План:

Введення
1. Поняття і зміст договору
2. Класифікація умов договору
Висновок
Бібліографія


Введення
Професіоналізм юриста полягає в його знання та вміння орієнтуватися в різних галузях права. Цивільне право займає важливе місце серед інших галузей права. Тому глибоке вивчення цивільного права - одна з умов успішної роботи випускників юридичних вузів як в якості суддів чи адвокатів, так і в інших сферах правозастосовчої діяльності.
Одним із значущих інститутів цивільного права є договір. В даний час всі сфери людської діяльності, так чи інакше, пронизані договірними відносинами. Договір виступає основним регулятором цивільно-правових відносин. Його актуальність на сьогоднішній день не має меж. Він бере свій початок з давніх часів, і як правильно зауважив Покровський І.А.: «Договір - одна з найбільш древніх правових конструкцій. Раніше в історії складалася зобов'язального права виникли лише делікти. Будучи за своєю природою негативною реакцією з боку держави на відхилення від встановлених ним же критеріїв належної поведінки, делікти були прямим спадкоємцем одного з найбільш огидних пережитків родового ладу - помсти. »1
Як і більшість інститутів сучасного цивільного права, традиція і форма укладення договору сягає своїм корінням в право Стародавнього Риму. У римському праві сформувалася і процедура укладення договору. Процес укладання договору залежав від виду договору. На основі римського права сформувалися сучасні правові системи країн континентальної Європи, в тому числі і Українське право.
Тенденція до підвищення ролі договору, характерна для всього сучасного цивільного права, стала проявлятися в останні роки в усе зростаючому обсязі й у сучасній Україні. Ця тенденція в першу чергу пов'язана з корінною перебудовою економічної системи країни. Ключове значення для такої перебудови мало визнання приватної власності, звуження до необхідних меж державного регулювання господарської сфери, встановлення свободи вибору контрагентів і реалізації інших основ нового цивільного законодавства.
Договір - це найбільш розповсюджений вид угод. Основна ж маса зустрічаються в цивільному праві угод - договори. Відповідно до цього договір підпорядковується загальним для всіх угод правилами.
Договір - це і найбільш оперативне і гнучкий засіб зв'язку між виробництвом та споживанням, вивчення потреб і негайного реагування на них з боку виробництва. У силу цього саме договірно-правова форма здатна забезпечити необхідний баланс між попитом та пропозицією, наситити ринок тими товарами, яких потребує споживач. Договір дозволяє учасникам економічного обороту відчужувати зайві або непотрібні їм матеріальні цінності, отримуючи натомість їх відповідний грошовий еквівалент або необхідні їм матеріальні блага в натуральній нормі. За допомогою договору громадяни на свій розсуд витрачають отримані у вигляді заробітної плати, доходів від підприємницької діяльності та інших доходів грошові кошти, купуючи на них ті цінності, які здатні задовольняти їхні індивідуальні матеріальні і культурні потреби.
Метою даної роботи є вивчення поняття, змісту та класифікації договору.
На мій погляд, цивільно-правовий договір на сьогоднішній день є однією з найбільш поширених форм організації взаємин учасників цивільного обороту, тобто відносин, що регулюються цивільним законодавством.


1. Поняття і зміст договору
   
Незважаючи на те значення, яке має цивільно-правовий договір в економічній сфері, ні раніше діяв Цивільний кодекс УРСР 1922 року, ні чинне цивільне законодавство не дають його визначення. Законодавець обмежився лише вказівкою на деякі характерні ознаки договору. Так, у ст. 41 ЦК міститься вказівка на те, що договір - це двох - або багатостороння угода; з ст. 153 ГК випливає, що в основі договору має лежати угода сторін тощо
Виходячи з такої посилки, властивої законодавства не тільки України, але і практично всіх країн СНД договір часто визначався як взаємна угода або як угоду сторін, спрямоване на виникнення, зміну або припинення цивільних правовідносин.
Аналогічний підхід практично зберігся і в проекті нового Цивільного кодексу, ст. 658 якого визначає договір як угоду двох або більше осіб, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Слід зазначити, що договір може розглядатися як багатозначне явище; як підстава виникнення правовідношення; як саме правовідношення, що виникло з цього підстави, і, нарешті, як форма, яку відповідне правовідношення приймає.
Однак при цьому найбільш важливим значенням терміну "договір" є якраз розуміння його як підстави виникнення правовідносин (цивільних прав та обов'язків). Саме такий підхід дозволяє визначити сутність, значення і характерні риси договору. Тому, найбільш вдалим видається визначення договору як угоди двох або декількох осіб, спрямованого на встановлення, зміну або припинення цивільних правовідносин.
Звідси випливає, що характерними рисами договору як юридичного факту є те, що в ньому виражається взаємна, що збігається воля сторін, а також те, що він є узгодженими діями суб'єктів, спрямованими на досягнення певних цивільно-правових наслідків: встановлення, зміну, припинення цивільних правовідносин .
Для того, щоб воля змогла знайти своє адекватне відображення в договорі, він не повинен зазнавати будь-якого зовнішнього впливу. Загальновизнаним засобом досягнення зазначеної мети є свобода договору, під якою розуміється ряд певних правових гарантій.
По-перше, свобода договору передбачає, що суб'єкти цивільного права вільні у вирішенні питання укладати чи не укладати договір. В даний час випадки, коли обов'язок укласти договір встановлена законом, не такі численні.
По-друге, свобода договору передбачає свободу вибору партнера при укладенні договору.
По-третє, свобода договору припускає волю учасників цивільного обороту у виборі виду договору. Сторони можуть укласти договір, як передбачений, так і не передбачений законом або іншими правовими актами. Сторони можуть укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів, передбачених законом або іншими правовими актами (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах правила про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не випливає з угоди сторін або суті змішаного договору.
По-четверте, свобода договору передбачає свободу розсуду сторін при визначенні умов договору. Умови договору визначаються на розсуд сторін, крім випадків, коли зміст відповідної умови запропоновано законом або іншими правовими актами. У випадках, коли умова договору передбачено нормою, яка застосовується остільки, оскільки угодою сторін не встановлено інше (диспозитивним норма), сторони можуть своєю угодою виключити її застосування або встановити умову, відмінне від передбаченого в ній. При відсутності такої угоди умова договору визначається диспозитивною нормою.
При усій свободі договору останній повинен відповідати обов'язковим для сторін правилами, встановленими законом та іншими правовими актами (імперативними нормами), що діють у момент його укладення.
Сутність, а також значення договору найбільш яскраво проявляються у виконуваних ним функціях.
До функцій цивільно-правового договору відносять: ініціативну, програмно-координаційну, інформаційну, гарантійну і захисну.
Ініціативна функція договору полягає в тому, що він є актом вияву ініціативи і реалізації диспозитивності поведінки сторін.
Програмно-координаційна функція означає, що договір є своєрідною програмою поведінки його учасників і засобом координації цієї поведінки.
Інформаційна функція виявляється в тому, що договір містить певну інформацію про права та обов'язки сторін.
Гарантійна функція зводиться до залучення з метою стимулювання належного виконання договору системи забезпечувальних засобів, які також наділяються в договірну форму.
Захисна функція полягає в застосуванні механізму захисту порушених прав шляхом примусу до виконання зобов'язання в натурі, відшкодування збитків і т. п.
Крім того, наведений перелік може бути доповнений вказівкою на регулятивну функцію договору.
Називаються й інші функції договору. Наприклад, відзначається роль договору як засобу, дисциплінує цивільний оборот. При цьому підкреслюється, що договірна дисципліна, тобто найсуворіше виконання договірних зобов'язань є найважливішим елементом господарсько-правового механізму, покликаного забезпечити стабільність ринкової економіки, захист законних прав та інтересів учасників торгового обігу та інших цивільно-правових відносин.
Сутність і значення цивільно-правового договору в конкретних правовідносинах найбільш яскраво відбиваються в його зміст, яким визначається і зміст самого правовідносини.
Під змістом договору розуміється сукупність його умов, сформульованих сторонами договору або випливають із закону, на якому укладення договору грунтується.

2. Класифікація умов договору
Умови, на яких договір укладається, мають велике практичне значення, оскільки від них, у кінцевому рахунку, будуть залежати особливості виникли договірних прав і обов'язків сторін і належне виконання зобов'язань.
В залежності від їхнього юридичного значення всі договірні умови можна звести до трьох основних груп: істотні, звичайні і випадкові.
Істотними є умови, які необхідні і достатні для укладення договору. Це випливає зі статті 153 Цивільного кодексу, відповідно до якої договір вважається укладеним тільки тоді, коли між сторонами в необхідній законом у підлягають випадках формі досягнуто згоди з усіх істотних його умов. Це означає, що за відсутності хоча б однієї з таких умов договір не може вважатися укладеним. У той же час, якщо досягнуто згоди щодо істотних умов, то договір набирає чинності, навіть якщо не містить будь-яких інших умов. Саме тому такі умови ще називають необхідними.
Визначення кола істотних умов залежить від специфіки кожного конкретного договору. Наприклад, істотними умовами договору купівлі-продажу є такі, як предмет договору, ціна. Предмет договору, наймана плата, порядок користування найнятим майном є істотними умовами договору майнового найму.
Чинне законодавство поділяє істотні умови на три групи:
1) умови, які визнані істотними в силу закону;
2) умови, які необхідні для договорів даного виду;
3) умови, щодо яких за заявою однієї із сторін повинна бути досягнута угода.
При визначенні істотних умов того чи іншого договору не можна не зважати на те, що рішення цього питання залежить, в першу чергу, від його специфіки, тобто від суті конкретного договору. Тому не випадково законодавець, при визначенні істотних умов договору, відсилає, перш за все, до спеціальних норм, присвяченим договірними зобов'язаннями даного виду і називають суттєвими, в першу чергу, ті умови, які визнані такими за законом і передбачені в якості обов'язкових самими нормами права, регулюють такі договірні відносини. Зокрема, такий підхід був характерний при визначенні істотних умов так званих господарських договорів - поставки, контрактації і т.д.
Однак, не завжди істотні умови визначаються безпосередньо в законодавстві. Особливо це актуально зараз, в умовах переходу до ринкових відносин, наділення учасників господарських відносин реальної самостійністю, в тих випадках, коли мова йде не про державні організаціях, все більшого значення набувають друга і третя групи істотних умов, згаданих вище. Наприклад, норми про купівлю-продаж, мене, найм, зберіганні, спільної діяльності та інше, не дають жорсткого переліку умов, однак останні випливають із змісту відповідного договору і норм, що визначають поняття і сутність договору.
Так, наприклад, купівля-продаж за своєю суттю є оплатним договором, і, отже, невстановлення угодою сторін такої умови, як ціна, свідчить і про відсутність самого договору купівлі-продажу. Проте, будучи суттєвим для договору купівлі-продажу, умова про ціну позбавлене сенсу для договору дарування, через безоплатного характеру останнього.
Будь-яка із сторін може визнати недостатніми ті умови, які названі істотними у законі або є необхідними для даного виду договору і вимагати включення в договір додаткових умов, без яких договір її не влаштовує. У цьому випадку такі умови також набувають значення істотних. Наприклад, за загальним правилом, доставка проданої речі в певне місце не відноситься до числа істотних умов купівлі-продажу. Однак, якщо покупець готовий укласти договір тільки з дотриманням даної умови, а продавець не згоден з такою вимогою, то, як видається, не можна вважати договір укладеним тільки тому, що досягнуто згоди сторін щодо предмета, якості і вартості речі.
Таким чином, для укладення договору необхідно досягнення угоди з усіх істотних його умов. Разом з тим, іноді недостатньо і такої угоди. Так, крім досягнення угоди по істотних умов, може знадобитися передача речі, - якщо мова йде про реальний договорі (позику, дарування тощо). У встановлених законом випадках договір повинен бути укладений у необхідній законом формі - наприклад, договір купівлі-продажу житлового будинку (стаття 227 ЦК). Тому все сказане про істотні умови договору повною мірою стосується і форми договору, оскільки, якщо одна зі сторін вимагає, або ж в законі обумовлена нотаріальна форма, а інша сторона ухиляється від цього, то не можна говорити про досягнення в даному випадку угоди.
Що ж до передачі речі в реальному договорі справа, як видається, йде трохи інакше. При непередачі речі немає і договору. Але не тому, що не досягнуто згоди стосовно істотних умов такого договору, а тому, що не дотримані вимоги закону, без яких не можна вести мову про договір взагалі. Крім істотних можуть бути і звичайні умови договору. Звичайними називають ті умови, які передбачені нормативними актами. На відміну від істотних, вони не потребують узгодження сторонами, оскільки автоматично вступають в дію з моменту укладення договору. Тому відсутність у змісті договору звичайних умов не впливає на чинність договору. Наприклад, якщо при укладанні договору майнового найму сторони не домовилися про те, хто повинен проводити поточний ремонт речі, автоматично вступає в дію умова, передбачена статтею 265 ГК, відповідно до якої наймач зобов'язаний проводити за свій рахунок поточний ремонт, якщо інше не встановлено законом або договором.
Випадкові умови, так само, як і звичайні, не впливають на факт укладення договору і на його дійсність. Але на відміну від звичайних умов, які передбачаються безпосередньо законом і починають діяти в силу самого лише факту укладення того чи іншого договору, випадкові умови набувають юридичного значення лише тоді, коли вони включені самими сторонами в договір. Отже, випадковими називаються такі умови, які включаються в зміст договору на розсуд сторін. Їх відсутність, так само, як і відсутність звичайні?? их умов, не призводить до недійсності укладеного договору. Однак, на відміну від звичайних, вони набувають юридичну силу лише в разі їх включення в зміст договору. Крім того, на відміну від істотних, відсутність випадкових умов лише в тому випадку тягне за собою визнання договору недійсним, якщо зацікавлена сторона доведе, що вона вимагала узгодження цього умови. В іншому випадку договір вважається укладеним без випадкового умови. Наприклад, за чинним законодавством винагороду повіреного за договором доручення за виконання доручених йому дій не передбачається, але якщо угодою сторін буде передбачена умова про винагороду, то повірений має право вимагати його.
Слід зазначити, що всі три групи умов, до якого б вони увазі не ставилися, зобов'язані своєю появою, в кінцевому підсумку, лише угодою сторін, яким одні умови формуються безпосередньо, а інші - визнані сторонами договору обов'язковими для них в силу самого факту укладення останнього . У цьому, зокрема, виявляється значення договору як вольового юридичного акту.

Висновок
Таким чином, можна зробити висновок про те, що застосування договорів протягом вже декількох тисяч сет пояснюється, крім іншого, тим, що мова йде про гнучку правову форму, в яку можуть перетворюватись різні за характером суспільні відносини. Основне призначення договору зводиться до регулювання в рамках закону поведінки людей шляхом вказівки на межі їх взаємного і належної поведінки, а також наслідки порушення відповідних вимог. Регулююча роль договору зближує його з законом і нормативними актами. Умови договору відрізняється від правових норм головним чином двома принциповими особливостями. Перша пов'язана з походженням правил поведінки: договір виражає волю сторін, а правовий акт волю який його видав органу. Друга розрізняє межі дії того та іншого правила поведінки: договір безпосередньо розрахований на регулювання поведінки тільки його сторін - для тих, хто не є сторонами, він може створювати правила, але не обов'язки; в той же час правовий або інший нормативний акт породжує в принципі загальне для всіх і для кожного правила (будь-яке обмеження кола осіб на яких поширюється нормативний акт, їм же визначається). Зазначені дві особливості відрізняють саме цивільно-правовий договір.
Договір служить ідеальною формою активності учасників цивільного обороту. Важливо підкреслити, що незважаючи на зміни його соціально-економічного змісту, в ході історії суспільства сама по собі конструкція договору як породження юридичної техніки залишається у своїй основі досить стійкою.
Тому всебічне пізнання і вивчення такого інституту цивільного права як цивільно-правовий договір має важливе практичне значення для підготовки юристів вищої кваліфікації.

Бібліографія:
     
1. Цивільний кодекс України (із змінами та доповненнями станом на 1 січня 2002 року). - Х.: «Одіссей», 2002.
2. Цивільне та сімейне право України. - Харків: Одіссей, 1999.
3. Цивільне та сімейне право. Навчально-практичний довідник./Под ред. Е.О. Харитонова. - Х.: ТОВ «Одіссей», 2000.
4. Цивільне право України. Підручник для вузів системи МВС України. в двох частинах./Под ред. А.А. Пушкіна, В.М. Самойленко. - Х.: «Основа», 1996.
5. Покровський І.А. Історія римського права. Петроград, 1918.
6. Харитонов Е.О., Саниахметова Н.А. Цивільне право: Приватне право. Цивілістики. Фізичні особи. Юридичні особи. Майнове право. Зобов `язання. Види договорів. Авторське право. Представництво: Учеб. Посібник. - К.: А.С.К., 2001.
7. Харитонов Е.О., Саниахметова Н.А. Цивільне право: Приватне право. Цивілістики. Фізичні особи. Юридичні особи. Майнове право. Зобов `язання. Види договорів. Авторське право. Представництво: Учеб. Посібник. - К.: А.С.К., 2003.




1 Покровський І.А. Історія римського права. Петроград, 1918. С. 291 та сл.