Цивільний процес

Реферат

| на тему: | Принципи цивільного процесуального права |

Київ - 2000

Зміст

1. Поняття принципів і їх значення 3

2. Принципи, які закріплені Конституцією України 4

3. Міжгалузеві принципи 7

4. Принципи, закріплені законодавством про судочинство 9

Список використаної літератури 11

1. Поняття принципів і їх значення

Принципи цивільного процесуального права закріплюються в нормах права.

Визначення в законодавстві принципів як загальних засад права (ст. 11
ЦПК) вплинуло на формування їх поняття в науці цивільного процесу. Вонирозглядаються як основні (або правові) засади організації і діяльностісуду, основні положення даної галузі права, які відображають її специфіку ізміст, або засади побудови процесу в цілому і всієї системи цивільнихпроцесуальних дій і відносин відповідно до завдань правосуддя; як основніідеї, положення, керівні засади з питань здійснення правосуддя в цивільнихсправах, закріплені в нормах права; як правові погляди народу на завдання ізасоби діяльності суду по розгляду і вирішенню цивільних справ; якобумовлені базисом суспільства і виражені в змісті цивільногопроцесуального права суспільно-політичні, нормативно-керівні основи
(засади) даної галузі права, які становлять її якісні особливості івиявляють демократизм, специфічні властивості процесуального права івідображають перспективи його розвитку.

Значення принципів цивільного процесуального права полягає в тому, щов них відображені найбільш характерні демократичні риси і загальнаспрямованість права та його найважливіших інститутів, у зв'язку з чим вонидають можливість пізнати суть цієї галузі права, її суспільний характер уцілому, а також окремих інститутів.

Виконання завдань цивільного судочинства і його ефективність перебуваєв прямій залежності від правильного застосування судами в справі нормматеріального і процесуального права, для чого необхідне пізнання їхзмісту, регламентованих ними правил, їх спрямованості, місця в системіправа, їх зв'язку з іншими нормами і юридичних принципів, які в нихвідтворюються. Принципи сприяють правильному пізнанню і застосуванню нормцивільного процесуального права, виступають основою для законодавчоїпрактики, для підготовки, розроблення і прийняття відповідних їм за змістомправових норм і їх удосконалення.

Принципи цивільного процесуального права тісно взаємопов'язані міжсобою і в сукупності становлять систему. Цивільний процес базується назагальноправовіх, міжгалузевих та галузевих принципах.

2. Принципи, які закріплені Конституцією України

1. Законність. Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції органи державноївлади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язанідіяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені
Конституцією та законами України. Судді при здійсненні правосуддяпідкоряються лише закону (ст. 129 Конституції). Основними засадамисудочинства є законність (п. 1 ст. 129 Конституції). Громадяни зобов'язанінеухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягатина права і свободи, честь і гідність інших людей (ч. 1 ст. 68 Конституції).

Принцип законності визначається, по-перше, тим, що суд у своїйдіяльності при вирішенні справ повинен правильно застосовувати нормиматеріального права до конкретних правовідносин. По-друге, здійсненняправосуддя неможливе без додержання норм процесуального права. Всядіяльність суду підпорядкована чинному цивільному процесуальномузаконодавству і здійснюється у визначеному ним цивільному процесуальномупорядку. Прийняте судом рішення по справі має бути законним і обгрунтованим
(ст. 202 ЦПК). Гарантіями принципу законності є нагляд вищестоящих судів,право осіб, які беруть участь у справі, на оскарження судових рішень іухвал, дія санкцій захисту і відповідальності.

2. Гуманізм.

3. Здійснення правосудця виключно судами. Правосуддя в цивільнихсправах виступає однією з форм державної діяльності - судової влади, яказдійснюється судами шляхом розгляду і вирішення цивільних справ увстановленому законом порядку. Конституція України (ст. 124) визначила, щоправосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Делегування функційсудів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовимиособами не допускається. Юрисдикція судів поширюється на всіправовідносини, що виникають у державі.

Правосуддя здійснюється Конституційним Судом та судами загальноїюрисдикції - територіальними і спеціальними. Створення надзвичайних таособливих судів не допускається (ст. 125 Конституції).

Цей принцип означає недопущенність втручання у здійснення правосуддяорганів законодавчої і виконавчої влади як у формі вирішення іперевірішення судових справ, так і у формі впливу на суддів.

Але захист цивільних прав здійснюється також в адміністративному ігромадському порядку (ст. б Цивільного кодексу). Суд загальної юрисдикції всистемі органів, які здійснюють захист цивільних прав, посідає окреме місцеі має пріоритет. Він проявляється в перевазі над іншими формами, зокрема:а) суд приймає завершальне рішення по спору, якщо такий спір буврозглянутий у попередньому позасудовому порядку (трудові спори, спори здоговору перевезення з транспортною організацією та ін. (п. 2 ст. 136 ЦПК);б) суд перевіряє законність рішень товариського і третейського суду прирозгляді питання про видачу виконавчого листа для примусового їх виконання
(ст. 18 Положення про третейський суд); суд перевіряє законність іобгрунтованість рішень і постанов державних органів і посадових осіб, якібули прийняті з державних, адміністративних, податкових та іншихправовідносин у галузі управління (розділ III, підрозділ Б ЦПК); приоб'єднанні кількох зв'язаних між собою вимог, з яких одні підвідомчісудові, а інші - арбітражному судові, всі вимоги підлягають розглядові усуді (ст. 26 ЦПК); тільки органові судового виконання надано право вживатизаходів державного примусу, спрямованих на реалізацію суб'єктивних прав івиконання обов'язків, визначених рішеннями третейського і товариськогосуду, Комісії по трудових спорах адміністративних органів та ін. (ст. 348
ЦПК).

4. Принципи територіальності і спеціалізації побудови системи судівзагальної юрисдикції проголошені ст. 125 Конституції України.
Територіальними судами загальної юрисдикції відповідно до ст. 20 Закону
України «Про судоустрій» виступають: Верховний Суд України, Верховний Суд
Автономної Республіки Крим, обласні, Київський і Севастопольський міськісуди, міжобласний суд, міжрайонні (окружні), районні (міські) суди тавійськові суди регіонів, Військово-Морських Сил і гарнізонів.

Спеціалізованими судами будуть арбітражні суди, які здійснюютьправосуддя в господарських відносинах (ст. 1 Закону України «Проарбітражний суд »). В Україні діють Вищий арбітражний суд України,арбітражний суд Автономної Республіки Крим, арбітражні суди областей, міст
Києва і Севастополя (ст. 5).

5. Принцип участі народу безпосередньо у здійсненні правосуддя черезнародних засідателів і присяжних, закріплений ст. 124 Конституції України,в цивільному процесуальному праві НЕ реалізований. Розгляд цивільних справу порядку цивільного судочинства провадиться професійними суддями (статті
16, 124-1 ЦПК), тоді як залучення народних засідателів до здійсненняправосуддя надавало б судові України народного характеру, свідчило б пройого демократизм, було б надійною гарантією встановлення об'єктивної істиниу справі і правильного вирішення справ, забезпечувало б законність,переконливість, обгрунтованість і виховне значення судових рішень.

Участь засідателів посилює довір'я до суду суспільства, є одним зінститутів оплоту свободи особи і пріоритету права, є тим демократичнимідеалом, при якому громадянин бере участь у здійсненні судової влади, якане повинна цілком повністю перебувати в руках професіоналів, незалежно відїх кваліфікації і ступеню усвідомленої відповідальності.

6. Принципи виборності і прізначуваності суддів визначений ст. 128
Конституції, за якою перше призначення на посаду професійного судді строкомна п'ять років здійснюється Президентом України. Всі інші судді судівзагальної юрисдикції обираються Верховною Радою України безстрокове, впорядку, встановленому законом.

7. Принцип колегіальності і одноособовості розгляду цивільних справвідтворений в ч. 2 ст. 129 Конституції, за якою судочинство провадитьсясуддею одноособово, колегією суддів чи судом присяжних.

Відповідно до ст. 124-1 ЦПК суддя одноособово розглядає всі цивільнісправи, підвідомчі судові. В колегіальному складі суду розглядаються справипо спорах про визначення місця проживання і відібрання дитини, встановленнябатьківства, виселення, у разі скасування рішення; постановленогоодноособово суддею. Колегіально розглядається також справа, якщо в нійоб'єднані вимоги, частина яких підлягає колегіальному розгляду. Судкасаційної або наглядної інстанції при скасуванні рішення може направити нановий розгляд у колегіальному складі суду будь-яку іншу справу у зв'язку зїї складністю.

Колегіальний розгляд цивільних справ провадиться в складі трьохсуддів. У такому ж складі здійснюється розгляд справ у касаційному порядку,а в порядку нагляду - у складі не менше трьох суддів; у президії обласного,
Київського міського судів - у складі більшості членів президії; у Пленумі
Верховного Суду України - за наявності не менше двох третин складу Пленуму.
При колегіальному розгляді справ судді користуються рівними правами зголовуючим у судовому засіданні у вирішенні всіх питань, що виникають прирозгляді справи і постановленні рішення (ст. 7 ЦПК).

Питання, пов'язані з рухом справи у суді, діями суду по підготовцісправи, з виконанням судових рішень вирішуються суддею одноособово, крімвипадків, коли ці питання виникають у судовому засіданні під час розглядусправи у колегіальному складі суддів. Суддя при одноособовому розглядісправи діє від імені суду (статті 7, 16 ЦПК).

3. Міжгалузеві принципи

1. Незалежність суддів і підкорення їх тільки законові. При здійсненніправосуддя судді незалежні, підкоряються тільки закону і нікому непідзвітні (ст. 129 Конституції України, ст. З Закону «Про статус суддів»).
Вони вирішують цивільні справи на основі закону, в умовах, що виключаютьсторонній вплив на них (ст. 8 ЦПК). Отже, зміст цього принципурозкривається в поєднанні двох правил - незалежності суддів, підкоренні їхтільки законові. Незалежність суддів полягає в тому, що ніякі державніоргани, політичні партії, громадські організації і посадові особи не маютьправа впливати на них, вказувати судові, як необхідно вирішити конкретнусправу, розв'язати касаційну скаргу, протест у порядку нагляду або заявупро перегляд рішення у зв'язку з нововиявленими обставинами. Вони незалежнівід осіб, які беруть участь у справі, від посадових осіб суду іпрокуратури, які оскаржили чи опротестувала судове рішення. Судді, якірозглядали справу по першій інстанції, скаргу, протест по другій інстанції,незалежні також від вищестоящого суду, який не вправі вказати їм, як требавирішити справу, скаргу, протест, яка має бути застосована нормаматеріального права і яке рішення має бути постановлене при новому розглядісправи (статті 319, 341 ЦПК).

Підкорення суддів закону означає, що вони повинні вирішувати справи напідставі законів України, відповідно до закону застосовувати нормиіноземного права, а при відсутності закону, який врегульовує спірнівідносини, застосувати закон, що регулює подібні відносини. Коли немаєтакого закону, суд виходить із загальних засад і змісту законодавства
України (ст. 11 ЦПК). Рішення суду повинно бути законним і обгрунтованим.
Суд обгрунтовує рішення лише на тих доказах, які були досліджені в судовомузасіданні (ст. 202 ЦПК).

2. Державною мовою судочинства в Україні є українська мова (ст. 10
Конституції). Судочинство провадиться українською мовою або мовою більшостінаселення даної місцевості. Особам, які беруть участь у справі і неволодіють мовою, якою провадиться судочинство, забезпечує право повногоознайомлення з матеріалами справи, участь у судових діях через перекладачаі право виступати в суді рідною мовою (ст. 13 Закону «Про судоустрій»). Нарозвиток цього положення ст. 9 ЦПК встановлює, що особам, які беруть участьу справі і не володіють мовою, якою провадиться судочинство, забезпечуєтьсяправо робити заяви, давати пояснення, виступати в суді і заявлятиклопотання рідною мовою, а також користуватися послугами перекладача впорядку, визначеному ЦПК. Судові документи, відповідно до встановленогопорядку, вручаються особам, які беруть участь у справі, в перекладі на їхрідну мову або іншу мову, якою вони володіють. Якщо при розгляді справибули порушені правила про мову, якою ведеться судочинство, то рішення увсякому разі підлягає скасуванню (п. З ст. 314 ЦПК).

3. Рівність усіх учасників процесу перед законом і судом (п. 2 ст. 129
Конституції). Громадяни мають рівні конституційні права і свободи та єрівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси,кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічногота соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовнимиабо іншими ознаками (ст. 24 Конституції).

4. Гласність судового процесу та його повне фіксування технічнимизасобами. Закріплений п. 7 ст. 129 Конституції принцип гласностіхарактеризує демократизм цивільного судочинства і сприяє здійсненню нимзапобіжної і виховної функцій. Відкритий розгляд справ дає можливістьгромадянам безпосередньо знайомитися з роботою суду, а це підвищує йоговідповідальність за законне і правильне вирішення цивільних справ. Змістпринципу гласності цивільного судочинства полягає в тому, що розгляд справу всіх судах відкритий, за винятком випадків, коли це суперечить інтересамохорони державної таємниці. Закритий судовий розгляд також допускається замотивованою ухвалою суду з метою запобігання розголошенню відомостей проінтимні сторони життя осіб, які беруть участь у справі, а такожзабезпечення таємниці усиновлення. Рішення судів у всіх випадкахпроголошується прилюдно. До залу судового засідання не допускаютьсягромадяни, молодші шістнадцяти років, якщо вони не є особами, які берутьучасть у справі, або свідками (ст. 10 ЦПК). Гласність означає такожвідкритість усіх матеріалів справи для осіб, які беруть участь у справі, вїх праві знайомитися з ними, в обов'язковому їх інформуванні про час імісце судового засіданні і про виконання окремих процесуальних дій (статті
99, 189 ЦПК). Гласність судового розгляду полягає також у праві публікуватизвіти і повідомлення про судові процеси в пресі, інформувати про них порадіо, телебаченню, в кіно та з використанням інших засобів масовоїінформації, обговорювати матеріали справи в трудовому колективі длявизначення по ній думки з метою доведення її до відома суду (ст. 161 ЦПК).

5. Об'єктивна істина. Змістом цього принципу є відповідність висновківсуду, викладених у рішенні, дійсним обставинам справи. Порушення принципуоб'єктивної істини є безумовно, підставою для скасування рішення.

4. Принципи, закріплені законодавством про судочинство

1. Диспозитивність (латинське dispono - розпоряджались) полягає внаданій заінтересованим особам, які беруть участь у справі (ст. 5, 98 ЦПК),можливості вільно здійснювати свої права (матеріальні і процесуальні),розпоряджатися ними, виконуючи процесуальні дії, спрямовані на порушення,розвиток і припинення справи в суді, а також використовувати іншіпроцесуальні засоби з метою захисту суб'єктивних майнових і особистихнемайнових прав і охоронюваних законом інтересів, державних і громадськихінтересів. Зміст диспозитивності розкривається в літературі неоднозначне.

диспозитивний характер мають права сторін, визначені ст. 103 ЦПК, заякою позивач може протягом усього часу розгляду справи по суті змінитипідставу чи предмет позову, збільшити або зменшити розмір позовних вимогабо відмовитися від позову. Відповідач має право визнати позов повністю чичастково. Сторони можуть закінчити справу мировою угодою в усякій стадіїпроцесу, вимагати виконання рішення, ухвали, постанови суду.

Діспозітівністю визначаються також права інших осіб, які беруть участьу справі. Треті особи, котрі заявляють самостійні вимоги на предмет спору,користуються усіма правами позивача (ст. 107 ЦПК). Прокурор можевідмовіт?? сь від заявленої ним вимоги або змінити її (ст. 120 ЦПК). Органидержавного управління, профспілки, підприємства, установи, організації іокремі громадяни, які захищають права інших осіб, користуються правамисторони, за винятком права закінчувати справу мировою угодою (ст. 122 ЦПК).
Зміст принципу диспозитивності закріплений в інших правах осіб, які берутьучасть у справі, та визначаються системою цивільних процесуальнихправовідносин в наступних стадіях розвитку цивільного судочинства у справі.

2. Безпосередність судового розгляду. Суд при розгляді справи повинен,як правило, сприймати докази по справі з першоджерел і досліджувати їхбезпосередньо. На нього покладений обов'язок заслухати пояснення осіб, якіберуть участь у справі, показання свідків, висновки експертів, ознайомитисяз письмовими доказами і оглянути речові докази (ст. 160 ЦПК). Тому судовезасідання по розгляду справи має розпочинатися і закінчуватися принезмінному складі суддів. Якщо в процесі розгляду справи відбуваєтьсязаміна одного із суддів, то судовий розгляд розпочинається спочатку. Цимсамим забезпечується встановлення об'єктивної істини у справі, правильнесудження про права і обов'язки сторін спірних правовідносин. Безпосереднійзв'язок суддів, які розглядають справу, з учасниками процесу і матеріаламисправи забезпечує можливість досліджувати і сприймати фактичні матеріалисправи, дозволяє повно і всебічно вникнути у всі її деталі, усунути сумнівищодо юридичних фактів, покладених в обгрунтування позову і запереченняпроти нього. Сторонам процесу й іншим особам, які беруть участь у справі,безпосередність забезпечує можливість увійти в особисті зносини зі складомсуду, давати йому пояснення по суті справи і з окремих питань, подаватисвої доводи, міркування та заперечення, здійснювати всі інші процесуальнідії, спрямовані на з'ясування всіх матеріалів справи і правильне їїрозв'язання.

Проте суд, який розглядає справу, в разі необхідності зібрати докази віншому місці може доручити відповідному судові провести певні процесуальнідії (ст. 33 ЦПК), допитати свідків за місцем їх проживання або перебування
(ст. 45 ЦПК). У таких випадках відбувається сприйняття і дослідженнядоказів, одержаних іншим судом (ст. 36 ЦПК). У стадії підготовки справи досудового розгляду суддя у невідкладних випадках провадить огляд місця (п. 9ст. 143 ЦПК), про що складає протокол, який разом з іншими доказами можедосліджуватися колегіальним складом у судовому засіданні (ст. 188 ЦПК). Утаких випадках суд, який розглядатиме справу по суті, сприйматиме доказиопосередковано.

3. Усність судового розгляду. Полягає в тому, що розгляд справипровадиться усно (ст. 160 ЦПК), процесуальна діяльність суддів і учасниківпроцесу відбувається в словесній формі. Всі документи повинні зачітуватісьв голос, за виключенням тих, які носять Конфіденціальний характер абомістять таємні відомості. Усна форма судового розгляду сприяє реалізаціївимог принципу гласності і безпосередності. Завдяки словесній формі суддіможуть краще і повніше сприймати факти справи, а особи, які беруть у нійучасть, - реально і точно довести їх до відома суду, сприймати зміст дійвсіх учасників процесу, висловлювати свої міркування, заперечення,спростування з метою встановлення дійсних обставин справи. Розгляд справи вусній формі дає можливість судові особисто і безпосередньо вступати вконтакти з учасниками процесу в цивільній справі і сприймати фактичнийматеріал у повному обсязі, який відтворюється тут же в судовому засіданніна очах судді і всіх присутніх, у процесі його розвитку.

Усна форма дає більші можливості судові керувати розвитком процесу іприскорювати розгляд справи. Усна форма процесуальних дій, які виконуютьсяпри розгляді справи в судовому засіданні, оптимально поєднується зписьмовою формою відображення і оформлення деяких з них - викладення вимогдо суду у формі письмових заяв, скарг, протестів, подання, а владнихсуджень суду - в рішеннях, ухвалу, постановах.

4. Змагальність. Полягає в забезпеченні широкої можливості особам, якіберуть участь у справі, відстоювати свої права і інтереси, позицію усправі. Змагальністю визначається весь процес відбору (подання,витребування, залучення) фактичного матеріалу, необхідного для розв'язаннясудом справи, встановлюються форми, методи і способи дослідження цьогоматеріалу, процесуальна діяльність суб'єктів доказування, її послідовністьі правові наслідки. Утвердження своїх міркувань, Оспорювання доводівпротівної сторони визначають зовнішню форму цивільного процесу, надаючийому змагального вигляду - боротьби сторін перед судом. Змагальну формапроцесу забезпечується активним процесуальним становищем суду, якомуналежить завершальне визначення предмету доказування, сприяння в збиранніпри необхідності належних доказів.

Список використаної літератури

1. Конституція України, К.: 1996.

2. Цивільно-процесуальний кодекс України.

3. Штефан М. Й. Цивільний процес. Підруч. для юрид. спеціальностейвищих закладів освіти: - К.; Ін Юре. - 1997.