[email protected]

1. Український правопис, його історія та сучасний стан. Основні зміни і доповнення у V виданні "Українського правопису".

Правопис - сукупність загальновизнаних і загальнообов'язкових правил,що встановлюють способи передачі мови на письмі. Правопис охоплюєорфографію та пунктуацію. Як правило, складається історично, відбиваючидавні традиції або нові тенденції в передачі звуків, слів і форм, щовиявляються в кожній писемній мові на різних етапах її розвитку.

Український правопис сформувався на основі правописних традиційдавньоруської мови, що грунтувалися на фонетичного принципі, за якимнаписання має відбивати вимову. Засади давньоруського правописувикористовувалися в українській писемності 14-16 ст. У кін. 16 - на поч. 17ст. в українському правописі усталівся історико-етимологічний принцип, якийзберігався до поч. 19 ст. Разом з тим, протягом 16-18 ст. в ньомуформуються нові традиції, пов'язані з переозвученням літер алфавітувідповідно до живої української вимови. Наприклад, за історичною традицієюзберігалася літера ъ там, де у вимові звучав і, зокрема й на місці о, е вновозакрітіх складах (в'н', ж'нка, т'лько) у творах Івана Некрашевича, цієюж літерою передавався звук і будь-якого походження в Літописі Граб'янкі
1710, іноді для цього звука паралельно з ъ вживалася й літера и (априля,потім', тілько), наприклад, у Літописі Величка 1720 і т. п.

За історико-етімологичнім принципом двома літерами - и, і, якічиталися однаково, передавався і голосний і (