Київський інститут бізнесу та технологій

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

з курсу: «Гроші та кредит»

на тему: «Ринок цінних паперів та перспективи розвитку в Україні »

студентки І I І курсу

групи 97 - 1

факультету" Економіки та управління "

Лихолай Лілії Євгенівні

Київ - 2000 р..

П Л А Н

Вступ.

І. Ринок цінних паперів - обов'язковий елемент ринкової економіки: а) місце ринку цінних паперів у фінансовій системі та йогоінструменти; б) структура ринку цінних паперів;

ІІ. Цінні папери: класифікація, види, взаємозв'язки: а) цінні папери першого порядку; б) цінні папери другого і третього порядку;

ІІІ. Державно-правове та інституційно правове регулювання ринку цінних паперів: а) загальна характеристика; б) види правового регулювання ринку цінних паперів; в) органи інституційно-правового регулювання ринку ціннихпаперів.

IV. Централізований рінокцінніх паперів: а) поняття централізованого ринку; б) мета централізації ринків цінних паперів; в) учасники ринку цінних паперів; г) схема фондової взаємодії.

V. Фондова біржа: організація котирування цінних паперів: а) фондова біржа як організований ринок цінних паперів; б) котирування та стани ринку.

Заключення.

В С Т У П

Ринок цінних паперів є багатоаспектне соціально-економічною системою,на основі якої функціонує ринкова економіка в цілому. Він сприяєакумулювання капіталу для інвестицій у виробничу і соціальну сфери,структурній перебудові економіки, позитивний динаміці соціальної структурисуспільства, підвищенню достатку кожної людини шляхом володіння і вільногорозпорядження цінними паперами, психологічній готовності населення доринкових відносин.

В Україні ринок цінних паперів перебуває на стадії свого становлення. Зсічня 1992 року працює Україніська фондова біржа (УФБ) з Центральнимдепозитарієм цінних паперів, мережею філій та брокерських контор по всійтеріторії України. З грудня 1993 року на біржі введена в дію системаелектронного обігу цінних папері, яка не виключає можливості котируванняматеріалізованіх цінних паперів. Зростає кількість позабіржових фінансовихпосередників, торговців цінними паперами, інвестиційних фондів і компаній.
Збільшується число емітентів, які зареєстрували випуск своїх цінних паперіву Міністерстві фінансів України, невпинно зростає загальний обсяг їхемісії.

В квітні 1994 року Кабінет Міністрів України затвердив «Концепціюфункціонування і розвитку фондового ринку в Україні ». Указом Президента
України від 25 травня 1994 року «Про електронний обіг цінних паперів і
Національний депозитарій »законодавчо закріплене переміщення фінансовихактивів у дематеріалізованій формі та створення всеукраїнського
Національного депозитарію на базі Центрального депозитарію цінних паперів
УФБ.

В той же час подальший розвиток національного ринку цінних паперівстримується рядом об'єктивних та суб'єктивних факторів. Найголовнішими зних є: кризовий стан української економіки, високий рівень інфляції, відсутністьтвердої національної грошової одиниці; відставання існуючої законоадвчої та нормативно-правової базифункціонування фондового ринку від розвитку реальних процесів на ньому; слабкість і недостатність державного регулювання національного ринкуцінних паперів; нерозвиненість первинного ринку цінних паперів, практична відсутністьоперацій з похідними від цінних паперів; відсутність гарантій по операціях з цінними паперами, недовіра населеннята його психологічна непідготовленість до операцій на фондовому ринку; відсутність гарантій держави щодо захисту грошових заощаджень населення.

В цій роботі буде розкрита сутність ринку цінних паперів України, йогомісце у фінансовій системі України, інструменти та шляхи вирішення проблемна сучасному етапі.

Розділ І

Розвиток економіки постійно вимагає мобілізації, розподілу іперерозподілу фінансових ресурсів. У будь-якій країні, де економікафункціонує ефективно, цей процес здійснюється на ринку фінансовихресурсів. Однак ринок фінансових ресурсів - це скоріше загальна назва цілої системи ринків, що зосереджуються попит і пропозицію на різні за своїмхарактером платіжні засоби. Структуру ринку фінансових ресурсів найкращерозглянути за графічною схемою (мал.1)

Малюнок 1.

Ринок фінансових ресурсів

Кредитний ринок Валютний ринок

Ринок Ринок < br>Ринок грошових інструментів інструментів ресурсів позикивласності

Ринок похідних інструментів

Ринок цінних паперів

Отже, поняття «ринок фінансових ресурсів» об'єднує три головніскладові: кредитний ринок, валютний ринок та ринок цінних паперів. У своючершу кожна з цих складових, або елементів синтезує в собі певну групуринкових відносин, що взаємопов'язані в рамках загальної системи.

Кредитний ринок - це механізм відносин між юридичними особами
(підприємствами), які потребують коштів для свого розвитку, з одного боку,та організаціями і громадянами, які можуть надати (позичити) такі кошти, --з іншого.

Цей ринок має кілька головних функцій. До них належить, по-перше,об'єднання дрібних, відокремлених заощаджень населення, державних органів,приватного бізнесу, зарубіжних інвесторів і створення потужних грошовихфондів. По-друге, трансформація цих коштів у позиковий капітал, щозабезпечує зовнішні джерела фінансування капіталовкладень сфериматеріального виробництва національної економіки. По-третє, надання позикдержавним органам та населенню для вирішення таких важливих завдань, якпокриття державного дефіциту, фінансування житлового будівництва тощо.
Таким чином, кредитний ринок дозволяє здійснювати нагромадження, обіг,розподіл і перерозподіл позикового капіталу між сферами національноїекономіки.

Валютний ринок - це механізм встановлення правових та економічнихвідносин між споживачами та продавцями валют. Попит на іноземну валютувіддзеркалює міру залежності національної економіки від імпорту ізумовлюється конвертованістю тієї чи іншої валюти. Конвертованість, яквідомо, - це гарантована спроможність грошової одиниці вільно обмінюватисьна інші валюти. За умови повної конвертованості будь-яка фізична абоприватна особа може фактично без перепон брати участь узовнішньоекономічній діяльності, вільно продавати, купувати та обмінюватинаціональну валюту на іноземну відповідно до ринкового курсу без обмеженьчи втручання держави. Тут існує пряма залежність: чим нижчий рівеньконвертованості національної валюти, тим більшою мірою валютний ринокпідлягає державному урегулювання (методом запровадження фіксованогом курсустосовно інших валют).

Ринок цінних паперів охоплює (об'єднує) частину кредитного ринку
(зокрема, ринок позикових боргових інструментів, або ринок борговихзобов'язань) і повністю ринок інструментів власності. Іншими словами, цейринок інтегрує операції щодо випуску та обігу боргових інструментів,інструментів власності, а також їхніх похідних. До боргових інструментівналежать, передусім облігації, векселі, сертифікати. До інструментіввласності - всі види акцій, а до їх похідних - опціони, ф'ючерси та іншіаналогічні цінні папери. Отже, ринок інструментів позики, будучи елементомкредитного ринку є сферою відносин, що стосуються позикового капіталу, втой час як ринок інструментів власності стосується відносин щодо власногокапіталу, тобто пайових внесків власників у статутних фондах підприємств.

Ринок цінних паперів можна розмежувати на первинний і вторинний,біржовий та позабіржовій. Первинний ринок - це ринок перших і повторнихемісій (випусків) цінних паперів, на якому здійснюється їх початковерозміщення серед інвесторів.

Тобто рамки первинного ринку фактично обмежуються найпершим актомкупівлі-продажу того чи іншого цінного паперу. На цій стадії емітент
(організація, що випустила цінні папери) передає майнові права на своювласність (чи частину власності) іншим особам, одержуючи натомість грошовікошти для інвестицій.

Як правило, більшість цінних паперів (отже, і майнові права, що в нихвиражені) згодом переходить від одного власника до іншого - відбуваєтьсянаступна їхня купівля-продаж, інші операції, що залежать і, в свою чергу,впливають на кон'юктури ринку. Іншими словами, цінні папери надходять вобіг. Обіг цінних паперів - це прерогатива вторинного ринку.

Одне з найважливіших завдань первинного ринку полягає у тому, щобзвести до мінімуму ризик інвестора. На це спрямовані державні законодавчі інормативні акти, що регулюють діяльність ринку, вимоги емісії, реєстраціїцінних паперів та відповідних даних у фінансових органах тощо. Головноюметою вторинного ринку є забезпечення ліквідності цінних паперів, тобтостворення умов для найширшої торгівлі ними. Це, в свою чергу, надаєможливості власникові цінних паперів реалізувати їх у найкоротший строк принезначніз варіантах курсів та невисоких витратах на реалізацію.

Біржовий ринок нерозривно пов'язаний з поняттям фондова біржа, власне,ці терміни тотожні. Під обома ними розуміють ринок з найвищим рівнеморганізації (як правило, вторинний), що максимально сприяє підвищеннюмобільності капіталу та формуванню реальних ринкових цін на фінансовівклади, які перебувають в обігу. Позабіржовій ринок охоплює, як видно ізйого назви, операції з цінними паперами поза біржою. У більшості випадківна цьому ринку відбувається первинне розміщення, а також перепродаж ціннихпаперів тих емітентів, які не бажають чи з об'єктивних причин не можутьвиставити свої активи на біржу.

Крім наведеної класифікації, ринок цінних паперів можна диференціюватище за такими ознаками (за кожною ознакою ринок розподіляється на сегменти): за категоріями емітентів (ринок цінних паперів корпорацій, ринок державнихцінних паперів тощо); за строками випуску (ринок цінних паперів без установленого строку обігу,ринок цінних паперів з установленим строком обігу, ринок безстроковийцінних паперів тощо); за теріторією розповсюдження (інтернаціональний, національний,регіональний); за видами (категоріями) цінних паперів (ринок акцій, в тому числі за їхвидами, облігацій, інших цінних паперів).

Ринки цінних паперів в розвинутих країнах оперують в основному такимиінструментами, як акції, облігації та похідними від них, сертифікатами.

Розділ ІІ

Національний ринок цінних паперів відповідно до Закону України «Процінні папери і фондову біржу »охоплює випуск і обіг акцій, облігаційдержавних (республіканських та місцевих) позик, а також облігаційпідприємств, державних казначейкіх зобов'язань, ощадних сертифікатів тавекселів.

Крім перелічених видів цінних паперів, що є за своєю економічноюприродою фіктивним капіталом першого порядку, в практиці фондової біржішироко застосовуються також похідні цінні папери - фіктивний капіталдругого і третього порядків. До них належать депозитні свідоцтва іваранти, сертифікати інвестиційних фондів та компаній, опціони іф'ючерси.

Акція - цінний папір без установленого строку обігу, що засвідчуєвнесення певного паю в статутний фонд акціонерного товариства, дає право научасть в управлінні ним та на отримання частини прибутку в формідивідендів, а також на участь в розподіл майна у випадку ліквідаціїтовариства.

Акція має, по-перше, номінальну вартість, яка довільно встановлюєтьсяпри створенні акціонерного товариства і фіксується на бланку акції. За -друге, балансову вартість, що враховується як частка від ділення чистоївартості активів акціонерного товариства на кількість випущених ірозповсюджених акцій. По-третє, курсову (ринкову) вартість акцій, яказумовлюється попитом і пропозицією на ринку цінних паперів, тобто поточнаціна акцій на фондовій біржі чи в позабіржовому обігові.

Акції можуть бути іменними та на пред'явника, безплатними,привілейованими і звичайними (простими). Обіг іменних акцій обліковується вкнизі реєстраці, яка ведеться акціонерним товариством. У ній систематичнозаписуються дані про час придбання кожної такої акції, прізвище власника, атакож кількість акцій на руках у кожного акціонера. Щодо акцій напред'явника, то в книзі реєструється тільки їхня загальна кількість.
Безплатні акції випускаються з метою розподілу їх серед акціонерів, якправило, пропорційно кількості акцій, що їм уже належать. Сума випускупривілейованих акцій обмежена десятьма відсотками всього статутного фондуакціонерного товариства. Ці папери надають їхнім власникам майнове правона одержання дивідендів, а також на пріоритетну участь у відшкодуваннісвоєї долі капіталу при ліквідації акціонерного товариства.

Прості акції - це акції, прибуток від яких повністю зумовлюється чистимдоходом підприємства та його дівідендною політикою.

Облігація - цінний папір, що засвідчує внесення його власником певнихкоштів і підтверджує зобов'язання емітента відшкодувати власниковіномінальну вартість цього цінного паперу в передбачений строк з виплатоюфіксованого відсотка (якщо інше не передбачено умовами випуску). Облігаціївідрізняються від акцій головним чином тим, що їх власник не є членомакціонерного товариства, а відтак і не має права голосу на зборахакціонерів.

Як і акції, облігації можуть бути іменними та на пред'явника,знаходитися у вільному обігові та з обмеженнями. Крім того, розрізняютьпроцентні та безпроцентні (цільові) облігації. Прибуток із процентнихоблігацій виплачується відповідно до умов їхнього випуску, якимипередбачаються розміри та строки виплати процентів. Номінальна вартістьоблігації повертається власникові після її погашення. Прибуток з облігаційцільових позик (безпроцентних) не виплачується. Власнику такої облігаціїпісля настання обумовленого строку надається можливість придбати відповіднітовари.

Державне казначейське зобов'язання - вид цінних паперів на пред'явника,що на добровільних засадах розповсюджеються серед населення, свідчать провнесення їхніми власниками коштів до бюджету і дають право на одержанняфіксованого доходу. Казначейське зобов'язання випускаються на такі строки:до одного року (короткострокові);від 1 до 5 років (середньострокові);від 5 до 10 років (довгострокові).

Ощадний сертифікат - це письмове свідоцтво банку про депонуваннякоштів, що надає його власнику право по закінченні обумовленого строкуодержати депозит і відповідні проценти. Має місце випуск сертифікатів якіменних, так і на пред'явника. Проте в обіг на ринок можуть надходититільки сертифікати на пред'явника, адже продаж (відчуження) іменнихсертифікатів, за законодавством, є недійсним.

Вексель - цінний папір (документ), який засвідчує безумовне грошовезобов'язання векселедавця сплатити після настання певного строку визначенусуму грошей власнику векселя (векселедержателю).

У всьому світі за питомою вагою основу обігу цінних паперів складаютьакції та облігації.

Крім акцій та облігацій, досить розповсюдженим об'єктом торгівлі нафондового ринку є також депозитні свідоцтва та варанти.

Депозитні свідоцтво - це цінний папір, який підтверджує, що особаволодіє акціями однієї з іноземних корпорацій, котрі зберігаються в одномуіз банків, та має право на одержання дивідендів, а також на частину активівцієї корпорації у випадку її ліквідації. Депозитні свідоцтва надаютьможливість доступу корпорацій на іноземні фондові ринки, а іноземнігромадяни, замість купівлі акцій зарубіжних підприємств, мають змогупридбати їхні субстіті у вигляді депозитних свідоцтв.

Варрант становлять специфічний вид цінних паперів, котрі випускаютьсяразом з привілейованими акціями та облігаціями й дають власникові право накупівлю простих акцій за обумовленою ціною протягом встановленого періоду
(як правило, кілька років). Цей інструмент дозволяє акціонерномутовариству знизити процент регулярних виплат по облігаціях чипривілейованих акціях, бо надає можливість інвесторам одержувати прибутокна різниці курсів простих акцій у випадку її зростання порівняно зобумовленою у варранті.

спекулятивними об'єктами фондової торгівлі є також опціони і ф'ючерси.

опціон - це угода (контракт) між партнерами, один із яких виписує іпродає опціонній сертифікат, а інший - купує його, тобто отримує право дообумовленої дати за фіксовану ціну придбати певну кількість акцій у особи,яка виписали опціон (опціон на купівлю), або ж продати їх (опціон напродажів). Існують два різновиди опціонів «американський», який можнареалізувати протягом всього терміну контракту, і (європейський), ко?? рийреалізовується на певну дату.

Проте в обох випадках головною особливістю опціону є те, що йоговласник одержує право купити чи продати акції за попередньо погодженимиумовами, а продавець контракту бере на себе зобов'язання по його виконанню.

Ф'ючерс - також є контрактом, згідно з яким особа, що уклала його, берена себе зобов'язання після закінчення певного строку продати клієнтові (абокупити в нього) відповідну кількість фінансових інструментів за обумовленоюціною. Однак, на відміну від опціону, розрахунок після закінчення строкуф'ючерсна контракту є обов'язковим.

Ф'ючерсні операції на сьогодні є основним видом товарних і валютнихринках світу. Важливо додати, що з середини 70-х років у зв'язку іззростанням амплітуди коливань процентних ставок на ринках інструментівпозики об'єктами ф'ючерсна угод стали також різноманітні види борговихзобов'язань: вид казначейських векселів із найтрівалішім строком погашення
12 місяців до довгострокових облігацій корпорацій.

Депозитні сертифікати, варанти, опціони, ф'ючерси широко розповсюдженіна фондових ринках Заходу. Передбачається також, що фіктивний капіталдругого порядку - інвестиційні сертифікати - скоро з'являться на фондовогоринку України. Вони можуть бути як іменними, так і на пред'явника.
Номінальна вартість одного сертифіката повинна дорівнювати номінальнійвартості обнієї акції, що належить засновникам. В умовах розвитку процесуприватизації в Україні інвестиційні сертифікати мають стати одними ізнайпопулярніших похідних цінних паперів.

Розділ ІІІ

Правове регулювання ринку цінних паперів України полягає увпорядкуванні взаємодії та захисті інтересів його учасників шляхомвстановлення певних правил, критеріїв і стандартів стосовно відносин зприводу цінних паперів. Під цінними паперами тут розуміються як грошовідокументи, що визначені і Законі України «Про цінні папери і фондовубіржу », тік і похідні від них - опціонні та інші термінові контракти.

Згадані правила, критерії та стандарти є обов'язковими для всіх безвинятку учасників ринку цінних паперів. Порушення правил, критеріїв абостандартів з боку окремих учасників створює загрозу для існуючого порядкуна ринку, а відтак зачіпає інтереси інших учасників. У зв'язку з цим допорушників можуть застосовуватися заходи впливу та примусу.

Для того щоб мати характер правового, регулювання ринку цінних паперівповинно здійснюватися на законних підставах. Це означає, що, по-перше, такерегулювання можуть здійснювати лише ті державні органи та інститути,регулятивні повноваження яких закріплені в законі або підзаконних актах, по -друге, при здійсненні регулювання державні органи та інститути-регуляториповинні діяти в межах своєї компетенції в рамках встановлених процедур.

Сучасний ринок цінних паперів України є не тільки явищем сутоекономічного характеру, оскільки цивілізоване укладення угоди купівлі -продажу цінних паперів, послуг щодо посередницької діяльності тощо, як і увсіх без винятку країнах світу, вимагає стрункої системи правовогорегулювання дій учасників ринку. Останнє може здійснюватися державнимиорганами (державно-правове регулювання) та окремими інститутами
(інституційно-правове регулювання). Обидва види правового регулювання ринкуцінних паперів є взаємопов'язаними, в багатьох випадках вони доповнюютьодне одного.

Оскільки ринок цінних паперів є складною сукупністю суспільних відносинз приводу цінних паперів, то його регулювання має загальний та конкретнийаспекти. Загальний аспект правового регулювання означає впровадженняправил, критеріїв. Стандартів, обов'язкових для всіх учасників фондовогоринку; конкретний - обов'язкових тільки для певних учасників цього ринку.

Як правило, загальнообов'язкове правове регулювання злійснюєтьсяорганами держави, тобто правила, критерії та стандарти ринку цінних паперіввстановлюються державними органами, і вони є обов'язковими для всіхіндивідуальних або інституційних учасників. Більш того, вони також єобов'язковими і для самих державних органів. Прикладами таких правил можутьбути, зокрема, визначення понять акцій у Законі України «Про цінні папері іфондову біржу »або правило, згідно з яким надання дозволу на здійсненняпосередницької діяльності на фондовому ринку є прерогативою Міністерствафінансів України.

Що стосується інституційно-правового регулювання, то правила, критеріїі стандарти, визначені інститутами-регуляторами, є обов'язкові лише дляпевних (конкретних) учасників ринку цінних паперів. Наприклад, «Правиладопуску цінних паперів до котирування на Українській фондовій біржі »єобов'язковими лише для тих емітентів, цінні папери яких котируються набіржі.

Державно-правове та інституційно-правове регулювання ринку ціннихпаперів є не тільки видами правового регулювання, а ї його двома складовимичастинами.

Державно-правове регулювання ринку цінних паперів в Україніздійснюється низкою державних органів, які складають систему державнихорганів регулювання в цій сфері. Між зазначеними органами існує певнийієрархічний та галузевий поділ.

В сучасну систему органів державно-правового регулювання ринку ціннихпаперів України входять, зокрема, такі: орган законодавчої влади - Верховна
Рада України; органи центральної виконавчої влади - Президент України,
Кабінет Міністрів України, Міністерство фінансів України, Міністерствоекономіки України та деякі інші. Крім того, важливу роль у цій системівідіграють інститути, які не є органами законодавчої або виконавчої влади,але підзвітні Верховній Раді України, наприклад, Національний банк України,
Фонд державного майна України тощо; а також місцеві органи державної влади,головним чином, місцеві державні адміністрації (до їхньої компетенціїналежать питання реєстрації юридичних осіб або реєстрації іноземнихінвестицій тощо) і органи судової влади, у тому числі арбітражні суди.

Практично жодний з названих органів системи державно-правовогорегулювання не здійснює впорядкування відносин винятково на ринку ціннихпаперів України. Всі вони регулюють або окремі аспекти взаємодії на цьомуринку, або впорядковують відносини в цій сфері економіки поряд з іншими їїсферами. Наприклад, відносини реєстрації випуску акцій і облігаційпідприємств регулюються законами, які приймає Верховна Рада України, танаказами Міністерства фінансів України; надання дозволу на здійсненняпосередницької діяльності комерційними банками регулюються спільнимдокументом Національного банку України та Міністерства фінансів України;валютне регулювання обігу цінних паперів здійснюється відповідно до актів
Кабінету Міністрів України та Національного банку України; відносинипереміщення цінних паперів через державний кордон регулюються спільнимдокументом Національного банку України та Державного митного комітету
України; відносини перетворення державних підприємств в акціонернітовариства регулюються законами Верховної Ради України, указами Президента
України, нормативними актами Фонду державного майна тощо.

Особливістю державно-правового регулювання є те, що воно виконуєтьсядержавними органами і здійснюється, головним чином, на основі застосуванняпринципом субординації та прімусовості.

У більшості країн світу існують спеціальні органи центральноївиконавчої влади, які узагальнено називаються комісіями з цінних паперів.
Деякі з функцій, які звичайно виконуються такими комісіями, в Україніздійснює Міністерство фінансів. Зокрема, це стосується реєстрації випусківакцій та облігацій підприємств, реєстрації інформації про відкритий випускакцій, надання дозволу на здійснення посередницької діяльності з ціннимипаперами тощо. Проблема створення органу, який буде виконувати функціїкомісії з цінних паперів, актуальна і для України.

Оскільки в рамках єдиного ринку цінних паперів країни, як правило,співіснують біржовий та позабіржовій сектори, відносини на кожному з нихвпорядковують самоврядними інститутами-регуляторами: на біржовомуфондовому ринку - фондовою біржою, на позабіржовому - асоціаціями ділерів зцінних паперів. В Україні функції інституту-регулятора на біржовому ринкуцінних паперів виконує Українська фондова біржа, а на позабіржовому -
Українська асоціація торговців цінними паперами. Зазначені два секториринку цінних паперів і відповідно дві системи інституційного регулюваннядоповнюють одне одного. Проте між ними існують і певні розбіжності.

Фондові біржі є дуже специфічними самоврядними інститутами. Тут вартозазаначити, що в різних країнах рівень самоврядності фондових бірж різний.
Наприклад, в італії та Японії - це майже державні установи, а у Франції та
Німеччині - ринкові інститути, діяльність яких номінально непідпорядковується державі, однак суворо регламентується законодавством івнутрішніми правилами, що відпрацьовувались століттями. Необхідність такогорегулювання зрозуміла, адже діяльність фондової біржі має особливе значенняне лише для фондового сектора економіки, а й для функціонуванняекономічного механізму країни в цілому.

Як правило, на фондовій біржі котируються цінні паперинайреспектабельнішіх та визнаних компаній, що складають ядро національноїекономіки. Водночас котирування цінних паперів на фондовій біржі єпоказником солідності емітента, підтверджує його репутацію і характеризуєяк надійного партнера. Звідси фондові біржі традиційно встановлюютьнабагато суворіші і більш досконалі процедури допуску цінних паперів докотирування, що полягають у перевірці господарського та фінансового стануемітентів, а також підвищені вимоги щодо контролю за угодами, якіукладаються на біржових торгах.

Значна частина акціонерних компаній об'єктивно не є досить вагомимиланками економічного механізму, бо їхній господарський та фінансовий стан,хоча і може бути високим, не задовольняє вимогам фондових бірж. У цьомувипадку вони котируються свої цінні папери на позабіржовому фондовому ринку.
Проте невірно було б вважати, ніби в обігу на позабіржовому ринкузнаходяться цінні папери якихось «ненадійних», «малозначущіх» чи
«Непрістіжніх» емітентів. Котирування на позабіржовому ринку можеозначати, що обсяги статутних фондів та господарських оборотів компаній -емітентів є дещо меншими, ніж у тих, цінні папери яких допускаються нафондову біржу. В іншому випадку емітенти, можливо, не бажають з якихосьпричин бути об'єктом постійного контролю з боку інституту-регулятора або небажають часто публікувати відомості про свій господарський та фінансовийстан тощо.

Завдяки правовому регулюванню асоціацій ділерів з цінних паперівсучасні позабіржові ринки розвинених країн є досить розгалуженими,оснащення та ефективними системами. У цьому секторі можуть реалізовуватисьзначні кількості цінних паперів різноманітних емітентів.

З іншого боку, в умовах розвитку комп'ютерних технологій підвищуютьсякритерії і стандарти щодо обігу цінних паперів на позабіржових фондовихринках, правила участі в позабіржовій взаємодії стають більш чіткими тавимогливими.

Останнім часом окреслила тенденція до наближення окремих вимог щодоучасті в біржовому та позабіржовому ринках. Проте, зазначимо, це вимагаєнаявності на позабіржовому ринку певних інститутів, які в Україні поки щовідсутні. Крім того, емітенти мають бути надійними компаніями з певнимиперспективами розвитку та посідати міцні господарські і фінансові позиції.
Водночас вони повинні слідувати принципу «відкритості» щодо своїх дійснихта потенційних інвесторів.

Таким чином, інститути-регулятори біржового та позабіржового секторівринку цінних паперів мають виконувати схожі завдання по правовомурегулюванню, хоча кожний діє у своїй сфері. В той же час регулюючі заходи вкожній з цих сфер ринку цінних паперів повинні доповнювати одне одного,оскільки загальний стан інституційного правового регулювання залежить відстану відповідного регулювання в секторах фондового ринку. Необхідно протезазначити, що в переважній більшості країн світу в силу високого рівняорганізованості саме фондова біржа виступає стабілізуючим фактором ринкуцінних паперів.

Особливість інституційно-правового регулювання ринку цінних паперівполягає в тому, що воно грунтується, з одного боку, на законодавчих засадахі державному контролі, який однак, обмежений певними рамками, з іншого - напринципах самоврядування, раціональності та моралі.

Сучасний досвід ряду розвинених країн свідчить про те, що внаслідокрозвитку комп'ютерних технологій і засобів зв'язку контакти поміжнаціональними ринками цінних паперів стали більш інтенсивними,Інтернаціоналізація ринків цінних паперів одночасно сприяє посиленнюконкуренції між ними. Остання виявилась однією з причин, які спонукали допосилення тенденції централізації інституційно-правового регулювання в обохсекторах ринку цінних паперів.

В останні десятиліття у багатьох країнах, де раніше існували декількафондових бірж, окреслено тенденція до їх об'єднання. Внаслідок цьогопроцесу інститутом, який зосереджує весь біржовий сектор національногоринку, стає одна, провідна, фондова біржа.

Так, у Франції та Австралії в кінці 80-х років нинішнього століттявідбулося організаційне об'єднання фондових бірж навколо відповідно
Паризької та Сіднейської. Інші фондові біржі в цих країнах не булиліквідовані, але вони фактично перетворились в філіали центральних фондовихбірж. Навіть якщо об'єднання організаційно і не відбувається, певні біржіфактично виконують функції центральних фондових бірж. Наприклад, у США,
Великобританії та Японії останнім часом організаційних об'єднань фондовихбірж не відбувалося, але роль центральних виконують відповідно Нью-
Йоркська, Лондонська міжнародна та Такійська міжнародна біржі.

тенденцію до централізації біржових національних фондових ринків,очевидно, слід вважати об'єктивною.

Як правило, інститути-регулятори здійснюють нормативно-правоверегулювання відносин в двох площинах: по-перше, в рамках внутрішньогоустрою цих інститутів і, по-друге, в рамках взаємодії між цими інститутамита іншими учасниками ринку цінних паперів, а також взаємодії поміж різнимиучасниками, які діють, скажімо, на фондовій біржі. В останньому випадкумаються на увазі регулятивні заходи, дія яких спрямовується наупорядкування поведінки інших учасників ринку. Наприклад, в Україні прирегулюванні відносин між інститутом-регулятором - УФБ - та іншим учасникомринку цінних паперів сторони діють відповідно до «Правил Українськоїфондової біржі ». Цими ж Правилами регулюються відносини поміж брокерамифондової біржі з приводу укладання угод. Тобто в зазначених випадкахрегулювання зі сторони фондової біржі є «зовнішнім».

Розділ IV

Централізація як засіб макроекономічного регулювання на світовихфінансових ринках - явище не нове (наприклад, моноцентрічні схемиорганізації ринків обміну валют). Але термін «централізація» стосовноринків фондових цінностей має свою специфіку і не обов'язково визначаємасштабність процесу. В межах своєї країни централізуватіся можуть як ринкиокремих видів і типів фінансових інструментів та локальні ринки порегіонах, так і весь ринок цінних паперів в загальнонаціональномумасштабі.

Поняття «централізований ринок» коротко можна визначити так:централізованим є такий ринок, на якому той чи інший цінний папіркотирується і обліковується лише через одну загальнонаціональну системукотирування і обліку, а ціна котирування визначається шляхом співставленняпопиту і пропозиції по даному цінному паперу. Отже, незалежно від того, набазі якого інституту - фондової біржі чи позабіржового (міжбанківського,ділерського) центру котирування - відбувається задоволення заявокінвесторів на купівлю-продаж цінних паперів, для торговців як учасників (атакож для емітентів і інвесторів) ця ціна є обов'язковою. В підсумку цінавизначається не торговцем, а самим ринком, а кожна нова заявка впливає найого баланс.

Впровадження в торгову практику принципу централізації ринку (незалежновід масштабів процесу) є найбільш дієвим Антимонопольним заходом, щозабезпечує рівність позицій для усіх учасників трансакцій - емітентів,інвесторів (приватних, інституційних) та професійних посередників --торговців.

Метою централізованого устрою є, перш за все, попередження можливостімоно?? ольного встановлення ціни на цінний папір Будько - торговцем чиемітентом. Тобто будь-який цінний папір має котируватися незалежно відтого, чи відбувається первинне розміщення цього паперу, чи він є предметомобігу на вторинному ринку. Лише ринок в усій своїй сукупності учасниківвизначає, чого вартий той чи інший папір. Отже, централізація розповсюджуєметоди організаційно оформленого ринку не лише на вторинний обіг, а йохоплює первинне розміщення цінних паперів та обіг термінових фінансовихінструментів.

Централізований ринок остаточно розмежовує учасників на некомерційних
(інститути) і комерційних (суб'єкти). Інститути (і перш за все головний зних - фондова біржа) не встановлюють ціну, а об'єктивно визначають її.
Інститутам заборонено безпосередньо втручатися в комерційну діяльністьсуб'єктів ринку. Завдання інститутів є забезпечення процесів котирування,виконання операцій і відповідно платежів, обліку й зберігання ціннихпаперів. В останні десятиріччя однією з найважливіших функцій інститутів єтакож виведення балансу ринку, причому (в разі надання цим інститутамстатусу єдиних національних) можливим і бажанням стає отримання загальногобалансу в масштабах всієї країни. Наявність такого балансу має не абиякезначення для оперативного реагування на коливання кон'юктури як державнихінституцій, так і самої громади комерційних учасників ринку.

Щодо суб'єктів ринку, то досягнута на рівні консенсусу згода продобровільне обмеження власних ринкових свобод позбавляє їх (суб'єктів) віднезбалансованою, хаотичних дій в умовах нестабільної кон'юктури, зводить домінімуму ризик як для інвесторів й емітентів, так і для професійнихторговців. Централізована модель - щонадійнішій засіб попередження кризовихситуацій, підтримання і постійного вирівнювання курсів цінних папер,усунення проявів монополізму окремих суб'єктів ринку.

Крім того, централізація дозволяє уникнути подрібнення ринку нанерівноцінні сегменти за географічною ознакою, бо стає можливим визначенняіндексів курсу цінних паперів на території всієї країни. Публікуються цііндекси в офіційному виданні (бюлетені) фондової біржі, хоча при наявностіпозабіржового сектора органом, що видає бюлетень, може бути й іншаінстанція (наприклад, державна комісія цінних паперів). У Німеччині цюфункцію, до речі, виконує приватна компанія, що так і йменується -
«Бюлетень цінних паперів».

Історичний досвід розвитку і вдосконалення національних ринків ціннихпаперів та в цілому світового фондового ринку довів необхіднсть участі вринковій взаємодії, крім головних учасників (емітентів та інвесторів),також інститутів та професійних учасників.

До інститутів ринку цінних паперів належать фондова біржа, депозитарійта кліринговий банк (або розрахункова палата). До професійних учасниківринку цінних паперів належать фінансові посередники: брокери, якими в
Україні виступають банки або довірчі та інші господарчі товариства ідіяльність яких з цінними паперами є виключною.

Як