Тема № 10 «Відповідальність по цивільному
праву ».
Навчальні та виховні цілі:
1.Ізучіть з курсантами основні положення законодавства про цивільно-правової відповідальності.
2. Виховувати у курсантів почуття відповідально-сті за належне виконання обов'язків, навчити захищати в законному порядку громадянські права.
Час - 2 години (90 хвилин).
План.
Вступ ................................................. ............. 5 хв.
Основна частина ................................................ .. 90 хв.
Навчальні питання.
1.Понятіе особливості та види
цивільно-правової
відповідальності .............................. 40 хв.
2.Умови і розмір цивільно-
правової відповідальності ............... 40 хв.
Висновок ................................................. .......... 5 хв.
Література.
1.Констітуція Р.Ф.
2.Основи цивільного законодавства Союзу РСР
і республік від 31 травня 1993
3.Учебнік «Цивільне право» изд. 1993
Під редакцією професора Суханова Е. А.
Навчально-матеріальне забезпечення.
1.Кодосхеми.
2.Діапозітіви.
3.Комплект-добірка юридичної літератури
і нормативних актів.
Введення
Продовжуючи вивчення цієї складної теми, ми переходимо до розгляду навчальних питань її 2 - частини. Таким чином, наша сьогоднішня лекція буде цілком присвячена проблемі відповідальності з цивільного права - одного з найважливіших інститутів галузі.
1.Понятіе, особливості та види цивільно-правової відповідальності.
Гржданско-правова відповідальність - один з видів юридичної відповідальності, властивий такій галузі права, як цивільне. Тому цивільно-правова відповідальність має ряд спільних рис, характерних для юридичної відповідальності, в цілому як загальноправової категорії, так і низкою рис, специфічних, що дають уявлення про її особливості в цивільному праві.
З загальнофілософської точки зору відповідальність передбачає будь-яку обов'язок особи вчинити щось, або не робити нічого. Таким чином, це політична, моральна, позитивна, але не юридична відповідальність.
Для юридичної відповідальності характерні чотири основних ознаки:
а) юридична відповідальність є лише одна з форм державного примусу до дотримання норм права;
б) вона застосовується до осіб, які вчинили правопорушення;
в) вона може бути, застосована до правопорушника тільки уполноченнимі на те державними чи громадськими органами в межах встановленої для них законом компетенції;
г) вона полягає в застосуванні до правопорушника передбачених законом санкцій.
Всі зазначені вище ознаки юридичної відповідальності характерні для відповідальності з цивільного права. Поряд з цим граждаско-правова відповідальність має специфічні особливості, які полягають у наступному.
ак як основну масу регульованих цивільним правом відносин становлять відношенню майнові, то основною особливістю цивільно-правової відповідальності є її майновий характер, в т.ч. при відшкодуванні фізичних та моральних страждань, завданих їм неправомірними діями (п.6 ст. 7, ст.131 Основ).
Цивільні правовідносини будуються як відносини між рівноправними партнерами, де порушення обов'язків одним завжди тягне за собою порушення прав іншого. Тому другий особливістю цивільно-правової відповідальності є те, що це - відповідальність одного контрагента перед іншим, відповідальність правопорушника перед потерпілим.
Еквівалентно БЕЗОПЛАТНО характер товарно-грошових відносин визначає третій особливість цивільно-правової відповідальності: відповідність розміру відповідальності розміру заподіяної шкоди або збитків.
А з цього випливає, що цивільно-правова відповідальність, за загальним правилом, носить компенсаційний, відновлювальний, виховний і стимулюючий характер.
Нарешті, 4-й особливістю є юридична рівноправність сторін і, отже, рівної відповідальності, незалежно від форм власності, на якій вона заснована.
Зі сказаного випливає, що цивільно-правова ответственностьесть одна з форм державного примусу, пов'язаного з застосуванням компетентним державним органом (судом і т.п.) до порушника цивільних прав та обов'язків санкцій майнового характеру, що тягнуть для нього несприятливі майнові наслідки.
Як випливає з визначення, цивільно-правова відповідальність пов'язана з застосуванням санкцій майнового характеру, які підрозділяються на 3 основних види:
а) конфіскаційні санкції - пов'язані з безоплатним вилученням у фонд держави майна правопорушника (ст.169 ГК РФ). Слід підкреслити, що подібні санкції застосовуються у цивільному праві дуже рідко, спеціально обумовлених законодавством випадках;
б) стимулюючі (штрафні) санкції застосовуються до правопорушника незалежно від тих збитків, від того майнових збитків, яких зазнав потерпілий внаслідок правопорушення, допущеного іншою стороною. Від конфіскаційних ці санкції відрізняються тим, що першим стягуються з правопорушника в доход держави, тоді як стимулюючі стягуються на користь потерпілої сторони стимулює санкціями у цивільному праві є неустойка, штраф і пеня;
в) компенсаційні санкції мають своїм призначенням відшкодування потерпілій стороні шкоди чи збитків, завданих правопорушником. Характерним прикладом компенсаціон6них санкцій є відшкодування моральної шкоди громадянинові заподіювач за наявності його вини (ст.151 ЦК України) та в інших передбачених законодавством випадках.
Цивільно-правова відповідальність може бути різною в залежності від обставин. Так, в залежності від характеру порушеного правовідносини говорять про відповідальність договірної і позадоговірні. При множинності осіб у зобов'язанні, причетних до його порушення, виникає відповідальність часткова, солідарна і субсидіарна. У тих випадках, коли правопорушення є результатом винного поведінки як зобов'язаного, так і уповноваженої суб'єкта, говорять про так званої змішаної відповідальності. І, нарешті, в житті зустрічаються випадки, коли одна особа відповідає за дії інших осіб (наприклад, відповідальність організації за дії своїх працівників, здійснених в рамках трудових (службових обов'язків)). За певних обставин закон допускає перекладення цієї відповідальності на правопорушника шляхом пред'явлення т.зв. регресного позову. У цьому випадку говорять про відповідальність у порядку регресу.
Розглянемо докладно кожний з перерахованих нами видів відповідальності.
Договірна відповідальність настає у випадках порушення зобов'язання, що виник з договору.
Позадоговірні відповідальність має місце, коли шкоду, збитки чи інші наслідки заподіяні потерпілій стороні особою, що не перебувають з нею в договірних відносинах, наприклад, внаслідок заподіяння шкоди однією особою іншій тощо
Часткова відповідальність означає, що кожен з боржників несе відповідальність у певній, встановленої законом або договорі частці. Наприклад, спадкоємці, що прийняли спадщину, несуть відповідальність за боргами спадкодавця лише в розмірі дійсної вартості що перейшло до них майна (ст. 553 ЦК). Часткова відповідальність застосовується у всіх випадках, коли це прямо встановлено законом, а також коли закон не передбачає іншого виду відповідальності при множинності відповідальних осіб. Якщо розмір часток відповідальних осіб не визначено законом або договором, передбачається, що вони несуть відповідальність в рівних частках (ст.321 ГК РФ).
Солідарна відповідальність застосовується тільки в тих
випадках, коли на цьому прямо зазначено в законі або договоре.1
Суть солідарної відповідальності полягає в тому, що кредитор має право пред'явити вимогу як до всіх боржників, так і до кожного окремо, причому як у повній сумі боргу, так і в частині. Він може, наприклад, стягнути відшкодування заподіяної шкоди повністю з будь-якого з боржників. У свою чергу, решта боржники будуть нести відповідальність перед особою, відшкодувати шкоду, в рівних частках. В силу закону солідарну відповідальність несуть особи, які спільно заподіяли шкоду, при неподільності предмета зобов'язання і в інших випадках (ст.322 ГК РФ).
Субсидіарна - додаткова відповідальність. Вона застосовується, зокрема, коли йдеться про відповідальність батьків (піклувальників) за шкоду, заподіяну неповнолітніми дітьми у віці від 15 до 18 років.
У тих випадках, коли правопорушення було результатом винного поведінки всіх учасників правовідносин, говорять про т.зв. змішаної відповідальності (п.3 ст. 71 Основ). При змішаній відповідальності її розмір визначається відповідно до ступеня вини каждойіз сторін. Типовим випадком такої відповідальності у цивільному праві є відповідальність, пов'язана з відшкодуванням збитків, що виникли від зіткнення суден. Кодекс торговельного мореплавства СРСР (КТМ) передбачає на цей рахунок наступні правила. Якщо зіткнення суден сталося випадково або внаслідок непереборної сили, то ніякої відповідальності не наступає. Збитки несе той, хто їх зазнав. Якщо ж зіткнення суден викликане неправильними діями або упущеннями одне з них, то й відповідальність у формі відшкодування збитків покладається на винну в зіткненні бік. У тих же випадках, коли зіткнення спричинено неправильними діями всіх зіткнулися судів, то «відповідальність кожної зі сторін визначається пропорційно до ступеня вини» (ст. 255 КТМ).
І, нарешті, відповідальність у порядку регресу має місце в тих випадках, коли особа, яка зазнала відповідальність перед потерпілим з вини третьої особи, має право вимагати від останнього відшкодування понесених збитків повністю або в певній частині. Так, страхова організація, відшкодувала власнику автомобіля заподіяну третім обличчям шкоду, має право вимагати відшкодування збитків з винної заподіювача шкоди.
Такі поняття, особливості та види цивільно-правової відповідальності.
2.Умови і розмір цивільно-правової відповідальності.
Підставою для застосування до порушника цивільних прав та обов'язків заходів цивільно-правової відповідальності є скоєння ним правопорушення.
Незважаючи на різні види цивільних правопорушень, що зустрічаються в житті, і на відмінності в умовах і заходи відповідальності, існують загальні і спеціальні умови настання цивільно-правової відповідальності.
Сукупність загальних умов, наявність яких необхідна для покладання відповідальності на порушника цивільних прав та обов'язків і які в різних сполученнях зустрічаються при будь-якому цивільному правопорушенні, називають складом цивільного правопорушення.
Ці умови наступні:
а) протиправне порушення особою покладених на нього обов'язків і суб'єктивних прав інших осіб;
б) наявність шкоди або збитків;
в) наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою правопорушника і настали шкідливими наслідками;
г) наявність вини правопорушника.
Розглянемо коротко кожну з перерахованих умов.
Протиправним з цивільного права визнається поведінка, яка порушує права та обов'язки, передбачені або санкціоновані нормами цивільного права, але такі, що суперечать загальним засадам і сенс цивільного законодавства.
Протиправним з цивільного права може бути як дія, так і бездіяльність. Бездіяльність може бути, визнано протиправним, коли особа була зобов'язана виконати певну дію, але дія виконано не було. Якщо ж такого роду обов'язок прямо не була передбачена, то говорити про протиправність бездіяльності немає підстав.
Не є протиправними дії осіб, які здійснені в стані необхідної оборони. Цивільне законодавство встановлює, що не підлягає відшкодуванню шкода, заподіяна в стані необхідної оборони, якщо не були перевищені її межі. Особа, що оборонялися проти злочинного посягання і завдало нападаючому шкоди, не несе відповідальності за його заподіяння в момент, коли він відбивав напад.
Не може бути визнано протиправним і така поведінка особи, коли шкоду або збитки заподіяні ним при здійсненні свого права, якщо це відбувалося в рамках, встановлених законом. І, нарешті, правомірні дії учасників цивільних правовідносин не тягнуть за собою відповідальності, за винятком випадків, коли відшкодування шкоди правомірними діями передбачено законом.
При розгляді питання про протиправність поведінки часто виникають питання, пов'язані з моральною оцінкою поведінки правопорушника. Це обумовлено тим, що суб'єкти цивільних правовідносин повинні не тільки дотримуватися законів, але й поважати моральні принципи суспільства (п.2 ст.5 Основ). Чи означає сказане, що порушення названих моральних правил слід розглядати як протиправну поведінку? Ні. Воно може бути, визнано протиправним тільки коли закон надає конкретним моральним правилам правовий характер (наприклад, ст.98 ЖК).
У тому випадку, коли результатом протиправної поведінки є заподіяння потерпілому шкоди або збитків, наявність їх - необхідна умова покладання цивільно-правової відповідальності.
Під шкодою в цивільному праві розуміють будь-яке зменшення особистого або майнового блага. Розрізняють шкоду матеріальну і моральну. Матеріальна шкода завжди пов'язаний з майновими втратами для потерпілого (у вигляді зменшення вартості пошкодженої речі, втрати повністю або частково заробітку і т.п.). Моральний ж шкода може, як спричинити за собою матеріальні втрати, так і не спричинити таких. Наприклад, незабутнє знівечення особи військовослужбовця внаслідок аварії з матеріальними втратами не пов'язане, хоча й завдає значні страждання і створивши життєві труднощі. Як вже зазначалося раніше, моральну шкоду, як і матеріал, може бути відшкодована в грошовій формі, хоча в ряді випадків таке «відшкодування» може носити лише приблизний або навіть символічний характер (ст.131 Основ).
Практично мислимі два способи відшкодування шкоди:
1.В натурі (надання речі такого ж роду, її ремонт і т.п.).
2.Путем відшкодування завданих збитків (відшкодування грошової вартості речі, виплати втраченого заробітку і т.д.).
Під збитками розуміються майнові втрати, виражені в грошовій формі. Необхідно розрізняти збитки в економічному і юридичному їх значенні. Під збитками в економічному сенсі розуміються будь-які втрати в майні незалежно від породили їх причин. Під збитками в юридичному сенсі розуміються ті невигідні майнові наслідки, які наступають для потерпілого внаслідок протиправного порушення зобов'язання або заподіяння шкоди його особистості або майну, виражені в грошовій формі.
Згідно з п. 2 ст.6 Основ до складу збитків входять: витрати, понесені потерпілим; втрата або пошкодження його майна, а також недоотримання доходів, які він міг би отримати за відсутності правопорушення. При цьому витрати, втрата або пошкодження майна відносяться до реального або «позитивного» збитком.
Недоотримані доходи або упущена вигода (під ними зазвичай розуміються доходи, які могли б бути отримані потерпілим при звичайних умовах цивільного обороту) відносяться до «негативного» збитком. Однак такі доходи не можуть визначатися довільно. До них можуть належати лише ті, які могли б бути отримані на законній підставі та в межах нормального цивільного обороту.
Навряд чи, наприклад, можна визнати нормальним визначення зазначених доходів за цінами, що складається в умовах дефіцитної економіки, використання монопольного становища на ринку товарів і послуг тощо
У тих випадках, коли невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання кредитору шкоду або збитки, для покладання цивільно-правової відповідальності на боржника необхідно встановити причинний зв'язок між протиправною поведінкою порушника і виникли шкодою або збитками. Адже шкода або збитки відшкодовуються тими, хто їх зробив.
Причинний зв'язок - категорія філософська. Для юридичної науки і практики вона має значення тільки при застосуванні заходів юридичної відповідальності до правопорушника, поведінка якого призвело до настання несприятливого результату. Тому в основі її встановлення при розгляді конкретної цивільної справи лежить вчення діалектичного матеріалізму. Здається, що саме з цієї причини наша судова та арбітражна практика не сприйняла теорії, що пояснюють залежність через інші філософські категорії, тому що необхідність і випадковість, можливість і дійсність.
Юридична наука і практика мають справу з причинними зв'язками в сфері суспільної діяльності людей, і це надає їм ряд особливостей у порівнянні з причинами зв'язками, що існують у природній природі.
По-перше, причинні зв'язки в суспільному житті не вичерпуються природним зв'язком між речами і не можуть бути зведені до них.
Друга особливість причинних зв'язків у суспільстві полягає в тому, що в якості причини тут завжди виступає певна діяльність, поведінку людей.
Третя особливість полягає в тому, що дослідження їх доводиться вести не від причини до слідства, а навпаки, від слідства до причини.
Разом з тим, причинні зв'язки в суспільстві володіють і деякими загальними властивостями. Так, наприклад, причина завжди передує слідству, а наслідок завжди результат дії причини.
Таким чином, причинний зв'язок - такий зв'язок між явищами, при якій, одне явище (причина), передує іншому (наслідку) і породжує його.
Але як встановити, породжений чи результат саме цієї причиною? Прийшли чи збитки результатом протиправної поведінки порушника або вони - результат інших причин? Відповідь на поставлене питання може дати тільки практика, експерименти, показання свідків, зібрані у справі матеріали і т.д.
Статті 6, 71, 126 та інші Основ вказують на вину як умова цивільно-правової відповідальності. Закон не дає визначення вини, а лише передбачає її наявність, якщо інше не встановлено законом або договором. Зі сказаного випливає, що вина є суб'єктивною умовою відповідальність і висловлює ставлення правопорушника до власного протиправної поведiнки i її наслідків.
Таким чином, вина - є психічне ставлення осіб до своєї протиправної поведінки і його результату, засноване на можливість передбачення та запобігання наслідків поведінки, що визнається з точки зору закону неприпустимим.
Розрізняють вину навмисну і необережну. При цьому визначення умисного або необережного цивільного правопорушення фактично збігається з визначенням наміру і необережності у кримінальному праві. Однак різниця в цивільному праві вини умисної та необережної, на відміну від кримінального права, має порівняно невелике значення, тому що за загальним правилом на настання і розмір відповідальності не впливає. Лише в окремих, визначених законом випадках, настання встановлених наслідків пов'язується з тією або іншою формою вини.
Так, застосування конфіскаційне санкції у вигляді стягнення виконаного або того, що повинно бути, виконано, в дохід держави пов'язується законом лише з навмисним здійсненням угоди з метою, яка завідомо іншій інтересам держави і суспільства. Або, наприклад, ст. 128 Основ передбачає, що власник джерела підвищеної небезпеки звільняється від відповідальності за заподіяну шкоду лише за умисел потерпілого, проста (легка) необережність потерпілого не звільняє його від відповідальності, однак груба необережність може стати підставою для зниження відповідальності заподіювача шкоди (п.1 ст.132 Основ).
Поняття вини юридичної особи має дві основні особливості.
По-перше, правопорушення, допустиме юридичною особою, завжди - результат невиконання або неналежного виконання його працівниками чи навіть усім колективом службових обов'язків. Іноді взагалі неможливо визначити конкретну провину тієї чи іншої особи в невиконанні зобов'язань юридичною особою. У цьому випадку закон виходить з презумпції (припущення) провини порушника і встановлює, що відсутність вини доводиться особою, що порушили зобов'язання (п.4 ст.6, п.1 ст.71 Основ).
По-друге, вжити дієвих заходів до запобігання різного роду порушень зобов'язань у юридичної особи значно більше. Тому підходити до питання про вини громадянина і юридичної особи з однією міркою було б неправильно.
Відповідно до п.1 ст.71 Основ боржник звільняється від відповідальності, якщо доведе, що вжив усіх залежних від нього заходів для належного виконання зобов'язань. Залежно від цього його поведінка і має оцінюватися як винність або невинність.
Важливою особливістю застосування категорії вини у цивільному праві є встановлення законом презумпції, що покладає тягар показиванія даної умови відповідальності на одного з учасників цивільних правовідносин. Всі учасники цивільних правовідносин вважаються сумлінними, однак при порушенні будь-ким з них цивільно-правових обов'язків передбачається його винність (крім випадків, коли законодавчими актами передбачено інше).
Презумпція провини порушника цивільних прав та обов'язків (п.4 ст.6 Основ) означає, що потерпілий не зобов'язаний доводити його вина як умова відповідальності. Оскільки він і так передбачається законом, сам порушник для звільнення від відповідальності повинен довести відсутність своєї вини, пославшись на відповідні обставини справи. В іншому випадку наступає його відповідальність перед потерпілим (кредитором).
Чинне цивільне законодавство передбачає випадки відповідальності незалежно від вини правопорушника. Так, відповідальність може наступити при заподіянні шкоди або збитків у результаті збігу випадкових обставин, а в деяких випадках навіть в результаті т.зв. непереборної сили.
Випадковим називається така подія, що могло бути, але не було попереджено боржником виключно тому, що він не міг його передбачити і запобігти на увазі раптовості наступу.
Непереборна сила (форс мажор) - така подія, яка боржник не зміг би запобігти наявними у нього в даний момент засобами, якщо б навіть і зміг його передбачити. Пункт 2 ст. 71 Основ визначає непереборну силу як надзвичайна і невідворотна за даних умов подія.
Закон передбачає декілька випадків відповідальності незалежно від вини (заподіяння шкоди джерелом підвищеної небезпеки п.1 ст.128 Основ, відповідальність повітряно-транспортної організації у відповідності зі ст.101 ВК СРСР та ін.)
Важливою законодавчої новелою є правило п.2 ст.71 Основ, що передбачає відповідальність професійного підприємця (комерсанта) за будь-яке невиконане комерційних обов'язків, якщо вони не був викликані діями непереборної сили.
Від відповідальності незалежно від вини слід відрізняти
відповідальність за третіх осіб, яка може випливати безпосередньо із закону (наприклад, відповідальність організації за неправомірну поведінку його працівників). Крім того, відповідальність за діяльність третіх осіб може наступати і в силу договору, укладеного відповідачем з третім особам (ст.92 Основ).
І ще одне питання, що вимагає особливої уваги. Мова йде про розмір цивільно-правової відповідальності. Так, цивільне законодавство виходить з принципу повноти цивільно-правової відповідальності. Це означає, що особа, що заподіяло шкоду або збитки, зобов'язана відшкодувати їх у повному обсязі. У певних випадках законом або договором може бути передбачено підвищення або зменшення розміру відповідальності.
Товарно-грошовий характер регульованих цивільним правом відносин визначає і об'єктивні межі розміру цивільно-правової відповідальності: сума завданих збитків. Саме тому п.3 ст.68 Основ встановлює, що якщо за невиконання або неналежне виконання зобов'язання законом або договором стягується неустойка, то збитки стягуються в частині, не покриті неустойкою. Назва правило носить загальний характер і застосовується, якщо інше не передбачено законом або договором.
З даного правила можуть бути передбачені винятки. Коли за невиконання або неналежне виконання зобов'язання стягується лише неустойка, але не збитків; коли неустойка може стягуватися понад відшкодування збитків (наприклад, штраф за поставку недоброякісної або некомплектної продукції). Нарешті, законом або договором може бути закріплений такий порядок, коли з порушника зобов'язання стягуються або неустойка, або збитки.
І ще один момент, який слід підкреслити особливо. Мова йде про різницю в підходах до відповідальності комерційних організацій і громадян. Так, ризик самостійної господарської діяльності товаровиробника тепер прямо пов'язаний з можливістю його банкрутства і, отже, стягнення може бути, звернуто на будь-яке належне йому майно (будівлі, споруди, обладнання тощо).
Трохи інакше вирішується питання про відповідальність громадян, які, як і юридичні особи, відповідають за боргами майном, що є їхньою власністю. При цьому, однак, законодавчими актами визначено перелік майна громадян, на яке за законом стягнення за претензіями кредитором не може бути звернено (Додаток 1 ГПК РСФСР).
Висновок.
Підсумовуючи сказане, необхідно відзначити, що вивчається нами темаімеет велике практичне, прикладне значення. Тому з'ясування понять і видів цивільно-правової відповідальності, умов її настання та розміру є головною умовою вашого подальшого руху вперед у вивченні всього курсу «Цивільного права».
Цивільно-правовий договір
Тема № 23 «Цивільно-правовий договір».
Навчальні та виховні цілі.
1.Ізучіть з курсантами основні положення чинного законодавства про цивільно-правовий договір.
2. Виховувати почуття відповідальності за суворе виконання норм цивільного права.
Час - 2 години (90 хвилин).
План.
1.Вступ ............................................... 5 хв.
2.Основні частина .................................. 80 хв.
Навчальні питання:
1.Понятіе і зміст цивільно-правового договору ................... 40 хв.
2.Заключеніе, зміна і розірвання
договору .................................. 40 хв.
3. Висновок ........................................ 5 хв.
Література.
1.Констітуція Р.Ф.
2.Основи цивільного законодавства
Розділ 3, глава 8.
3.Гражданскій кодекс РРФСР глави 15-20.
4.Гражданское право. Підручник під редакцією
Е. А. Суханова 1993 Частина 2,
сторінки 40 - 62.
5. Практикум з цивільного права, частина 1
сторінки 11-16.
Навчально-матеріальне забезпечення.
1.Кодосхеми.
2.Слайди.
3.Телевізіонная система лекторіїв.
4.Виставка нормативно-правової та навчальної
літератури.
Введення.
Серед підстав виникнення зобов'язань головне місце займають договори. Будучи найважливішим засобом правового регулювання майнових і немайнових відповідних відносин, договори встановлюють юридичний зв'язок між його учасниками, визначають вимоги до порядку і послідовності здійснення ними необхідних дій, реалізують ряд загальних засад і принципів цивільного права.
Особливу роль договір покликаний зіграти у формуванні і розвитку ринкової економіки, оскільки в її умовах виробництво і обмін приводяться в рух не розпорядчими актами органів управління, а особистою зацікавленістю та ініціативою людей.
Таким чином, вся сукупність договорів, що укладаються з обміну результатів виробничої та іншої діяльності утворює ядро ринкового механізму, становить його головний зміст. Ось чому так важливо розібратися і засвоїти поняття та класифікацію цивільно-правових договорів, їх зміст, порядок укладення, зміни та розірвання, інші пов'язані з ним питання.
1.Понятіе і зміст цивільно-правового договору.
Виклад нашого питання доцільно почати з визначення цивільно-правового договору.
Отже, договір являє собою угоду двох і більшого числа осіб про здійснення певних дій і встановлення регулюють такі дії взаємних прав та обов'язків, виконання яких забезпечується заходами державно-організованого примусу. Засвоївши дане визначення і проаналізувавши його, важливо визначити співвідношення договору з такими правовими категоріями, як угода і зобов'язання. Тверде знання цих понять дозволяє зробити висновок про те, що:
а) роль та функції договору значно ширше, ніж у традиційно розуміється угоди;
б) договір є однією з підстав виникнення прав і обов'язків, тобто цивільно-правових зобов'язань.
За характером впливу законодавства на визначення змісту зобов'язань можна виділити наступні умови:
юридико-фактичні і правообразующіе.
Під юридико-фактичними слід розуміти умови договору, які сприймаються сторонами із законодавчих актів.
Правообразующіе умови виробляються суб'єктами самостійно. В окремих випадках закон може вказувати на можливість або доцільність включення в договір таких умов. Однак не визначаючи їх змісту.
Вищеназвані умови, прийняті учасниками договору, являють собою юридичну програму їх майбутньої діяльності.
Особливу увагу слід приділити такому питанню, як класифікація договорів. Це важливо тому, що застосовуються в цивільному обороті договори характеризуються великою різноманітністю. При цьому розмежування договорів може проводитися на різних підставах.
Так, найбільш значуще поділ договорів за змістом регульованою ними діяльності. За даним критерієм може бути виділено два основних типи договорів: майнові і організаційні.
До майнових належать договори, спрямовані на регулювання діяльності осіб з приводу певного блага.
Специфікою організаційних договорів є те, що вони призначені створити передумови, передбачити можливості для подальшої підприємницької або іншої діяльності.
Усередині кожного типу можуть бути виділені види договорів, що характеризуються стійкими істотними ознаками.
Так, серед майнових договорів виділяють три основних види:
а) на передачу майна;
б) виконання робіт;
в) надання послуг.
При цьому зазначені види, у свою чергу, поділяються на підвиди (наприклад, купівля-продаж, підряд, комісія тощо).
Серед організаційних договорів також можна виділити три основні види:
а) установчі договори (наприклад, про утворення юридичних осіб);
б) договори-угоди (наприклад, між юридичними особами та органами місцевого самоврядування);
в) генеральні (в них визначаються найбільш загальні умови майбутньої діяльності, які потім деталізуються або доповнюються в майнових договорах).
Крім того, договори можуть підрозділятися на оплатне і безоплатні, консенсуальні і реальні. Прикладом безоплатного договору можуть служити договори дарування, страхування на користь третьої особи та ін Говорячи про відмінності між консенсуальних і реальними договорами, слід підкреслити, що якщо за перше досить досягнення між сторонами угоди щодо умов (наприклад, купівля-продаж та ін), то в реальних договорах крім угоди потрібна передача речі в натурі (наприклад, договір позики та ін).
У міру переходу до ринкової економіки дуже важливе значення набуває розрізнення договорів на попередні та остаточні.
Попереднім визнається договір, за яким сторони беруть на себе зобов'язання на певний термін здійснити підготовчі дії та укласти договір на постачання товарів, виконання робіт і т.п. (п.1 ст.60 Основ).
Остаточний договір зазвичай носять майновий характер і полягає в порядку, передбаченому для даного виду договору.
Залежно від розподіленийня між сторонами прав і обов'язків договори поділяються на односторонні і взаємні. На відміну від односторонніх договорів, де одна сторона має тільки права, а інша - обов'язками, у взаємних договорах у кожної зі сторін є не тільки права, але і обов'язки.
І, нарешті, договори розмежовуються залежно від того, в чиїх інтересах повинні відбуватися передбачені ними дії.
За даним критерієм розрізняються договори на користь його учасників і договори на користь третьої особи. Говорячи про договори на користь третіх осіб, необхідно підкреслити, що, по-перше, виконання зобов'язань може проводитися не самому кредитору, а зазначеній ним третій особі, і, по-друге, виконання обов'язків може бути, доручено боржником (по самостійному договору) третій особам. У реальному житті ми зустрічаємося з цим, наприклад, при виконанні субпідрядником спеціалізованих робіт у будівництві, при виплаті застрахованій батьками дитині страхової суми і т.д.
Центральне місце у викладі першого питання теми відводиться, безумовно, з'ясуванню змісту договору.
Під змістом договору розуміється сукупність його умов, що визначають склад підлягають вчинення сторонами дій, вимоги до порядку та термінів їх виконання.
Умови договору звичайно викладаються у вигляді окремих пунктів, які можуть об'єднуватися в розділи або частини, підрозділяючись на окремі підпункти. Як частин до договору можуть додаватися специфікації, проектно-кошторисна, технічна та інша документація.
У договорах слід розрізняти групу істотних умов, які визнані такими законодавством або необхідні для договору даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою однієї із сторін повинна бути досягнута угода (п.1 ст.58 Основ).
Так, до числа істотних належать, перш за все, умови, що визначають предмет договору, розмір плати, терміни виконання робіт, а також будь-яке інше умова, на досягнення угоди по якому наполягає одна зі сторін.
У змісті договорів прийнято розрізняти приписувані та ініціативні умови.
Пропонуються визнаються умови, необхідність включення яких до тексту передбачена законодавством. Наприклад, відповідно до ст.260 ЦК у договорах поставки продукція повинна бути поставлена в визначеному договором асортименті (тобто кількість видів). Крім того, договір має передбачити якість, терміни, порядок і умови доставки, місця здачі продукції і ряд інших даних.
Ініціативними вважаються умови, які не згадуються в законодавстві про договори даного виду. Включення їх до угоди визначається умовою контрагентів. Таким чином, громадяни та організації мають свободу у справі узгодження будь-яких питань, що стосуються їх взаємин, аби прийняті ними рішення не суперечили закону.
Відсильний називаються умови, регламентовані законодавством і численні підзаконні
