім'їабо близького родича або навмисне заподіяв тілесні дарувальникупошкодження [16].

Відмова дарувальника від виконання договору дарування неможливий стосовнозвичайним подарункам невеликій вартості (ст. 579 ЦК). За цим єдинимвинятком дарувальника відмова від виконання договору за вищезазначенимипідставах є дією правомірним, а тому не дасть обдаровуваномуправа на відшкодування збитків (п. 3 ст. 577 ЦК).

5. Права та обов'язки обдаровуваного.

Право на отримання дару логічно випливає з самого предмета договорударування. Його зміст визначається змістом відповідноїобов'язки дарувальника. Якщо предметом дарування є індивідуально -певна річ, то в разі невиконання зобов'язання дарувальникомобдаровуваний набуває право вимагати відібрання цієї речі у дарувальника (здотриманням правил ст. 398 ЦК) [17]. Якщо ж предмет дарування - річ,що визначається родовими ознаками, то право на отримання дару може звузитисядо права на відшкодування збитків (п. 2 ст. 396 ЦК).

Право відмови від прийняття дару закріплено за обдаровуваним в п. 1 ст. 573
ГК. Це право може бути здійснено у будь-який момент до передачі дару інавіть не обумовлено наявністю будь-яких поважних причин. Обдаровуванийвправі відмовитися від дару взагалі без вказівки мотивів (якщо дотриманіформальні вимоги, передбачені п. 2 ст. 573 ЦК).

Звідси можна зробити висновок про те, що прийняття дару не єобов'язком обдаровуваного особи [18]. Але яке ж значення має тоді згодуобдаровуваного на прийняття дару? Договірне умова про прийняття дарувстановлює не обов'язок обдаровуваного, а, швидше за все, характеризуєобов'язок дарувальника з передачі дарунка, яка не може бути виконана,поки дар обдаровуваним не прийнятий. У цьому сенсі прийняття дару - обов'язковеумова що відбулася передачі дару.

Права обдаровуваного в звичайному консенсуальної договорі дарування, за загальнимправилом, не переходять до його правонаступників (якщо інше не передбаченодоговором - п. 1 ст. 581 ЦК). Навпаки, у договорах пожертвування, якправило, має місце правонаступництво (п. 6 ст. 582 ЦК).

Існування обов'язків на стороні обдаровуваного особи - явище доволірідкісне для звичайного дарування. Практично воно обмежується небагатьмавипадками дарування, пов'язаного з обтяженням переданого майна вкористь самого дарувальника. Але в договорах пожертвування обов'язок обдаровуваногоз використання майна в загальнокорисних цілях присутній завжди. Удоговорі пожертви громадянину цей обов'язок трансформується вобов'язок використання дару за конкретним призначенням, зазначеномударувальником. Аналогічна обов'язок може покладатися і на обдаровуваногоюридична особа [19]. У цьому випадку воно повинне вести відособлений облік всіхоперацій з використання пожертвуваного майна (абз. 2 п. 3 ст. 582
ЦК), що забезпечує можливість фінансового контролю за йоговикористанням.

Якщо умова про конкретний напрямок використання дару в договоріпожертвування відсутній, обдаровуваного юридична особа зобов'язанасамостійно визначити способи використання дару в загальнокорисних цілях,що не суперечать призначенням майна.

Встановлення обов'язки з використання майна в загальнокорисних ціляхсерйозно обмежує?? рава обдаровуваного щодо цього майна. Так,відчуження майна, обтяженого обов'язком його використання взагальнокорисних цілях, можливо тільки за умови, що його набувачвізьме на себе виконання відповідних обов'язків. Користування такиммайном у власних інтересах обдаровуваного можливе лише в тій мірі, вякий це не перешкоджає його використанню в загальнокорисних цілях.

6. Відповідальність за договором дарування.

Відповідальність за невиконання або неналежне виконаннязобов'язання за договором дарування будується на загальних підставах,врегульованих главою 25 ЦК.

Однак, з огляду на безоплатний характер цього договору, законпередбачив із загальних правил ряд вилучень, що обмежують відповідальністьсторін договору. Так, відповідальність за збитки, завдані дарувальникувідмовою обдаровуваного від прийняття дарунка, обмежена відшкодуванням реальногозбитків, якщо до того ж відповідний договір дарування був укладений уписьмовій формі (п. 3 ст. 573 ЦК).

Шкода, заподіяна життю, здоров'ю або майну обдаровуваного громадянинавнаслідок недоліків подарованої речі, підлягає відшкодуванню дарувальником ввідповідно до норм глави 59 ЦК (тобто відповідальність тутконструюється з поза договірної моделі). Загальні підстави деліктноївідповідальності в даному випадку конкретизуються вказівкою на те, щодарувальник відповідає за недоліки речі, якщо вони виникли до передачі речіобдаровуваному, не належать до числа явних і якщо дарувальник знав про них, але непопередив обдаровуваного (ст. 580 ЦК). Таким чином, відповідальністьбудується на засадах вини.

Недоліки речі за змістом ст. 580 ГК охоплюють поряд із власнефізичними вадами (конструктивними та іншими) і юридичні дефектиречей, наприклад, невідомі, раніше обтяження речі правами третіх осібабо ущербність титулу. І хоча юридичні дефекти речі зазвичай не можутьзавдати шкоди життю або здоров'ю обдаровуваного, їх негативний вплив намайнову сферу може бути відчутно.

Правило ст. 580 ГК доцільно застосовувати і до випадків, коли предметомдарування виступають майнові права або звільнення від обов'язку. Уцьому випадку єдино можливий недолік дару може полягати тількив його юридичної ущербності.

7. Припинення договору дарування.

Реальний договір дарування зазвичай не породжує зобов'язання, виступаючилише як підстава виникнення прав на стороні обдаровуваного. На відміну віднього консенсуальної договір дарування в своєму розвитку проходить як мінімумдва етапи: спочатку він породжує відповідне зобов'язання, а потім виконанняцього зобов'язання призводить до виникнення у обдаровуваного речових чи іншихправ відносно дару. На першому (зобов'язальні) етапі дарування можебути припинено так само, як і будь-який інший договір цивільного права [20],тобто на загальних підставах, передбачених главою 26 ГК і ст. 450, 451 ЦК, атакож на підставах, властивим лише дарування - п. 1 ст. 573 та пп. 1 і 2ст. 577 ЦК. Але після того, як зобов'язання виконано, припинити його вженеможливо,