1.Вступ.
Час в який ми живемо,-епоха змін. Наше суспільствоздійснює винятково важку, багато в чому суперечливу, алеісторично неминучу і необоротну перебудову. Перебудову суспільства,відносин, культурних та економічних цінностей. В наслідок чого змінюютьсяі погляди на життя. У соціально-політичному житті це перехід відтоталітаризму до демократії, в економіці - від адміністративно-командноїсистеми до ринку, у житті окремої людини перетворення її з «гвинтика» всамостійного суб'єкта господарської діяльності. Такі зміни всуспільстві, в економіці, у всьому нашому життєвому укладі складні тим, що вонивимагають зміни нас самих.
Подібну ситуацію американців, що звикли до різких поворотів долі,і конкуренції, визначають словом «виклик» (challenge). За їх поняттю, коженвиклик таїть у собі для особистості, організації, країни як можливості, так ізагрози. Щоб справитися з цим безпрецедентним у житті нинішніх поколіньвикликом, нам, крім всього іншого, потрібно опановувати новим знанням,навчитися користуватися ним на практиці. Важлива частина цього знання, якпоказує світовий досвід, - збагнення науки і мистецтва менеджменту.
Англійське слово «управління» - менеджмент - походить від коренялатинського слова «манус» - рука; спочатку воно відносилося до сфериуправління тваринами і позначало мистецтво управляти кіньми. Пізніше цеслово перенесли до сфери людської діяльності і стали позначатигалузь науки і практики управління людьми та організаціями.
З легкої руки американців це англійське слово стало відомосьогодні практично кожній освіченій людині. У спрощеному розумінні,менеджмент - це вміння досягати поставлених цілей, використовуючи працю,інтелект, мотиви поведінки інших людей. Менеджмент - по-русски
«Управління» - функція, вид діяльності по управлінню людьми в самихрізних організаціях. Менеджмент - це також область людського знання,що допомагає здійснити цю функцію. Нарешті, менеджмент як збірневід менеджерів - це певна категорія людей, соціальний шар тих, хтоздійснює роботу з управління. Значимість менеджменту була особливоясно усвідомлена в 30-і роки. Вже тоді стало очевидним, що діяльність цяперетворилася на професію, галузь знань - у самостійну дисципліну, асоціальний шар - у дуже впливову суспільну силу.
Найбільші корпорації, банки складають стрижень економічної іполітичної сили великих націй. Від них залежать уряду, багато хто зних мають транснаціональний характер, простягаючи свої виробничі,розподільні, сервісні, інформаційні мережі по всьому світу. А значить,рішення менеджерів, подібно рішенням державних діячів, можутьвизначати долі мільйонів людей, держав і цілих регіонів. Однак рольменеджерів не обмежується їх присутністю лише у величезних багаторівневихі розгалужених корпоративних структурах управління. У зрілої ринковоїекономіці не менш важливий і малий бізнес. По кількості - це більше 95% всіхфірм, за значенням - це найбільша наближеність до повсякденних потребспоживачів і в той же час полігон технічного прогресу й іншихнововведень. Для більшості н7аселенія - це ще й робота. Умілокерувати в малому бізнесі - значить вижити, устояти, вирости. Як цезробити - теж питання ефективного менеджменту.
Виникає питання - чи можна вважати, що англійське поняття
«Менеджмент» та російське «управління» і відповідно, «менеджер» і
«Керівник» - це одне й те саме. І так, і ні. У загальному значенні або, такби мовити, з висоти пташиного польоту, мабуть, - так. Разом з тим є івідмінності у трактуванні та застосуванні цих понять, цікаві правда, восновному лише фахівцям. Однак два конкретні відмінності представляютьсяістотними. По-перше, говорячи про «менеджменті», американці майже завждимають на увазі фігуру, «менеджера» - людини, суб'єкта управління,чинного в деякій організації. У більш загальному сенсі вони застосовуютьтермін «адміністрація», «адміністрування» (administration), якийвідображає знеособлену систему управління. По-друге, коли кажуть
«Менеджер», то, за великим рахунком, мають на увазі професійногокеруючого, який усвідомлює, що він представник особливої професії, а непросто інженер або економіст, що займається управлінням. До того ж менеджер
- Це людина що минув, як правило спеціальну підготовку.
У нашій країні в даний час, є люди які тільки починаютьзнайомитися з основами підприємницької професії. Багато нашихбізнесмени не знають навіть азбучних істин підприємництва. У перекладі занглійської мови «бізнес» - це «справа», «заняття»; означає «бізнесмен» --просто «ділова людина». Втім, довгі роки це слово набуло навіть неіронічний, відверто лайливий зміст. Відкривши словник іншомовних сліввидно: «ділок, який прагне з усього витягти великі бариші, негребують жодними засобами з метою особистої наживи ». Вражаюче!
Замість того, щоб дати справжнє значення слова, нам по сутівтовкмачують, як ми повинні ставитися до того, що це слово позначає.
А тепер за таку філологію розплачується економіка. Заразділовим людям начебто надана свобода дії, але самедіяти-то вони і не навчені. І ми повинні зараз дати нашим діловимлюдям основи тих знань, які давно вже мають бізнесмени інших країн.
У культурі розвинених країн поняття менеджмент дуже межує зпоняттям бізнес. Бізнес - це діяльність, спрямована на одержанняприбутку шляхом створення і реалізації певної продукції чи послуг.
«Управління бізнесом» (Business management) - це управління комерційними,господарськими організаціями.
Бізнесмен і менеджер - це не одне й те саме. Бізнесмен - це той,хто «робить гроші», власник капіталу, що знаходиться в обігу, що приноситьдохід. Ним може бути ділова людина, у підпорядкуванні якого ніхто незнаходиться, або великий власник, який не займає ніякої посади ворганізації, але є власником її акцій і, можливо, є членомїї правління. Менеджер ж обов'язково займає постійну посаду, у йогопідпорядкуванні знаходяться люди. Кілька більш приватний випадок бізнесу - цепідприємництво. Цей вид діяльності ще більше зв'язується зособистістю людини - підприємця, який здійснює бізнес, затіваючинову справу, реалізуючи деякий нововведення, вкладаючи власні коштив нове підприємство і беручи на себе особистий ризик.
Важливо зрозуміти, що управління, менеджмент - це, звичайно,самостійна галузь знань, що вимагає вдумливого освоєння. Цеокрема дисциплінарна область, яку краще за все назвати
«Управлінська думка», що поєднує в собі науку, досвід, «ноу-хау»,примножуємо управлінським мистецтвом.
Коренем адміністративно-командної системи традиційного радянськогосуспільства була ієрархія, що носила, так би мовити, «загального характеру». Всімало якусь лінію підпорядкування, вищої інстанції, а повноваження вищоївиконавчої влади були практично нічим не обмежені. Але паралельноз цим радянське суспільство активно використовував і «жорстку» культуру вяк потужного засобу впливу на своїх членів. Через ідеологію,членство в партії, під впливом засобів масової інформації, освіти,підтримуваних традицій і звичок люди осягали численні «можна» і
«Не можна», контрольовані насамперед партократію. Вони або дотримувалисяїх, або входили в конфлікт з системою.
Ринок як універсальний засіб впливу на господарське життяпри цьому всіляко придушувався, використовувався майже виключно дляторгівлі предметами споживання. «Економічні методи» керуваннязастосовувалися в чітких рамках, ієрархічних систем. І все-таки ринок у своємуприродному потужному стані існував у тіньовій економіці, якапопутно будувала свої ієрархічні відносини в прихованих антигромадськихкорумпованих структурах, формувала негативні культури, деформуючісвідомість людей, їх соціальні відносини.
Адміністративно-господарська система, яка пройшла тривалуеволюцію, була добре налагоджена й узгоджена в своїх основних елементах. Зсталінських часів вона дозволяла тримати суспільство і конкретні організації
«У вузді», домагатися цілей, які встановлювалися зверху, незважаючи навитрати, придушувати зовнішні прояви конфліктів. До того ж ця системабула спрямована на активне задоволення нижчої з соціальнихпотреб людей - потреби в причетності, приналежності до будь -якій групі. Незважаючи на жорстке придушення прав окремої особистості, длябагатьох лояльних членів суспільства міф про загальне участь у будівництвіщасливого майбутнього країни під мудрим керівництвом, про життя в самомусправедливому суспільстві складав основу світогляду.
Нині, однак, система управління повинна перетерпіти радикальніперетворення разом з усім суспільством. Їх необхідність викликана тим, щоадміністративно-командна система, ідеологія, що лежить в її основі, прийшли вочевидне протиріччя з вимогами розвитку продуктивних сил ізабезпечення прав людини. Але щоб зробити такий стрибок, потрібно, якпоказує досвід багатьох країн на різних континентах - і традиційних і новихлідерів світового розвитку, - мати адекватну цього систему управління ікультуру, які спроможні забезпечити продуктивність, ефективність,динамічність, адаптивність, виробництва до різноманітних вимогспоживачів. Тільки ринок як засіб управління економікою за своєюприроді має такий потенціал.
Перебудова господарського устрою радянського суспільства якраз іполягає в кардинальному структурній зміні. Ринок - як продукт правовогодержави і господарська реальність має стати головним «інструментомуправління »(точніше навіть самоврядування) на рівні суспільноївиробництва в цілому. Саме він визначить сутність господарського устроюнового суспільства, його зовнішнє середовище. Тепер вже товарно-грошові відносинипрагнутимуть купувати «загального характеру», і суспільство цілком резоннообмежуватиме цей процес у деяких, насамперед духовних сферах:освіті, культурі, науці, охороні здоров'я і т.п.
Российская промисловість адаптується до ринкових умов. За -Мабуть, пожвавлення інвестиційного процесу буде визначатися не тільки інавіть не стільки розвитком законотворчої ініціативи, скільки темпамипоширення нових методів управління, підвищення якості менеджментуна рівні окремих підприємств.
2. Перші проекти випуску цінних паперів і створення фондового ринку Росії.
Фондовий ринок являє собою частину фінансового ринку, дездійснюється емісія (випуск) і купівля-продаж цінних паперів. Цінний папір
- Документ, що відображає майнові права, що має вартість, здатнийсамостійно звертатися на ринку, бути об'єктом купівлі-продажу та іншихугод. Цінні папери, будучи різновидом капіталу, можуть бутиджерелом постійного або разового прибутку. Фондовий ринок включає в себеяк кредитні відносини, коли цінні папери випускаються у зв'язку знаданням позики, так і відносини співволодіння, коли цінні папериє титулом участі у власності.
У розвинутій ринковій економіці цінні папери та їх ринок граютьвеличезну роль у мобілізації вільних грошових коштів для потреб підприємстві держави.
Формування цивілізованого фондового ринку Росії почалося ззовнішньої державної позики, здійсненого в 1769г. , Під час війниз Туреччиною. З цього періоду протягом 40 років Росія регулярно вдавалася дозовнішніми позиками, що дозволило крім отримання фінансових ресурсів,накопичити досвід операцій з цінними паперами, використаний при випускуперший внутрішніх позик.
Початок їм полов указ від 25 березня 1809г. про правила укладаннявнутрішніх державних позик. Позики випускалися на п'ять років, під 7%річних. Облігації позик приймалися в заставу по всіх підрядів та постачання.
Обсяг першого внутрішньої позики 1809-1810гг. Був дуже незначним,близько 3.3 мільйонів рублів. Але все ж він став визначною подією: у
Росії з'явився принципово новий фінансовий інструмент - цінні папери.
Вже в 1810г. випускається новий внутрішній державну позику,що мав метою виведення з обігу надмірно накопичилися паперовихасигнацій. За рік на сплату за облігації даної позики було внесено всьогоп'ять мільйонів рублів асигнаціями (які потім були спалені), що недозволило істотно скоротити їх кількість в обігу.
У квітні 1812г. в Росії випускаються короткострокові облігаціїдержавного казначейства з терміном обігу один рік, прибутковістю 6%річних.
У 1817 - 1822гг. в Росії випускаються відразу п'ять внутрішніх позик,призначалися для виведення з обігу паперових грошей і консолідаціїдержавного боргу. Всі вони приносили дохід в 6% річних зі сплатоювідсотків по півріччях. Однак внутрішній фондовий ринок був ще вкрайслабкий, і необхідні ресурси залучити не вдалося. Уряду довелосяповернутися до зовнішніх позик.
Порівняно малий успіх спроб створити в Росії системувнутрішнього державного кредиту викликаний наступним. По-перше, широкікола російського суспільства були зовсім не знайомі з цінними паперами.
Повинен був пройти достатній період часу, щоб населення навчилосякористуватися ними (розраховувати котирування, грати на різниці курсу, здаватив заставу і т.п.). По-друге, в Росії тільки починалося формуванняструктур фінансового ринку (банків, страхових компаній, акціонерних товаристві т.д.), тому ще не могло виникнути професійних учасниківфондового ринку.
У результаті в наступні після 1822р. сорок років урядзмушене було вдаватися або до зовнішніх запозичень, або до випуску такзваних серій квитків державного казначейства. Всього за 1831 -
1854гг. було випущено 36 таких серій, і в 1855р. в обігу перебувало на
75 мільйонів рублів сріблом квитків державного казначейства. Ціквитки хоч і мали деяку схожість із цінними паперами (за нихвиплачувалися відсотки), оскільки видавалися і приймалися казною за всімаплатежах, що були по суті сурогатним платіжним засобом.
Нові спроби проведення великих внутрішніх позик було вжитона початку 60-х років. До цього часу умови для розвитку фондового ринку
Росії покращилися. Після скасування кріпосного права почалося перетвореннявсього господарського ладу країни: створювалися комерційні банки,банкірські будинку, страхові товариства. Частина юридичних осіб та фізичнихосіб вже мала досвід операцій з цінними паперами.
Виключно важливий вплив на становлення державногокредиту Росії в цивілізованих формах надав той факт, щобезпосередню участь у ньому взяли видатні російські державнідіячі-фінансисти.
У 1856р. за велінням Олександра II був відряджений для вивченнядержавної звітності у Францію, Бельгію, Австрію і Пруссію
В. А. Татаринов (згодом державний контролер, одне з найбільшвпливових осіб у правлінні Олександра II). У жовтні 1858р. їм бувпредставлений звіт, що ліг в основу реорганізації розпису державнихдоходів і витрат та державного контролю.
Розпис В.А. Татаринова державних фінансів за європейськимзразком показала, що нові великі джерела доходів бюджету можуть бутиотримані саме шляхом запозичення всередині країни.
Розробка умов внутрішніх державних позик, метою якихбуло отримання коштів для фінансування народного господарства, в першучерга будівництва залізниць, було доручено Міністерству фінансів.
Очолив цю роботу призначений в 1862г. міністром фінансів М.Х. Рейтери,раніше складався членом ради міністрів фінансів.
Діяльне участь у розробці і здійсненні проектів позиквзяв також член ради міністра фінансів А.А. Абага (займав пізнішепости державного контролера, міністра фінансів, голова
Департаменту економіки Державної ради).
Програму емісії державних цінних паперів вирішено було почати звипуску облігації виграшних позик. Тринадцятого листопада 1864г. і 14лютий 1866р. були випущені два 5%-х внутрішніх виграшних позики, умовияких повністю збігалися, строком на 60 років в облігаціях гідністю по
100 рублів. Тиражі виграшів повинні?? илі провадитися протягом перших 30років два рази на рік (із загальною сумою виграшів по 600 тисяч рублів на кожноготираж), а протягом наступних 30 років - раз на рік. Крім того, у моментпогашення облігацій виплачувалася погасітельная премія, зростала від 20до 50 рублів залежно від тривалості терміну виходу облігації втираж.
Кошти отримані за обома позиками, дали можливим різко розширитизалізничне будівництво, забезпечити платежі за зовнішніми позиками, а такж і по позиках, отриманим у російських банків.
Значення обох виграшних позик для Росії цим не обмежується.
Облігації позик незабаром стали улюбленою папером для розміщення коштівдрібних і середніх власників капіталів. У 1870р. облігації обох позиккотирувалися за ціною в 1.5 рази вище номіналу. У 1878г. курсовая цінаперевищила номінальну вже у 2,5 рази. В окремі роки котирування ціннихпаперів мінялися на 20 -40%. Це привернуло до них увагу великихфінансистів, що грали на зміні курсу облігацій.
З виходом в обіг облігацій виграшних позик в Росіїсформувався справжній вторинний ринок цінних паперів і з'явилися йогопрофесійні учасники.
За грунтовності підготовки, розробки плану виграшів івигод, що надається інвесторам, обидва російські виграшних позики можутьбути віднесені до числа кращих з подібних позик.
Наступним великим заходом у сфері державного кредитустав випуск спеціальних залізничних позик. При цьому передбачалося яквипускати державні позики, так і стимулювати проведення приватнихпозик. На останньому особливо наполягав М.Х. Рейтери.
Таким чином, М.Х. Рейтери пропонував ввести практикунадання державних гарантій з виплати відсотків за приватнимзалізничним позиками. Ці пропозиції були здійснені, хоча з початкуне завжди успішно. Пізніше вдосконалена система державнихгарантій поширилася на цілий ряд інших видів приватних позик і сталаоднією з важливих рис державного кредиту Росії.
Державні гарантовані приватні залізничні позикивипускалися до початку 70-х років. З 1870р. знову підвищується роль зовнішніхпозик (у тому числі випускаються «консолідовані залізничні позики»).
Однак початок війни з Туреччиною змусило знову вдатися до великихвнутрішніми позиками. У 1877 - 1879гг. було випущено три «східних позики». Їмбула додана патріотична забарвлення у розрахунку на залучення широких кілнаселення. Загальна емісія цінних паперів «східних позик» склала заноміналом 800 мільйонів рублів. Термін погашення облігації - 49 років,дохідність - 5% річних.
У 1882р., через 70 років після першого випуску, в Росіївідновлюється емісія короткострокових зобов'язань. Однак і в цей часкороткострокові папери не набули широкого поширення на російськомуринку. Усього в 1882 - 1886гг. їх було випущено на суму 45 мільйоніврублів. У 1886р. короткострокові зобов'язання були погашені, а новихвипусків не було.
Однак той же 1886р. знаменує собою новий великий успіх у сферідержавного кредиту в Росії. На думку міністра фінансів Н.Х. Бунге,замість зовнішніх «консолідованих ж/д позик» для фінансування спорудшляхів сполучення слід було використовувати внутрішні джерела. Тому 13 травня
1886р. був випущений внутрішній Ж/Д позику, що отримав назву «5% - йдержавної безперервно прибуткової ренти 1886р .».
Позика випускався на суму 100 мільйонів рублів без зобов'язанняпогашення в певний строк. Облігації позики мали право в 100,
500, 1000, 5000 і 10 000 рублів і приносили 5% відсотків річних.
Підписка на позику проводилася протягом всього лише трьох днів. За цейчас підписалося близько 11 тисяч осіб на суму більш ніж 2 мільярди рублів.
Таким чином, заявки на позику підвищили його загальну номінальну вартість у
22 рази. Повністю були задоволені всі заявки на суму понад 1000рублів, а по іншим заявками задовольнялася лише частина передплатний суми.
Настільки успішної компанії в Росії ще не було. Враження тим більшепосилювалася, що нещодавно проведені «східні позики» не вдавалосяповністю розмістити в Росії, і частина їх була реалізована на зовнішніхринках. Крім того, облігації Ж/Д ренти розміщувалися за ціною 99 рублів
50копеек за 100 - рубльову папір, облігації ж «східних позик» - по
90-93 рубля.
Випуск облігацій Ж/Д ренти привів до пожвавлення на вторинному ринку.
Ці облігації стали найбільш привабливими для дрібних інвесторів,потіснивши навіть облігації виграшних позик 1864 - 1866гг.
Вісімдесяті роки стали періодом розквіту наукових досліджень зтеорії державного кредиту: А. М. Глаголєв, Б. Ф. Малешевскій, І. І. Кауфманта ін Провели математичне обгрунтування довгострокових позик, виклалитехніку їх організації з урахуванням російського і зарубіжного досвіду. Все цедозволило перейти до наступного етапу розвитку державного кредиту
Росії - конверсії внутрішніх позик.
Початок їй було покладено випуском 19 лютого 1891р. друга 4% - говнутрішньої позики «на невелику суму 70 мільйонів рублів». Основніконверсійні заходи провів в 1894. С. Ю. Вітте, міністр фінансів з
1892р.
Директором кредитної канцелярії Міністерства фінансів був призначений
Б. Ф. Малешевскій, людина з багатим практичним досвідом. Його викладматематичних основ довгострокових позик було удостоєно премії Академіїнаук.
У квітні 1894. була відкрита добровільна конверсія 5%-х банківськихквитків та облігацій другого і третього «східних позик» на загальну сумубільше одного мільярда рублів. В умовах проведення конверсії випускаласянова державна цінний папір - 4%-а рента. Добровільна конверсіямала винятковий успіх. Сума заявок про обмін перевищила випускнусуму 4%-ої ренти. У 1894. 12 травня почалася додаткова емісія, атакож конверсія всіх дорогих державних паперів.
Конверсія 1894. поклала початок уніфікації державних ціннихпаперів. З цього часу 4%-а рента стає основною російської цінногопапером, котирувався як усередині країни, так і за її межами. Всьогобуло конвертовано цінних паперів старих позик (включаючи і зовнішні) на суму
2.6 мільярда рублів за їх номінальною ціною.
Таким чином, протягом 35 років (з 1864г. По 1899р.) Фондовийринок Росії успішно розвивався за рахунок випуску все нових державнихпаперів.
З початку XX століття становище змінилося: у 1900 - 1903гг. в країнівибухнула економічна криза; в1904 - 1905гг. Росія воювала з Японією;нарешті, в 1905 - 1907гг. відбулася перша російська революція.
У зв'язку з цим (особливо після початку військових дій з Японією)змінилася і політика державних позик. У 1904 - 1908гг. булореалізовано державних цінних паперів на суму більш ніж 2.1 мільярдрублів. В основному це були папери військових позик, на доходи від якихфінансувалися оборонні заходи.
З 1909р. спрямування коштів, отриманих від реалізаціїдержавних цінних паперів, різко змінюється в бік фінансуваннязаходів щодо розвитку сільського господарства. Однак з цього часу наринку цінних паперів відбулися докорінні зміни. Основним інструментом длявкладення капіталів стали недержавні цінні папери. Серед них головнемісце зайняли папери іпотечних позик, яких було випущено в 1909-1913гг.на суму близько 2.5 мільйона рублів, а також акції.
дивідендних паперів, давно зайняли на західних ринках провіднемісце, у Росії почали відігравати помітну роль лише з другої половини XIXстоліття. Ще в 1892р. на петербурзької біржі контролювалися папери лише 32підприємств. При цьому відносно регулярні операції проводилися лише з
5 - 6 паперами газових і пивоварних заводів. До кінця ж промисловогопідйому 90-х років на петербурзької біржі зверталися акції 92 підприємств.
Курси акцій у солідних компаній піднялися на 50 - 100%, а курси деякихспекулятивних паперів у 2-3 і навіть у 8раз.
Проте криза в 1900 - 1903гг. завдав сильний удар по ринкуакцій. До жовтня 1901р. курсова ціна акцій 98 товариств металургії,вугільної промисловості і деяких інших галузей впала більш ніж в 2.5рази. Курсова ціна акцій 6 петербурзьких банків впала на 103 мільйонирублів, 300 великих підприємств перестали виплачувати дивіденди акціонерам.
У 1909р. почався економічний підйом в Росії, на якийакціонерні товариства відреагували відновленням великомасштабної емісіїакцій. За 1909 - 1913гг. було випущено в три рази більше акцій, ніж у 1904
- 1908гг. Всього за 1909 - 1913гг. було емітовано акцій торговельно -промислових і залізничних підприємств, а також комерційних банків насуму близько 2.7 мільярда рублів. З того часу акції зайняли провіднемісце серед цінних паперів на російському ринку.
Економічний підйом 1909 - 1913гг. радикально змінив фондовийринок Росії. На зміну державних цінних паперів прийшли папериіпотечних та комерційних банків і приватних підприємств. Найбільшепоширення набули іпотечні суспільства та акції.
Перша світова війна змінила стан справ на фондовомуринку. Основним фінансовим інструментом для мобілізації коштів на потребифронту і тилу знову стали облігації державних позик.
На початку війни курси акцій постійно падали. Однак стабілізаціядержавних фінансів у 1915 - 1916гг. (у чому важливо роль зіграливнутрішні позики) призвела до поступового пожвавлення операцій з акціями.
Курси стали рости. Петербурзька біржа, закрита на початку війни, відкриласяв січні 1917р. і працювала до лютневих подій 1917р.
Таким чином, в 1864 - 1917рр. в Росії сформувався доситьрозвинений фондовий ринок. Цінні папери стали одним з головних засобівзалучення вільних грошових капіталів на потреби народного господарства.
Основу фондового ринку Росії заклали державні позики 60 -
90-х років XIX століття. Саме їх вдала розробка і проведення дозволилиприщепити смак населенню до операцій з цінними паперами, стимулюватирозвиток інфраструктури фондового ринку і підготувати грунт для широкогообігу акцій.
В перехідній економіці, зокрема в Росії, така функція ціннихпаперів складається не відразу. За високої інфляції, властивої початковиметапах переходу до ринку, доходи на цінні папери не компенсуютьінфляційних втрат. Гроші інвесторів охочіше вкладаються в операції зіноземною валютою. Навіть в умовах існування валютного коридору іпадіння темпів інфляції в 1996году в Росії попит на валюту значноперевищував пропозицію. У тому ж напрямку діє і ризик втрати грошей нафондовому ринку.
Але перехідний період економіки вимагає не просто розвитку ринкуцінних паперів. Необхідно, враховуючи історичні особливості та поточнуситуацію в країні, поступово робити його все більш повнокровним. У
Російської імперії цей ринок був присутній: існували акціонернітовариства, державні облігації, фондова біржа. Але на відміну від багатьохінших країн, фондовий ринок Росії носив чисто спекулятивний характер:папери купувалися в основному з метою продати дорожче, а не з метоюпостійного зберігання; більша частина операцій йшла поза біржами.
У сучасній Росії (як і в ряді інших перехідних економік)збігаються в часі два процеси: зародження фондового ринку і постійнийспад виробництва. Цілеспрямована політика держави з регулюванняринку цінних паперів в таких несприятливих умовах є найважливішимумовою виходу з кризи і переходу до економічного зростання.
3.Первічний і вторинний фондовий ринок.
Коли цінний папір емітується (випускається) і продається в першійруки, відбуваються два явища: на фондовому ринку з'являється ще одинфінансовий інструмент, а емітент (випускає), продаючи його, привертаєпотрібні йому гроші. Потім можуть відбуватися другий і наступні операції:папір продається, переходить з рук в руки, тобто звертається. Тут вженіякого отримання додаткових грошових коштів емітентом не відбувається.
Фондова цінність просто змінює власника.
У зв'язку з цим прийнято розрізняти первинний і вторинний ринки ціннихпаперів.
Первинний ринок - це сфера обігу цінних паперів, дездійснюється їх розміщення серед перших інвесторів (тобто продаж в першуруки).
Вторинний ринок - це сфера, де обертаються раніше розміщеніцінні папери, переходячи в другі, треті і т.д. руки, тобто змінюючивласників.
Найважливішою умовою розвитку первинного ринку в будь-якій економіці, атим більше в перехідний, є повнота і точність необхідної інформаціїпро емітента.
«Непрозорість» російського фондового ринку, тобто недостатністьабо неточність інформації про компанії та банки, що випускають цінні папери,не дозволяє інвесторам робити обгрунтований вибір фондових цінностей, вякі є сенс вкладати гроші.
Розміщення паперів на первинному ринку може бути приватним і публічним.
При приватному розміщенні цінні папери продаються обмеженому колу заздалегідьвідібраних інвесторів (без публічної пропозиції всім бажаючим). Припублічному розміщенні дається публічне оголошення, і папери продаються всімбажаючим.
До недавнього часу в Росії був розвинений в основному первинний ринокцінних паперів. При акціонування державних підприємств, природно,з'явилися акціонери. Але основна частина фондових цінностей не продавалася навторинний ринок.
Починаючи з 1993р. в обігу з'явилося кілька видівдержавних цінних паперів. Вони досить надійні і дають більш високийдохід, ніж банківські вклади. У 1995р. різниця між рівнем доходу за цимипаперів та з процентних ставок на банківські вклади становила від 20 до
40% річних. Це стимулювало розвиток вторинного ринку таких паперів.
4.Основние види цінних паперів.
Цінні папери можуть бути кваліфіковані за кількома різнимиознаками. Один з таких ознак-порядок підтвердження прав власникацінного паперу. Відповідно до нього цінні папери можуть бути трьох видів:
- Цінні папери на пред'явника. Це цінні папери, на яких невказано ім'я власника. Найчастіше випускаються маленьким номіналом іпризначені для інвестицій широких кіл населення. Їх головнимвідмінною рисою є вільний перехід з рук в руки, щодає можливість мати не обмежений вторинний ринок. У Росії у зв'язку зособливостями законодавства, що забороняв до останнього часу емісіюпред'явничих акцій, цінні папери на пред'явника не отрималирозповсюдження (в даний час емісія акцій на пред'явника можлива,але тільки у відповідності з нормативом по відношенню до розміру статутногокапіталу, встановленому Федеральною комісією з ринку цінних паперів). Лишедеякі різновиди цінних паперів (наприклад, облігації) можуть матипредставницькою формою, яка, втім, все одно застосовується дужерідко. Для підтвердження прав власника на них необхідно і достатньопред'явити цінний папір. Такі папери поширені в деяких західнихкраїнах, в першу чергу в Німеччині, а також у США;
- Іменні цінні папери. Права власника на таку папір повиннібути підтверджені внесенням імені власника в текст самого паперу (абосертифіката, її заміняє) і до реєстру, що ведеться емітентом. Такі цінніпапери можуть продаватися на вторинному ринку, але для реєстрації переходуправа власності необхідна реєстрація проведених операцій у реєстрі, щоускладнює обіг іменних цінних паперів в порівнянні з представницькими.
Більшість цінних паперів, що мають ходіння в Росії, є іменними;
- Ордерні цінні папери. Права власників ордерних паперівпідтверджуються передавальними записами в тексті папери і пред'явленням самоїпаперу. До цієї категорії відносяться в першу чергу векселі та чеки.
Друга важлива класифікація цінних паперів - поділ їх на боргові,вдають із себе боргові зобов'язання емітента (облігації, векселі,депозитні та ощадні сертифікати і т.д.), і не боргові (акції,опціони).
По термінах цінні папери зазвичай поділяються на короткострокові (позагальноприйнятою на західних ринках класифікацією до них відносяться цінні папериза строками погашення або реалізацією закладених у цінних паперах прав дороку), середньострокові (від року до п'яти років), довгострокові (понад п'ять років),безстрокові (наприклад, акції) і терміном за пред'явленням.
За статусом емітента цінних паперів виділяють державні паперифедеральних органів влади, державні цінні папери муніципальнихорганів, корпоративні цінні папери, цінні папери фізичних осіб
(векселі, чеки, опціони і т.д.) і цінні папери і?? остранних емітентів.
Також за статусом емітента цінні папери поділяються на банківські (депозитні таощадні сертифікати) та небанківські.
Крім того, цінні папери розподілити на первинні, що дають правона дохід або частку в капіталі, і вторинні (похідні), що дають право напридбання або продаж первинних паперів, наприклад опціони,приватизаційні чеки (ваучери). Основні цінні папери дають основнемайнове право або вимога, тоді як допоміжні дають якийсьабо додаткове право. Наприклад, відривні купони до облігацій даютьправо на отримання доходу та іноді є самостійною цінним паперомна пред'явника, навіть якщо облігація іменна.
фондовими називають папери, що мають в обігу на фондовій біржі, тоє акції, облігації, опціони. Комерційні цінні папери обслуговуютьпроцес товарообігу і різні майнові угоди, до них відносятьсявекселя, коносамент. (таб. № 1.)
5.Участнікі ринку цінних паперів.
У функціонуванні ринку цінних паперів беруть участь великакількість юридичних і фізичних осіб. Усіх їх можна розділити наемітентів цінних паперів, інвесторів та професійних учасників ринкуцінних паперів.
Як емітентів цінних паперів на російському ринку виділяютьсянаступні економічні агенти:
1) Міністерство фінансів РФ.-найбільший емітент цінних паперів в
Росії.
2) Місцеві органи влади - для фінансування бюджету і окремих інвестиційних проектів вони часто вдаються до емісії облігацій, а в 1995 - 1996 роках все більший масштаб приймає випуск розрахункових векселів місцевих владних структур;
3) Колишні державні підприємства, перетворені в акціонерні товариства;
4) Банки виступають як емітенти акцій (у 1995 році за кількістю емісій акцій банки були безумовними лідерами), векселів, депозитних і ощадних сертифікатів;
5) інші емітенти, до яких належать "нові" економічні структури.
Після буму цінних паперів цих емітентів 1991 - 1994 років наступивперіод глибокої кризи даного сектора ринку. 1995 - 1996 роки принеслимайже повне забуття цінних паперів всіх «Олбі», «Холдинг - Центрів», «Дока
- Піцу », чекових інвестиційних фондів.
Як інвесторів на російському ринку цінних паперів виступаютьпрактично всі категорії економічних агентів, від фізичних осіб додержави. Безумовно, різні категорії інвесторів мають різніпріоритети при купівлі цінних паперів, проте в цілому основною тенденцієюросійського ринку цінних паперів 1994 - 1996 років став поступовий перетіканнякапіталів на ринок державних цінних паперів.
Розглянемо короткі характеристики професійних учасників ринкуцінних паперів. Цінні папери є ідеальним біржовим товаром, торгівляякими здійснюється на фондових біржах.
Інвестиційний фонд - це акціонерне товариство відкритого типу,основним видом діяльності якого є інвестиції в цінні папери.
У колективних форм інвестування є кілька суттєвихпереваг. По-перше, обеспеч
