36. Договір банківського вкладу
Договір банківського внеску (депозитний договір) - угода, в силуякого одна сторона (банк), що прийняла що надійшла від іншої сторони
(вкладника) або надійшла для неї грошову суму (внесок), зобов'язуєтьсяповернути суму внеску і виплатити відсотки на неї на умовах і впорядку, передбачених договором. Предметом договору є грошовасума (вклад), яка може бути внесена як готівкою, так і вбезготівковій формі.
Договір є реальним, оскільки для його укладення необхіднапередача вкладу банку, оплатним та односторонньо-зобов'язуючим. Вкладникнабуває право вимоги до банку про повернення суми вкладу та відсотків понього. Будь-яких обов'язків перед банком у нього не виникає, томудепозитний договір є односторонньо-обязиваюшім і оплатним. Якщо вяк вкладника в договорі банківського вкладу виступає громадянин, натакий договір поширюються правила про публічному договорі. Направовідносини сторін за договором поширюється дія Закону РФ від 7лютого 1992 р. № 2300-1 «Про захист прав споживачів».
Сторонами договору є банк і вкладник. Вкладником може бути будь-якаюридична або фізична особа. Банк повинен мати ліцензію на здійсненнябанківських операцій, що передбачає право на залучення грошовихкоштів у внески.
Вклад може бути внесений на умовах його видачі на першу вимогувкладника (вклад до запитання) і на умовах повернення вкладу зазакінчення визначеного договором терміну (строковий вклад). Але незалежно відвиду вкладу банк зобов'язаний видати суму внеску чи її частину на першувимогу вкладника. Інша може бути передбачено договором тільки длявнесків, внесених юридичними особами. Усяка умова, спрямоване наобмеження права громадянина-вкладника на одержання вкладу на першувимогу, нікчемно. Договором може бути передбачено внесення вкладівна інших умовах їх повернення, що не суперечать закону.
Договір банківського вкладу має бути укладений у письмовій формі.
Недотримання форми депозитного договору тягне його нікчемність. Письмоваформа вважається дотриманою не тільки під час підписання сторонами єдиногодокумента, але і в тому випадку, якщо внесення вкладу засвідченоощадною книжкою, ощадним або депозитним сертифікатом абоіншим виданим вкладникові документом, який відповідає вимогамзаконодавства, банківським правилам і звичаям ділового обороту.
Банк зобов'язаний повернути вкладнику суму вкладу зі сплатою обумовленихдоговором відсотків. Відсотки представляють собою плату за користуванняпозиковими коштами, наданими вкладником банку. Їх розмір звичайновстановлюється у договорі. Однак у силу принципу оплатне депозитнихвідносин відсотки підлягають сплаті в будь-якому випадку, навіть якщо сторонидоговору не узгодили їх розмір. У цьому випадку банк зобов'язаний сплатити їх врозмірі, що визначається за тими ж правилами, що й у договорі позики. Банк немає право в односторонньому порядку змінювати процентні ставки по вкладу, якщоінше не встановлено федеральним законом або договором із вкладником.
У договору банківського вкладу за участю громадян-вкладників у банку єсуттєва особливість: громадянин-вкладник, який відкрив рахунок в банку,має право дати останньому доручення про перерахування третім особам грошовихкоштів з вкладу. Для юридичних осіб така операція прямо заборонено п. 3ст. 834 ЦК. Їх права обмежуються поверненням вкладу та отриманнямвідсотків. Всі розрахунки юридичних осіб відбуваються на підставі укладеногоними договору банківського рахунку.
45. Договір банківського рахунку
Договір банківського рахунку консенсуальної і, як правило, возмездный ідвосторонньо-зобов'язує.
Сторони договору - банк і клієнт. Банк - організація, яка отримала ліцензіюна здійснення банківських операцій.
Відповідно до існуючих банківськими правилами клієнтом може бутибудь-яка юридична особа або громадянин-підприємець.
Основний зміст договору - обов'язок банку приймати і зараховуватищо надходять на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти,виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сумз рахунку та проведення інших операцій за рахунком.
Банк має право використовувати наявні на рахунку кошти, гарантуючиправо клієнта безперешкодно розпоряджатися цими коштами, і не має прававизначати і контролювати використання грошових коштів клієнта тавстановлювати інші не передбачені законом або договором банківськогорахунку обмеження його права розпоряджатися грошовими коштами на власнийрозсуд.
Обов'язки клієнта - дотримуватися правил, передбачені банківськимиправилами та договором, у тому числі оплачувати послуги банку по здійсненнюоперацій з грошовими коштами, що знаходяться на рахунку.

37. Договір складського зберігання
За договором складського зберігання товарний склад (зберігач) зобов'язується завинагороду зберігати товари, передані йому товароволодільця
(поклажодавцем), і повернути їх в цілості. Товарним складомвизнається організація, що зберігає товари як підприємницькоїдіяльності та надає пов'язані зі зберіганням послуги.
Товарний склад визнається складом загального користування, якщо із закону, іншихправових актів або виданого цієї комерційної! організації дозволу
(ліцензії) випливає, що вона зобов'язана приймати товари на зберігання від будь-якоготовароволодільця. Договір складського зберігання, що укладається товарним складомзагального користування, визнається публічним договором.
Письмова форма договору складського зберігання вважається дотриманою, якщойого укладення та прийняття товару на склад посвідчені складськимидокументом.
У договорі складського зберігання зберігачем є спеціальний суб'єкт --товарний склад, тобто організація, що зберігає товари якпідприємницької діяльності. Такий договір є консенсуальних.
Предмет цього договору - діяльність щодо зберігання товару, тобтопризначених для продажу речей.
Товарний склад на підтвердження прийняття товарів на зберігання видає один ізнаступних документів: подвійне складське свідоцтво; просте складськесвідоцтво; складську квитанцію.
Обидва види складських свідоцтв є цінними паперами. Цінним паперомє не лише саме подвійне складське свідоцтво, але й кожна з йогодвох частин - складське свідоцтво та заставне свідоцтво (варрант),що можуть відділятися і використовуватися незалежно один від одного.
Складська квитанція є розпискою у прийнятті товару на зберігання.
Застава складського свідоцтва - застава товару, право повернення якого вонозасвідчує.
Право розпорядження товаром виникає у повному обсязі лише у власникаобох частин подвійного складського свідоцтва. Володар тількискладського свідоцтва не має права вимагати вьдачі товару зі складу,хоча може відчужувати цей товар. Придбання складського свідоцтва безварранта створює для набувача презумпцію обтяження товару правамитреті особи (заставодержателя).
Держатель лише складського свідоцтва має право застави на товар,яке обмежене розмірами виданого за заставним свідоцтвом кредитуі відсотків по ньому.
Наслідком видачі товарним складом заставленого товару без поверненнязаставного свідоцтва та без внесення суми забезпеченого нею боргує настання відповідальності товарного складу за платіж цієї сумиосновним боржником. У цьому випадку положення товарного складу аналогічноположенню поручителя, який відповідає за основним зобов'язанням солідарноз боржником.
Просте складське свідоцтво є цінним папером на пред'явника.
Воно передається шляхом вручення.

Зберігання в ломбарді, банку, готелі. Секвестр
Договір зберігання в ломбарді речей, що належать громадянину, єпублічним договором. Укладення договору зберігання в ломбарді засвідчуєтьсявидачею ломбардом поклажодавцеві іменний збереженій квитанції. Ломбард зобов'язанийстрахувати на користь поклажодавця за свій рахунок прийняті на зберігання речі вповній сумі м оцінки.
Якщо річ, здана на зберігання в ломбард, не затребувана поклажодавцем вобумовлений угодою з ломбардом строк, ломбард зобов'язаний зберігати її впротягом двох місяців з справлянням за це плати, передбаченої договоромзберігання.
Після закінчення цього терміну незатребувана річ може бути проданаломбардом у порядку, встановленому для реалізації заставленого майна. Зсуми, вирученої від продажу незатребуваною речі, погашаються плата за їїзберігання та інші належні ломбарду платежі. Залишок суми повертаєтьсяломбардом поклажодавцеві.
Банк може приймати на зберігання цінні папери, дорогоцінні метали такамені, інші дорогоцінні речі та інші цінності, в тому числі документи.
Укладення договору зберігання цінностей у банку засвідчується видачеюбанком поклажодавцеві іменного збереженій документа, пред'явлення якогоє підставою для видачі збережених цінностей поклажодавцеві.
У якості сховища для цінностей може надаватися як цілий сейф,так і його окрема осередок, а також просто ізольоване приміщення в банку.
ГК передбачає два способи зберігання цінностей у банку: зберіганняцінностей з використанням поклажодавцем що охороняється банком сейфу;зберігання цінностей з наданням поклажодавцеві що охороняється банкомсейфа.
В обох випадках клієнту надається право самому поміщати цінності всейф і вилучати їх із сейфа. Для цього йому повинні бути видані ключ від сейфа,картка, що дозволяє ідентифікувати клієнта, або інший знак абодокумент, що засвідчують право клієнта на доступ до сейфу та його вмісту.
Умовами договору може бути передбачено право клієнта працювати зцінностями, збереженими в індивідуальному сейфі.
Різниця між двома зазначеними способами зберігання цінностей полягає вте, що за договором зберігання цінностей у банку з використанням клієнтомсейфа банк приймає від клієнта цінності, які повинні зберігатися в сейфі,контролює їх приміщення клієнтом у сейф та вилучення з сейфа і післявилучення повертає їх клієнту, а за договором зберігання цінностей у банку знаданням клієнту сейфа банк забезпечує клієнтові можливістьприміщення цінностей в сейф та вилучення їх із сейфа поза чийогось контролю, втому числі і з боку банку. Такий договір може бути укладений як зумовою відповідальності банку за вміст сейфа, так і без такогоумови. До договору про надання сейфа в користування іншій особі безвідповідальності банку за його вміст застосовуються правила про договіроренди.
Відповідальність готелі як зберігача за збереження речей, внесенихпостояльцем до готелю (за визначеними в п. 1 ст. 925 ГК винятками),настає без особливого угоди про це між готелем і постояльцем.
Відносно цінних речей відповідальність готелі настає в разіприйняття їх готелем на зберігання або розміщення їх постояльцем внаданий готелем індивідуальний сейф. У разі незбереженняцінностей, поміщених в індивідуальний сейф, на готель покладається тягардоказування неможливість доступу до сейфа кого-небудь крім самого постояльця -поклажодавця або настання такої можливості внаслідок непереборноїсили.
Оголошення готелі про неприйняття на себе відповідальності за незбереженняречей постояльців є нікчемним і не має юридичних наслідків.
Під секвестром розуміється зберігання речей, що є предметом спору.
Секвестр може бути договірними чи судовим. За договором про секвестр двоєабо кілька осіб, між якими виник спір про право на річ, передають їїтретій особі, що приймає на себе обов'язок щодо вирішенні споруповернути річ тій особі, якій вона буде присуджена за рішенням судуабо за згодою всіх сторін, що сперечаються осіб.
Судовий секвестр має місце у випадку, коли річ, яка є предметомспору між двома або декількома особами, передається на зберігання в порядкусеквестру за рішенням суду.
Зберігання в порядку секвестру передбачається оплатним.

38. Договір зберігання
За договором зберігання одна сторона (охоронець) зобов'язується зберігати річ,передану їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути цю річ взбереження. У договорі зберігання, в якому зберігачем єкомерційна організація або некомерційна організація, що здійснюєзберігання в якості однієї з цілей своєї професійної діяльності
(професійний зберігач), може бути встановлений обов'язокохоронця прийняти на зберігання річ від поклажодавця у передбаченийдоговором строк.
Договір зберігання, за загальним правилом, реальний, двосторонньо-обязиваюшій,може бути як оплатним, так і безоплатним. Сторони договору зберігання --хранитель і поклажодавця.
Предметом звичайного договору зберігання є індивідуально-визначенаріч.
Договір зберігання за участю професійного зберігача може бутиконсенсуальних, однак обов'язки зберігача взяти річ на зберігання некореспондує його право вимагати від поклажодавця передачі речі назберігання.
Форма реального договору зберігання визначається за загальними правилами ст. 161
ГК. Для консенсуального договору зберігання обов'язкове письмова форма, їїнедотримання спричиняє недопущення посилання на показання свідків, крімпідтвердження показаннями свідків факту передачі речі на зберіганняза надзвичайних обставин, а також суперечки про тотожність речі, прийнятоїна зберігання, і речі, повернутої зберігачем.
У випадках, прямо передбачених договором зберігання, прийняті на зберіганняречі одного поклажодавця можуть змішуватися з речами того ж роду іякості інших поклажодавцем (зберігання з знеособлення). Поклажодавцевіповертається рівну або обумовлену сторонами кількість речей того жроду і якості.
Передбачене у ст. 890 ГК зберігання речей з знеособлення вважається
«Неправильним» зберіганням, оскільки тут охоронець не несе типовою длядоговору зберігання обов'язки забезпечити збереження і повернення саме тієюречі, яка передана йому на зберігання. Видається, що при зберіганніречей з знеособлення по-клажедателі набувають право спільної частковоївласності на зберігається майно.
Як правило, поклажодавця передає зберігачу річ у володіння безнадання останньому права користування нею.
Підстави відповідальності звичайного охоронця за втрату, нестачу абопошкодження речі визначаються за правилами ст. 401 ЦК. Професійнийзберігач звільняється від відповідальності при виникненні шкодивнаслідок обставин непереборної «сили, або властивостей речі привідсутності провини зберігача, або умислу * або грубої необережностіпоклажодавця. Наявність цих обставин повинно бути доведено зберігачем.
Проста необережність поклажодавця не звільняє зберігача відвідповідальності.
У випадку втрати, нестачі або пошкодження речей при безкоштовне зберіганнізбитки підлягають відшкодуванню у повному обсязі, а при безоплатному - у розміріреального збитку.

39. Договори возмездного надання послуг: поняття, види, правоверегулювання
За договором возмездного надання послуг виконавець зобов'язується за завданнямзамовника надати послуги (здійснити певні дії або здійснитипевну діяльність), а замовник - оплатити ці послуги.
Договір возмездного надання послуг консенсуальної, возмездный, двосторонньо -зобов'язує. Сторони договору возмездного надання послуг - замовник івиконавець. За правовою природою договір нозмездного надання послуг подібнийз договором підряду. Різниця полягає в предметі договору, яким вдоговорі возмездного надання послуг є діяльність, основна метаякої не спрямована на створення матеріалізованої результату. Хоча такийрезультат і може виникати, його створення в договорі возмездного наданняпослуг ніколи не є самостійним предметом такого договору тазавжди підпорядковане основної його мети.
Якщо інше не передбачено договором возмездного надання послуг,виконавець зобов'язаний надати послуги особисто.
Як замовник, так і виконавець має право в односторонньому порядку відмовитисявід виконання договору возмездного надання послуг. Різниця полягає вумовах відмови: замовник зобов'язаний відшкодувати виконавцеві лише фактичнопонесені останнім витрати, а виконавець - відшкодувати замовником?? упонесені збитки в повному обсязі (п. 2 ст. 15, ст. 393 ЦК).
У силу схожості правової природи договору підряду з договором возмездногонадання послуг ГК передбачає субсидіарну застосування до цього договоруряду загальних положень про договір підряду і договір побутового підряду.
Норми гл. 39 ГК про безкоштовне надання послуг застосовуються до договорівнадання послуг зв'язку, медичних, ветеринарних, аудиторських,консультаційних, інформаційних послуг, послуг з навчання, туристичномуобслуговування та інших, за винятком послуг, що надаються за договорами,передбаченим гол. 37, 38, 40, 41, 44-47, 49,1 51, 53 ГК.
Парі представляє собою спеціальний вид гри, в якій учасники роблятьпротилежні один одному прогнози щодо настання певноїподії, що не пов'язане з волею і діями учасників. В інших видахігор учасники можуть своїми діями сприяти наступупевного результату.
Несхвально ставлення законодавця до організації ігор і парі та участів них виразилося в ненаданні судового захисту вимог громадян іюридичних осіб, пов'язаних з проведенням ігор та укладенням пари. Мабуть,законодавець не вважає виправданим майновий ризик, якщо він не пов'язаний зстворенням об'єктів цивільного обороту і обміном ними. Загальне правилощодо ігор і парі встановлено в ст. 1062 ЦК: вимоги громадян іюридичних осіб, пов'язані з організацією ігор і парі або з участю в них,не підлягають судовому захисту.
Винятком з цього загального правила є вимоги осіб, які брали участьв іграх або пари під впливом обману, насильства, погрози або не коректногоугоди їх представника з організатором ігор або парі, а такожвимоги, пред'явлені до організатора гри у випадках, колиорганізаторами ігор виступають спеціальні суб'єкти - Росія,суб'єкти РФ, муніципальні утворення, а також особи, які отримали відуповноваженого державного або муніципального органу дозвіл
(ліцензію) на проведення ігор.
У цих випадках договір про гру оформлюється видачею лотерейного квитка,квитанції чи іншого документа. Пропозиція про укладення договору про участьв грі повинно включати умови про термін її проведення, порядок визначення ірозмірі виграшу. Ця пропозиція адресована невизначеному колу осіб іє публічною офертою.
Після визначення результатів гри у її організатора виникає обов'язокпротягом визначеного умовами проведення ігор терміну виплатити особам,які згідно з цими умовами визнані що виграли, виграш упередбачених умовами проведення ігор розмірі і формі (грошовій або внатурі). Якщо строк виплати виграшу в умовах не вказаний, то виплата повиннабути проведена не пізніше десяти днів з моменту визначення результатівігор.

40. Неустойка як спосіб забезпечення виконання зобов'язань. Видинеустойки
Неустойкою визнається визначена законом або договором грошова сума,яку боржник повинен сплатити кредитору в разі невиконання або неналежного виконання зобов'язання, зокрема вразі прострочення виконання. На вимогу про сплату неустойки кредитор незобов'язаний доводити заподіяння йому збитків.
За своєю суттю, неустойка являє собою заздалегідь узгодженісторонами збитки, тому кредитор, вимагаючи сплати неустойки, не зобов'язанийдоводити ні сам факт заподіяння йому збитків, ні їх розмір. Неустойка - нетільки спосіб забезпечення зобов'язання, а й форма майновоївідповідальності, тому стягнення неустойки вимагає наявності підставвідповідальності.
Існують два види неустойки - штраф і пеня. Штраф встановлюється у виглядіодноразово стягується, визначеної або визначених суми, а пенявстановлюється як запобіжний захід на випадок триваючогоневиконання і стягується пропорційно тривалості прострочення.
За підставами її встановлення неустойка може бути законною і договірної.
Розмір законної неустойки може бути збільшений угодою сторін, якщозакон цього не забороняє, однак зменшений він бути не може.
Якщо законом або договором не передбачено інше, збитки відшкодовуються вчастині, не покритій неустойкою (залікова неустойка). Однак законом абодоговором можуть бути передбачені випадки, коли допускається стягненнятільки неустойки, але не збитків (виключна неустойка); коли збиткиможуть бути стягнуті в повній сумі понад неустойки (штрафна неустойка);коли за вибором кредитора можуть бути стягнуті або неустойка, або збитки
(альтернативна неустойка).
Угода про неустойку повинне бути зроблено у письмовій формі незалежновід форми основного зобов'язання. Т а тнедійсність угоди про неустойку.

Порука
За договором поруки поручитель зобов'язується перед кредитором іншоїособи відповідати за виконання останнім його зобов'язання повністю або вчастини.
Договір поручительства є консенсуальних та односторонньо-не -зобов'язуючим. Він може бути як оплатним, так і безоплатним. Сторонидоговору - поручитель і кредитор за основним зобов'язанням. Предметдоговору поруки - забезпечення існуючого або що може виникнутив майбутньому вимоги. Поручителем може бути громадянин, а також юридичнаособу, якщо це не суперечить його спеціальної правоздатності.
Договір поруки повинен бути укладений у письмовій формі.
Недотримання письмової форми тягне недійсність договорупоруки.
Згідно з п. 1 ст. 363 ГК відповідальність поручителя і основного боржникаперед кредитором є солідарною, але законом або договором може бутипередбачена субсидіарну відповідальність поручителя. Обсягвідповідальності поручителя дорівнює обсягу відповідальності боржника.
Відповідальність спільних поручителів є, як правило, солідарною,в тому числі і у випадку, коли по відношенню до зобов'язання основногоборжника вона є субсидіарної.
Поручитель, який виконав зобов'язання боржника, набуває право регресудо боржника в обсязі виконаного виконання, а також право на відшкодуванняпонесених ним збитків за наявності підстав відповідальності боржника заневиконання основного зобов'язання.
Порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання,а також у разі зміни цього зобов'язання, що тягне збільшеннявідповідальності або інші несприятливі наслідки для поручителя, беззгодою останнього. Порука припиняється з перекладом на іншу особуборгу за забезпеченого порукою зобов'язанню, якщо поручитель недав кредитору згоди відповідати за нового боржника, а також якщо кредиторвідмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником абопоручителем.
Порука також припиняється після закінчення зазначеного в договоріпоруки строку, на який воно дано. Якщо такий строк не встановлений,воно припиняється, якщо кредитор протягом року з дня настання строкувиконання забезпеченого порукою зобов'язання не пред'явить позову допоручителя. Коли термін виконання основного зобов'язання не зазначений і неможе бути визначено або цей строк визначений моментом запитання,порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя впротягом двох років з дня укладання договору поручительства. Зазначенірічний і дворічний термін є пресекательнимі, тому ним незастосовуються правила про перерву, відновлення та припинення термінівпозовної давності.

Утримання і завдаток як засоби забезпечення виконання зобов'язань
Істота утримання полягає в тому, що кредитор, у якого знаходиться річ,що підлягає передачі боржникові або особі, вказаній боржником, має право вразі невиконання боржником у строк зобов'язання щодо оплати цієї речі абовідшкодування кредиторові пов'язаних з нею витрат та інших збитків утримуватиїї до тих пір, доки відповідне зобов'язання не буде виконано.
Утримання речі можуть забезпечуватися також вимоги, хоча і не пов'язаніз оплатою речі або відшкодуванням витрат на неї та інших збитків, алещо виникли із зобов'язання, сторони якого діють як підприємці.
У загальному випадку утримання забезпечує належне виконання боржникомгрошового зобов'язання з відшкодування пов'язаних з річчю чи витрат оплатіречі, що належить боржникові і підлягає передачі йому. Якщо сторонизобов'язання - підприємці, то утриманням може забезпечуватисяналежне виконання будь-якого зобов'язання.
Право утримання зберігається у разі переходу права на річ к | третійособі. Це право утримання виникає безпосередньо на •] підставі закону,проте договором сторони можуть змінити содер-1 жаніе цього права чивиключити можливість його виникнення.
Вимоги кредитора, що утримує річ, задовольняються з її вартостів обсязі та порядку, передбачених для задоволення вимог,забезпечених заставою.
Завдаток - спосіб забезпечення зобов'язань, пов'язаний з передачею кредиторуза основним зобов'язанням грошової суми, яка є предметом угодипро завдаток.
Завдаток має наступні функції: аванс в рахунок належних за основним договором платежів; доказ укладення основного договору; забезпечення виконання основного договору.
Відмінність завдатку від авансу - відсутність у авансу доказ-1 ною ізабезпечувальної функцій.
Форма угоди про завдаток - проста письмова незалежно від сумизавдатку. Наслідок її недотримання - недопущення показань свідківу разі спору. У разі сумніву щодо відповідності-! але того, чи єсплачена в рахунок належних за договором платежів грошова сумазавдатком чи авансом, вона передбачається: авансом, якщо не доведенозворотне.
Якщо за невиконання договору відповідальна сторона, що дала задаток, вінзалишається в іншої сторони. Якщо за невиконання договору відповідальноюсторона, яка одержала завдаток, вона зобов'язана сплатити іншій стороні подвійнусуму завдатку.

41. Страхування Підставами виникнення страхового правовідношення можутьбути закон або договір. Договірне страхування може бути майновими чиособистим. Договір страхування возмездный, двосторон-не-який зобов'язує і, зазагальним правилом, реальний.
Сторони договору - страхувальник і страховик. Страхувальником може бутигромадянин або юридична особа, страховиком - організація, що маєліцензію на страхову діяльність.
Учасником страхового правовідносини поряд зі страхувальником може бутитакож вигодонабувач, тобто особа, уповноважених на отримання страховоївиплати при настанні страхового випадку, і застрахована особа --громадянин, життя чи здоров'я якого застраховані за договором особистогострахування або страхування відповідальності.
Перестрахування є різновидом страхуванняпідприємницького ризику страховика. Ризик виплати страхового відшкодуванняабо страхової суми, прийнятий на себе страховшікомв за договоромстрахування, може бути ним застрахований повністю або частково в іншогостраховика (страховиків) за укладеним Я останнім договоруперестрахування.
При перестрахуванні відповідальним перед страхувальником за основнимдоговору страхування за виплату страхового відшкодування або страхової сумизалишається страховик за цим договором. Допускається послідовнеукладенням двох або декількох договорів перестрахування.
Договір особистого страхування
За договором особистого страхування страховик зобов'язується за обумовленудоговором плату (страхову премію), що сплачується страхувальником, виплатитиодноразово або виплачувати періодично обумовлену договором суму
(страхову суму) у разі заподіяння шкоди життю або здоров'ю самогострахувальника або іншого названого в договорі громадянина (застрахованогоособи), досягнення нею певного віку або настання в його життііншого передбаченого договором події (страхового випадку). Право наотримання страхової суми належить особі, на користь якої укладенодоговір.
Об'єктами страхування за договором особистого страхування є життя іздоров'я страхувальника або застрахованої особи. Договір особистого страхуваннявважається укладеним на користь застрахованої особи, якщо в договорі неназвано в якості вигодонабувача інша особа. У разі смерті особи,застрахованої за договором, в якому не названий інший вигодонабувач,вигодонабувачами визнаються спадкоємці застрахованої особи.
Договір особистого страхування на користь особи, яка не є застрахованимособою, у тому числі на користь не є застрахованою особоюстрахувальника, може бути укладений лише за письмовою згодоюзастрахованої особи. При відсутності такої згоди договір єоспорімой угодою і може бути визнаний недійсним за позовомзастрахованої особи, а в разі його смерті - за позовом його спадкоємців.
Договір майнового страхування
За договором майнового страхування страховик зобов'язується заобумовлену договором плату (страхову премію) при настанніпередбаченого в договорі події (страхового випадку) відшкодуватистрахувальнику або вигодонабувачу заподіяні внаслідок цієї подіїзбитки у застрахованому майні або збитки у зв'язку з іншимимайновими інтересами страхувальника (виплатити страхове відшкодування) вмежах визначеної договором суми (страхової суми).
За договором майнового страхування можуть бути, зокрема,застраховані такі майнові інтереси: ризик втрати (загибелі),нестачі або пошкодження певного майна (страхування майна);ризик відповідальності за зобов'язаннями що виникають внаслідок заподіянняшкоди життю, здоров'ю або майну інших осіб, а у випадках,передбачених законом, також відповідальності за договорами (страхуванняцивільної відповідальності); ризик збитків від підприємницькоїдіяльності з-за порушення своїх зобов'язань контрагентамипідприємця або зміни умов цієї діяльності з не залежних відпідприємця обставин, у тому числі ризик неотримання очікуванихдоходів (страхування підприємницького ризику).
Обов'язковою умовою дійсності договору страхування майнаповинна бути наявність у страхувальника або вигодонабувача законногоінтересу у збереженні цього майна. Недотримання цієї умови тягненікчемність договору страхування. I
Вигодонабувачем за договором страхування ризику відповідальності зазаподіяння шкоди завжди вважається потерпілий. Однак право набезпосереднє пред'явлення вимог до страховика виникає употерпілого тільки у разі обов'язкового страхування або у випадках, якщотака можливість передбачена договором страхування. В інших випадкахправо пред'явлення вимог до страховика належить страхувальнику абозастрахованому ним особі. I
Можливість страхування ризику відповідальності за порушення договору повиннабути спеціально передбачена законом, при цьому застрахований може бути ризиквідповідальності тільки самого страхувальника. Договір страхуваннявідповідальності за договором іншого, окрім страхувальника, особи єнікчемною угодою. Вигодонабувачем за таким договором страхуваннязавжди є інша сторона за основним договором.
Підприємницький ризик - ризик збитків від підприємницькоїдіяльності з-за порушення своїх зобов'язань контрагентамипідприємця або зміни умов цієї діяльності з не залежних відпідприємця обставин, у тому числі ризик неотримання очікуванихдоходів. Ризик виникнення у підприємця збитків з його винистрахуванню не підлягає.
За договором страхування підприємницького ризику може бути застрахованийпідприємницький ризик тільки самого страхувальника і тільки на його користь.
Порушення правила про обов'язковий збіг у договорі страхуванняпідприємницького ризику в одній особі страхувальника та застрахованоїсуб'єкта тягне нікчемність договору страхування. Наслідком порушенняправила про збіг в одній особі страхувальника та вигодонабувача НЕтягне нікчемність договору - в цьому випадку договір вважається ув'язненням укористь самого страхувальника.

42. Договір доручення
За договором доручення одна сторона (повірений) зобов'язується вчинити відімені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичнідії. Права і обов'язки по угоді, зробленої повіреним, виникаютьбезпосередньо у довірителя.
Договір доручення консенсуальної, двосторонньо-обязиваюшій і, по загальномуправилом, безоплатний. Сторони договору доручення - довіритель іповірений. Як довірителя і повіреного можуть виступати якфізичні, так і юридичні особи. Предмет договору доручення --юридичні дії, які повинні бути визначені у договорі доручення.
Договір доручення є підставою виникнення у повіреного повноваження,в силу якого в результаті здійснення повіреним юридичних діївідповідають цим діям права і обов'язки виникають, змінюютьсяабо припиняються безпосередньо у довірителя.
Договір доручення, за загальним правилом, є безоплатним. Оплатнедоговору повинна бути прямо встановлена в законодавстві або договорі.
Якщо договір доручення пов'язаний зі здійсненням його сторонами або однією зних підприємницької діяльності, то такий договір дорученняпередбачається оплатним, проте розмір винагороди не відноситься дочисла істотних умов договору.
Умови дійсності вказівок довірителя - їх правомірність,здійсненність і конкретність. Вказівки довірителя, що не відповідають цимкритеріям, не тягнуть юридичних наслідків.
Відступ від вказівок довірителя без його згоди може бути обумовленолише інтересами довірителя. Обов'язок повідомлення довірителя про допущенівідступах є для звичайного повіреного імперативної. Дляповіреного, що діє в якості комерційного представника, вонавстановлена диспозитивною і може бути усунена договором.
Угода, спрямоване на обмеження прав довірителя або повіреноговідповідно на скасування доручення або на відмову від доручення, єнікчемною угодою.
Договір комісії
За договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов'язується за дорученняміншої сторони (комітента) за винагороду вчинити одну або кількаугод від свого імені, але за рахунок комітента. За угодою, укладеноїкомісіонером з третьою особою, набуває права і стає зобов'язанимкомісіонер, хоча б комітент і був названий в угоді або вступив з третьоюособою в безпосередні відносини по виконанню угоди.
Договір комісії консенсуальної, возмездный і двосторонньо-зобов'язує. Йогобоку - комітент і комісіонер.
Предмет договору - здійснення комісіонером угод за дорученням комітентаі за його рахунок. На відміну від повіреного в договорі доручення, комісіонердіє від свого імені, тому набуває права і стає зобов'язанимщодо угоди, укладеної ним з третьою особою.
Розмір комісійної винагороди комісіонера та додатковоговинагороди за делькредере (поруку за виконання угоди третьоюособою) не є істотною умовою договору комісії.
Комісіонер приймає на себе виконання комісійного доручення за свійризик, який полягає в тому, що якщо виконання договору комисси