Розгорнутий план до теми курсової роботи:

"Особисті немайнові відносини, як предмет цивільно-правового регулювання"

Вступ

I. Поняття особистих немайнових прав у цивільному законодавстві України

1. Зміст особистого немайнового права

2. Здійснення особистих немайнових прав

3. Обмеження особистих немайнових прав
II. Види особистих немайнових прав
2.1 Особисті немайнові права, що забезпечують природне існування фізичноїособи
2.2 Особисті немайнові права, що забезпечують соціальне буття фізичноїособи
III. Захист особистих немайнових прав
3.1 законодавчій захист

2. Судовий захист

3. Адміністративний захист

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Проблема особистих немайнових прав особи, громадянина є однією знайважливіших у цівілістіці. Кожна особа у правовій державі має відчуватисвою правову та соціальну захищеність; повага до особистості є в такомусуспільстві нормою повсякденного життя. Організація Об `єднаних Наційвизначає права людини як "права, які притаманні нашій природі і без яких мина можемо жити як люди ". Їх справедливо називають також "спільною мовоюлюдства ".

Особисті права людини нерозривно пов'язані з такими поняттями, якрівність, свобода, недоторканість особи. І це природно, тому що ідеїрівності, свободи і недоторканності протягом всієї історії цивілізаціївикористовувалися в боротьбі нового зі старим, прогресивного зконсервативним.

Іншими словами, міру свободи особи в суспільстві необхідно прямопроектувати на міру справедливості і свободи самого суспільства. Українанамагається гармонізувати своє законодавство до загальноєвропейськихстандартів, основні з яких містяться в Загальній декларації прав людинивід 10 грудня 1948 р., Європейській конвенції про захист прав і основнихсвобод людини від 4 листопада 1950 р., Міжнародному пакті про громадянськіта полтічні права від 16 грудня 1966 р., Міжнародному пакті про економічні,соціальні та культурні права від 16 грудня 1966 р., Декларації глав держав
- Учасниць Співдружності незалежних держав про міжнародні зобов `язання усфері прав людини і основних свобод від 24 вересня 1993 р., Законі України
"Про уповноваженого Верховної Ради з прав людини" від 23 грудня 1997 р.,інших міжнародних договорах, що прийняті Організацією Об `єднаних Націй,
Організацією по безпеці та співробітництву в Європі, Радою Європи та іншимиміжнародними організаціями.

Закріплюючі особисті немайнові права в конституції, держава забезпечуєїхнє правове регулювання комплексно, тобто за допомогою норм ряду галузейправа. У рамках комплексного регулювання особистих немайнових правнеобхідно виділяти цивільно-правовий аспект. У зв'язку з цим у теорії буливисловлені дві точки зору на цивільно-правове регулювання особистихнемайнових прав. Довгий час панувало уявлення про те, що цивільне право нерегулює, а лише охороняє особисті немайнові права. Проте правоверегулювання й охорона прав не можуть протиставляти, оскільки регулюванняозначає охорону прав, а їхня охорона здійснюється шляхом регулюваннявідповідних відносин.

Роль і можливості цивільно-правового регулювання особистих немайновихправ визначаються предметом цивільного права. Цивільне право поряд ізмайновими відносинами (що складають ядро цивільного права) регулюєпов'язані з ними особисті немайнові відносини, а також особисті немайновівідносини, не пов'язані з майновими.

I. Поняття особистого немайнового права

Особисті немайнові права можна визначити як права специфічні.
Специфіка їх полягає в тому, що вони не несуть в собі економічного змісту,не мають грошової оцінки. Це випливає з їх назви - немайнові права.

Індивідуалізація особистості - ще одна важлива ознака особистихнемайнових прав. Це дає змогу відрізняти суб'єктів права від інших,визначаючи їх своєрідність, самобутність, а іноді і неповторність. Приіндивідуалізації немайнові права мають переваги над майновими.

Особисті немайнові правовідносини займають вище місце ніжхрестоматійні для цивільного права майнові відносини і це підкреслюєважливість даного виду відносин у цивільно - правовій системі.

Аналізуючи статтю 269 ЦК України, слід зазначити, що особистінемайнові права - це юридично гарантовані можливості, які довічно належатькожній фізичній особі за законом і характеризуються немайновістю таособистістю.

Для характеристики особистих немайнових прав особи слід керуватисятакими ознаками:
> Дане право належить кожній особі - це означає, що воно належить усім без винятку особам (фізичним і юридичним) за умови, що наявність цього права в особи не суперечить її сутності. При цьому всі особи рівні у можливості реалізації та охорони цих прав;
> Дане право належить особі довічно - це означає, що воно належить фізичній особі до моменту смерті, а юридичній особі - до моменту припинення;
> Дане право належить особі за законом - це означає, що підставою його виникнення є юридичний факт (подія або дія), передбачений законом.

Переважна більшість особистих немайнових прав виникає в особи з моменту народження (створення), наприклад, право на життя , здоров `я, свободу та особисту недоторканість, ім` я (найменування) тощо. Однак окремі види особистих немайнових прав можуть виникати в осіб з іншого моменту, передбаченого законом, наприклад, право на донорство особа має лише з моменту досягнення повноліття, а право на зміну імені має особа, яка досягнула 16 років, тощо;
> Дане право є немайнових - це означає, що в ньому відсутній майновий

(економічний) зміст, тобто фактично неможливо визначити вартість цього права, а відповідно і блага, що є його об `єктом, у грошовому єквіваленті;
> Дане право є особистісним - це означає, що воно не може бути відчужене

(як примусово, так і добровільно, як постійно, так і тимчасово) від особи

- носія цих прав та/або передане іншим особам.

Що стосуєть правової природи особистих немайнових прав, то на сьогодні їхцівілістічна природа в літературі фактично не оспорюється. Однак окремимиавторами особистих немайнових прав приписується крнстітуційно - правоваприрода. В Конституції України, зокрема в розділі другому, закріплюютьсяосновні особисті права громадян, однак у ній неможливо та й недоцільнопередбачити основні способи реалізації та охорони цих прав.

1. Зміст особистого немайнового права

Стаття 271 ЦК України: "Зміст особистого немайнового права становитьможливість фізичної особи вільно, на власний розсуд визначати своюповедінку у сфері свого приватного життя ".

Зміст будь-якого цивільного права складає сукупність повноважень
(правомочностей), котрі має носій цього права. До повновжень, які складаютьзагальний зміст особистих немайнових прав ЦК відносять можливість фізичноїособи вільно, на власний розсуд визначати свою поведінку у сфері свогоособистого (приватного) життя.

Однак з огляду на те, що загальні повноваження, які складають змістбудь-якого суб `єктивного права можуть бути згруповані за трьома напрямками:а) повноваження на власні дії, тобто можливість здійснювати носію даногоправа певні передбачені законом активні діяння, що спрямовані на реалізаціюсвого права; б) повноваження вимагати певних дій з боку інших осіб, тобтоможливість задля реалізації свого права вимагати певної поведінки ВЦД іншихосіб; в) повноваження вимагати захисту свого порушеного права, тобтоможливість застосусаті передбачені законом засоби впливу на особу, якапорушила, створила загрозу порушення, оспорює чи не визнає відповіднеправо, - слід зауважити, що стосовно особистих немайнових прав ЦК невиділяє конкретних загальних активних повноважень. Це кваліфікованеумовчення законодавця є цілком виправданим, оскільки з огляду нанеоднорідність даної категорії прав неможливо сформулювати повноваження,які б носили універсальний характер для всіх без винятку особистихнемайнових прав. І тому ЦК обмежився лише загальною вказівкою, більшдетально Конкретизуючи її щодо кожного конкретного права окремо. Аналізуючизміст особистих немайнових прав, слід також зауважити, що фізична особа непросто має повноваження визначати власну поведінку в сфері свого приватногожиття, а вчиняти це вона може вільно та на власний розсуд. Це означає, щопри визначенні своєї поведінки фізична особа користується тільки доброюволею та власними інтересами. І тому у випадку, коли поведінка зумовлюєтьсямотіваційнімі іншими чинниками, наприклад, насильством, погрозою, обманом,або ж буде вчинятися не на власний розсуд фізичної особи, наприклад, підвпливом наркотичного, алкогольного чи іншого сп `яніння, то така поведінкаможе бути визнана неправомірною та такою, що не складає зміст особістігонемайнового права.

2. Здійснення особистих немайнових прав

Здійснення особистих немайнових прав фізичної особи підпорядковуєтьсязагальним правилам стосовно здійснення цивільних прав, встановленим ст. 12
ЦК. Крім того, важливим є те, що здійснення особистих немайнових прав - цеодна із стадій їх реалізації, під час якої фізична особа, вчіняючі юридичнезначимі діяння (дії або бездіяльності) безпосередньо або через інших осібтрансформує об'єктивно існуюче право, у вигляді норми права, в правосуб'єктивне, у вигляді створених для себе прав та обов'язків.

Фізична особа повинна сама вчиняти юридичне значимі дії, якіспрямовані на реалізацію відповідних особистих немайнових прав.

Однак в окремих випадках, фізична особа внаслідок тих чи іншихобставин, які переважно пов'язані з недостатнім життєвим досвідом чи станомздоров'я, не здатна самостійно реалізовувати особисті немайнові права. Ітому ЦК передбачає спеціальні випадки, коли можливе здійснення особистихнемайнових прав фізичних осіб іншими особами. Так, зокрема, визначається,що в інтересах: а) малолітніх осіб особисті немайнові права можуть здійснюватись їхбатьками (усиновителями) та опікунами; б) неповнолітніх осіб - їх батьками (усиновителями) тапіклувальниками; в) осіб, які визнані судом недієздатними - їх опікунами; г) повнолітніх осіб, які за віком чи станом здоров'я не можутьздійснювати свої особисті немайнові права, і не визнані при цьомунедієздатними - їх піклувальниками.

В ідеальному варіанті будь-яке здійснення особистих немайнових правфізичних осіб повинно проходити безперешкодно, своєчасно та в повномуобсязі. Принаймні відповідні гарантії повинні надаватись особі з бокудержави та територіальних громад, які діють в особі відповідних органів.

Конституція України і інші закони забеспечують здійснення фізичноюособою своїх особистих немайнових прав. При цьому дане забезпечення повиннопроходити не лише шляхом заборон щодо порушення цими органами тих чи-іншихособистих немайнових прав фізичних осіб, але й шляхом покладення на нихобов'язку здійснювати відповідні діяння, які спрямовані на допомогуфізичним особам у здійсненні та захисті цих прав.

Однак для повноти забезпечення здійснення фізичними особами особистихнемайнових прав ЦК вводить загальне правило, згідно якого діяльністьфізичних та юридичних осіб не може зрушуваті особисті немайнові права іншихфізичних осіб, незалежно від того, чи пов'язані вони певними взаємнимиправами та обов'язки один щодо одного, чи ні. Цим самим етично узаконюєтьсязагальна заборона здій-оваті діяльність, якою можуть бути порушені особистінемайнові права, внаслідок чого вона пускається неправомірною.

3. Обмеження особистих немайнових прав

Незважаючи на пріоритетність особистих немайнових прав порівняно зіншими цивільними правами, на їх невідчужуваність від особи носія танеможливість відмови від них чи позбавлення їх з боку інших осіб, ЦКпередбачає можливість обмеження особистих немайнових прав фізичної особи заобсягом та змістом. Тобто, дані права не можуть бути визнані абсолютними,тобто такими, що здійснюються фізичними особами незалежно від будь-якихобставин.

Коментована стаття не передбачає конкретних обставин, за яких особистінемайнові права можуть бути обмежені. Натомість встановлюється правило, заяким зазначається ієрархічність обмеження особистих немайнових прав. Так,зокрема, якщо особисте немайнове право встановлюється в Конституції
України, то і обмежено воно може бути виключно Конституцією України (ст. 64
Конституції України), а не в ЦК чи іншими законами. Так, наприклад, окреміособисті немайнові права, що передбачені Конституцією України, наприклад,право на таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншоїкореспонденції (ст. 31 Конституції України), право на охорону здоров'я,медичну допомогу та медичне страхування (ст. 49 Конституції України) тощоможуть обмежуватись в умовах воєнного або надзвичайного стану (ч.2 ст. 64
Конституції України). При цьому, якщо особисте немайнове право передбаченев Конституції України і після цього відтворене в ЦК чи іншому законі, тойого обмеження все одно можливе тільки у випадках, якщо це передбачено в
Конституції України.

Натомість, якщо особисте немайнове право встановлюється в ЦК чи взаконах, то обмежене воно може бути відповідно тільки ними. Так, зокрема,право на індивідуальність (ст. 300 ЦК) може бути обмежене у випадках, якщойого реалізація заборонена законом чи суперечить моральним засадамсуспільства. При цьому слід розрізняти загальні межі реалізації особистихнемайнових прав (див. коментар до ст. 13 ЦК) і спеціальні межі, якіхарактерні лише окремим особистих немайнових прав, наприклад, право наінформацію про стан здоров'я фізичної особи може бути обмежене, колиінформація про хворобу фізичної особи може погіршити стан її здоров'я, абопогіршити стан здоров'я її батьків (усиновлювачів), опікунів,піклувальників, зашкодити процесові лікування (ч.З ст. 285 ЦК).

Ще одне питання стосується того, що оскільки перелік особистихнемайнових прав є не вичерпним (ч.З ст. 270 ЦК), то яким чином можнаобмежити особисті немайнові права фізичних осіб, які не передбачені ані в
Конституції України, ані в ЦК або інших законах. У цьому випадку слідзастосовувати загальні положення про обмеження цивільних прав.

II. Види особистих немайнових прав

Особисті немайнові права належать усім без винятку фізичним особамнезалежно від віку, дієздатності, інших обставин, зокрема від того, де та узв'язку з якими подіями життя вони перебувають.

Слід зазначити, що основна частина особистих немайнових прав виникає узв'язку з народженням і з моменту народження, тобто вони є природнимиправами людини. Для інших момент їх виникнення не має точної фіксації, вінпов'язується з різними обставинами, які зумовлюються багатьма чинниками.
Тому момент виникнення особистих немайнових прав можна визначити якспецифічний. У новому ЦК України визначено дві підстави виникненняособистих немайнових прав - народження людини і припис закону.

В літературі існує й інша думка: немайнові права можуть виникати врезультаті юридичних дій (право особи на інформацію, тобто правомірні діїсуб'єкта цивільного права, вчинені незалежно від наміру викликати певніправові наслідки, які проте можуть виникнути внаслідок закону), принастанні певних подій (кожній людині від народження належить право на ім'янезалежно від її вольової поведінки) або породжувати актами компетентнихорганів (набуття особою права на опіку внаслідок визнання її увстановленому законом порядку недієздатною).

ЦК України поділяє особисті немайнові права фізичної особи заспрямованістю або за цільовим призначенням на дві групи: ті, щозабезпечують природне існування фізичної особи (глава 21) і ті, щозабезпечують її соціальне буття (глава 22).

Можна також взяти за основу поділу порядок виникнення особистихнемайнових прав: на такі, що належать фізичним особам від народження, ітакі, що їм належать за законом. (ч.І ст. 270 ЦК України).

Так. різні види особистих немайнових прав можна зібрати у три правовіінститути:

1) права на немайнові блага, втілені у самій особистості;

2) право на особисту недоторканність, свободу; право на життя таохорону здоров'я;

3) право на недоторканність особистого життя.

За цільовим спрямуванням особисті немайнові права пропонуєтьсякласифікувати на:

1) особисті немайнові права, спрямовані на індивідуалізаціюособистостей (право на ім'я, право на честь, гідність, ділову репутацію таін .);

2) особисті немайнові права, спрямовані на забезпечення фізичноїнедоторканності особи (життя, свобода, вибір місця перебування, місцяпроживання тощо);

3) особисті немайнові права, спрямовані на недоторканністьвнутрішнього світу особистості та її інтересів (особиста та сімейнатаємниця, невтручання у г.ріїватне життя, честь і гідність).

1. Особисті немайнові права, що забезпечують природне існування фізичної особи

До особистих немайнових прав, що забезпечують природне існуванняфізичної особи, відповідно до глави 21 ЦК України, слід відносити:

V Право на життя;

V Право на здоров `я;

V Право на безпечне довкілля;

V Право на свободу та особисту недоторканість;

V Право на сім `ю, опіку, піклування та патронатні виховання.

Головним, фундаментальним правом людини є право на життя. Існуванняцього права обумовлено самим існуванням людини, воно є найбільш природним.

невід'ємне право на життя кожної людини проголошено на міжнародномурівні. Вперше міжнародно-правова регламентація права на життя була дана у
Загальній декларації прав людини 1948 р.. Стаття 3 Декларації проголошує, щокожна людина має право на життя, свободу та особисту недоторканність, однакне містить тлумачення цього права. Європейська конвенція про захист правлюдини і основних свобод 1950 р.. у ст. 2 закріплює положення про те, щоправо кожної особи на життя не тільки проголошується, а й охороняєтьсязаконом. Міжнародний пакт про громадянські і політичні права 1966 р.. в ст.
6 встановлює, що право на життя є невід'ємним правом будь-якої людини, якеохороняється законом. Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя.
Стаття 27 Конституції України проголошує: "Кожна людина має невід'ємнеправо на життя. Обов'язок держави - захищати життя людини. "ЦК України уст. 281 "Право на життя" закріплює невід'ємне право на життя кожноїфізичної особи. Відповідно до ч. 2 цієї статті особа не може бутипозбавлена життя і має право його захищати від протиправних посягань будь -якими засобами, не забороненими законом.

Складним і дискусійним завжди було саме поняття життя. Можна сказати,що життя - це фізичне, духовне та соціальне функціонування людини яккомплексного біосоціального організму. Життя є триваючих процесом, а томуважливе значення має визначення моменту появи життя і моменту йогоприпинення. Для права ці проблеми пов'язані із визначенням юридичнезначимих фактів та їх правовими наслідками.

Характерною особливістю права на життя є те, що його виникнення чиприпинення у більшості випадків не залежить від волі управомоченої особи.

Народження та смерть людини - особливий різновид юридичних фактів, щоналежать до подій. Під юридичним фактом народження розуміється початоксамостійного дихання дитини.

Частина 6 ст. 281 ЦК України приділяє увагу питанням штучногопереривання вагітності. Перспективне законодавство визнає суб'єктом правалише ту дитину, яка народилася живою, а до народження дитина є лишеможливим майбутнім суб'єктом права.

Початок і кінець життя людини являють собою юридичний факт - подію, зякою пов'язані виникнення, зміна, припинення правовідносин.

Щодо смерті, то розрізняють смерть клінічну та біологічну. Клінічнасмерть передбачає можливість відновлення життєдіяльності, але в суворообмежений період.

У стані клінічної смерті громадянин є суб'єктом права. Це означає, щомедичні працівники зобов'язані надавати йому допомогу. Моментом смерті,таким чином, є незворотну припинення діяльності мозку, яке визначаєтьсямедиками за спеціально розробленими ознаками.

Людина може передчасно припинити своє життя шляхом самогубства.

У нинішній час юристів, медиків і усе суспільство хвилює проблемаевтаназії. Термін "евтаназія" у перекладі з грецької означає "легка,щаслива смерть ". Так звана Цюріхська декларація, прийнята на міжнародномусимпозіумі Світової федерації "Право померти" від 14 жовтня 1998 р. міститьтаке визначення евтаназії: "дієздатні дорослі особи, які переносятьжорстокі та нестерпні страждання, мають право на отримання медичноїдопомоги з метою покінчити з життям, якщо це їхня постійна, добровільна іусвідомлена вимога ".

ЦК України у ч. 4 ст. 281 закріплює положення, яке забороняєзадовольнити прохання фізичної особи про припинення її життя. Можливістьдослідів визнається ч. З ст. 281 ЦК України та Основами законодавства
України про охорону здоров'я від 19 листопада 1992 р.. (ст. 45). За ЦК
України, медичні, наукові та інші досліди можуть провадитися лише щодоповнолітньої дієздатної фізичної особи за її вільною згодою. Відповідно дост. 28 Конституції України, жодна людина без її згоди неможе бути підданамедичним, науковим чи іншим дослідам.

Серед особистих немайнових прав, що забезпечують природне існуванняфізичної особи, ЦК України називає право кожної фізичної особи на охоронуздоров'я (ст. 283).

Відповідно до ст. 49 Конституції України кожен має право на охоронуздоров'я, медичну допомогу та медичне страхування. Міжнародний пакт проекономічні, соціальні і культурні права у ч. 1 ст. 12 визнає право кожноїлюдини на найвищий досяжний рівень фізичного та психічного здоров'я, азгідно зі Статутом Всесвітньої організації охорони здоров'я, який бувприйнятий Міжнародною конференцією охорони здоров'я у Нью-Йорку іпідписаний 22 липня 1946 р., здоров'я є станом повного фізичного, душевногоі соціального благополуччя, а не лише характеризується відсутністю хворобчи фізичних дефектів.

Відповідно до ч. 2 ст. 283 ЦК України охорона здоров'я забезпечуєтьсясистемною діяльністю державних та інших організацій, передбаченою
Конституцією України та законом. Частина 3 ст. 49 Конституції Українипередбачає, що у державних і комунальних закладах охорони здоров'я медичнадопомога надається безоплатно, а існуюча мережа таких закладів не може бутискорочена.

Частина 1 ст. 38 Основ та ч. 2 ст. 284 ЦК України надають фізичнійособі, яка досягла чотирнадцяти років і яка звернулася за наданням їймедичної допомоги, право на вибір лікаря та вибір методів лікуваннявідповідно до його рекомендацій. Якщо інформація про хворобу особи можепогіршити стан її здоров'я, зашкодити процесові лікування, медичніпрацівники мають право дати неповну інформацію про стан здоров'я фізичноїособи, обмежити їх можливість ознайомитися з окремими медичними документами
(ч. З ст. 285 ЦК України).

ЦК України пропонує: якщо інформація про хворобу фізичної особи можепо гіршіті стан її здоров'я або погіршити стан здоров'я батьків
(усиновителів), опікуна, піклувальника, зашкодити процесові лікування,медичні працівники мають право дати неповну інформацію про стан здоров'яфізичної особи, обмежити можливість їх ознайомитися з окремими медичнимидокументами. ЦК України забороняє вимагати та подавати за місцем роботи абонавчання інформацію про діагноз та методи лікування фізичної особи.

особистих немайнових прав, що забезпечують природне існування фізічної особи, є право на свободу та право на особисту недоторканність.
Згідно зі ст. 29 Конституції України кожна людина має право на свободу таособисту недоторканність. Статті 3 і 5 Загальної декларації прав людини,ст. 7 та п. 1 ст. 9 Міжнародного пакту про громадянські і політичні праватакож закріплюють це право кожної людини.

ЦК України присвячує названим правам дві окремі статті - ст. 288
"Право на свободу" і ст. 289 "Право на особисту недоторканність". Свободавключає у себе економічну, політичну та індивідуальну свободу. Під фізичноюсвободою розуміється можливість належати собі у конкретному фізичномусвіті, рухатися, переміщуватися у просторі. До сфери індивідуальної свободивходять такі блага, як особисте та сімейне життя, задоволення сутоіндивідуальних потреб, моральні відносини тощо. Якщо в результаті примусуобмежується фізична свобода особи, то автоматично обмежується йогополітична, економічна та індивідуальна свобода.

Право на свободу включає заборону будь-якої форми фізичного чипсихічного тиску на фізичну особу, втягування її до вживання спиртнихнапоїв, наркотичних та психотропних засобів, вчинення дій, що порушуютьпублічний порядок, а також тримання фізичної особи в неволі (частини 2 ст.
288 ЦК України). Право на особисту недоторканність розкривається у ст. 290
ЦК України як право, згідно з яким фізична особа не може бути підданакатування, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує її гідність,поводженню чи покаранню (ч. 2 ст. 289).

10 грудня 1984 р. Генеральна Асамблея 00Н прийняла Конвенцію протикатувань та інших жорстоких, нелюдських або принижуючих гідність видівповодження і покарання ". Цей документ був підписаний Україною 27 лютого
1986 р.

Частина 3 ст. 289 ЦК України містить положення, згідно з яким фізичнепокарання батьками (усиновителями), опікунами, піклувальниками,вихователями малолітніх дітей та підопічних не допускається.

З 27 вересня 1991 р. набула чинності в Україні Конвенція про правадитини,''яка була прийнята Генеральною Асамблеєю 00Н 20 листопада 1989р.
Цьому міжнародно-правовому акту відповідають положення нового Сімейногокодексу України від 10 січня 2002 р., а саме статті 7, 150, 164, 170 та ін.
Стаття 290 ЦК України закріплює право повнолітньої дієздатної фізичноїособи бути донором крові та її компонентів. З точки зору суспільстваперевагу слід надавати здоров'ю живої людини, хоч слід також поважатипам'ять померлого. Відповідно до ст. 2 Закону України "Про донорство кровіта її компонентів "від 23 червня 1995 р., донорство крові та її компонентівє добровільним актом волевиявлення людини, що полягає у даванні крові абоїї компонентів для подальшого безпосереднього використання у науковихдослідженнях.

Право на сім'ю закріплено у ст. 291 ЦК України: фізична особа незалежновід віку та стану здоров'я має право на сім'ю. Частина 3 ст. 16 Загальноїдекларації прав людини та ч. 1 ст. 23 Міжнародного пакту про громадянські іполітич ні права визначають сім'ю природним і основним осередкомсуспільства та держави.

Конституція України у ст. 51 проголошує: "Сім'я, дитинство, материнство батьківство охороняються законом."

Нині ст. З Сімейного кодексу України ви значає сім'ю первинним таосновним осередком суспільства і вказує на те, щі сім'ю складають особи,які спільно проживають, пов'язані спільним побутом мають взаємні права таобов'язки. Право особи на сім'ю визначено у ст. 4 Сімейного кодексу Україниі включає: право на створ ня сім'ї; право кожної особи на проживання всім'ї; право кожної особи на пова гу до свого сімейного життя. Ніхто не маєправа втручатися у сімейне життя фі зічної особи, крім випадків,передбачених Конституцією України (ч. 4 ст. 291 ЦК України). Це положеннязбігається зі ст. 32 Конституції, згідно з якою ніхто не може зазнавативтручання в його особисте і сімейне життя, ст. 12 Загально декларації правлюдини та ст. 17 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права.
Відповідно до ч. 2 ст. 291 ЦК України фізична особа не може бути проти їволі розлучена з сім'єю, крім випадків, встановлених законом, а згідно з ч.і ст. 4 Сімейного кодексу України особа може бути примусово ізольована відсім 'лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Стаття 292 ЦК України закріплює право малолітньої, неповнолітньої особи а також фізичної особи, яка визнана недієздатною або цивільна дієздатність яко обмежена, на опіку або піклування. Детальніше норми щодо опіки та піклу вання розкриваються відповідними статтями ЦК України та гл.
19 Сімейного кодексу України. Дитина, над якою встановлено опіку або піклування, має право на проживання у сім'ї опікуна або піклувальника, на піклування з його боку; ні забезпечення їй умов для всебічного розвитку, освіти, виховання і на повагу до її людської гідності; на збереження права користування житлом, у якому вонг - проживала до встановлення опіки або піклування; на захист від зловживань з боку опікуна або піклувальника.

Частина 1 ст. 293 ЦК України закріплює право фізичної особи набезпечне для життя і здоров'я довкілля, а також право на достовірнуінформацію про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметівпобуту, а також право на її збирання та поширення.

Відповідно до ст. 50 Конституції України кожен має право на безпечнедля життя і здоров'я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цьогоправа шкоди.

Назва право належить до абсолютних особистих немайнових прав. Цесуб'єктивне право відображає перш за все міру можливої поведінки самоїуправомоченої особи. Право на одержання у встановленому порядку повної тадостовірної інформації про стан навколишнього природного середовища та йоговплив на здоров'я населення закріплене у Законі України "Про охоронунавколишнього природного середовища "від 25 червня 1991 р.

2.2 Особисті немайнові права, що забезпечують соціальне буття фізичної особи

До особистих немайнових прав, що забезпечують соціальне буття фізичноїособи, згідно з главою 22 ЦК України слід відносити:

V Право на ім `я;

V Право на честь, гідність та ділову репутацію;

V Право на індивідуальність;

V Право на зображення та голос;

V Право на особисте життя;

V Право на особисті папери та таємницю кореспондеції;

V Право на інформацію;

V Право на свободу творчості;

V Право на вибір роду занять;

V Право на місце проживання;

V Право на недоторканість житла;

V Право на пересування;

V Право на свободу об `єднань;

V Право на мирні зібрання.

Глава 22 ЦК України містить ряд статей, пов'язаних із правом фізичноїособи на ім'я. Право громадянина на ім'я забезпечує особі правовуіндивідуалізацію. Традиційно це право надає його носієві юридичнезабезпечену можливість мати ім'я і вимагати від оточуючих, щоб йогоназивали власним іменем.

У широкому розумінні під ім'ям особи розуміють власне ім'я грмадяніна,його по батькові та прізвище. У Декларації прав дитини 1959 р.. проголошено,що "дитині від народження має належати право на ім'я". Аналогічна нормаміститься у ч. 1 ст. 7 Конвенції про права дитини.

Відповідно до ст. 146 Сімейного кодексу України ім'я дитинивизначається за згодою батьків, а в разі народження дитини жінкою, яка неперебуває у шлюбі і за умови відсутності добровільного визнання батьківства
- Матір'ю дитини. За ч. 2 ст. 295 ЦК України фізична особа має право натранскрібованій запис її прізвища та імені відповідно до своєї національноїтрадиції. Стаття 295 ЦК України надає право фізичній особі, яка досяглашістнадцяти років, змінити своє прізвище та ім'я у порядку, встановленомузаконом, а фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років наділяється правомзмінити своє прізвище за згодою батьків або одного з батьків, з ким вонапроживає, чи піклувальника. По батькові фізичної особи може бути змінено уразі зміни її батьком свого імені (ч. З ст. 295 ЦК України). Що стосуєтьсяпрізвища фізичної особи, то воно може бути змінене відповідно до закону уразі реєстрації шлюбу або визнання його недійсним.

Використання імені може бути обмежене в таких випадках, наприклад,використання імені фізичної особи в літературних та інших творах якперсонажа (дійової особи) допускається лише за її згодою, а після її смерті
- За згодою її дітей, вдови (вдівця), а якщо їх немає - батьків, братів чисестер.

Важливими особистих немайнових благами є честь, гідність та діловарепутація фізичної особи.

Згідно зі ст. 28 Конституції України кожен має право на повагу до йогогідності. Ніхто не повинен зазнавати такого, що принижує його гідність,поводження і покарання, а також посягання на його честь та репутацію
(статті 5, 12 Загальної декларації прав людини; статті 7 і 17 Міжнародногопакту про громадянські і політичні права).

На думку ряду авторів, зі словом "честь" пов'язується оцінкасуспільством моральних та інтелектуальних якостей людини, а зі словом
"гідність" - усвідомлення самою людиною факту, що вона володієнезганьбленімі моральними та інтелектуальними якостями. Враховуючи те, щочесть і гідність є особисте немайнове благами, невіддільнімі відособистості, можна вважати, що це право виникає з моменту народженнялюдини.

В юридичній літературі досить часто право на честь і гідність та правона ділову репутацію об'єднуються в одне суб'єктивне право громадян.
Відповідно до ЦК України право на недоторканність ділової репутації єсамостійним особистим немайноьім правом фізичної особи (ст. 299), а правона повагу до гідності та честі міститься у ст. 297, в якій вказано, щокожен має право на повагу до його гідності та честі, а гідність та честьфізичної особи є недоторканними

Автори вказують на те, що якщо право на честь і гідність належитькожній особі, то носіями ділової репутації можуть бути далеко не всісуб'єкти цивільного права, наприклад, не можуть мати ділову репутаціюнепрацюючі пенсіОнер, інваліди, які не мають фізичної можливості займатисяпевною справою та ін. Із цього робиться висновок, що ділову репутаціюможуть мати громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність та юридичніособи.

Серед особистих немайнових прав ЦК України визнає і право фізичноїособи на індивідуальність, тобто право на збереження своєї національної,культурної, релігійної, мовної самобутності, а також право на вільний вибірформ та способів вияву своєї індивідуальності, якщо вони не забороненізаконом та не суперечать моральним засадам суспільства.

Фізична особа має право на особисте життя, самостійно визначаючи своєособисте життя і можливість ознайомлення з ним інших осіб, зберігаючи утаємниці обставини свого особистого життя. У повному обсязі це право учинному цивільному законодавстві ще не закріплено. Визначено лише правовийрежим певних відомостей про особисте життя окремих осіб. Немає в цивільномузаконодавстві також ефективних специфічних заходів захисту правагромадянина на таємницю особистого життя.

Право на особисті папери дає можливість громадянину перешкодити третімособам доступ до особистої документації В ПК України йдеться про правовуохорону особистих паперів - документів, фотографій, щоденників та іншихзаписів, особистих архівних матеріалів тощо.

Що стосується авторського права на листи, нотатки, щоденники, Поміткита інше, то необхідно відрізняти його від права громадянина на особистудокументацію. Слід пам'ятати, що авторське право лише визнає громадянинаавтором твору, забороняючи третім особам публікацію, відтворення аборозповсюдження творів, що містяться у документах, але не встановлюєзаборони для третіх осіб знайомитися зі змістом самого твору (листа,щоденника тощо).

Важливим особистих немайнових прав завжди визнавалися право натаємницю кореспонденції (ст. 306 ЦК України). Фізична особа має право натаємницю листування, телеграм, телефонних розмов, телеграфних повідомленьта інших видів кореспонденції.

У кодексі розроблено положення, згідно з якими кореспонденція, щостосується особи, може бути долучена до судової справи (але не публічнорозголошено) лише у разі, якщо в ній містяться докази, що мають значеннядля розв'язання справи (ч. 4 ст. 306 ЦК України).

Конституція України закріплює право кожного громадянина вільнозбирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно. письмовоабо в інший спосіб - на свій вибір (ст. 34). Право на інформаціюпроголошується і ЦК України (ст. 302).

Інформація - це те найважливіше, що передувало появі матеріального.
Будучи нематеріальною за своєю сутністю, інформація є першоджерелом іпоясненням усього існуючого у світі. Через таке глибинне розумінняінформації можливе вирішення цілого комплексу як загальнотеоретична,філософських, так і право вих проблем.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про інформацію" інформацією єдокументовані або публічно оголошені відомості про події та явища, щовідбуваються у суспільстві, державі та навколишньому природ