Цивільний кодекс Російської Федерації
(частина перша)
Прийнятий Державною Думою 21 жовтня 1994
Схвалений Радою Федерації
Розділ I. Загальні положення (ст.ст. 1-208)
Підрозділ 1. Основні положення (ст.ст. 1-16)
Глава 1. Цивільне законодавство (ст.ст. 1-7)
Глава 2. Виникнення цивільних прав і (ст.ст. 8-16)
обов'язків, здійснення та
захист цивільних прав
Підрозділ 2. Особи (ст.ст. 17-127)
Глава 3. Громадяни (фізичні особи) (ст.ст. 17-47)
Глава 4. Юридичні особи (ст.ст. 48-123)
§ 1. Основні положення (ст.ст. 48-65)
§ 2. Господарські товариства і (ст.ст. 66-106)
суспільства
1. Загальні положення (ст.ст. 66-68)
2. Повне товариство (ст.ст. 69-81)
3. Товариство на вірі (ст.ст. 82-86)
4. Товариство з обмеженою відповідь-(ст.ст. 87-94)
громадськістю
5. Товариство з додатковою від-(ст. 95)
льної
6. Акціонерне товариство (ст.ст. 96-104)
7. Дочірні та залежні товариства (ст.ст. 105-106)
§ 3. Виробничі кооперативи (ст.ст. 107-112)
§ 4. Державні і муніципальні (ст.ст. 113-115)
унітарні підприємства
§ 5. Некомерційні організації (ст.ст. 116-123)
Глава 5. Участь Російської Федерації, суб'єкт-(ст.ст. 124-127)
об'ектов Російської Федерації, Муниц-
пальне утворень у відносинах,
регульованих цивільним законодав-
будівництві
Підрозділ 3. Об'єкти цивільних прав (ст.ст. 128-152)
Глава 6. Загальні положення (ст.ст. 128-141)
Глава 7. Цінні папери (ст.ст. 142-149)
Глава 8. Нематеріальні блага та їх захист (ст.ст. 150-152)
Підрозділ 4. Угоди і представництво (ст.ст. 153-189)
Глава 9. Угоди (ст.ст. 153-181)
§ 1. Поняття, види і форма угод (ст.ст. 153-165)
§ 2. Недійсність угод (ст.ст. 166-181)
Глава 10. Представництво. Довіреність (ст.ст. 182-189)
Підрозділ 5. Терміни. Позовна давність (ст.ст. 190-208)
Глава 11. Обчислення термінів (ст.ст. 190-194)
Глава 12. Позовна давність (ст.ст. 195-208)
Розділ II. Право власності та інші речові права (ст.ст. 209-306)
Глава 13. Загальні положення (ст.ст. 209-217)
Глава 14. Набуття права власності (ст.ст. 218-234)
Глава 15. Припинення права власності (ст.ст. 235-243)
Глава 16. Спільна власність (ст.ст. 244-259)
Глава 17. Право власності та інші (ст.ст. 260-287)
речові права на землю
Глава 18. Право власності та інші (ст.ст. 288-293)
речові права на житлові приміщення
Глава 19. Право господарського відання, право (ст.ст. 294-300)
оперативного управління
Глава 20. Захист права власності та інших (ст.ст. 301-306)
речових прав
Розділ III. Загальна частина зобов'язального права (ст.ст. 307-453)
Підрозділ 1. Загальні положення про зобов'язання (ст.ст. 307-419)
Глава 21. Поняття та сторони зобов'язання (ст.ст. 307-308)
Глава 22. Виконання зобов'язань (ст.ст. 309-328)
Глава 23. Забезпечення виконання зобов'язань-(ст.ст. 329-381)
нізацією
§ 1. Загальні положення (ст. 329)
§ 2. Неустойка (ст.ст. 330-333)
§ 3. Застава (ст.ст. 334-358)
§ 4. Утримання (ст.ст. 359-360)
§ 5. Порука (ст.ст. 361-367)
§ 6. Банківська гарантія (ст.ст. 368-379)
§ 7. Завдаток (ст.ст. 380-381)
Глава 24. Зміна осіб у зобов'язанні (ст.ст. 382-392)
§ 1. Перехід прав кредитора до іншого (ст.ст. 382-390)
особі
§ 2. Переведення боргу (ст.ст. 391-392)
Глава 25. Відповідальність за порушення (ст.ст. 393-406)
зобов'язань
Глава 26. Припинення зобов'язань (ст.ст. 407-419)
Підрозділ 2. Загальні положення про договір (ст.ст. 420-453)
Глава 27. Поняття та умови договору (ст.ст. 420-431)
Глава 28. Укладення договору (ст.ст. 432-449)
Глава 29. Зміна та розірвання договору (ст.ст. 450-453)
Федеральний Закон від 30 листопада 1994 р. N 52-ФЗ "Про введення в дію
частини першої Цивільного кодексу Російської Федерації "
Розділ I. Загальні положення
Підрозділ 1. Основні положення
Глава 1. Цивільне законодавство
Стаття 1. Основні початку цивільного законодавства
1. Цивільне законодавство грунтується на визнанні рівності
учасників регульованих ним відносин, недоторканності власності,
свободи договору, неприпустимості довільного втручання кого-небудь в
приватні справи, необхідності безперешкодного здійснення цивільних
прав, забезпечення відновлення порушених прав, їх судового захисту.
2. Громадяни (фізичні особи) та юридичні особи набувають і здійсню-
вали свої громадянські права своєю волею й у своєму інтересі. Вони сво-
бодні у встановленні своїх прав і обов'язків на основі договору і в оп-
ределеніі будь-яких не суперечать законодавству умов договору.
Цивільні права можуть бути обмежені на підставі федерального
закону і лише в тій мірі, в якій це необхідно з метою захисту основ
конституційного ладу, моральності, здоров'я, прав і законних інте-
сов інших осіб, забезпечення оборони країни і безпеки держави.
3. Товари, послуги та фінансові кошти вільно переміщуються на
всій території Російської Федерації. Обмеження переміщення товарів і
послуг можуть вводитися у відповідності з федеральним законом, якщо це не-
хідно для забезпечення безпеки, захисту життя і здоров'я людей, ох-
рани природи і культурних цінностей.
Стаття 2. Відносини, що регулюються цивільним законодавством
1. Цивільне законодавство визначає правове становище учас-
ників цивільного обороту, підстави виникнення та порядок осуществле-
ня права власності та інших речових прав, виключних прав на ре-
зультат інтелектуальної діяльності (інтелектуальної власності),
регулює договірні та інші зобов'язання, а також інші майнові
та пов'язані з ними особисті немайнові відносини, засновані на ра-
венстве, автономії волі і майновій самостійності їх учасників.
Учасниками регульованих цивільним законодавством відносин є при-
ляють громадяни і юридичні особи. У регульованих цивільним законодав-
будівництві відносинах можуть брати участь також Росія, суб'єктів незалежно від
екти Російської Федерації та муніципальні освіти (стаття 124).
Цивільне законодавство регулює відносини між особами, здійсню-
ються підприємницьку діяльність, або з їх участю, виходячи
з того, що підприємницької є самостійна, здійснювана
на свій ризик діяльність, спрямована на систематичне отримання при-
були від користування майном, продажу товарів, виконання робіт або
надання послуг особами, зареєстрованими в цій якості у встановлений строк
ному законом порядку.
Правила, встановлені цивільним законодавством, застосовуються до
відносин за участю іноземних громадян, осіб без громадянства та іност-
ранних юридичних осіб, якщо інше не передбачено законом.
2. Невідчужувані права і свободи людини та інші нематеріальні
блага захищаються цивільним законодавством, якщо інше не випливає з
істоти цих нематеріальних благ.
3. До майнових відносин, заснованих на адміністративному або
іншому владному підпорядкуванні однієї сторони іншій, у тому числі до податкових і
інших фінансових і адміністративних відносин, цивільне зако-
будівництві не застосовується, якщо інше не передбачено законодавством.
Стаття 3. Цивільне законодавство і інші акти, які містять норми
цивільного права
1. Відповідно до Конституції Російської Федерації громадянське
законодавство знаходиться у веденні Російської Федерації.
2. Цивільне законодавство складається з цього Кодексу та
прийнятих відповідно до нього інших федеральних законів (далі - закони),
регулюють відносини, зазначені в пунктах 1 і 2 статті 2 цього Ко-
Декс.
Норми цивільного права, що містяться в інших законах, повинні зі-
відповідати цьому Кодексу.
3. Відносини, зазначені в пунктах 1 і 2 статті 2 цього Кодексу,
можуть регулюватися також указами Президента Російської Федерації, кото-
рие не повинні суперечити цьому Кодексу та іншим законам.
4. На основі та на виконання цього Кодексу та інших законів,
указів Президента Російської Федерації Уряд Російської Федерації
має право приймати постанови, які містять норми цивільного права.
5. У разі суперечності указу Президента Російської Федерації або
постанови Уряду Російської Федерації цьому Кодексу або
іншого закону застосовується цей Кодекс або відповідний закон.
6. Дія і застосування норм цивільного права, що містяться в
указах Президента Російської Федерації і постанови Уряду
Російської Федерації (далі - інші правові акти), визначаються правилами
цієї глави.
7. Міністерства та інші федеральні органи виконавчої влади мо-
гут видавати акти, які містять норми цивільного права, у випадках і в
межах, передбачених цим Кодексом, іншими законами та іншими
правовими актами.
Стаття 4. Дія цивільного законодавства у часі
1. Акти цивільного законодавства не мають зворотної сили і при-
змінюються до відносин, які виникли після введення їх в дію.
Дія закону поширюється на відносини, що виникли до введе-
ня його в дію, лише у випадках, коли це прямо передбачено зако-
ном.
2. За відносин, що виникли до введення в дію акта громадянського
законодавства, він застосовується до прав і обов'язків, які виникли після
введення його в дію. Відносини сторін за договором, укладеним до
введення в дію актів цивільного законодавства, регулюються в
Відповідно до статті 422 цього Кодексу.
Стаття 5. Звичай
1. Звичаєм ділового обороту визнається сформоване і широко застосовують
емое в якій-небудь області підприємницької діяльності правило пове-
дення, не передбачене законодавством, незалежно від того, зафіксі-
ваний чи воно в будь-якому документі.
2. Звичай, що суперечать обов'язковим для учас-
ників актам цивільного законодавства або договором
ру, не застосовуються.
Стаття 6. Застосування цивільного законодавства за аналогією
1. У випадках, коли передбачені пунктами 1 і 2 статті 2 настою-
ного Кодексу відносини прямо не врегульовані законодавством або СОГ-
шенню сторін і відсутня регулюються тими правовими ділового обороту, до
таким стосункам, якщо це не суперечить їх суті, застосовується грома-
Данський законодавство, що регулює подібні відносини (аналогія зако-
на).
2. При неможливості використання аналогії закону права і зобов'язаний-
ності вони регулюються відповідно до загальних засад цивільного за-
законодавство (аналогія права) та вимог добросовісності, розумності
і справедливості.
Стаття 7. Цивільне законодавство і норми міжнародного права
1. Загальновизнані принципи і норми міжнародного права та міжнародним
рідні договори Російської Федерації є відповідно до Конститу-
єю Російської Федерації складовою частиною правової системи Російської
Федерації.
2. Міжнародні договори Російської Федерації застосовуються до ставлення-
ніям, зазначеним у пунктах 1 і 2 статті 2 цього Кодексу, непосредс-
Твен, крім випадків, коли з міжнародного договору випливає, що для
його застосування потрібно видання внутрішньодержавного акту.
Якщо міжнародним договором України встановлено інші
правила, ніж ті, що передбачені цивільним законодавством,
застосовуються правила міжнародного договору.
Глава 2. Виникнення цивільних прав та обов'язків,
здійснення та захист цивільних прав
Стаття 8. Підстави виникнення цивільних прав та обов'язків
1. Цивільні права і обов'язки виникають з підстав, передбаче-
мотренних законом і іншими правовими актами, а також з дій громадян і
юридичних осіб, які хоч і не передбачені законом або такими акта-
ми, але в силу загальних засад цивільного законодавства породжуючи-
ють громадянські права та обов'язки. Відповідно до цього цивільні
права і обов'язки виникають:
1) з договорів та інших угод, передбачених законом, а також з
договорів та інших угод, хоч і не передбачених законом, але не проти-
воречащіх йому;
2) з актів державних органів та органів місцевого самоуправле-
ня, які передбачені законом як підстава виникнення
цивільних прав та обов'язків;
3) з судового рішення, що встановив цивільні права і зобов'язаний-
ності;
4) у результаті придбання майна з підстав, що допускаються
законом;
5) у результаті створення творів науки, літератури, мистецтва,
винаходів та інших результатів інтелектуальної діяльності;
6) внаслідок заподіяння шкоди іншій особі;
7) внаслідок безпідставного збагачення;
8) внаслідок інших дій громадян і юридичних осіб;
9) внаслідок подій, з якими закон або інший правовий акт зв'язок-
кість наступ цивільно-правових наслідків.
2. Права на майно, що підлягають державній реєстрації, віз-
ника з моменту реєстрації відповідних прав на нього, якщо інше не
встановлено законом.
Стаття 9. Здійснення цивільних прав
1. Громадяни та юридичні особи на свій розсуд здійснюють />
2. Відмова громадян та юридичних осіб від здійснення належних їм
прав не тягне припинення цих прав, за винятком випадків, передбачені-
ренних законом.
Стаття 10. Межі здійснення цивільних прав
1. Не допускаються дії громадян і юридичних осіб, що здійснюються
виключно з наміром заподіяти шкоду іншій особі, а також злоупот-
ребленіе правом в інших формах.
Не допускається використання цивільних прав з метою обмеження
конкуренції, а також зловживання домінуючим становищем на ринку.
2. У разі недотримання вимог, передбачених пунктом
1 цієї статті, суд, арбітражний суд або третейський суд може отка-
мовити особі в захисті належного йому права.
3. У випадках, коли закон ставить захист громадянських прав в залежність для
ність від того, здійснювалися чи ці права розумно і сумлінно, ра-
зумность дій і сумлінність учасників цивільних правоотноше-
ний передбачаються.
Стаття 11. Судовий захист цивільних прав
1. Захист порушених або оскарженого цивільних прав здійснює в
відповідно до підвідомчості справ, встановленої процесуальним за-
законодавство, суд, арбітражний суд або третейський суд (далі - суд).
2. Захист цивільних прав в адміністративному порядку здійснюється
лише у випадках, передбачених законом. Рішення, прийняте в адміністра-
тивно порядку, може бути оскаржено до суду.
Стаття 12. Способи захисту цивільних прав
Захист цивільних прав здійснюється шляхом:
визнання права;
відновлення положення, яке існувало до порушення права, і пре-
перетину дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення;
оспорімой визнання угоди недійсною і застосування наслідків
її недійсності, застосування наслідків недійсності нічтоже-
ної угоди;
визнання недійсним акта державного органу або органу
місцевого самоврядування;
самозахисту права;
присудження до виконання обов'язку в натурі;
відшкодування збитків;
стягнення неустойки;
компенсації моральної шкоди;
припинення або зміни правовідносин;
незастосування судом акта державного органу або органу місцевого
самоврядування, що суперечить закону;
іншими способами, передбаченими законом.
Стаття 13. Визнання недійсним акта державного органу
або органу місцевого самоврядування
Ненормативний акт державного органу або органу місцевого само-
управління, а у випадках, передбачених законом, також нормативний акт,
що не відповідають закону або іншим правовим актам і порушують цивільного
Електричні права та охоронювані законом інтереси громадянина або юридичної особи,
можуть бути визнані судом недійсними.
У разі визнання судом акту недійсним порушене право під-
лежить відновленню або захисту іншими способами, передбаченими стати-
їй 12 цього Кодексу.
Стаття 14. Самозахист цивільних прав
Допускається самозахист цивільних прав.
Способи самозахисту повинні бути відповідні порушення і не виходити за
межі дій, необхідних для його припинення.
Стаття 15. Відшкодування збитків
1. Особа, право якої порушено, може вимагати повного відшкодування
завданих йому збитків, якщо законом або договором не передбачено мож-
ня збитків у меншому розмірі.
2. Під збитками розуміються витрати, які особа, чиє право наруше-
але, зробило або повинне буде зробити для відновлення порушеного
права, втрата або пошкодження його майна (реальні збитки), а також не-
отримані доходи, які ця особа одержала б при звичайних умовах
цивільного обороту, якби його право не було порушено (упущена виго-
да).
Якщо особа, що порушила право, отримало внаслідок цього доходи, особа,
право якої порушено, має право вимагати відшкодування поряд з іншими
збитками упущеної вигоди в розмірі не меншому, ніж такі доходи.
Стаття 16. Відшкодування збитків, завданих державними
органами та органами місцевого самоврядування
Збитки, заподіяні громадянинові або юридичній особі в результаті
незаконних дій (бездіяльності) державних органів, органів місць-
ного самоврядування або посадових осіб цих органів, у тому числі видання
що не відповідає закону або іншому правовому акту акта державного
органу або органу місцевого самоврядування, підлягають відшкодуванню Російської
Федерацією, відповідним суб'єктом Російської Федерації або Муниц-
пальним освітою.
Підрозділ 2. Особи
Глава 3. Громадяни (фізичні особи)
Стаття 17. Правоздатність громадянина
1. Здатність мати цивільні права і нести обов'язки (грома-
Данський правоздатність) визнається в рівній мірі за всіма громадянами.
2. Правоздатність громадянина виникає в момент його народження і
припиняється смертю.
Стаття 18. Зміст правоздатності громадян
Громадяни можуть мати майно на праві власності; успадковувати і
заповідати майно; займатися підприємницькою і будь-який інший не забороняє-
щенной законом діяльністю; створювати юридичні особи самостійно
або спільно з іншими громадянами та юридичними особами; здійснювати будь-які
що не суперечать закону угоди і брати участь у зобов'язаннях; обирати
місце проживання; мати права авторів творів науки, літератури і
мистецтва, винаходів та інших охоронюваних законом результатів інтелекту-
альної діяльності; мати інші майнові та особисті немайнові
права.
Стаття 19. Назва громадянина
1. Громадянин набуває і здійснює права та обов'язки під сво-
їм ім'ям, що включає прізвище і власне ім'я, а також по батькові, якщо
інше не випливає із закону або національного звичаю.
У випадках і в порядку, передбачених законом, громадянин може іс-
пользовать псевдонім (вигадане ім'я).
2. Громадянин має право змінити своє ім'я в порядку, встановленому за-
Коном. Зміна громадянином імені не є підставою для припинення
або зміни його прав і обов'язків, придбаних під тим самим ім'ям.
Громадянин зобов'язаний вживати необхідних заходів для повідомлення своїх
боржників і кредиторів про зміну свого імені і несе ризик наслідків,
викликаних відсутністю у цих осіб відомостей про зміну його імені.
Громадянин, змінив ім'я, має право вимагати внесення за свій рахунок
відповідних змін в документи, оформлені на його колишнє ім'я.
3. Ім'я, отримане громадянином при народженні, а також зміна імені
підлягають реєстрації в порядку, встановленому для реєстрації актів грома-
Данський стану.
4. Набуття прав та обов'язків під ім'ям іншої особи не до-
пускається.
5. Шкода, заподіяна громадянинові в результаті неправомірного викорис-
тання його імені, підлягає відшкодуванню відповідно до цього Кодексу
сом.
При спотворенні або використання імені громадянина способами або в
формі, які зачіпають його честь, гідність чи ділову репутацію,
застосовуються правила, передбачені статтею 152 цього Кодексу.
Стаття 20. Місце проживання громадянина
1. Місцем проживання визнається місце, де громадянин постійно або
переважно проживає.
2. Місцем проживання неповнолітніх, які не досягли чотирнадцяти
років, або громадян, які перебувають під опікою, визнається місце проживання їх
законних представників - батьків, усиновителів або опікунів.
Стаття 21. Дієздатність громадянина
1. Здатність громадянина своїми діями набувати та здійснюється
влять цивільні права, створювати для себе цивільні обов'язки й іс-
виконується їх (цивільна дієздатність) виникає у повному обсязі з нас-
тупленіем повноліття, тобто після досягнення вісімнадцятирічного віз-
раста.
2. У випадку, коли законом дозволяється одружуватися до досяг-
ня вісімнадцяти років, громадянин, який не досяг вісімнадцятирічного возрас-
та, набуває дієздатності в повному обсязі з часу вступу в
шлюб.
Придбана в результаті укладення шлюбу дієздатність зберігаючи-
ється в повному обсязі і в разі розірвання шлюбу до досягнення восемнад-
цаті років.
При визнання шлюбу недійсним суд може прийняти рішення про
втрати неповнолітнім чоловіком повної дієздатності з моменту, визна-
виділяється судом.
Стаття 22. Неприпустимість позбавлення та обмеження правоздатності і
дієздатності громадянина
1. Ніхто не може бути обмежений у правоздатності та дієздатності
інакше, як у випадках і в порядку, встановлених законом.
2. Недотримання встановлених законом умов та порядку обмеження
дієздатності громадян або їх права займатися підприємницькою або
іншою діяльністю тягне недійсність акта державного або
іншого органу, що встановлює відповідне обмеження.
3. Повний або часткова відмова громадянина від правоздатності або де-
еспособності та інші операції, спрямовані на обмеження правоспособнос-
ти або дієздатності, нікчемні, за винятком випадків, коли такі
угоди допускаються законом.
Стаття 23. Підприємницька діяльність громадянина
1. Громадянин має право займатися підприємницькою діяльністю без
створення юридичної особи з моменту державної реєстрації в ка-
честве індивідуального підприємця.
2. Голова селянського (фермерського) господарства, що здійснює діяль-
ність без створення юридичної особи (стаття 257), визнається
підприємцем з моменту державної реєстрації селянського
(фермерського) господарства.
3. До підприємницької діяльності громадян, здійснюваної без
утворення юридичної особи, відповідно застосовуються правила настою-
ного Кодексу, які регулюють діяльність юридичних осіб, які є
комерційними організаціями, якщо інше не випливає із закону, інших право-
вих актів або змісту правовідносини.
4. Громадянин, який здійснює підприємницьку діяльність без
створення юридичної особи з порушенням вимог пункту 1 цієї
статті, не має права посилатися відносно укладених ним при цьому угод на
те, що він не є підприємцем. Суд може застосувати до таких
операціях правила цього Кодексу про зобов'язання, пов'язаних із здій-
ществленіем підприємницької діяльності.
Стаття 24. Майнова відповідальність громадянина
Громадянин відповідає за своїми зобов'язаннями всім належним йому
майном, за винятком майна, на яке відповідно до закону
не може бути звернено стягнення.
Перелік майна громадян, на яке не може бути звернено взис-
каніе, встановлюється цивільним процесуальним законодавством.
Стаття 25. Неспроможність (банкрутство) індивідуального
підприємця
1. Індивідуальний підприємець, який не в змозі задовольняти-
вірить вимоги кредиторів, пов'язані із здійсненням ним підприємцям-
нізації діяльності, може бути визнаний неплатоспроможним (банкрутом) за
рішенням суду. З моменту винесення такого рішення втрачає силу його ре-
гістрація як індивідуальний підприємець.
2. При здійсненні процедури визнання банкрутом індивідуального
підприємця його кредитори за зобов'язаннями, не пов'язаним з здійснювала-
тичних ним підприємницької діяльності, також має право пред'явити свої
вимоги. Вимоги зазначених кредиторів, не заявлені ними в такому
порядку, зберігають силу після завершення процедури банкрутства індивіду-
ального підприємця.
3. Вимоги кредиторів індивідуального підприємця у разі
визнання його банкрутом задовольняються за рахунок належного йому іму-
існує, на яке може бути звернено стягнення, у наступній очереднос-
ти:
в першу чергу задовольняються вимоги громадян, перед якими
підприємець несе відповідальність за заподіяння шкоди життю або здо-
ровью, шляхом капіталізації відповідних почасових платежів, а також
вимоги про стягнення аліментів;
у другу чергу проводяться розрахунки з виплати вихідної допомоги та
оплаті праці з особами, які працюють за трудовим договором, у тому числі по
контрактом, і з виплати винагород за авторськими договорами;
в третю чергу задовольняються вимоги кредиторів, забезпечені
запорукою належить індивідуальному підприємцю майна;
у четверту чергу погашається заборгованість за обов'язковими платі-
Жам до бюджету і в позабюджетні фонди;
у п'яту чергу проводяться розрахунки з іншими кредиторами в соот-
відповідне до закону.
4. Після завершення розрахунків з кредиторами індивідуальний підприємцями-
матель, визнаний банкрутом, звільняється від виконання залишилися обя-
зательств, пов'язаних з його підприємницькою діяльністю, та інших тре-
бованій, пред'явлених до виконання і врахованих при визнанні підприємцям-
теля банкрутом.
Зберігають силу вимоги громадян, перед якими особа, оголошене
банкрутом, несе відповідальність за заподіяння шкоди життю або здоров'ю,
а також інші вимоги особистого характеру.
5. Підстави та порядок визнання судом індивідуального підприємцям-
теля банкрутом або оголошення ним про своє банкрутство встановлюються за-
Коном про неспроможність (банкрутство).
Стаття 26. Обсяг дієздатності неповнолітніх віком від
чотирнадцяти до вісімнадцяти років
1. Неповнолітні у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років
здійснюють операції, за винятком названих у пункті 2 цієї статті, з
письмової згоди своїх законних представників - батьків, які всиновили-
телей чи піклувальника.
Угода, укладена таким неповнолітнім, дійсна також
при її наступному письмовому схвалення його батьками, усиновителями або
піклувальником.
2. Неповнолітні у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років
має право самостійно, без згоди батьків, усиновителів та піклувальника:
1) розпоряджатися своїми заробітком, стипендією та іншими доходами;
2) здійснювати права автора твору науки, літератури чи ис-
кусства, винаходи чи іншого що охороняється законом результату своєї ін-
теллектуальной діяльності;
3) відповідно до закону вносити вклади в кредитні установи і
розпоряджатися ними;
4) здійснювати дрібні побутові угоди та інші операції, передбачені
пунктом 2 статті 28 цього Кодексу.
По досягненні шістнадцяти років неповнолітні також має право бути
членами кооперативів відповідно до законів про кооперативи.
3. Неповнолітні у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років
самостійно несуть майнову відповідальність по угодах, здійснений-
вим ними відповідно до пунктів 1 і 2 цієї статті. За заподіяну
ними шкоду такі неповнолітні несуть відповідальність відповідно до
цим Кодексом.
4. За наявності достатніх підстав суд за клопотанням батьків,
усиновителів чи піклувальника або органу опіки та піклування може ог-
ранічіть або позбавити неповнолітнього у віці від чотирнадцяти до по-
сімнадцяти років права самостійно розпоряджатися своїми заробітком, сті-
пендіей або іншими доходами, за винятком випадків, коли такий несовер-
шеннолетній придбав дієздатності в повному обсязі відповідно до пун-
ктом 2 статті 21 або до статті 27 цього Кодексу.
Стаття 27. Емансипація
1. Неповнолітній, яка досягла шістнадцяти років, може бути ого-
льон повністю дієздатним, якщо він працює за трудовим договором, у тому
числі за контрактом, або за згодою батьків, усиновителів або піклувальника
займається підприємницькою діяльністю.
Оголошення неповнолітнього повністю дієздатним (емансипація)
проводиться за рішенням органу опіки і піклування - за згодою обох
батьків, усиновителів чи піклувальника або за відсутності такого злагоди-
ся - за рішенням суду.
2. Батьки, усиновителі і піклувальник не несуть відповідальності за
зобов'язаннями емансипованою неповнолітнього, зокрема по обя-
зательствам, що виникли внаслідок заподіяння їм шкоди.
Стаття 28. Дієздатність малолітніх
1. За неповнолітніх, які не досягли чотирнадцяти років (малолет-
них), угоди, за винятком зазначених у пункті 2 цієї статті, можуть
здійснювати від їх імені тільки їх батьки, усиновителі або опікуни.
До правочинів законних представників неповнолітньої з його імущест-
вом застосовуються правила, передбачені пунктами 2 і 3 статті 37 настою-
ного Кодексу.
2. Малолітні віком від шести до чотирнадцяти років має право самос-
тоятельно здійснювати:
1) дрібні побутові угоди;
2) угоди, спрямовані на безоплатне отримання вигоди, не вима-
ющіе нотаріального посвідчення або державної реєстрації;
3) угоди по розпорядженню коштами, наданими законним
представником або за згодою останнього третьою особою для певної
мети або для вільного розпорядження.
3. Заможнівною відповідальність по операціях малолітнього, у тому числі
по операціях, зробленим ним самостійно, несуть його батьки, усиновити-
Чи або опікуни, якщо не доведуть, що зобов'язання було порушено не за їх
вини. Ці особи відповідно до закону також відповідають за шкоду, заподіяна-
ний малолітніми.
Стаття 29. Визнання громадянина недієздатним
1. Громадянин, який внаслідок психічного розладу не може
розуміти значення своїх дій або керувати ними, може бути визнаний
судом недієздатним в порядку, встановленому цивільним процесуальним
законодавством. Над ним встановлюється опіка.
2. Від імені громадянина, визнаного недієздатним, угоди здійснює
його опікун.
3. Якщо підстави, в силу яких громадянин був визнаний недієздатним-
вим, відпали, суд визнає його дієздатним. На підставі рішення суду від-
змінюється встановлена над ним опіка.
Стаття 30. Обмеження дієздатності громадянина
1. Громадянин, який внаслідок зловживання спиртними напоями
або наркотичними засобами ставить свою сім'ю в тяжке матеріальне
положення, може бути обмежений судом у дієздатності в порядку, уста-
новлення цивільним процесуальним законодавством. Над ним устанав-
ється піклування.
Він має право самостійно здійснювати дрібні побутові угоди.
Здійснювати інші операції, а також одержувати заробіток, пенсію та інші
доходи та розпоряджатися ними він може лише за згодою піклувальника. Однак
такий громадянин самостійно несе майнову відповідальність за со-
вершенним їм операціях і за заподіяну їм шкоду.
2. Якщо підстави, в силу яких громадянин був обмежений у дееспо-
можності, відпали, суд скасовує обмеження його дієздатності. На основа-
нии рішення суду скасовується встановлене над громадянином піклування.
Про практику розгляду судами України справ про обмеження
дієздатності громадян див. постанову Пленуму Верховного Суду РФ від
4 травня 1990 N 4
Стаття 31. Опіка та піклування
1. Опіка та піклування встановлюються для захисту прав та інте-
сов недієздатних або не повністю дієздатних громадян. Опіка та попечі-
будівництві над неповнолітніми встановлюються також з метою їх сприймали
танія. Відповідні цього права і обов'язки опікунів і піклувальників
визначаються законодавством про шлюб та сім'ю.
2. Опікуни і піклувальники виступають на захист прав та інтересів своїх
підопічних у відносинах з будь-якими особами, у тому числі в судах, без спеці-
ального повноваження.
3. Опіка та піклування над неповнолітніми встановлюються
за відсутності у них батьків, усиновителів, позбавлення судом батьків ро-
дітельскіх прав, а також у випадках, коли такі громадяни з інших причин
залишилися без батьківського піклування, зокрема коли батьки ухил-
ються від їх виховання або з
