За договором перевезення транспортна організація (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй відправником вантаж до пункту призначення і видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату (ст, 72 Основ, ст. 373 ЦК).
Договір перевезення вантажів - один з найважливіших господарських договорів, завдяки якому здійснюється зв'язок між промисловістю і сільським господарством, промисловістю і торгівлею.
Сторонами за договором перевезення вантажу є транспортні організації - перевізник і вантажовідправник. Договір перевезення вантажів державних і громадських організацій укладається на підставі плану, обов'язкового для обох сторін. Таким чином, договір перевезення вантажів - плановимй. І перевізник, і відправник вантажу мають права і несуть обязайності, отже, договір перевезення двосторонній, Договір перевезення вантажів - реальний, тому що він вважається укладеним з моменту здачі вантажу транспортній організації та відмітки на перевізному документі, зробленої перевізником.
Договір укладається між перевізником і вантажовідправником. Однаковий у договорі перевезення вантажу бере участь третя особа, яка в результаті нього набуває прав та обов'язків. Ця особа називається одержувачем. У договорі перевезення третя особа має не тільки права, але і несе обов'язки: Прийняти вантаж, вимагати складання актів, вчасно вивезти вантаж, хоча до укладення договору перевезення третя особа - вантажоодержувач - ніякого відношення не має. Його обов'язки випливають з його взаємин з вантажовідправником (як правило, з постачальником).
Види договору перевезення залежать від виду транспорту, осуществляюшего перевезення. Розрізняють залізничні, морські, річковими, повітряні та автомобільні перевезення. У ка-
честве перевізників виступають юридичні особи: управління
залізниць, морські та річкові пароплавства, автотранспортні предпіятія та ін Кожен вид перевезення регулюється спеціальними нормативними актами.
Класифікація договорів здійснюється тактики в залежності від кількості транспортних підприємств, що беруть участь в перевезенні Розрізняють місцеві, прямі і прямі змішані перевезення. Місцевими називають перевезення, в яких бере участь один транспортний підприємство.
Перевезення оформляється накладною. Вона містить всі істотні умови договору і по суті є формою договору перевезення (на морському транспорті перевезення оформлюється коносаментом). Накладну заповнює відправник у встановленій формі і вручає перевізникові з вантажем. У ній зазначаються найменування відправника, одержувача, місце відправлення та доставки вантажу, число місць, маса вантажу, рід упаковки та характеристика вантажу, що перевозиться.
На перевезення вантажу автомобільним транспортом виписується товарно-транспортна накладна в чотирьох примірниках. тому що вона є не тільки перевізним документом, в одночасно і документом обліку товарних цінностей вантажовідправника і вантажоодержувача.
Вантажовідправник несе відповідальність за неправильність і неповноту відомостей у накладній.
У відповідності з договором перевезення перевізник зобов'язаний доставити переданий йому вантаж до пункту призначення в цілості й схоронності і видати його уповноваженій на його отримання особі.
Якщо вантаж перевізником був втрачений, зіпсований або пошкоджений, то він зобов'язаний відшкодувати вантажовідправнику або вантажоодержувачу що виникли в результаті цього збитки. За втрату або нестачу вантажу перевізник сплачує одержувачу вартість втраченого чи відсутнього вантажу.
Перевізник зобов'язаний доставити вантаж у встановлений термін. Термін доставки визначається в залежності від виду транспорту та від відстані між пунктом відправлення та пунктом призначають-
чення. На залізниці терміни доставки обчислюються також
в залежності від виду швидкості (велика швидкість, вантажна
швидкість).
За затримку доставки вантажу перевізник сплачує штраф. На залізниці він визначається в залежності від прострочення і розміру провізної плати. Розмір штрафу не може перевищувати 75% розміру провізної плати.
При прийманні вантажу вантажоодержувач зобов'язаний перевірити збереження вантажу, що прибув, а саме: цілісність пломб, справність вагонів, льдоснабяеніе, відповідність вантажу даним, зазначеним у накладній. Якщо вантажоодержувач виявить якесь відхилення від статутних правил, він повинен вимагати складання комерційного акта. Вимога про складання комерційного акта повинно бути заявлено і в тому випадку, коли швидкопсувний вантаж прийшов із простроченням.
Комерційний акт є підставою для покладання відповідальності на перевізника, відправника та одержувача. Статут залізниць (п. 168) передбачає обставини, які повинні бути засвідчені комерційним актом: а) невідповідність між найменуванням, масою або кількістю місць вантажу та даними, вказаними в перевізному документі; б) псування і пошкодження вантажу і багажу та й інших випадках.
Комерційний акт складається органом транспорту, як правило, на вимогу вантажоодержувача на спеціальних бланках. Його підписують на залізниці начальник станції, завідуючий вантажним двором (доглядач пакгаузу, старший вагар) і вагар станції, а також одержувач, якщо він брав участь у перевірці. Якщо у прийманні брав участь експерт, має бути складений спеціальний акт із зазначенням цього в комерційному акті.
2. ПОНЯТТЯ ВЛАСНОСТІ, ВИДИ
Власність - це суспільні відносини між людьми з приводу речей, а не ставлення людей до речей.
1. Право володіння - власника означає можливість володіння майном. Під володінням розуміється фактичне володіння річчю, панування над нею. Як правило, власником майна є його власник. Однак право володіння може належати і невласника в наступних випадках: власник за своїм бажанням передає річ (майно) у володіння іншої особи (здає її на зберігання за договором зберігання), річ (майно) може на підставі закону передаватися у володіння іншої особи (при передачі майна однієї організації іншій).
2. Право користування - означає експлуатацію речі відповідно до її соціально-господарським призначенням, тобто вилучення з речі її корисних властивостей, різноманітних вигод. Право користування (як і право володіння) може належати не тільки власникам, але й іншим особам. Власник може дозволити іншій особі користуватися річчю (наприклад, у разі укладення договору на оренду житлового приміщення).
3. Право розпорядження - власника означає визначення юридичної та фактичної долі речі за бажанням власника, тобто власник має право продати річ, обміняти її, віддати борг іншій особі і т. д. Якщо власник знищує річ, то це також здійснення правомочності розпорядження, так як по суті це є визначення фактичної долі речі, Як правило, таке право належить тільки власнику. У деяких випадках право розпорядження майном (річчю) може бути й у невласника. Про такі випадки йдеться в законі. Наприклад, судовий виконавець у порядку виконання судового рішення може провести опис і реалізувати майно громадянина для погашення його боргу.
Право власності у набувача майна за договором (або право оперативного управління майном) виникає з моменту передачі йому речі, якщо інше не передбачено законом або договором (ст. 135ГК). Законодавство передбачає, що передачею визнається вручення слід придбати
тателю майна або розпорядчих документів на нього,
а також здача транспортній організації (наприклад, постачальник
передає залізниці товари для доставки їх одержувачу)
або на пошту речей для відправки їх набувачеві. Визначення моменту переходу права власності важливо для того, щоб встановити, хто і коли став власником.
3. ПОХОДЖЕННЯ І СУТНІСТЬ ПРАВА
Одночасно з державою виникає право. Право - це сукупність правил (норм) поведінки, створених панівним класом і спрямованих на підтримку влади цього класу. Сутність права висловили К. Маркс і Ф. Енгельс. Звертаючись до буржуазії, вони писали, що.
Будучи залежним від економічного ладу, право в свою чергу активно впливає на розвиток обшественних відносин. Воно може надавати прогресивне вплив, допомагаючи суспільного розвитку, але може здійснювати й реакційний вплив, ставлячи перешкоди розвитку суспільства.
Право регулює не всі відносини, а тільки ті, в охороні і розвитку яких зацікавлений панівний клас. При цьому право не є дзеркальним відображенням економіки.
Ф. Енгельс у своєму листі до Конрада Шмідту 27 жовтня 1890 писав:. Оскільки право служить панівного класу, держава вживає заходів до
точному виконанню норм права. У разі порушення права держава використовує органи примусу для забезпечення його дотримання всіма особами.
Виходячи з вищевикладеного можна виділити основні риси права. Право - система встановлених або санкціонованих державними органами загальнообов'язкових правил (норм) поведінки, які виражають волю пануючого класу, яка визначається економічними умовами життя в суспільстві, і охороняються від порушень примусовою силою держави.
4. НОРМАТИВНІ АКТИ,
ПОНЯТТЯ, ВИДИ
Джерелами права є норматівиие акти, які видаються уповноваженими органами. Нормативними актами називаються такі правові акти держави, в яких містяться правила поведінки (Норми права) загального характеру (що не мають конкретнсго адресата). Поряд із нормативними актами державних органів або за їх дорученням громадські організації видають так звані акти застосування. Ці акти адресуються конкретним особам і не можуть поширюватися на інших осіб.
Закон - нормативний акт вищої юридичної сили. Всі інші (підзаконні акти) нормативні акти повинні дотримуватися в рамках закону.
Іншим видом нормативних актів є укази президента, вони можуть бути як нормативним актом, так і актом застосування.