ЗМІСТ
Вступ 2
Глава 1. Зміст і здійснення суб'єктивного цивільного права. 4
§ 1. Поняття суб'єктивного цивільного права. 4
§ 2. Поняття здійснення суб'єктивного цивільного права. 6
§ 3. Способи здійснення цивільних прав. 7
§ 4. Межі здійснення цивільних прав. 9
§ 5. Представництво і довіреність. 15
Глава 2. Виконання цивільних обов'язків. 28
§ 1. Поняття і предмет цивільних обов'язків. 28
§ 2. Принципи виконання цивільних обов'язків. 28
§ 3. Місце, строки та інші умови виконання обов'язку. 29
§ 4. Суб'єкт виконання обов'язку. 31
§ 5. Забезпечення виконання обов'язку. 33
Глава 3. Захист цивільних прав. 54
§ 1. Поняття і зміст захисту цивільних прав. 54
§ 2. Способи захисту цивільних прав. 54
§ 3. Система державних та громадських органів, що здійснюють захист цивільних прав організацій і громадян. 70
§ 4. Право на самозахист (самооборону). 83
Висновки 88
Перелік використаної літератури 91
Вступ
Обираючи тему дипломної роботи "Здійснення і захист цивільних прав", явиходила з того, що цей інститут цивільного права в умовах реформуванняекономіки, переходу нашої країни до ринкових відносин, а також зурахуванням положень, закріплених у новій Конституції України 1996 року,набуває великої значимості і, разом з тим, потребує подальшого дослідженняпитань, пов'язаних з реалізацією громадянами своїх конституційних прав ісвобод та гарантії їх здійснення і захисту з боку держави.
На сучасному етапі розвитку в Україні відбувається вдосконаленняправової бази, якою закріплене правове становище громадян та організацій,встановлені гарантії реалізації і захисту їх прав і свобод, визначених
Конституцією і іншими законами України.
Однак, навіть закріплені в Конституції та законодавчих актах права ісвободи громадян не можуть бути реалізовані доти, доки не буде розробленовідповідного механізму, який би забезпечив можливість їх реалізації.
На жаль, реалії сьогодення свідчать про те, що, не зважаючи на майжетрирічну дію Конституції України, ще не прийняті або довгий час знаходятьсяна стадії прийняття закони, в яких би був вироблений і, головне,закріплений відповідний механізм.
Актуальною є необхідність прийняття Цивільного кодексу України, якийстворив би стабільну основу правового регулювання цивільно-правовихвідносин в усіх сферах громадського суспільства. Важливе значення нового
Цивільного кодексу України полягає і в тому, що правове регулюваннязазначених відносин спирається на принципи свободи особи, свободивласності, свободи договору та підприємницької діяльності (підприємництва),що забезпечені у своїй реалізації механізмами судового захисту.
Невизначеність, а часом, наявність колізій в прийнятих Верховною Радоюнормативних актах, звичайно, не сприяє стабільності цивільно-правовихвідносин, а навпаки створює певну збентеженість на шляху реалізаціїцивільних прав громадянами.
Бажано, щоб люди, як громадяни правової демократичної держави,здійснюючи свої цивільні права, вступаючи в цивільно-правові відносини якміж собою, так і з різними юридичними особами і державою, почували себерівноправними партнерами цих відносин і були впевнені в абсолютнійгарантії захисту своїх прав і законних інтересів.
В дипломній роботі на цю тему я прагнула більш детально висвітлитипитання, пов'язані із здійсненням цивільних прав громадян, виконаннямцивільних обов'язків та забезпеченням їх виконання, а також розглянутипитання захисту цивільних прав.
Глава 1. Зміст і здійснення суб'єктивного цивільного права.
§ 1. Поняття суб'єктивного цивільного права.
Реальна можливість здійснення, а також захисту основних прав людиникожною конкретною особою забезпечується насамперед, юридичними механізмамипевної держави. Іншими словами, основними гарантіями прав людини має бутинаціональне законодавство та сама держава, на території якої проживаєособа.
Юридичний механізм забезпечення прав людини - це система ефективнихюридичних засобів реалізації, охорони і захисту її прав.
Він складається з таких елементів:
1) Національне законодавство. Воно є основою механізму забезпечення. Тому особливого значення набуває визначення і закріплення у національному законодавстві основних прав людини відповідно до міжнародних правових актів.
2) Юридичні засоби (процедури) реалізації прав людини. Кожне право людини здійснюється у певному порядку, певній послідовності. Порядок реалізації деяких з таких прав визначається тільки самою людиною. Але реалізація значної більшості прав, визнаних та зафіксованих у законодавстві, потребує встановлення відповідних процедур з боку держави, оскільки без них вона взагалі не може відбутися. Юридична процедура реалізації прав людини - це встановлена в законі і спрямована на здобуття людиною певних особистих, чи соціальних цінностей, послідовність і узгодженість дій уповноважених суб'єктів, а також зміст, обсяг, форми (способи), методи та строки вчинення таких дій.
3) Юрідічні засоби охорони людини. Права людини потребують не лише гарантій їх належної реалізації, а й таких засобів, які б могли захистити людину від можливих посягань на її права. Тому у правовій системі кожної держави існують різноманітні юридичні засоби саме охорони прав людини.
4) До них відносяться всі юридичні засоби, що виконують превентивну, запобіжну функцію.
5) Юридичні засоби захисту людини. У разі порушення прав або виникнення перешкод на шляху їх здійснення кожна людина має право на захист з боку держави. З цією метою вона має створити систему відповідних юридичних засобів. Йдеться про засоби, за допомогою, яких припиняється порушення прав людини, усуваються перешкоди в їх реалізіції, відновлюються порушені права.
Визначення і закріплення основних прав людини в нашому законодавствізнайшли відображення в новій Конституції, яка була прийнята у 1996 році.
У ст. 3 Конституції України зазначено, що людина, її життя і здоров'я,честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищоюсоціальною цінністью. Права і свободи людини та їх гарантії визначаютьзміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиноюза свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини єголовним обов'язком державі1.
Основні права і свободи людини закріплені у другому розділі
Конституції, їх можна кваліфікувати на такі види:
1. Особисті (громодянські) права та свободи, які забезпечують відносно вільне та незалежне від суспільства і держави існування особи шляхом встановлення меж втручання у сфері особистого життя людини (статті
25-35).
2. Політичні - що забезпечують можливість безпосередього впливу особи на діяльність держави (статті 36-40).
3. Економічні - покликані забезпечити ефективний економічний розвиток українського суспільства (статті 41-44).
4. Соціальні - що забезпечують мінімальну можливість нормального фізичного існування людини у суспільстві (статті 46-50).
5. Культурні - покликані задовольнити людиною свої духовні потреби
(ст. 53-54).
6. Крім того, у Конституції закріплено групу прав і свобод, призначення яких - запобігати можливості вседозволеності щодо особи з боку державних органів, а також надати людині низку засобів боротьби з його проявами.
Треба зазначити, що термін "свобода" вживається у двох значеннях, хочаі тісно пов'язаних між собою. В загальному значенні він відображає станнароду і окремої людини, який характерезується можливістю діяти на свійрозсуд.
Інша справа - свобода, як суб'єктивна можливість здійснювати абонездійснюваті будь-які дії. У цьому значені термін "свобода" фактичнототожним терміну "суб'єктивне право", а відмінність пояснюється тим, щотака юридична лексика склалась історично.
Стан свободи реалізується через суб'єктивні права, які вказуютьнаправлення і форми використання свободи. Ці права невід'ємні іневідчуженні. Вони зберігаються за людиною навіть тоді, коли вона сама відних відмовляється. Але на шляху свободи завжди стоїть держава, створеналюдьми для підтримки умов реалізації свободи. Держава через законизакріплює права і свободи людини, і тоді вони окреслюються межамидозволеності. Закріплення, охорона, підтримка прав і свобод, створення умовдля їх здійснення складають довгий ланцюг правових актів і дій, початокяким покладає Конституція.
§ 2. Поняття здійснення суб'єктивного цивільного права.
Згідно з нормами чинного законодавства громадяни і юридичні особи насвій розуд здійснюють належні їм цивільні права. Це означає, що всіпитання, пов'язані з виконанням суб'єктивних прав, включаючи обсяг і засобиїх реалізації, а також відмовою від суб'єктивних прав, передавання їх іншимособам і ін., вирішується уповноваженою особою на свій розсуд. Іншимисловами, зміст суб'єктивного цивільного права складають можливі діїуповноваженої особи. Наприклад, автор книги може вимагати від видавництвасплати належного йому гонорару; особа, майну якої заподіяно шкоду, маєправо вимагати від винної особи відшкодування завданої шкоди; власникбудинку, здійснюючи своє право власності, володіє, користується ірозпоряджається своїм будинком; кредитор за договіром займу може не тількивимагати повернення боргу, але й зменшити його розмір, уступити правовимоги іншій особі та інше.
При цьому відмова громадян і юридичних осіб від здійснення належнихїм прав не тягне припинення цих прав, за винятком випадків, передбаченихзаконом. Наприклад, не можна виключати з акціонерного товариства акціонера,який не приймає участі в управлінні справами акціонерного товариства.
Навпаки, спадкоємець, який не скористався без поважних причин своїм правомна прийняття спадщини на протязі шестимісячного терміну після відкриттяспадщини, втрачає це право.
При цьому, необхідно враховувати дві обставини. По-перше, деякісуб'єктивні права одночасно виступають в якості цивільно-правовихобов'язків. Наприклад, згідно з законом опікун має право не тількиздійснювати від імені недієздатного цивільно-правові угоди, але йзобов'язаний це робити, якщо цього вимагають інетересі опікаємого. Томуреалізація деяких суб'єктивних прав залежить не тільки власного розсудууповноважених осіб, але й від вказівок закону.
По-друге, треба підкреслити, що у даному випадку мова йде проконкретні суб'єктивні права, якими володіють громадяни і юридичні особи.
Питання про розпорядження правами, які можуть виникнути у суб'єкта вмайбутньому, повинно вирішуватися з урахуванням правила про те, що повнаабо часткова відмова громадянина від правоздатності або діяєздатності таінші угоди, направлені на обмеження правоздатності або дієздатності,нікчемні, за виключенням випадків, коли такі угоди передбачаються законом.
Тому, наприклад, буде недійсною вимога включена до авторського договору,яка обмежує автора у написанні в майбутньому твору за визначеною темою абоу визначеній області.
Найбільш поширеним є розпорядження громадянами і юридичними особаминалежних їм прав шляхом їх здійснення. Під здійсненням права передбачаєтьсяреалізація тих можливостей, які надаються законом або договором власникусуб'єктивного права. Іншими словами, здійснювати суб'єктивне цивільне правоозначає реально використати ту юридичну свободу, яка гарантується суб'єктудержавою.
§ 3. Способи здійснення цивільних прав.
Центральним елементом будь-якого суб'єктивного права є свобода виборувідповідної поведінки особи уповноваженої особи. Саме завдяки цьомусуб'єктивні цивільні права здійснюються перш за все шляхом особистихюридично значущих активних дій уповноважених осіб. Так, наприклад, власникможе особисто використовувати своє майно, може продати, обміняти,подарувати і інше ... У всіх випадках ним реалізується право на свої активнідії, за допомогою яких задовольняються його інтереси.
Право на позитивну дію тісно пов'язано з іншим, можливо не головним,але необхідним елементом суб'єктивного права - з правом вимагативідповідної поведінки у зобов'язаних осіб. Здійснення суб'єктивних прав уцьому випадку передбачає сплав можливостей здійснення особистих дійуповноваженою особою з можливістю вимагати виконання або дотриманняюридичних обов'язків іншими особами. Конкретна реалізація цих можливостейі є способами здійснення права2.
Вибір способу здійснення права залежить не тільки від розсудусуб'єкта, але і від конкретного змісту суб'єктивного права. Останнє, у своючергу, визначається його призначенням, тобто тою метою, для якої вононадається уповноваженій особі. Так, суб'єктивне право авторства маєзабезпечити непублічне визнання того факту, що особа є творцем нового,творчого самостійного твору. У зв'язку з цим на перше місце постає наданаавтору твору можливість вимагати від усіх третіх осіб утримуватися від будь -яких дій, які можуть заперечувати або ставити під сумнів цю обставину.
Конктретні способи реалізації цієї можливості, тобто способи здійсненнясуб'єктивного права авторства, можуть бути різними, але суть їх будезводитись до вимоги певної поведінки зобов'язаних осіб.
Поряд з цим право авторства може здійснюватися суб'єктом і шляхомособистих активних дій, хоча такий спосіб здійснення права в даному випадкує лише допоміжним способом його реалізації.
Від характуру суб'єктивного права залежить і той факт, чи буде цеправо здійснюватися однією певною дією, або ж буде передбачати здійсненняповторних дій. Так, наприклад, якщо суб'єктивне право на прийняття спадщиниможе бути здійснене тільки одноразово, то право наймача за договором наймужилого приміщення передбачає здійснення багатьох, повторних дій повикористанню жилого приміщення.
В законодавстві передбачені випадки, коли здійснення суб'єктом свогоцивільного суб'єктивного права можливе лише при умові згоди особи, інтересиякої можуть бути порушені. Так, якщо власник хоче продати будинок, який єчасткою спільної власності то він зобов'язаний повідомити про це рештувласників будинку. І, тільки, якщо вони відмовляться від здійснення правапрівілейованої купівлі, продавець вправі продати свою частку будинку іншимособам.
Закон може надати суб'єкту цивільних правовідносин право вчиняти лишеодну конкретну дію або вибрати серед інших певний варіант поведінки. Так,згідно з Законом України "Про захист прав споживачів", якщо покупецьвиявляє недоліки чи фальсифікацію товару (протягом встановлених термінів),він має право обрати один з запропонованих законом варіантів, а саме,вимагати:
1) безоплатного усунення недоліків товару або відшкодування витрат на їх виправлення споживачем чи третьою особою;
2) заміни на аналогічний товар належної якості;
3 ) відповідного зменшення купівельної ціни;
4) заміни на такий самий товар іншої моделі з відповідним перерахуванням купівельної ціни;
5) розірвання договору та відшкодування збитків, яких він зазнав3.
Здійснення цивільних прав може відбуватися шляхом дій як управоздатної особи, так і третіх осіб або представника. В останньомувипадку представник завжди діє в інтересах особи, яку він представляє іреалізує право, що належить особі, яку представляють, шляхом відповіднихповноважень (наприклад, довіреності).
§ 4. Межі здійснення цивільних прав.
Стаття 22 Конституції України встановлює, що прийняття нових законівабо внесення змін до чинних законів не допускається звуження змісту таобсягу існуючих прав і свобод. Конституція категорично забороняє внесеннядо неї змін, що порушують права та свободи громадян (ст. 157). Це положеннярозвивається в ст. 23 Конституції, згідно з якою кожна людина має право навільний розвиток своєї особистості, якщо при цьому не порушуються права ісвободи інших людей. Тобто важливим є розуміння співвідношення міжінтересами особи та інтересами суспільства, а також між правами особи івідповідно колективу. Виходячи з цього, свобода особи має узгоджуватися ізсвободою інших людей та обгрунтованими вимогами суспільства.
Поряд з цим у ряді статей Конституції передбачена можливість обмеженнядеяких прав людини і громадянина за наявності певних обставин.
затверджуючий принцип свободної реалізації належних громадянам таюридичним особам суб'єктивних прав, чинне законодавство у той же часпред'являє певні вимоги, які повинні додержуватися при їх здійсненні. Змістцих вимог неоднаковий, адже він залежить від характеру і призначенняконкретних суб'єктивних пр?? в.
Частина 2 статті 5 Цивільного кодексу України містить загальнеправило, яке встановлює межі здійсненні суб'єктивних прав, а саме, приздійсненні прав і виконання обов'язків громадяни і організації повиннідодержуватися законів, поважати моральні принципи суспільства.
Так, Законом України "Про власність" передбачено право власникавчиняти щодо свого майна будь-які дії, що не суперечать закону4. Він можевикористовувати майно для здійснення господарської та іншої не забороненоїзаконом діяльності, зокрема, передавати його безоплатно або за плату уволодіння і користування іншим особам.
Власник, здійснюючи свої права, зобов'язаний не завдавати шкодинавколишньому середовищу, не порушувати права та інтереси громадян, якіохороняються законом, юридичних осіб і держави.
Наявність останньої вимоги продиктована тією очевидною обставиною, щоправа різних суб'єктів у суспільстві тісно переплетені та взаємопов'язані.
При здійсненні своїх прав суб'єкт повинен рахуватися з тим, що інші особи євласниками аналогічних або суміжних прав, які так само визнаються іохороняються законом. Наприклад, наймач (власник) житлового приміщення неможе використовувати його таким чином, щоб його дії перешкоджали здійсненнюаналогічних прав іншим особам, які проживають у цьому будинку. Іншимисловами, цивільні права одного суб'єкта закінчуються там, де починаютьсяправа іншого суб'єкта.
При здійсненні цивільних прав громадяни і юридичні особи повиннідодержуватись моральних засад суспільства. Це, звісно, не означає, щоцивільний закон прирівнює моральні норми до правових. Саме по собіпорушення моральних норм не передбачає для учасників цивільно-правовихвідносин несприятливих юридичних наслідків, бо інакше тлумачення законуігнорувало б відмінності, які існують між нормами права і моралі. Аджеостанні не можуть служити нормативною базою регулювання відносин. Змістзазначеної вимоги полягає у тому, що у визначенні моральних меж здійсненнясуб'єктивних прав основну роль повинні відігравати загальнолюдськіцінності. Суб'єктивне цивільне право не повинно здійснюватися всуперечморальним засадам суспільства. Так, наприклад, спір про вівільненеізольоване жиле приміщення у комунальній квартирі, на яке одночаснопретендують декілька наймачів, які мають формально рівні юридичні права найого приєднання, може бути правильно вирішений тілки на основі визначенняморальної ваги прав претіндентів. Моральні принципи суспільства відіграютьважливу роль при вирішенні цілого ряду інших цивільно-правових спорів,зокрема, пов'язаних з виселенням із-за неможливого спільного проживання,розділення майна в натурі, усунення від наслідування і інше.
Загалом при здійсненні суб'єктивних прав повинен домінувати принцип
"Дозволено все, що не заборонено законом".
В частині 1 статті 5 Цивільного Кодексу України викладене положення,згідно з яким цивільні права охороняються законом за винятком випадків,коли вони здійснюються всупереч з призначенням цих прав. Призначення права
- Це мета, для досягнення якої це право надано суб'єкту. Призначеннясуб'єктивних прав або прямо визначається цивільним законодавством абовстановлюється учасниками у їх договорі, або витікає із суті даного права5.
Так, наприклад, за договором найму житлового приміщення наймача та членів йогосім'ї надається жиле приміщення для проживання, тобто для задоволенняпотреби у житлі. Тому, якщо жиле приміщення самовільно використовується зіншою метою, наприклад, для організації виробництва або для веденняпідприємницької діяльності, це буде означати, що право здійснюєтьсявсупереч з його конкретним призначенням (ст. 329 ЦК). Цивільні права, якіздійснюються всупереч з їх призначенням, не користуються правовою охороною.
Однак, як зазначають деякі автори, викладена в такому контексті норма
(ч. 1 ст. 5 ЦК) не узгоджується з вищезазначеним принципом здійсненнясуб'єктивних прав. Адже мета суб'єктивних цивільних прав не може бутипокладена в основу критерію визначення меж їх здійснення6.
І все ж така норма є не тільки у цивільному законодавстві України, алей передбачена, наприклад, цивільним законодавством Російської Федерації.
Отже, кожне суб'єктивне право має свої межі. Останні визначають міруможливої поведінки суб'єкта. При порушенні встановлених меж настаютьнесприятливі правові наслідки для порушника. Це може бути позбавленнясуб'єктивного цивільного права, стягення в доход держави отриманного поугоді та інші наслідки (ст. 49 ЦК України). Так, постановою Пленуму
Верховного Суду України від 25 грудня 1992 року "Про судову практику всправах про визначення угод недійсними "зазначено, що дія ст. 49 Цивільногокодексу поширюється на угоди, які укладені з метою, яка завідомо суперечитьінтересам держави і суспільства. До таких угод, зокрема, належать угоди,які спрямовані на використання всупереч закону колективної, державної абочиєїсь приватної власності з корисливою метою, використання майна, щознаходиться у їх власності або користуванні, на шкоду інтересамсуспільства тощо7.
В проекті Цивільного кодексу України передбачена стаття 13, яканазивається "Межі вільного здійснення цивільних прав". Норма цієї статтіпередбачає, що цивільні права здійснюються в межах, які надані особізаконами та договорами. Неприпустимими є дії осіб, що вчиняються виключно знаміром заподіяти шкоду іншій особі, а також зловживання правом в іншихформах. Передбачено також положення, що при здійсненні цивільних прав особамає дотримуватися моральних засад суспільства.
Поряд з цими вимогами, межі здійснення цивільних прав визначаються ідеякими іншими моментами. Так, правомірність реалізації права може залежітівід обсягу право-та дієздатності учасників цивільних правовідносин,зокрема, від характеру спеціальної правоздатності юридичної особи, відвстановленого законом чи договором строку реалізації права, від наявностіабо відсутності певних умов та ін.
З метою недопущення монополістичної діяльності, тобто дійгосподарюючих суб'єктів, направлених на недопущення, обмеження аболіквідацію конкуренції, проектом Цивільного кодексу України передбачено ряддодаткових правил, визначаючих межі здійснення цивільних прав у сферіпідприємницької діяльності.
Таким чином, межою здійснення суб'єктного права може бути:
1) порушення прав та інтересів інших осіб і держави, які охороняються;
2) заподіяння шкоди навколишньому середовищу;
3) дотримання моральних засад суспільства;
4) порушення чинного законодавства.
Дії суб'єктів цивільних правовідносин, які здійснюються в рамкахнаданих їм прав, але з порушенням цих меж, характеризуються у літературі,як зловживання правом. Хоча використання цього поняття ставиться підсумнів, навіть чинне цивільне законодавство не містить положення, яке брозкривали його зміст, - його існування теоритично віправдане8.
Зловживання правом - це особливе цивільне правопорушення. Специфікайого посягає у тому, що дії порушника формально спираються на належне йомуправо, однак при конкретній реалізації вони приймають таку форму іхарактер, що це призводить до порушення прав інших осіб та їх інтересів,які охороняються. Так, явним зловживанням права повинні бути визнані діївласника суб'єктивного права, якщо вони здійснюються з однією метою --завдати шкоди іншій особі. Не викликає сумніву кваліфікація в якостізловживання правом розглянутих раніше дій підприємців, які направлені наобмеження конкуренції. В обох випадках права неправомірно здійснюються,тобто в протиріччі з їх призначенням.
Достатньо поширеною формою зловживання правом є реалізація наданих їмможливо не дозволеними засобами. Наприклад, якщо автор скористаєтьсяправом на псевдонім, який може ввести публіку в оману, то таке використанняправа повинно кваліфікуватися як зловживання ним.
Зловживання правом можна визнати і ті випадки, коли суб'єктомвикористовуються недозволені засоби для його захисту. Так, якщо власникмайна з метою захисту його від крадіжки використовує такі засоби, якістановлять смертельну небезпеку для оточуючих, то він, безумовно, виходитьза межі наданих йому законом можливостей, і тому, зловживає своїм правом.
В якості загальної санкції до цих цивільних правопорушень (зловживаньправом) виступає відмова у захисті суб'єктивного права.
Як зазначалося вище, у Конституції України значна кількість статеймістить положення про правообмеження. Проаналізуємо деякі з них длярозкриття специфіки рис різних меж і способів обмеження прав людини ігромадянина.
1. Залежно від сфери юридичної обов'язковості нормативні правообмеження поділяються на загальні, спеціальні та одиничні, але більше місця відведено спеціальним. Наприклад, інтереси національної безпеки є підставою для обмеження права на свободу думки і слова, вільно виражати свої погляди і переконання (ст. 34), а також право мирно, без зброї, збиратися і проводити збори, мітинги, походи і демонстрації
(ст. 39).
Зустрічаються й одиничні правообмеження. Так, судимість є підставою для обмеження права громадянина бути обраним народним депутатом
(ст. 76).
Загальні ж правообмеження передбачені у статті 64 Конституції
(підстава умови воєнного або надзвичайного стану).
2. Залежно від онтологічної сутності явища, яке є фактором обмеження прав людини і громадянина, межі поділяються на природні та соціальні. До природних треба віднести, наприклад, такий фактор, як здоров'я населення. Так, ст. 35 Конституції передбачає, що здійснення права на свободу світогляду і віросповідання може бути обмежене законом в інтересах здоров'я населення. При цьому треба зазначити, що такий обмежувач, як здоров'я населення стосується як особистих (ст. 35), так і політичних (ст. 36, 37) та економічних (ст. 36, 44) прав людини і громадянина. Межами використання одного з економічних прав - права власності, можуть бути згідно зі статтею 41 Конституції екологічна ситуація і природні якості землі.
Соціальні межі можуть розглядатись у вузькому (власне соціальні межі) та у широкому (економічні, політичні, духовно-ідеологічні) розумінні.
До власне соціальних меж належить, зокрема, громадський порядок. Так, у ст. 34 Конституції встановлено, що здійснення права на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань може бути обмежене законом в інтересах громадського порядку (статті 35, 36,
39). Однак у статтях 34, 35 громадський порядок виступає обмежувачем особистих прав людини і громадянина, а в статтях 36 і 39 - політичних.
Економічний добробут суспільства, як соціальне обмеження в контексті ст. 32 Основного Закону застосовується до особистих прав людини і громадянина.
До соціальних меж у широкому розумінні належить і таке політичне явище, як національна безпека. Як межа здійснення права вона є найбільш широко застосовуваним конституційним обмеженням прав і свобод людини і громадянина. При цьому цей обмежувач застосовується до різних видів прав людііі. Наприклад, у статті 32, 34 Конституції України національна безпека є обмежувачем особистих, у статті 36 і 39 - політичних, а у статті 44 - економічних прав людини.
До духовно-ідеологічних факторів обмеження прав людини належить моральність населення (згідно зі ст. 35 Конституції цей фактор обмежує особисті права).
3. Межі прав людини можна класифікувати за характером зв'язку з волею суб'єкта на абсолютно-об'єктивні, відносно-об'єктивні, суб'єктивно-об'єктивні та суб'єктивні.
До абсолютно - об'єктивних треба віднести ті явища (феномени), які єнезалежними від волі як усього суспільства, так і кожного його члена.
Прикладом такого явища може бути, наприклад, повінь (її виникнення НЕзалежить від волі суспільства). Внаслідок цього явища людина може втратитиможливість реалізувати право на те житло, яке було зруйноване внаслідокзазначеного стихійного ліха9.
Відносно-об'єктивні межі - це межі, які не залежать від волі якогосьокремого носія права, хоч і є результатом суспільного волевиявлення. Доцього виду меж належить обмеження щодо реалізації прав, встановлювані
Конституцією (статті 36, 39, 41) і законами України, тобто законодавчеобмеження. Так, ст. 39 Конституції встановлює, що підставами обмеженняправа громадян на мирні збори є інтереси національної безпеки, громадськогопорядку, запобігання заворушенням і злочинам, охорони здоров'я населення,захисту прав і свобод інших людей10.
Прослідкуємо відповідність правообмежень закріплених у Конституції і,наприклад, у законах України "Про власність" і "Про друковані засобимасової інформації (пресу) в Україні ".
Проаналізувавши наведені у роботі приклади здійснення права власності,можна зробити висновок, що Закон "Про власність" у принципі не суперечить
Конституції.
Що ж до Закону "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в
Україні ", то його слід привести у відповідність із Конституцією, оскільки уній (ст. 34) є більше підстав на обмеження права на свободу думки і слова.
Такими додатковими конституційними підставами є охорона здоров'я населення,підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.
Таким чином, у всіх випадках, закріплюючі принципи свободноїреалізації належних громадянам суб'єктивних прав, чинне законодавствоповинно додержуватися принципу, закріпленого статтею 3 Конституції України.
§ 5. Представництво і довіреність.
Однією із форм реалізації громадянами і юридичними особами належних імправ і обов'язків є представництво. Представництвом, згідно статті 62
Цивільного Кодексу України, звуться такі відносини, при яких угода,укладена однією особою (представником) від імені другої особи (якупредставляють), створює, змінює або зупиняє права і обов'язки безпосередньодля особи, яку представляють.
Представництво має місце як за власною волею суб'єкта цивільногоправа, так і у зв'язку з відсутностю у нього юридичної здатності чифізичної можливості.
Тобто потреба у представництві виникає тоді, коли особа (якупредставляють) в силу закону (наприклад, відсутність дієздатності) абоЖиттевий конкретних обставин (наприклад, тривала відсутність за місцемпроживання, тяжка хвороба, відрядження, зайнятість) не може особистоздійснювати свої права і обов'язки. Але часто до послуг представниківзвертаються для того, щоб використати спеціальні знання і досвідпредставника, зекономити час і кошти і т. ін. Юридичні особи (підриємства,установи, організації) завдяки Представництву мають можливість захищатисвої інтереси у суді, арбітражному суді за допомогою кваліфікованихюристів. За своїм суб'єктивним складом представництво це складнеправовідношення, адже в ньому беруть участь представник, особа, якупредставляють, і третя особа, з якою представник укладає угоди або чинитьінші юридичні дії.
Суть представництва полягає в тому, що угоди та інші юридичні діїпредставника породжують юридичні наслідки (права і обов'язки) для особи,яку представляють. Таким чином внаслідок угод та інших юридичних дійпредставника права і обов'язки виникають тільки між особою, якупредставляють, і третіми особами. При цьому, у представника ніяких прав іобов'язків з приводу угод, укладених ним, не виникає.
Через представників можуть здійснюватися різні юридичні дії --отримання заробітньої плати, пенсії, стипендії, поштового переказу,керування автомобілем, купіля або продаж дому, виступ у суді та інше.
Однак, не всякі угоди можуть бути вчинені представником. Це стосуєтьсятаких угод, які за своїм характером можуть бути укладені лише особисто, атак само інших угод, зазначених у законі. Зокрема, у ст. 54 ЦК Українизазначається, що заповіт має бути підписаний особисто заповідачем іобов'язково нотаріально посвідченій11.
Через представництво не можуть здійснюватися дії, які не маютьбезпосереднього юридичного значення (фактичної дії, наприклад, виконанняроботи).
Представник не може укладати угоди від імені особи, яку вінпредставляє, ні у відношенні себе особисто, ні у відношенні другої особи,представником якої він одночасно є (за винятком комерційногопредставництва) 12. Наприклад, представник не може сам купити майно, якейому доручено передати.
Представництво має місце між громадянами, між організаціями ігромадянами, а також між самими організаціями.
В ролі особи, яку представляють, може виступати будь-який суб'єктцивільного права, - юридична особа або громадянин незалежно від станудієздатності.
представніком ж може бути не кожний суб'єкт цивільного права.
Необхідною умовою правосуб'єктності працівника є його правоздатність ідієздатність (ст. 11 ЦК України). Як виняток, представниками юридичних осібу сфері торгівлі і обслуговування можуть виступати громадяни, які досяглитрудового повноліття, тобто 16 років. В ролі представників не можутьвиступати особи, які знаходяться під опікою або піклуванням.
Не можуть бути представниками адвокати, які отримали доручення пронадання юридичної допомоги з порушенням встановлених правил, а також особи,які виключені із колегії адвокатів (ст. 116 ЦПК України). Суддям, слідчим іпрокурору також заборонено виконувати обов'язки добровільного представникаокремих громадян, крім випадків, коли вони діють як представники закону іпредставники відповідного суду чи прокуратури, які є стороною у справі.
У судовій практиці дуже поширеним є представництво, яке здійснюютьадвокати, надаючи кваліфіковану юридичну допомогу громадянам іорганізаціям.
Юридичні особи також можуть приймати на себе функції представників,якщо це не розходиться з тими задачами і цілями, які вказані в їх статутнихдокументах (або якщо це прямо передбачено статутом чи положенням про дануюридичну особу, тобто юридична особа вправі бути представником у межахспеціальної правоздатності) (ч. 1 ст. 26, ч. 2 ст. 64 ЦК України, ст. 20
Закону України "Про об'єднання громадян", ст. 2 Закону України "Про товарнубіржу ") 13.
Третьою особою, з якою особа, яку представляють, за допомогоюпредставника укладає цивільно-правову угоду або здійснює іншу юридичну дію,може виступати будь-який суб'єкт цивільного права.
Як уже зазначалося, за угодою, що здійснена представником, суб'єктомправ і обов'язків визнається та особа, яку представляють. Однак, діїпредставника створюють, змінюють або зупиняють цивільні права і обов'язкиособи, яку представляють, лише тоді, коли вони здійснюються в межахнаданих представнику повноважень. Повноваження - це міра можливої поведінкипредставника по відношенню до третіх осіб. Саме завдяки наданим йомуповноваженням представник укладає угоди з третіми особами, а також здійснюєінші юридичні дії від імені і в інтересах особи, яку представляє. Якщо жпредставник перевищує свої повноваження, то особа, яку він представляє,звільнена від будь-яких зобов'язань перед третіми особами з якимипредставник вступив у правові відношення від її імені.
Виникнення у представника необхідного повноваження зв'язано перш завсе з волевиявленням того, кого представляють, а також з іншими юридичнимифактами. Згідно зі ст. 62 ЦК України повноваження представника можутьвизначатися довіреністю, законом або адміністративним актом, а такожвипливати з обставин, в яких діє представник (це, наприклад, стосуєтьсяпрацівника пошти, продавця магазину, касира тощо). Обсяг і характерповноважень представника, а також умови їх здійснення напряму залежать відюридичних факторів, які лежать в основі представніцтва14.
Отже, наявність у представника повною
