Крошово-кредитна система

Гроші та кредит

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ЧЕРКАСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ТЕХНОЛОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ФАКУЛЬТЕТ ПЕРЕПІДГОТОВКИ ФАХІВЦІВ

К О Н Т Р О Л Ь Н А Р О Б О Т А

по дисципліні «Грошово-кредитна система»

Варіант - № 8

Слухач: ............. ........... ... ... ... ... ... .................. Сидоркевич Дмитро Іванович

Спеціальність, група: ......................... ЗФ - 02 (фінанси)

Керівник:
.................................................. ........ Гордієнко Людмила
Анатоліївна

Результат, дата:

Реєстраційний номер, дата:

м. Черкаси

2002 р.

З М І С Т

1. Становлення грошової системи України
.................................................. .............- 3

2. Комерційні та кооперативні банки
.................................................. ..........................< br>- 7

3. Межікредиту ................................................. ....................< br>.................................................. .................- 11

Література
.................................................. ..........................< br>.................................................. ...............- 19

1. Становлення грошової системи України.

Розпад Радянського Союзу, чому сприяли, зокрема, прийняття Верховною
Радою України в липні 1990 року Декларації про державний суверенітет тапроголошення у серпні 1991 року України незалежною демократичною державою,відкрив нову сторінку в розвитку вітчизняної банківської системи. 20березня 1991 року Верховна Рада прийняла перший банківський Закон України
"Про банки і банківську діяльність". Згідно з ним на базі Українськоїреспубліканської контори Державного банку СРСР створено Національний банк
України. З перших днів його діяльність спрямована на зміцнення державності
України, він проводить єдину державну політику у сфері грошового обігу,кредитування та забезпечення стабільності національної грошової одиниці.
2001 року банківська система України святкувала своє десятиліття.

Декларація про державний суверенітет України та Закон "Про економічнусамостійність Української РСР ", які законодавче закріпили за нашою державоюправо на самостійне формування власної банківської системи, сталифундаментом для появи українських комерційних банків. Упродовж 1989-1991років у Москві було зареєстровано близько шістдесяти українських банків.
Формування сучасної банківської системи України відбувалося в кількаетапів.

І етап (1991-1992рр.) процеси перереєстрації та реорганізації:

2 жовтня 1991 року Національний банк почав перереєстровуватікомерційні банки України, зареєстровані ще Держбанком СРСР. У цей період
"Міністерський" капітал, тобто вкладення у комерційні банки різнихдержавних установ, поступово витісняється ринковим капіталом спільних тамалих підприємств, акціонерних товариств. Державні Промінвестбанк,
Агропромбанк, Укрсоцбанк акціонуються під тиском головних менеджерів таосновних клієнтів. На цьому етапі за станом на 1 січня 1992 рокузареєстровано 77 банків.

II етап (1992-1993 роки) поява банків "другої хвилі":

На засадах різних бюджетних та позабюджетних фондів, диверсифікаціїпасивів у діючих банках та внесків підприємств (шляхом прихованих кредитів)виникає ціла низка нових комерційних банків. Протягом 1992 рокузареєстровано ще 60 банків; 3 банки вилучено з реєстру. За станом на 1січня 1993 року в Україні налічувалося вже 134 комерційні банки.
На цьому етапі відповідно до Постанови Кабінету Міністрів "Про передачуміністерських пакетів акцій на управління до Міністерства фінансів України "у комерційних банках дедалі зменшувалася частка "міністерського" капіталу.
Постановою передбачалося, що Мінфін України буде одержувачем дивідендів заакціями, що належать іншим міністерствам, братиме участь в управліннібанків. Зрозуміло, це не влаштовувало колишніх власників акцій, і вонипоспішили вилучити свої кошти із комерційних банків та інших акціонернихтовариств. На цьому ж етапі спостерігалося масове утворення дрібнихмалопотужних "кишенькових" банків із капіталом, який часто не перевищуваввартості трикімнатної квартири. Ці банки непогано зростали нагіперінфляції, примітивно експлуатуючою цей зовнішній, незалежний від нихфактор.

III етап (1994-1996 роки) перші банкрутства:

Активна побудова Національним банком України чіткої системирегулювання діяльності комерційних банків збіглася в часі із призупиненнямінфляційних процесів, що стали, як уже зазначалося, основним джереломбезбідного існування цілої низки комерційних банків. Чи не готові до жорсткогоконтролю з боку НБУ, до зміни кон'юнктури фінансового ринку, до управліннябанківськими процесами зсередини, ці банки опинилися на межі банкрутства.
Багатьом із них не вдалося втриматися на плаву: 1994 року ліквідовано 11збанкрутілих банків; 1995 року - 20, серед яких і найбільші ( "Інко",
"Відродження", Економбанк, Лісбанк); 1996 року прямими банкрутами стали 45банків та 60 опинилися у стані прихованого банкрутства і ще протягомбагатьох років виборюватимуть право на існування. Зрозуміло, це не могло невнести певних додаткових ускладнень у функціонування всієї банківськоїсистеми.
У цей період на структуру вітчизняної банківської системи істотно впливалий інші процеси. Так, на кредитно-фінансовому ринку України почали працюватиіноземні банки та їхні представництва - всього їх було зареєстровано 14.
З'явилися також ще 5 нових українських комерційних банків.
Важливим аспектом діяльності банківської системи на цьому етапі була змінаскладу акціонерів, власників багатьох комерційних банків та окремих філійшляхом продажу та перепродажу. Таких змін зазнали близько 70 банків. Вонипереходять із рук одних акціонерів до інших, мов естафетному паличка.

IV етап (1996-1998рр.) стабілізація банків та впровадженнянаціональної валюти - гривні:

Цей ключовий етап становлення вітчизняної банківської системипотребує детальнішого розгляду. Можемо підбити певні підсумки роботибанківської системи. Позаду роки гіперінфляції та повної розбалансованостіекономіки. Протягом перших п'яти років існування незалежної держави в
Україні:

. створено основи дворівневої банківської системи, валютного ринку та первинного ринку цінних паперів (вторинний так і не запрацював);

. пройдено перший етап реформування грошової системи країни, введено проміжну валюту - український карбованець;

. створено національну платіжну систему, запроваджено нові прогресивні технології перерахування коштів на основі електронних платежів, що дало змогу досягти світового рівня обробки інформації у сфері міжбанківських розрахунків, значно підвищити їхню надійність, обмежити ризик створення фальшивих грошей в обігу та скоротити до мінімуму термін проходження платежів. Систему визнано найшвідкіснішою в Європі;

. введено в дію потужності з друкування банкнот та карбування монет;

. розпочато реформування бухгалтерського обліку та звітності у банках;

. НБУ напрацьовано нормативну базу для здійснення монетарної політики та банківського нагляду; вдосконалено інструменти регулювання банківської системи;

. завдяки зусиллям НБУ, його монетарній політиці подолано гіперінфляцію, керованими стали інфляційні процеси.

Цілями реформування банківської системи України на цьому етапі стали:
1. Забезпечення розбудови банківської системи, здатної ефективно та адекватно діяти в умовах ринкової економіки.
2. Вдосконалення нагляду за діяльністю комерційних банків.
3. Встановлення клімату довіри до банківської системи.
4. Створення умов для ефективної грошової реформи з уведенням в обіг національної валюти - гривні.
5. Посилення мобілізації заощаджень, тобто сприяння розвитку економіки шляхом інвестицій.
6. Розвиток фінансових інструментів, поліпшення грошово-кредитного регулювання шляхом впровадження ринкових відносин, а не за рахунок директивного розподілу кредитів.
7. Поліпшення розподілу ресурсів - на користь конкурентоспроможних підприємств.
8. Передача контролю за фінансовим станом підприємств механізмам ринку
(банки мають відігравати активну роль в ініціації реструктуризації підприємств, брати участь в оздоровленні їх фінансового стану, а в разі необхідності - в ліквідації неплатоспроможних підприємств).
9. Розв'язання проблеми неплатежів та запобігання їх виникненню.
10. Подальше вдосконалення та підвищення ефективності платіжної системи.
11. Послаблення державного тиску на кредитну діяльність великих банків.

Отже, банківська система України вже має свою історію. Вона налічуємайже десять років, але багата вельми інтенсивними процесами: українськимбанкам за півроку-рік випадало пройти шлях, на який аналогічні закордонніустанови витрачали кілька років, а то й десятиліття. Слід такожвраховувати, що банківська система в нашій країні формувалася, зазнаючивпливу негативних чинників, які не лише не сприяли розвитку, а навпаки --гальмували його.

Йдеться про:
1. Макроекономічні чинники, які зменшують попит на фінансові послуги:

. кількарічну тенденцію до зниження ВВП;

. доларізацію економіки;

. низьку купівельну спроможність фізичних осіб;

. бартерізацію взаєморозрахунків між суб'єктами підприємницької діяльності.
2. Економічні чинники:

. інфляцію, спад виробництва та спричинене ними "звуження" кола клієнтів;

. повільний розвиток приватного сектора в економіці, а отже, й невелику частку приватного капіталу в банках;

. податковий прес, який із часом не тільки не слабшає, а посилюється внаслідок розширення бази оподаткування.
3. Законодавчі та нормативні чинники:

. законодавчу неврегульованість багатьох напрямів роботи;

. відсутність чітких правил роботи, викликану частими змінами законодавчих і нормативних документів та суперечностями в них;

. не передбачене нормативами прозорість балансів банків, простір для перегрупувань, маніпуляцій, зловживань, захаращеність банківських

"вішалок" - рахунків обліку дебіторської та кредиторської заборгованості, - що призводить до появи штучних балансів, які демонструють уявну ліквідність капіталу банку.
4. Внутрібанківські (суб'єктивні) чинники, які здебільшого можна кваліфікувати як слабкий, некомпетентний менеджмент:

. невиправдані кредитні, інвестиційні та валютні ризики;

. недооцінку фактора незалежності банківського менеджменту та перетворення банку на "кишеньковий" під впливом акціонерів -

"метеликів";

. гостре прагнення "універсалізації" банку, не супроводжуваних побудовою відповідної його інфраструктури;

. відсутність збалансованої політики управління філіями;

Тепер зупинимося на проблемах, що постануть перед грошовою табанківською системою України на початку XXI століття.
Насамперед - про збільшення конкуренції на ринку. Закінчуються часи, колибанки України були монополістами на вітчизняному фінансовому ринку.
Незабаром з'явиться багато фінансових посередників, які загострятьконкуренцію. По-перше, активізуються іноземні банки, які мають більшеможливостей та інструментів. По-друге, великий вплив матимуть небанківськіфінансові установи - кредитні спілки, страхові компанії, інвестиційніфонди, ті ж таки кредитно-гарантійні установи, зареєстровані у 1999 році.
Виникне ряд кооперативних банків, які працюватимуть на принципах товаристввзаємного кредиту. Всі ці структури почнуть енергійно боротися заклієнтуру.

жорсткішим стане регулювання банківської системи. Коли банкиперейдуть у режим щоденного контролю, доведеться звикати до постійноїприсутності державного регулюючого органу. Лояльність, яку Національнийбанк донині виявляє щодо комерційних банків, краще було б залишити вминулому столітті. А вони в свою чергу мають усвідомити, що постійнаприсутність НБУ в їхній діяльності - це необхідність.

В Україну дуже швидко приходять нові банківські послуги. Поприкрихітний розмір цього сегмента ринку за якихось рік-два клієнти вже невізнаватімуть банків, у арсеналі яких бракує нових технологій. Сьогодніними займаються 10-15 банків. Проблемою номер один є об (єднання банків.
Хочуть вони цього чи ні, цей абсолютно нормальний, більше того, простонеобхідний процес триватиме. Навіть у здорових американських, європейських,японських банківських системах відбувається злиття банків. В Україні жполовина банків "нездужає". В результаті вони або будуть приєднані допотужнішіх структур, або вікреслені з Реєстру банків. Близько 50 банківзараз потенційно поставлені перед вибором: приєднання або ліквідація.

Традиційне уявлення про банки як інститути, що залучають кошти увигляді депозитів та розміщують їх шляхом кредитування, суттєво змінюється.
З появою нефінансових банків чи небанківських інститутів, які займаютьсябанківською справою, постає проблема виживання традиційних банків у новихумовах.

2. Комерціїні та кооперативні банки.

Комерційні банки - кредитні установи, що здійснюють універсальні банківськіоперації для підприємств усіх галузей господарства, головним чином - зарахунок грошових капіталів і заощаджень, залучених у вигляді внесків.
Комерційні банки - головна ланка кредитної системи.
Комерційні банки здійснюють на договірних умовах кредитно-розрахункове таінше банківське обслуговування юридичних осіб і громадян шляхом здійсненняоперацій і вчиненням інших банківських послуг.
Комерційні банки відрізняються:
- За призначенням статутного фонду та засобу його формування. В цьомузв'язку вони виступають у формі акціонерних товариств та товариств зобмеженою відповідальністю, за участю іноземного капіталу, іноземні банкита ін.;
- За видами здійснюваних операцій банки бувають універсальні таспеціалізовані;
- За територією діяльності - республіканські, регіональні.
Банки можуть відрізнятися за галузевим призначенням.
Для фінансування республіканських, регіональних та інших програм можутьстворюватись спеціальні комерційні банки.
Комерційні банки створюються на акціонерних або пайових засадах.
Засновниками комерційних банків можуть бути як юридичні, так і фізичніособи, за винятком Рад народних депутатів усіх рівнів, їх виконавчихорганів, політичних та профспілкових організацій та спеціалізованихгромадських фондів.
Частка будь-якого з засновників, акціонерів не повинна бути більшою, ніж 35
% Статутного фонду комерційного банку.
Комерційні банки незалежні від виконавчих та розпорядних органів державноївлади та управління під час прийняття ними рішень, зв'язаних з поточноюбанківською діяльністю. Працівникам органів державної влади та управліннязабороняється участь, в тому числі шляхом поєднання посад, в органахуправління банків.
Комерційні банки можуть створювати союзи та інші об'єднання длякоординування власної діяльності та захисту своїх інтересів. Комерційнібанки здійснюють свою діяльність на основі ліцензій на здійсненнябанківських операцій, отримуваних від Національного банку України.
Одночасно з видачею ліцензій на проведення банківських операцій
Національний банк України реєструє комерційний банк у книзі реєстрації.
В цілях забезпечення фінансові 'міцності та захисту інтересів його клієнтів
Комерційні банки повинні дотримуватися економічних нормативів, встановлених
Національним банком, а також створювати страхові і резервні фонди.
Комерційні банки приймають і розміщують грошові вклади, здійснюютьрозрахунки за дорученням клієнтів та банків-кореспондентів і їх касовеобслуговування. Крім того, вони можуть виконувати всі або деякі з такихоперацій:
- Ведення рахунків клієнтів і банків-кореспондентів;
- Фінансування капітальних вкладень за дорученням власників аборозпорядників капіталів, що інвестуються;
- Випуск платіжних документів і інших цінних паперів (чеків, акредитивів,векселів, акцій, облігацій тощо);
- Купівля, продаж і зберігання державних платіжних документів та іншихцінних паперів;
- Видача доручень, гарантій та інших зобов'язань за третіх осіб, якіпередбачають їх виконання у грошовій формі;
- Придбання права вимоги з постачання товарів і надання послуг, прийняттяризиків, виконання таких вимог та інкасація цих вимог (факторінг);
- Купівля у організацій і громадян та продаж їм іноземної валюти;
- Купівля і продаж в державі і за кордоном дорогоцінних металів, природнихдорогоцінних каменів, а також виробів з них;
- Довірчі операції (залучення і розміщення коштів, управління ціннимипаперами, інше) за дорученням клієнтів.
- Надання консультаційних послуг, зв'язаних з банківською діяльністю.
Комерційні банки зобов'язані виконувати операції по касовому виконаннюбюджету за дорученням Національного банку, їм забороняється позику?? тисядіяльністю в сфері матеріального виробництва і торгівлі матеріальнимицінностями, а також по всіх видах страхування.
Комерційні банки умовах можуть залучати і розміщувати один у одного кошти уформі депозитів, кредитів і здійснювати інші взаємні операції.
К.Б. самостійно встановлюють процентні ставки по своїх кредитах і комісійнувинагороду за послуги.
Стосунки між банками і клієнтами носять договірний характер. Клієнтисамостійно обирають банки для кредитне-розрахункового і касовгообслуговування, можуть обслуговувати по всіх видах банківських операцій водному чи кількох банках.
Банкам забороняється використовувати свої союзи та інші об'єднання длядосягнення згод, які напрвлені на монополізацію ринку банківських операційв питаннях встановлення процентних ставок та розмірів комісійних винагород,на обмеження конкуренції у банківській справі.
К.Б. публікують річний баланс та рахунок прибутків і збитків післяпідтвердження поданих в них відомостей аудиторською організацією.
Оперативне керівництво роботою банку здійснює правління разом з центральнимапаратом.
К.Б. та їх установи працюють на принципах комерційного розрахунку. Уоснові комерційної діяльності банків знаходиться прибуток, як спільнийпоказник ефективності праці і головний виток їх розвитку.
Прибутковість банку залежить від ефективності керівництва його власнимита позичкового коштами. Рівень доходів можна підняти шляхом зміни структуриактивних операцій, змінюючи співвідношення між позичкових таінвестиційними операціями на користь більш вигідних. Для підвищенняприбутковості комерційний банк має можливість звернутися до регулюваннясвоєї короткострокової заборгованості та депозитних рахунків. Ефективнимзасобом керівництва власними коштами е така політика в галузі дивідендів,яка надає можливість підвищити ринкову вартість акцій банку та реалізуватидодаткові акції по більш вільних цінах. Ця політика надає більший ефект,ніж утримання частини прибутку для поповнення власного капіталу, завинятком тих випадків, коли швидке збільшення суми депозитів та позикспонукає продавати додаткові акції за будь-яку ціну.
Кооперативні банки - спеціальні кредитно-фінансові інститути, щоутворюються товаровиробниками на часткових засадах для задовільненнявзаємних потреб у кредитах та інших банківських послугах. Кооперативнібанки - це фінансово-організаційні центри кооперативних кредитних установ,що поєднуються, як правило, за галузевими або територіальними ознаками. Засвоїми функціями кооперативні банки в розвинутих країнах наближаються докомерційних банків. Загальні риси кооперативних банків: приватна власністьмає колективний характер, контроль не може здійснюватись окремими особами,прибуток не ділиться між пайовиками або вкладниками, а йде на сплаченняпроцентів за вкладами та на збільшення резервів.

Кооперативний банк створюється в порядку, передбаченому цим Законом
України "Про банки та банківську діяльність" від 07.12.2000 року.
Законодавство про кооперацію поширюється на кооперативні банки в частині,що не суперечить цьому Закону.

кооперативні банки створюються за принципом територіальності іподіляються на місцеві та центральний кооперативні банки.

Мінімальна кількість учасників місцевого (у межах області)кооперативного банку має бути не менше 50 осіб. У разі зменшеннякількості учасників і неспроможності кооперативного банку протягом одногороку збільшити їх кількість до мінімальної необхідної кількостідіяльність такого банку припиняється шляхом зміни організаційно -правової форми або ліквідації.

Учасниками центрального кооперативного банку є місцевікооперативні банки.

До функцій центрального кооперативного банку, крімпередбачених Законом, належать централізація та перерозподіл ресурсів,акумульованих місцевими кооперативними банками, а також здійсненняконтролю за діяльністю кооперативних банків регіонального рівня.

Органами управління кооперативних банків є загальні збориучасників (пайовиків), спостережна рада банку та правління банку.
Органом контролю є ревізійна комісія банку. Органи управління та контролю кооперативного банку створюються та здійснюють свої повноваженнявідповідно до цього Закону.

Статутний капітал кооперативного банку поділяється на паї. Рівеньмінімального розміру статутного капіталу кооперативного банкувстановлюється Національним банком України відповідно до Закону.

Кожний учасник кооперативного банку незалежно від розміру своєїучасті у капіталі банку (паю) має право одного голосу.

Прибутки або збитки кооперативного банку за результатамифінансового року розподіляються між учасниками пропорційно розміру їх паю.

Обмеження, встановлені Законом для операцій банку з пов'язанимиособами, не поширюються на операції кооперативного банку.

3. Межі кредиту

В умовах формування ринкового середовища, значного спаду промислового тасільськогосподарського виробництва велика увага в організаційній таструктурній перебудові економіки приділяється комерційним банкам табанківській системі в цілому.

Провідна роль у вирішенні значних проблем належить саме кредитнимвідносинам та банкам, що пояснюється не лише збільшенням їхньої ролі врозвитку економіки, але й наявною можливістю швидко і ефективно реагуватина впроваджувані нові механізми господарювання.

В той же час однією з проблем здійсненні реформування та становленняфінансово - кредитного механізму, а отже і розвитку банківської системи вцілому, є досить висока ризикованість кредитних операцій. Зазначимо, щопершопричина є: теоретична недосконалість питання захисту інтересівкредитора від кредитних ризиків, незадовільний фінансово-господарський стансуб'єктів підприємництва, невисока кадрова підготовка працівниківбанківської системи тощо.

Проведений об'ємний аналіз ситуації, яка склалася в банківській сфері,свідчить, що банки зазнають фінансового краху в зв'язку з надзвичайноризикованою кредитною політикою.

Основна причина банківських банкрутств - неповернення раніше виданихкредитів. За наявними даними більше половини виданих сум неповністю чиневчасно повертаються позичальникам. Усі зусилля банку щодо поверненнякредитів зводяться нанівець через недосконалість нашого законодавства. Томузастосовувані в даний час і рекомендовані заходи щодо запобігання кредитнихризиків зводяться до того, щоб не допустити неповернення позички. Через цедоцільно контролювати якість роботи конкретного кредиту ще на стадії йоговикористання, постійно перевіряти здатність позичальника повернути кредит,а також перевіряти забезпечення позички чи гарантії її повернення третьоюособою. З огляду на економічну та політичну нестабільність в Україні,найкращою гарантією повернення кредиту є його забезпечення оскільки привиникненні негативних явищ, єдиним джерелом повернення кредиту для банку єреалізація заставленого майна. Використання кожної окремої формизабезпечення повернення кредиту залежить від різних обставин, серед якихможна виділити такі проблемні для банку як: перевірка платоспроможностігарантів та поручителів, прийняття в якості застави неліквідного майна,звернення стягнення на заставу, можливість погашення боргу страховоюкомпанією з огляду на нерозвиненість страхового бізнесу в Україні та йогослабку економічну базу тощо.

І все ж необхідність забезпечення повернення наданих кредитів змушуєкредитні установи звертатися до такої форми, як застава. Останнім часомсаме застава стала найбільш популярною формою забезпечення зобов'язань, алечерез малий досвід роботи з нею та недосконалість законодавства змушуютьставитись до неї досить обережно, тобто приймати тільки те майнопозичальника, яке відповідає вимогам ринкових відносин. Для цього потрібнотакож враховувати те, що вартість майна постійно змінюється, тому на цьомуетапі важливо якомога точніше визначити його вартість в майбутньому.

Визначення кредитоспроможності позичальника, віднесення його довідповідного класу надійності, а отже і формування банком резервупокриття на можливі втрати за позиками є ще однією проблемою на шляхуздійснення кредитних операцій.

Цим пояснюється потреба у всебічному вивченні вітчизняного тачастково іноземного досвіду щодо надання кредитів, застосуванняефективних форм забезпечення, повернення управління кредитним портфелембанку, дослідження сучасного стану по даній темі, висвітлення новихметодів, концептуальних підходів, науково-методичних рекомендацій з питанняпроблем оцінки заставленого майна, страхування ризиків неповернення кредитута удосконалення законодавства в області кредитування.

Між тим, до теперішнього часу в Україні комплексного визначення видівкредитних ризиків, джерел їх виникнення, аналізу впливу на прибутковість --збитковість кредитних операцій в умовах переходу до ринку не проводилося.
Таке становище пояснюється передусім обмеженим використанням товарно -грошових відносин протягом тривалого часу, а також характерними в минуломуадміністративними методами управління. Це виключали необхідністьзабезпечення гарантії повернення виданих позик, оцінкикредитоспроможності позичальника та відповідно і страхування кредитів.

Кредит виник на певному етапі розвитку людського суспільства, як явищевипадкове, зумовлене особливими взаємовідносинами між товаровироб-никами --коли продавцю потрібно було продати товар, а в покупця не було грошей, щобйого купити. Тому й виникла потреба у передачі продавцем покупцеві товару звідстрочкою платежу, тобто - у кредит.

Згідно положення про кредитування, кредит - це економічні відносини міжюридичними та фізичними особами і державами з приводу перерозподілувартості на засадах повернення і, як правило, з виплатою відсотка.

У кредитних відносинах беруть участь дві сторони: позичальник ікредитор. Ці сторони називаються суб'єктами кредитної угоди, а ті грошовічи матеріальні цінності, затрати чи проекти, стосовно яких укладена угодапозички, є об'єктами кредиту.

Операції з наданням кредитів належать до активних операцій банку.
Кредитні операції здійснюються у формі надання позичок під зобов'язанняпозичальників повернути кошти та заплатити проценти у встановлені строки.
Це ключовий вид активних операцій банків, вони забезпечують переважнучастину доходів у багатьох банків. Позички банків - важливе джерелогрошових коштів для бізнесового та споживчого секторів економіки. В процесіпроведення кредитних операцій банки зустрічаються з кредитним ризиком,тобто з ризиком несплати позичальником в установлений строк наданої банкомпозички та процентів, належних кредитору.

Разом з тим, кредитні операції несуть в собі найбільшу загрозу длябанків - ризик неповернення позичок. Таким чином, кожний банк розробляє іздійснює свою кредитну політику, що складається під впливом поточних таперспективних завдань банку, а також економічної кон'юнктури і повинна бутиспрямована на зменшення кредитного ринку. Тому банки при наданні кредитівповинні вдавати заходів щодо запобігання кредитних ризиків. До цих заходівналежать:

- перевірка здатності позичальника повернути позичку;

- перевірка забезпечення позички, чи гарантії її повернення третьою особою (банком, страховою компанією);

- створювання резервного фонду, тощо.

Нижче наведена Таблиця 3.1 класифікації кредитів.

Таблиця 3.1. Класифікація кредитів.

Наведена класифікація не є вичерпною, тому що можна кредитикласифікувати і за іншими параметрами і ознаками, але по суті такакласифікація зумовлена великою кількістю видів критеріїв, а також умовамигарантування, і дає підтвердження тому, що кредит - це складна економічнакатегорія, до якої потрібно ставитися дуже уважно. Тому банки працюють зісвоїми позичальниками в щільній взаємодії від подання заяви на отриманнякредиту до повного повернення кредиту і відсотків за ним. Банкиспівпрацюють лише з фінансово-сталими підприємствами, які мають постійнінадходження коштів на розрахунковий рахунок, або з тими підприємствами таорганізаціями, які в цей нелегкий час, долаючи труднощі, мають вмайбутньому перспективи свого розвитку. Найбільш поширеними видами кредиту,що застосовується українськими банками, є кредитування по системіовердрафт, кредитування по відкритій кредитній лінії та кредитуванняфізичних осіб під заклад дорогоцінних металів.

Процентна ставка встановлюється диференційно в залежності від строківкредитування. Укладення договору повинно передувати вивчення працівникамибанку платоспроможності позичальника, його надходження на розрахунковийрахунок. Формою забезпечення кредиту являються щоденні обігові кошти нарозрахунковому рахунку позичальника, крім того в забезпечення кредитуприймається додаткове забезпечення у вигляді застави, що оформлюєтьсядоговором.

Акціонерно-комерційні банки, керуючись статутом банку, Законом України
"Про банки і банківську діяльність", нормативними документами НБУ таіншими законодавчими нормами надає короткострокові і довгострокові кредитиплатоспроможнім підприємствам, організаціям і іншим господарськимструктурам, які мають самостійний баланс і власні кошти. [1].

Умови кредитної угоди визначаються для кожного позичальникаіндивідуально, при цьому ступінь ризику кредітуємого заходу повинен бутимінімальним. У разі, якщо кредит надається не під заставу майна,нерухомості та цінностей, що мають реальну ринкову вартість, розмір власнихкоштів позичальника, як правило, не повинен бути нижчим 30% його потреби вкредитних коштах.

Кредитування позичальника здійснюється згідно принципів кредитування.
Принципи кредитування - це правила поведінки банку і позичальника в процесіздійснення кредитових операцій. Отже, банківське кредитування здійснюєтьсяна умовах платності, терміновості, гарантованості поверненням, цільового іефективного використання позичок на основі кредитної угоди. Дотриманняпринципу цільового кредитування допомагає комерційному банку приймати більшзважене рішення про можливість та обгрунтованість надання позик, служитидо певної міри гарантією забезпечення їх повернення.

Принцип строковості - уявляє собою необхідну форму досягнення поверненнякредиту. Принцип означає, що позичка повинна бути повернена в строговизначений строк, який обумовлений в кредитній угоді.

Потрібно зазначити, що кредити за строками поділяються на:

- короткострокові - термін видачі до 1 року;

-- довгострокові - більше одного року.

Економічною основою строковості кредиту, що надається позичальнику націлі основної виробничої діяльності, є тривалість кругообігу оборотногокапіталу. Граничний термін кредитування позичальника на такі цілі не більше
12 місяців, тобто формування обігового капіталу підприємств здійснюється задопомогою короткострокового кредиту.

Кредити на нове будівництво, технічне переозброєння та розширеннядіючих підприємств і їх реконструкцію, тобто на створення та відтворенняосновного капіталу, надається в строки, що обумовлені нормативними строкамибудівництва, освоєння та окупності об'єктів. Ці рядки, як правило,перевищують 12 місяців. Іншими словами, формування основного капіталупідприємства здійснюється за допомогою середньострокових та довгостроковихкредитів.

Строки кредитування встановлюються в залежності від терміну обертанняматеріальних цінностей, що кредитують та окупності витрат, але не вищенормативних.

Можна зробити висновок, що від дотримання принципу строковості кредитузалежить можливість банку надавати нові кредити, оскільки одним із джерелкредитування є повернуті позички.

З принципом строковості (терміновості) щільно пов'язані такі принципикредитування, як диференціювання та забезпеченості.

Діференційність - означає, що кредит повинен надаватися тільки тимсуб'єктам, які в змозі його своєчасно повернути. Диференціація здійснюєтьсяна основі аналізу та балансу на ліквідність, забезпеченість господарствавласними джерелами, рівень рентабельності на поточний момент і вперспективі. Це дає змогу підстрахувати себе від ризику несвоєчасногоповернення кредиту і пов'язаних з цим для банків збитків.

Своєчасність повернення кредиту знаходиться в щільній залежності нетільки від кредитоспроможності позичальників, але і від забезпеченнякредиту.

Принцип забезпеченості має на меті захищати інтереси банку та недопускати збитків від неповернення боргу в наслідок неплатоспроможностіпозичальника. В ролі носіїв гарантії повернення кредиту виступає майнопозичальника. Комерційні банки можуть надавати і незабезпечені майномкредити (бланкові), однак вони мають обмежене застосування, оскількипов'язані з великим ризиком для банку та надається під високий відсоток.

Лімітування - це спосіб встановлення сум граничної заборгованості попозикам конкретному позичальнику. Воно здійснюється шляхом встановленнялімітів кредитування, які являють собою заздалегідь встановлену граничнусуму кредиту, яку позичальник має право отримати від банку. Акціонернікомерційні банки використовують таку форму лімітування кредитів як кредитналінія (овердрафт). Кредитна лінія являє собою юридично оформленезобов'язання банку перед позичальником надавати йому протягом визначеногоугодою строку кредити при тривалому співробітництві банку з позичальником імає ряд переваг як для банку, так і для клієнта. Позичальник отримуєможливість точніше оцінювати перспективи розвитку своєї діяльності,зменшити накладні витрати та втрати часу, пов'язані з веденням переговорівта укладенням кожної окремої кредитної угоди. Банк має аналогічні вигоди іможе детально ознайомитися з діяльністю позичальника. Відкривши кредитнулінію банк незалежно від ситуації на грошовому ринку, зобов'язується надатикредит.

Дівесіфікація позичок, як спосіб захисту від кредитного ризику, являєсобою розподіл наданих кредитів між різними суб'єктами. Чим більшепозичальників отримає кредит, тим при інших різних умовах, буде меншимступінь ризику неповернення боргу, оскільки імовірність багатьохпозичальників значно менша ніж декількох. Для дотримання цього принципукомерційними банками, НБУ встановив максимальний розмір ризику на одногопозичальника, яка не повинна перевищувати 25% власних коштів банку.

Оцінка