Право власності юридичних осіб

Цивільне право і процес

Національний університет

"Києво-Могилянська академія"

Факультет правничих наук

Курсова робота з цивільного права України

"Право власності юридичних осіб "

Виконала: студентка ІІІ курсу

Ворон Лариса Василівна

Науковий керівник: Бірченко

Юлія Іванівна

м. Київ

2001 рік

Тема: "Право власності юридичних осіб"

Вступ "Походження поняття" власність "в історії права".

Розділ 1. Поняття власності на сучасному етапі.

1.1. Власність як економічна категорія.

1.2. Юридичне поняття власності.

1.2.1. Право власності в об'єктивному значенні

1.2.2. Право власності у суб'єктивному розумінні

1.3. Поняття власності за Конституцією України, Цивільним кодексом

України та Законом України "Про власність".

Розділ 2. Право власності юридичних осіб

2.1. Форми власності. Загальні положення власності юридичних осіб.

2.2. Право власності господарських товариств.

2.3. Право власності господарських об'єднань.

2.4. Власність кооперативів.

2.5. Власність громадських організацій.

2.6. Власність релігійних організацій.

2.7. Право інтелектуальної власності юридичних осіб.

Висновки і пропозиції.

Вступ "Походження поняття" власність "в історії права".

Поняття власності завжди було центральним в історії права. Становленнясучасного права тісно пов'язане з іменем видатного англійського мислителя,теоретика права Джона Локка, який велику увагу в своїх дослідженняхприділяв власності. У працях "Два трактати про правління", "Про власність",
"Досвід про людський розум" і інших він пише, що від народження людина маєтри природних права: право на життя, право на свободу, право на власність.
Ці права невід'ємні від людини і закон повинен обов'язково враховувати ціправа. На думку Джона Локка власність людини отримується шляхом вільновиявленої праці, власність - це той початковий вимір людської свободи, зякої повинна брати початок уся система природного права. Власністьутверджується шляхом договору і угоди. Власність у Локка - це є природнийстан, який передує взаємодії людей. Люди, переходячи від природного догромадянського стану, не повинні відмовлятися від своїх природнихневід'ємних прав і зафіксувати їх в законі.

У своїй праці "Філософія права" Гегель стверджує, що поняття власності
- Це перше поняття, яке виникає в історії права. Він пише: "Щоб незалишитися абстрактною, вільна воля повинна насамперед дати собі наявнебуття .... Цей перший вид свободи є той, який ми визнаємо як власність. "[1]

Створюючи свою філософію власності, Гегель стверджує, що власністьвиникла першою по тій простій причині, що вона пов'язана із зовнішнімипредметами, із зовнішнім неодухотворенім світом, що протистоїть волі
(суб'єкту) і найближчим до нього. "Власність - це є втілення волі в річ", ітим самим особа дає собі "зовнішню сферу своєї свободи". До такого
"Втілення" річ знаходиться поза розумною діяльністю людини, поза правом.

Далі Гегель розмежовує володіння і власність. Володіння розглядаєтьсяяк зовнішній акт, необхідний для реалізації власності (втілення своєї волів річ). Заволодіння передбачає, що річ нікому не належала. "Користуванняріччю при безпосередньому її захопленні є для себе одиничним вступом уволодіння "[2]. В користуванні виявляються якості речі, в тому числівартість (у Гегеля - цінність).

Гегель підкреслює важливість договору у становленні права власності.
Договір передбачає, що ті, хто вступає в нього, визнають один одногоособами і власниками. В договорі власність виявляє себе як повна ібезспірна, оскільки договір - це форма власності.

Гегель виділяє право власності, як перше, першочергове, оскількивласність є найбільш повним втілення особистості в речі.

Нажаль, всі ці ідеї були забуті в юридичній науці радянських часів,коли повністю перемогли марксистські погляди на власність, в центрі якихбуло заперечення приватної власності.

Ще не так давно сама постановка питання про власність, її відносини,можливість її еволюційного розвитку вважалася помилковою. У правовій таекономічній літературі панівною була точка зору, що якісні зміни увизначальній структурі економічної системи суспільства - відносинахвласності - можливі лише на революційній основі, методом експропріації. Такбуло під час революції 1917 року в Росії, коли відносини власності булозмінено силою, приватна власність була знищена. На її основі було утворенозагальнодержавну власність.

Нині все більш очевидним стає недостатня коректність такого підходу.
Власність розвивається за власними законами.

Сучасний етап розвитку відносин власності пов'язаний з утвердженнямдумки, що власність, як суспільне явище має еволюційний розвиток і вирішитивсі проблеми, пов'язані з нею можна лише з врахуванням загальноїспрямованості цивілізаційного прогресу, який підпорядкований інтересамлюдини.

Все це свідчить про велику актуальність обраної мною теми, оскількинова соціальна реальність в Україні вимагає досконалих законів ідосконалішого регулювання відносин власності.
1. Поняття власності на сучасному етапі.

Перш ніж розкривати поняття "право власності" потрібно згадати, щоіснують дві категорії цього поняття: це економічна категорія власності - якматеріальна основа будь-якого суспільства і юридична категорія власності --правове врегулювання економічних відносин власності, яке і породжуєутворення самого поняття "права власності".

1.1. Власність як економічна категорія.

Право власності закріплює матеріальну основу будь-якого суспільства --економічні відносини власності. Тому відносини власності і право власності
- Взаємопов'язані категорії. Право власності є юридичним вираженням, формоюзакріплення економічних відносин власності. Тому, необхідно вияснити, щотаке власність в економічному значенні і які правові форми її реалізації.

Власність це ставлення певних осіб до матеріальних благ як до своїх,як до тих, що належать їм. Відповідно всі інші особи відносяться до цихблаг як до чужих, до тих, що їм не належать. Можна сказати, що власність цевідносини між людьми з приводу матеріальних благ, які полягають вприналежності цих благ одним особам (чи їх колективам) і у відчуженні відних всіх інших осіб. Приналежність чи привласнення матеріальних благ єсутністю відносин власності, що складаються з їх приводу між людьми.

Привласнення - двоєдіній процес, який полягає насамперед в тому, щосуспільство відвойовує у природи певні блага і перетворює їх на своюкористь. Однак акт привласнення цим не закінчується. Його продовженнямслужити розподіл відвойованіх у природи благ між членами суспільства,причому цей процес здійснюється одночасно.

Виробництво матеріальних благ є змістом процесу і завжди носитьсуспільний характер. Без виробництва не може бути привласнення так як неможливо привласнити те, що не вироблено, чого не існує в природі.

Привласнення включає в себе наступний після виробництва розподілдобутих суспільством матеріальних благ між окремими особами, групами осіб,класами чи всім суспільством. Проходить він як в формі безпосередньогорозподілу, так і в формі обміну продукцією і товарами між виробниками іспоживачами.

Привласнення продукту закінчується в процесі виробничого чи особистогойого вжитку, а тому привласнення - це цілий процес, який включаєвиробництво, розподіл, обмін і споживання матеріальних благ. Взаємодія всіхцих елементів названого процесу утворює історично визначену формупривласнення, сукупність відносин власності, а точніше, форми реалізаціївідносин власності в діяльності людей.

Власність в економічному значенні і є історично визначена суспільнаформа привласнення матеріальних благ і насамперед засобів виробництва.

Зміст економічних відносин власності як стану привласненняприналежності матеріальних благ певним особам полягає в їх можливостівикористати таке майно незалежно від будь-чиєї волі, виключно за своїмбажанням, усуваючі від нього всіх інших осіб, чи допускаючи їх до власнихматеріальних благ знову-таки за своїм бажанням. Можна сказати, що мова йдепро встановлення власником повного господарського відання над майном, якейому належить.

Правові форми реалізації відносин власності. Правове оформлення чирегулювання відносин власності складається з таких норм, які, по-перше,встановлюють саму можливість (чи неможливість) приналежності матеріальнихблаг певним особам, юридично закріплюючі економічний (фактичний) стан їхпривласнення. До них, наприклад, відносяться конституційні (державно -правові) правила про форми власності, які визначаються і охороняютьсядержавою, а також адміністративно-правові і цивільно-правові норми проспособи набуття і припинення прав на майно. По-друге, правила, яківстановлюють характер і межі поведінки власників майна, які охороняютьсязаконом, тобто їх повноваження, які оформлюють конкретні можливостігосподарчого відання над майном. Це цивільно-правові норми про повноваженнявласників і інших власників майна.

І по-третє, правові способи захисту власників матеріальних благ відпосягань інших осіб на привласнене ними майно (норм цивільного,адміністративного, кримінального права про захист відносин власності).

Усі перераховані правила - різногалузеві, оскільки економічнівідносини власності регулюються нормами різних галузей права, хоча провіднароль належить цивільно-правовим нормам.

1.2. Юридичне поняття власності.

Правове врегулювання економічних відносин власності породжує утворенняправа власності, за допомогою якого стверджується панування власника над неналежним йому майном та його повноваження з володіння, користування тарозпорядження.

В юридичній науці термін "право власності" вживається в об'єктивному ісуб'єктивному значеннях.

1.2.1. Право власності в об'єктивному значенні - це сукупністьправових норм які регулюють відносини власності у тій чи іншій правовійсистемі. Об'єктивне право складається з норм, які закріплюють володіння,користування і розпорядження майном, а також норми, які охороняють ізахищають права власності від протиправних дій третіх осіб.

Отже, право власності в об'єктивному розумінні є одним з найважливішихправових інститутів цивільного права. З допомогою правових норм, що входятьдо його складу, не лише закріплюються матеріальні блага за конкретнимсуб'єктом, а й регулюється порядок набуття і припинення права власності,здійснення володіння, користування і розпорядження майном, а також захистзаконних прав власника.

Природа цього інституту має комплексний характер, оскільки поряд знормами цивільного права, які займають центральне місце і за змістом, і заобсягом, до його складу входять норми інших галузей права: державного,кримінального, адміністративного, фінансового тощо.

1.2.2. Право власності у суб'єктивному розумінні - це закріплення увідповідних нормах права можливості конкретного власника (індивіда чиколективу) володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном насвій розсуд у межах, передбачених законом.

Отже, право власності у суб'єктивному розумінні - це суб'єктивнецивільне право абсолютного характеру, яке існує у межах конкретногоправовідношення власності і може належати суб'єктам, окремому громадянину
(фізичній особі), колективу громадян (юридичній особі) або державі вцілому.

Абсолютний характер права власності означає, що правомочному суб'єкту
(громадянину, юридичній особі, державі) протистоїть необмежена кількістьзобов'язальною суб'єктів, які не повинні своїми діями порушувати це право.
Суть суб'єктивного права власності полягає в тому, що воно забезпечуєвласнику відповідну поведінку з боку оточуючих осіб і тим самим надає змогуволодіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном. Всі іншіособи - не власники - мають утримуватися від вчинення будь-яких дій, якіперешкоджають власнику здійснювати належне йому суб'єктивне право за своїмрозсудом і в своїх інтересах.

Коло суб'єктів права власності практично необмежене. Власникамивідповідно до Закону України "Про власність" станом на 19.09.2000р. можутьбути окремі громадяни, колективні утворення: кооперативи, орендні іколективні утворення, орендні і колективні підприємства, господарськіколективи, асоціації ін. Також визнаються суб'єктами права власностірізноманітні громадські організації (політичні, науково-освітні, культурно -виховні, екологічні), щодо майна, яке вони можуть мати у власностівідповідно до характеру їхньої діяльності та статутних завдань. (ст.28)

У цьому ж Законі визначено такий суб'єкт права власності, як релігійніорганізації (ст.29), що мають право власності на майно, придбане,побудоване, створене і вироблене ними за рахунок власних коштів,пожертвувань віруючих, коштів, наданих державою чи іншими особами, абопридбане на інших підставах, передбачених законом.

Суб'єктами права власності виступають суверенні держави, автономніреспубліки та інші національно-державні утворення (автономні області,автономні округи), а також територіальні одиниці (краї, області, райониміста).

Закон України "Про власність" серед суб'єктів права власності визнаєнарод України, який здійснює належне йому право власності через Верховну
Раду України, а також через місцеві Ради народних депутатів (ст.3, 10).

У нашій країні власниками визнаються не лише громадяни України іюридичні особи. Право власності на території України можуть набувати такожі спільні підприємства, створенні за участю українських та іноземнихюридичних осіб, іноземні громадяни і особи без громадянства (і не тількидля задоволення особистих потреб, але і для здійснення господарськоїдіяльності) у випадках і в порядку, встановленому законодавством. Цеправило поширюється і на іноземні організації. Міжнародні організації, атакож іноземні держави можуть володіти на праві власності майном,необхідним для здійснення дипломатичних, консульських та інших міжнароднихвідносин відповідно до міжнародних домовленостей.

Об'єктом права власності може бути майно, але тільки індивідуальновизначене або індівідуалізоване, інакше власник не зможе ставитися до ньогояк до свого.

Відповідно до ст.1 Закону України "Про власність" власністю можутьбути земля, її надра, ліси, води, тваринний світ, природні багатстваконтинентального шельфу, будови, споруди, цінні папери та інше майно, втому числі підприємства, інші майнові комплекси, які мають економічну абосоціальну цінність як цілісні системи.

Відповідно до ст.9 Закону України "Про власність" земля, її надра,повітряний простір, водні та інші природні ресурси її континентальногошельфу та виключної (морської) економічної зони є об'єктами права виключноївласності народу України [3].

Отже, суб'єктивне право власності - це елемент абсолютногоправовідношення, тобто власник як правомочним суб'єкт перебуває управовідношенні з усіма третіми особами, має суб'єктивне право за своїмрозсудом володіти, користуватися, розпоряджатися належним йому майном,здійснювати своєю владою управління ним і вчиняти щодо цього майна будь-якідії, що не суперечать закону.

Щодо суб'єктивних обов'язків, то всі особи, які не є власниками даногомайна, а тому розглядаються як зобов'язані суб'єкти повинні забезпечувати зсвого боку поведінку, яка б не перешкоджала власнику здійснювати йогосуб'єктивне право.

1.3. Поняття власності за Конституцією України, Цивільним кодексом

України та Законом України "Про власність".

Відповідно до ст.41 Конституції України кожен має право володіти,користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєїінтелектуальної, творчої діяльності.

Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.
Конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду увипадках, обсязі і порядку встановлених законом.

Використання власності не може завдавати шкоди правам і свободам тагідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію іприродні якості землі.

У Цивільному кодексі України та Законі України "Про власність"сказано, що:

1. Право власності - це врегулюванні законом суспільні відносини, щодоволодіння, користування і розпорядження майном.

2. Право власності в Україні охороняється законом. Держава забезпечуєстабільність правовідносин власності.

3. Кожен громадянин в Україні має право володіти, користувати?? я ірозпоряджатися майном особисто або спільно з іншими.

4. Власність в Україні виступає у таких формах: приватна, колективна,державна. Всі форми власності є рівноправними.
2. Право власності юридичних осіб

2.1. Форми власності. Загальні положення власності юридичних осіб.

Перед тим, як перейти до розкриття власності юридичних осіб, слідзгадати, що у прийнятому Законі України "Про власність" зазначається, щовласність в Україні виступає у формі приватної власності громадян,колективної і державної власності.

Власність громадян створюється і примножується за рахунок іхніхдоходів від участі в суспільному виробництві, від ведення власногогосподарства і доходів від коштів, що вкладені в кредитні установи, акціїта інші цінні папери, надбання майна при успадкуванні та на інших засадах,передбачених в законі. Ця власність заснована на свободі особи врозпорядженні своїми здібностями до виробничої і творчої праці, виборі їїформ і засобів звернення цих результатів на задоволення суспільних іособистих потреб.

Приватна власність виникає не тільки тоді, коли майно належить одномугромадянину, але й тоді, коли йдеться про власність трудового абоселянського господарства. Оскільки ні трудове, ні селянське господарство немає статусу юридичної особи, то в цьому випадку не виникає колективноївласності.

До колективної власності належить власність орендних підприємств,виробничих та інших кооперативів, акціонерних та інших господарськихтовариств, господарських асоціацій та інших об'єднань, що мають статусюридичної особи.

Поряд з приватною і колективною власністю зберігається і державнавласність, яка класифікується на загальнодержавну власність, власністьавтономних утворень, комунальну (муніципальну) власність.

Взагалі, повертаючись і зупиняючись конкретніше на праві власностіюридичних осіб, слід зазначити, що поняття та основні ознаки юридичноїособи розкриваються в статті 23 Цивільного кодексу України: юридичнимиособами визнаються організації, які мають відокремлене майно, можуть відсвого імені набувати майнових і особистих немайнових прав, нести обов'язки,бути позивачами і відповідачами в суді, арбітражному суді або третейськомусуді.

За визначенням Я. М. Шевченко юридична особа є "певним структурнимутворенням, спеціально розрахованим на те, щоб володіти, користуватися ірозпоряджатися майном, вступати в угоди в цивільному обороті і мати своєобличчя у цьому обороті "[4].

За чинним Цивільним кодексом України та Законом України" Провласність "суб'єктами відносин власності виступають недержавні юридичніособи (господарські товариства, кооперативи, громадські та релігійніорганізації, політичні партії, об'єднання). Дещо інші правомочностівстановлені для державних юридичних осіб, за якими майно закріплюється направі повного господарського відання (пункт 1 статті 37 Закону України "Провласність ") чи на праві оперативного управління (пункт 1 статті 39 Закону
України "Про власність ").

Всі види власності недержавних юридичних осіб віднесені згідно із
Законом України "Про власність" до колективної форми власності.

Перелік майнових об'єктів, джерела формування власності юридичних осібпередбачені в Законах України "Про власність", "Про господарськітовариства "," Про споживчу кооперацію "," Про сільськогосподарськукооперацію "" Про об'єднання громадян "та інших.

2.2. Право власності господарських товариств.

Господарські товариства створюються і діють на підставі Закону України
"Про господарські товариства" від 19 вересня 1991 року, який визначаєпоняття, види, порядок утворення і діяльності товариств, а також права іобов'язки їх засновників та учасників.

До господарських товариств належать:

- акціонерні товариства;

- товариства з обмеженою відповідальністю;

- товариства з додатковою відповідальністю;

- повні товариства;

- командитні товариства.

Господарські товариства згідно зі статтею 1 Закону України "Прогосподарські товариства "визнаються підприємства, установи, організації,створені на засадах угоди юридичними особами і громадянами шляхомоб'єднання їх майна та підприємницької діяльності з метою одержанняприбутку.

Господарські товариства є юридичними особами і одноосібнімі власникамимайна, переданого їм учасниками, а також майна, отриманого в результатігосподарської діяльності і на інших законних підставах. Отже, суб'єктомправа власності господарських товариств виступають господарські товаристваяк юридичні особи, а не їх засновники чи учасники. Учасники набувають лишезобов'язальне право вимагати виплати частини доходу, яка їм належить, атакож претендувати на частку в майні, що залишається після ліквідаціїтовариства (ліквідаційну квоту).

Основною особливістю, за якою товариство відрізняється від іншихсуб'єктів права власності є можливість добровільного об'єднання майна тазусиль учасників для створення ними нового суб'єкта господарськоїдіяльності.

Таким чином, для господарських товариств характерні деякі спільніознаки:

1) договір учасників як підстава виникнення;

2) наявність у товариства прав юридичної особи, тобто створення нової,

самостійної організації;

3) виникнення права власності товариства в цілому (при збереженніправ учасників зобов'язально характеру) на майно, передане учасникамиабо одержане в результаті власної господарської діяльності;

4) наявність комерційної мети діяльності (отримання прибутків);

5) необхідність особистої участі члена товариства в діяльності даноїорганізації.

Об'єктом права власності господарського товариства відповідно до ст.
26 Закону України "Про власність" і ст. 12 Закону України "Про господарськітовариства "є:

- грошові та майнові внески його членів, передані йому у власність;

- виготовлена продукція;

- доходи, одержані від господарської діяльності;

- майно, набуте на підставах не заборонених законом.

Вкладами учасників і засновників товариства можуть бути будинки, споруди, обладнання та інші матеріальні цінності, цінні папери,грошові кошти, в тому числі в іноземній валюті.

Закони України "Про власність" і "Про господарські товариства" надаютьправо учасникам цих товариств вносити в якості вкладу майнові права, асаме: право користування землею, водою, спорудами тощо. В цьому випадкуправо власності на майно товариству не передається. У товариства виникаєлише право користування чужою річчю. Розмір вкладу учасника, який передав увигляді вкладу майнове право (право користування), оцінюється учасникамитовариства, виходячи із загальноприйнятої плати за користування аналогічниммайном.

Внеском також можуть бути об'єкти інтелектуальної власності, які такожпідлягають оцінці учасниками товариства.

Акціонерне товариство

Акціонерне товариство має певні особливості, а тому законодавецьокремо врегулював питання щодо об'єктів його права власності.

Відповідно до ст. 25 Закону України "Про власність" об'єктом прававласності акціонерного товариства є майно, придбане за рахунок продажуакцій, одержане в результаті його господарської діяльності, а також іншемайно, набуте на підставах, незабороненіх законом.

Акціонерне товариство згідно зі ст. 24 Закону України "Прогосподарські товариства "є товариство, яке має статутний фонд, поділений навизначену кількість акцій рівної номінальної вартості. Акції, яківипускаються акціонерними товариствами, розповсюджуються шляхом абовідкритої підписки та купівлі-продажу на біржі (відкрите акціонернетовариство), або тільки між засновниками (закрите акціонерне товариство).

Власниками акцій можуть бути підприємства, установи, організації,державні органи, працівники даного товариства, а також громадяни, якщо іншене передбачено законодавчими актами України або статутом товариства.

Акціонерне товариство визнається власником майна, яке засновники іучасники згідно з установчим договором передають йому у власність. Це майноназивається вкладом.

Крім вкладів, товариство виступає власником іншого майна. Цевиготовлена у процесі господарювання продукція, доходи від продажуоблігацій, інших цінних паперів, це також кредити банків, надходження відпродажу акцій, пожертвування тощо.

В акціонерному товаристві засновники вносять свої вклади згідно зустановчим договором, інші акціонери - на умовах договору купівлі-продажуакцій.

Але майно товариства виникає не тільки внаслідок об'єднання майназасновників і учасників, а ще й в результаті власної господарськоїдіяльності інших дій, не заборонених законом.

Товариство стає власником майна на підставі цивільно-правовихдоговорів (купівлі-продажу, кредитних та інше).

Особливості порядку створення відкритих акціонерних товариств упроцесі корпоратизації та приватизації, полягають у тому, що засновникомтаких товариств виступає лише одна особа - орган, уповноважений управлятидержавним (комунальним) майном - за корпоратизації чи орган приватизації
(орган місцевого самоврядування - щодо відчуження комунального майна) - заприватизації. Ініціатором створення таких товариств є, як правило, державачи територіальна громада в особі уповноважених ними органів.

Єдиним установчим документом такого товариства є статут.

Майно, що перебуває у власності господарського товариства, поділене нафонди. В обов'язковому порядку створюється статутний і резервний
(страховий) фонди. Для акціонерного товариства, крім того, обов'язковим єфонд сплати дивідендів, який формується з чистого прибутку.

Інші фонди створюються, якщо це передбачено законодавством України абоустановчими документами товариства.

Статутний фонд являє собою виражену у грошах сукупність вкладівучасників у майно при створенні товариства для забезпечення його діяльностів розмірах, визначених установчими документами.

Для окремих видів господарських товариств законодавець встановиввизначені розміри і порядок створення статутного капіталу.

Так, мінімальний розмір статутного фонду для акціонерних товариствстановить суму еквівалентну 1250 мінімальним заробітним платам, а длятовариств з обмеженою відповідальністю - 100 мінімальним заробітним платам
(ст.ст.24 і 52 Закону України "Про господарські товариства).

Крім мінімального розміру статутного фонду, законодавством (частини 3і 4 ст.13 Закону України "Про господарські товариства") встановлюютьсяпевні обмеження щодо коштів, за рахунок яких може формуватися статутнийфонд (забороняється для цього використовувати бюджетні кошти, коштиодержані в кредит і під заставу), та гарантії щодо підтвердженняплатоспроможності юридичних осіб - засновників відкритих акціонернихтовариств (АТ) (їх фінансовий стан щодо спроможності здійснити відповіднівнески до статутного фонду має бути перевірений аудитором (аудиторськафірма).

Розмір резервного фонду встановлюється установчими документами, алезгідно зі ст.14 Закону України "Про господарські товариства" він не можебути меншим 25% статутного фонду. Формується резервний фонд за рахунокщорічних відрахувань, але не менше 5% суми чистого прибутку івикористовується для покриття непередбачених витрат і збитків.

Статутний фонд формується при створенні товариства, і його учасникизобов'язані внести вклади в порядку, розмірах, способами і в терміни, якіпередбачені статутними документами.

Статутний фонд поділяється на частки учасників і відповіднорозподіляються прибутки і збитки товариства.

Такі частки можуть у встановленому законом і статутом порядкупередаватися іншим учасникам товариства, третім особам, а також самомутовариству.

При виході з товариства учаснику виплачується вартість частини майнатовариства, пропорційна його частці у статутному фонді, а також належнайому частка прибутку, одержаного товариством у даному році до моментувиходу.

На вимогу учасника та за згодою товариства внесок може бути повернутийповністю або частково в натуральній формі. Майно, передане учасникомтовариству тільки в користування повертаються в натуральній формі безвинагороди .. [5].

Частки учасників у статутному фонді товариства з обмеженоювідповідальністю переходять до спадкоємців (у зв'язку зі смертю) і доправонаступників юридичних осіб (у разі реорганізації). При відмовіправонаступника (спадкоємця) вступити до товариства або відмові товаристваприйняти до нього правонаступника (спадкоємця), йому видаються у грошовійчи натуральній формі частка у майні, яка належала реорганізованій аболіквідованій юридичній особі (спадкодавця), вартість якої визначається надень реорганізації або ліквідації (смерті) учасника. У цьому разі розмірстатутного фонду товариства підлягає зменшенню. [6]

У період функціонування товариства залежно від результатів йогодіяльності можлива зміна (збільшення або зменшення) його статутного фонду.

Збільшення статутного фонду може бути здійснено лише після внесенняповністю всіма членами своїх вкладів (оплати акцій). Акціонерне товариствомає право збільшувати статутний фонд, якщо всі раніше випущені акціїповністю оплачені за вартістю, не нижчою за номінальною. Збільшеннястатутного фонду здійснюється в порядку, встановленому Державною комісією зцінних паперів та фондового ринку, шляхом випуску нових акцій, обмінуоблігацій на акції або збільшення номінальної вартості акцій.

Акціонерне товариство не має права випускати акції для покриттязбитків, пов'язаних з його господарською діяльністю.

Зменшення статутного фонду здійснюється шляхом зменшення номінальноївартості акцій або зменшення кількості акцій шляхом випуску частини акцій уїх власників з метою анулювання цих акцій.

Рішенням акціонерного товариства про зменшення розміру статутногофонду акції, не подані до анулювання, визнаються недійсними, але не ранішеяк через 6 місяців після доведення до відома про це всіх акціонерівпередбаченим статутом способом.

Акціонерне товариство відшкодовує власникові акцій збитки, пов'язанііз змінами статутного фонду.

Рішення товариства про зміни розміру статутного фонду набирає чинностіз дня внесення змін до державного реєстру.

Відповідно до ст.41 ЗУ "Про господарські товариства" нині вищиморганом акціонерного товариства є загальні збори.

Виконавчим органом акціонерного товариства, який здійснює керівництвойого поточною діяльністю є правління або інший орган, передбаченийстатутом. Правління підзвітне загальним зборам і спостережній раді таорганізовує виконання їх рішень. [7]

Контроль фінансово-господарської діяльності правління здійснюєревізійна комісія. Відкритим акціонерним товариством може створюватисьрада акціонерного товариства (спостережна рада), що здійснює контрольніфункції.

Вищим органом товариства з обмеженою відповідальністю є збориучасників. Також, створюються виконавчий орган - колегіальний (дирекція)або одноособовий (директор).

Контроль за діяльністю виконавчого органу товариства з обмеженоювідповідальністю здійснює ревізійна комісія, що утворюється зборамиучасників з їх числа у кількості не менше 3 осіб.

Ведення справ повного товариства може здійснюватися або всімаучасниками, або одним чи кількома з них, які виступають від іменітовариства. [8]

Управління справами командитного товариства здійснюється тількиучасниками з повною відповідальністю.

Якщо в товаристві є тільки один учасник, управління справами вінздійснює самостійно. Вкладники не мають права перешкоджати діям повнихтовариств з управління справами товариства. [9]

2.3. Право власності господарських об'єднань.

Закон України "Про підприємства в Україні" (ст.3) надає підприємствамправо об'єднувати на добровільних засадах виробничу, наукову, комерційну таінші види діяльності, якщо це не суперечить антимонопольному законодавству
України.

Підприємства можуть об'єднуватись в асоціації, корпорації,консорціуми, концерни та інші об'єднання за галузевим, територіальним таіншими принципами.

Об'єднання діють на підставі договору або статуту, що йогозатверджують їх засновники або власники. Членами об'єднання можуть бутилише підприємства, які при входженні до об'єднання зберігають праваюридично?? особи.

Об'єднання є юридичною особою, може мати самостійний і зведенийбаланси, розрахунковий та інші рахунки в установах банків, печатку зі своїмнайменуванням. [10]

Отже, господарське об'єднання являє собою складну організацію, якастворена на основі поєднання матеріальних інтересів підприємств-учасників,діє на підставі установчого договору або статуту і реєструється як юридичнаособа.

Будучи юридичною особою, господарське об'єднання є власником майна,яке юридично відокремлене від майна його членів. Власність господарськихоб'єднань виникає на основі власності їх членів. Об'єднання стає власникомчастини майна своїх членів, добровільно переданої у його власність.

Право власності господарського об'єднання закріплює належність майна,добровільно переданого юридичній особі його засновниками - іншимиюридичними особами.

Отже, суб'єктами права власності виступають господарські об'єднання якновостворені юридичні особи.

Об'єктом права власності об'єднання є майно, добровільно передане йомупідприємствами і організаціями, а також набуте в результаті господарськоїдіяльності та на інших підприємствах, не заборонених законом. [11] Оскількипідприємства, які входять до складу об'єднань, зберігають права юридичноїособи, їх майно не входить до складу об'єктів права власностігосподарського об'єднання.

Щодо відповідальності, то об'єднання не відповідає за зобов'язаннямисвоїх членів, а члени не відповідають за зобов'язаннями об'єднання і одинодного.

Договором (статутом, положенням) можуть бути передбачені винятки зцього правила.

За рахунок майна засновників, отриманих доходів об'єднання може нетільки набувати майно, а й створювати нові організації з правами юридичноїособи. Ці підприємства можуть входити або не входити в об'єднання залежновід установчих документів об'єднання і самого підприємства. Власником такихпідприємств (їх майна) є об'єднання.

Об'єднання здійснює право володіння, користування, розпорядження,закріпленим за ним майном, яке складається із основних фондів, оборотнихкоштів, інших матеріальних цінностей, відповідно до мети своєї діяльності іпризначення майна.

Після припинення діяльності об'єднання, майно, яке залишається,розподіляється між підприємствами та організаціями, що входили донього. [12]

2.4. Власність кооперативів.

Кооперативом визнається заснована на членстві громадян організація дляспільного ведення господарської та іншої діяльності шляхом особистоїтрудової участі та об'єднання майна його членів.

Кооператив, як первинне об'єднання громадян, виступає суб'єктомвиробничих відносин, які складаються між конкретним кооперативом ідержавними організаціями, а також між кооперативом і його членами з приводувиробництва, розподілу, обміну і споживання відповідних матеріальних благ іпослуг.

врегульовані нормами права ці відносини набувають форми правових.
Кооператив виступає власником певних матеріально-фінансових ресурсів
(засобів виробництва,