Міністерство Освіти Російської Федерації

Оренбурзький Державний Університет

Контрольна робота

по курсу: Фінанси, грошовий обіг і кредит

Виконав студент Біккінін Р.Т.

Спеціальність ЕіУ

Курс 4

Група ЕС2-3

Шифр студента 98-Е-250

До захисту допускаю
Керівник Лебедєва О.Ю.

________________ підпис

________________ дата

Оцінка при защіте_____________

Подпісь___________дата________

Уфа - 2000 р.

Зміст

1. Розрахунки платіжними дорученнями-вимогами.
3

2. Особливості обігу та котирування цінних паперів

6

2.1. Класифікація цінних паперів. 6

2.2.Содержаніе і функції цінних паперів.

7

2.3.Обращеніе цінних паперів.

7 < p> 3. Комерційні банки, їх функції

9

3.1.Понятіе комерційного банку та його організаційне пристрій.

9

3.2.Функціі комерційних банків .

11

Література
13

1. Розрахунки платіжними дорученнями-вимогами - вимоги постачальникапокупця оплатити на підставі подання до банку покупця розрахункових івідвантажувальних. документів вартість встановлених за договором продукції,виконаних робіт та наданих послуг.
Банк, що обслуговує платника, передає платнику доручення дляможливої оплати, який протягом 3-х днів з дня отримання зобов'язанийповідомити про оплату або відмову від оплати. Оплата платіжних доручень -вимог може здійснюватися з їх акцептом і без акцепту (на практицітака форма розрахунків називається акцептний). Акцепт у розрахунках означаєзгода платника на оплату. Існує два різновиди акцептнийформи: 1) попередній акцепт; 2) наступний акцепт (згоду наоплату).

Попередній акцепт: банк платника ставить його вповідомлено про те, що прийшло платіжну вимогу і чекає протягом 3-хднів. До закінчення терміну покупець дає вказівку банку про перерахуваннягрошових коштів з розрахункового рахунку платника на розрахунковий рахунокпостачальника. Якщо відповіді немає протягом 3-х днів - банк платникасприймає це як згоду і перераховує гроші.

Подальший акцепт: під час вступу рахунку в банк платникавін перераховує гроші з розрахункового рахунку платника на розрахунковий рахунокпостачальника і на протязі 3-х днів чекає незгоди платника. Якщо вононадійшло, банк вивчає причини відмови і повертає гроші.

Існує повний і часткова відмова від акцепту. Повна відмоваможливий: при помилку рахунку адресою, при відвантаження постачальником продукціїнезамовленого, недоброякісної, нестандартної, некомплектної, достроковоїпоставки товарів або дострокового надання послуг, відсутність затверджених абоузгоджених у встановленому порядку цін на товари і послуги та ін
Часткова відмова від акцепту може бути при порушенні постачальником цін,знижок, допущений арифметичних помилок у вимозі або а товарно -транспортному документі, надходження частини незамовленого,недоброякісної, нестандартної продукції та ін

За необгрунтовану відмову від акцепту за рішенням арбітражного судупокупець може нести матеріальну відповідальність.

За згодою оплатити документально оформляється в установленому порядкупідписами і печаткою на всіх примірниках і здає їх у відповідний банкдля перерахування грошових коштів. Банк платника на підставі йогопримірника вимоги-доручення виробляє списання грошових коштів інадсилає копію до банку, що обслуговує постачальника.

Вимога пред'являється в банк при іногородніх розрахунках у трьохпримірниках, при одногородніх - у чотирьох примірниках.

Схема документообігу при розрахунках платіжними вимогами звикористанням попереднього акцепту наведена нижче.

Позначення на схемі:

1 - відправка документів, що підтверджують відвантаження товарів;

2 - здача постачальником платіжного доручення-вимоги в чотирьох аботрьох примірниках на інкасо;

3 - відправлення платіжного доручення-вимоги у двох примірникахустанові банку платника;

4 - повідомлення покупця про надходження платіжного доручення-вимоги;

5 - відправка покупця оплаченого платіжного доручення-вимоги;

6 - повідомлення про сплаті покупцем рахунку;

7 - перерахування платежу за рахунок постачальника і повідомлення про цепостачальника.

За відсутності грошей на рахунку і права отримання кредиту, платіжневимога міститься в картотеку № 2, і проводиться оплата з нарахуваннямпені за прострочення платежу.

При відмові сплатити платник повідомляє постачальника, а банкплатника повертає вимогу банку постачальника.

На підставі прийнятих до оплати платіжних вимог-дорученьплатник робить записи за D10, 12, 26, 19; К60.

При отриманні виписки платник Д60; К51 робить такий запис.

При стягнення пені в одержувача робиться запис: Д80; К51 .

Постачальник: Д45-К40 (відвантаження).

Д46-К45 (фактична собівартість відвантаженої продукції списана).

Постачальник при надходженні платежу Д51; К80.

Гідністю акцептний форми розрахунків платіжними вимогами єте, що вона дозволяє платнику контролювати дотримання постачальникомумов, передбачених договором. Її недолік полягає впорівняно повільному надходження коштів на рахунок платника (3 дні наакцепт і подвійний термін поштового пробігу).

Розрахунки платіжними дорученнями-вимогами можуть здійснюватися і безїх акцепту. Наприклад, з рахунків платника без акцепту оплачуютьсявимоги за газ, воду, електричну та теплову енергію, каналізацію,користування телефоном, поштово-телеграфні та деякі інші послуги.
2. Особливості обігу та котирування цінних паперів

2.1. Класифікація цінних паперів.

Відповідно до законодавства цінним папером єдокумент, складений за встановленою формою і за наявності обов'язковихреквізитів що засвідчує майнові права, здійснення або передачаяких можливі тільки при пред'явленні цього документа.

До цінних паперів відносяться: державні облігації, облігації,векселі, чеки, депозитні та себергательние сертифікати, банківськіощадні книжки на пред'явника, коносаменти, акції,приватизаційні цінні папери та інші документи, якізаконодавством про цінні папери або у встановленому ним порядкувіднесені до числа цінних паперів.

Цінні папери за характером передачі прав, засвідчених ціннимпапером, можуть бути представницькими, ордерних або іменними.

представницькою цінний папір - це така форма випускаються ціннихпаперів, яка не дозволяє вказувати на ній ім'я власника. Дляпідтвердження прав власника необхідно пред'явити папір боржникові.

ордерна цінний папір (наприклад, вексель) характеризується тим, щоправа власника реалізуються як пред'явленням даного цінного паперу, так ішляхом вчинення написів, що засвідчують її передачу.

Іменна цінний папір містить позначення власника в текстідокумента, тим самим підтверджуючи повноваження власника як суб'єктавираженого в ній права.

Цінний папір повинна містити передбачені законодавствомреквізити. У тому випадку, якщо вони відсутні, це тягне за собоюнедійсність цінного папера, її нікчемність.

В залежності від емітентів цінні папери поділяються на:

- державні цінні папери (цінні папери федеральногоуряду, місцевих адміністрацій, державних міністерств івідомств);

- цінні папери акціонерних товариств, банків та інвестиційнихкомпаній;

- цінні папери іноземних емітентів;

За своєю економічною природою цінні папери поділяються на:

- пайові цінні папери, що виражають відносини співволодіння (акції);

- боргові зобов'язання, що опосередковують кредитні відносини
(облігації, казначейські векселі тощо);

- похідні фондові цінності (опціони, варанти, сертифікати татощо).

2.2.Содержаніе і функції цінних паперів.

Облігація - це боргове грошове зобов'язання, за якимкредитор (облигационера, тобто власник облігації) надаєемітенту позику. Облігацій визнається цінний папір, що закріплює правовласника на отримання від емітента в передбачений нею термін їїномінальної вартості і зафіксованого в ній відсотка від вартостіоблігації або іншого майнового еквівалента.

Акція - цінний папір, що засвідчує внесення частки (паю) встатутний капітал її емітента і що закріплює право її власника
(акціонера) на отримання частини прибутку акціонерного товариства у виглядідивідендів, на участь в управлінні справами акціонерного товариства і начастина майна, що залишилося після ліквідації товариства.

Вексель - цінний папір встановленої законом форми, що засвідчуєбезумовне зобов'язання векселедавця (простий вексель) або іншогозазначеного у векселі платника (переказний вексель) виплатити занастанні передбаченого векселем строку певну суму йогоодержувачу або власнику (векселедержателю).

Депозитний сертифікат - свідоцтво банку про термінове процентномувкладі, яке засвідчує право вкладника (тільки юридичної особи) наодержання після встановленого строку суми вкладу та нарахованихвідсотків.

Похідні цінні папери - різні різновиди оборотнихцінних паперів (акцій, облігацій) опціонні контракти, варанти.

У таблиці 1 додатка наведено параметри, за якими пропонуєтьсяввести розмежування при визначенні понять облігація, сертифікат іпростий вексель, що містяться в проекті Закону "Про цінні папери".
Деякі елементи цього розмежування можна спостерігати вже і зараз.

2.3.Обращеніе цінних паперів.

Поряд з первинним розміщенням цінних паперів при їх випуску
(емісії) юридичні особи мають право здійснювати операції з будь-якими ціннимипаперами, включаючи свої власні, при їхньому подальшому обігу навторинному ринку цінних паперів. Під обігом цінних паперів розуміється їхкупівля-продаж інвесторами, у тому числі за посередництвомпрофесійних учасників ринку цінних паперів.

Угоди з цінними паперами проводяться після їх оформлення ввстановленому порядку і, як правило, з оцінкою за ринковими цінами.

Ціна (курс) акцій і похідних цінних паперів визначається в рубляхза один цінний папір; ціна (курс) облігацій і державних борговихзобов'язань - у відсотках до їх номінальної вартості (номіналу).

Вторинний ринок цінних паперів може бути організованим - черезфондові біржі, і неорганізованим - позабіржових.

Біржовий і позабіржовий ринки зобов'язані діяти за чітковстановленими правилами, що забезпечує реєстрацію переходу праввласності на об'єкт угод - цінні папери. Право власності націнні папери переходить до набувача:

- у момент отримання ним сертифікату на цінні папери;

- у момент здійснення запису по рахунку "депо" набувача уразі зберігання сертифікатів в депозитарії.

Угода з купівлі-продажу цінних паперів оформляється договором, якийможе бути укладений безпосередньо між власниками цінних паперів іінвестором, тобто особами, які не є професійними учасникамиринку цінних паперів. В основному операції з купівлі-продажу цінних паперіввиробляються брокерами та дилерами - професійними учасниками ринкуцінних паперів, які дйствуют на підставі договору доручення.

Котирування цінних паперів-це ринкова ціна цінного папера на фондовій біржі,що визначається співвідношенням попиту та пропозиції цінних паперів різнихкомпаній і залежить від багатьох факторів, в першу чергу від розмірівдивідендів, стійкості репутації фірми, кон'юктури на відповіднимтоварному ринку і т.д.

3. Комерційні банки, їх функції

3.1.Понятіе комерційного банку та його організаційне пристрій.

Банк-це організація, створена для залучення грошових коштів ірозміщення їх від свого імені на умовах повернення, платності татерміновості.

Основне призначення банку - посередництво в переміщенні грошовихкоштів від кредиторів до позичальників і від продавців до покупців. Поряд збанками переміщення грошових коштів на ринках здійснюють і іншіфінансові та кредитно-фінансові установи: інвестиційні фонди,страхові компанії, брокерські та дилерські фірми і т.д. Але банки яксуб'єкти фінансового ризику мають дві суттєві ознаки, що відрізняють їхвід всіх інших суб'єктів.

По-перше, для банків характерний подвійний обмін борговимизобов'язаннями: вони розміщують свої власні боргові зобов'язання
(депозити, вкладні свідоцтва, ощадні сертифікати тощо), амобілізовані на цій основі кошти розміщують в боргові зобов'язання іцінні папери, випущені іншими. Це відрізняє банки від фінансовихброкерів і дилерів, що здійснюють свою діяльність на фінансовому ринку,не випускаючи власних боргових зобов'язань.

По-друге, банки відрізняє прийняття на себе безумовних зобов'язань зфіксованою сумою боргу перед юридичними і фізичними особами,наприклад при приміщенні коштів клієнтів на рахунки і у внески, при випускудепозитних сертифікатів і т.п. Цим банки відрізняються від різнихінвестиційних фондів, мобілізуючих ресурси на основі випуску власнихакцій. Фіксовані за сумою боргу зобов'язання несуть в собі найбільшийризик для посередників (банків), оскільки мають бути сплачені у повнійсумі незалежно від ринкової кон'юнктури, в той час як інвестиційнакомпанія (фонд) всі ризики, пов'язані зі зміною вартості її активів іпасивів, розподіляє серед своїх акціонерів.

Характерна особливість комерційних банків, що відрізняє їх віддержавних банків другого рівня і кредитних кооперативів, полягаєв тому, що основною метою їх діяльності є отримання прибутку (вцьому полягає їх "комерційний інтерес" в системі ринкових відносин). У
Росії створення та функціонування комерційних банків грунтується на
Закону Української РСР "Про банки і банківську діяльність в УРСР", прийнятому 2Грудень 1990 Згідно з цим законом банки в Росії діють якуніверсальні кредитні установи, які здійснюють широке коло операцій нафінансовому ринку: надання різних за видами та строками кредитів,купівля-продаж і зберігання цінних паперів, іноземної валюти, залученнякоштів на вклади, здійснення розрахунків, видача гарантій, поручительств іінших зобов'язань за третіх осіб, посередницькі і довірчі операції ітощо

У Російській Федерації всі кредитні організації банківського типуподіляються на два види: власне банки та кредитні установи. Підбанком розуміється комерційна організація, яка на підставі ліцензії
ЦБР [1] залучає на умовах повернення кошти та іншіцінності юридичних та фізичних осіб і розміщує їх на від свого імені наумовах терміновості, платності та повернення, а також здійснюєрозрахункові та інші банківські операції. Кредитні установи - цеюридичні особи, які не є банками, з статутним фондом не менше 500млн. руб., яким за ліцензією ЦБР надається право здійснюватиокремі банківські операції, за винятком грошових операцій зфізичними особами. У назві кредитних установ не може використовуватисятермін "банк" і похідні від цього терміну.

У Росії банки можуть створюватися на основі будь-якої форми власності --приватної, колективної, акціонерної, змішаною. Не виключається можливістьстворення банків, заснованих виключно на державній формівласності, які відповідно до чинного законодавства можутьздійснювати свою діяльність на комерційній основі. Для формуваннястатутних капіталів російських банків допускається залучення іноземнихінвестицій. Під банками за участю іноземних інвестицій відповідно до
Умовами відкриття банків за участю іноземного капіталу на території
Російської Федерації, затвердженими ЦБР 8 квітня 1993, мається на увазі:

- спільні банки, тобто банки, статутний капітал яких за рахунок коштіврезидентів - українських юридичних і фізичних осіб та нерезидентів --іноземних фізичних та юридичних осіб;

- філії банків-нерезидентів.

За способом формування статутного капіталу банки підрозділяються наакціонерні та пайові. Якщо на початковому етапі реформування кредитноїсистеми комерційні банки створювалися головним чином на пайовий основі, тодля нинішнього етапу характерне перетворення пайових банків в акціонерні тастворення нових банків у формі акціонерних товариств (АТ). Для АТ характерно,що власником його капіталу виступає саме суспільство, тобто банк. А пайовіко?? мерческіе банки власниками свого капіталу не є, оскількикожен з пайовиків зберігає право власності на свою частку капіталу, ане передає його банку.

Організаційне пристрій комерційних банків відповідаєзагальноприйнятою схемою управління АТ. Розглянемо організаційне пристрійкомерційного банку на прикладі АБ "Капітал" (див. таб.1).
Головним органом управління банком є збори акціонерів. воноприймає найважливіші рішення - затверджує статут, вибирає раду директорів,затверджує баланси та звіти, напрямки та цілі політики банків і т.п. У тойже час збори акціонерів, як правило, недостатньо поінформоване пропоточні справи банку і в багатьох випадках просто штампує рішення,пропоновані радою директорів. Основні питання діяльності банку вирішуєрада директорів. Він є представницьким органом власників банку,його акціонерів та повинна відстоювати їх інтереси. Рада директорів формуєвищі управлінські органи, які ведуть практичну діяльністьзгідно з рекомендаціями та вказівками ради. До числа вищих посадових осіббанку, які управляють його повсякденною діяльністю, відносяться: головаради директорів, президент, скарбник (головний бухгалтер) і два віце -президента.

3.2.Функціі комерційних банків.

Однією з найважливіших функцій банку є посередництво вкредиті, що вони здійснюють шляхом перерозподілу коштів,тимчасово вивільняються в процесі кругообігу фондів підприємств ігрошових доходів приватних осіб. Особливість посередницької функціїкомерційних банків полягає в тому, що головним критерієм перерозподілуресурсів виступає прибутковість їхнього використання позичальником.
Перерозподіл ресурсів здійснюється по горизонталі господарськихзв'язків від кредитора до позичальника, за допомогою банків без участіпроміжних ланок в особі вищестоячих банківських структур, на умовахплатності і зворотності. Плата за віддані й отримані в борг засобиформується під впливом попиту та пропозиції позикових засобів. У результатідосягається вільне переміщення фінансових ресурсів у господарстві,відповідає ринковому типу відносин. Значення посередницької функціїкомерційних банків для успішного розвитку ринкової економіки полягає уте, що вони своєю діяльністю зменшують ступінь ризику і невизначеностів економічній системі. грошові кошти можуть переміщатися від кредиторівдо позичальників і без посередництва банків, однак при цьому різко зростаютьризики втрат грошових коштів, що віддаються в позику, і зростають загальнівитрати по їх переміщенню, оскільки кредитори і позичальники не інформовані проплатоспроможність один одного, а розмір і терміни пропозиції грошовихкоштів не збігаються з розмірами і термінами потреби в них.

Друга найважливіша функція комерційних банків - стимулювання нагромадженьв господарстві. Здійснення структурної перебудови економіки маєспиратися на використання головним чином і в першу чергу внутрішніхнакопичень господарства. Вони, а не іноземні інвестиції повинні складатиосновну частину коштів, необхідних для реформування економіки. Тим часомвсі її попередній розвиток не створювало у безпосередніхвиробників та інших суб'єктів господарського життя, включаючи населення,достатніх стимулів до заощадження і накопичення ресурсів. Комерційнібанки, виступаючи на фінансовому ринку з попитом на кредитні ресурси, повинніне тільки 1111111111максімально мобілізовувати наявні в господарствізаощадження, але сформувати досить ефективні стимули до накопиченнязасобів на основі обмеження поточного споживання. Стимули до нагромадження ізаощадження коштів формуються на основі гнучкої депозитноїполітики комерційних банків.

Третя функція банків - посередництво в платежах між окремимисамостійними суб'єктами - при переході до ринку набуває новогозміст. В умовах державної монополії на загальнонароднувласність всі розрахунки між суб'єктами цієї власності проводилисячерез єдиний державний банк .. Відповідно і форми розрахунків,порядок платежів, міри відповідальності сторін були розраховані набезумовну концентрацію всіх розрахунків в одному банку і пристосування доній. Гарантом здійснення платежів при такій системі розрахунків виступалодержава. Воно брало на себе всі можливі ризики, які, однак,були дуже незначними. Створення системи незалежних комерційнихбанків привело до розосереджує розрахунків і підвищення у зв'язку з цимризиків, які повинні брати на себе комерційні банки. Форми розрахунків іплатіжні документи практично не змінилися. Вони як і ранішеорієнтовані на здійснення розрахункових операцій між філіями одногобанку, а платіжні документи за формою є внутрішньобанківськимидокументами. Але ліквідація системи розрахунків з використанням рахунків МФО іперехід на розрахунки між банками через кореспондентські рахунки підвищують їхризики, оскільки розрахунки проводяться не між філіями одного банку, аміж самостійними комерційними банками. У цих умовах особливоважлива відповідальність банків за своєчасне і повне виконання дорученьсвоїх клієнтів по здійсненню платежів.

У зв'язку з формуванням фондового ринку одержує розвиток і такафункція комерційних банків, як посередництво в операціях з ціннимипаперами. На відміну від деяких розвинених країн дії наших комерційнихбанків на ринку цінних паперів не обмежуються. Вони можуть вироблятирізноманітні операції з цінними паперами. Відповідно до Положення провипуск та обіг цінних паперів і фондових бірж в Україні, затвердженимпостановою Уряду Української РСР 29 грудня 1991, банки мають правовиступати як інвестиційні інститути, що можуть здійснюватидіяльність на ринку цінних паперів як посередник (інвестиційногоброкера); інвестиційного консультанта; інвестиційної компанії таінвестиційного фонду.

Література

1. "Цінні папери" М.; "Нормативна література", 1994 р.
2. А.І. Афанасьєв Короткий економічний словник Уфа, Башкирська академія управління, 1993 р.
3. Н.П. Кондраков Бухгалтерський облік: Навчальний посібник - М.: Intro-М, 1996.
4. Банки та банківські операції: Підручник для вузів/Е.Ф. Жуков, Л.М.

Максимова та ін; Під ред. проф. Е.Ф. Жукова. - М.: Банки і біржі, ЮНИТИ,

1997

-----------------------

-----------------------< br>Постачальник

Покупець

Відділення банку

Відділення банку, що обслуговує покупця