Зміст:

Введення ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... .2

1. Зміна позову ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... 2

2. Відмова від позову ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... .5

3. Визнання позову ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... 6

4. Мирова угода ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... 7

Список використовуваної літератури ... ... ... ... ... ... ... ... ... .. 9

Введення .

Керуючись початком диспозитивності, сторони вправі на власнийрозсуд визначати обсяг і засоби захисту суб'єктивних прав іохоронюваних законом інтересів Заявлений матеріально-правова вимогаможе бути змінена в силу різних обставин (юридичнанеобізнаність сторін, схиблений на момент звернення в суд правильновизначити елементи позову; з'ясування нових обставин справи в ходісудового розгляду; взаємне врегулювання сторонами виникспору і т п).

Форми розпорядження позовом та засобами захисту закріплені в ст 34 ЦПК, увідповідно до якої позивач має право змінити підставу або предмет позову,збільшити або зменшити розмір позовних вимог або відмовитися від позову.
Відповідач вправі визнати позов. Сторони можуть закінчити справу мировоюугодою. Конкретний зміст кожного з перерахованихрозпорядчих дій полягає в наступному.

1. Зміна позову.

Зміна позову позивачем можливо у формі перетворення спочаткупозначених предмета, підстави, ціни, суб'єктного складу. Змінюючипредмет позову, позивач по-новому визначає об'єм і форму захисту свогосуб'єктивного права, звужуючи або розширюючи межі дослідження обставинсправи, змінюючи характер необхідного у суду рішення. Наприклад, доспочатку заявленого позову про визнання він має право приєднативимога про присудження відповідача до виконання будь-яких дій абовимога про перетворення того правовідносини, з якого виникла суперечка.
Так, пред'явивши позов про визнання авторства, позивач може доповнити йоговимогою про стягнення авторської винагороди. Спочатку заявленевимога про стягнення орендної плати позивач вправі доповнити позовом пророзірвання договору оренди. Позивач на свій розсуд може взагалізамінити предмет позову, висунувши нову вимогу. Наприклад, пред'явивши позов пророзірвання шлюбу, позивач потім просить визнати цей шлюб недійсним
Проте всі перетворення предмета позову повинні залишатися в рамках тогоспору, про розгляд якого просив позивач Не можна, наприклад, замістьспочатку заявленої вимоги про стягнення з відповідача аліментіввимагати визнання його таким, що втратив право на житлову площу. Це вже новийпозов, він повинен бути пред'явлений за загальними правилами.

Основа позову видозмінюється шляхом посилок на нові обставиниі додаткового пред'явлення нових доказів на підтвердженнянаведених основаних фактів Позивач вправі виключити будь -який факт із основи позову, замінити одні факти іншими Подібніперетворення в основі позову невідворотні, якщо змінюється сам предметпозову. Наприклад, вимагаючи замість розірвання шлюбу визнання йогонедійсним, позивач повинен замінити причину позову, оскількиобставини, дозволяючи суду вирішувати ці вимоги, різні
Доповнюючи предмет позову, позивач називає додатково і нові факти,що свідчать про правомірність другої вимоги У судовій практиці ів процесуальній теорії тривалий час залишалось спірне питання про можливістьодночасного зміни позивачем предмета та основи позову. Верховний Суд
СРСР в огляді судової практики роз'яснив, що таке одночаснезміна неможливо "так як фактично це означало б пред'явлення новогопозову »[1]. Дане роз'ясненню потребує в одному важливому уточненню. Не можнапроводити одночасну заміну елементів позову. А при зміні предметупозову відповідно перетворенню проходить із обставинами,вказаними в основі позову. Наприклад, доповнюючи позов про поновлення нароботі вимоги про стягнення заробітної плати, позивач доповнюючипозову, посилаючись на факт вимушеного прогулу і на спричинений майновийзбиток. Позивач має право на власний розсуд змінити і склад учасниківспору. Зокрема, ст. 77 КпШС та ст. 455 ГК дають йому можливістьвизначити число відповідачів по справі. Первісне пред'явлення позову доодного відповідача не позбавляє позивача права наполягати, потім на притягнення впроцес інших зобов'язаних осіб. Використовуючи право на зміну елементівпозову, позивач забезпечує більш повний та кваліфікований захист свогосуб'єктивного права або охоронюваного законом інтересу. Суду це даєможливість досягнути процесуальної економії, оскільки відпадаєнеобхідність в порушенні нової справи по зміненому позову.

Змінюючи розмір заявленого позову, позивач знову визначає об'єм захистусвого суб'єктивного права. Таке діапозитивні правомочність можливо, коливимоги носять майновий характер. Якщо позивач в момент пред'явленняпозову важко визначити з достатньою точністю передбачувану цінупозову, наприклад позов про відшкодування шкоди, завданої здоров'ю, то в ходісудового розгляду він може уточнити розмір своїх вимог,збільшивши ціну позову. Інколи, ціна позову свідомо завищують позивачем, томупри розгляді справи розмір вимог також буде уточнюватися і позивачназве дійсний розмір, зменшивши первісну витребувану суму.
Заява позивача про зміну елементів позову, його ціни і складу учасниківспору може також вимагати притягнення в процес нових матеріалів,додаткової підготовки відповідача до захисту проти зміненого позову. Судабо суддя вправі в такому випадку перенести судовий розгляд. Право назміна позову може бути реалізовано позивачем в стадії порушення справи і встадії його підготовки шляхом подачі відповідного додатку до позовноїзаявою. У ході розгляду справи це фактично здійснюється допостанови судом чи суддею рішення (до виходу у нарадчукімнату). Але звичайно позиція позивача по відношенню зміни позову з'ясовуєтьсясудом чи суддею після доповіді по справі. Всі дії по зміні позовуповинні бути відображені в протоколі судового засідання.

Заявлені позивачем вимоги можуть бути додані по ініціативі самогосуду шляхом виходу за межі таких вимог (ст. 195 ЦПК). Наявністьтакого права у суда зовсім не означає, зміна предмета чиоснови позову можливе на власний розсуд суду [2]. Суд може вийти замежі означених позивачем елементів позову, розширив тим самим кордонинадаючи позивачу захисту. Збільшення судом по своїй ініціативі розмірупозовних вимог в процесуальній теорії і в судовій практиці завждирозглядалось в якості безспірного випадку застосування ст. 195 ЦПК. Алеподібні дії правомірні, якщо в рішенні по справі вони достатньоаргументовано. Наприклад, при розділі майна, що є загальноюсумісною власністю подружжя, суд може збільшити частку одного зподружжя з урахуванням інтересів неповнолітніх дітей або тогообставини, що інший чоловік ухиляється від суспільної праціі витратив загальне майно в збиток інтересів сім'ї. Суд зобов'язаний привести врішенні мотиви відступу від початкової рівності долей подружжя в їхспільному майні [3]. Суд вправі збільшити розмір позовних вимог, колиу справі буде встановлено, що позивач неправильно визначив ціну позову і вона невідповідає дійсній ціні. Так, не враховуючи від вимогсторін можливо стягнення штрафу, пені, неустойки та інших сум,присудження яких прямо передбачено законом.

Поза межами предмета заявленого позивачем вимоги суд може вийти лишепри наявності спеціальної нормативної вказівки (дозволу) Зокрема,при позбавленні відповідача батьківських прав суд зобов'язаний одночасно вирішитипитання про стягнення з нього аліментів незалежно від пред'явленого такогопозову [4]. При розірванні шлюбу між подружжям, які мають неповнолітніхдітей, суд в залежності від встановлених обставин справи вправі стягнутиаліменти на утримання дітей незалежно від пред'явлення позову про це.
Користуючись правилом ст. 195 ЦПК, суд може одночасно з додаткомпредмета позову притягти в процес нових учасників і вирішити питання про їхправа та обов'язки (ст. 36, 39 ЦПК). Суд вправі також доповнитипричини позову посилкою на нові обставини, встановлені в ходісудового розгляду. У силу принципу об'єктивної істини по кожномуцивільній справі суд зобов'язаний з'ясовувати що мають значення фактичніобставини незалежно від того, повністю або частково названі вони взаяві позивача. Мова йде про доповнення кола встановлюваних фактів, а непро зміну або заміні підстави позову. Вихід за межі причин позовуповинен бути мотивовані судом в прийнятому по справі рішенні [5]. Зміна позовупозивачем можуть мати різне процесуальне оформлення. Якщо волевиявленняпозивача викладено в спеціальному документів, воно підшивається до матеріалів справи.
Розпорядження позовом в ході судового розгляду відображається в протоколісудового засідання, під цією запискою повинна бути підпис позивача. Своїдії по доповненні розглядуваного позову суд чи суддя відображає врішенні по посилці на мотиви такого доповнення.

2. Відмова від позову.

Відмова від позову - розпорядча дія позивача, яке має на метіприпинення розпочатого процесу. Позивач відмовляється від прохання про розглядсудом виник у нього з відповідачем матеріально-правового спору і відсудового захисту свого суб'єктивного права або охоронюваного закономінтересу. Мотивами подібної дії можуть бути добровільне виконаннявідповідачем обов'язки перед позивачем, явна необгрунтованість позову інебажання позивача програвати процес. Позивач має право відмовитися від позовуповністю або частково Прийнявши часткову відмову від позову, суд в рештічастині позову вирішує справу по суті і виносить рішення. Відмова від позову можебути виражена в окремій заяві, яке долучається до матеріалів справи.
Відмова від позову, заявлений під час судового розгляду, відображається впротоколі судового засідання, під цією запискою повинна бути підпис позивача.
Суд або суддя, який розглядає справу, зобов'язаний роз'яснити позивачу наслідкивідмови від позову, про що також робиться запис у протоколі судовогозасідання. Суд має право не прийняти відмову від позову, якщо подібна діяпозивача суперечить закону або порушує чиї-небудь права та охоронювані закономінтереси (ст. 34 ГПК). Наприклад, законні представники не має прававідмовитися від позову, якщо судом вирішується питання про права та інтересинеповнолітніх або недієздатних осіб.

Прокурор та інші суб'єкти, що порушили в суді справу на захист прав іінтересів інших осіб (ст 4 ЦПК), вправі відмовитися від позову, що не позбавляєсамих цих осіб можливості вимагати розгляду справи по суті.
Прийняття судом відмови від позову оформляється ухвалою суду або судді проприпинення провадження у справі. Повторне порушення справи за таким позовомне допускається.

3. Визнання позову.

Визнання позову - заявлена відповідачем згода з позовнимивимог позивача, яке, як правило, тягне за собою винесення рішенняпро задоволення позову. Мотивами визнання позову можуть бути необгрунтованістьзаперечень відповідача і переконання в справедливості вимоги позивача, повнийабо частковий добровільна відмова відповідача від належного йомусуб'єктивного права на користь позивача, небажання продовжувати спір. Визнаннямпозову відповідач припиняє матеріально-правовий спір з позивачем, забезпечуючипозивачу виграш процесу.

Визнання позову буває різним за формою і змістом За формою - цеабо окрема заява відповідача, додаються до матеріалів справи, абозапис у протоколі судового засідання, підтверджена підписом відповідача
За змістом воно може бути повним або частковим, простим абокваліфікованим. При частковому визнанні позову матеріально-правовий спірзберігається в тій частині вимог позивача, яка спростовується відповідачем.
Просте визнання - згода з пред'явленим позовом без будь-яких застережень.
Кваліфіковане ж робиться завжди з застереженнями, не дають можливостівважати вимога позивача безперечним. Наприклад, відповідач визнає наявністьміж ним і позивачем договору позики, але стверджує, що витребувану суму вінповернув, не отримавши від позивача зустрічній розписки. Суд має право не прийнятивизнання позову, якщо воно суперечить закону або порушує чиї-небудь права іохоронювані законом інтереси. Визнання позову оцінюється судом всукупності з усіма наявними в справі матеріалами та з урахуванням з'ясованих усудовому засіданні обставин справи. Процес у такому випадку неприпиняється, справа розглядається по суті з винесенням рішення Усудовому рішенні повинна міститися оцінка визнання позову. В основузадоволення позову воно може бути покладено лише при відсутності сумнівів вйого правомірності. Свою незгоду з визнанням позову суд повиненмотивувати.

4. Мирова угода.

Мирова угода - розпорядча дія сторін по взаємномуврегулювання виник матеріально-правового спору на взаємоприйнятнихумовах і припинення порушеної судом справи. Зустрічне волевиявленнясторін базується при цьому на взаємних поступках, оскільки вони самівизначають об'єм суб'єктивних прав, реалізованих за досягнутої угоди.
Зокрема, позивач, не володіє достатніми доказами упідтвердження заявленого ним вимоги, може за допомогою світовогоугоди з відповідачем отримати більшу частину матеріального блага, залишившиякусь долю відповідачу, хоча при нормальному розвитку процесу мігнаслідувати відмову в позові. Одночасно сторони розпоряджаються іпроцесуальними засобами захисту своїх прав, добиваючись припиненняпроцесу в розрахунку на виконання досягнутої мирової угоди, якезамінює собою рішення суду.

Мирова угода можуть укладати боку того матеріально-правовоговідносини, з приводу якого виник спір, що розглядається в суді. Цепозивач, відповідач та треті особи, які заявляють самостійні вимоги напредмет спору (доля предмету спору вирішується подібним угодою). Чи неможуть укладати мирову угоду треті особи, не заявляютьсамостійних вимог на предмет спору, прокурор та інші суб'єкти,пред'явили позов в захист прав позивача.

Детальний роз'яснення по питанню вирішення судом всіх моментів,пов'язаних з мировою угодою, дано в постанові Пленуму Верховного
Суду СРСР № 10 від 1 грудня 1983 «Про застосування процесуальногозаконодавства при розгляді цивільних справ у суді першої інстанції ».
Судам запропоновано в залежності від характеру спору в необхідних випадкахсприяти закінченню справи шляхом укладення сторонами мировоїугоди. «Можливість вирішення спору укладенням мирової угодиповинна виявлятися і в процесі підготовки справи до судового розгляду,а також в стадії виконавчого провадження.

У випадку заяви позивача і відповідача про те, що вона бажає укластимирову угоду за що виник між ними цивільно-правовому спору, судроз'яснює їм наслідки затвердження мирової угоди »(п. 12) [6].

Умови мирової угоди можуть бути викладені в окремому спільномудокументі сторін, адресованому суду. Ця угода долучається доматеріалами справи, про що робиться відмітка в протоколі судового засідання.
Якщо сторони укладають мирову угоду, знаходячись в залі судовогозасідання, умови угоди заносяться до протоколу судового засідання,позивач і відповідач повинні підписати його. Суд або суддя, який розглядає справу,роз'яснює сторонам наслідки укладення мирової угоди, про що такожробиться запис у протоколі судового засідання. Суд контролює це дужеважливе розпорядча дія сторін і вправі не затверджувати мировуугода, якщо воно суперечить закону або порушує чиї-небудь права іохоронювані законом інтереси. Неприпустимо, наприклад, затвердження світовогоугоди, коли її умови порушують трудові права громадян (замістьпоновлення на роботі адміністрація погоджується прийняти позивача на роботуз укладенням нового трудового договору) чи в обхід закону направлені назвільнення осіб від матеріальної відповідальності за шкоду, заподіяну привиконанні ними трудових обов'язків. Шляхом укладення мирової угодисторони не вправі змінювати розмір відшкодування за шкоду, заподіяну здоров'юпри виконанні трудовихх обов'язків, а також розмір аліментів,встановлений законом. Не може затверджуватися мирова угода у справах провстановлення батьківства.

Відмовляючи у твердженні мирової угоди, суд або суддя виносятьухвалу, в якій викладають мотиви відмови. У цьому випадку справа повиннабути розглянуто по суті з винесенням рішення. Окреме визначеннявиноситься і у випадку затвердження мирової угоди, одночасно суд чисуддя припиняють провадження у справі. Справа по такому позову не може бутирозпочато знову. Питання, що стосуються мирової угоди, вирішуються судом
(суддею) в нарадчій кімнаті.

Список використаної літератури:

1. Конституція РФ.

2. Цивільний процесуальний кодекс Української РСР.

3. Коментар до цивільного процесуального кодексу Української РСР.

4. БВС СССР 1978 № 2. З 38

5. БВС РСФСР 1983. № 9 З 1, 1981 № 8 З 10; 1985. № 5 З 12

6. БВС СССР 1980 № 4 З 25-26

7. БВС СРСР 1983. № 6, 1987. № 3

8. п 16 постанови Пленуму Верховного Суду СРСР від 28 листопада

1980 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про розірвання шлюбу»// БВС СРСР. 1981 № 1. С

15, 1987 № 4

9. п 17 постанови Пленуму Верховного Суду СРСР від 7 грудня

1979 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, пов'язаних з вихованням дітей// БВС СРСР

1980 № 1. З 33.

10. «Цивільний процес»// Учебник для вузов// Отв. Редактор проф. Осипов Ю.К. - М.: Видавництво БЕК, 1996.

-----------------------< br> [1] БВС СССР 1978 № 2 . З 38
[2] БВС РСФСР. 1983. № 9 З 1, 1981 № 8 З 10; 1985. № 5 З 12
[3] п 16 постанови Пленуму Верховного Суду СРСР від 28 листопада 1980 р. «Пропрактику застосування судами законодавства при розгляді справ пророзірвання шлюбу »//БВС СРСР. 1981 № 1. З 15, 1987 № 4
[4] п 17 постанови Пленуму Верховного Суду СРСР від 7 грудня 1979 р «Пропрактику застосування судами законодавства при вирішенні спорів,пов'язаних з вихованням дітей// БВС СССР 1980 № 1. З 33
[5] БВС СССР 1980 № 4 З 25-26
[6] БВС СССР 1983. № 6, 1987. № 3