ПЛАН.
Введення.
(. Законодавче регулювання діяльності підприємств і підприємництва.
(1. Закон України про підприємства від 27.03.91.
(2. Закон України про підприємництво.
(3. Економічна свобода підприємств.
((. Підприємство як основна господарська одиниця макроекономіки. < p> (1. Соціально-економічні та організаційні форми підприємства, його трудовий колектив.
(2. внутрігосподарська структура підприємства й оборот його виробничих фондів.
(3. Види підприємств та їх розвиток в умовах ринку.
(((. Економічна свобода підприємств і підприємництво. Управління підприємством в сучасних умовах.
(1. Управління підприємством, його господарська, економічна та соціальна діяльність.
(2. Адаптація підприємства до ринкових відносин, підприємство і держава.
(3. Маркетинг і менеджмент в управлінні підприємством.
(4. Економічні проблеми підприємництва та шляхи їх вирішення.
Висновок.
Список літератури.
Введення.
Подолання породжених адміністративно-командними методами керування негативних явищ у народному господарстві
України можливо на основі реформування відносин власності і регульованої ринкової економіки.
Світовий досвід показує, що формування ринку як форми організації товарного виробництва відбувалося еволюційним шляхом протягом тривалого часу при відповідній законодавчій діяльності держави. Перехід нашої економіки до ринкових відносин має визначені особливості:
- ринкова економіка формується нееволюційним шляхом; робиться спроба проводити її в процесі радикальних змін суспільного ладу;
- упровадження ринкової економіки проходить без досить випробуваних стосовно наших умов господарювання законодавчо-правових актів і нормативів;
- держава не підтримує розвиток нових видів підприємств і не обтяжує себе допомогою діючим підприємствам (особливо малим); на даний момент практично немає стимулів і пільг для різних підприємств і підприємництва.
Усвідомлення об'єктивної необхідності переходу до ринкових відносин обумовлює необхідність створення відповідних передумов, що визначаються чинністю закону вартості і сприяють реалізації в умовах ринку усіх факторів ефективного виробництва. Це вимагає переосмислення економічних основ господарювання, оволодіння ринковим механізмом з урахуванням нашої соціально-економічної дійсності, відсутності ринкової культури й інфраструктури, необхідної інформації, підготовленості кадрів, а також того, що ринок (система досить жорстоких соціально-економічних відносин.
Одними з найважливіших передумов переходу до ринкової економіки є розробка відповідної законодавчо-правової основи, організація рівноправної діяльності різних видів підприємств, підтримка підприємництва, освоєння ринку на різних рівнях і напрямках.
(. Законодавче регулювання діяльності підприємств і підприємництва.
(1. Закон України про підприємства від 27.03.91.
Закон України "Про підприємства" створює рівні правові умови для діяльності підприємств незалежно від форм власності на майно й організаційні форми підприємства. Закон спрямований на забезпечення самостійності підприємств , визначає їх права і відповідальність у проведенні господарської діяльності, регулює відносини підприємств з іншими підприємствами і організаціями, органами державного управління.
Підприємство (основна організаційна одиниця народного господарства України. Підприємство (самостійний господарський статутний суб'єкт, який має права юридичної особи та здійснює виробничу, наукову і комерційну діяльність з метою отримання відповідного прибутку
(доходу).
Підприємство має самостійний баланс, розрахунковий та інші рахунки в банках, печатку із своїм найменуванням, а промислове підприємство (також товарний знак. Підприємство не має у своєму складі інших юридичних осіб.
Підприємство здійснює будь-які види господарської діяльності, якщо вони не заборонені законодавством України і відповідають цілям, передбаченим статутом підприємства.
Відповідно формам власності можуть діяти підприємства таких видів:
- індивідуальне підприємство, засноване на приватній власності фізичної особи та виключно його праці;
- сімейне підприємство, засноване на власності та праці громадян України (членів однієї сім'ї, які проживають разом;
- приватне підприємство, засноване на власності окремого громадянина України, з правом найму робочої сили;
- колективне підприємство, засноване на власності трудового колективу підприємства, кооперативу, іншого статутного товариства, громадської та релігійної організації;
- державне комунальне підприємство, засноване на власності адміністративно-територіальних одиниць;
- державне підприємство, засноване на загальнодержавній власності;
- спільне підприємство, засноване на базі об'єднання майна різних власників (змішана форма власності);
- підприємство, засноване на власності юридичних осіб і громадян інших держав.
Відповідно обсягам господарського обороту підприємства і чисельності його працівників (незалежно від форм власності) воно може бути віднесено до категорії малих підприємств.
До малих підприємств належать новостворені та діючі підприємства:
- в промисловості та будівництві (з чисельністю працюючих до 200 осіб;
- в інших галузях виробничої сфери (з чисельністю працюючих до 50 чоловік;
- у науці і науковому обслуговуванні (з чисельністю працюючих до 100 чоловік;
- у галузях невиробничої сфери (з чисельністю працюючих до 25 чоловік;
- у роздрібній торгівлі (з чисельністю працюючих до 15 чоловік.
Підприємство створюється згідно з рішенням власника
(власників) майна або уповноваженого ним (ними) органу, підприємства-засновника, організації або рішенням трудового колективу у випадках і порядку, передбачених цим та іншими законами України. < p> Підприємство може бути створено в результаті примусового поділу іншого підприємства відповідно до антимонопольного законодавства України.
Підприємство може бути створено в результаті виходу зі складу діючого підприємства,, організації одного або декількох структурних підрозділів, а також на базі структурної одиниці діючих об'єднань згідно з рішенням їх трудових колективів, якщо на це є згода власника або уповноваженого ним органу.
Підприємство набуває прав юридичної особи з дня його державної реєстрації. Державна реєстрація підприємства здійснюється у виконавчому комітеті районної, міської Ради народних депутатів за місцезнаходженням підприємства.
Для державної реєстрації підприємства виконавчому комітету відповідної Ради народних депутатів подаються заява, рішення засновника про створення, статут та інші документи.
У разі відсутності у малого підприємства на момент реєстрації власного приміщення вона здійснюється за юридичною адресою одного з його засновників.
Підприємство має право створювати філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи з правом відкриття поточних і розрахункових рахунків.
Підприємство діє на основі статуту. Статут затверджується власником (власниками) майна, а для державних підприємств (власником майна за участю трудового колективу.
У статуті підприємства визначаються власник і найменування підприємства, його місцезнаходження, предмет і цілі діяльності, його органи управління, порядок їх формування, компетенція та повноваження трудового колективу, порядок утворення майна підприємства, умови реорганізації та припинення діяльності підприємства.
Майно підприємства становлять основні фонди та оборотні кошти, а також інші цінності, вартість яких відображається в самостійному балансі підприємства.
Джерелами формування майна підприємства є:
- грошові та матеріальні внески засновників;
- доходи, отримані від реалізації продукції, а також від інших видів господарської діяльності;
- доходи від цінних паперів;
- кредити банків та інших кредиторів;
- капітальні вкладення і дотації з бюджетів;
- надходження від роздержавлення і приватизації власності;
- придбання майна іншого підприємства, організації;
- безкоштовні або благодійні надходження, пожертвування організацій, підприємств і громадян;
- інші джерела, не заборонені законодавчими актами
України.
Підприємство має право на випуск власних цінних паперів та реалізацію їх юридичним особам і громадянам України та інших держав.
Трудовий колектив підприємства становлять усі громадяни, які своєю працею беруть участь у його діяльності на основі трудового договору (контракту, угоди), а також інших форм, що регулюють трудові відносини працівника з підприємством.
Трудовий колектив підприємства з правом найму робочої сили:
- розглядає і затверджує проект колективного договору;
- розглядає і вирішує згідно зі статутом підприємства питання самоврядування трудового колективу;
- визначає і затверджує перелік і порядок надання працівникам підприємства соціальних пільг;
- бере участь у матеріальному і моральному стимулюванні продуктивної праці, заохочує винахідницьку і раціоналізаторську діяльність.
Трудовий колектив державного та іншого підприємства, в якому частка держави у вартості майна становить більше 50 відсотків:
- розглядає разом із засновником зміни і доповнення статуту підприємства;
- разом з засновником підприємства визначає умови найму керівника;
- бере участь у вирішенні питання про вихід зі складу підприємства одного або декількох структурних підрозділів для створення нового підприємства;
- разом з власником вирішує питання про вступ і вихід підприємства з об'єднання підприємств;
- приймає рішення про оренду підприємства, створення на основі трудового колективу органу для переходу на оренду і викупу підприємства.
При частковому викупі підприємства трудовий колектив дістає права колективного власника.
Колективний договір повинен укладатися на всіх підприємствах, які використовують найману працю, між власником або уповноваженим ним органом і трудовим колективом або уповноваженим ним органом і не може суперечити законодавству України.
Держава гарантує недоторканність прав і законних інтересів підприємства. Втручання в господарську та іншу діяльність підприємства з боку державних, громадських і кооперативних органів, політичних партій і рухів не допускається, крім випадків, передбачених законодавством України.
Збитки (включаючи очікуваний і не одержаний дохід), принесені підприємству в результаті виконання директив державних чи інших органів або їх службових осіб, які порушили права підприємства, а також внаслідок неналежного здійснення такими органами або їх службовими особами передбачених законодавством зобов'язань по відношенню до підприємств, підлягають відшкодуванню за їх рахунок.
Спори про відшкодування збитків вирішуються судом або арбітражем відповідно до їх компетенції.
Держава допомагає розвитку ринку, здійснюючи його регулювання за допомогою економічних законів і стимулів, реалізує антимонопольну програму, забезпечує соціальну захищеність усіх трудящих. Держава забезпечує пільгові умови підприємством, що впроваджують прогресивні технології, створюють нові робочі місця, використовують працю громадян, які потребують соціального захисту. Держава має стимулювати розвиток малих підприємств в Україні: давати пільги при оподаткуванні, одержанні державних кредитів, створює фонди допомоги розвитку малих підприємств.
Під комерційною таємницею підприємства розуміються відомості, пов'язані з виробництвом, технологічною інформацією, управлінням, фінансами та іншою діяльністю підприємства, які не є державною таємницею, але розголошення
(передача, витік) яких може завдати шкоди його інтересам.
Підприємство зобов'язане:
- охороняти навколишнє середовище від забруднення та інших шкідливих дій;
- відшкодовувати відповідній Раді народних депутатів збитки, завдані нераціональним використанням землі та інших природних ресурсів і забрудненням навколишнього Середовища;
- забезпечувати безпеку виробництва, санітарно-гігієнічні норми і вимоги щодо захисту здоров'я його працівників, населення і споживачів продукції.
Контроль за окремими сторонами діяльності підприємства здійснюють державна податкова інспекція, державні органи, на які покладено нагляд за безпекою виробництва і праці, пожежної та екологічної безпеки.
Ліквідація та реорганізація (з'єднання, розділ, вихід, переобразованіе) підприємства проводяться за рішенням власника та за участю трудового колективу або за рішенням суду , арбітражу. Підприємство ліквідується також у випадках:
- визнання його банкрутом;
- якщо прийнято рішення про заборону діяльності підприємства через невиконання умов, встановлених законодавством, і в передбачений рішенням термін не забезпечено виконання цих умов або не змінено вид діяльності;
- якщо рішенням суду будуть визнані недійсними документи і рішення про створення підприємства.
(2. Закон України про підприємництво.
Цей Закон визначає загальні правові, економічні та соціальні засади здійснення підприємницької діяльності (підприємництва) громадянами та юридичними особами на території України, встановлює гарантії свободи підприємництва та його державної підтримки.
Підприємництво (це самостійна ініціатива, систематична, на власний ризик діяльність з виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг та заняття торгівлею з метою одержання прибутку.
Суб'єктами підприємницької діяльності
(підприємцями) можуть бути: громадяни України, інших держав, не обмежені законом у правоздатності або дієздатності; юридичні особи всіх форм власності, встановлених
Законом України "Про власність".
Щодо юридичних осіб та громадян, для яких підприємницька діяльність не є основною, цей Закон застосовується до тієї частини їх діяльності, яка за своїм характером є підприємницькою.
Дозвіл на здійснення підприємницької діяльності видається Кабінетом міністрів України або уповноваженим ним органом у строк не більше 30 днів з дня отримання заяви. Відмова про видачу дозволу видається в той же строк і є актом письмової форми.
Підприємництво здійснюється на основі наступних принципів:
- вільний вибір видів діяльності;
-- залучення на добровільних засадах до здійснення підприємницької діяльності майна та коштів юридичних осіб і громадян;
- самостійне формування програми діяльності та вибір постачальників і споживачів вироблюваної продукції, встановлення цін відповідно до законодавства;
- вільний найм працівників;
- залучення та використання матеріально-технічних, фінансових, трудових, природних та інших видів ресурсів, використання яких не заборонено або не обмежено законодавством;
- вільне розпорядження прибутком , що залишається після внесення платежів, встановлених законодавством;
- самостійне здійснення підприємцем (юридичною особою зовнішньоекономічної діяльності, використання будь-яким підприємцем належної йому частки валютної виручки на свій розсуд.
Державна реєстрація суб'єктів підприємницької діяльності здійснюється за заявочним принципом протягом не більше 15 днів. Орган, що здійснює реєстрацію, зобов'язаний протягом цього терміну видати у?? остовереніе про реєстрацію та подати відомості до відповідної податкової інспекції та до органів державної статистики.
Свідоцтво про державну реєстрацію суб'єкта підприємництва служить підставою для відкриття рахунків в установах банків за місцем реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності або в будь-яких інших установах банків за угодою сторін. Банк зобов'язаний відкрити банківський рахунок і в триденний термін повідомити про це податкову інспекцію.
Для здійснення підприємницької діяльності підприємець має право укладати з громадянами договори про використання їхньої праці. При укладанні трудового договору підприємець зобов'язаний забезпечити умови та охорону праці, її оплату не нижче встановленого в державі мінімального прожиткового рівня, а також інші соціальні гарантії, включаючи соціальне й медичне страхування та соціальне забезпечення відповідно до чинного законодавства.
Підприємець зобов'язаний не завдавати шкоди навколишньому середовищу, не порушувати охоронювані законом права та інтереси громадян, підприємств, установ, організацій і держави.
Діяльність підприємця припиняється: з власної ініціативи підприємця; на підставі рішення суду або арбітражного суду у випадках , передбачених законодавством України; у разі закінчення терміну дії ліцензії; з інших підстав, передбачених законодавчими актами України.
Держава гарантує всім підприємцям, незалежно від обраних ними організаційних форм підприємницької діяльності, рівні права і створює рівні можливості для доступу до матеріально-технічних, фінансових, трудових, інформаційних, природних та інших ресурсів.
Держава законодавчо забезпечує свободу конкуренції між підприємцями, захищаючи споживачів від проявів недобросовісної конкуренції та монополізму в будь-яких сферах підприємницької діяльності. Органи державного управління будують свої відносини з підприємцями, використовуючи:
- податкову та фінансово-кредитну політику, включаючи встановлення ставок податків і відсотків по державних кредитах; податкових пільг; цін і правил ціноутворення; цільових дотацій; валютного курсу; розмірів економічних санкцій;
- державне майно і систему резервів, ліцензії, концесії, лізинг, соціальні, екологічні та інші норми і нормативи;
- науково-технічні, економічні і соціальні, державні і регіональні програми.
(3. Економічна свобода підприємств.
Нічим не обмежена діяльність підприємства породжує серйозну соціальну несправедливість, а часто і екологічну небезпеку. Тому підприємство повинно виконувати чітко визначені вимоги з боку уряду, споживачів і захисників навколишнього середовища. Найбільш передові із зарубіжних підприємств реагують на це розробкою соціальних програм з метою присвоєння собі статусу відповідального члена суспільства. Одночасно підприємства вживають цілеспрямовані дії, щоб не допустити прийняття законів, що обмежують підприємницьку свободу. Найважливішим для роботи тих підприємств , які не хочуть припинити своє існування, є пристосування до вимог суспільства.
Успіх діяльності підприємства у великій мірі залежить від того, хто і як регулює і контролює взаємини з регіональною середовищем. Радянський досвід показав, що повномасштабної контроль діяльності підприємств зверху є небажаним, оскільки він робить їх неефективними.
Досвід розвинених країн, у свою чергу, показує, що при мінімальному контролі зверху підприємства створюють більше благ і більш ефективні. Але з - за того, що національне багатство постійно збільшується, а розподіл залишається нерівномірним, це збільшення супроводжується руйнуванням політичного, економічного та соціального середовища, байдужістю до нагальних проблем підприємств. Перерахування небажаних станів підприємства, яке не контролюється з боку уряду, зазначено в таблиці № 1.
Традиційними сферами контролю підприємницького поводження з боку державних органів управління є: продукція, технологія виробництва, поведінка у конкуренції, прибуток, ресурси, право власності та організація внутріфірмового управління.
Не допускається заняття підприємницькою діяльністю таких категорій громадян: військовослужбовців , посадових осіб, органів прокуратури, суду, державної безпеки, внутрішніх справ, державного арбітражу, державного нотаріату, а також органів державної влади і управління, покликаних здійснювати контроль за діяльністю підприємств.
Особи, яким суд заборонив займатися певною діяльністю, не можуть бути зареєстровані як підприємці з правом здійснення відповідного виду діяльності до закінчення терміну, встановленого вироком суду.
Підприємці мають право без обмежень приймати рішення і здійснювати самостійно будь-яку діяльність, яка не суперечить чинному законодавству. Особливості регулювання окремих видів підприємництва встановлюються законодавством України.
Діяльність по виготовленню і реалізації наркотичних засобів, військової зброї і боєприпасів до нього, вибухових речовин може здійснюватися тільки державними підприємствами, а проведення ломбардних операцій (також і повними товариствами.
Без спеціального дозволу (ліцензії), що видається
Кабінетом міністрів України або уповноваженим ним органом не можуть здійснюватися:
- пошук та експлуатація родовищ корисних копалин;
- виробництво і ремонт, реалізація спортивної, мисливської, вогнепальної зброї та набоїв до неї, а також холодної зброї;
- виготовлення та реалізація медикаментів і хімічних речовин;
- виготовлення пива і вина;
- виготовлення спирту, горілчаних, лікарнях і коньячних виробів;
- виготовлення тютюнових виробів;
- медична практика;
- ветеринарна практика;
- юридична практика;
- створення та утримання гральних закладів, організація азартних ігор;
- торгівля алкогольними напоями; < p> - внутрішні та міжнародні перевезення пасажирів і вантажів повітряним, річковим, морським, залізничним та автомобільним транспортом;
- агентування і фрахтування морського торговельного флоту;
- виготовлення цінних паперів і знаків поштової оплати;
- посередницька діяльність з приватизаційними паперами;
- надання послуг з охорони державної, колективної та приватної власності;
- монтаж, ремонт і профілактичне обслуговування засобів охоронної сигналізації;
- видобуток, виробництво і використання радіоактивних речовин і джерел іонізуючого випромінювання, переробка та захоронення радіоактивних відходів;
- видобуток дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, виготовлення і реалізація виробів з їх використанням;
- збір, переробка твердих і рідких відходів виробництв, що містять дорогоцінні метали і дорогоцінне каміння, і їх лом;
- виконання авіаційно-хімічних робіт та аерофотозйомок;
- проектування, будівництво та експлуатація об'єктів атомної енергетики, а також надання послуг з їх обслуговування;
- аудиторська діяльність;
- страхова діяльність;
- виготовлення та реалізація ветеринарних медикаментів і препаратів;
- будівництво та технічне обслуговування загальнодержавних мереж передачі даних і документального зв'язку;
- будівництво та технічне обслуговування передавальних станцій супутникових зв'язків;
- міжнародні та міжміські поштові перевезення;
- обробка поштової кореспонденції;
- видача та прийом грошових переказів;
- використання радіочастот;
- виробництво та ремонт засобів вимірювання і контролю;
- виконання топографо-геодезичних, картографічних робіт і кадастрових зйомок;
- виконання інженерно-вишукувальних та проектних робіт для об'єктів енергетики , державного зв'язку, оборонного комплексу, а також для газопроводів, магістральних трубопроводів, мостів, тунелів, електростанцій, аеропортів, морських портів, які виконуються на територіях, підданих дії сейсмічності, а також карстоутворення, підтоплення, осіданням іншого типу, доробці, зсувів і обвалів.
((. Підприємство як основна господарська одиниця макроекономіки.
(1. Соціально-економічні та організаційні форми підприємства, його трудовий колектив.
Підприємство займає центральне місце в народно-господарському комплексі будь-якої країни. Це первинна ланка суспільного поділу праці. Саме тут створюється національний доход. Підприємство виступає як виробник і забезпечує процес відтворення на основі самоокупності і самостійності.
Від успіху окремих підприємств залежить обсяг створюваного валового національного продукту, соціально-економічний розвиток суспільства, ступінь задоволеності в матеріальних і духовних благах населення країни.
Підприємство як самостійна господарська одиниця володіє правами юридичної особи, тобто воно має право вільного розпорядження майном, одержувати кредит, входити в договірні відносини з іншими підприємствами. Воно має вільний розрахунковий рахунок у банку, де знаходяться кошти, які використовуються для розрахунків з іншими підприємствами, на зарплату.
Прийнято вважати, що оптимальними є такі розміри, що забезпечують найбільш сприятливі умови для використання досягнень науки і техніки при мінімальних витратах виробництва і при цьому досягається ефективне виробництво високоякісної продукції.
Підприємство являє собою таку форму організації господарства, при якій індивідуальний споживач і виробник взаємодіють за допомогою ринку з метою вирішення трьох основних економічних проблем: що, як і для кого робити.
При цьому ніхто з підприємців і організацій свідомо рішенням цієї тріади економічних проблем не зайнятий (кожний вирішує в стихії ринку на індивідуальному рівні).
У ринковій системі все має ціну. Різні види людської праці також мають ціну (рівень зарплати, тариф на послуги. Ринкова економіка для неусвідомленої координації людей і підприємств через систему цін і ринків. Якщо узяти всі різноманітні ринки, то одержимо широку систему, що стихійно забезпечує рівновагу цін і виробництва шляхом проб і помилок.
По засобах узгодження між покупцями і продавцями
(попиту і пропозиції) на кожному з цих ринків ринкова економіка вирішує одночасно всі три проблеми:
1) що робити? (визначається щодня голосуванням за допомогою грошей (шляхом вибору покупцем товару і його покупки);
2) як виробляти? (визначається конкуренцією між виробниками (кожний прагне використовувати новітні технології, виграти цінову конкуренцію і збільшити прибуток, знизити витрати виробництва);
3) для кого робити? (визначається співвідношенням попиту та пропозиції на ринках, факторами виробництва
(робоча сила та засоби виробництва).
Ці ринки визначають рівень зарплати, ренти, відсотка і прибутку, тобто джерел, з яких складаються доходи.
Виробник установлює свої ціни, переміщаючи свій капітал у галузі з високим прибутком і залишаючи нерентабельне виробництво товару. Все це і визначає, що виробляти.
Прибуток тут (вирішальний фактор функціонування ринкового господарства.
Відповідно до форм власності на Україні можуть діяти підприємства наступних видів:
1) індивідуальні, засновані на особистій власності та на її праці (без наймання);
2) сімейні, засновані на власності та праці громадян однієї родини, що проживають спільно; < p> 3) приватне підприємство, засноване на власності окремого громадянина з правом найму робочої сили;
4) колективне, засноване на власності трудового колективу, кооперативу чи іншого статутного товариства;
5) державне чи комунальне, засноване на власності адміністративно-територіальних одиниць;
6) державне підприємство, засноване на республіканській (загальнодержавної) власності;
7) спільне, засноване на базі об'єднання майна різних форм власності (змішана форма власності).
В залежності від обсягів виробництва, кількості робітників підприємство може бути малим, середнім, великим. Малі підприємства (чисельністю до 200 працюючих (у промисловості та будівництві), до 50 чоловік (В інших галузях виробничої сфери), до 100 чоловік (у науці), до 25 чоловік (невиробнича сфера), до 15 чоловік (роздрібна торгівля).
Підприємства мають право об'єднувати свою виробничу, наукову і комерційну діяльність і створювати такі об'єднання:
!) асоціація (договірне об'єднання, створене з метою постійної координації господарської діяльності; асоціація не має права втручатися в виробничу діяльність будь-якого з її учасників;
2) корпорація (договірне об'єднання на основі поєднання виробничих, наукових і комерційних інтересів з делегуванням окремих повноважень, центральним регулюванням діяльності кожного з учасників;
3) консорціум (тимчасове статутне об'єднання промислового та банківського капіталу для досягнення спільної мети;
4) концерн (статутне об'єднання підприємств промисловості, наукових організацій, транспорту, банків, торгівлі тощо на основі повної залежності від одного або групи підприємців .
Кожне підприємство для вирішення завдань, пов'язаних з виробництвом і реалізацією товарів і наданням послуг, повинно бути укомплектовано певною кількістю людей, здатних виконувати ці роботи. Зайняті суспільною працею на підприємстві працівники, інженери та службовці утворюють трудові колективи цих підприємств. У політично-економічному розумінні трудовий колектив (це сукупний працівник підприємства й одночасно суб'єкт економічних відносин, що здійснює загальну діяльність у державних, колективних, кооперативних, приватних підприємствах, спрямовану на задоволення як особистих, так і колективних, громадських потреб.
Трудовий колектив є складною організаційною і соціально-економічною структурою, до якої входять працівники цехів, бригад та інших підрозділів підприємства. Для координації, узгодженості між ними створюється відповідна система управління.
Перехід від командно-адміністративної системи управління до економічних методів на всіх рівнях потребує широкої демократизації всієї системи господарської діяльності, здійснення управління через інтереси, всебічну активізацію працівників (членів трудового колективу. Тому велике значення має впровадження на підприємстві самоврядування.
Ідея самоврядування трудових колективів пов'язана з необхідністю демократизувати систему управління виробничим процесом на підприємстві. Поки трудовий колектив не має достатніх повноважень власника, він лише виступає в ролі господаря, не будучи їм реально. І він не стане їм, поки не будуть анульовані всі акти, які закріплюють відчуження працівника від засобів виробництва.
(2. внутрігосподарська структура підприємства й оборот його виробничих фондів.
Головне завдання підприємства (задовольняти в чому-небудь суспільної потреби даного регіону, одержуючи при цьому прибуток, за рахунок якої і задовольняються соціальні й економічні інтереси даного колективу і власника майна підприємства.
Кожне підприємство, фірма, об'єднання незалежно від форм власності діє на основі господарського
(комерційного) розрахунку. Принципи госпрозрахунку:
1) самофінансування;
2) самозабезпечення;
3) матеріальна зацікавленість;
4) економічна відповідальність; < p> 5) свобода господарської діяльності;
6) конкуренція між товаровиробниками, контроль за їх господарською діяльністю.
Комерційний розрахунок (це економічна категорія товарного виробництва, яка відображає складну систему економічних відносин, що виникають у процесі використання засобів виробництва, реалізації продукції, при розподілі і використаннямі отриманого доходу, прибутку.
Перехід до ринкових відносин господарювання загострює проблему пошуку шляхів підвищення стабільності роботи підприємств. Найбільш важливим стабілізуючим і одночасно з цим мало вивченим фактором є створення внутрішньогосподарської (щодо підприємства) інфраструктури, що відповідає сучасним вимогам, які висуваються до умов і характеру праці, взаємозв'язку інтересів окремих працівників і колективів, соціально-психологічної обстановці. Недостатнє приділення уваги цим вимогам як при створенні нових, так і в процесі організації функціонування діючих підприємств приводить до того, що оснащення підприємств високопродуктивним устаткуванням часто характеризується низькою економічною ефективністю.
Аналіз досвіду роботи процвітаючих фірм в розвинених країнах призводить до висновку, що їх стабільно високі результати визначаються забезпеченням взаємодії технологічних, організаційних і соціальних елементів виробництва, що досягається завдяки реалізації нової концепції розвитку економіки. Основу цієї концепції складає орієнтація управління на людину, на відміну від застосовуваних довгий час методів, при яких головними об'єктами керування були комплекси машин і технологічні процеси.
Інтеграція технологічних, організаційних і соціальних процесів досягається шляхом створення внутрішньогосподарської соціальної інфраструктури, основу якої складає набір факторів, що формуються в результаті виконання комплексу соціальних вимог. За своєю економічною природою структура підприємства являє собою складову частину виробничих сил суспільства, яка виконує функції забезпечення умов ефективного розвитку даної виробничої системи.
З метою забезпечення ефективного функціонування об'єктивних і суб'єктивних факторів виробництва (засобів виробництва і робочої сили) два складові частини внутрішньогосподарської структури підприємства слід розглядати окремо: власне виробничу
(покликану забезпечити умови для нормального функціонування об'єктивних факторів) і соціальну. Остання являє собою частину засобів виробництва, умов праці та побуту, здатних забезпечити раціональну організацію трудової діяльності, підвищення професійного рівня працівників, охорону та зміцнення їхнього здоров'я, задоволеність працею і його результатами, можливість працювати з повною віддачею.
Як відомо, в будь-якому процесі виробництва незалежно від його суспільної форми беруть участь матеріальні й особисті фактори виробництва (засоби виробництва і люди.
З матеріально-технічного боку виробничі фонди підприємства характеризуються певною структурою. Так, виробничі фонди поділяються на продуктивні і фонди обігу, на основні та оборотні фонди, на грошову, продуктивну т товарної частини, а основні фонди (на активну і пасивну частини і т.д. Матеріально
