В останні роки в законодавстві Росії на одне з перших місць висунулося регулювання питань власності. Це не випадково. Якщо в минулі роки законодавство регулювало тільки питання державної власності, власності громадських і кооперативних організацій, меншою мірою - питання особистої власності громадян, а термін "приватна власність" у законодавстві фактично не використовувався (він в плані практичному вживався лише в наукових статтях про "загниваючим капіталізму ", у нашому законодавства його старанно до останнього часу обходили), то в останні роки спочатку все ширше став використовуватися термін" особиста власність "і, нарешті, Закон Української РСР від 24 грудня 1990 року" Про власність в Українській РСР "вперше ввів поняття приватна власність : розділ II Закону був так і має назву: "Право приватної власності".
Що ж таке "власність"?
Звернемося спочатку до російської філології.
"Можності, власність, собь, Собина, маєток і кожна річ, як особисте надбання чиє. Право власності або право Собінов, безумовного володіння чим, назавжди, володінням" (В. Даль. Тлумачний словник. Т.4, стр.253. М .: Видавництво іноземних і національних словників, 1955).
У законодавстві СРСР, РРФСР, Російської Федерації власність визначалася і визначається через триєдність прав володіння, користування і розпорядження.
В даний час питання власності регулюються такими нормативними актами:
- Основами цивільного законодавства (в частині, що не скасованої ст.3 Федерального закону Російської Федерації від 21 жовтня 1994 року "Про введення в дію частини першої Цивільного кодексу Російської Федерації");
- Цивільним кодексом 1964 року (в нескасована його частини);
- Першою частиною Цивільного кодексу Російської Федерації 1994 року;
- Законами та іншими нормативними актами з житлових питань;
- Спадковим законодавством;
- До 1 січня 1995 року Законом Української РСР "Про підприємства і підприємницької діяльності" від 23 грудня 1990 року.
Окремі питання власності регулюються також законодавством про приватизацію підприємств, акціонування, сімейним і кримінальним законодавством.
Законодавство про власність досить велике й багатогранне. Вважаю, що в Російській Федерації все ж таки потрібен єдиний Закон "Про власність", який регулював би основні відносини власності, загальні положення і правила, єдині для всіх галузей права. У процесі його розробки можна врахувати норми Закону "Про власність в УРСР" 1990 року, практику їх застосування, достоїнства і недоліки. Видання такого Закону дозволило б дати повне визначення власності, спростило б застосування на практиці всі норми чинного законодавства про власність.
У даній статті розглядаються лише основні нормативні акти, що регламентують в даний час питання власності в Російській Федерації.
Мабуть, належну увагу приділено питанням власності в житловому законодавстві. В даний час це:
1. Закон Російської Федерації від 24 грудня 1992 року N 4218-1 "Про основи федеральної житлової політики" (далі - Закон "ОФЖП"), введений в дію постановою Верховної Ради Російської Федерації від 24 грудня 1992 року N 4219-1 з моменту опублікування. < br /> 2. Житловий кодекс Української РСР, затверджений Верховною Радою Української РСР 24 червня 1983, зі змінами та доповненнями, внесеними указами Президії Верховної Ради Української РСР від 18 січня 1985 року, від 29 серпня 1986 року, Законом Української РСР від 7 липня 1987 року, указами Президії Верховної Ради Української РСР від 18 грудня 1988, від 19 грудня 1988 року, від 22 червня 1989 року і Законом Української РСР від 6 липня 1991 року.
1. Закон Російської Федерації від 4 липня 1991 року N 1541-1 "Про приватизацію житлового фонду в Українській РСР", введений в дію з моменту опублікування постанови Верховної Ради Української РСР від 4 липня 1991 року N 1542-1, зі змінами та доповненнями, внесеними Законом Російської Федерації від 23 грудня 1992 року N 4199-1 та Федеральним законом Російської Федерації від 11 серпня 1994 року N 26-ФЗ.
4. Укази Президента Російської Федерації і постанови Уряду Російської Федерації з житлових питань.
5. Численні нормативні акти мерії та Уряду Санкт-Петербурга.
У преамбулі Закону "ОФЖП" закріплено, що закон "встановлює загальні початку правового регулювання житлових відносин при становленні різних форм власності". Серед цілей федеральної житлової політики - розвиток приватної власності, забезпечення захисту прав підприємців та власників у житловій сфері.
На жаль, у Законі "ОФЖП" хоч і міститься розділ 2 "Власність в житловій сфері" і навіть спеціальна стаття 6 "Право власності на нерухомість в житловій сфері", але в ст.1, що дає визначення основних понять, що використовуються в Законі, поняття власності у житловій сфері не міститься. Як і в Цивільному кодексі Російської Федерації власність визначається через тріаду прав володіння, користування і розпорядження (см.п.3 ст.2 Закону "Про власність" від 24 грудня 1990 року).
У Законі "ОФЖП", мабуть, вперше використовується термін "приватна власність". Стаття 6 Закону встановлює, що нерухомість в житловій сфері, включаючи житловий фонд або її частина, може перебувати у приватній (громадян, юридичних осіб), державної, муніципальної власності, у власності громадських об'єднань, а також у колективній власності і переходити з однієї форми власності до іншої в порядку, встановленому законодавством.
Власник нерухомості в житловій сфері або її частини має право в порядку, встановленому законодавством, володіти, користуватися і розпоряджатися нею, в тому числі здавати в найм, оренду, віддавати в заставу, в цілому і по частинах, продавати, змінювати, перебудовувати або зносити, здійснювати інші дії, якщо при цьому не порушуються чинні норми, житлові, інші права і свободи інших громадян, а також громадські інтереси. При цьому приватна власність на нерухомість або її частину у житловій сфері не обмежується за кількістю, розмірами і вартості, забезпечується правом недоторканності і підлягає реєстрації в місцевій адміністрації.
На нашу думку, дуже важливим є вказівка в Законі "ОФЖП" на право недоторканності власності. Але на жаль, у чинного законодавстві немає жодної норми прямої дії, що гарантує і закріплює недоторканність власності. Навіть у першій частині нового Цивільного кодексу Російської Федерації в ст.1 лише згадується недоторканність приватної власності. Але в главі 20 "Захист права власності та інших речових прав" не згадується про недоторканність власності, а є лише норма (ст.304), що закріплює право власника вимагати усунення будь-яких порушень його права, хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння . Думаю, що в процесі застосування законодавства про власність, питання недоторканності зажадають прямого закріплення в нормативних актах.
Чітко розмежовуючи державну, муніципальну, суспільну, колективну і приватну власність у житловій сфері (ст.7, 8 Закону), Закон "ОФЖП" регулює і питання зміни відносин власності (ст.9).
Важливою нормою є ст.10 Закону "ОФЖП", що обмежує примусове вилучення нерухомості в житловій сфері: примусове вилучення нерухомості в житловій сфері без згоди власника не допускається, якщо інше не передбачено законом або іншою угодою сторін. При цьому примусове вилучення нерухомості з підстав, передбачених законом, за відсутності згоди власника може проводитися лише на основі рішення суду або арбітражного суду.
Закон містить і норми, що регламентують придбання громадянського житла в приватну власність (ст.19 Закону "ОФЖП"), а також обов'язки та відповідальність громадян і юридичних осіб - власників у житловій сфері (ст.4 Закону "ОФЖП").
Звичайно, Закон "ОФЖП", прийнятий у 1992 році, є нормативним актом для застосування лише на певний період часу, закон "проміжний". Він, безумовно, потребують змін і доповнень, необхідність яких доведе практика його застосування. Важливість і значення цього Закону в тому, що по-суті він є першим нормативним актом, який закріпив на республіканському рівні питання власності у житловій сфері, причому - Законом основоположним, що видно і з його назви.
Житловий кодекс Української РСР, який діє в частині, що не суперечить Закону Російської Федерації "ОФЖП", містить ряд норм про власність в житловій сфері. Відповідно до Житлового кодексу власність у житловій сфері можна поділити в залежності від видів житлового фонду (ст.5 ЖК):
- Житлові будинки і житлові приміщення в інших будівлях, що належать державі (державний житловий фонд), відповідно - державна власність у житловій сфері;
- Житлові будинки і житлові приміщення в інших будівлях, що належать колгоспам та іншим кооперативним організаціям, їх об'єднанням, профспілковим та іншим громадським організаціям (громадський житловий фонд), відповідно - власність колгоспів, інших кооперативних організацій, профспілкових та інших громадських організацій у житловій сфері (наприклад , глави 9, 10 Цивільного кодексу 1964 року);
- Житлові будинки і квартири, що знаходяться в особистій власності громадян (індивідуальний житловий фонд). Житловий кодекс не вживає термін "приватна власність", а звідси - з Житлового кодексу - "особиста власність у житловій сфері";
- Житлові будинки, що належать житлово-будівельним кооперативам (фонд житлово-будівельних кооперативів), відповідно - власність житлово-будівельних кооперативів.
Стаття 5 Житлового кодексу (в редакції Указу Президії Верховної Ради Української РСР від 19 грудня 1988 року) не містила вказівки про муніципальному житловому фонді. Але законом Української РСР від 6 липня 1991 року в Житловий кодекс у розділ III була введена глава 1_1 "Придбання громадянами житлових приміщень у будинках державного і муніципального житлового фонду". Житловий кодекс у цій новій чолі знову не вживає терміна "приватне" чи "приватна" власність.
Житловий кодекс регулює і питання користування житловими приміщеннями у житлово-будівельних кооперативах (глава 5 розділу III) і користування житловими приміщеннями в будинках індивідуального житлового фонду (глава 6 розділу III).
Багато норм Житлового кодексу застаріли і весь кодекс підлягає перегляду і зміни. Його норми можна використовувати з урахуванням Закону "ОФЖП" і частини першої Цивільного кодексу Російської Федерації 1994 рік.
З урахуванням цих же законів можна застосовувати і нормативні акти про приватизацію житлового фонду.
У Санкт-Петербурзі нормативні акти про власність на житлові
приміщення треба застосовувати і використовувати з урахуванням прийнятих
адміністрацією Санкт-Петербурга (в межах їх компетенції)
різних локальних нормативних актів.
Всі без винятку нормативні акти, прийняті до 1 січня 1995 року і пізніше цієї дати можна застосовувати, якщо вони не суперечать частини першої Цивільного кодексу 1994 року - це останній і перший за важливістю закон, що регулює питання власності.
Цивільний кодекс Російської Федерації 1994 року (ст.2) регулює підстави виникнення та порядок здійснення права власності.
Докладно і докладно питання власності регулюються розділом II "Право власності та інші речові права", що складається з ст.209 - 306. На жаль, вся глава 17 "Право власності та інші речові права на землю" не введена в дію: вона буде діяти з дня введення в дію прийнятого Державною Думою Федеральних Зборів Російської Федерації Земельного кодексу Російської Федерації (ст.13 Федерального закону Російської Федерації від 30 листопада 1994 року N 52-ФЗ).
Поняття власності Цивільний кодекс знову визначає через триєдність прав: володіння, користування і розпорядження (п.1 ст.209 ЦК).
У Російській Федерації визнаються приватна, державна, муніципальна та інші форми власності. Цивільний кодекс не випадково (п.1 ст.221) на перше місце ставить приватну власність.
Власник має право на свій розсуд вчиняти щодо належного йому майна будь-які дії, що не суперечать закону й іншим правовим актам і не порушують права та охоронювані законом інтереси інших осіб, у тому числі відчужувати своє майно у власність іншим особам, передавати їм, залишаючись власником, права володіння, користування і розпорядження майном, віддавати майно в заставу й обтяжувати його іншими засобами, розпоряджатися ним іншим чином (п.2 ст.209 ЦК).
Лише законом можуть встановлюватися особливості набуття і припинення права власності на майно, володіння, користування та розпорядження ним в залежності від суб'єкта права власності:
Російської Федерації та її суб'єктів, муніципальних утворень, приватної власності. Права всіх власників захищаються так само.
Глава 14 розділу II регламентує питання набуття права власника, а глава 15 - припинення цього права. Детально регламентовані і питання загальної власності (розділ 16).
Спеціально регламентований і один з найбільш важливих для кожного питань: право власності та інші речові права на житлові приміщення (глава 18, ст.288 - 293).
Право власності охороняється законом. Цим питанням спеціально присвячена глава 20 Цивільного кодексу.
Важливе значення має правозастосовна практика. Вона
закріплюється в постановах Пленуму Верховного Суду України
(Російської Федерації) і постанови Пленуму Вищого Арбітражного Суду Російської Федерації.
Серед таких постанов можна назвати:
- Постанова Пленуму Верховного Суду України N 32 від 22 березня
1966 року "Про деякі питання, що виникають у практиці судів при застосуванні норм Цивільного кодексу, що регулюють ставлення особистої власності на житловий будинок" (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Пленуму Верховного Суду України N 11 від 20 грудня 1983 року, N 8 від 15 грудня 1987 року, N 9 від 22 квітня 1992 року);
- Постанова Пленуму Верховного Суду України N 4 від 10 червня 1980 року "Про деякі питання, що виникли в практику розгляду судами суперечок про виділення частки власнику та визначення порядку користування будинком, що належать громадянам на праві спільної власності" (із змінами і доповненнями, внесеними постановою Пленуму Верховного Суду України N 11 від 20 грудня 1983 року);
- Постанова Пленуму Верховного Суду України N 8 від 24 серпня 1993 року "Про деякі питання застосування судами Закону Російської Федерації" Про приватизацію житлового фонду в Російській Федерації ";
- Постанова Пленуму Вищого Арбітражного Суду Російської Федерації N 13 від 17 вересня 1992 року "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із застосуванням законодавства про власність" (Вісник Вищого Арбітражного Суду Російської Федерації, 1993, N 1, с.78).
Ще раз хотілося б нагадати, що всі без винятку закони та інші нормативні акти (особливо прийняті в попередні роки), що регламентують питання власності, треба застосовувати в частині, що не суперечить першої частини Цивільного кодексу Російської Федерації 1994 рік.
Нам всім ще треба навчитися стати власниками. І практичну навчання полегшить знання чинного законодавства.